Наукові основи підвищення продуктивності сівозмін та родючості ґрунту в традиційному і біологічному землеробстві західного Лісостепу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕРОБСТВА

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

УДК 631.452 : 631.582 (292.485)

НАУКОВІ ОСНОВИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ СІВОЗМІН ТА РОДЮЧОСТІ ҐРУНТУ В ТРАДИЦІЙНОМУ І БІОЛОГІЧНОМУ ЗЕМЛЕРОБСТВІ ЗАХІДНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

06.01.01 - загальне землеробство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора сільськогосподарських наук

ШУВАР ІВАН АНТОНОВИЧ

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському державному аграрному університеті протягом 1989-1998 рр.

Науковий консультант: доктор сільськогосподарських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Бегей Семен Васильович, Львівський державний аграрний університет Міністерства аграрної політики України

Офіційні опоненти: доктор сільськогосподарських наук, професор Дегодюк Едуард Григорович, головний науковий співробітник відділу агрохімії і фізіології рослин Інституту землеробства УААН

доктор сільськогосподарських наук, професор Смаглій Олексій Феодосійович, завідувач кафедри агроекології Державного агроекологічного університету Міністерства аграрної політики України

доктор сільськогосподарських наук, професор Борона Володимир Пантелейович, завідувач лабораторії гербології Інституту кормів УААН

Провідна установа: Уманський державний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, кафедра загального землеробства, м. Умань

Захист відбудеться 22 лютого 2005 року о 10 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 27.361.01 при Інституті землеробства УААН

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту землеробства УААН за адресою: 08162, смт. Чабани Києво-Святошинського району Київської області, Інститут землеробства УААН

Автореферат розісланий 21 січня 2005 року

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Л. О. Кравченко



АНОТАЦІЯ

Шувар І. А. Наукові основи підвищення продуктивності сівозмін та родючості ґрунту в традиційному і біологічному землеробстві західного Лісостепу України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук за спеціальністю 06.01.01 - загальне землеробство. - Інститут землеробства УААН, Київ, 2005.

Теоретично обґрунтовано і практично реалізовано шляхи поліпшення родючості темно-сірого опідзоленого грунту західного Лісостепу України та збільшення продуктивності сівозміни за умов біологічного землеробства.

Встановлено закономірності зміни родючості ґрунту на різних агрофонах під впливом різних систем обробітку ґрунту та захисту рослин, оптимальні рівні удобрення, комплексного впливу обробітку ґрунту на актуальну і потенційну забур'яненість, мікробіологічний і фітосанітарний стан поля, баланс поживних речовин ґрунту польової сівозміни, вміст нітратів, залишків важких металів, пестицидів у грунті та вирощеній продукції. сівозміна родючість польовий кормовий

Розроблено моделі родючості на основі агрофізичних, агрохімічних і біологічних показників, які забезпечують продуктивність польової сівозміни 60-65 ц/га кормових одиниць, комп'ютерну програму регулювання продукційними процесами у сівозміні. Здійснено біоенергетичну і економічну оцінку продуктивності сівозмін біологічного землеробства

Ключові слова: біологічне землеробство, родючість ґрунту, продуктивність сівозміни, моделювання, якість продукції.



АННОТАЦИЯ

Шувар И. А. Научные основы повышения продуктивности севооборотов и плодородия почвы в традиционном и биологическом земледелии западной Лесостепи Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора сельскохозяйственных наук по специальности 06.01.01 - общее земледелие. Институт земледелия УААН, Киев, 2005.

Сделан научный анализ состояния изученности проблемы, теоретически обосновано и практически реализовано новое направление в современном биологическом земледелии западной Лесостепи Украины по пути повышения плодородия темно-серой оподзоленной почвы и продуктивности севооборота.

Установлены закономерности изменения плодородия почвы на разных агрофонах под воздействием систем обработки почвы и защиты растений. Наибольшее количество водопрочных агрегатов (62,6%) образуется на варианте модели биологического земледелия (внесено в среднем на 1 га севооборотной площади 24 т навоза + N₄₇Р₄₆К₂₀ - оптимально-минимальные дозы минеральных удобрений + 14 т сидератов +1,2 т соломы зерновых культур) и комбинированной обработки почвы в пахотном и подпахотном слоях, что на 2,9 % превышает хозяйственный контроль (24 т навоза +N₈₆Р₆₄К₈₄).

На варианте модели биологического земледелия плотность сложения почвы в среднем на 2,4-2,9% меньше, чем на хозяйственном контроле и более всего отвечает оптимальному значению (1,1-1,3 г/см³). Лучшие условия для уменьшения этого показателя создаются в слое 0-30 см на варианте биологизации земледелия 1,22-1,32 г/см³ и на хозяйственном контроле 1,25-1,36 г/см³ при комбинированной обработке почвы .

В полевом севообороте при биологизации земледелия по сравнению с хозяйственным контролем достигнуто оптимальных параметров при использовании разноглубинной основной обработки почвы (общепринятая обработка почвы - контроль - вспашка плугами ПЛН-4-35, чизельная - обработка ПЧ-2,5, комбинированная - вспашка ПЯ-3-35). При условии биологизации земледелия на варианте комбинированной системы обработки почвы достигнуто гомогенности её строения пахотного слоя и перед уборкой урожая культур твёрдая фаза составляла в среднем 48,2%, общая пористость - 51,8% от всего объема почвы, а на хозяйственном контроле показатель твёрдой фазы был на 2,2 % меньше.

Выполнение рекомендуемых условий биологизации земледелия обеспечивает не только уравновешенный, но и положительный баланс гумуса в севообороте.

Установлено закономерности изменения актуальной и потенциальной засоренности, микробиологического и фитосанитарного состояния поля, содержания нитратов, остатков тяжёлых металлов, пестицидов в почве и выращенной продукции в зависимости от изучаемых факторов.

Продуктивность полевого севооборота на варианте биологизации земледелия за две ротации составила 61,9 ц/га кормовых единиц, а при традиционной органо-минеральной системе удобрения - на 5,5% выше. Выход переваримого протеина в обеих севооборотах был практически одинаковым (5,4 ц/га), по обеспеченности кормовой единицы переваримым протеином биологическая система земледелия превысила традиционную на 2,3 г.

