Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Природні умови ґрунтоутворення

2. Характеристика основного типу ґрунту

3. Засоби підвищення ефективної родючості ґрунту

4. Вологозабезпеченість (кукурудзи) на протязі вегетаційного періоду (1980) за даними (МС Одеса)

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Людина в результаті своєї господарської діяльності суттєво впливає на ґрунтоутворювальні процеси, а через них на властивості і родючість ґрунту. Насадження та вирубка лісів, вирощування сільськогосподарських культур змінюють склад природної рослинності; зрошення та осушення змінює режим зволоження і т.п. Не менш шкідливий вплив на ґрунт спричиняють прийоми його обробітку, застосування добрив і хімічної меліорації (вапнування та гіпсування). Отже ґрунт не тільки предмет праці, але й до певної міри її продукт.З історії людського суспільства відомо, коли впродовж століть, а в деяких районах навіть тисячоліть, людина ефективно використовує ґрунт, не руйнуючи, а навіть підвищуючи його родючість. Але відома й інша сторона діяльності людини, в результаті якої було безповоротно зруйновано і загублено більше продуктивних ґрунтів, ніж тепер розорюється у всьому світі (В.А.Ковда, 1981).І на сучасному етапі розвитку людського суспільства в результаті різних деградаційних процесів щорічно без вороття втрачається 6-7 млн га орних земель. Зберегти ґрунти для прийдешніх поколінь - найголовніша задача сьогодення, адже вони не тільки джерело надходження продуктів харчування, але і важливий компонент стійкості біосфери. Для раціонального використання земельних ресурсів країни і раціональної хімізації землеробства необхідно добре вивчити якісний стан сільськогосподарських угідь -- типи і види ґрунтів, їх механічний склад, вміст засвоюваних форм макро- і мікроелементів, ступінь еродованості, засолення, заболочення та ін.

Моє завдання в цьому курсовому проекті,знайти походження,склад та властивості ґрунту зони обслуговування (Одеській області на ст. Одеса) та його використання.



1. Природні умови ґрунтоутворення

чорнозем кукурудза вологозабезпеченість

Ґрунтоутворення -- це складний природний процес утворення ґрунтів із гірських порід, їх розвиток, функціонування і еволюція під дією комплексу факторів ґрунтоутворення.

Ґрунтоутворення є специфічним біосферним процесом, і в результаті його прояви ґрунт набуває ряд специфічних рис, відсутніх в породі. До числа найбільш істотних рис такого роду відноситься наявність в ґрунті в тих чи інших кількостях специфічного органічної речовини -- ґрунтового гумусу. З накопиченням гумусу пов'язано накопичення в ґрунті одного з найважливіших елементів -- азоту,який також відсутній в породі. В результаті ґрунтоутворення ґрунт набуває специфічну будову. Ґрунтовий профіль являє собою систему горизонтів, більш-менш паралельних земній поверхні, формування яких обумовлено ґрунтоутворенням.

Початок вченню про фактори та умови ґрунтоутворення поклав В.В.Докучаєв . Ним встановлено, що формування ґрунтового покриву зв'язано з фізико-географічним середовищем та історією його розвитку. Він дав визначення поняття грунтів як поверхневих мінерально-органічних утворень, які мають власне походження і є результатом сукупної дії: материнської гірської породи, живих і мертвих організмів, клімату,рельєфу місцевості, часу.

Докучаєв це виразив за допомогою формули:

Г = f(K,О,М,P)Ч,

де Г -- грунт, К -- клімат, О -- організми, М -- материнська (гірська) порода, Р -- рельєф, Ч -- час. Поряд з названими п'ятьма природними факторами та умовами ґрунтоутворення виділяється ще шостий -- виробнича діяльність людини, яка має як прямий, так і побічний вплив на ґрунтоутворення і ґрунтовий покрив. Різні комбінації факторів та умов ґрунтоутворення на земній кулі утворили багато типів ґрунтів.

Ґрунтоутворення починається з моменту поселення живих організмів на скельних породах або продуктах їх вивітрювання. Для їх розвитку, у свою чергу, потрібна деяка кількість вологи і елементів живлення в доступній формі. Те й інше з'являється в породі в результаті її фізичного і хімічного вивітрювання. Процес перетворення породи в ґрунт безперервний, він залежить від взаємодії материнської породи з живими організмами і протікає в такий спосіб. При поселенні рослин відбувається пересування елементів живлення з товщі породи і нагромадження їх у її верхній частині. Ці процеси здійснюються під впливом кореневої системи рослин, яка проникає в глиб породи, поглинає розсіяні в ній фосфор,калій,кальцій та інші елементи живлення, перекачує їх нагору в зону максимального поширення коренів і в надземну частину. Після відмирання рослини розкладаються мікроорганізмами, а елементи що перебували в них переходять у вільний (рухомий) стан. При цьому частина елементів вимивається атмосферними опадами вниз, інша закріплюється у верхній частині породи, а третя засвоюється новими поколіннями рослин. При розкладанні рослинних залишків (кореневих, наґрунтових) відбувається утворення складних органічних сполук (гумус). Гумус поступово накопичується у верхній частині породи, надаючи їй темне забарвлення і нові властивості. Одночасно з утворенням гумусу йде і процес розкладання (мінералізації) його мікроорганізмами.

