Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Миколаївський державний аграрний університет

Агрономічний факультет

Кафедра рослинництва

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

на тему: "Вдосконалення технології вирощування вівса в ФГ "Українець" Братського району Миколаївської області"

Виконав: студент групи А 4/3

Ворона П.

Перевірив: доцент

Коваленко О.А.

Миколаїв 2011

Зміст

• Вступ
• 1. Огляд літератури
• 1.1 Поширення і народногосподарське значення культури
• 1.2 Морфо-біологічні особливості культури
• 1.3 Технологія вирощування культури
• 2. Природно-економічна характеристика господарства
• 2.1 Місце розташування
• 2.2 Ґрунтово-кліматичні умови
• 2.3 Структура земельних угідь та економічна характеристика господарства
• 3. Аналіз рільництва та стану вирощування культури в господарстві
• 3.1 Стан сівозмін господарства
• 3.2 Структура посівних площ і врожайність сільськогосподарських культур
• 4. Проект заходів підвищення врожайності культури
• 4.1 Розрахунок дійсно можливого врожаю
• 4.2 Місце в сівозміні
• 4.3 Система удобрення
• 4.4 Система обробітку ґрунту
• 4.5 Районовані сорти культури та їх характеристика
• 4.6 Підготовка насіння до сівби, сівба
• 4.7 Догляд за посівами
• 4.8 Збирання врожаю
• 4.9 Економічна оцінка запроектованих заходів
• Висновки і пропозиції
• Бібліографічний список

Вступ

Овес в Україні має давню історію вирощування. Його вирощують головним чином для одержання зерна, з якого виробляють цінний дієтичний продукт харчування - крупу. Вівсяна крупа містить: крохмалю 82 %, білків 10%, жирів 3%, цукрів 0.3%, клітковини - 2%. Вона відзначається дещо нижчою засвоюваністю й поживністю, ніж гречана.

Білки вівса за своїми якостями відрізняються від білків інших злакових культур насамперед підвищеним вмістом незамінних амінокислоти. Ця його особливість робить зерно вівса незамінним компонентом комбікормів, особливо для молодняка. Легкорозчинні фракції в них становлять 60-67%.

Вівсяна крупа також багата на мінеральні сполуки. За вмістом міді вона переважає інші крупи. У її складі міститься також фолієва кислота (вітамін В 9), яка стимулює і регламентує кровотворення і є протианемічним препаратом.

У ліпідному комплексі вівсяної крупи виявлено 14 жирних кислот, а також токофероли, що свідчить про високу вітамінну й антиокислювальну активність ліпідів вівса. Лецетин сприяє утриманню холестерину в розчиненому стані й виведенню його з організму, є його антагоністом.

Жири відзначаються високою стійкістю до окислення, завдяки чому крупа може зберігатися тривалий час не втрачаючи якості. Значний вміст і добра засвоюваність важливих поживних речовин, мінеральних сполук, а також органічних кислот та вітамінів зумовлюють високі поживні якості вівсяної крупи.

Зерно вівса незамінний корм для коней, особливо при їх використанні для виконання сільськогосподарських робіт. Вівсяна солома і полова за своєю поживною цінністю істотно переважають інші культури зернової групи. Широко вирощується овес в кормових сумішках з горохом чи викою. Овес також широко використовується для виробництва комбікормів.

Одержувані при переробці зерна на крупу відходи (висівки, дрібне щупле зерно, борошняний) є добрим концентрованим кормом для тварин.

Широко використовують для годівлі худоби вівсяну солому, полову, особливо в суміші з побічною продукцією інших культур - соломою багаторічних бобових трав, гороху, гичкою цукрових буряків, а також з кукурудзою в молочно-восковій стиглості, гарбузами.

Метою даного курсового проекту є розробка з урахуванням рекомендацій науково-дослідних установ та передового досвіду виробничників системи пропозицій по вдосконаленню технології вирощування вівса в ФГ "Українець" Березнігуватського району Миколаївської області.

1. Огляд літератури

1.1 Поширення і народногосподарське значення культури

Овес належить до найдавніших культур. З давніх часів він зустрічався як засмічувач посівів пшениці і ячменю. В міру просування цих культур на північ і в гори овес, як більш витривалий до холоду витісняв їх і входив у культуру[1].

У Європі овес відомий за 1700 років до нашої ери. В межах СНД перші згадки про його культуру відомі з 7 століття до нашої ери. У світовому землеробстві овес займає за площею посівів сьоме місце (близько 26 млн. га). Широко він вирощується в Західній Європі, США і Канаді. В межах України його в основному вирощують у Лісостепу і на Поліссі [5].

Білки вівса за своїми якостями відрізняються від білків інших злакових культур насамперед підвищеним вмістом незамінних амінокислоти. Ця його особливість робить зерно вівса незамінним компонентом комбікормів, особливо для молодняку. Легкорозчинні фракції в них становлять 60-67% [2].

Вівсяна крупа також багата на мінеральні сполуки. За вмістом міді вона переважає інші крупи. У її складі міститься також фолієва кислота (вітамін В 9), яка стимулює і регламентує кровотворення і є протианемічним препаратом.

У ліпідному комплексі вівсяної крупи виявлено 14 жирних кислот, а також токофероли, що свідчить про високу вітамінну й антиокислювальну активність ліпідів вівса. Лецетин сприяє утриманню холестерину в розчиненому стані й виведенню його з організму, є його антагоністом.

Жири відзначаються високою стійкістю до окислення, завдяки чому крупа може зберігатися тривалий час не втрачаючи якості. Значний вміст і добра засвоюваність важливих поживних речовин, мінеральних сполук, а також органічних кислот та вітамінів зумовлюють високі поживні якості вівсяної крупи [6].

Зерно вівса незамінний корм для коней, особливо при їх використанні для виконання сільськогосподарських робіт. Вівсяна солома і полова за своєю поживною цінністю істотно переважають інші культури зернової групи. Широко вирощується овес в кормових сумішках з горохом чи викою. Зерно вівса також широко використовується для виробництва комбікормів.