С целью оперативного и эффективного управления процессами роста и развития сельскохозяйственных растений и плодородием почвы в хозяйствах необходимо широко использовать современную компьютерную программу „Автоматизированное рабочее место агронома” („АРМ „Агронома”) - А.С. № 9234 от 15.01.2004 г., а также разработанные нами на основе агрофизических, агрохимических и биологических показателей оптимизационные модели плодородия почвы, обеспечивающие получение с 1 га севооборотной площади 60-65 ц кормовых единиц дешёвой экологически чистой продукции, поддержание равновесия в агроэкосистеме.

Осуществлено энергетическую и экономическую оценку продуктивности севооборота биологического земледелия в условиях западной Лесостепи Украины.

Ключевые слова: биологическое земледелие, плодородие почвы, продуктивность севооборота, моделирование, качество продукции.



annotation

Shuvar I.A. Scientific principles of the increase in crop rotation productivity and of soil fertility in traditional and biological agriculture of the western Forest-Steppe zone of Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for the degree of Doctor of Agricultural Sciences in the speciality 06.01.01 - general agriculture. Institute of Agriculture of the UAAS, Kyiv, 2005.

The ways of the improvement of dark gray podzolized soil fertility of the western Forest-Steppe of Ukraine and the increase in crop rotation productivity in the conditions of biological agriculture are grounded and realized theoretically and practically. The regularities of soil fertility changes against different agricultural backgrounds under the influence of various tillage and plant protection systems, the optimum fertilization levels, complex influence of tillage on actual and potential weediness, microbiological and phytosanytary state of the field, soil nutrient balance of field crop rotation, nitrate, heavy metal residue, pesticide content in the soil and grown production have been established.

The fertility models on the basis of agrophysical, agrochemical and biological indices providing the productivity of crop rotation of 60-65 hkg/ha of feed units, the computer program of production process control in crop rotation are worked out.

Besides the biology and economic evaluation of crop rotation productivity of biological agriculture is carried out.

Key words: biological agriculture, soil fertility, crop rotation productivity, simulation, product quality.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції впродовж останніх десятиріч досягнено за рахунок інтенсифікації агротехнологій. За даними обліку на 01.1.1995 р. внаслідок порушення нормативної бази використання землі під ріллею в Україні перебуває 57,5 % загальної площі, або 79,5 % площі сільськогосподарських угідь (Созінов О. О. та ін., 1998; Сайко В. Ф., 2000).

Надмірне інтенсивне та не завжди науково обґрунтоване використання землі зумовило низку проблем, пов'язаних з деградацією ґрунтового покриву, забруднення навколишнього середовища, зниження якості продукції, що призводить до погіршення здоров'я населення.

Серед важливих завдань сучасної сільськогосподарської науки є науково обґрунтоване ведення землеробства, підвищення рентабельності і стійкості агрофітоценозів, отримання сталих врожаїв та продукції високої якості. Розв'язати його можна на основі удосконалення та освоєння сучасних зональних адаптивних систем землеробства, важливим елементом яких є сівозміни, створення принципово нових біотехнологій вирощування рослин із урахуванням особливостей їх взаємодії та післядії. Цей напрям набирає особливої ваги у зв'язку з тенденцією до скорочення в найближчі роки площі орних земель та підвищення продуктивності існуючих агроценозів.

Актуальність теми. Аналіз результатів досліджень та виробничої діяльності господарств західного Лісостепу України показав, що вони не завжди дотримуються основних екологічних вимог до систем землеробства, які, з одного боку, забезпечують одержання стабільно високих врожаїв, а з іншого - гарантують потрібну якість рослинницької продукції та охорону навколишнього природного середовища.

У зв'язку з дороговизною ресурсів, посиленням вимог щодо якості сільськогосподарської продукції набуває розвитку альтернативне біологічне землеробство, тому необхідно знаходити оптимальні варіанти з виходом на базові моделі, які гарантують енергозбереження, відтворення родючості ґрунту та охорону довкілля (Г. Кант, 1988, Е. Г. Дегодюк та ін., 1992; Ю. В. Манівчук, 1996; В. І. Кисіль, 2000 та ін.).

У традиційному землеробстві відомі наукові дослідження щодо підвищення продуктивності культур, сівозмін, поліпшення родючості грунту розроблено наукові рекомендації, проте залишається недостатньо вивчене питання системного підходу до агротехнологій, пов'язаних з комплексом робіт по обробітку грунту, удобренню і захисту рослин.

Перебудовчі процеси в Україні та перехід до ринкових відносин вимагають агроекологічного та біоенергетичного обґрунтування можливостей отримання сільськогосподарської продукції у сіяних агроекосистемах та визначення шляхів енерго- і ресурсозбереження без зниження їх продуктивності.

Проблема біологізації сільськогосподарського виробництва у зоні Західного Лісостепу вимагають нового підходу до вивчення структури посівних площ, насичення сівозмін багаторічними травами, зернобобовими культурами та проміжними посівами у поєднанні з внесенням достатньої кількості органічних та оптимально-мінімальних доз мінеральних добрив.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з тематичними планами досліджень Львівського ДАУ у відповідності до державних НТП УААН на 1991-1995 рр. „Продовольство-95” завдання „Розробити екологічно чисті заощаджуючі технології вирощування сільськогосподарських культур та відтворення родючості ґрунту” (номер державної реєстрації 0195U20223) та НТП УААН „Землеробство” на 1996-2000 рр., завдання 0.51.01.02 - „Розробити з урахуванням спеціалізації виробництва і різних форм власності на землю системи сівозмін, що забезпечать високу продуктивність культур і відтворення родючості грунтів у зонах Полісся і Лісостепу” (номер державної реєстрації 0196 U 018388).

Мета і задачі дослідження. Мета досліджень полягала у розробленні наукових основ біологізації землеробства для умов достатнього зволоження західного Лісостепу України, яка забезпечувала б високу продуктивність сівозміни (60-70 ц/га к. од.) і якість продукції, відтворення родючості темно-сірого опідзоленого грунту.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

- дослідити вплив способів і глибини обробітку грунту під культурами у польовій сівозміні біологічного землеробства на зміну агрофізичних властивостей і водного балансу грунту;

- встановити вплив чинників біологізації землеробства на потенційну й актуальну забур'яненість посівів у полях сівозміни;

- виявити залежність мікробіологічної активності грунту та фітосанітарного стану сівозміни від чинників біологізації землеробства;

- вивчити закономірності зміни вмісту органічної речовини та фізико-хімічних властивостей грунту; вмісту і балансу елементів живлення рослин та гумусу у грунті, на основі чого розробити модель його родючості за умов біологізації землеробства;

- розробити науково обгрунтовані способи поліпшення якості вирощеної продукції за рахунок використання чинників біологізації землеробства;

- провести енергетичну та економічну оцінку сівозміни та визначити шляхи оптимізації біологічного землеробства.

