Сільське господарство

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Охарактеризуйте галузеву структуру та територіальну організацію зерно продуктового комплексу

Сільське господарство -- вирощування сільськогосподарських культур і розведення сільськогосподарських тварин для одержання продукції рослинництва і тваринництва; одна з основних галузей матеріального виробництва. На відміну від інших сфер виробництва, сільське господарство ведеться на значних площах і територіально розосереджене; в ньому використовуються земля (основний засіб виробництва), світло, тепло, вода й живі організ-ми -- рослини й тварини. Основні галузі сільського господарства -- рослинництво і тваринництво, що охоплюють групи дрібніших галузей (в рослинництві -- рільництво, овочівництво, садівництво, виноградарство, лісівництво та ін.; у тваринництві -- скотарство, вівчарство, свинарство, птахівництво, конярство та ін.). Своєю чергою, рослинництво і тваринництво диференціюються за групами культур, видами тварин і т. ін.

Рослинництво -- 1) вирощування культурних рослин (сільськогосподарських культур) для виробництва рослинницької продукції -- одна з основних галузей сільського господарства. Забезпечує населення продуктами харчування, тваринництво -- кормами, чимало галузей промисловості (харчову, комбікормову, текстильну, фармацевтичну, парфумерну та ін.) сировиною. Тісно пов'язане з тваринництвом. За способом виробництва охоплює: рільництво, овочівництво, садівництво, баштанництво, ягідництво, виноградарство, луківництво, квітництво, лісівництво; 2) наука про культурні рослини і методи їх вирощування для одержання високих стійких урожаїв, розділ агрономії.

Тваринництво -- розведення сільськогосподарських тварин. Воно забезпечує населення продуктами харчування (молоко, масло, м'ясо, сало, яйця та ін.), легку і харчову промисловість -- сировиною (вовна, шкури, м'ясо, молоко та ін.), дає живу тяглову силу (коні, воли, осли, мули, буйволи, верблюди, олені), деякі корми (кісткове борошно та ін.), лікарські засоби (гормони, сироватки) та органічні добрива. Тваринництво поділяється на галузі: скотарство, свинарство, вівчарство, козівництво, конярство, верблюдівництво, птахівництво, рибництво, бджолярство, кролівництво, звірівництво, оленярство, собаківництво, шовківництво, ослівництво. Розрізняють тваринництво екстенсивне (зростання продукції завдяки збільшенню стада, пасовищ і т. ін.) та інтенсивне (додаткові вкладення засобів і праці для підвищення продуктивності стада). Системи утримування: пасовищна, стійлова, стійлово-пасовищна і стійлово-табірна. У кочових (напівкочових) народів поширене кочове (напівкочове) тваринництво.

Зернопродуктовий комплекс - один із найбільших і найважливіших. Його кінцево-цільове призначення - задоволення потреб у зерні та продуктах, одержаних від його переробки. Це глобальне завдання розчленовується на два конкретних: виробництво продовольчого зерна для випікання хліба, хлібобулочних виробів, одержання макаронних і кондитерських виробів, а також круп і виробництво фуражного зерна для забезпечення тваринництва концентрованими кормами.

Зернопродуктовий комплекс складається з різноманітних галузей і видів діяльності, серед яких слід виділити такі:

· зерновиробництво (в усьому спектрі зернових, зернобобових і зернофуражних культур);

· заготівлю і зберігання зерна;

· переробку та реалізацію продукції.

Ці галузі формують основне виробництво комплексу. До цього рангу слід віднести також підприємства, що випускають спеціалізовані технічні засоби для зернового господарства, технологічне обладнання для галузей, що переробляють зерно. В цьому комплексі досить різноманітне інфраструктурне забезпечення:

спеціалізований транспорт для перевезення борошна, хліба та інших продуктів;

¦ науково-дослідні інститути, селекційні станції, конструкторські бюро, які забезпечують селекцію зернових культур, насінництво та агротехніку їх вирощування, технологію зберігання і переробки зерна, борошномельної, круп 'яної, хлібопекарної і пивоварної промисловості.

На обсяг і якість кінцевого продукту комплексу впливають різні фактори: зернопродуктовий інвестиція фермерський агробізнес

в сільському господарстві, урожайність, вміст в зерні клейковини, скорочення втрат;

в переробних галузях: своєчасна переробка, збереження якості, мінімум втрат;

в торгівлі: своєчасна і вигідна реалізація, збереження якості, недопущення втрат.

Зернонродуктовий комплекс, на відміну від інших продуктових вертикалей, одночасно охоплює технологію первинної та вторинної переробки зерна, вирізняється вищою мобільністю та кращими можливостями щодо тривалого зберігання більшості видів продукції та їх транспортування на значні відстані.

Виробничо-технологічна суть цього продуктового комплексу зводиться до такого:

· усі підприємства, що охоплюють первинну і вторинну переробку зерна, зв язані між собою послідовністю технологічних процесів, а отже, потребують чіткої збалансованості;

· можливості їх залежать від потужності переробки і потужності елеваторної промисловості;

· у свою чергу продуктивність елеваторної промисловості визначається обсягами надходження із сільського господарства продовольчого та фуражного зерна.

