Організація та облік землекористування у фермерських господарствах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки

Кіровоградський національно технічний університет

Факультет обліку та фінансів

Індивідуальне завдання

з дисципліни: організація обліку фермерських господарств

“Організація та облік землекористування у фермерських господарствах”

Виконала

Студентка групи ОА13-СК

Дмитрович А. М.

Перевірила

Крячко В. Г.

м. Кіровоград - 2013



Зміст

Вступ

1. Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання

2. Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення

3. Майнові правовідносини у фермерському господарстві

4. Фермерське землекористування

5. Організація бухгалтерського обліку в фермерських господарствах

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Як форма господарювання ринкова економіка довела свою спроможність виключно завдяки кращім, ніж в інших господарських системах, показникам продуктивності праці та ефективності виробництва, на основі більш високої вмотивованості у забезпеченні їх підвищення.

Для досягнення цієї мети в галузі сільського господарства, починаючи з 2000 року розробляється та впроваджується аграрна реформа: вийшли Укази Президента України „ Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки ” та „ Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки ”, низка інших указів, спрямованих на впровадження аграрної реформи, з часом буде прийнято Закон України „ Про іпотеку ” та Закон України „ Про реєстрацію нерухомості ”, на черзі підготовка проекту Указів Президента „ Про страхування ” і „ Про довготермінові кредити в сільському господарстві ”.

В результаті проведених державою заходів спостерігаються певні позитивні зрушення. Кількість землекористувачів і власників землі зростає, на територіях ліквідованих колгоспів та радгоспів утворюються нові агроформування ринкового типу: приватні, орендні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, сільськогосподарські кооперативи, селянські (фермерські) господарства, інші суб'єкти господарювання. Впровадження таких нових форм власності на селі, які вже довели ефективність та дієвість свого функціонування в інших галузях економіки, призводить до позитивних результатів в розвитку економіки України в цілому - наповнення ринку споживання високоякісною продукцією вітчизняного виробництва.

Таким чином, можна зазначити, що на землі з'явився господар, який хоче і може працювати, для того щоб отримувати від своєї праці економічну вигоду та моральне задоволення.

У зв'язку з цим неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства при вирішення поточних та перспективних господарських проблем, для забезпечення потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень, особливо в сфері сільського господарства.

Реформування земельних відносин є важливою складовою економічної реформи в Україні, оскільки саме ці відносини є вирішальним критерієм при здійснені соціально-економічних зрушень у суспільстві.

В останні роки значно зросла увага українських науковців до проблем реформування земельних відносин та їх оцінки, про що свідчать публікації таких вчених, як М.І. Ковальчук, П.Т. Саблук, П.У. Гайдуцький, М.Й. Малик, О.М. Онищенко, М.М. Федоров, Є.І. Ходаківський, В.Я. Месель-Веселяк та інших.

Крім того прийнята значна кількість нормативно-законодавчих актів, які регламентують здійснення земельної реформи. Проте, водночас потребують подальшого дослідження проблеми обліку в умовах існування різних організаційно-правових форм господарювання сільськогосподарських підприємств, і в першу чергу, селянських фермерських господарств.



1. Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання

Земля не є результатом людської праці. Вона -- продукт самої природи. Безпосереднім об'єктом правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення виступає певна визначена територія, що є просторовою сферою діяльності суб'єкта, де він може займатися виробництвом сільськогосподарської продукції і зведенням будинків, виробничих споруд та інших об'єктів, потрібних для обслуговування основної діяльності.

Отже, для земель сільськогосподарського призначення характерне використання не тільки як засобу виробництва (вирощування сільськогосподарської продукції), але й як просторово-операційного базису, що властиве всім категоріям земель.

Законодавство вживає і термін "земля", і термін "земельна ділянка", хоча визначення дає лише останньому. Це пояснюється тим, що об'єктом правовідносин з використання землі завжди є індивідуально визначена земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 ЗК).

Специфічними ознаками земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які характеризують їх як об'єкт земельних відносин, є: обмеженість площі, локалізованість за місцем розташування; вони є нерухомим об'єктом і основним способом виробництва в сільському господарстві.

Земельні ділянки і права на них, а також міцно пов'язані із земельними ділянками об'єкти (ґрунт, замкнені водойми, ліс, багаторічні плодові насадження, будинки, будівлі, споруди тощо), переміщення яких без шкоди їх призначенню неможливе, перебувають в обігу неподільно, якщо інше не передбачено законом.

Існує думка, що землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання мають потрійну правову характеристику: загальний об'єкт (частина земельного фонду), на який поширюється загальний правовий режим використання землі; родовий об'єкт (категорія земельного фонду), на який поширюються правила особливого правового режиму, призначені для земель сільськогосподарського призначення; а також безпосередній об'єкт (як сільськогосподарське угіддя), на який поширюється дія норм земельного, фінансового, господарського та інших галузей права.