Об'єкт дослідження: агроекологічні і біологічні чинники; онтогенетичні процеси формування і реалізації потенціалу продуктивності окремих культур та сівозміни в цілому; родючості грунту і якісних показників продукції залежно від агротехнологій.

Предмет дослідження: грунт як середовище для виробництва екологічно чистої продукції у польовій сівозміні біологічного землеробства сорти і гібриди культур, технології вирощування їх в основних та проміжних посівах.

Методи дослідження. 1) польовий - вивчення взаємодії об'єкта досліджень з біотичними і абіотичними чинниками; 2) лабораторні: а) хімічні - визначення хімічного складу ґрунту, рослин, зерна, бульб картоплі; б) морфофізіологічний - визначення біометричних параметрів рослин, розвитку конуса наростання за етапами органогенезу; в) мікробіологічні - оцінка мікробіоти ґрунту і взаємодії мікроорганізмів; 3) математичні - дисперсійний, регресійний, кореляційний аналізи, визначення вірогідностей, кластерний - для оцінки взаємодії досліджуваних показників; 4) статистичні; 5) розрахунковий - для оцінки економічної і енергетичної ефективності технологій вирощування культур.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у встановленні оптимальних параметрів і нормативних показників агрофізичних, фітосанітарних і біотичних властивостей темно-сірого опідзоленого грунту західного Лісостепу України стосовно традиційного і “біологічного” ведення землеробства з розробкою комп'ютерної програми управління родючістю грунту і продуктивністю сівозміни.

Вперше для західного Лісостепу України визначено видовий склад бур'янів та поширення в орному шарі дощових черв'яків, як одного з показників біологічної активності грунту за комплексного використання різноглибинного обробітку грунту за традиційного і “біологічного” ведення землеробства та встановлено підвищення окупності одиниці мінеральних добрив за умов максимального залучення в біологічний кругообіг біогенних елементів вторинної продукції рослинництва.

Практичне значення одержаних результатів. На основі результатів багаторічних досліджень на темно-сірому опідзоленому ґрунті західного Лісостепу України встановлено можливість застосування оптимально-мінімальних доз мінеральних добрив та перспективи насичення польової сівозміни культурами проміжного вирощування на сидерат, використанням подрібненої соломи зернових культур на добриво, диференційованим обробітком ґрунту і інтегрованим захистом посівів досягти поліпшення родючості ґрунту, продуктивності 1 га сівозмінної площі в межах 60- 65 ц кормових одиниць та збереження екологічної рівноваги в агроекосистемі.

Результати досліджень щодо оцінки продуктивності сівозміни і родючості грунту за умов біологізації землеробства, наукові положення, висновки і пропозиції увійшли до різних наукових рекомендацій, стали важливою складовою розробки комп'ютерної програми “Автоматизоване робоче місце агронома (АРМ ”Агронома”), впроваджуються на полях господарств різних форм власності на землю у підзоні західного Лісостепу України і є перспективними для всієї України та для підготовки фахівців у аграрних навчальних закладах освіти ІІІ-IV рівнів акредитації.

Наукові розробки автора знайшли практичне втілення у господарствах державної, колективної та приватної форм власності на землю Волинської, Івано-Франківської та Львівської областей загальною площею 16650 га.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Здобувач безпосередньо брав участь в обґрунтуванні проблеми, розробленні схеми, визначенні мети та задач досліджень, методології їх проведення, узагальненні отриманих даних і їх математичної обробки, формулюванні наукових висновків роботи, а також пропаганді та впровадженні результатів досліджень у виробництво. В дисертаційній роботі автором використано із спільних наукових праць особисті ідеї і розробки.

Апробація результатів дисертації. Результати науково-дослідної роботи за темою дисертації доповідались щорічно (1990-2003 рр.) на звітних конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів Львівського ДАУ, обговорювались на семінарах, нарадах різного рівня, пропагувались у засобах масової інформації, використані у науковій і навчальній літературі, численних лекціях на курсах підвищення кваліфікації керівників та фахівців агропромислового комплексу.

Основні положення дисертації оприлюднені та обговорені на: міжнародних конференціях „Актуальні напрямки наукового забезпечення агропромислового комплексу західних районів УРСР” (Львів, 1990), „Екологічні проблеми землеробства” (Кам'янець-Подільский, 1990), „Фермерство: вчора, сьогодні, завтра” (Львів, 1991, 1993), „Екологічні проблеми аграрного виробництва (Дніпропетровськ, 1992), „Актуальні економічні і соціальні проблеми західної України” (Львів, 1992), „Проблеми українського села та заходи їх вирішення” (Стрий, 1992), „Еколого-ландшафтне районування, розвиток адаптивного рослинництва і виробництва екологічно чистої продукції” (Дніпропетровськ, 1992), „Сучасні методи досліджень в агрономії” (Умань, 1993), „Системи і способи обробітку ґрунту в сівозміні і під окремі польові культури” (Полтава, 1994), „Проблеми кооперації в сільському господарстві” (Львів, 1995), „Україна в світових земельних, продовольчих і кормових ресурсах і економічних відносинах” (Вінниця, 1995), „Сучасні проблеми реалізації земельної реформи в Україні” (Львів, 1995), „Селекція і технологія вирощування польових культур” (Кам'янець-Подільський, 1995), „Проблеми агропромислового комплексу України: стан і перспективи” (Львів, 1996), „Проблеми реформування земельних відносин в умовах західного регіону України” (Львів, 1997), „Екологія і економіка” (Львів, 1997), присвяченій пам'яті Є. Храпливого „Теорія і практика розвитку агропромислового комплексу” (Львів, 1999), „Інформаційні ресурси та їх використання в агропромисловому виробництві України” (Київ, 1999), „Оптимізація структури агроландшафтів і раціональне використання ґрунтових ресурсів” (Київ, 2000), „Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: стан і перспективи вирішення” (Київ, 2000); „Аграрна освіта і наука на початку третього тисячоліття” (Львів, 2001), „Соціально-економічні проблеми природокористування та екології” (Миколаїв, 2001), „Еколого-економічні проблеми розвитку АПК” (Львів, 2002), „Біологічні науки і проблеми рослинництва (Умань, 2003), „Господарювання екологічними методами на основі збалансованого розвитку південно-східної Польщі (Жешів, 2003), „Динаміка наукових досліджень „2003” (Дніпропетровськ, 2003), „Наука і освіта „2004” (Дніпропетровськ, 2004), „Шляхи підвищення ефективності землеробства та родючості грунтів” (Одеса, 2004).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано у 81 науковій праці, 33 з яких - у фахових виданнях ВАК України.