Однак на особливу позицію в цій структурі виходить ланка виробників зерна, суть і функціональне призначення якої завершується винятково проміжним (сировинним) характером виробленої продукції. Тому допускати, що вартість кінцевої продукції залежить від собівартості виробленого зерна, аж ніяк не можна. В зернопродуктовій вертикалі економічні відносини склалися так, що сільське господарство, частка якого в сумарних витратах підкомплексу найвища, одержує прибутку з розрахунку на 1 грн витрат значно менше, ніж усі наступні ланки -- від проходження зерна як сировини і аж до реалізації хліба і хлібопродуктів.

2. За якими ознаками здійснюється класифікація інвестицій в агробізнесі

Інвестиція - вкладання або запозичення коштів и інших цінностей в розвиток відповідної галузі. До основних цінностей інвестицій належать: банківські вклади, паї, акції, рухоме та не рухоме майно, майнові права, що впливають з авторського права, сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді патентів, права користування землею та іншими цінностями.

Іноземні інвестиції - цінності, які вкладаються іноземними інвесторами в об*єкти інвестиційної діяльності, відповідно до закону України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Три основні функції іноземних інвестицій:

1)Забезпечення росту і якісного ефекту основних фондів економіки вцілому.

2)Здійснення економічних зрушень, що стосується найважливіших господарських пропорцій.

3)Реалізація новітніх досягнень НТП і підвищення на мікро та макро рівнях.

Основні ознаки класифікації інвестицій:

1) За об*єктом вкладання коштів(реальні або фінансові)

2) За характером участі у справах підприємства(прямі)

3)За періодом існування(короткотермінові(до 3р.) та довготермінові)

4) За формування власності інвесторів(приватні, державні, іноземні, спільні)

5) За регіоном(внутрішні та зовнішні).

3. Охарактеризуйте землю як основний ресурс агровиробництва

Земля - це продукт природи, і лише в процесі виробничої діяльності людей вона стає засобом виробництва, а інші є результатом людської праці. Не будучи результатом людської праці, земля не має вартості й не може бути заново створена. Останнє обумовлюється тим, що на створення 1 см шару ґрунту потрібно, за різними оцінками, від 50 до 100 років. При використанні землі не робляться амортизаційні відрахування, а отже вона не бере поки що участі в формуванні собівартості сільськогосподарської продукції.

У агровиробництві земля виступає як основний ресурс. Її не можна замінити іншим засобом. Вона має свої особливості порівняно з іншими засобами.

По-перше, земля створена самою природою, а не людською працею, як інші засоби виробництва (будівлі, споруди, машини тощо).

По-друге, на відміну від інших засобів виробництва, земля не зношується, а при раціональному використанні її родючість зростає.

По-третє, земля не розширюється, тому до неї необхідно бережливо ставитись.

По-четверте, земля одночасно виступає як предмет праці, оскільки на неї спрямована праця людей, і як засіб праці, бо за її допомогою людина впливає на рослини з метою одержання урожаю.

Земля як економічний об'єкт - це частина земної поверхні, в межах якої здійснюється виробничо-економічна діяльність населення і формуються його життєві умови. Для аграрних підприємств поняття "земля" збігається з поняттям "ґрунт", тобто верхній родючий шар, на якому вирощують різні сільськогосподарські культури. Але з огляду на роль і значення землі в житті людини її не можна ототожнювати з поняттям "ґрунт", оскільки земля - це простір, необхідний як умова всякого виробництва і всякої людської діяльності.

У сферах виробничої діяльності людини роль землі неоднакова: у промисловості, за винятком добувної, вона функціонує як фундамент, є просторовою базою виробництва, а в гірничій промисловості, окрім того, - ще й складом мінерально-сировинних ресурсів, арсеналом засобів праці. Тут процес виробництва й одержання продукції не залежить від якості ґрунту, рельєфу і багатьох інших властивостей, притаманних землі. У сільському господарстві отримання продукції пов'язане, власне, з якісним станом землі, характером та умовами її використання. Вона є важливою продуктивною силою, без неї не може здійснюватися сільськогосподарське виробництво. У сільському господарстві земля, залучена до виробництва, в процесі якого до неї прикладається жива й уречевлена праця, стає, безумовно, головним засобом виробництва.

4. Розкрийте концептуальні засади розвитку АПК в Україні

Агропромисловий комплекс (АПК) - це сукупність виробничо взаємопов'язаних під-приємств з вирощування, зберігання, заготівлі, транспортування, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, а також обслуговуючих та допоміжних підприємств та організацій. Агропромисловий комплекс розви-вається на основі агропромислової інтеграції і відіграє важливу роль у більшості країн світу.

На розвиток АПК і ступінь його ефективності в Україні впливають численні природні та економічні фактори. Особливе значення у реформуванні АПК, підвищенні його конку-рентоспроможності має зміна відносин власності, формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення раціональних виробничо-терито-ріальних зв'язків між складовими АПК.

