Хвороби зернових культур

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зернові колосові культури уражуються багатьма хворобами, переважно паразитарної природи, їх збудниками є гриби, бактерії, віруси, мікоплазми, нематоди. Недобір врожаю зернових колосових від комплексу хвороб становить в середньому 12--18%, а в роки епіфітотій -- 25--50% і більше.

Борошниста роса (Erysiphe graminis (DC)

Збудник хвороби - сумчастий гриб Erysiphe graminis (DC) (синонім Blumeria gratninis (DC) Speer). Поширена повсюди. Уражує пшеницю, жито, ячмінь, дикі злаки. Особливо інтенсивно хвороба розвивається за умов застосування високих незбалансованих норм азотних добрив. Борошниста роса уражує листки, листкові піхви, колоскові луски, остюки і рідше - стебла. Виявляється у вигляді білого павутиноподібного нальоту, що складається з міцелію, конідій та конідієносців. Пізніше наліт ущільнюється, набуває борошнистого виду, утворюючи ватоподібні подушечки, які в кінці вегетації стають жовто-сірими і на них утворюються дрібні чорні клейстотеції. Патоген утворює конідіальну і сумчасту стадії. Зараження відбувається конідіями та сумкоспорами при температурі від 3 до 31°С (оптимум 15-20°С) та відносній вологості повітря 60-100%. Зимує збудник у вигляді міцелію - на озимих та клейстотеціями - на рослинних рештках. Шкідливість хвороби виявляється у зменшенні асиміляційної поверхні, руйнуванні хлорофілу. Інтенсивний розвиток хвороби може бути причиною зменшення кількості і маси зерен та недобору врожаю до 15%, а в роки епіфітотій - 30% і більше. Розвитку хвороби сприяють ранні строки сівби озимих, підвищені незбалансовані норми азотних добрив. Високу ефективність забезпечує обробка посівів фунгіцидами.

Септоріоз, лептосферіоз (Septoria tritici, graminum, nodorum)

Збудники - недосконалі гриби з роду Septoria. Найчастіше на озимій пшениці зустрічаються S. tritici Rob. et Desm., S. graminum Desm., які уражують переважно листки і піхви листків та S. nodorum Berk., що уражує всі надземні органи, в тому числі й колосся. В Україні виявлено паразитування на зернових колосових культурах сумчастої стадії збудників септоріозу, які належать до роду Leptos-phaeria. Сумкоспори є додатковим джерелом інфекції, основна ж роль у зараженні та перезараженні рослин належить пікноспорам. З'являється на листках, листкових піхвах, стеблах і колоссі. На сходах перші симптоми з'являються у вигляді дрібних хлоротичних або жовтуватих плям. Пізніше плями збільшуються, стають світло-бурими з темною облямівкою або без неї. У центрі плям утворюються темно-коричневі, блискучі пікніди у вигляді чорних крапок. На стеблах хвороба виявляється як розпливчасті плями без облямівки. На колоскових лусочках септоріоз має вигляд розпливчастих темно-бурих або темно-фіолетових плям. У місцях ураження тканина світлішає і на ній формуються пікніди. Зберігаються збудники на післяжнивних рештках, на сходах падалиці, посівах озимих, на дикорослих злакових травах, a S. nodorum - і на насінні. Зараження відбувається при наявності крапель води на рослинах та температурі в межах 5-30°С (оптимум - 20-25°С). Ураженню посівів сприяють тривала волога і тепла вітряна погода, опади, особливо в період колосіння - цвітіння, пізні строки сівби, внесення тільки азотних добрив. Септоріоз призводить до зменшення асиміляційної поверхні, передчасного всихання листків і рослин, зниження врожаю зерна і погіршення його посівних та технологічних якостей. Втрати врожаю можуть становити 40%. Високоефективними є обробки посівів фунгіцидами.

Бура іржа(Риссіпіа recondita)

Збудник - дводомний гриб Риссіпіа recondita f. sp. tritici Rob. ex Desm (P. triticina Erikss.). Поширена повсюди, особливо в Лісостепу, на Поліссі, а в степовій зоні - в умовах зрошення. З'являється хвороба переважно на листках, рідше - на листкових піхвах та стеблах. Спочатку, як правило, на верхньому боці листків виникають безладно розміщені іржасто-бурі урединії. З часом епідерміс розривається, урединіоспори звільняються, розносяться вітром, краплями дощу. Пізніше, через 10-15 днів, під епідермісом утворюються теліопустули чорного кольору з теліоспорами. Збудник бурої іржі гетерогенний за вірулентністю та агресивністю. Нині в Україні ідентифіковано понад 200 рас, значну кількість біотипів. В Україні проміжні рослини-живителі як джерело інфекції істотного значення не мають. Основними джерелами інфекції є уражені бурою іржею посіви пшениці та дикі злаки. Від них відбувається ураження падалиці пшениці, з якої інфекція поширюється на осінні посіви. Зимує патоген урединіогрибницею. Зараження рослин відбувається при температурі від 2,5 до 31°С (оптимум 15-25°С) за умов наявності крапель роси чи дощу на листках. Інкубаційний період залежно від температури та стійкості сорту триває від 5 до 18 днів. За вегетаційний період гриб утворює кілька генерацій. Максимальний розвиток хвороби, як правило, спостерігається в фазі цвітіння - молочна стиглість. Втрати врожаю від бурої іржі залежать від строків максимального її розвитку, стійкості сорту, технології вирощування і можуть досягати від 3 до 10-15 ц/га і більше. При цьому значно погіршуються якісні показники: зменшується натура зерна, скловидність, вміст сирої клейковини, сила борошна. Найрадикальнішим засобом захисту від хвороб є вирощування стійких та витриваливих сортів, недопущення самосівів, при загрозі помірного та епіфітотійного розвитку - обприскування фунгіцидами.

