Публікації. За темою дисертаційного дослідження автором опубліковано шість наукових праць загальним обсягом 2,7 друк. арк., у тому числі у фахових виданнях 4 статті, та у матеріалах до П'ятих річних зборів Всеукраїнського конгресу вчених-економістів аграрників і методичних рекомендаціях “Внутрішньогосподарські організаційно-економічні механізми забезпечення прибутковості сільськогосподарських підприємств”.

За розрахунками науковців, для здійснення у визначені оптимальні агротехнічні строки повного обсягу технологічних операцій по виробництву сільськогосподарської продукції з урахуванням регіональних грунтово-кліматичних і економічних особливостей в Україні не вистачає 44% тракторів і 52% зернозбиральних комбайнів. До того ж, машинно-тракторний парк має досить високу зношеність. Понад 75% тракторів, зернозбиральних комбайнів, інших технічних засобів, які знаходяться в експлуатації, відпрацювали амортизаційний строк, а підтримання їх у робочому стані нерідко стримується через відсутність запасних частин для їх ремонту та обмеженням коштів для їх придбання.

За останні три роки коефіцієнт готовності до роботи тракторів у цілому у сільському господарстві країни дещо підвищився. Якщо в 1999 році він становив 0,59, то в наступні 2000, 2001 і 2002 роки він зріс відповідно до 0,60, 0,64 і 0,66. Найвищим цей показник був в областях степової зони, у яких найнижча забезпеченість сільськогосподарських підприємств машинно-тракторним парком. У 2002 році коефіцієнт готовності тракторів до роботи у Херсонській області становив 0,75, Одеській - 0,73, Миколаївській - 0,71, Дніпропетровській - 0,70, Донецькій, Луганській, Кіровоградській і Полтавській областях - 0,69.

Зауважимо, що готовність до роботи гусеничних тракторів нижча, ніж колісних, що зумовлюється, насамперед, тривалішим періодом їх використання. Найнижчим був коефіцієнт готовності до роботи тракторного парку Житомирської, Сумської, Івано-Франківської та Рівненської областей - 0,55-0,60.

Посилення дефіциту зернозбиральних комбайнів при різкому збільшенні навантаження збиральної площі на комбайн вимушує господарські структури нерідко відновлювати списані машини. У 2003 році перед сезонним збиранням врожаю зернових у робочому стані налічувалось лише 53,5 тис. комбайнів, або вдвічі менше від технологічної потреби. Нині парк зернозбиральних комбайнів здебільшого складається із застарілих малопродуктивних морально і фізично зношених машин. Із загальної кількості зернозбиральних комбайнів 39,2 тис. (73,3%) - це застарілі “Ниви”, з яких 99% відпрацювали амортизаційний строк, а 70% - використовуються понад двадцять років. В експлуатації перебуває близько 10 тис. комбайнів “Дон-500”, але більша їх частина за технічним станом підлягає списанню. Близько 6% придатних до роботи зернозбиральних і понад 23% кормозбиральних комбайнів виробництва зарубіжних фірм.

У технічному оснащенні агропромислового виробництва важливо підтримувати баланс вибуття і поповнення машинно-тракторного парку із збереженням тенденції розширеного відтворення технічних засобів. Поки що тривають негативні тенденції у балансі технічних засобів.

Проблема ж забезпечення аграрного виробництва матеріально-ресурсними засобами, оновлення і розвиток техніки нині набувають визначального характеру у виході з кризової ситуації. Тут, крім технічних засобів, важливе значення має забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними та іншими технологічними матеріалами.

Аналіз свідчить, що середньорічна технологічна потреба сільськогосподарського виробництва країни за 1999-2001 роки у дизельному пальному становила 4,2 млн. тонн, у бензині - понад 2 млн. тонн. Одержано ж було дизельного пального тільки 45%, а автомобільного бензину - менше третини до потреби. Водночас зросли ціни на пально-мастильні матеріали, знизилась ритмічність постачання їх споживачам. До того ж різке зниження платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників нерідко ставало причиною обмеження придбання пального за високими цінами. За таких умов забезпечення сільського господарства пально-мастильними матеріалами з року в рік залишався не виконаним великий обсяг польових робіт, а значна їх частина була проведена з грубим порушенням оптимальних технологічних строків.