Одержувані при переробці зерна на крупу відходи (висівки, дрібне щупле зерно, борошняний) є добрим концентрованим кормом для тварин [7].

1.2 Морфо-біологічні особливості культури

Овес (Avena sativa) - однорічна рослина родини Злакових.

Коренева система у вівса мичкувата складається з первинних (5-8) і вторинних коренів. В ґрунт може проникати на глибину до 1 м. Основна маса коренів залягає на глибині до 30 см і розвинуті слабо.

Значимість для продуктивності як первинної, так і вторинної кореневої системи приблизно однакова [2].

Стебло у вівса прямостояча соломина з 5-7 міжвузлів висотою від 50 до 120 см, трав'янисте, яке може розгалужуватись кущінням. В загущених посівах стебло практично не гілкується.

Листки сидячі, складаються з листкової пластинки, піхви, язичка. Овес розвиває велику площу листкової поверхні, але нижні листки практично не зберігаються до часу наливу зерна. Багато в чому врожайність вівса визначається листкозабезпеченням.

Суцвіття у вівса волоть, центральна вісь якої складається з вузлів та міжвузлів. У вузлах волоть розгалужується, а її відгалуження першого порядку за сприятливих умов можуть утворювати відгалуження вищих порядків. На кінцях відгалужень волоті сидять колоски.

Квітки у вівса двостатеві складаються з двох квіткових лусочок нижньої (або зовнішньої) вона несе ость і верхньої (або внутрішньої). Між квітковими лусочками розміщується зав'язь з перистим рильцем і три тичинки.

Плід зернівка, вкрита частіше всього не лише насінною оболонкою, а й плодовою і зрослими з нею квітковими лусочками. Ендосперм зернівки являє собою тканину з запасними поживними речовинами. Зовнішній шар ендосперму, який безпосередньо прилягає до оболонки, наповнений алейроновими зернами, багатими азотистими речовинами. Під ним знаходяться клітини, заповнені крохмальними зернами. Зародок знаходиться біля основи зернівки на опуклому боці. Він складається з щитка, який сполучає його з ендоспермом брунечки, вкритої зачатковими листочками первинного стебельця. Зародок становить 1,5-2,5 % маси зернівки [9].

Під час проростання насіння, появи сходів і формування вегетативних органів біологічний мінімум температур має становити 2-3^оС, під час формування генеративних органів, плодоутворення та дозрівання - 20-25^оС. В усі періоди свого розвитку рослини вівса є холодостійкими. Разом з тим, овес погано переносить і високі температури, особливо під час цвітіння. Так, при підвищенні температури вище 30^оС і відносній вологості повітря нижче 24% дуже погіршуються умови для запилення та запліднення, від чого істотно знижується врожайність культури [1].

Овес досить вибаглива до волого забезпечення культура. За вегетацію він споживає води в півтора рази менше, ніж пшениця. На утворення одиниці сухої речовини витрачає води майже стільки як і горох. Транспіраційний коефіцієнт вівса близько 450. На використання вологи рослинами ярого ячменю істотний вплив мають добрива. При внесенні повного мінерального добрива транспіраційний коефіцієнт може знижуватись до 351, фосфорних і калійних - 464, азотних і калійних - 322, азотних і фосфорних - 323, без добрив - 506. Витрати води вівсом на формування врожаю залежать від тривалості вегетаційного періоду. Пізньостиглі форми, які відзначаються високою облистненістю, великими листками і товстими соковитими стеблами витрачають води більше, ніж низькорослі, менш облистнені й скоростиглі форми [9].

Овес - рослина довгого дня. Ріст і розвиток її краще всього відбуваються при 17-19 годинному освітленні впродовж доби. На довгого дні і при пізніх посівах період вегетації її скорочується, але рослини формуються більш низькорослими, особливо у пізньостиглих сортів. Однак до рослин короткого дня належать переважно пізньостиглі сорти, а переважна більшість ранньо- та середньостиглих сортів ярого ячменю щодо відношення до змін тривалості дня є нейтральними. Даними багатьох дослідників переконливо доведено, що найвищі врожаї зерна рослини вівса формують при їх вегетації в умовах змінної хмарності [6].

Овес може рости на різних типах ґрунтів (підзолистих, опідзолених, чорноземах), але найбільш придатні для неї ґрунти, які швидко прогріваються, добре провітрюються і достатньо забезпечені поживними речовинами та вологою. Малопридатні важкі за механічним складом ґрунти, схильні до ущільнення і запливання.

Коренева система вівса має відносно невелику масу з численними коренями, які характеризуються високою фізіологічною активністю, завдяки чому вона здатна засвоювати з ґрунту важкорозчинні поживні сполуки, недоступні багатьом іншим польовим культурам. Завдяки цій здатності овес може формувати цілком задовільні врожаї навіть на слабо родючих ґрунтах. Тому її часто вважають невибагливою щодо ґрунту культурою. Але практика і результати дослідів переконують в тому, що добрі врожаї можна одержувати лише на родючих або добре підготовлених і удобрених ґрунтах. На засмічених бур'янами з низькою родючістю ґрунтах овес різко знижує врожайність.

Вимоги до забезпечення елементами живлення зумовлені в основному біологічними особливостями. Формування генеративних органів при збільшенні вегетативної маси підвищує потребу в поживних речовинах. їх засвоєння в різні періоди вегетації нерівномірне. Продовж 45 днів після посіву рослини ярого ячменю засвоюють з ґрунту до 61% від загальної кількості азоту, 62 калію і близько 40 % фосфору. Останній вони засвоюють головним чином в період цвітіння та плодоношення [7].

Враховуючи відзначену особливість вівса, для одержання високого врожаю, потрібно забезпечувати її посіви достатнім мінеральним живленням продовж всієї вегетації культури.