Землі сільськогосподарського призначення регулюються земельним законодавством як єдиний об'єкт, що означає: сільськогосподарському використанню підлягають не будь-які, а лише придатні для цих цілей землі; не всякі придатні для сільськогосподарських потреб землі можна використовувати як землі сільськогосподарського призначення. Так, у заповідних зонах заборонено здійснювати товарну сільськогосподарську діяльність.

Мета використання земельної ділянки визначається органами місцевого державного управління й органами місцевого самоврядування під час надання конкретної земельної ділянки. Про це зазначається в документах, які засвідчують права на землю, а також у документах державного земельного кадастру і державної реєстрації. При цьому неприпустимою є самовільна зміна дозволеного використання земельної ділянки. Вимоги щодо дозволеного використання земельної ділянки є частиною інших галузей законодавства, у складі яких вони регламентуються докладніше.

Важливою характеристикою земельної ділянки як об'єкта правового регулювання є площа. Визначаючи розміри земельних ділянок, наданих у власність і користування, органи влади враховують природноекономічні, екологічні та соціальні умови на основі рекомендацій науково-дослідних установ щодо природно-сільськогосподарського районування земель та їх нормування.

У ЗК робиться спроба обмежити площу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності громадян, певними розмірами. Відповідно до ст. 121 ЗК громадяни України мають право на безкоштовне одержання земельних ділянок у власність за нормами: для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2 га; для ведення садівництва -- не більше 0,12 га; для ведення фермерського господарства -- у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано кілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. Землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам -- членам фермерського господарства на праві приватної власності; а також земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на праві оренди. Громадяни -- члени фермерського господарства мають право на одержання у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Громадянам -- членам фермерських господарств передаються безкоштовно в приватну власність надані їм у користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованої на території відповідної ради. Це право не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай) (ст. 32 ЗК).

Розмір земельних ділянок, які передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) (ч. 2 ст. 121 ЗК). Громадяни мають право додатково одержувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення, але не більше 100 га (до 1 січня 2010 р.). При цьому зазначена площа може бути збільшена у разі спадкування земельних ділянок за законом (п. 13 Перехідних положень ЗК).

2. Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення

Класифікація земель проводиться за їх основним цільовим призначенням, залежно від того, для якої мети відведені землі.

Землі сільськогосподарського призначення - найбільш важлива і значна частина єдиного земельного фонду. Це землі, які надані для виробництва сільськогосподарської продукції; здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, для розміщення відповідної виробничої інфраструктури.

З економічної точки зору землі сільськогосподарського призначення відрізняються від інших земель тим, що вони самі є засобом виробництва, виробничим потенціалом.

Землі сільськогосподарського призначення розподіляються на сільсьгосподарські угіддя: ріллю, сіножаті, пасовища, перелоги, землі, зайняті багаторічними насадженнями, а також на землі, які до них не належать, а саме: господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо. Згідно з правовим режимом земель сільськогосподарського призначення припускається використання тільки поверхні цих земель для вирощування сільськогосподарських культур, овочів, розведення садів, розвитку тваринництва та інших галузей сільськогосподарського виробництва, під пасовища, сіножаті та в інших цілях, а також для будівництва різного роду житлових, адміністративних та господарських споруд, пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва або переробкою сільськогосподарської продукції.

До земель сільськогосподарського призначення належать землі, які використовуються:

1) громадянами для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

2) сільськогосподарськими підприємствами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

3) сільськогосподарськими науково-дослідними установами та навчальними закладами, сільськими професійно-технічними училищами та загальноосвітніми школами -- для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

4) сільськогосподарськими підприємствами, організаціями та установами, релігійними організаціями і об'єднаннями громадян -- для ведення підсобного сільського господарства.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Землі сільськогосподарського призначення можуть надаватись у власність і користування, при цьому правомочність щодо визначення та зміни цільового призначення земельної ділянки не може належати ні власникові, ні користувачеві, а зберігається за органами державної влади.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників замельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 170 ЗК України технічно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації.

3. Майнові правовідносини у фермерському господарстві

До майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть належати: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція вироблена господарством внаслідок господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, право користуватися землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які члени господарства передають до його складеного капіталу.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Водночас, як зауважує Н. І. Титова, це майно належить на праві спільної сумісної власності всім членам господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними. Спільна сумісна власність є переважним різновидом власності у таких господарствах. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, зокрема земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі й споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонене законом.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачене угодою між членами господарства та законом.

Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства в разі ліквідації або припинення членства в господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначається Статутом господарства. Майнові спори між фермерським господарством та його членами вирішуються судом.

Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах майна, яке є власністю фермерського господарства. Голова фермерського господарства відповідає за порушення господарством кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, санітарних і ветеринарних норм, правил, вимог щодо якості продукції та інших нормативно-правових актів, котрі регулюють здійснення господарської діяльності.

Фермерському господарству як цілісному майновому комплексу належать майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання. За рішенням членів господарства відповідно до закону фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва. Громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової угоди, подають у встановленому порядку Статут фермерського господарства на державну реєстрацію.

Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до вимог Книги VI Цивільного кодексу України.

4. Фермерське землекористування

Важливою в ринковій економіці організаційно-правовою формою реалізації громадянами України (переважно селянами) їх земельних прав є фермерські господарства.

Фермерське господарство -- це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних'ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Фермерство -- нова для сучасного періоду побудови ринкової аграрної економіки України структура на землях сільськогосподарського призначення. Істотна особливість фермерських господарств, як суб'єктів земельних та інших відносин, зумовила необхідність прийняття нової редакції спеціального законодавчого акта про них -- Закону України “Про фермерське господарство” від 19 липня 2003 р..

Правовий режим цих господарств та умови використання ними земельних ділянок встановлено ЗК України та названим спеціальним законом.

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичні й особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. При цьому права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює само фермерське господарство.

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Земельний кодекс України (ст. 121) встановив норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України із цих земель. Зокрема, для ведення фермерського господарства -- у розмірі земельної частки (паю) визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться господарство. Якщо на цих територіях є кілька підприємств, то розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих сільськогосподарських підприємствах.

Членам фермерських господарств надано право одержувати у приватну власність (безоплатно) раніше надані їм у користування земельні ділянки, їх розмір дорівнює земельній частці (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, площа яких перевищує цей розмір, передаються громадянам у приватну власність для ведення фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод. При цьому земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, громадські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Йдеться про тих громадян, які мали земельні ділянки у постійному користуванні, але не набули раніше права на земельну частку (пай). Тим самим таких громадян урівняно в цьому праві з колишніми членами колективних сільськогосподарських підприємств.

Законом України “Про фермерське господарство” закріплено, що громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства., мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

Для ведення фермерського господарства земельні ділянки надаються громадянам єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу сільськогосподарських угідь, за загальним правилом, не можуть передаватися у приватну власність для ведення фермерських господарств. Виняток складають невеликі -- до 5 гектарів ділянки лісу у складі фермерського господарства і невеликі -- до 3 гектарів ділянки під замкненими природними водоймами.

Істотна новела введена законом щодо успадкування фермерського господарства і пов'язаних з цим земельних відносин. Так, згідно зі ст. 23 Закону України “Про фермерське господарство” при успадкуванні фермерського господарства двома або більше спадкоємцями земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для цього регіону. Регіональні мінімальні розміри земельних ділянок мають бути науково обгрунтованими. Вони визначаються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики України та Українською академією аграрних наук і затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Звернення стягнення та земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення.

Права фермерських господарств щодо використання земель регулюються Земельним кодексом України та Законом України “Про фермерське господарство”.

Права всіх власників земельних ділянок закріплено в ст. 90 ЗК України. Отже, фермерські господарства та члени господарства як власники земель мають право продавати або іншим шляхом відчужувати свої земельні ділянки, передавати їх в оренду, заставу, спадщину. Проте, згідно з перехідними положеннями Кодексу до 1 січня 2005 р. вони не мають права це робити. Виняток становлять договір міни земельної ділянки та передача її у спадщину. Ці угоди можна укладати, не чекаючи зазначеного терміну.

Це також стосується і вилучення земель для суспільних потреб. При цьому слід мати на увазі, що вилучення особливо цінних земель (зокрема, чорноземів) для несільськогоспо-дарських потреб, як загальне правило, не допускається. Припинення права власності на земельну ділянку (її відчуження) може мати місце лише з мотивів суспільної необхідності та для суспільних (а не особистих) потреб.

У фермерських господарств та їх членів-власників земельних ділянок органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право за їх згодою викупити ці ділянки для певних суспільних потреб.

Фермерські господарства та їх члени-власники земельних ділянок є повноправними їх користувачами. Вони мають право самостійно господарювати на цих ділянках. Проте, слід мати на увазі їх спеціальну земельну правоздатність. Це означає, що вони, будучи аграрними суб'єктами, в першу чергу повинні використовувати свої землі для вирощування сільськогосподарських культур, ведення тваринництва, організації переробки сільськогосподарської продукції тощо. Тобто йдеться про цільове використання земель сільськогосподарського призначення. Вони мають повне право власності на всі посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур (на корню) та на всю вироблену продукцію; можуть розпоряджатися ними на свій розсуд. Проте, держава повинна допомагати фермерам в організації вигідного збуту сільськогосподарської продукції як у самій державі, так і поза її межами.