Лінійна, або стеблова іржа (Риссіпіа graminis Pers)

Збудник - дводомний гриб: на пшениці - Риссіпіа graminis Pers. f. sp. tritici Erikss. et Henn., на житі - P. graminis Pers. f. sp. secalis Erikss. et Henn., на ячмені - P. graminis Pers. f. sp. secalis і f. sp. tritici Erikss. et Henn. У збудника стеблової іржі ідентифіковано понад 300 фізіологічних рас. Уражує пшеницю, жито, ячмінь. Зустрічається повсюди, найбільш шкодочинний у західних областях. Уражує листки, піхви, стебла, остюки і колосові лусочки, де спочатку утворюються іржасто-бурі порошисті подушечки, які зливаються в довгасті лінії з урединіопустул. У кінці вегетації рослин у місцях утворення урединій та поряд з ними з'являються чорні випуклі телії, які також зливаються в суцільні лінії. Навесні теліоспори проростають у базидію з базидіоспорами. Останні уражують листки проміжних рослин-живителів (барбарис, магнолію), на яких утворюються спермогонії зі спермаціями та еції з еціоспорами. Еціоспори уражують рослини злакових, даючи початок розвитку урединіоміцелію з урединіоспорами. За вегетацію спостерігається кілька урединіогенерацій, що зимують на рослинних рештках, стерні. Обов'язковою умовою проростання урединіоспор є наявність крапель дощу чи роси. Оптимальна температура для зараження рослин і розвитку хвороби 21-25°С. Джерелами інфекції є проміжні рослини-живителі, уражені стебловою іржею посіви та злакові бур'яни. Шкідливість стеблової іржі полягає в порушенні водного балансу, при сильному розвитку хвороби недобір урожаю може становити 60-70%. Хвороба більш шкідлива на ранніх посівах озимих і пізніх посівах ярих зернових колосових. Фосфорно-калійні добрива сприяють зниженню інтенсивності ураження рослин, незбалансоване внесення азотних добрив підвищує шкідливість хвороби. Ефективними заходами проти хвороби є впровадження стійких сортів, знищення проміжних господарів, злакових бур'янів, обробки посівів фунгіцидами.

Жовта іржа (Риссіпіа striiformis Wesst)

Збудник - гриб Риссіпіа striiformis Wesst (синонім Риссіпіа glumarum Erikss. et Henn.). Уражує пшеницю, жито, ячмінь, злакові трави та дикорослі злаки. Зустрічається повсюди, найчастіше в Лісостепу та на Поліссі. Характерними симптомами хвороби є лінійне розташування урединій на листках, які утворюють лимонно-жовті довгасті смуги у вигляді пунктирних ліній. Особливо шкідливе ураження частин колоса. Зерно не наливається, підсихає, стає щуплим і легким. Пізніше в місцях ураження під епідермісом формуються темно-бурі, майже чорні, теліопустули. Зимує збудник урединіоміцелієм на посівах, падалиці, дикорослих злаках. Оптимальна температура для проростання урединіоспор. Розвитку сприяє м'яка зима, волога та прохолодна погода навесні і в першій половині літа. Джерелами інфекції є уражені хворобою дикі злаки, падалиця, посіви зернових колосових. При сильному розвитку хвороби недобори врожаю можуть становити 20% і більше. Зменшенню шкідливості хвороби сприяють вирощування стійких сортів, знищення падалиці, дикорослих злаків, обробки посівів фунгіцидами.

Фузаріоз колоса (Fusarium graminearum)

Збудники - недосконалі гриби роду Fusarium Link. Найпоширенішими є JF. graminearum, F. sporotrichiella, F. culmorum і F. avenaceum. Ці види відрізняються за наявністю чи відсутністю мікронідій, хламідоспор, за морфологічними особливостями макронідій. Поширений повсюди, особливої шкоди завдає в роки з вологою погодою та помірними температурами після фази колосіння. Симптоми ураження колоса виявляються насамперед у вигляді знебарвлення колоскових лусочок, що добре помітно на фоні здорового зеленого колосся. За сприятливих умов (відносна вологість повітря понад 71% і температура вище 15°С в період від цвітіння до збирання врожаю) на ураженому колосі залежно від виду збудника з'являється наліт міцелію білого, рожевого, оранжевого, червоного кольору. На міцелії утворюються конідії. У кінці вегетації деякі види збудників утворюють перитеції чорного кольору - сумчаста стадія гриба. При ранньому і сильному ураженні зернівка стає легкою, зморшкуватою, білою, втрачає блиск та скловидність, ендосперм крихкий, боріздка глибока. При більш пізніх строках ураження зернівка за зовнішніми ознаками не відрізняється від здорової, але несе в собі внутрішню інфекцію. Джерело інфекції - рослинні рештки, фунт, насіння. Зараження відбувається сум-коспорами, конідіями, які поширюються за допомогою вітру, дощу, комах. Розвитку хвороби сприяє підвищена вологість та температура повітря, дощі. Критичним періодом для зараження є фаза цвітіння. Недобір врожаю при ураженні всього колоса становить 82%, половини - 76, третини - 44, крім того, близько 70% зерен втрачають схожість. Фузаріоз колоса погіршує хлібопекарські якості борошна.