Обсяг та структура роботи. Дисертацію викладено українською мовою на 441 сторінці комп'ютерного набору і складається зі вступу, основної частини, яка включає 8 розділів, висновків і рекомендацій виробництву, списку використаних джерел, що містить 687 найменувань, із них - 74 латиницею та 20 додатків. Текст ілюстровано 80 таблицями, 12 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Узагальнюються результати багаторічних досліджень з проблеми біологізації землеробства в Україні та за її межами. Аналітичний огляд літературних джерел свідчить, що біологічне землеробство в різних його формах у світовому землеробстві займає одне з чільних місць (Г. Кант, 1982, 1988; Ф. Шагі, 1986; G. Hamilton ,1987; K. Cook, 1987; W. Neuerburg / S. Padel ,1994; B. Bednarz, J. Bіaїej, M. Doіomisiewicz, 2003 та ін.). Недостатньо розвинені наукова і виробнича бази вимагають детального вивчення у кожній грунтово-кліматичній зоні можливостей отримання екологічно чистої сільськогосподарської продукції та збереження екологічної рівноваги навколишнього природного середовища.

Дослідження проводили впродовж 1989-1998 рр. на дослідному полі кафедри загального землеробства Львівського державного аграрного університету та навчально-дослідного господарства „Дублянське” Жовківського району Львівської області на типовому для західного Лісостепу України темно-сірому опідзоленому легкосуглинковому ґрунті. Дослід закладено в 1989 році і він характеризується такими вихідними агрохімічними показниками: вміст гумусу за Тюріним 2,67-275%; рН _KCl - 5,7-6,5 ; азоту, що легко гідролізується за Корнфілдом - 12,3-13,1; рухомого фосфору і обмінного калію за Чириковим відповідно - 5,2-9,3 і 2,6-4,5 мг на 100 г ґрунту.

Клімат зони західного Лісостепу України помірно-континентальний. Середня багаторічна кількість опадів становить 661 мм, а середньорічна температура повітря +7,4°С. Район проведення дослідження відноситься до зони достатнього зволоження.

Ґрунтовий покрив представлено в основному сірими, темно-сірими опідзоленими ґрунтами і чорноземами типовими опідзоленими.

Метеорологiчнi умови в роки дослідження були в цілому сприятливими для основних сільськогосподарських культур як за зволоженням, так i за температурним режимом. Посушливими виявились 1993-1995 рр., оскільки випало на 8,1-20,2 % опадів менше за середню багаторічну норму - 661 мм. У 1989 і 1994 роки середня річна температура повітря перевищила 9 ⁰С, а у 1996 р. становила 6,4 ⁰С порівняно до середньої багаторічної норми 7,4 ⁰С. Перезволоженими були 1989 р. (785 мм), 1992р. (788 мм), 1997р. (770 мм) і 1998р. (915 мм). Найбільш наближені за зволоженням до середнього багаторічного показника 1990, 1991 і 1996 роки. Для проміжних посівів несприятливими виявилися: 1994 р - для озимого ріпаку та 1994/1995 рр. - для редьки олійної і гірчиці білої.

Розраховані коефіцієнти суттєвості (K_c) відхилень кількості атмосферних опадів від середніх багаторічних значень свідчать, що екстремальними виявилися умови у травні 1991 і 1997 рр., у червні 1998 р. і липні 1995 і 1998 рр. та у вересні 1992 р. (К_с =2). Температурні умови за роки досліджень максимально наближались до середніх багаторічних величин (К_с =0), за винятком серпня місяця 1992 року (K_c= 2).

Дослідження проводили за схемою тричинникового досліду. Розміщення варіантів впорядковане, повторення - триразове. Площа облікових ділянок у межах 50-286 м².

Відповідно до схеми досліду за органо-мінеральної системи удобрення (господарський контроль) вносили під культури сівозміни: 1) вико-вівсяна сумішка - N₉₀P₆₀K_60, 2) пшениця озима - N₁₂₀P₈₀K₁₀₀, 3) картопля - 60 т/га гною + N₆₀P₆₀K₈₀, 4) ячмінь ярий - N₄₀P₄₀K₆₀. За органічної системи удобрення (модель біологічного землеробства): 1) вико-вівсяна сумішка - N₂₀Р₃₀К₃₀ + післяукісно редька олійна - N₃₀ (під час сівби); 2) пшениця озима - 200 ц/га сидерату редьки олійної + N₁₅Р₄₀; післяжнивно гірчиця біла - 30 ц/га соломи + N₁₅ (для загортання із соломою) + N₄₀ (під час сівби); 3) картопля - 55 т/га гною + 200 ц/га сидерату гірчиці білої + N₂₀Р₄₀К₄₀; 4) ячмінь ярий - Р₄₀ + післяжнивно ріпак озимий - 30 ц/га соломи + N₁₅ (для загортання із соломою) + N₂₀Р₃₀К₃₀ + N₃₀ (весняне підживлення); 5) кукурудза на силос - 55 т/га гною + 300 ц/га сидерату ріпаку озимого + N₃₀Р₆₀.

Дози щорічного внесення добрив на 1 га сівозмінної площі в середньому становили: на господарському контролі - 24 т/га гною + N₈₆P₆₄K₈₄, у варіанті моделі біологічного землеробства - 24 т/га гною + N₄₇P₄₆K₂₀.

Вивчення систем обробітку ґрунту включало 3 варіанти: 1. Традиційна оранка під усі культури: під вико-вівсяну сумішку, пшеницю озиму, ячмінь ярий на 20-22 см, картоплю - 25-27 см, кукурудзу на силос - 24-26 см, редьку олійну, гірчицю білу і ріпак озимий - 16-18 см. 2. Чизельне розпушування під основні і проміжні культури на таку ж глибину як у варіанті 1, 3. Один раз за ротацію сівозміни ярусна оранка на 25-27 см під картоплю, а під решту культур мілка оранка на: 18-20 см під вико-вівсяну сумішку, пшеницю озиму і ячмінь ярий, 14-16 см - редьку олійну і ріпак озимий, 12-14 см гірчицю білу, 16-18 см - кукурудзу на силос.