1.3 Технологія вирощування культури

Коренева система вівса нормально росте й розвивається лише на чистих від бур'янів і родючих ґрунтах. Після культур, які залишають ґрунт засміченим овес дуже знижує врожайність, хоч у першій половині свого росту вона здатна дещо пригнічувати бур'яни. В період цвітіння - плодоутворення та побуріння зерна ріст ярого ячменю уповільнюється і майже припиняється, а бур'яни (особливо лобода біла, плоскуха звичайна, осот жовтий) інтенсивно ростуть і пригнічують її. Велика засміченість вівса після ячменю пояснюється тим, що такі бур'яни як редька дика, гірчиця польова, лобода біла, жабрій гарний, гречечка витка, ростуть у посівах до їх достигання, осипаються і засмічують ґрунт. Лущення при цьому не завжди дає добрі результати у зв'язку з низькою вологістю ґрунту в цей період, а також з наявністю періоду спокою в насінні деяких видів бур'янів. Горох добре розвинутою вегетативною масою здатні пригнічувати бур'яни. Після кукурудзи, цукрових буряків і картоплі посіви вівса засмічені в 2-2,5 рази менше, ніж після ячменю і вівса. Передпосівні та міжрядні обробітку впродовж вегетації сприяють очищенню її від бур'янів. Від попередньої культури та її агротехніки залежить чистота посівів вівса, повітряний та водний режим ґрунту, а також вміст і співвідношення в ньому доступних рослинам елементів живлення. Встановлено, що в південному та центральному Степу України овес краще всього в сівозмінах розміщувати після кукурудзи на силос та зерно, зернобобових культур, картоплі, а в роки з достатньою кількістю осінньо-зимових опадів - після цукрових буряків та баштанних. У східному Степу овес краще сіяти після озимих, кукурудзи, зернобобових, цукрових буряків та інших просапних культур. Недоцільно розміщувати його після ярих зернових, суданської трави, соняшника. Якщо в сівозміні овес розміщують на родючих землях, після попередників, під які вносились добрива врожайність її досягається досить висока. Овес вимогливий до попередників, але при високій агротехніці сам може бути добрим попередником для інших культур в сівозміні. Приріст врожаю вівса при внесенні добрив під попередню культуру може досягати 2-3,5 ц/га [4].

Серед культур, які вирощують в зоні помірного клімату, овес відзначається відносною вибагливістю до умов зволоження. Про це свідчить її транспіраційний коефіцієнт, який в середньому становить 400-450.

У зв'язку з ранніми строками сівби система обробітку ґрунту під овес має деякі особливості. Вона залежить від типу ґрунту, попередника, ступеня засміченості поля бур'янами тощо. Всі заходи обробітку повинні спрямовуватись не тільки на накопичення і збереження вологи, а й на максимальне знищення бур'янів ще в системі основного обробітку, оскільки навесні для цього вже часу немає [3].

Основний обробіток гранту після стерньових починають з лущення. Глибина і кількість лущень залежить від забур'яненості поля. При більшому засміченні однорічними бур'янами лущення проводять дисковими або лемішними лущильниками на глибину 6-8 см. Ділянки засмічені осотом та іншими коренепаростковими бур'янами лущать двічі лемішними лущильниками на різну глибину: перший раз наб-7 см, другий - після відростання розеток осоту на 10-12 см. Поля засмічені пирієм, свинориєм лущать у двох напрямках на глибину залягання кореневищ - 10-12 см. Через два тижні після з'явлення масових сходів бур'янів поле орють на зяб. У посушливому Степу особливе значення має нагромадження і збереження вологи в ґрунті, раціональне її використання розчинами для створення максимального врожаю. Тут велику роль відіграє раціональний і своєчасний обробіток ґрунту, особливо лущення. Висока ефективність лущення досягається, коли його проводять слідом за збиранням попередньої культури.

Лущення в Степу у пізні строки неефективне. Поверхня ґрунту пересихає, внаслідок чого з верхніх шарів втрачається велика кількість вологи. Якщо ґрунт пересушений, важко проводити оранку і якісно його обробляти. Для вирощування високого врожаю вівса кращі результати дає зяблева оранка у серпні [8].

На чорноземах та інших ґрунтах з глибоким орним шаром треба орати на глибину 20-22 см. На окультурених, добре удобрених ґрунтах орний шар доцільно поглиблювати до 25-27 см. Збільшення глибини орного шару сприяє кращому розгалуженню кореневої системи і має вирішальне значення для формування стійкості у рослин до посухи й перезволоження, сприяє підвищенню врожайності зерна на 2 ц/ га [10].

У районах достатнього зволоження і на орних землях високу ефективність має застосування напівпарового основного обробітку ґрунту, який включає ранню оранку на 20-22 см і наступні поверхневі обробітки при появі сходів бур'янів. Дуже важливо поле під гречку ще в системі основного обробітку вирівнювати. Як правило, це роблять восени після оранки або навесні при настанні фізичної стиглості ґрунту [8].

Навесні при фізичній стиглості ґрунт боронують. Практично відразу ж після боронування проводять передпосівну культивацію на глибину загортання насіння (залежно від умов на 6-8 см) [4].

Порівно тривалий вегетаційний період, цвітіння й достигання, слаборозвинута але активна коренева система вівса свідчать про підвищену вимогливість її до умов живлення. Для нормального росту, розвитку й плодоутворення овес потребує велику кількість поживних речовин. Він з ґрунту виносить дещо менше їх, ніж яра пшениця.

Овес для формування меншого, ніж яра пшениця, врожаю виносить з ґрунту майже на 30 % меншу кількість азоту, у 2 рази менше фосфору, в 1,5 рази менше калію і в 5 разів менше кальцію. При розробці системи удобрення ґрунту необхідно враховувати характер живлення цієї культури. Протягом вегетаційного періоду овес нерівномірно засвоює поживні речовини. В першу половину вегетації він споживає до 60% азоту, 62-калію і 40 фосфору. Останній переважно засвоюється в другій половині вегетації, тобто, в період цвітіння, утворення та наливу зерна.