Гельмінтоспоріозна (звичайна) коренева гниль (Bipolaris sorokiniana)

Збудник - недосконалий гриб Bipolaris sorokiniana Shoem. (синонім Helminthosporium sativum Panel., King $akkel, Drechslera sorokiniana Subrom). Поширена повсюди, але найбільшої шкоди завдає в степовій зоні за Лісостепу в посушливі роки, особливо на ярій пшениці та ярому ячмені. Уражує також інші зернові колосові та дикорослі злаки. При ураженні спостерігається побуріння, деформація проростків, які часто гинуть до виходу колеоптиля на поверхню грунту. На сходах на піхвах нижніх листків, а пізніше - і на основі стебла з'являються бурі смуги та плями. У фазі виходу в трубку спостерігається побуріння вузла кущення, при сильному ураженні - і першого надземного міжвузля. Міцелій збудника міжклітинний, конідіальне спороношення виступає на поверхню ураженої тканини через продихи чи між клітинами епідермісу. Конідії не втрачають свою життєздатність до 1,5 року на рослинних рештках чи у грунті. Міцелій гриба може зберігатися в ураженому насінні або за несприятливих умов розвиватися як сапрофіт. Хвороба більш інтенсивно розвивається на ослаблених рослинах, її шкідливість підвищується за умов посухи. У цих умовах патоген виділяє токсини, які руйнують тканину, і рослина гине. За умов теплої (температура 20-28°С) та вологої погоди (вологість повітря понад 95%) спостерігається загнивання нижніх вузлів і вилягання рослин, тоді хворобу називають темно-бурою плямистістю. За таких умов патоген уражує колоски, проникає в перикарпій і ендосперм, викликає побуріння зародка і тоді такі симптоми називають чорним зародком. В окремих випадках гриб утворює сумчасту стадію - Cochliobolus sativus Drechsler. Захворюванню сприяє м'яка зима, спочатку суха, потім волога погода, порушення сівозміни, пошкодження посівів низькими температурами. Залежно від рівня розвитку хвороби вона викликає зрідження посівів, пустоколосість або призводить до розвитку неповноцінного колоса із щуплим зерном. Ефективними заходами є висока культура землеробства, протруєння насіння.

Фузаріозна коренева гниль (Fusarium graminearum)

Збудники - недосконалі гриби з роду Fusarium Link, але найчастіше - F. culmorum Sacc., F. graminearum Shwabe, F. gibbosum Appel et Wall., F. oxysporum Schlecht., F. solaniAppel et Wall, та ін. Поширена в усіх зонах вирощування зернових колосових. Хвороба може викликати загибель паростків. Виявляється у вигляді побуріння первинних і вторинних корінців, підземного міжвузля і основи стебла. У вологу погоду на уражених органах утворюється рожевий наліт. Видовий склад збудників кореневих гнилей визначається грун-тово-кліматичними умовами та попередником. В умовах підвищеної вологості збудники кореневих гнилей утворюють добре розвинений міцелій різних відтінків, найчастіше білого, рожевого, жовтого кольорів. Залежно від виду, патогени утворюють макро-, мікроконідії, хламідоспори. Макроконідії, як правило, багатоклітинні, мають серпоподібну форму. Мікроконідії - одно- чи двоклітинні, дрібні, овальні, еліпсоподібні. Хламідоспори утворюються з гіф міцелію поодиноко або ланцюжками. Зараження рослин відбувається при температурі від 3 до 35°С (оптимум 15-22°С) та вологості грунту понад 40%. Інфекція зберігається на зерні, рослинних рештках, у фунті.Несприятливі умови для росту та розвитку рослин сприяють розвитку хвороби. Фузаріозні кореневі гнилі зріджують посіви, погіршують зимівлю озимих, знижують натуру зерна, масу 1000 зерен, зумовлюють пустоколосість, вилягання. Погіршується якість зерна.

Церкоспорильозна коренева гниль (Pseudocercosporella herpotrichoides)

Збудник - недосконалий гриб Pseudocercosporella herpotrichoides (Fron.) Deighton (Cercosporella herpotrichoides Fron.). Поширена повсюди, але найбільшої шкоди завдає на Поліссі, у Західному і Центральному Лісостепу, в Степу, на зрошенні. Уражує пшеницю, ячмінь, жито. Хвороба викликає почорніння коренів, підземного міжвузля і основи стебла. На першому, а при сильному ураженні і на наступних міжвузлях утворюються довгасті овальні плями з розпливчастою бурою або рожевою облямівкою. Усередині цих плям часто утворюється темна строма і тоді вони дещо нагадують "око" (очкова плямистість). Ураження може з'являтися і на листкових піхвах. При сильному ураженні, коли плями оперізують стебло до половини і більше, воно ламається. Це викликає безладний характер вилягання рослин на відміну від вилягання в один бік під дією сильного дощу чи вітру. Конідії безбарвні, голкоподібні, дещо зігнуті, з 5-7 перегородками, розміром 30-63 х 2-3 мкм. Конідієносці короткі, одно-, триклітинні. Інфекція зберігається на рослинних рештках. Зараження посівів відбувається ранньої весною під час фази виходу рослин у трубку. Оптимальна температура для зараження близько 9°С. Розвитку хвороби сприяє холодна волога осінь, м'яка зима з відлигами та дошова прохолодна весна. Імунні сорти відсутні.

Тверда сажка (Tilletia caries Tul.)