Громадянам, які створили фермерське господарство, гарантується право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої доля ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. У разі знаходження постійного місця проживання членів фермерського господарства за межами населених пунктів, вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, для облаштування якої їм надається державна допомога.

Фермерські господарства можуть використовувати у встановленому порядку (за Кодексом України про надра) для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоши-рені (місцевого значення) корисні копалини.

Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові.

Поза безпосередньо сільськогосподарським землекористуванням фермерські господарства та їх члени можуть використовувати землі і для спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, організації сучасної інфраструктури тощо. Таке будівництво здійснюється відповідно до затверджених документації із землеустрою та містобудівної документації.

Будівництво на орендованій земельній ділянці будинків, будівель і споруд фермерське господарство-орендар погоджує з орендодавцем.

У випадках, передбачених законом, господарства та їх члени мають право на відшкодування завданих їм збитків.

Усі порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню у порядку, встановленому законом.

Обов'язки власників земельних ділянок закріплено ст. 91 ЗК України. Вони повністю стосуються і фермерських господарств.

Головним обов'язком є забезпечення використання земель за їх цільовим призначенням. Для земель сільськогосподарського призначення, які мають пріоритетний правовий режим, цей принцип має особливо важливе значення, про що йшлося раніше.

Враховуючи конкретний стан цих земель, надзвичайно значимим є обов'язок додержання вимог законодавства про охорону довкілля при їх використанні. Це стосується в першу чергу охорони грунтів як об'єктів особливої охорони (ст. 168 ЗК).

Земельний кодекс України правомірно вказує і на обов'язок фермерських господарств -- власників земельних ділянок своєчасно сплачувати податки та збори. До цього також слід додати і обов'язок своєчасної сплати орендної плати, якщо господарство використовує орендовані землі.

Фермерське господарство не повинно порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Власники земельних ділянок у фермерських господарствах зобов'язані своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом. Йдеться, насамперед, про моніторинг земель -- систему спостереження за їх станом з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів (глава 33 ЗК України). Це має істотне значення і для ведення державного земельного кадастру (глава 34 ЗК України).

Як і інші власники, фермерські господарства повинні дбати про збереження геодезичних знаків, протиерозійних споруд, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Законом можуть бути встановлені й інші обов'язки власників земельних ділянок. майновий земля фермерський господарство

5. Організація бухгалтерського обліку в фермерських господарствах

Організація обліку результатів діяльності в селянських (фермерських) господарствах має свої особливості, які зумовлені специфікою такої форми підприємницької діяльності як фермерське господарства та впливом особливостей процесу виробництва в сільському господарстві.

Серед основних документів, які регулюють основні сфери облікового процесу в селянських (фермерських) господарствах слід виділити наступні:

· Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р.;

· Положення (стандарти) бухгалтерського обліку;

· Методичні рекомендації з організації та ведення бухгалтерського обліку в селянських (фермерських) господарствах, затверджених Мінагрополітики від 02.07.2001 р. №189

· Методичні рекомендації по організації та веденню бухгалтерського обліку по журнально-ордерній формі на підприємствах агропромислового комплексу, затверджені Наказом Мінагрополітики України від 07.03.2001 р. №49;

· Методичні рекомендації по плануванню, обліку та калькулюванню собівартості продукції (робіт. послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджені Наказом Мінагрополітики України від 18.05.2001 р. №132.

Згідно із Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” на фермерське господарство розповсюджується обов'язкове ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності і самостійне обирання форми бухгалтерського обліку.

Як і інші сільськогосподарські формування, селянські (фермерські) господарства повинні складати наказ про облікову політику. При виборі напрямів і змісту облікової політики стосовно конкретного підприємства слід враховувати: галузеві особливості (спеціалізацію) або вид діяльності підприємства; організаційно-правову форму підприємства (форму господарювання); рівень кваліфікації облікового апарату та забезпеченість його комп'ютерною та іншою обчислювальною технікою; систем стимулювання працівників за результатами господарської діяльності, а також наявність власників землі, майна орендних відносин; обсяг діяльності; середньоспискова чисельність працівників, наявність працюючих власників; рівень планування, внутрішнього контролю та ін.

Відповідно до чинної нормативно-правової бази кожне господарство має право самостійно визначати свою облікову політику. В її розвиток обирати форму бухгалтерського обліку як певну систему облікових регістрів, встановлювати порядок і способи реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних засад законодавства та з урахуванням особливостей своєї діяльності та технології обробки облікових даних.