Кліматичний фактор визначає забезпеченість ґрунтоутворення вологою (атмосферні опади і енергією сонячна радіація ). Саме ці умови у великій мірі визначають інтенсивність процесів, що протікають у ґрунті. Відоме правило Вант Гоффа , згідно з яким при підвищенні температури на 10 °C швидкість реакції збільшується в 2-4 рази, справедливо і для ґрунтових процесів. Сприятливі гідротермічні умови впливають на спільноти рослинних і тваринних організмів, збільшуючи їх продуктивність, що в кінцевому підсумку також впливає на інтенсивність ґрунтоутворення.

Рельєф впливає на ґрунтоутворення як безпосереднім чином, обумовлюючи переміщення грунтових мас по схилу в результаті ерозійно-акумулятивних процесів, так і опосередковано, перерозподіляючи своїми елементами тепло і вологу і формуючи тим самим своєрідні кліматичні умови.

Гірська порода, яку іноді називають материнською, є тією основою, на якій і з якої формується ґрунт. Мінеральна частина в переважній більшості ґрунтів складає більше 90 %, а частіше більше 95 % ґрунтової маси. Тому саме порода визначає хімічний, мінералогічний, гранулометричний склад ґрунтів. Порода в значній мірі визначає швидкість ґрунтоутворення. Так, на лесових відкладеннях при ідентичності інших умов ця швидкість буде значно вище, ніж на пісках, так само як на ґрунту будуть формуватися значно швидше, ніж на елювії гранітів. В процесі ґрунтоутворення відбувається зміна хімічного складу породи. З охопленої ґрунтоутворенням товщі одні речовини виносяться, а інші акумулюються. Накопичення речовини при ґрунтоутворенні відбувається за рахунок надходження в грунт органічної речовини рослинних і тваринних залишків, а також з гідросфери (легкорозчинні солі,гіпс, карбонати лужних і лужноземельних металів, сполуки заліза, кремнезем, що надходять з грунтовіх вод) і атмосфери (пилові частинки різного розміру і складу, сполуки, що містяться в розчиненому вигляді в атмосферних опадах). Винос речовини з ґрунту може відбуватися з спадними і бічними потоками води в ґрунті, знесенням ґрунтових частинок з поверхні ґрунту водними і вітровими потоками. Співвідношення акумуляції та винесення речовини визначає баланс ґрунтоутворення.

Клімат

Кліммат (від давн.грец . КлЯмб -- ухил) -- багаторічний режим погоди, який базується на багаторічних метеорологічних спостереженнях, 25--50-річні цикли, одна з основних географічних характеристик тої чи іншої місцевості. Основні особливості клімату обумовлюють атмосферний тиск, швидкість і напрямом вітру , температуру і вологість повітря, хмарність і атмосферні опади, тривалість сонячної радіації , дальність видимості, температуру верхніх шарів ґрунту і водоймищ, випаровування води із земної поверхні в атмосферу, висоту і стан сніжного покриву, різні атмосферні явища і наземні гідрометеори (роса, ожеледь, туман, грози, завірюхи тощо). У XX ст. у число кліматичних показників увійшли характеристики елементів теплового балансу земної поверхні -- сумарна сонячна радіація, радіаційний баланс величини теплообміну між земною поверхнею і атмосферою, витрати тепла на випаровування. З географічних факторів, що впливають на клімат окремого регіону, найістотнішими є широта і висота місцевості, висота над рівнем моря, близькість до морського узбережжя, вплив океанічних течій, особливості рослинного покриву, наявність снігу і льоду, ступінь забруднення атмосфери (парниковій ефект, руйнування озонового шару), що формує місцеві варіанти клімату.

Клімат в Одеській області на ст. Одеса переважно теплий і посушливий. Середньорічна температура тут коливається від +7,7°C - на півночі області до +11,1°C - на півдні.

Зима помірно м'яка, середня температура січня -3°С. Літо дуже тепле, посушливе, середня температура липня +22°С. Тривалість безморозного періоду коливається від 160-170 днів на півночі району до 250 днів на південному березі Одеської області, вегетаційний період - відповідно від 215 до 297 днів. Річна кількість опадів - від 350 мм на півдні до 460 мм на півночі. Максимум опадів на рівнинах влітку. Часто трапляються посухи, що супроводжуються суховіями та пиловими бурями, які завдають значної шкоди сільському господарству.

Організми

Найбільш могутнім фактором,який впливає на направлення ґрунтоутворюючого процесу є живі організми .Початком ґрунтоутворюючого процесу є поселення організмів на мінеральному субстраті. Головна роль в цьому процесі належить вищим рослинам,як головним накопичувачам органічних речовин і енергії в біосфері.

Рослинність впливає на ґрунтоутворення як своєю живою масою,так і продуктами опаду.