Серед факторів, які впливають на розвиток АПК України, пріоритетними є: система господарювання, характер виробничих відносин, рівень соціально-економічного розвитку країни, природні ресурси та структура земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови. Вирішальне значення мають економічні фактори, від яких залежить раціональне використання природних ресурсів, задоволення споживчого попиту населення, участь у міжнародному поділі праці, збереження навколишнього середовища. Аграрна реформа, що нині здійснюється, передбачає впровадження ринкових відносин, реалізацію земельної та господарської реформи, ефективної цінової і фінансово-кредитної політики в АПК, розвиток сільської місцевості, поліпшення кадрового і наукового забезпечення комплексу.

Велику роль відіграє природний фактор. Вплив природних умов проявляється зонально та опосередковується рівнем розвитку продуктив-них сил та науково-технічним прогресом.

В Україні інтенсивність розвитку АПК та розгалуженість структури сільського госпо-дарства обумовлена, по-перше, різноманітністю природних умов у зв'язку з наявністю тут трьох природних зон: Полісся, Лісостепу, Степу та гірських масивів Карпат і Криму. Саме агро-кліматичні, грунтові та водні ресурси є провідними факторами розміщення і спеціалізації сільського господарства. Агрокліматичні ресурси виражають забезпеченість сільськогосподарських культур теплом і вологою, включаючи тривалість вегетаційного періоду. Вони сприяють високому сільськогосподарському освоєнню майже всієї території України, досягаючи максимуму сприятливості в її лісостеповій зоні, на південному березі Криму, в Закарпатті. Ґрунтові ресурси країни дуже різноманітні. Основний їх різновид - родючі чорноземи, які займають більш ніж 60% площі сільськогосподарських угідь. Їх структура та родючість погіршуються у зв'язку із застосуванням недосконалої, дуже важкої сільськогосподарської техніки, неефективних технологій землеробства і т.д.

До числа провідних економічних факторів, крім високого рівня господарського освоєння земель, входить рівень науково-технічного прогресу, потреб населення у продовольстві, характер розселення, рівень працезабезпечення. Особливу роль відіграє рівень соціально-економічного розвитку сільської місцевості в цілому, забезпечення її об'єктами соціальної, транспортної інфраструктури, альтернативними місцями зайнятості та ін. Саме ці фактори, точніше їх недосконалість, і визначили активний відтік населення з села, різке старіння його в сільській місцевості більшості областей і в результаті - неефективність сільськогос-подарського виробництва й АПК у цілому.

Рівень розвитку АПК країни чи регіону визначається на основі аналізу рівня розселення та ефективності розвитку його виробництв. Ознакою ефективності і високого рівня розвитку АПК є забезпечення споживчого попиту населення країни в продуктах харчування відповідно до фізіологічних норм, формування експортного потенціалу цих товарів при раціональ-ному використанні природних ресурсів і збережен-ні природи.

5. Охарактеризуйте сучасний стан аграрного виробництва в с/г підприємствах

Сільське господарство як складова національної економіки - одна з тих галузей, стан якої визначає основні параметри життєдіяльності суспільства. Особливу роль відігравало і відіграє сільське господарство в національній економіці України. У валовому внутрішньому продукті частка аграрного виробництва нашої держави становить 16%, у ньому зайнято 23% працездатного населення та використовується понад однієї п'ятої основних фондів.

Характерними рисами сучасного стану агропромислового комплексу України є те, що як цілісна структура у складі національної економіки він тільки формується. На відміну від економічно розвинених країн переважну частку вартості кінцевої продукції АПК нашої держави створює сільське господарство внаслідок того, що ця галузь ще повною мірою не розчленована на складові, бо аграрне виробництво не відособлено в окрему галузь комплексу.

Через те, що системоутворюючою галуззю агропромислового комплексу виступає сільське господарство, то для подолання кризового стану цього комплексу необхідне здійснення аграрних реформ насамперед у цій галузі.

Аграрні реформи - це процес трансформації економічних відносин, притаманних адміністративно-командній системі, у ринкові відносини. Стратегічними цілями реформування аграрного сектора нашої держави є:

- створення умов для розширеного відтворення і використання досягнень науково-технічного прогресу, щоб вивести соціально-економічний розвиток сільського господарства на рівень найбільш розвинених країн світу та перетворити нашу державу в надійного експортера продукції цієї галузі, продуктів ЇЇ переробки, посісти достойне місце на світовому продовольчому ринку;

- насичення національного ринку продовольством, сільськогосподарською сировиною вітчизняного виробництва та повне і незворотне розв'язання внутрішньодержавної продовольчої проблеми - задоволення поточних потреб держави і створення надійних стратегічних запасів продовольства;

- підвищення конкурентоздатності сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва;

- розв'язання соціальних проблем села;

- ефективна інтеграція нашого сільського господарства до світового продовольчого ринку;

- наукове і кадрове забезпечення аграрного виробництва;

- охорона навколишнього середовища.

Проведення земельної реформи в аграрному секторі України передбачало роздержавлення та передачу земель сільськогосподарського призначення в колективну власність сільськогосподарських підприємств; паювання земель, які перебувають у колективній власності, з видачею сертифікатів на право на земельний пай усім членам колективного сільськогосподарського підприємства; реорганізація КСП і створення на їх базі нових економічно ефективних сільськогосподарських структур на основі різноманітних форм власності на земельні та майнові паї з пріоритетом формувань на основі приватної власності.