Збудниками є базидіальні гриби: на пшениці - Tilletia caries Tul. (T. tritici Wint), - в західній і центральній частині країни, T. laevis Kuehn, - переважає в східних і південних областях; на житі - T. secalis (Cda.) Kuehn., на ячмені - Ustilago hordei Kell. et Sw. Поширена повсюдно. Найчіткіше симптоми виявляються на початку молочної стиглості зерна. На пшениці та житі колос дещо сплющений, інтенсивно зелений із синім відтінком, колоски непри-родньо розпушені, лусочки розсунуті під дією гриба. При роздавлюванні уражених колосків виділяється сірувата оливково-бура рідина, що має запах гнилого оселедця завдяки вмісту триметиламіну. У фазі повної стиглості уражений колос стоїть прямо. Замість зерна в ньому утворюються мішечки, заповнені чорною масою теліоспор. На ячмені всі органи ураженого колосу, крім остюків, перетворюються на чорну масу теліоспор, вкриту тонкою плівкою. Теліоспори склеєні у тверді міцні грудочки, тому тверду сажку ячменю ще називають кам'яною. Під час збирання, обмолоту, очищення зерна теліоспори розпорошуються та потрапляють на зерно і грунт. Джерелом інфекції є заспорене зерно. Додатковим джерелом інфекції для кам'яної сажки ячменю може бути грунт, де теліоспори можуть зберігатися до одного року. Теліоспори твердої сажки на інших культурах можуть зберігати життєздатність у фунті не більше двох-трьох тижнів, тому для цих випадків фунт не може бути джерелом інфекції. Джерелом заспорення зерна може бути також тара, сівалки. Зараження рослин відбувається під час проростання насіння у фунті. Під час сівби теліоспори потрапляють у фунт, де проростають, утворюючи базидію з базидіоспорами. Останні після копуляції утворюють інфекційну гіфу, яка проникає у паросток. Потім у рослині утворюється міцелій, який дифузно поширюється, досягає конуса наростання, проникає в листки, стебла і колосок. Проростання теліоспор і зараження рослин значною мірою залежить від температури та вологості фунту. Максимальне зараження паростків пшениці відбувається при температурі 5-10°С та відносній вологості грунту 40-60%. Сприяють ураженню озимої пшениці пізні строки сівби, а ярої - надмірно ранні. Для збудників твердої сажки властива фізіологічна спеціалізація на рівні видів і сортів рослин-живителів. Наприклад, для збудника Т. tritici f. vulgaris ідентифіковано понад 20 рас, для U. hordei - залежно від еколого-геофафічних зон - від 2 до 20. Шкідливість зумовлюється як утворенням спорової маси замість зерна так і зрідженням посівів внаслідок відмирання заражених рослин При сильному ураженні недобір урожаю може становити 15-20% і більше. Крім того, встановлено, що при тривалому згодовуванні тваринам ячменю з домішкою теліоспор твердої сажки у корів спостерігається порушення серцевої діяльності, зменшення надоїв молока, а серед овець - навіть смертність. Важливим заходом є знезараження посівного матеріалу протруйниками як контактної, так і системної дії та дотримання вимог технології вирощування.

Летюча сажка (Ustilago tritici)

Збудники - базидіальні фиби: на ячмені - Ustilago nuda Ml et Sw., на пшениці - U. (Pers., Jens), на житі -U. vavilovi Jacz. Поширена в усіх зонах вирощування пшениці, ячменю, жита. Особливо великої шкоди завдає посівам ячменю. Хвороба виявляється під час виколошування. При цьому в пшениці та ячмені майже всі частини колоса, крім стрижнів, перетворюються в рихлу чорну спорову масу ще до виходу з піхви листка. Уражений колос виходить з піхви спочатку вкритий тонкою прозорою оболонкою, крізь яку добре видно чорну масу теліоспор. Потім оболонка руйнується і теліоспори розпорошуються. На житі летюча сажка виявляється головним чином на нижній частині колоса, де утворюється рихла чорна спорова маса, яка погано розпорошується. Верхня частина колоса зовні зберігає вигляд здорового, але не утворює зерна. Аналогічні симптоми дуже рідко можна спостерігати і на пшениці та ячмені. Зараження пшениці, ячменю та жита відбувається під час цвітіння, іноді можливе і після цвітіння. Під час проростання зерна гіфи гриба активізуються і уражають проростки рослин. Грибниця дифузнр поширюється по стеблу й іноді проникає навіть у листки. У період формування колоса міцелій розростається, потовщується. Пізніше стінки клітин гіф стають драглистими і вся грибниця перетворюється в суцільну масу, в якій диференціюються теліоспори, і замість частин колоса утворюється спорова маса. Сприяють ураженню посівів підвищена вологість повітря і високі температури (18-24°С) у фазі цвітіння. Холодна погода під час сходів і суха в період від сходів до колосіння ярого ячменю підвищують шкідливість летючої сажки. Уражені рослини не утворюють зерна, надземна маса їх на 30-40% менша, ніж здорових. Є і приховані втрати: деякі рослини видужують, але якість і кількість врожаю знижуються, підвищується сприйнятливість до інших хвороб.

Стеблова сажка (Urocystis tritici Koern.)