Зважаючи на досить обмежені можливості забезпечення потреби країни в нафтопродуктах за рахунок вітчизняного виробництва, із проголошенням України незалежною державою, постачання сільському господарству пально-мастильних матеріалів значно погіршилось,

У третьому розділі - “Формування системи оновлення та розвитку технічних засобів” обґрунтовуються основні напрями відновлення матеріально-технічної бази аграрного виробництва його інтенсифікації в контексті реалізації державної технічної політики, заходи щодо розвитку інвестиційної діяльності, становлення і розвитку ринку технічних засобів.

Зважаючи на те, що основним джерелом нагромадження інвестиційних ресурсів сільськогосподарських підприємств є кошти, одержані від прибутку господарської діяльності, створення їм умов для прибуткового функціонування стає першочерговим завданням організації ефективного виробництва. Однією з основних причин практичного призупинення інвестиційної діяльності в аграрному секторі економіки стало протягом тривалого періоду у більшості господарських формувань збиткове виробництво сільськогосподарської продукції. Це призвело до вибуття з економічного обороту, без своєчасного і повного оновлення, значної частини матеріально-ресурсних засобів.

За цих умов нарощування продовольчих ресурсів і поліпшення харчування населення набуло досить важливого не тільки соціально-економічного, а й політичного значення. Адже цей процес тісно пов'язаний з гарантуванням продовольчої безпеки держави Серед організаційно-економічних і техніко-технологічних заходів подолання кризових явищ в агропромисловому секторі економіки особливе місце належить прискоренню техніко-технологічного переоснащення сільськогосподарського виробництва. Системне оновлення і розвиток його матеріально-ресурсного потенціалу вимагає комплексного підходу до розв'язання цієї складної соціально-економічної і технічної проблеми. Тут першочергові організаційно-економічні заходи повинні бути спрямовані на призупинення руйнування матеріально-технічної бази галузі, що потребує значних коштів. Президент України Л.Д.Кучма у виступі на Всеукраїнській нараді з питань пореформеного розвитку аграрного сектора 11 березня 2002 року наголосив, що “...тільки для того, щоб зупинити падіння технічного рівня, щороку необхідно витрачати як мінімум 5 млрд. гривень”.

Основним засобом оновлення матеріально-ресурсного потенціалу аграрного сектора, його технічного переоснащення є інтенсифікація виробництва на основі розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності. Зважаючи на обмеженість бюджетних коштів і відсутність достатніх власних нагромаджень сільськогосподарських товаровиробників для розвитку інвестиційного процесу, необхідно обґрунтовано визначити основні напрями та фінансові джерела здійснення інтенсифікації аграрного виробництва в нинішніх умовах переходу до ринкової економіки. Важливим чинником тут виступають можливості використання коштів державного бюджету і виробничо-господарських структур. Загальна схема інтенсифікації сільськогосподарського виробництва у сучасній кризовій ситуації з урахуванням фінансових можливостей має триєдиний напрям і триєдине завдання: перше - визначення першочергових видів та обсягів виробничої діяльності в аграрній сфері країни; друге - поетапне збільшення вітчизняного виробництва та поставок сільському господарству тракторів, сільськогосподарських машин, знарядь, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин, пально-мастильних матеріалів та інших матеріальних ресурсів і третє - формування системи інноваційного забезпечення розвитку визначених напрямів сільськогосподарської машинобудівної, хімічної, нафтохімічної переробної промисловості та інших промислових галузей, пов'язаних з діяльністю агропромислового комплексу.

Для здійснення інтенсифікації аграрного виробництва, спрямованої насамперед на оновлення і розвиток матеріально-технічної бази, важливо обґрунтувати джерела асигнування необхідних коштів на придбання нових технічних засобів, запасних частин, вузлів і агрегатів для виконання ремонтних робіт тощо. Першочерговим джерелом забезпечення інвестицій в основний капітал повинні бути власні нагромадження сільськогосподарських товаровиробників та їх кредитні кошти банківських організацій. Зважаючи на нинішню складну фінансову ситуацію, яка має місце у більшості сільськогосподарських товаровиробників, досить обмежені їх можливості щодо виділення коштів до інвестиційного фонду, назріла нагальна необхідність вирішити проблему про створення системи довгострокового їх банківського кредитування. Сільськогосподарським товаровиробникам необхідно законодавчо забезпечити право на користування кредитними коштами терміном не менше як на 10-15 років під низький річний процент - не більше 5-6%. Зарубіжний досвід свідчить про економічну доцільність створення системи кооперативних банків в агропромисловому комплексі. Крім того, слід підтримати ідею формування у виробничо-правових структурах спеціального фонду для системного оновлення сільськогосподарської техніки. Особливого значення нині набуває розвиток фінансового лізингу для розвитку матеріально-технічної бази аграрного виробництва. Необхідно розширювати залучення іноземних інвестицій у розвиток матеріально-ресурсних засобів.