Здійснення цих перетворень передбачає подолання державної монополії на об'єкти власності та результати праці у сільському господарстві. Вони зумовлюють формування іншої соціально-економічної структури аграрного сектора шляхом реорганізації колгоспів і радгоспів у нові інституціонально-організаційні структури, притаманні ринковим відносинам. Форми і методи регулювання господарського виробництва сільськогосподарським виробництвом, характерні для адміністративно-командної економіки, у процесі здійснення аграрного реформування замінюються переважно ринково-економічними.

На основі законодавчих актів, які регламентували аграрні реформи у нашій державі, відбулися кардинальні зміни в земельних відносинах. В Україні практично здійснено роздержавлення земель. Внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) на базі 10771 колективного сільськогосподарського підприємства станом на початок 2000 р. було створено 14,7 тис. нових підприємницьких структур, серед яких 41,6% становили господарські товариства з обмеженою відповідальністю, 4,2% - акціонерні товариства, 22,6% - сільськогосподарські виробничі кооперативи, 19,7% - приватні (приватно-орендні) підприємства, 2,5% - селянські (фермерські) господарства і 3,4% - інші форми господарювання. Якщо не брати до уваги створених селянських (фермерських) господарств, на базі 100 реорганізованих КСП виникло в середньому 120 нових структур.1 Середній розмір новостворених структур (без урахування селянських (фермерських) господарств) становить 1500-1800 га сільськогосподарських угідь, без земель загального використання.

Отже, внаслідок здійснюваних перетворень в аграрному секторі України започатковано формування нової організаційної структури господарювання.

6. Зазначте стратегічну мету регіональних інвестиційних програм

Інвестиційна програма - комплекс заходів, визначених на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки та спрямованих на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництв, регіонів, виконання яких здійснюється з використанням коштів державного та/або місцевих бюджетів чи шляхом надання державних та/або місцевих гарантій.

Інвестиційні програми розробляються з метою забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, розвитку соціальної й ринкової інфраструктури.

Кабінетом Міністрів України затверджуються комплексні, міжгалузеві, міжрегіональні й регіональні інвестиційні програми, що фінансуються із залученням коштів державного бюджету (крім програм, затверджуваних Верховною Радою України); міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади -- галузеві інвестиційні програми; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами -- регіональні й місцеві інвестиційні програми, що фінансуються із залученням коштів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів; у порядку, визначеному відповідними міжнародними договорами, - міждержавні інвестиційні програми. В Кодексі поняття “інвестиційна програма” згадується майже в кожній статті.

При реалізації регіональних інвестиційних програм слід враховувати те, що проект може потребувати об'єднання зусиль декількох регіонів для досягнення суспільної цілі, також необхідно узгоджувати галузеві, регіональні інтереси та інтереси населення регіону. Для реалізації інвестиційних проектів доцільно залучати кошти в бюджети міст за рахунок випуску цінних паперів, а саме облігацій місцевих позик, оскільки саме їх використання дозволяє фінансувати глобальні місцеві проекти.

7. Охарактеризуйте розвиток фермерських господарств в умовах аграрної реформи

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Це форма організації сільськогосподарського виробництва громадян. Разом із колективними і державними сільськогосподарськими підприємствами воно, в умовах ринкових відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною. Селянське (фермерське) господарство це, як правило, сімейно-трудове об'єднання мешканців села, життя і побут яких пов'язаний з рільництвом, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже й на забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів.

Членами сільського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16 річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором ( контрактом, угодою).

Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

Рівноправність селянського (фермерського) господарства з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокрема в тому, що воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об'єднань, кооперативів, спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.

Фермерська діяльність як вид підприємництва здійснюється за такими принципами:

· вільний вибір діяльності;

· залучення на добровільних засадах до здійснення фермерської діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян, у тому числі на умовах оренди;

· повна самостійність у формуванні програми діяльності,виборі постачальників ресурсів і споживачів вироблюваної продукції,встановлення цін відповідно до чинного законодавства;

· вільне наймання працівників;

· залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

· вільне розпорядження прибутком (доходом), що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

· самостійне здійснення фермерським господарством зовнішньоекономічної діяльності, використання ним належної йому частки валютної виручки на свій розсуд;

· майнова та інша відповідальність за результати господарської діяльності.

Згідно з чинним законодавством фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство здійснює свою діяльність на основі Статуту. В ньому зазначаються: найменування господарства, його місцезнаходження, предмет і мета діяльності, порядок формування майна, органи управління, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення.

Відповідальність за діяльність фермерських господарств покладається на його голову. На ім'я голови господарства видається державний акт на право власності на землю. Він також має право укладати договори на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, і складати інші документи згідно з чинним законодавством України. Голова представляє інтереси фермерського господарства перед підприємствами, організаціями, установами та окремими громадянами.

8. Розкрийет географію м*ясо продуктового під комплексу

М'ясопродуктовий підкомплекс - одна з найважливіших продуктових вертикалей з виробництва і переробки продукції тваринництва. Головне функціональне призначення підкомплексу -забезпечення потреб населення в м 'ясі та м 'ясних продуктах. Поряд з цією основною продукцією з відходів і побічної продукції промислової переробки м'яса одержують м'ясо-кісткове і кров'яне борошно, шкіряну та ендокринно-ферментну сировину.