На чорноземах рекомендується вносити 30-45 кг/га азотних, 60-90 фосфорних і 30 кг/га калійних добрив; на опідзолених ґрунтах по 45-60 кг фосфорних і калійних під зяблеву оранку і 60 кг азотних навесні; на темно-каштанових - по 45 кг азотних і фосфорних добрив [3]. На зрошуваних землях зазначені норми збільшують на 20-25 %.

У центральних степових районах максимальний приріст врожаю зерна вівса від мінеральних добрив становить 2,2. У Лісостепу фосфорні й калійні добрива підвищують врожайність зерна сої на 1,5-3,6 ц/га [8]. Значно підвищується ефективність мінеральних добрив при зрошенні. В середньому за 7 років урожай вівса на чорноземах при зрошенні від повного добрива N₆₀Р₆₀К₉₀ збільшився на 6,3 ц/га.

За даними УНДІЗЗ на темно-каштанових ґрунтах південного Степу приріст врожайності при зрошенні від мінеральних добрив складав 5.3 ц/га [3].

При посіві, крім азоту, фосфору та калію по 10 кг/га кращі результати забезпечує застосування при цьому й мікродобрив бору, марганцю, молібдену, цинку. Для рівномірного розподілу мікродобрив рекомендується їх вносити з тальком.

У більшості районів України овес починають сіяти, коли ґрунт на глибині загортання насіння прогріється і встановиться середньодобова температура 2-3°С. На півдні районовані чутливіші до тепла сорти, тому їх рекомендується сіяти при прогріванні верхнього п'ятисантиметрового шару ґрунту до 12-14°С. У більшості зон календарні строки сівби припадають на першу декаду квітня. Найпоширенішим у сухому Степу способом сівби є рядковий з міжряддями 15 см [4].

Норму висіву встановлюють з розрахунку заданої густоти сівби, схожості насіння, а також групи стиглості сорту й габітусу рослин. Починати сівбу треба насінням сортів з тривалішим вегетаційним періодом. Для посіву вівса краще застосовувати зернові сівалки СЗ-3.6. Норму висіву встановлюють за допомогою змінних зірочок на валах трансмісії та контрприводу. При суцільному рядковому посіві в більшості зон України кращою нормою висіву насіння вівса є 4,0-4,5 млн. шт./га. При цьому глибина загортання повинна складати 4-7 см в залежності від механічного складу ґрунту та вологості його поверхневих шарів.

Доглядати за посівом вівса починають відразу ж після сівби. Коли насіння потрапляє в пересохлий ґрунт, то для підтягування до нього вологи з більш глибоких шарів виконують коткування. Під час коткування вирівнюється поверхня ґрунту, що полегшує подальший догляд за посівом. Якщо після посіву пройдуть зливні дощі, посіви обов'язково необхідно обробити ротаційною мотикою або ж легкими зубовими боронами. Більшість дослідників поділяють думку про те, що після сходове боронування слід проводити у фазу першого справжнього листка [5], [8].

Догляд за посівами вівса передбачає знищення бур'янів, боротьбу з шкідниками та хворобами, а в умовах зрошення, крім того, забезпечення оптимальної вологості ґрунту шляхом поливів.

Сходи вівса рекомендується боронувати середніми боронами за невеликої швидкості руху агрегату (4-5 км/год.) у другій половині дня, коли рослини менш ламкі і не пошкоджуються знаряддям [7], [10].

На підвищення продуктивності посівів вівса істотно впливає їх обробка фізіологічно активними речовинами, зокрема розчином натрієвої солі гідрозину малеїнової кислоти у період масового плодоутворення, що сприяє гальмуванню наростання вегетативної маси й переходу значної маси асимілянтів у плоди.

Основним профілактичним заходом захисту рослин вівса є дотримання сівозміни, що призводить до мінімального вмісту в ґрунті збудників хвороб та шкідників на різних стадіях розвитку; глибока оранка і оптимальні строки сівби; виведення стійких до хвороб сортів, видалення з посіву уражених рослин і знищення бур'янів, своєчасне збирання врожаю, доведення його до товарних та посівних кондицій [7].

Овес в умовах посушливого клімату півдня і центральної частини України досить добре реагує на зрошення. Її врожайність на зрошуваних землях УНДІЗЗ досягає 25-30 ц/ га, а без зрошення в 2-3 рази нижча. Потреба рослин вівса у воді в різні фази розвитку не однакова. Споживання нею води в період з'явлення сходів мінімальне, потім воно поступово зростає до бутонізації досягає максимуму (40-70 м 3 /га за добу) в період цвітіння, знижується потреба після наливу зерна [8].

Найефективнішими для одержання високого врожаю вівса є вегетаційні поливи. Вони забезпечують рослини водою весь період їх розвитку, особливо в критичні фази.

Практично 95 % кореневої системи рослин вівса знаходиться в 0.3 м шарі ґрунту, тому для підтримання сприятливої для культури вологості ґрунту цього шару рекомендується проводити 3-4 вегетаційних поливів нормою 300-400 м /га. Перед поливна вологість ґрунту при зрошенні сої не повинна опускатись нижче 65-70 % НВ [10].

Зважаючи на те, що в межах волоті зерно вівса достигає дуже нерівномірно, строки і способи збирання врожаю цієї культури мають дуже важливе значення. Кращий строк збирання - повна стиглість чи кінець воскової стиглості зерна в більшій частині волоті, починаючи зверху. У цей час при двохфазному збиранні дещо збільшується врожайність завдяки підвищенню маси зерна в нижній частині волоті, яка запізнюється в розвитку і помітно покращуються фізичні показники якості зерна.

На Ерастівській дослідній станції за час перебування скошених рослин вівса в у валках маса зернин з середньої частини волоті збільшилась на 0,4 г, а з верхньої - на 5.6 г, натура зерна при двофазному збиранні становила 403, а при однофазному 373 г. Необхідно відзначити, що для попередження втрат і погіршення якості зерна не варто допускати, щоб скошена рослина мала залишатись у валках понад 6 днів. Правильне застосування двофазного збирання в дослідах забезпечувало підвищення врожаю зерна на 1,4-2,2, а у в ряді господарств Дніпропетровської області - на 1,7-2,0 ц/га.