Захист рослин включав такі варіанти: 1. Без захисту (контроль); 2. Біологічний захист (обробка насіннєвого матеріалу): лепідоцид (1,5-3,0 кг/га) у полі пшениці озимої, бітоксибацилін (2,5 кг/га) у полі картоплі, лепідоцид (1,0-1,5 кг/га) у полі ячменю ярого; 3. Хімічний захист: діален (1,9-2,5 кг/га) у полі пшениці озимої і (1,7-2,0 кг/га) у полі ячменю ярого та тілт (0,5 кг/га) в обох полях, зенкор (1,0-1,5 кг/га) у полі картоплі; діален (1,9-2,5 кг/га) у полі кукурудзи.

Виробничі досліди з вивчення біологічної системи землеробства у польовій сівозміні проводили в господарствах західного Лісостепу України з аналогічними грунтово-кліматичними умовами.

Спостереження, обліки, біометричні виміри і аналізи проводили за загальноприйнятими методиками агрофізичних, агрохімічних і біологічних досліджень: гранулометричний і мікроагрегатний склад ґрунту - за Н.А. Качинським; структурно-агрегатний склад і водотривкість агрегатів - за М.І. Саввіновим; вологість грунту - ваговим методом (С. А. Вадюніна, З. А. Корчагіна, 1986), запаси доступної вологи - розрахунковим методом (Доспєхов Б. О., Васильєв І. П., Туліков А., М., 1977); максимальну гігроскопічність - за методом А.В. Ніколаєва; кількість кореневих решток - за методом Н. З. Станкова; потенційну забур'яненість - методом відмивання проби ґрунту, відібраної буром Калентьєва (Б. О. Доспєхов, 1985); актуальну забур'яненість - кількісно-ваговим методом; біологічну активність ґрунту - методом аплікацій за В. І. Штатновим; чисельність основних груп мікроорганізмів - за Д. Г. Звягінцевим, 1987; чисельність дощових черв'яків (Методика стаціонарного вивчення грунтів, 1977); гумус - за Тюріним в модифікації Нікітіна; рН - у сольовій витяжці за Каппеном; суму ввібраних основ - за Каппеном-Гільковіцем; азот, що легко гідролізується - за методом Корнфілда; рухомий фосфор і обмінний калій - за Чіріковим; поживну цінність врожаю - за М. М. Карпусь тв ін., 1988; якісний склад кореневих решток за загальноприйнятою методикою (Инструкция для лабораторий Государственной агрохимической службы по анализам кормов, 1978); вміст нітратів - за Почінком-Грісу.

Облік врожаю виконували поділянково. Розрахунок продуктивності сівозміни здійснено за виходом основної і побічної сільськогосподарської продукції на 1 га ріллі. Математичний аналіз отриманих результатів досліджень математично опрацьовано на ПЕОМ методом дисперсійного, кореляційного і регресійного аналізів для багаточинникового досліду за Б.О. Доспєховим (1985) з використанням комп'ютерної програми „Statistica 5.0”.

Економічну оцінку продуктивності польової сівозміни - за загальноприйнятою методикою - за витратами на 1 га, сумарним прибутком, собівартістю 1 ц к.о., рівнем рентабельності. Енергетичну ефективність - за (Методические рекомендации по биоэнергетической оценке севооборотов и технологий выращивания кормовых культур, Москва, 1989).

Серед важливих агрофізичних показників родючості і окультурення грунту чільне місце займає його структурний стан. Нами встановлено закономірність щодо поліпшення структурного стану темно-сірого опідзоленого грунту як за першу, так і за другу ротації сівозмін. Найбільш яскраво виражена вона за органічного фону удобрення грунту. Агрономічно цінних структурних агрегатів (7-0,25 мм) на господарському контролі найбільше отримано в середньому у варіанті комбінованого обробітку ґрунту в шарах 0-20 см - 70,0% і 20-40 см - 70,0%, що відповідно на: 0,35 % більше, ніж у варіантах чизельного і загальноприйнятого (контроль) обробітку ґрунту. Коефіцієнт структурності у варіанті загальноприйнятого обробітку (контроль) й чизельного в орному (0-20 см) і підорному (20-40 см) шарах за загальноприйнятої системи ведення землеробства у середньому був практично однаковий - 2,31, за комбінованого обробітку ґрунту - тенденція до збільшення - 2,34. У варіанті моделі біологічного землеробства внаслідок насичення ґрунту свіжими органічними речовинами кількість структурних агрегатів у дослідних шарах становила 69,7 і 69,3 %, що було на 1,78 і 1,39% більше, ніж на господарському контролі. Коефіцієнт структурності має аналогічну закономірність - становить в орному і підорному шарах ґрунту 2,31 і 2,27, або на 0,17 і 0,14 перевищує контрольний фон.

За органічної системи удобрення кількість неструктурних частинок менше 0,25 і більше 10 мм становила: в орному шарі - 30,3 %, у підорному - 30,7%, що на 1,77 і 1,39 % менше, ніж на господарському контролі.

За умов біологізації землеробства внаслідок використання на добриво соломи та зеленої маси сидератів кількість водотривких агрегатів на час збирання врожаю в орному (0-20 см) і підорному (20-40 см) шарах в середньому досягла 79,7 % (коефіцієнти структурності 2,59), або збільшилась порівняно до показників на час сівби культур відповідно на 9,97 і 10,3 %; на господарському контролі - відповідно 76,2 % (коефіцієнти структурності 2,36), або збільшилась на 8,46 і 8,12 %.

Найбільша кількість водотривких агрегатів на обох фонах удобрення була у варіанті комбінованого обробітку ґрунту в орному і підорному шарах: на органічному фоні - 62,6 %, на господарському контролі - 59,7%.