Визначальними факторами, які справляють прямий вплив на обсяги виробництва та якість м 'ясопродукц, слід вважати:

в сільському господарстві -- повновагові тварини необхідної вгодованості, якість годівлі, боротьбу з епізоотіями;

в м'ясопереробній промисловості -- своєчасну розробку і глибоку переробку тушів, високу якість технологічних операцій, скорочення втрат;

у торгівлі -- своєчасність продажу, наявність відповідних потужностей зберігання м ясопродуктів.

Скорочення виробництва м'яса і м'ясопродуктів одночасно є причиною і наслідком незадовільного функціонування всієї ітродуктовдї вертикалі. Причина полягає в стрімкому зменшенні відгодівельного поголів'я та хронічному недовантаженні потужностей переробки. Наслідок зводиться не лише до погіршання споживання населенням м'яса і м'ясопродуктів, а й до скорочення виробництва в галузях АПК, що забезпечують цю продуктову вертикаль необхідними матеріально-технічними ресурсами.

Отже, сама структурна побудова м'ясопродуктової вертикалі має розцінюватись як обов'язкова передумова вирішення найважливіших питань, що торкаються проблем міжгалузевої інтеграції. Щоб що особливість зрозуміти глибше, достатньо вникнути в структуру м'ясопродуктового підкомплекеу

З наведеної схеми видно, що м'ясопродуктовий підкомплекс становить досить складну поліпрофільну виробничо-організаційну структуру, між окремими елементами якої існує тісна взаємозалежність: не можна збільшити споживання м'яса та м'ясопродуктів до раціонального рівня без наявності високопродуктивних м'ясних порід, їх повноцінної годівлі, своєчасної і повної переробки живої ваги знятих з відгодівлі тварин і добре організованої оптової та роздрібної торгівлі.

Організаційна структура ринкового м'ясопродуктового підкомплекеу має будуватися за наявності таких обов'язкових партнерів: виробники фуражного зерна; виробники та постачальники кормових домішок; комбікормовий завод; відгодівельне господарство (комплекс); м 'ясопереробне підприємство (завод, цех); фірмова торгівля; розрахунковий центр вертикалі.

Досить важливо також забезпечити продуктову вертикаль сучасним ефективним обладнанням для первинної переробки худоби, а м'яса -фасувальною і пакувальною технікою, холодильним та енергетичним устаткуванням. Розроблення та впровадження ресурсо- та енергозбере-жувальиих технологій дадуть змогу перейти на поглиблену переробку худоби та птиці, випуск нових видів м'ясних продуктів високої біологічної цінності. Для цього необхідно технічно переоснастити матеріально-технічну базу всіх складових м'ясонродуктового підкомплексу.

9. Оцініть ефективність функціонування різноукладних типів господарств в Україні

Сільське господарство України відігравало і надалі буде відігравати велику роль у майбутньому розвитку держави. Стратегія аграрної політики повинна бути спрямована на якнайшвидше подолання кризових процесів, забезпечення необхідної адаптації підприємств агропромислового комплексу до умов ринкової кон'юнктури, зміцнення фінансового стану, утвердження в перспективі України як держави з високоефективним експортноспроможним сільським господарством. Перебудова аграрних відносин, налагодження виробництва та забезпечення його прискореного зростання, відповідно до стратегії ринкових перетворень, передбачає ряд дій, серед яких центральне місце повинна посідати земельна реформа і структурна перебудова господарств. Така перебудова полягає у створенні різних видів організаційно-правових форм діяльності, зокрема: акціонерних товариств, товариств з різною формою відповідальності, командитних господарств, сільськогосподарських кооперативів, фермерських господарств, особистих підсобних господарств населення.

Земельна реформа, структурна перебудова колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), утворення сектору незалежних фермерських господарств, а також приватизація і паювання є важливими передумовами зростання продуктивності первинного виробництва, поліпшення і розподілу продуктів харчування та іншої сільськогосподарської продукції. Аграрно-ресурсний потенціал України забезпечує можливість виробництва конкурентноспроможної сільськогосподарської продукції і продуктів харчування порівняно з іншими постсоціалістичними країнами (особливо зернових, технічних, зокрема олійних, овочевих культур і фруктів).

В основу методології дослідження покладено ефективність виробництва при умові збереження екологічної рівноваги, раціонального природокористування. Головним показником продуктивності в різноукладних типах господарств обрано показник виробництва продукції з одиниці площі при відповідних затратах. Вимірником показника обрано не грошовий вираз, який в умовах кризи є вкрай нестабільним, а вираз у зернових одиницях, нині визнаний в європейській науці як найрепрезентативніший.

10. Опишіть особливості становлення та формування переробних ланок агробізнесу

У зв'язку з цим з економічного погляду під ІІІ сферою слід розуміти ту ланку агропромислового виробництва, на яку покладається завдання своєчасно, з найменшим розривом у просторі і часі, перетворити одержану в сільському господарстві сировину на предмети споживання і своєчасно довести їх до споживачів.