Проблема оновлення і розвитку матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва має багатовекторний характер. Її розв'язання можливе тільки на комплексній основі скоординованих дій аграрних і промислових галузей народного господарства, спрямованих на забезпечення продовольчої безпеки країни. Основною формою реалізації нинішньої аграрної політики, яка передбачає створення умов для розвитку конкурентоспроможного виробництва продовольчих ресурсів, підвищення матеріального добробуту населення має стати розроблення Національної комплексної програми соціально-економічного відродження і розвитку агропромислового комплексу України, переведення галузей на сучасну техніко-технологічну основу, на період, принаймні до 2010 року.

Тут важливого значення набуває реалізація стратегії державної політики на пріоритетний розвиток вітчизняного машинобудування. Законом України передбачено здійснювати на ці цілі видатки Державного бюджету на 2003-2010 роки окремим рядком. Обсяги бюджетних асигнувань на розвиток сільськогосподарської машинобудівної індустрії щорічно становитимуть до одного відсотка від загальних видатків Державного бюджету. Важливо, що для підтримки сільськогосподарських товаровиробників з державного бюджету буде надаватися компенсація до 40% державної вартості техніки і обладнання. Закон визначає шляхи формування техніки та надання сервісно-технічних послуг сільськогосподарським товаровиробникам. Адже ринок матеріально-технічних засобів належить до одного з найбільш важливих серед різних видів аграрного ринку, що зумовлюється особливим значенням застосування ресурсоощадливих технологій, сформованих на досягненнях науково-технічного прогресу, на засадах інноваційної діяльності. Розвиток ринку матеріальних ресурсів, техніки, знарядь, устаткування для сільськогосподарських товаровиробників має першочергове значення, так як їм необхідні сучасні, надійні в експлуатації високопродуктивні машини і що дуже важливо - по доступних цінах, які відображають еквівалентні співвідношення затрат на промислові товари, що споживаються в аграрному виробництві, і на сільськогосподарську продукцію. Отже, ринок матеріально-технічних засобів аграрного сектора економіки має регулювати збалансованість інтересів промислових підприємств, які випускають техніку для села, і сільськогосподарських товаровиробників, які її споживають.

Проте, становлення і розвиток ринку техніки та інших матеріальних засобів у нинішніх умовах стримується ускладненням фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників, низькою їх платоспроможністю, викликаної ціновим диспаритетом, що є основною причиною різкого зниження інвестиційної діяльності у сільськогосподарському виробництві. За розрахунками науковців Інституту аграрної економіки, за період з 1990 року до 2000 року для придбання сільськогосподарськими товаровиробниками одних і тих же технічних засобів доводилось у десятки разів більше продати зерна, молока, живої маси великої рогатої худоби, свиней (табл. 4.).

4. Співвідношення цін на технічні засоби та сільськогосподарську продукцію в Україні*

* Формування і реалізація державної політики розвитку матеріально-технічної бази АПК в Україні. - К.: ІАЕ, 2003, - С.73

Слід зауважити, що вітчизняна сільськогосподарська техніка за цінами значно дешевша зарубіжних аналогів. Так, колісний просапний трактор Джон Дір-8120 виробництва Сполучених Штатів Америки з двигуном 170 к.с. має реалізаційну ціну у 3,7 раза вищу за аналогічний вітчизняний колісний просапний трактор ХТЗ з двигуном потужністю 161 к.с. виробництва Харківського заводу. Зернозбиральний комбайн Джон Дір-9500 (США) в агрегаті з жаткою і підбирачем, який обладнаний двигуном 176 кВт, продається за ціною у 2,9 раза вищою проти вітчизняного комбайна КЗС-9-1 “Славутич” з таким же за потужністю двигуном. Аналогічний зернозбиральний комбайн КЗС-1060 “Лан” можна придбати за 68,8 тис. дол.

Необхідно вишукувати нові шляхи відновлення матеріально-ресурсної бази, формувати надійний ринок технічних засобів з тим, щоб активізувати процес виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, підвищити рівень інтенсифікації та ефективності галузей аграрного сектора економіки.