За несприятливих метеорологічних умов доцільно скорочувати обсяги збирання двохфазним способом і розширювати однофазне, бо після дощу рослинна маса на пні підсихає швидше, ніж у валках.

Для збереження доброї якості зерна вівса велике значення має його своєчасна післязбиральна обробка. Найдоцільніше її проводити одночасно зі збиранням у потоковому режимі у пунктах з зерноочисною та сушильною технікою.

Збирають овес зернозбиральними комбайнами "СК-5", "СК-6" та іншими вітчизняними та зарубіжними марками при висоті зрізу 15-20 см [8].

2. Природно-економічна характеристика господарства

2.1 Місце розташування

Фермерське господарство ФГ "Українець" знаходиться в с. Петропавлівка, що знаходиться в 117 км від обласного центру м. Миколаєва, 20 км, від смт Братське 47 км від найближчої залізничної станції Людмилівка. В районному центрі смт Братське розташовані різні підприємства переробної промисловості.

Господарство має зерновий напрямок спеціалізації виробництва. Тваринництва в господарстві немає У структурі товарної продукції ФГ основними складовими є зерно і насіння соняшника.

Кількість працюючих в господарстві за станом на 01.01.2009 року становить 18 чоловік, всі вони зайняті в рослинництві.

2.2 Ґрунтово-кліматичні умови

ФГ "Українець" розташоване в першому (північному) агрокліматичному районі Миколаївської області, який характеризується теплим, помірно посушливим кліматом.

В таблиці 2.2.1 наведені дані про середні місячні і річні температури.

Таблиця 2.2.1 Середні місячні і річні температури повітря в градусах по Цельсію

Назва метіостанції	І	ІІ	ІІІ	ІV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Середня за рік
м. Миколаїв обсерваторія	-3,6	-3,0	2,3	9,2	16,3	19,3	22,9	22,0	16,8	10,8	3,8	-1,3	9,7

В таблиці 2.2.2 - дати переходу середньої добової температури повітря через 0?, +5?, +10?, +15? С і тривалість періодів /днів/ з температурою вище і нижче вказаних меж.

Таблиця 2.2.2 Дати переходу середньої добової температури повітря через 0?, +5?, +10?, + 15? С і тривалість періодів /днів/ з температурою вище і нижче вказаних межах.

Назва метеостанції	Більше ніж	Нижче ніж
	0?	5?	10?	15?	0?
м. Миколаїв обсерваторія	15.ІІІ	29.III	18.IV	8.V	5.XII
	5.XI	10.XI	19.X	25.IX	5.III
	275	227	184	140	90

В таблиці 2.2.3 - середньомісячна і річна кількість опадів.

Таблиця 2.2.3 Середньомісячна і річна кількість опадів (мм)

Рік	ІV	V	VI	VII	VIII	IX	X	Сума за
								вегетацію	рік
2008	31	47	63	51	45	34	30	301	340
2009	33	46	64	66	56	34	31	330	350
2010	31	46	60	53	50	35	31	306	338

На території господарства недостатня кількість опадів для вирощування ярого ріпаку і отримання високих його врожаїв.

Весна. Характерною особливістю інтенсивне підвищення температури повітря. Тому весна наступає швидко і зазвичай буває короткою біля 45 днів. Весняний період, в середньому, продовжується з 11-13 березня по 22-24 квітня. Часто польові роботи починають в першій декаді квітня. Приблизно в третій декаді березня відновлюється вегетація озимих культур і багаторічних трав.

Останні весняні заморозки в повітрі, в середньому, відмічаються в другій декаді квітня. Весною часто спостерігаються суховії слабої та середньої інтенсивності.

Літо. В даному районі літо жарке, посушливе. За початок його прийнята дата стійкого переходу середньодобової температури повітря через +15 в сторону підвищення (в середньому 7-13 травня), за кінець літнього періоду-в сторону пониження (в середньому 15-22 вересня).

Осінь. Зазвичай буває короткою, теплою і часто посушливою. Ознакою початку осені є стійкий перехід середньої температури повітря і ґрунту через +10 С в сторону пониження (11 жовтня).

За кінець осені приймається стійкий перехід середньодобової температури повітря через 0 С, який відбувається в третій декаді листопада. Тривалість осені по температурному показнику біля 45 днів.

Зима буває зазвичай короткою з частими потепліннями і нестійким сніговим покривом. Сніговий покрив буває стійкий тільки в деякі роки. Опади випадають у вигляді снігу, крупи і дощу.

Промерзання ґрунту зазвичай починається в перших числах грудня, а повне відтаювання - кінці першої, початку другої декади березня.

З приведених вище характеристик основних кліматичних показників видно, що тепловий режим території розташування господарства дозволяє вирощувати більшість сільськогосподарських культур, враховуючи теплолюбиві.

Тривалий вегетативний період дає можливість проводити повторні посіви.

Лімітуючим фактором здобуття стабільних високих врожаїв є вологозабепечення.

Пізні культури відчувають нестачу вологи в ґрунті вже на початку липня. Тому головним резервом її збільшення є зрошення.

Зрошення значно змінює кліматичні показники в приземному шарі, створює своєрідний мікроклімат. Внаслідок значного випаровування на зрошувальних полях зменшується температура ґрунту і повітря, збільшується вологість повітря.

В таблиці 2.2.4 - інші основні показники кліматичної характеристики території.