З огляду на це, у III сфері виділяються самостійні лапки, які за всієї організаційно-технологічної єдності їх інтересів послідовно здійснюють суто цільові функції, а саме:

заготівля сировини - поєднувальна ланка між сільським господарством і переробними галузями, суть якої полягає в тому, щоб забезпечити необхідну кількість сільськогосподарської продукції для раціонального завантаження потужностей переробки та одержання потрібних обсягів кінцевого продукту за умов відповідності сировини технологічним вимогам переробки і запобігання втратам її кондицій в період нагромадження і зберігання;

переробка сировини - центральна ланка III сфери, оскільки саме тут реалізується кінцева мета технологічного процесу -- одержати з одиниці сировини найбільшу кількість кінцевого продукту відповідної якості;

реалізація кінцевого продукту - завершальна ланка III сфери і технологічного процесу АПВ загалом; її роль - своєчасно, з найменшими втратами довести кінцевий продукт АПК до споживача.

Заготівля сільськогосподарської продукції зводиться до того, що вона є посередником між двома важливими ланками агропромислового виробництва - одержанням сировини та її промисловою переробкою. Для сільського господарства це означає реалізацію виробленої продукції як кінцевого результату господарювання, для переробних галузей - це початкова стадія одержання кінцевої продукції, тобто обов'язковий елемент створення основного виробництва.

Промислова переробка у складі III сфери АПК є головною в одержанні кінцевої продукції (харчова промисловість переробляє 85 , легка -15 всієї сільськогосподарської продукції).

Особливістю функціонування переробних галузей у складі III сфери АПК є те, що порівняно з іншими ланками технологічного процесу вони завжди потребують прискореного розвитку.

Торгівля є завершальною ланкою функціональної ролі III сфери у складі АПК, тобто реалізація кінцевої продукції. практичному розумінні завершальний етап організаційного і технологічного циклу АПВ здійснюється через власне торгівлю і громадське харчування. Під цими категоріями в рамках АПК слід розуміти:

торгівля - це реалізаційна ланка, яка забезпечує відтворювальний цикл АПК з його стабільною орієнтацією на кінцевий продукт;

громадське харчування - це сфера безпосереднього задоволення особистих потреб людини в продуктах харчування.

Торгівля - це галузь, яка забезпечує перехід товарної маси від виробника до споживача. Основним показником діяльності торгівлі є товарооборот.

Товарооборот - продаж товарів масового споживання та надання платних торговельних послуг населенню для задоволення особистих потреб в обмін на його грошові доходи або підприємствам - для подальшої переробки чи продажу.

Державне регулювання сфери товарного обігу - система заходів економічного, правового та організаційного характеру, за допомогою яких органи державної влади й управління впливають на процеси, що відбуваються у сфері торгівлі, та на суб 'єкти, залучені до цих процесів. Мета державного регулювання торговельно-економічних відносин створення умов, що забезпечують нормальне функціонування галузі загалом, задоволення потреб споживача і стабільну участь суб'єкгів комерційної діяльності у міжнародному поділі праці.

11. Розкрийте структуру галузей харчової промисловості

Харчова промисловість входить до продуктивних комплексів АПК. Її сировинна база досить поширена в Україні. Ще більш широкі межі розміщення споживачів продукції цієї галузі. Саме через це розміщення харчової промисловості має таку особливість, що виділяє її серед інших галузей, -- її підприємства розміщуються повсюдно: скрізь, де є населений пункт, існує те чи інше виробництво харчової продукції. Проте розміщення окремих галузей цього виробництва має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сировинного чи споживчого фактора. У відповідності з цим виділяються три групи галузей харчової промисловості:

1. Група галузей, що переробляє нетранспортабельну (або малотранспортабельну) сировину при високих нормах її витрат й обмежених строках зберігання і виробляє транспортабельну продукцію, здатну до зберігання. Ці галузі орієнтуються на джерела відповідної сировини. До складу цієї групи галузей входять цукрова, спиртова, крохмале-патокова, консервна, маслоробна, олійножирова.

2. До другої групи належать галузі, що переробляють транспортабельну сировину і випускають малотранспортабельну продукцію, або продукцію з обмеженими строками її зберігання. Такі галузі розміщуються в районах споживання готової продукції. Це -- хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, макаронна, молочна, безалкогольних напоїв.

3. Третю групу становлять галузі, що можуть бути розміщені як в районах зосередження сировини, так і в районах споживання готової продукції (м'ясна, борошномельна). До цієї групи входять і ті галузі, в яких стадії технологічного процесу можуть бути територіально відокремленими. Зокрема, в районах виробництва сировини здійснюються первинні стадії переробки сировини, а в районах споживання -- стадії, що завершують процес переробки напівфабрикатів (тютюнова, виноробна).

Харчова промисловість має складну структуру. До її складу входить більше 20 галузей. Провідними галузями харчової промисловості України є цукрова, м'ясна, молочна, олійножирова, плодоовочеконсервна, кондитерська, спиртова, виноробна, соляна.