Господарства можуть розробляти систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначати права працівників на підписання бухгалтерських документів. Господарство самостійно визначає і затверджує на тривалий період правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, при необхідності додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

В цілому формування облікової політики слід розглядати як важливий етап у діяльності господарство, за який несуть відповідальність керівник і головний бухгалтер. Складові облікової політики розробляють і затверджують у наказі про облікову політику підприємства, в якій мають бути відображені всі способи і процедури, що використовуватиме господарство для правильного відображення господарських операцій, фінансового стану, достовірного визначення результатів діяльності та забезпечення об'єктивності показників обліку для складання фінансової звітності.

За змістом і взаємозв'язком у системі бухгалтерського обліку елементи облікової політики можна поділити на дві групи: організаційно - технологічні та методичні. При цьому організаційно-технологічні елементи за суттю є інституційною основою для формування облікової політики в господарстві, де визначального значення набуває методичне вирішення питання технології обліку як ланки економічної діяльності господарства в умовах ринку (рис.1.1).

Облік у фермерському господарстві здійснюють за формами, в основу яких покладено економічну модель „затрати - випуск”, що має такий аналітичний вираз:

П = Д - В, (1)

де П - прибуток (чистий дохід); Д - дохід (виручка) від реалізації товарів, робіт, послуг; В - витрати матеріальних і фінансових ресурсів.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Елементи облікової політики

Отже, фінансовий результат визначають вирахуванням із грошових надходжень усіх витрат. Такий підхід дає змогу визначити фінансовий результат господарської діяльності без попередньої калькуляції собівартості продукції, що значною мірою спрощує бухгалтерський облік і робить його менш трудомістким.

Зниження трудомісткості обліку досягають головним чином за рахунок спрощення обліку придбаних матеріальних цінностей. Оскільки матеріальні цінності можуть бути повністю не використані, в кінці року сума витрат уточнюється залежно від наявності матеріалів на початок і кінець року. У цьому полягає перевага даного методу, який запозичений системою фінансового обліку в розвинених країнах.

Бухгалтерський облік у фермерському господарстві ведеться за однією з нижченаведених форм з урахуванням таких засад:

· проста форма обліку (без використання подвійного запису) застосовують господарства, в яких працюють власник (голова) та члени його родини (без залучення найманих працівників);

· спрощена форма обліку пропонується застосовувати господарствам з середньо обліковою чисельністю працюючих за звітний період - до 10 осіб включно (крім членів сім`ї) і обсягом виручки за рік, що не перевищує 500 тис. грн.;

· господарства, які відповідають статусу малих підприємств (із середньо обліковою чисельністю працівників за звітний період від 10 до 50 осіб та обсягом виручки від реалізації від 500 тис. грн. до 2,5 млн. грн.) ведуть бухгалтерський облік за спрощеним Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій суб'єктів малого підприємництва, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 19.04.2001 р. №186 і складають фінансову звітність згідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 „Фінансова звітність суб'єкту малого підприємництва”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2000 р. №39;

· всі інші господарства ведуть облік за Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. №291, згідно з Методичними рекомендаціями з організації та ведення бухгалтерського обліку за журнально-ордерною формою на підприємствах агропромислового комплексу, затверджених наказом Мінагрополітики України від 07.03.2001 р. №49.

Бухгалтерський облік у господарстві ведеться безперервно з дня реєстрації господарства до припинення його діяльності.

Важливим елементом започаткування обліку у фермерському господарстві при його створенні є опис майна селянського (фермерського) господарства. Так, відповідно до ст. 16 Закону України „Про селянське (фермерське) господарства” майно фермера становить його власність. Для цього складається опис майна фермера і на підставі цих даних складається вступний баланс.

В описі згідно із затвердженими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби” та 2 „Баланс” основні засоби відображуються за первісною (переоціненою) вартістю, виходячи із кошторисних (розрахункових) чи фактичних витрат на їх будівництво та придбання (доставку, встановлення, реєстрацію тощо), з урахуванням індексації, а на підставі даних про рік введення в експлуатацію об'єктів та норм амортизації розраховують знос (за відсутності таких даних знос може визначатися, виходячи із стану об'єкту).

Оцінку товарно-матеріальних цінностей, сільськогосподарської продукції, молодняку тварин, птиці, тварин на відгодівлі, незавершеного виробництва здійснюють згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 „Запаси” за первісною вартістю.

Облік за простою формою передбачає накопичення даних відповідно до потреб управління господарством без використання подвійного запису. Основним регістром за простою формою обліку є Книга обліку доходів та витрат, в якій здійснюють реєстрацію даних первинних документів за видами доходів та витрат з метою визначення результатів господарювання. Наявність засобів чи джерел їх утворення у Книзі не відображають. Книгу за потреби можна доповнити необхідними графами чи скоротити відповідно до вимог виробництва, управління та звітності.