Середні показники щільності, отримані у сівозміні за дві ротації показали, що темно-сірий опідзолений легкосуглинковий грунт західного Лісостепу України з роками його ефективного використання має здатність до зменшення цього показника, причому за умов біологізації землеробства вона максимальна наближена до оптимуму і в середньому на 3,0-7,3% меша, ніж на господарському контролі. Найсприятливіші умови для зменшення щільності ґрунту не залежно від фону удобрення встановлено у варіанті комбінованого обробітку - 1,29-1,30 і 1,27-1,26 г/см³. У верхніх (0-10 і 10-20 см) частинах орного шару встановлено зміни загальної шпаруватості на господарському контролі у варіантах загальноприйнятого і чизельного обробітку грунту. У них різниця показників між періодами сівби і збирання перевищує 5%, а на органічному фоні удобрення - понад 4%. За умов біологізації землеробства у варіантах обробітку ґрунту в шарі 0-30 см показники капілярної шпаруватості були близькі між собою: у варіанті загальноприйнятого обробітку (контроль) - 31,5 %, чизельного і комбінованого - 33,5%. Найвищі показники капілярної шпаруватості на господарському контролі за загальноприйнятого і чизельного обробітку ґрунту були у верхньому (0-10 см) шарі - 30,9-33,0%, за комбінованого обробітку ґрунту шпаруватість значно краще вирівняна в усьому профілі орного шару і вища порівняно з іншими. За органічної системи удобрення капілярні пори краще пронизують орний шар грунту в усіх варіантах обробітку, ніж на господарському контролі, особливо у варіанті комбінованого обробітку ґрунту, де вона найвища - 32,5-33,8%, що пов'язано з використанням вторинної продукції рослинництва.

Грунт представляє собою дисперсне пористе тіло, завдяки чому воно сорбує значну кількість рідкої і пароподібної вологи. В середньому за роки першої ротації сівозміни польова вологість орного шару грунту на обох фонах удобрення була у межах 15,9-17,1%, за роки другої - 16,7-17,9%. У метровому шарі грунту цей показник зріс до 20,2% за роки першої та до 21,4% за роки другої ротацій сівозміни. Достатні запаси ґрунтової вологи зменшують залежність урожаїв від кількості опадів впродовж вегетаційного періоду. Водний режим грунту впливає на інші важливі агрономічні властивості - режим живлення, повітряний і тепловий режими, а також перебіг біологічних процесів у ґрунті. У середньому за дві ротації сівозміни запаси продуктивної вологи на час сівби культур на господарському контролі за загальноприйнятого обробітку ґрунту в орному шарі становили 64,4 мм, у метровому - 296, за чизельного - вони збільшились відповідно на 5 і 6%, за комбінованого - на 3 і 5%; за умов біологізації землеробства, внаслідок збільшення в орному шарі кількості органічних речовин та поліпшення показників його родючості, відповідно - на контролі 65,0 і 309 мм, збільшення за чизельного обробітку на 5 і 4%, за комбінованого - на 3 і 4%.

Отже, можна констатувати, що додаткове введення в систему удобрення сидератів і вторинної продукції рослинництва та різноглибинний обробіток грунту створюють умови для збільшення кількості продуктивної вологи в орному і метровому шарах грунту до 4-5%, що відіграє роль стабілізуючого фактору за екстремальних погодних умов середовища вегетаційного періоду.

За умов біологізації землеробства (24 т/га гною + N₄₇Р₄₆К₂₀ - оптимально-мінімальні дози мінеральних добрив під культури в середньому на 1 га сівозмінної площі + сидерати + солома зернових культур порівняно до господарського контролю - 24 т/га гною + N₈₆Р₆₄К₈₄) можна досягти оптимальних параметрів будови орного шару застосуванням різноглибинного основного обробітку ґрунту: загальноприйнятий обробіток ґрунту (контроль) - оранка плугами ПЛН-4-35, чизельний - обробіток ПЧ-2,5, комбінований - оранка ПЯ-3-35. Найбільшої гомогенності орного шару досягається у варіанті комбінованого обробітку ґрунту за обох систем удобрення.

Проведеними дослідженнями впродовж двох ротацій (1989-1998 рр.) сівозміни встановлено, що системи удобрення, обробітку ґрунту і захисту рослин мають певний вплив на потенційну і актуальну забур'яненість посівів.

На початку досліджень на господарському контролі та за моделі біологічного землеробства в орному шарі грунту нараховували практично однакову кількість схожого насінин бур'янів (36,7 тис. шт./м² ).

На господарському контролі за хімічного захисту посівів від бур'янів в кінці другої ротації сівозміни в орному шарі налічувалось 23,9 тис. шт./м² насінин; за чизельного обробітку відповідно на 9,4 тис. шт./м² (7,1%) насінин бур'янів більше, де середньорічний темп зменшення - 4,5%. У варіанті біологічного захисту рослин цей показник займає проміжне місце між контролем та хімічним захистом. Найменшу кількість схожого насіння бур'янів встановлено на фоні комбінованого обробітку грунту та хімічного захисту посівів - 13,4 тис. шт./м² (37,1%), за загальноприйнятого обробітку (контроль) - відповідно на 27,4%, за чизелювання - на 26,1% менше.

За моделі біологічного землеробства у варіанті комбінованого обробітку грунту і хімічного захисту посівів на кінець другої ротації сівозміни в орному шарі налічувалось 16,0 тис. шт./м² насінин бур'янів, що на 29,5% менше, ніж у кінці І-ої і на 55,6% менше порівняно до початкового показника (1989 р.). За загальноприйнятого обробітку грунту (контроль) його налічувалось відповідно - 29,7% і 49,0%, у варіанті чизельного обробітку відповідно 24,6% і 44,3%. На контролі (без захисту посівів) та у варіанті біологічного захисту посівів від бур'янів різниця потенційної забур'яненості була відповідно на 3,1 і 2,9 тис. шт./м² вищою, ніж у варіанті хімічного захисту.

У західних областях України налічується до 400 видів бур'янів, але в основному засмічують посіви 38 видів, а в окремих полях сівозміни часто переважають 10-12 видів, а іноді навіть 3-5. При цьому встановлено, що бур'яни мають високу здатність пристосування до агротехнічних умов вирощування культури, їм притаманна суттєва мінливість у часі залежно від культури, зони, агрофону та ін. (Ступаков В. П., 1968; Бабич А. О., Борона В. П., 1986 ).

На початку досліджень під час першого підрахунку кількості схожих бур'янів встановлено, що на господарському контролі за загальноприйнятого обробітку грунту (контроль) в середньому зійшло 62,2 шт./м² бур'янів, за чизельного - 82,3 і комбінованого - 59,5 шт./м². На органічному фоні удобрення цей показник на контролі і у варіанті чизельного обробітку перевищував на 4,8 і 1,6% показник на господарському контролі, а за комбінованого обробітку - на 12,4% був меншим.