12. Охарактеризуйте складні елементи територіальної структури агропродовольчого комплексу

Під територіально-функціональною структурою АПК розуміють сукупність взаємопов'язаних територіальних частин (утворень, елементів). У науковій літературі існує кілька підходів до їх виділення. Перший з них базується на виділенні локальних, регіональних і народногосподарського АПК. При цьому враховують адміністративно-територіальний поділ країни. Зокрема, локальні АПК, як правило, охоплюють території окремих низових адміністративних районів чи їх груп, що характеризуються схожістю природних і суспільно-географічних передумов розвитку, близькою виробничою спеціалізацією сільського господарства. Прикладом локального АПК можуть служити поліська, лісостепова чи передгірна частини Львівщини, гірська, передгірська чи низовинна частини Закарпаття. Регіональні АПК охоплюють території окремих адміністративних областей чи їх груп -- АПК Львівської області чи АПК Карпатського регіону (включаючи АПК Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей).

Народногосподарський АПК -- це сукупність взаємодіючих регіональних і локальних АПК країни. Інший підхід до виділення елементів територіальної структури АПК полягає у врахуванні виробничо-технологічних зв'язків підприємств, що переробляють сільськогосподарську сировину, тобто переробні підприємства розглядаються як територіальні інтегратори агропромислових зв'язків, як функціональна першооснова АПК. З урахуванням цього підходу виділяють наступні елементи територіальних структур АПК.

а) агропромисловий пункт (центр) -- переробка в одному населеному пункті одного або кількох видів сільськогосподарської сировини, виробленої сільськогосподарськими підприємствами місцевої сировинної зони. Якщо переробляють один вид продукції, то це називають агропромисловим пунктом, якщо кілька -- агропромисловим центром;

б) агропромисловий кущ -- компактне розміщення на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;

в) агропромисловий вузол -- система компактно розміщених агропромислових підприємств і кущів навколо міста (обласного чи районного центру);

г) агропромислова зона -- система агропромислових підприємств, кущів і вузлів, що сформувалися на значній, порівняно однорідній за природно- і соціально-географічними умовами території (зональний агротериторіальний комплекс, сільськогосподарський район).

Агропромислові зони бувають багатогалузеві, однак у їх межах можна виділити галузеві (спеціалізовані) агропромислові утворення -- агропромислові райони.

Наступний підхід до виділення елементів територіальної структури АПК полягає в розгляді сільського господарства як генетичної першооснови АПК. Згідно з цим підходом виділяють:

1) агропромислові територіальні системи (АПТС) -- територіальні поєднання сільськогосподарських і промислових підприємств, які безпосередньо пов'язані між собою виробничо-територіальними зв'язками. Основними складовими елементами АПТС є: промислове підприємство, що переробляє сільськогосподарську сировину; сільськогосподарські підприємства або їх системи, спеціалізовані на виробництві відповідної сировини; заготівельні пункти; транспортні засоби; допоміжні підприємства. Сировинна зона і переробне підприємство становлять елементарну агропромислову територіальну систему (комплекс);

2) спеціалізовані агропромислові райони -- територіальне зосередження і поєднання агропромислових підприємств та елементарних агропромислових систем однієї спеціалізації в межах певної спеціалізованої зони. Спеціалізований район менший за територіальним масштабом від спеціалізованої агропромислової зони, тут менше внутрішніх відмінностей за природними і суспільними умовами;

3) спеціалізовані агропромислові зони -- територіальне зосередження і поєднання спеціалізованих агропромислових територіальних систем і спеціалізованих агропромислових районів у межах певної сільськогосподарської зони чи її частини;

4) інтегральні агропромислові райони -- територіальне зосередження і поєднання агропромислових підприємств та елементарних агропромислових систем різної спеціалізації в межах певної частини сільськогосподарської зони;

5) інтегральні агропромислові зони -- територіальне зосередження і поєднання агропромислових підприємств, елементарних агропромислових систем і агропромислових районів у межах однієї або кількох сільськогосподарських зон. Вони характеризуються зональною спеціалізацією сільського господарства і добре розвинутою промисловістю, що обслуговує сільськогосподарське виробництво і переробляє його продукцію.

13. Розкрийте особливості функціонування картопле- та овоче-баштаних продуктових під комплексів

Картоплепродуктовий під комплекс -- найважливіша галузь у системі продовольчого комплексу після зернового господарства. Переваги картоплі як продукту харчування в тому, що вона містить 14--25 % крохмалю, до 2 % білка, каротиноїди і вітаміни. Вона грає провідну роль у раціоні харчування людини. Картопля за вмістом кормових одиниць на 1 га посіву при урожайності 30 т/га перевищує зернофуражні культури при урожайності 3 т/га в 2 рази. За виходом спирту з одиниці сировини картопля ефективніша від зернових у 3--5 разів. На виробництво 10 дал спирту в середньому витрачається 1 т картоплі з вмістом крохмалю до 15 %. Харчова промисловість має можливість випускати з картоплі десятки видів продовольчих товарів (чіпси, пюре тощо). Всі ці та інші властивості продукту визначають його роль у спеціалізованому АПК.

Галузева структура АПК визначена з урахуванням сфер: виробництва, зберігання, промислової переробки і споживання продукції. Потреби населення в картоплі є усталеними, а ринковий попит -- стабільним. Це визначає привабливість інвестицій. Важливим елементом структури є торгівля і селянський ринок картоплі. Розвиток товарного картоплярства передбачається в зв'язку з відновленням системи громадського харчування (ресторани, кафе, їдальні тощо). Великий потенційний попит на картоплю зберігають заклади охорони здоров'я, військове та інші відомства, торгівля.