У Книзі не обліковують внутрішньогосподарський оборот та споживання власної продукції у господарстві. Не вважається внутрішньогосподарським оборотом та не відноситься на витрати господарства використання власної продукції (оціненої за середніми реалізаційними цінами) на особисте споживання (сімейні потреби) та витрати на благодійні цілі. Ці суми відображують в графі 26 „Вилучення коштів (витрати за рахунок доходу)” не менше ніж двічі на рік.

У кінці звітного періоду проводять інвентаризацію. При цьому складають інвентаризаційний опис. На підставі даних про фактичну наявність запасів уточнюють суму витрат на різницю перехідних залишків запасів (матеріалів, готової продукції, молодняку тварин, незавершеного виробництва) на кінець та початок періоду.

Ведення Книги обліку доходів і витрат не вимагає спеціальної підготовки, вона зрозуміла в користуванні, оскільки записи здійснюють без одночасного відображення взаємозв'язку господарських засобів та джерел. За даними бухгалтерських запасів по Книзі можна отримати відомості про хід господарського процесу, скласти Декларацію про доходи та про ПДВ за потреби, Баланс та Звіт про фінансові результати.

Для складання балансу використовують дані Інвентаризаційних описів про наявність цінностей та Відомості обліку основних засобів, де зазначають вартість одержаних та списаних об'єктів і суму нарахованої амортизації за звітний період.

За бажанням власника можна вести аналітичний облік окремих видів засобів і зобов'язань шляхом використання Відомостей обліку основних засобів, тварин та птиці, багаторічних насаджень, витрат незавершеного виробництва за видами діяльності, розрахунків тощо.

Основним реєстром за спрощеною формою обліку є Журнал реєстрації господарських операцій господарства. Господарські операції в журналі відображуються з дотриманням принципу подвійного запису. Для більш детального обліку окремих об'єктів (витрат, розрахунків, тварин, продукції тощо) фермер може використовувати інші реєстри аналітичного обліку:

· відомість обліку основних засобів;

· відомість обліку витрат виробництва;

· відомість обліку розрахунків.

Схематично організація обліку має такий вигляд (рис. 1.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.2 Схема побудови обліку за спрощеною формою

Як бачимо, основним обліковим регістром є Журнал реєстрації господарських операцій, важливим призначенням якого є визначення фінансового результату на підставі сформованих протягом звітного періоду доходів та витрат, зареєстрованих у журналі та підтверджених первинними документами. В журналі забезпечується автоматичний контроль арифметичних помилок, ведення записів максимально пристосоване для складання форм балансу і іншої звітності.

Як вже зазначалось, Журнал ведеться за принципом подвійного запису за умовними рахунками. Цим рахункам не присвоюються номери, для них не є обов'язковим термінологія дебет та кредит, здійснюється проста кореспонденція рахунків через обмежену їх кількість. Ці спеціальні рахунки, як і класичні, схематично є двобічною таблицею, лівий бік якої для активного рахунка називається дебет („збільшення”), а правий - кредит „Зменшення”), для пасивного рахунка - на дебеті відображується зменшення, а на кредиті - збільшення.

Перед здійсненням записів у журналі нумерують сторінки, прошнуровують і скріплюють печаткою.

В господарствах, які ведуть облік в порядку, передбаченому для малих підприємств, використовують спрощений План рахунків та складають фінансову звітність відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 „Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва”. Облік в господарстві, яке відповідає статусу малого підприємства, пропонується вести за формою Журнал-Головна з використанням методу подвійного запису. Кореспонденція рахунків записується безпосередньо на первинних документах або в меморіальних ордерах.

Інші господарства, тобто ті, що відповідають статусу великих сільськогосподарських підприємств, ведуть облік згідно з П(С)БО та звичайним Планом рахунків, який повинні використовувати підприємства і організації всіх галузей народного господарства. При цьому можуть використовувати різні форми обліку: Журнал-Головна, журнально-ордерна форма з використанням ручної і комп'ютерної технології обробки даних.

Порівняння трьох синтетичних регістрів - Книги обліку доходів і витрат, журналу реєстрації господарських операцій та Журнал-Головної дає можливість переконатись в перевагах та недоліках кожного з них і прийняти рішення про застосування оптимального варіанта організації обліку для умов конкретного господарства.

Слід підкреслити, що в регістрах синтетичного обліку, до яких належать Книга обліку доходів та витрат і Журнал реєстрації господарських операцій, вказують лише загальний вартісний вимір господарської операції, як правило, зовнішньої, тобто такої, що виходить за межі господарства. Синтетичні дані характеризують фінансовий стан господарства, за ними визначають результати господарської діяльності. Але в процесі управління господарством йому потрібно знати детальні складові синтетичного обліку та мати уявлення про внутрішньогосподарські операції. Для деталізованого запису інформації використовують реєстри аналітичного обліку, в яких облік ведеться за натуральними і вартісними показниками. Обсяг аналітичного обліку визначається самим фермером.