З цією метою за участю і допомогою державних владних структур потрібно всебічно розвивати лізинговий ринок техніки. Лізинг як форма довгострокової оренди технічних засобів, споруд виробничого призначення належить до важливих видів підприємницької діяльності, спрямованої на забезпечення відтворення та кругообігу матеріальних ресурсів у процесі виробництва. Досвід переконливо свідчить, що застосування агролізингу дало можливість зарубіжним країнам значно підвищити рівень технічного забезпечення аграрного виробництва.

В умовах переходу до ринкової економіки, формування ринку технічних засобів і агротехсервісних послуг особливого значення набуває підвищення ролі та відповідальності підприємств машинобудівної індустрії за реалізацію техніки, забезпечення її роботоздатності в гарантійні строки експлуатації, створення сервісних структур з перед- і післяпродажного технічного обслуговування вироблених ними технічних засобів.

Важливою функцією заводів-виробників тракторів, сільськогосподарських машин і знарядь має стати організація оновлення машинного парку в сільськогосподарських підприємствах, у створенні й розвитку вторинного ринку уживаної сільськогосподарської техніки.

Створення вторинного ринку техніки в умовах низької платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників і значного дефіциту матеріально-ресурсних засобів слугує досить вигідною формою підвищення технічного оснащення їх виробництва.

ВИСНОВКИ

1. Розвиток суспільного виробництва в аграрному секторі економіки здійснюється на основі споживання матеріально-ресурсних засобів, які потребують постійного системного оновлення, заміни новими, більш продуктивними і надійними в експлуатації. Порушення цих вимог породжує кризові явища у сільському господарстві, призводить до спаду виробництва, створює соціальну напругу в суспільстві.

2. В процесі здійснення аграрної реформи відбулись глибокі соціально-економічні перетворення, спрямовані на докорінну перебудову виробничих відносин на селі, трансформацію сільськогосподарського виробництва у нові виробничо-господарські формування ринкового типу. Проте, внаслідок суттєвих прорахунків в організації реформування сільськогосподарського виробництва, повільного створення законодавчого поля здійснення соціально-економічних перетворень в аграрному секторі економіки, втрати керованості у забезпеченні матеріально-ресурсних засобів виникли і набули стійкої тенденції деструктивні процеси, які призвели до руйнування матеріально-технічної бази сільського господарства, значного скорочення обсягів виробництва продукції, зниження його ефективності, погіршення постачання населенню продуктів харчування.

За період з 1990 року до 2002 рік кількість тракторів у сільському господарстві країни зменшилась на 45,4%, зернозбиральних комбайнів -47,3%, кукурудзозбиральних у 2,3 раза, бурякозбиральних - у 1,8 раза, сівалок, плугів і культиваторів - у 1,6-1,8 раза. Річне навантаження збиральної площі зернових на один збиральний агрегат збільшилось у два рази, що призвело до розтягування строків уборки врожаю і втрат зерна. Для здійснення повного обсягу технологічних операцій в оптимальні строки по виробництву сільськогосподарської продукції в Україні не вистачає 44% тракторів і 52% зернозбиральних комбайнів.

3. В умовах дефіциту техніки важливим засобом підвищення її ефективності є застосування прогресивних організаційних форм використання тракторів і сільськогосподарських машин. Набуває розвитку створення машинно-технологічних станцій та механізованих загонів. Аналіз свідчить, що в МТС, створених на кооперативних засадах сільськогосподарськими підприємствами, і на державній власності ефективність використання техніки вища в порівнянні з господарськими структурами. Проте процес формування нових машинно-технологічних станцій відбувається надто повільно. Нині в Україні функціонує близько 340 МТС і 642 - механізовані загони.

4. Дослідження стану технічного забезпечення аграрного сектора економіки дає підставу стверджувати, що однією з основних причин спаду сільськогосподарського виробництва є руйнування матеріально-ресурсного потенціалу, згортання процесу оновлення тракторного і комбайнового парку, призупинення інвестиційної діяльності у виробничо-правових структурах. Сільськогосподарське виробництво протягом тривалого періоду має збитковий характер, що не забезпечує розширеного відтворення. Це вимагає розробки і здійснення комплексної системи організаційно-економічних і техніко-технологічних заходів, спрямованих на вихід аграрного виробництва з кризового стану і розвиток його на ринкових засадах.