Збудниками є базидіальні гриби: на пшениці - Urocystis tritici Koern., на житі - U. occulta Rabh. Теліоспори збудників зібрані в спорокупки у вигляді клубочків. Клубочки округлі, продовгуваті або мають форму еліпса. Уражує пшеницю, жито. На житі зустрічається в районах його вирощування, а на пшениці - осередками, переважно в Криму. Хвороба виявляється на стеблах, листках і піхвах у вигляді довгастих опуклих смуг завдовжки до кількох сантиметрів. З часом ці смуги набувають свинцево-синього кольору. В місцях уражень епідерміс розтріскується і назовні виступає темна маса теліоспор, що легко розпорошуються. Уражені рослини відстають у рості, замість колосків і зерна утворюється спотворена маса тканин. Джерелом інфекції є засмічене теліоспорами зерно та фунт, де вони зберігають свою життєздатність рік і більше. Теліоспори стеблової сажки пшениці та жита проростають після місячного періоду спокою. Вони утворюють одноклітинні базидії, на верхівці яких буває від 2 до 6 циліндричних невідокремлених базидіоспор. Останні проростають й інфекційні гіфи заражають зародки. Процес зараження можливий від моменту проростання насіння до утворення першого листка. Мщелій поширюється в усій надземній частині, але теліоспори утворюються лише в певних місцях. Оптимальними умовами для зараження є температура в межах 13-21°С та низька вологість фунту. Хворі рослини дають в 5 разів менший урожай маси, зменшується продуктивна кущистість. Недобір урожаю зерна в польових умовах відповідає проценту уражених рослин.Стійких сортів пшениці та жита проти стеблових сажок немає. Велике значення в зниженні ураження рослин має висів насіння у грунт з вологістю не нижче 60-70%, запобігання повторних посівів, протруювання посівного матеріалу.

Карликова сажка пшениці (Tilletia controversa Kuehn.)

Збудником є фиб Tilletia controversa Kuehn. Теліоспори кулястої форми, діаметром 19-27 мкм. Оболонка їх коричнева, з добре вираженою сітчастістю. Життєздатність зберігають до 7-9 років. Крім озимої пшениці, Т. controversa уражує дикорослі злаки (за винятком пирію). На ярій пшениці хвороба не виявлена. Поширена переважно в західних областях України. За зовнішніми ознаками хвороба дуже схожа з твердою сажкою, але відрізняється від неї біологічними та екологічними особливостями. У хворих рослин виявляються симптоми карликовості, вони дуже кущаться, утворюючи до 30 стебел і більше. Довжина таких стебел, як правило, в 2-4 рази менша, ніж у здорових рослин. Уражений колос щільніший, вкорочений, іноді не виходить з піхви верхнього листка, у деяких випадках на високому афофоні спостерігається галуження колоса. Головним джерелом інфекції є заспорене насіння, фунт. Резерваторами інфекції можуть бути також дикі злаки. Зараження рослин відбувається до початку виходу в трубку, особливо на площах з мілким загортанням насіння. Карликова сажка більш шкідлива, ніж тверда. Уражені посіви практично не дають врожаю.Високоефективним є дотримання сівозміни, протруювання насіння, знищення злакових бур'янів - резерваторів інфекції.

Темно-бура плямистість (Drechslera tritici)

Збудником хвороби є недосконалі гриби Bipolaris sorokiniana Shoem (ячмінь, жито) і Drechslera tritici-repentis (жито, пшениця). Зустрічається повсюди. Уражує пшеницю, жито, ячмінь. Найбільше шкодить у роки з теплим та дощовим літом.На листках спочатку з'являються жовто-бурі плями, дещо витягнуті вздовж листка. У центрі вони більш світлі з темно-бурою облямівкою. Плями виявляються і на міжвузлях, що призводить до вилягання рослин. У вологу погоду на уражених листках утворюється бурий або темно-сірий наліт, стебло вкривається чорним нальотом, що складається з конідіального спороношення гриба. При ураженні колосся колоскові лусочки (плівки) буріють, зародковий кінець зернівки стає коричневим або чорним, тоді хворобу називають "чорним зародком".Патогени під час вегетації поширюються за допомогою конідій. Зараженню сприяє підвищена вологість повітря (95-97%) та температура 22-26°С. Зберігаються збудники на рослинних рештках, зерні у вигляді міцелію та конідій.При інтенсивному розвитку хвороби втрати врожаю можуть становити 30-40%.Високоефективним є протруєння насіння та обробки посівів фунгіцидами.

хвороба зерновий фузаріоз іржа

Фузаріозна,або снігова плісень (Fusarium nivale)

Збудники - недосконалі гриби роду Fusarium Link., найчастіше - Fusarium nivale (Fr.) Ges., а також - F. culmorum Sacc., F. avenaceum Sacc., F. graminearum Schwabe. Поширена переважно на Поліссі та в західних областях Лісостепу. Уражує озимі пшеницю, жито, ячмінь. З'являється після танення снігу. На листках виникають водянисті плями, на яких утворюється спочатку ніжний, а потім рожевий наліт. При масовому його утворенні листки склеюються і відмирають. Часто уражуються їх піхви і навіть вузли кущення. Крім конідіального спороношення, збудники хвороби утворюють хламідоспори і склероції, за допомогою яких вони зберігаються на рослинних рештках у фунті. Джерелом інфекції є також насіння. Основний збудник - F. nivale утворює на міцелії сумчасту стадію у вигляді перитеціїв. У цій стадії гриб називають Calonectria graminicola. Розвитку снігової плісені сприяють ослаблені рослини, випадання снігу на непромерзлий грунт при надмірній його вологості, часті відлиги взимку, наявність на полі блюдець. При помірному розвитку хвороби втрати можуть становити 12,3%, а за умов епіфітотії - до 55%.Зниженню шкідливості хвороби сприяє сівба протруєним насінням, руйнування снігової кірки, ранньовесняне боронування, підживлення рослин азотними добривами.Хвороби зернових