Необхідної завершеності системі фермерського обліку надає спрямування її форм на фінансову звітність. Однією з головних цілей ведення обліку в фермерському господарстві є складання звітності за певний період, а подання звітності для всіх господарств, що є юридичними особами, визначено Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Звітність надає інформацію про фінансовий стан фермерського господарства, показує джерела походження прибутку та стан господарських ресурсів, активів, зобов'язань та їх зміни. За звітністю контролюють доцільність обраної форми обліку та раціональність організації облікового процесу в фермерських господарствах. У цілому фермерська фінансова звітність сприяє арифметичному контролю записів у регістрах синтетичного й аналітичного обліку, дає змогу оцінювати наслідки господарювання, здійснювати аналіз економічної діяльності, своєчасно запобігати негативним фінансовим явищам і приймати ефективні управлінські рішення.

Суб'єкти малого підприємництва, до яких в більшості належать і фермерські господарства, згідно із П(С)БО 25 „Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва” застосовують скорочену за показниками фінансову звітність у складі „Балансу” (форма №1-М) і „Звіту про фінансові результати” (форма №2-М). Це зазначено і в Методичних рекомендаціях з організації та ведення бухгалтерського обліку в селянських (фермерських) господарствах, затверджених Мінагрополітики від 02.07.2001 р. №189. Характеризуючи фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва, слід зазначити, що він побудований на сумішенні та вилученні цілої групи показників, передбачених для звичайних підприємств.

Звітним періодом для складання фермерської фінансової звітності є календарний рік. Скорочена фінансова звітність складається у тисячах гривень з одним десятковим знаком. Показники звіту про непрямі податки та інші вирахування з доходу, податок на прибуток та інші податки, витрати і збитки наводяться в дужках.

Попередня підготовча робота при складанні звітності передбачає перевірку повноти відображення у поточному обліку всіх господарських операцій, які відбулися за звітний період, проведення інвентаризації основних засобів, матеріальних цінностей, грошових коштів, розрахунків тощо. Уточнюють правильність перенесення даних з первинних у регістри обліку, достовірність відображення економічного змісту господарських фактів, розкривають стан заборгованості за кожним видом, впорядковують аналітичні записи та підбивають підсумки основних регістрів синтетичного обліку (Книга обліку доходів та витрат, рахунки Журналу та Журналу-Головної).

Основним регістром на підставі якого складається фінансова звітність за простою формою бухгалтерського обліку є Книга обліку доходів та витрат. При застосуванні такої форм обліку фермерські господарства пере складанням фінансової звітності повинні:

· провести інвентаризацію основних засобів, матеріальних цінностей, грошових коштів, розрахунків тощо, і відобразити її результати в Описі майна селянського (фермерського) господарства (форма затверджена наказом Міністерства аграрної політики України від 02.07.2001 р. №189);

· перевірити повноту відображення всіх господарських операцій, які відбулися за звітний період, згідно з зафіксованими у первинних документах у Книзі обліку доходів та витрат і Описі майна.

При веденні обліку за спрощеною формою фінансова звітність фермерським господарством формується в такій послідовності:

1) здійснюється арифметичний та логічний контроль і перевіряються річні записи господарських операцій в Журналі реєстрації господарських операцій;

2) відображуються результати інвентаризації стану розрахунків, грошових коштів, майна та оцінки залишків запасів для визначення фактичного розміру виробничих витрат;

3) складається пробний баланс на підставі визначених дебетових і кредитових залишків за всіма рахунками Журналу реєстрації господарських операцій;

4) заповнюється Звіт про фінансові результати за формою №2-М;

5) складається баланс за формою №1-М за відповідними статтями активу та пасиву.

Особливості бухгалтерського обліку в сільському господарстві викладені в спеціальних нормативних та методичних документів, які регулюють основні сфери облікового процесу: безпосередньо облік та його методологію. Серед таких документів слід виділити:

- Методичні рекомендації по організації та веденню бухгалтерського обліку по журнально-ордерній формі на підприємствах агропромислового комплексу, затверджені Наказом Мінагрополітики України від 07.03.2001 р. №49;

- Методичні рекомендації по організації та веденню бухгалтерського обліку в крест`янських (фермерських) господарствах, затверджені Наказом Мінагрополітки України від 2.07.2001 р. 3190;

- Методичні рекомендації по плануванню, обліку та калькулюванню собівартості продукції (робіт. послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджені Наказом Мінагрополітики України від 18.05.2001 р. №132.

Разом з тим, у випадку якщо сільськогосподарське підприємство належить до категорії суб'єктів малого підприємництва у відповідності із Законом України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 19 жовтня 2000 року №2063-ІІІ, то воно на вибір може застосовувати або спрощену форму бухгалтерського обліку та звітності, порядок ведення якої визначається Кабінетом Міністрів України, або діючу загальну систему бухгалтерського обліку та звітності, передбачену законодавством.