5. В процесі дослідження обґрунтовані основні напрями інтенсифікації аграрного виробництва, джерела фінансування оновлення і розвитку матеріально-технічних засобів. Це насамперед власні нагромадження сільськогосподарських підприємств, кошти амортизаційних фондів, кредитні кошти банківських організацій, кошти цільових фондів, інвестиції зарубіжних інвесторів. Щорічна потреба коштів під прогнозовані обсяги придбання техніки становитимуть 2,4 млрд. грн. За 2000-2001 роки середньорічні витрати на ці цілі дорівнювали близько 0,6 млрд. грн. Дефіцит коштів для придбання техніки ж досяг 1,8 млрд. грн. У зв'язку з цим реальним шляхом виходу з технічної кризи є поетапне оновлення і розвиток матеріально-ресурсної бази. Для цього потрібно 10-12 років.

6. Важливим джерелом розвитку інвестиційного процесу нині є створення реальних пільгових умов сільськогосподарським підприємствам щодо розширення їм доступу до користування довгостроковими банківськими кредитними коштами. У сільському господарстві країни має бути створена потужна банківська система, яка б задовольняла потреби його товаровиробників у коштах щодо коротко-, середньо- і довгострокового кредитування.

7. У системному оновленні і розвитку матеріально-технічної бази важливе місце займає створення ринку техніки та надання сервісно-технічних послуг сільськогосподарським товаровиробникам. Ринок матеріально-технічних засобів має регулювати збалансованість інтересів промислових підприємств - виробників техніки і сільськогосподарських товаровиробників - споживачів технічних засобів. У зв'язку з цим необхідно розвивати прямі зв'язки між цими суб'єктами ринку, створювати регіональні маркетингові центри. Машинобудівним заводам слід створити економічні умови для розширення їх інтересів у нарощуванні випуску технічних засобів, забезпеченні технічного обслуговування машин і обладнання протягом всього періоду їх експлуатації.

8. Істотною причиною зниження інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств є диспаритет цін на промислові вироби, які споживає сільськогосподарське виробництво, і сільськогосподарську продукції. За десятирічний період для придбання одних і тих же технічних засобів сільськогосподарським товаровиробникам доводилось у десятки разів збільшити продаж зерна, молока, м'яса тощо. Виробництво сільськогосподарської техніки на вітчизняних машинобудівних заводах нині залишається збитковим. Це свідчить про необхідність здійснення кардинальних заходів, спрямованих на реальну державну підтримку розвитку сільськогосподарського машинобудування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Шкляр В.Б. Системне оновлення матеріально-ресурсного потенціалу аграрного виробництва в Україні // Економіка АПК. - 2002. - №11. - C. 16-20.

2. Шкляр В.Б. Розвиток організаційних форм використання техніки в сільському господарстві // Економіка АПК. - 2003. - №2. - С. 47-50.

3. Шкляр В.Б. Становлення і розвиток ринку матеріально-технічних засобів в аграрному виробництві // Економіка АПК. - 2003. - №5. - С. 117-121.

4. Шкляр В.Б. Формування технічного сервісу сільськогосподарських машин і знарядь // Економіка АПК. - 2003. - №7. - С. 148-151.

5. Шкляр В.Б. Раціональне використання амортизації на орендоване майно та майнові паї. В кн.: Внутрішньогосподарські організаційно-економічні механізми забезпечення прибутковості сільськогосподарських підприємств. - К.: ІАЕ, 2003. - С.206 (С.123-125).

6. Бойко В.І., Підлісецький Г.М., Саблук П.Т., Шкляр В.Б. та інші. Формування і реалізація державної політики розвитку матеріально-технічної бази АПК в Україні. - К.: ІАЕ, 2003. - 82 с. (С. 23-34, 40-44)

АНОТАЦІЯ

Шкляр В.Б. Оновлення і розвиток технічних засобів у сільськогосподарському виробництві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК. Інститут аграрної економіки УААН, Київ, 2003.

У дисертації досліджено теоретико-методологічні аспекти ролі і значення матеріально-ресурсних засобів у розвитку аграрного виробництва в ринкових умовах, викладені результати дослідження сутності їх оновлення і розвитку в аграрному секторі економіки. На основі глибокого аналізу стану і динаміки забезпечення сільськогосподарського виробництва технічними засобами, їх використання з виявленням причин руйнування матеріально-ресурсного потенціалу в період кризової ситуації розроблена система оновлення і розвитку матеріально-технічної бази, обґрунтовані напрями інтенсифікації аграрного сектора економіки на основі інвестиційно-інноваційній діяльності, опрацьовані пропозиції і рекомендації щодо удосконалення організаційних форм експлуатації техніки, шляхи становлення і функціонування ринку технічних засобів.