Бура іржа жита

Збудник -- дводомний базидіальний гриб Puccinia dispersa Erikss. et Henn. Крім жита, уражує деякі дикі злаки. Проміжні господарі -- види воловика (Anchusa L.) і кривоцвіту (Lycopsis L.),на яких патоген утворює еціальну та спермогоніальну стадії. Поширена в усіх районах вирощування. З'являється на листках та листкових піхвах у вигляді дрібних іржасто-бурих урединій. Згодом, переважно на нижньому боці листка, утворюються темно-бурі теліопустули з теліоспорами. Урединіоспори одноклітинні, кулясті або еліпсоподібні, буруваті з шипуватою оболонкою, розміром 20--28 х 17--22 мкм. Теліоспори булавоподібні двоклітинні, розміром 37--80 х 14--28 мкм, з короткими, майже безбарвними ніжками. Теліоспори проростають відразу ж після їх утворення в базидіоспори, які заражають проміжних господарів, де восени утворюються еціоспори, які, потрапляючи на жито, проростають і заражають його, утворюючи урединіоміцелій. Зимує гриб урединіоміцелієм та урединіоспорами. Джерелом інфекції є падалиця, дикі злаки, проміжні рослини-живителі. Збудник хвороби має високу репродуктивну здатність -- тривалість урединіогенерації при 10°С становить 12, а при 20°С -- 5 днів. Для проростання урединіоспор потрібна крапельна вода та температура від 0 до 30°С (оптимум 10--20°С). Ураженню сприяють надмірні норми азоту, ранні строки сівби, забур'яненість. Бура іржа зменшує асиміляційну поверхню, знижує зимостійкість, продуктивність. Недобір врожаю становить 12--20%. Зменшенню втрат сприяє внесення фосфорне-калійних добрив восени, боротьба з бур'янами, особливо з проміжними господарями, знищення падалиці.

Карликова іржа ячменю

Збудник -- дводомний гриб Puccinia hordei Otth. (синонім P. simplex Erikss. et Henn.). На ячмені розвивається в урединіо- і теліостадіях, а спермогонії та еції утворюються на рослинах виду рясту. Поширена в усіх районах вирощування. На листках та їх піхвах утворюються дрібні, безладно розміщені урєдинії. Пізніше на нижньому боці листків і листкових піхв під епідермісом формуються дрібні чорні теліопустули. На озимому ячмені карликова іржа з'являється на сходах, а на ярому -- починаючи з фази молочної стиглості зерна. Урединіоспори проростають і заражають рослини при наявності крапель води і температурі від 10 до 25°С. Теліоспори проростають і утворюють базидіоспори з базидіями тільки після періоду спокою. Патоген може розвиватися і без еціальної стадії. Гриб перезимовує в урединіостадії на озимому ячмені та його падалиці. При сильному розвитку карликової іржі на озимому ячмені зимостійкість його різко знижується, а недобір врожаю становить 7%. Зниженню втрат врожаю від карликової іржі сприяє дотримання сівозміни, просторова ізоляція від посівів, де вирощували ячмінь, знищення падалиці та проміжного господаря -- рясту.

Кореневі гнилі

Поширені повсюди, але найбільш шкодочинні на озимих і ярих пшениці та ячмені. До цієї досить умовної групи хвороб належать звичайна чи гельмінтоспоріозна, фузаріозна, церкоспорильозна, офіобольозна, ризоктоніозна кореневі гнилі.

Звичайна коренева гниль

Збудник -- недосконалий гриб Bipolaris sorokiniana Shoem. (синонім Helminthosporium sativum Pamel, King Bakkel, Drechslera sorokiniana Subrom. Поширена повсюди, але найбільшої шкоди завдає в степовій зоні та Лісостепу в посушливі роки, особливо на ярій пшениці та ярому ячмені. Уражує також інші зернові колосові та дикорослі злаки. При ураженні спостерігається побуріння, деформація проростків, які часто гинуть до виходу колеоптиля на поверхню ґрунту. На сходах на піхвах нижніх листків, а пізніше -- і на основі стебла з'являються бурі смуги та плями. У фазі виходу в трубку спостерігається побуріння вузла кущення, при сильному ураженні -- і першого надземного міжвузля. Міцелій збудника міжклітинний, конідіальне спороношення виступає на поверхню ураженої тканини через продихи чи між клітинами епідермісу. Конідії не втрачають свою життєздатність до 1,5 року на рослинних рештках чи у грунті. Міцелій гриба може зберігатися в ураженому насінні або за несприятливих умов розвиватися як сапрофіт. Хвороба більш інтенсивно розвивається на ослаблених рослинах, її шкідливість підвищується за умов посухи. У цих умовах патоген виділяє токсини, які руйнують тканину, І рослина гине. За умов теплої (температура 20--28°С) та вологої погоди (вологість повітря понад 95%) спостерігається загнивання нижніх вузлів і вилягання рослин, тоді хворобу називають темно-бурою плямистістю. За таких умов патоген уражує колоски, проникає в перикарпій і ендосперм, викликає побуріння зародка і тоді такі симптоми називають чорним зародком. В окремих випадках гриб утворює сумчасту стадію -- Cochliobolus sativus Drechsler. Захворюванню сприяє м'яка зима, спочатку суха, потім волога погода, порушення сівозміни, пошкодження посівів низькими температурами. Залежно від рівня розвитку хвороби вона викликає зрідження посівів, пустоколосість або призводить до розвитку неповноцінного колоса із щуплим зерном. Відносно стійкий сорт озимої пшениці -- Обрій. Ефективними заходами є висока культура землеробства, протруєння насіння.