Специфіка сільськогосподарського виробництва, в основному, має значний вплив на організацію обліку таких об`єктів як молодняк тварин, тварини на відгодівлі, робоча та продуктивна худоба, витрати виробництва, готова продукція тваринництва, рослинництва тощо.

При цьому особливості виявляються не лише в синтетичному обліку, калькуляції, а в першу чергу, в документальному оформленні операцій з даними об'єктами, оскільки первинний документообіг в силу специфіки сільськогосподарського виробництва є доволі детальним і значно відрізняється від загальноприйнятих форм.

Якщо фермерське господарство відноситься до категорії великих підприємств, то для організації бухгалтерського обліку може скористатися Методичними рекомендаціями з організації та ведення бухгалтерського обліку за журнально-ордерною формою на підприємствах агропромислового комплексу, затвердженими наказом Міністерства аграрної політики України від 07.03.2001 р. №49.

Для узагальнення і первинного групування деяких облiкових даних, кpiм основних peєcтpiв, застосовуються допомiжнi реєстри, в яких господарськi операції вiдображують на пiдставi первинних документiв по необхiдних аналiтичних показниках.

Журнали-ордери побудованi таким чином, що в них вiдображують однорiднi за економiчним змiстом операцiї, а також операцiї, що взаемопов'язанi мiж собою. Тому ряд журналiв-ордерiв (2 с.-г., 3 с.-г., 4 с.-г., 8 с.-г., 10 с.-г., 11 с.-г., 12 с.-г., 13 с.-г., 15 с.-г.) передбаченi для облiку операцiй по кредиту декiлькох синтетичних paxунків. В цьому випадку для кожного синтетичного рахунка видiлено окремий роздiл.

Для забезпечення правильного групування даних первинних документiв у журналах-ордерах передбачено типову кореспонденцiю по кредиту рахунків бухгалтерського облiку i наведено перелiк показникiв, необхiдних для складання перiодичної та рiчної звiтностi. В журналах-ордерах, що призначенi для синтетичного та аналiтичного облiку, кpiм того, передбачено позицiї аналiтичного облiку (журнали-ордери 6 с.-с., 7 с.-г., 8 с.-г. та iнші).

Записи в облiкових реєстрах проводять в мipy надходження документiв або пiдсумками за мiсяць залежно вiд характеру i змiсту операцiї. На документах, данi яких включено до журналiв-ордерiв, вiдомостей, peecтpiв та аркушів-розшифрувань, вказують номер и вiдповiдних peecтpiв i порядковi номери записiв в них (номер рядка). По документах, якi вiдображенi в реєстрах загальним підсумком, номер реестру і номер запису вказують на окремому аркушi, який прикрiплюється до зброшурованих документів.

Пiдсумковi данi в журналах-ордерах на кожному синтетичному рахунку в обов'язковому порядку необхiдно звiряти з даними iнших облiкових peecтpiв, в яких вiдображенi записи по вiдповiдних кореспондуючих рахунках. В тих журналах-ордерах, де облiковi записи не можуть бути проконтрольованi шляхом зiставлення їx з вiдповiдними показниками iнших peecтpiв, пiдсумковi дані по документах використовуються для перевірки підсумків по окремих кореспондуючих рахунках.

Наприклад, для обліку затрат виробництва використовуються журнали-ордери:

- №10.1 с.-г. - для обліку витрачених запасів у виробництві;

- №10.2 с.-г. - Для обліку нарахованої оплати праці та пов'язаних з нею сум відповідних відрахувань (до Пенсійного фонді, Фонду соціального страхування по тимчасовій непрацездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві), а також амортизаційних відрахувань та забезпечення майбутніх витрат і платежів;

- №10.3 с.-г. - призначений для відображення виходу продукції рослинництва.

Аналітичний облік затрат і виходу продукції рослинництва ведеться у Виробничому звіті №10.3а с.-г. Виробничий звіт складається за місяць і наростаючим підсумком з початку року в розрізі об'єктів аналітичного обліку за відповідними статтями витрат. Дані Виробничого звіту за кредитом аналітичних рахунків виробництва у межах структурних підрозділів переносяться до зведеної відомості №10.3д с.-г. Підсумки зведеної відомості у розрізі синтетичних рахунків переносять до Журналу-ордера №10.3 с.-г., а кредитові обороти з Журналу-ордеру - до Головної книги.

На підставі даних Виробничих звітів складається також оборотна відомість №10.3 с.-г. за рахунками виробничих витрат, яка передбачає відображення початого залишку, обігу по дебету і кредиту, залишок на кінець звітного періоду для кожного об'єкта аналітичного обліку в рослинництві.

...