Таблиця 2.2.4 Інші основні показники кліматичної характеристики території розташування ФГ "Українець"

Назва показника	Величина показників
1	2
І. Температура повітря в градусах
1.Сума градусів за період з температурами більше 0	3706
5	3606
10	3294
2.Абсолютний річний максимум	+39
3.Абсолютний річний мінімум	- 30
ІІ. Тривалість періодів в днях
1.Безморозного	275
2.Вегетаційного	227
3.З температурою більше 10	184
4.З температурою більше 15	140
ІІІ.Заморозки
1.Останні весняні	І декада квітня
2.Перші осінні	ІІІ декада жовтня - І декада листопада
ІV.Опади
1.Сума за холодний період (XI-III)	125
2.Сума за теплий період (IV-X)	285
3.Сума за період з температурою повітря більше +10	251
V.Сніговий покрив
1.Середня висота в період найбільшого накопичення	4-6 см
2.Тривалість	40 днів
VI.Гідротермічний коефіцієнт	0,7

Характеристика ґрунтового покриву

Основний тип ґрунтоутворення на даній території дерновий, внаслідок якого сформувалися чорноземні ґрунти. Особливістю цього процесу є збагачення ґрунту спіцефічним темнозабарвленою речовиною-гумусом. Накопичення його відбувається за рахунок розкладу залишків трав'янистої рослинності, збагаченій азотом і зольними елементами. Разом з дерновим типом ґрунтоутворення на півдні України розповсюджено залишкове осолонцювання чорноземних ґрунтів, які виникають в результаті внідряється в поглинаючий комплекс іонного обмінного натрію. Для цього процесу характерна диференціація профілю на елювіальний і ілювіальний горизонти, на структурних відокремленнях спостерігається аморфна кремнеземиста присипка (Si2O)

В табл. 2.2.5 наведені дані про агрохімічний склад ґрунтів господарства.

Таблиця 2.2.5 Агрохімічний склад ґрунтів господарства

Площа, га	Тип ґрунту і механічний склад	Глибина орного шару, см	Вміст гумусу, %	рН ссольової витяжки	Вміст рухомих форм поживних речовин, мг/1000г
					N	P2O5	K2O
1369,6	Чорнозем південний мало гумусний слабосолонцюватий крупнопилувато-важкосуглинковий	22-25	3,44	6,3	30,0	85,1	212,0
649,9	Чорнозем південний мало гумусний вилужений слабосолонцюватий крупнопилувато-важкосуглинковий	22-25	2,91	6,6	29,1	86,0	208,2
290,7	Чорнозем південний мало гумусний слабосолонцюватий вторинно підтоплений крупнопилувато-важкосуглинковий	22-25	3,78	7,1	29,8	86,4	207,6
11,6	Лучно-чорноземний солонцюватий крупнопилувато-важкосуглинковий	20-22	3,28	6,8
378,8	Лучно-чорноземний солонцюватий глеюватий крупнопилувато-важкосуглинковий	20-22	2,78	6,8	37,0	85,6	206,0
49,4	Лучно-чорноземний солонцюватий глеюватий слабо осолоділий крупнопилувато-важкосуглинковий	20-22	3,62	7,0	28,7	85,2	214,3
25	Лучно-болотний солонцюватий слабо солончаковий легкоглинистий	-	2,84	8,4	27,1	84,8	212,2

В ґрунтах міститься недостатня кількість азоту, фосфор знаходиться в середній кількості, а калію - надлишок. В цілому природно - кліматичні умови сприятливі для вирощування вівса. Однак лімітуючим фактором є вологозабезпеченість.

2.3 Структура земельних угідь та економічна характеристика господарства

В табл. 2.3.1 наведені дані про структуру земельних угідь

Таблиця 2.3.1 Структура земельних угідь ФГ "Українець"

Земельні угіддя	Всього по господарству
	га	%
Орної землі	2581,1	90,9
Сіножаті	11,4	0,4
Пасовища	112,1	3,9
Багаторічні насадження	33,8	1,2
Інші землі	99,8	3,5
Всього земель, у т.ч. с-г. угідь	2838,2	100
Кількість сівозмін, у т.ч. по типам і видам: 1.Польова 2.Польова 3.Кормова	1086 959,9 535,2	- - -

В господарстві більшу площу займають орні землі 90,9 %. З них більший відсоток займають польові сівозміни, так як на даний час в господарстві занепад тваринництва.

3. Аналіз рільництва та стану вирощування культури в господарстві

3.1 Стан сівозмін господарства

В господарстві найбільші площі займають зернові культури 1196,9 га, зернобобові займають - 220га, соняшник - 223,8га. Структура діючих сівозмін. В табл. 3.1.1 наведена перша польова сівозміна.

Таблиця 3.1.1 Польова сівозміна № 1

№ поля	Культура	Площа, га	%
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.	Чорний пар Озима пшениця Цукровий буряк Ярий ячмінь Горох Озима пшениця Соя Кукурудза на зерно Озима пшениця Соняшник	109,2 110,5 111,8 109,6 112,3 108,4 107,7 106,5 105,3 104,7	10,05 10,17 10,29 10,09 10,34 9,98 9,91 9,8 9,69 9,64

Загальна площа сівозміни 1086 га

В табл. 3.1.2 наведена друга польова сівозміна.

Таблиця 3.1.2 Польова сівозміна № 2

№ поля	Культура	Площа, га	%
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.	Чорний пар Озима пшениця Цукровий буряк Кукурудза на зерно Ярий ячмінь Кукурудза на силос Озимий ячмінь Соняшник	120,4 118,5 121,8 117,5 119,6 122,4 120,6 119,1	12,54 12,34 12,68 12,24 12,45 12,75 12,56 12,40

Загальна площа сівозміни 959,9 га

В табл. 3.1.3 наведена кормова сівозміна.

Таблиця 3.1.3 Кормова сівозміна № 1

№ поля	Культура	Площа, га	%
1. 2. 3. 4. 5. 6.	Еспарцет Озима пшениця Кормовий буряк Кукурудза на зелений корм Кабаки Ярий ячмінь з підсівом еспарцету	89,2 91,5 87,3 88,8 89,5 88,9	16,66 17,09 16,31 16,59 16,72 16,61

Загальна площа сівозміни 535,2 га

Висновок: у господарстві станом на 2010 рік діють три сівозміни, з яких дві польові і одна кормова, що обумовлюється спеціалізацією господарства.