Фузаріозна коренева гниль

Збудники -- недосконалі гриби з роду Fusarium Link, але найчастіше -- F. culmorum Sacc., F. graminearum Shwabe, F. gibbosum Appel et Woll, F. oxysporum Schlecht, F, solani Appel et Woll та ін. Поширена в усіх зонах вирощування зернових колосових. Хвороба може викликати загибель паростків. Виявляється у вигляді побуріння первинних і вторинних корінців, підземного міжвузля і основи стебла. У вологу погоду на уражених органах утворюється рожевий наліт. Видовий склад збудників кореневих гнилей визначається грунтово-кліматичними умовами та попередником. В умовах підвищеної вологості збудники кореневих гнилей утворюють добре розвинений міцелій різних відтінків, найчастіше білого, рожевого, жовтого кольорів. Залежно від виду, патогени утворюють макро-, мікроконідії, хламідоспори. Макроконідії, як правило, багатоклітинні, мають серпоподібну форму. Мікроконідії одно - чи двоклітинні, дрібні, овальні, еліпсоподібні. Хламідоспори утворюються з гіф міцелію поодиноко або ланцюжками. Зараження рослин відбувається при температурі від 3 до 35°С (оптимум 15--22°С) та вологості ґрунту понад 40%. Інфекція зберігається на зерні, рослинних рештках, у грунті. Несприятливі умови для росту та розвитку рослин сприяють розвитку хвороби. Фузаріозні кореневі гнилі зріджують посіви, погіршують зимівлю озимих, знижують натуру зерна, масу 1000 зерен, зумовлюють пустоколосість, вилягання. Погіршується якість зерна.

Церкоспорильозна гниль, або очкова плямистість

Збудник -- недосконалий гриб Pseudocercosporella herpotrichoides (Fron.) Deighton (Cercosporella herpotrichoides Fron.). Поширена повсюди, але найбільшої шкоди завдає на Поліссі, у Західному і Центральному Лісостепу, в Степу, на зрошенні. Уражує пшеницю, ячмінь, жито. Хвороба викликає почорніння коренів, підземного міжвузля і основи стебла. На першому, а при сильному ураженні і на наступних міжвузлях утворюються довгасті овальні плями з розпливчастою бурою або рожевою облямівкою. Усередині цих плям часто утворюється темна строма і тоді вони дещо нагадують "око" (очкова плямистість). Ураження може з'являтися і на листкових піхвах. При сильному ураженні., коли плями оперізують стебло до половини і більше, воно ламається. Це викликає безладний характер вилягання рослин на відміну від вилягання в один бік під дією сильного дощу чи вітру. Конідії безбарвні, голкоподібні, дещо зігнуті, з 5--7 перегородками, розміром 30--63 х 2--3 мкм. Конідієносці короткі, одно-, три клітинні. Інфекція зберігається на рослинних рештках. Зараження посівів відбувається ранньої весною під час фази виходу рослин у трубку. Оптимальна температура для зараження близько 9°С Розвитку хвороби сприяє холодна волога осінь, м'яка зима з відлигами та дощова прохолодна весна. Імунні сорти відсутні.

Ризоктоніоз, гострооблямівкова плямистість

Збудник -- гриб Rhynchosporium secalis (Oud) Davis. Зустрічається переважно в Степу та південних районах лісостепової зони. Уражує пшеницю, жито., ячмінь. З'являється біля основи стебла у вигляді подовжених, витягнутих гостроверхівкових плям з чорно-бурою облямівкою. У світло-сірій зоні утворюються мікросклероції. Джерелом інфекції є склероції, які можуть зберігатися в грунті до п'яти років. Ураженню сприяє тривала суха і холодна погода восени і навесні, утворення ґрунтової кірки. Шкідливість хвороби виявляється у виляганні посівів, зменшенні продуктивності, якості зерна.

Офіобольозна гниль

Збудник -- сумчастий гриб Gaeumannomyces graminis Arx et Ol (Ophiobolus graminis Sacc). Зустрічається переважно в районах з достатнім зволоженням у західних районах поліської та лісостепової зон. Уражує пшеницю, жито, ячмінь. Уражуються корені, основа стебел та листкові піхви, на яких спочатку з'являються чорні штрихуваті плями, що поступово вкривають усі органи. Корінці стають чорними та ламкими, нижня частина стебла вкривається чорним нальотом міцелію гриба, стебла легко відриваються. Хвороба добре помітна з фази колосіння: рослини відстають в рості, мають блідо-сірий колір, колосся білі, стоять більш прямо порівняно із здоровими. Офіобольоз у період вегетації поширюється при контакті коріння хворих рослин із здоровими, тому захворювання спостерігається вогнищами. Зараження відбувається після достигання сумкоспор -- навесні. Патоген може зимувати також хламідоспорами, які навесні проростають і заражають рослини. Оптимальними для росту гриба є температура 19--24°С та підвищена вологість. Джерелом інфекції є рослинні рештки злаків у грунті, які можуть зберігатися до трьох років. Ураженню сприяє волога і прохолодна весна, теплий і сухий початок літа. Первинне ураження призводить до пригнічення та відмирання рослин, у більш пізній період -- до зниження натури зерна, маси 1000 зерен, зниженню врожаю до 40%. Стійких сортів проти офіобольозу немає. Зменшенню шкідливості хвороби сприяє обробіток ґрунту, що призводить до швидкої мінералізації післяжнивних решток.

Аскохітоз

Збудник -- недосконалий гриб Ascochyta hordei Hara ex Ydetu. Поширений повсюди. Найінтенсивніше розвивається за умов теплої погоди з частими дощами. Уражує пшеницю, ячмінь, . жито. На листках спочатку утворюються дрібні округлі сірі плями. Пізніше вони зливаються і охоплюють всю листкову пластинку. На житі плями жовті з темно-коричневою облямівкою. На ураженій тканині утворюються чорні пікніди. Інфекція зберігається на рослинних рештках у вигляді пікнід та міцелію в рослинах озимих. Шкідливість аскохітозу виражається в передчасному засиханні листків, втрати врожаю можуть становити 15--20 % і більше. Менш уражуються сорти Миронівська 61, Донецька 46. Високоефективними є обробки посівів фунгіцидами.