Встановлено, що запровадження елементів біологічного землеробства на темно-сірому опідзоленому грунті західного Лісостепу України уможливлює вагоме зменшення актуальної забур'яненості посівів у сівозміні. На першому місці виступає чинник комбінованого обробітку грунту і хімічного захисту посівів на обох фонах удобрення - 28,8 і 26,8 шт./м². При цьому на органічному фоні удобрення поєднання біологічних методів із хімічними підсилює цей вплив, де в порівнянні між ротаціями показник зменшення становить 42,0-45,2%, а на господарському контролі - 37,6-40,0%.

За умов біологізації землеробства на фоні різних обробітків грунту та захисту рослин формується характерний агрофітоценоз, в якому переважають слаборозвинені біологічні групи малорічних бур'янів, порівняно до господарського контролю. Чисельність і маса окремих видів багаторічних і малорічних бур'янів зменшується залежно від досліджених чинників.

У варіанті моделі біологічного землеробства вирощуванням проміжних культур (редька олійна, гірчиця біла, ріпак озимий) на сидерат, застосуванням комбінованого обробітку ґрунту та інтегрованого захисту рослин досягнено практично такого ж рівня зменшення забур'яненості як на господарському контролі.

Вміст у ґрунті органічних речовин - важливий показник його родючості. Вони покращують хімічні, фізико-хімічні, фізичні, теплові, технологічні властивості ґрунту та його біологічну активність. Науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур у сівозміні з проміжними посівами сприяє значному збільшенню кількості біомаси у грунті.

Кількість органічних речовин в орному шарі грунту в середньому за роки дослідження була різною і залежала в основному від сільськогосподарської культури і системи удобрення в сівозміні.

Сільськогосподарські культури польової сівозміни за обох систем удобрення залишали в орному шарі ґрунту в середньому практично однакову кількість кореневих і післяжнивних решток: найбільше - вико-вівсяна сумішка (46,2 ц/га), найменше - картопля (20,5 ц/га повітряно-сухої маси). Однак, за умов біологізації землеробства відмічено тенденцію до збільшення кількості органічних решток, залишених у ґрунті сільськогосподарськими культурами, порівняно до господарського контролю. За обох систем удобрення у варіанті комбінованого обробітку ґрунту і хімічного захисту рослин встановлено закономірність до зростання кількості органічних решток порівняно до загальноприйнятого обробітку ґрунту (контроль) і варіанті без захисту посівів (контроль).

За моделі біологічного землеробства до орного шару грунту надійшло в середньому за рахунок вирощування на сидерат рослин озимого ріпаку - 78,0 ц/га, редьки олійної - 61,1 ц/га, гірчиці білої 53,7 ц/га повітряно-сухої органічної маси. За загальноприйнятого обробітку ґрунту (контроль) в орному шарі ґрунту зосереджувалось у середньому на 1 га сівозмінної площі 38,4 ц повітряно-сухих органічних решток, а за комбінованого - закономірне збільшення їх на 2,8% порівняно до контролю.

Впродовж двох ротацій встановлено, що у польовій сівозміні за моделі біологічного землеробства, де культури проміжних посівів на сидерат займають 60% сівозмінної площі, кількість органічної маси, що надходить до орного шару грунту, значно зростає. До орного шару грунту тут надійшло за рахунок сидератів і вторинної продукції рослинництва 737 ц, або в середньому 147 ц повітряно-сухої біомаси рослин на 1 га сівозмінної площі, що вдвічі більше, ніж на господарському контролі.

За обох систем удобрення у варіанті комбінованого обробітку і хімічного захисту рослин встановлено закономірність до нагромадження в орному шарі грунту найбільшої кількості повітряно-сухої біомаси рослин на 1 га сівозмінної площі - відповідно 76,1 і 156 ц.

При визначенні впливу факторів на біологічну активність грунту встановлено, що через 10 років дослідження інтенсивність дихання на органічному фоні удобрення у варіантах обробітку становила 129, 135 і 139 мг СО₂ /кг грунту, або була вищою порівняно до аналогічних варіантів на господарському контролі - відповідно на 38,7, 38,8 і 41,2 %. Через 90 днів на господарському контролі кількість виділеного СО₂ в орному шарі у варіанті загальноприйнятого обробітку грунту (контроль) досягла 122, чизельного - 128, комбінованого - 130 мг СО₂ /кг ґрунту.

Встановлено закономірність до збільшення кількості дощових черв'яків на органічному фоні удобрення, зокрема у варіантах обробітку ґрунту. За загальноприйнятого обробітку їх налічувалось 168, чизельного - 170 і комбінованого -171 шт./м², або відповідно на 26,6, 27,7 і 19,6% більше, ніж на господарському контролі.

На господарському контролі через 90 днів загальна кількість мікроорганізмів в орному шарі грунту на варіанті без захисту посівів становила 67,2 млн. на 1 г грунту, або на 30,7% більше, ніж на кінець І-ої ротації і на 93,1% більше від початкового рівня у 1989 р., у варіанті біологічного захисту ці показники збільшились - відповідно на 33,2% і 93,4%, у варіанті хімічного захисту посівів - на 37,0% і 91,7%.

За умов біологізації землеробства внаслідок значного збагачення ґрунту органічною масою, поліпшення умов живлення рослин загальна кількість мікроорганізмів в орному шарі на варіанті без захисту посівів (контроль) досягла 74,7 млн. на 1 г, у варіанті біологічного захисту - 79,4 млн., хімічного - 71,8 млн., або відповідно - на 11,1, 13,1 і 10,2% перевищила показники на господарському контролі. Аналогічну закономірність встановлено і в підорному шарі грунту.

На господарському контролі через 90 днів у варіанті 1 - без захисту посівів (контроль) налічувалось 126 шт./м² особин черв'яків, у варіанті 2 - 128, у варіанті 3 - 121 шт./м², або їх збільшилось відповідно до початкового рівня - на 230; 222 і 224%.

У варіанті моделі біологічного землеробства цей показник був значимішим. На 90-й день обліку на контролі налічувалось 162 шт./м² дощових черв'яків, у варіанті біологічного захисту - 164, хімічного захисту - 161 шт., або в 4,3 рази більше, ніж на початку дослідження.

Повністю реалізувати потенційні можливості рослинних організмів можливо лише за рахунок оптимізації усіх чинників навколишнього середовища, в тому числі режиму живлення.