3.2 Структура посівних площ і врожайність сільськогосподарських культур

овес рільництво врожайність фермерський

За даними табл. 3.2.1 найбільшу площу в господарстві займають зернові культури, найменшу - кормові культури. Це пов'язано з тим, що в даний час у господарстві зменшилася кількість худоби.

Таблиця 3.2.1 Структура земельних угідь ФГ "Українець"

Показник	2008	2009	2010
	га	%	га	%	га	%
1. Всього зернових і зернобобових культур в т.ч. Озима пшениця Кукурудза на зерно Ярий ячмінь Озимий ячмінь Горох Соя 2. Технічні культури в т.ч. Цукровий буряк 3. Просапні культури Соняшник 4. Кормові культури в т.ч. Еспарцет Кормовий буряк Кабаки Кукурудза на зелений корм Кукурудза на силос	1416,9 534,2 224 318,1 120,6 112,3 107,7 233,6 233,6 223,8 223,8 477,2 89,2 87,3 89,5 88,8 122,4	54,8 20,6 8,6 12,3 4,6 4,3 4,1 9,05 9,05 8,6 8,6 18,4 3,4 3,3 3,4 3,4 4,7	1426,3 537,6 229,5 318,8 122,4 109,6 108,4 229 229 225,9 225,9 476,1 88,9 91,5 88,8 87,3 119,6	55,2 20,8 8,8 12,3 4,7 4,2 4,1 8,8 8,8 8,7 8,7 18,4 3,4 3,5 3,4 3,3 4,6	1421,7 530 226,9 321,1 119,6 111,8 112,3 229,6 229,6 228,9 228,9 475 89,5 89,2 87,3 91,5 117,5	55 20,5 8,7 12,4 4,6 4,3 4,3 8,8 8,8 8,8 8,8 18,4 3,4 3,4 3,3 3,5 4,5

Урожайність культур в господарстві у 2010 році була така: озима пшениця 19,3 ц/га, ярий ячмінь 14,8 ц/га, соняшник 12 ц/га

4. Проект заходів підвищення врожайності культури

4.1 Розрахунок дійсно можливого врожаю

Планування врожаю починається з обґрунтування величини урожаю: потенційного за проходом сонячної енергії, дійсно можливого за біокліматичними показниками, продуктивністю ґрунту, вологозабезпеченістю посівів і використання ними вологи протягом вегетації. Основним лімітуючим фактором в господарстві являється вологозабезпеченість посівів. Розрахунок дійсно можливого урожаю за вологозабезпеченістю посіву проводять за допомогою формули:

ДМУ = 100 w / К в,

де ДМУ - дійсно можливий урожай абсолютно сухої біомаси, ц/га;

w - кількість фактичної для рослин вологи, мм;

К в - коефіцієнт водовикористання, мм га/ц;

Доступну вологу (w) визначають як суму запасів доступної вологи у кореневмісному шарі ґрунту на період відновлення вегетації озимих культур, багаторічних трав, плюс волога опадів (Роп), які випадають за вегетаційний період культури, мінус волога, що не використана рослинами (W з).

Кількість продуктивної вологи для рослин розраховують за формулою:

W = W пр + (Роп * Кз) - W з,

де W пр - доступна волога в 0-100см шарі ґрунту на період сівби ярих ранніх культур, мм;

W з - волога, що залишається при збиранні врожаю, мм;

W = 120 + (193 * 0,5) - 20 = 196,5мм

ДМУ = 100 * 196,5 / 500 = 39 ц/га

При переведенні абсолютно сухої маси на стандартну вологість користуються формулою:

ДМУгос = 100 ДМУ / (100 - w) а,

де ДМУгос - дійсно можливий урожай при стандартній вологості, ц/га;

w - стандартна вологість основної продукції, мм;

а - сума частин основної і побічної продукції;

ДМУгос = 100 * 30 / (100 - 14) * 2,3 = 15 ц/га

Розрахунок дійсно можливого врожаю за родючістю ґрунту проводять за формулою:

ДМУ = Б * Цб,

де Б - бонітет ґрунту, бал;

Цб - урожайна ціна балу ґрунту, ц/бал;

ДМУ = 56 * 0,32 = 18 ц/га

Таким чином, рівень врожайності вівса коливається в межах від 18 ц/га до 39 ц/га, залежно від культури землеробства у господарстві.

4.2 Місце в сівозміні

В господарстві ФГ "Українець" овес не вирощується. Я пропоную вирощувати його в польовій восьмипільній сівозміні на чорноземах південних, так як вони родючіші за лучно-чорноземні ґрунти.

Кращим попередником для ярого ріпаку є озима пшениця, отже я пропоную освоїти в господарстві таку сівозміну: 1 - чорний пар, 2 - озима пшениця, 3 - ярий ріпак, 4 - кукурудза на зерно, 5 - горох, 6 - ярий ячмінь, 7 - овес, 8 - соняшник. В такій структурі сівозміни позитивним є ще й те, що під овес органічні добрива не вносяться, а вносяться під попередник. Також восени після збирання врожаю залишається стерня, яку обробляють азотними добривами и отримують більшу кількість органічної речовини, яка сприяє підвищенню родючості ґрунту і тим самим збільшує врожай культури.

4.3 Система удобрення

Внесення мінеральних добрив істотно впливає на урожай сільськогосподарських культур. Під запланований урожай необхідно внести визначені норми добрив. В табл. 4.3.1 розраховані норми добрив, які необхідно внести на запланований урожай - 20 ц/га.