Смугаста плямистість ячменю

Збудник -- Drechslera graminea Ito. Зустрічається повсюди, більш шкодочинна на Поліссі та в Лісостепу. Уражує листки, піхви, стебла і колосся спочатку у вигляді жовтих плям, які пізніше зливаються у світло-коричневі смуги з вузькою пурпуровою облямівкою. На плямах і смугах утворюється темно-сірий наліт конідіального спороношення. Максимальний розвиток хвороби спостерігається, як правило, у фазі цвітіння--наливання зерна. У місцях ураження листки підсихають, руйнуються, розщеплюються уздовж на кілька частин, засихають І обпадають. При ураженні колоса міцелій проникає в зав'язь, спричиняє внутрішнє зараження зерна без зовнішніх ознак, але в окремих сортів цей тип ураження викликає побуріння зародка і всієї зернівки. У сприйнятливих сортів спостерігається дифузне поширення міцелію. Джерелом інфекції Є рослинні рештки та уражене насіння. Після перезимівлі в рослинних рештках гриб може утворювати перитеції з сумками та сумкоспорами, які є додатковим джерелом інфекції. У цій стадії збудник смугастої плямистості називають Pyrenophora graminea S. Ho et Kuribay. Розвитку хвороби сприяють надранні строки сівби, підживлення азотом. Смугаста плямистість призводить до відмирання листків, утворення щуплих зерен. Урожай зерна за умов епіфітотійного розвитку може знижуватися в 4,5 раза.

Сітчастий гельмінтоспоріоз, або сітчаста плямистість ячменю

Збудник хвороби -- Drechslera teres Ito. Зустрічається повсюди. Виявляється у вигляді бурих овальних плям з великою кількістю поперечних і поздовжніх рисок, які створюють візерунок сітки. Плями не зливаються в окремі поздовжні смуги, на яких утворюється темно-сірий наліт конідіального спороношення. На зернівках плями світло-бурі з ніжним сітчастим візерунком. Джерела інфекції -- міцелій, склероції і конідії, які зберігаються на рослинних рештках і зерні. Навесні може утворюватися сумчаста стадія у вигляді перитеціїв з сумками та сумкоспорами, які є додатковим джерелом первинної інфекції. Хвороба більше уражує посіви ранніх строків. Втрати врожаю при інтенсивності ураження від 50 до 70% становлять 33--50%. Відносно стійкими проти сітчастої плямистості є сорти Одеський 115, Одеський 151, Паллідум 107. Високоефективним є протруєння насіння та обробка посівів фунгіцидами.

Ринхоспоріоз, або облямівкова плямистість

Збудник -- недосконалий гриб Rhynchosporium graminicola Heinsen. Зустрічається повсюди, але найбільш поширена і шкодочинна хвороба на Поліссі та в західних районах Лісостепу у роки з дощовим літом. Уражує ячмінь, жито, дикі злаки. Виявляється протягом усього періоду вегетації, пік розвитку спостерігається у фазі молочної стиглості зерна. На листках та листкових піхвах хвороба виявляється у вигляді сіро-зелених плям, які швидко збільшуються і набувають неправильної форми. Спочатку плями водянисті, пізніше вони підсихають, у центрі стають світлими, а по периферії утворюється темно-бура облямівка. У вологу погоду плями набувають сіро-голубого кольору завдяки рясному конідіальному спороношенню патогена. При сухій погоді симптоми ринхоспоріозу схожі на опіки листків. На зерні за умов підвищеної вологості хвороба виявляється у вигляді світло-коричневих плям з темно-бурим ореолом. Проростають конідії за умов наявності крапельної води при температурі від 2 до 30°С (оптимум 16--20°С). Зберігається збудник на рослинних рештках та насінні. Втрати врожаю зерна в роки епіфітотій становлять до 15% і більше. Крім того, погіршуються кормові та пивоварні якості зерна. Стійких сортів ячменю і жита проти ринхоспоріозу немає. Розвитку хвороби сприяють пізні строки сівби, а значному зменшенню втрат -- протруєння насіння та обробки посівів фунгіцидами.

Ріжки злаків

Збудник -- сумчастий гриб Claviceps purpurea Tul. На житі поширений повсюди. На пшениці, ячмені -- в районах з надмірним зволоженням у фазі цвітіння. Хвороба з'являється на колосках під час достигання хлібів: замість зерна утворюються спочатку фіолетові, потім чорні, трохи зігнуті ріжки (склероції), які виступають за межі колоскових лусочок і досягають до 4 см довжини. Після перезимівлі склероції проростають, утворюючи плодове тіло у вигляді ніжки і голівки. Всередині голівки формуються перитеції з сумками та сумкоспорами. Одночасно з утворенням конідій виділяється солодкувата з медовим запахом рідина ("медяна роса")5 яка приваблює комах. За допомогою останніх, а також вітром, краплями дощу конідії поширюються на здорові колоски. Після проростання цих конідій утворюється міцелій, який у момент достигання зерна перетворюється в склероції. Недобір врожаю від ріжків може становити 12--17%. Борошно із зерна з домішкою ріжків (понад 0,5%) може викликати отруєння людей і тварин. Зменшенню ураження хворобою сприяє старанне очищення насіннєвого матеріалу від ріжків, дотримання чергування культур в сівозміні, глибока зяблева оранка.

Размещено на Allbest.ru