На господарському контролі до орного шару ґрунту надходило в середньому за дві ротації за рахунок органічних решток та гною тільки 856 кг азоту, 371 кг фосфору і 923 кг калію, тоді як у сівозміні за органічної системи удобрення ці показники становили відповідно - 1066, 449 і 1234 кг. Баланс елементів живлення рослин у грунті показав, що за органічної системи удобрення, де внесено тільки 535 кг NРК мінеральних туків і 214 кг NРК за рахунок вторинної продукції рослинництва (на господарському контролі внесено 1180 кг NРК і 95 кг NРК за рахунок вторинної продукції рослинництва) і на обох фонах по 24 т/га гною, досягнено практично однакового рівня удобрення.

Проведені дослідження за приналежністю їх до рівня біологізації землеробства та за впливом на властивості ґрунту цілком узгоджуються із рекомендованими параметрами для зони Західного Лісостепу (Круть В.М. та ін, 1995). Співвідношення між органічними (24 т/га гною) і мінеральними добривами (236 кг/га д. р.) на господарському контролі становить 1:10. Коефіцієнт біологізації землеробства у межах 1-0,1, тобто за характером впливу на землеробство - інтенсивна біологізація.

За моделі біологічного землеробства, де співвідношення між органічними (24 т/га гною + сидерати + солома злакових культур) і мінеральними добривами (109 кг/га д. р.) становить 1:4, коефіцієнт біологізації землеробства у межах 1-0,25 і відповідає за характером впливу на землеробство - біологічному землеробству.

На господарському контролі культури щорічно виносять із ґрунту (біологічний винос) азоту 186, фосфору 57,8 і калію 136 кг, на органічному фоні відповідно - 212, 75,9 і 181 кг, водночас до ґрунту надходить азоту 258, 140 і 269 кг, на органічному фоні відповідно - 238, 118 і 261 кг. Баланс азоту, фосфору і калію за умов біологізації землеробства до його виносу урожаєм в середньому за дві ротації сівозміни становить відповідно +73%, +137% і +122 %.

Рівень відшкодування енергії, внесеної у грунт та винесеної рослинами з елементами живлення, у польовій сівозміні за традиційної системи удобрення становив для азоту 69,7, фосфору 121 і калію 59,9 %, за “біологічної “ - енерговитрати на одержання одиниці продукції були по азоту на 8%, по фосфору на 31 і по калію на 25% меншими порівняно до традиційного ведення землеробства.

За моделі біологічного землеробства загальна кількість гумусу, що утворилась у грунті за роки другої ротації сівозміни, становила 16,2 т/га, мінералізувалось його - 7,5 т/га, баланс становить +8,68 т/га, або на 1 га ріллі - відповідно 3,24, 1,50 і 1,74 %.

За результатами аналізів на господарському контролі (комбінована система обробітку ґрунту і хімічний захист посівів) баланс гумусу бездефіцитний, тобто підтримувався впродовж двох ротацій сівозміни на початковому рівні - 2,67%. За моделі біологічного землеробства в аналогічних варіантах досліду в кінці І-ої ротації польової сівозміни баланс додатній 2,70%, в кінці ІІ-ої - 2,76%.

У варіанті моделі біологічного землеробства за роки другої ротації сівозміни у порівнянні з першою, загальна кількість новоутвореного гумусу на 1 га ріллі збільшилась на 0,24 т, а баланс перевищив на 0,24 т/га, що відповідно на 2,16 і 1,09 т/га перевищила господарський контроль. Кількість гумусу в орному шарі на 1 га ріллі щорічно збільшувалась на 0,044 %, або на 0,028 абсолютних відсотки порівняно з “традиційною”.

Універсальним показником, що характеризує результативність дії будь-якого агротехнічного заходу, є рівень урожайності. Вплив грунту на врожайність визначається запасами в ньому елементів живлення і вологи, реакцією ґрунтового розчину і вмістом органічної речовини, станом фізичних і біологічних властивостей.

Аналіз результатів врожайності культур сівозміни за 1989-1998 рр. показав, що на темно-сірому опідзоленому легкосуглинковому грунті західного Лісостепу України за умов біологізації землеробства вона не зазнає істотних змін порівняно із загальноприйнятою системою землеробства. Врожайність культур у варіантах системи обробітку грунту з використанням безполицевих знарядь чизельного типу (ПЧ-2,5) менш стабільна, ніж за полицевих. Оранка забезпечує сталі врожаї усіх культур. Однак, за ефективністю поступається комбінованій системі обробітку грунту. За умов біологізації землеробства в середньому за дві ротації сівозміни врожайність польових культур тут становила (ц/га): вико-вівсяної сумішки 329, пшениці озимої - 48,5, ячменю ярого - 42,5, кукурудзи на силос - 439, картоплі - 174. Встановлено незначне зменшення врожайності культур, крім картоплі, порівняно до господарського контролю.

Урожайність культур у проміжних посівах помітно залежала від гідротермічного коефіцієнта, оптимальне значення якого для післяукісних і післяжнивних культур становить 1,4-1,6 і вище, задовільне - 1,0-1,4, незадовільне - 0,6 і рівня мінерального живлення у грунті. Критичними для редьки олійної були вегетаційні періоди 1994/95 років, для гірчиці білої 1994 і частково 1995, для озимого ріпаку - безсніжними зимові періоди з низькими температурами 1989 і 1994 років, за які врожайності не отримано.

Найвищою врожайністю відзначався ріпак озимий і за роки другої ротації сівозміни вона збільшилась у середньому на 2,0-7,2%. У варіанті загальноприйнятого обробітку ґрунту за 8 урожайних років вона становила 240 ц/га, у варіанті чизельного обробітку відмічено тенденцію до зменшення врожайності внаслідок збільшення забур'яненості посівів, а у варіанті комбінованого обробітку - до підвищення.

За роки першої ротації сівозміни врожайність зеленої маси редьки олійної становила в середньому 194 ц/га, другої - 239 ц/га. Внаслідок сприятливіших умов вологозабезпечення її врожайність за роки другої ротації підвищилась порівняно до першої у варіанті загальноприйнятого обробітку - на 19,6%, чизельного - на 19,2 % і комбінованого - на 21,9%. В середньому за 8 урожайних років на контролі врожайність редьки олійної складала 220 ц/га зеленої маси, у варіанті комбінованого обробітку грунту вона збільшилась на 2,7%, а за чизельного - була на рівні контролю.

Гірчиця біла забезпечила найменшу врожайність зеленої маси - у середньому за 9 років 187 ц/га. Залежно від рівня забезпечення агрокліматичними ресурсами врожайність зеленої маси коливалась від 118 у 1995 р. до 231 ц/га у 1997 р. За різних способів обробітку грунту істотної різниці показників врожайності не встановлено.

...