Таблиця 4.3.1 Розрахунки норм добрив на запланований урожай

Показники	Символ	N	P2O5	K2O
Запрограмована урожайність, ц/га	У	20	20	20
Питомий винос елементів живлення, кг/ц	в	3,1	1,3	2,5
Валовий винос елементів живлення урожаєм, кг/га (У * в)	В	62	26	50
Глибина розрахункового шару, см	h	30	30	30
Об'ємна маса ґрунту, г/см	А	1,25	1,25	1,25
Вміст елементів живлення у ґрунті, мг/100 г ґрунту	n	2,9	9,6	25
Запаси елементів живлення у ґрунті, кг/га (h * A * n)	П гз	109	360	936
Коефіцієнт використання елементів живлення з ґрунту	К гз	0,25	0,1	0,12
Буде засвоєно рослинами з ґрунту, кг/га (П гз * К гз)	М	27,25	36	112,3
Потрібно засвоїти з мінеральних добрив, кг/га (В - М)	д	34,75	-10	-62,3
Коефіцієнт використання елементів живлення з мінеральних добрив	Км	0,7	-	-
Потрібно внести з мінеральними добривами, кг/га (д: Км)	Д	50	-	-

За розрахунками необхідно внести тільки азотні добрива 50 кг/га, з них 20кг/га вносять під час дискування стерні, для кращої мінералізації рослинних залишків, а 30 кг/га під час підживлення.

В табл. 4.3.2 наведені дані по застосуванню мінеральних і органічних добрив.

Таблиця 4.3.2 Робочий план застосування органічних і мінеральних добрив

	Органічні добрива, т/га	Мінеральні добрива, кг/га	Дози добрив, кг\га д.р.	Форм і добрив
			N	P2O5	K2O	Азотних	Фосфорних	Калійих	Комплексних
Всього	---	50	---	---	---	---	---	---	---
В т.ч. основне	---	20	20	---	---	Сульфат амонію	---		---
передпосівне	---	20	220	---	---	Аміачнаселітра	---	---	---
вихід в трубку	---	10	10	---	---	карбомід	---	---	---

Органічні добрива під овес не вносять. Необхідну дозу азотних добрив вносять у при прийоми: основне внесення з осені, передпосівне і під час виходу в трубку - підживлення.

4.4 Система обробітку ґрунту

У зоні Степу обробіток ґрунту спрямований, насамперед, на збереження продуктивної вологи. Для того щоб зберегти вологу бажано виконувати декілька операцій за один прохід, це також є енергозберігаючою операцією. Важливим завданням також є максимальне знищення бур'янів та вирівнювання поверхні ґрунту.

Основний обробіток ґрунту. Після попередника, озимої пшениці, для кращого знищення бур'янів поле лущу на глибину 6-8 см ЛДГ-15. Після внесення азотних добрив роблять оранку зябу на глибину 20-22 см ПЛН - 5 -35.

Передпосівний обробіток ґрунту. Ранньовесняне боронування СГ-21

БЗСС-1,0. Передпосівна культивація на глибину 5-6см С-11У КПСП-4,0.

В табл. 4.4.1 наведена система обробітку ґрунту

Таблиця 4.4.1 Система обробітку ґрунту

Вид обробітку	Прийоми обробітку	Машини і знаряддя	Термін виконання	Вимоги до якості
Основний	Лущення стерні	Т-150 ЛДГ-15	Після збирання попередника	1. своєчасне виконання: не пізніше 2-3 дні після збору попередника 2. глибина обробітку (відхилення 1-2 см) 3. кількість непідрізаних бур'янів - 1-3 шт/м 4. гребенистість- висота гребенів 3-4 см
	Оранка зябу	Т-150 ПЛН-5-35		Оранка зябу. 1.відхилення від встановленої глибини-до 2см. 2. збереження на поверхні ґрунту не <80-85% післязбиральних решток рослин. 3. кількість непідрізаних бур'янів-5 шт/м 4. брилуватість- <5-10см.
Передпосівний	Ранньовесняне боронування	Т-150 СГ-21 БЗСС-1,0		Боронування 1.кришіння ґрунту: -маса грудок діаметром >5см - до 5%; -площа грудок діаметром >5см -до 20%; 2. вирівняність поверхні: - відхилення від заданої висоти гребенів- до 4см;
	Культивація	С-11У КПСП-4,0	Перед посівом або в день висіву	Культивація. 1.відхилення від заданої глибини - до 2см 2. вирівняність поверхні - висота гребенів 2-3см 3. кришіння ґрунту - до 10% 4. кількість непідрізаних бур'янів 1-2шт/м 5. брилуватість (маса грудок діаметром більше 2,5 см) - 4-5%

4.5 Районовані сорти культури та їх характеристика

Характеристика основних районованих в Миколаївській області сортів вівса представлена у таблиці 4.5.1.

Таблиця 4.5.1 Районовані в Миколаївській області сорти вівса

Показники	Сорт
	Альф	Чернігівський 27
Заявник	СП УААН	КНДІСГ
Реєстрація	1994	1992
Група стиглості	середньостиглий	середньостиглий
Зона	Степ	Степ
Напрям використання	продовольчий	продовольчий
Маса 1000 зерен, г	33-45	36-45
Висота, см	100-110	75-90
Посухостійкість	середня	Середня
Ураження іржею	слабо	слабо

4.6 Підготовка насіння до сівби, сівба

Для того, щоб отримати запланований урожай необхідно висівати високоякісне насіння з чистотою 98% і схожістю 92% а також протруєне насіння. Для передпосівної обробки насіння пропоную використовувати Раксил Ультра. В табл. 4.6.1 наведені дані по підготовці насіння для висіву.

Таблиця 4.6.1 Препарати для обробки насіння

Назва препарату	Норма внесення, кг/т	Шкідливий організм проти якого обробляється	Спосіб обробки
Корріоліс	0,2	Тверда та летюча сажки, смугаста та сітчаста плямистості, кореневі гнилі, септоріоз, ринхоспоріоз	Обробка насіння перед висіванням

Для знезараження рекомендується брати очищене від пилу і домішок насіння, що гарантує добре прилипання і, в кінцевому результаті, кращу якість знезараження.

Перед використанням змішують з необхідною кількістю води. Як правило, норма робочого розчину при знезаражуванні зерна зі зволоженням складає до 10 л на 1 тонну зерна (наприклад. 0,2 л препарату і 8-10 л води).

Обробку насіння можна проводити на протруювальних машинах типу: ПК-2...