Виробництво картоплі було зосереджено в товарних сільськогосподарських підприємствах, селянських, фермерських, присадибних та підсобних господарствах населення. Особливо важливою ланкою АПК є сховища для картоплі, які розташовані поблизу великих міст, підприємств спиртової промисловості. Широкі перспективи має розвиток виробництва продуктів харчування з картоплі.

Найбільш придатними для картоплярства є легкі супіщані ґрунти Полісся і Лісостепу, зокрема, Чернігівської, Сумської, Волинської, Житомирської, Вінницької і Тернопільської областей. Вона районується з урахуванням багатих на вологу регіонах, відносно короткого вегетаційного періоду (70--120 днів), сівозмін як доброго попередника зернових, бобових і овочевих культур. У структурі посівів картопля займає 12--15 %, а в сировинних зонах спиртових та крохмале-патокових заводів -- ЗФ--40 %. У посушливому Степу картопля не матиме перспектив, окрім ранньої на зрошувальних ділянках.

Розміщення підприємств харчової промисловості визначене з урахуванням пріоритетності районування сировинної зони. Відстань перевезень картоплі не повинна перевищувати 30--50 км, 56 спиртових заводів замість картоплі переключилося на відходи цукрових заводів.

Вивільнення ринку картоплі від планової системи закупок привела до підвищення ринкових цін на картоплю.

Овоче-баштанний продуктовий під комплекс - овочева і плодоягідна продукція є важливим елементом харчування населення. Вона містить значну кількість вуглеводів (глюкози, фруктози, інших видів простого цукру), вітамінів і мінеральних речовин, необхідних для повноцінного харчування людей. Характерними ознаками цієї продукції є малотранспортабельність, швидка втрата товарного вигляду, високі втрати під час зберігання у сирому вигляді тощо -- все те, що потребує консервування, сушіння, соління, маринування, квашення, заморожування тощо. В АПК виробляється більше 100 видів продукції овочівництва, з яких виготовляють до 500 продовольчих товарів.

Основним елементом галузевої структури АПК є сільське господарство, сховища і консервна промисловість. Товарне виробництво було зосереджено у великих спеціалізованих господарствах приміської зони. Плодоовочеві бази призначалися для зберігання продукції у свіжому вигляді, квашення, соління тощо. Пріоритетною є консервна промисловість. В Україні було 1015 консервних заводів і виробництв загальною потужністю до 5 млрд умовних банок на рік.

Розміщення консервної, переробної та овочесушильної промисловості є складною проблемою. З одного боку, треба враховувати необхідність наближення їх до сировинних зон, а з другого -- тяжіти до ринку збуту продукції. Овочеві фабрики і тепличні господарства розміщені в безпосередній близькості від ринку і джерел теплової енергії. Найбільш сприятливі умови для торгівлі свіжими овочами має приміська зона.

Розміщення овочівництва пов'язане з вибагливістю окремих культур до тепла та вологи. У південних степових районах переважають помідори, цибуля, перець, баклажани, кабачки, патисони, а також баштанні культури. Вони дуже вимогливі до тепла -від 1500° сумарних температур на рік. Лісостепова зона сприятлива для вирощування помідорів і огірків, а Поліська -- також для капусти, моркви, столового буряку, огірків. Для них вистачає до 1300° тепла та достатня кількість вологи.

Важливою ланкою комплексу є насінництво овочевих культур, парникове і тепличне господарства для вирощування розсади. У садівництві суттєву роль відіграє шполярство -- вирощування саджанців плодоягідних культур. Розвиток АПК пов'язується зі спеціалізованим транспортом, плодоовочевими базами для зберігання і реалізації продукції. Овочівництво і садівництво є галузями з великими витратами праці, а тому є залежними від рівня забезпечення галузі трудовими ресурсами.

Великі перспективи має розвиток овочівництва на полях крапельного зрошення. Лише за цієї умови можуть бути покриті додаткові витрати на енергію, яка є необхідною для зрошення або генерації тепла.

Овочівництво створює антропогенне навантаження на природу, якщо використовує найбільш економічно вигідні земельні ресурси: заплави річок, торфовища, знижені землі біля водойм.

Більше половини плодів і овочевої продукції виробляється в підсобних господарствах населення, що суттєво впливає на скорочення ринкового опиту на продукцію АПК.

Практичного переосмислення потребує територіальна організація і економіка АПК з урахуванням комплексності регіональних рішень, зокрема сільського господарства. Великі консервні комбінати в Одесі, Херсоні, Черкасах, Ніжині, Кам'янець-Поділь-ському, Ізмаїлі мають узгодити свої інтереси з великими виробниками сировини. Більш дрібні підприємства і цехи в сільськогосподарських підприємствах мають формувати регіональний ринок продукції. Господарства населення відіграватимуть значну соціально-економічну роль у депресивних регіонах. Особливої суспільної уваги заслуговує розвиток виробництва продуктів дитячого харчування, яке вимагає окремих програмованих рішень і організаційних заходів.

Размещено на Allbest.ru

...