Опад ,що розкладається в різних умовах,зазнає цілий ряд складних видозмін і виділяє хімічні речовини ,які по-різному діють на ґрунтоутворюючу породу. В цьому відношенні виділяють чотири рослинні формації: лісову, трав'янисту(степову і лучну),болотну і солонцеву.

Лісова рослинність найбільш сильно видозмінює ґрунтоутворюючу породу, перетворюючи її в ґрунт. Розкладається підстилка переважно мікроскопічними грибками . в результаті утворюються фульвокислоти , котрі в умовах промивного водного режиму визивають опідзолення. Тому під лісовою рослинністю утворюються підзолисті ґрунти.

Трав'яниста (степова) рослинність кожну осінь залишає на поверхні ґрунту так звану степову повість,більша же частина рослинних рештків представлена відмерлим корінням. При їх розкладі, переважно бактеріями,утворюються гумінові кислоти ,які при нейтралізації двох і трьохвалентними метали утворюють стійкі органо-мінеральні комплекси, які накопичуються у ґрунті. В таких умовах формуються чорноземи,каштанові,а також лучні ґрунти.

Болотна формація,яка складається з мохів,осок розвивається на понижених елементах рельєфу,в умовах підвищеної вологості. Вона утримує в своїх тканинах велику кількість води,яка витісняє повітря. Тому її розкладання відбувається в без кисневому середовищі,дуже повільно. Накопичені за рік рослинні рештки не встигають за цей проміжок часу повністю розкластися і в ґрунті поступово накопичується напіврозкладена органічна речовина-торф. Відбувається формування болотних ґрунтів.

Солонцева рослинність має в своєму складі підвищену кількість легкорозчинних солей, зокрема натрію. При її розкладанні солі натрію звільнюються і потрапляють на поверхню ґрунту. Там вони знову засвоюються рослинами і цей процес повторюється щорічно. Формуються різного ступеню солонцюваті ґрунти. Під різною рослинністю на одній і тій же ґрунтоутворюючій породі формуються різні ґрунти. Це явище ще раз підтверджує велику роль рослинних формацій в ґрунтоутворюючому процесі.

Загальна площа земель лісового фонду Одещини становить 260.0 тис.га (на 2002р). Для степової зони характерна трав'яна степова рослинність. Весною, коли в ґрунті ще достатньо вологи, з'являються ефемерні рослини: півники, гіацинти, крокуси, горицвіт,тюльпани, півонії, маки.

Дерева і кущі зустрічаються на берегах водойм і в балках. Тільки там їм вистачає вологи влітку, тільки там вони захищені від зимових морозів та весняних приморозків під час цвітіння. У степах іноді можна зустріти зарості тернику, шипшини, мигдалю, степової вишні. Природні ліси в степах займають невелику площу. У балках та ярах трапляються байрачні ліси, у заплавах річок заплавні. Вододільні простори позбавлені природної деревної рослинності, але в багатьох районах степової зони є штучно створені лісові масиви: Великоанадольський масив у Донецькій області, Великомихайлівський, Грушуватський у Дніпропетровській області. Середня лісистість зони становить 3%. Деревна рослинність поряд з трав'янистою збереглася у Чорноморському біосферному заповіднику та в Дунайських плавнях. Для захисту полів від ерозії було започатковано лісорозведення. Ліси посеред степу залишили по собі відомі вчені Г. Висоцький та В. Докучаєв, лісівники В. Графф, В. Скаржинський. Ліс-парк створив на своєму хуторі Надія, поблизуКіровограда, видатний письменник Іван Карпенко-Карий. Вдовж доріг та полів насаджено захисні лісосмуги.

Материнські (ґрунтоутворюючі) породи

Материнські (ґрунтоутворюючі) породи являють собою будівельний матеріал, із якого формується грунт. Тому від якості будівельного матеріалу залежить від сформованого ґрунту. В першу чергу це залежить від гранулометричного ,хімічного та мінералогічного складу материнських порід.

В складі ґрунтоутворюючих порід на рівнинній частині України переважають антропогенні відкладення, в гірських районах -продукти вивітрювання(елювій) порід більш раннього походження.

До антропогенних відкладень відносять лесові породи, породи льодовикового та водно-льодовикового походження,а також стародавні і сучасні алювіальні відкладення в долинах рік.

Найбільш поширеними на території України є лесові породи, під якими знаходяться біля 75 % країни. Райони розповсюдження цих порід - лісостепові і степові простори.

Друге місце за площею розповсюдження належить водно-льодовиковим відкладенням (10,5% території країни). Переважають ці породи на Поліссі .

Алювіальним відкладенням належить третє місце за площею розповсюдження - біля 9%.Крім вищезгаданих ,на Україні зустрічаються інші ґрунтоутворюючі породи як легкого(піщані,супіщані ) так і важкого (різні глини) гранулометричного складу,але площа під ними мала.

Рельєф

Рельєф виступає як головний чинник перерозподілу сонячної радіації та опадів в залежності від експозиції та крутизни схилів і впливає на водний, тепловий, поживний, окисно-відновний та сольовий режими.

Рельєф впливає на розвиток ерозії, а також виступає як фактор еволюції ґрунту.

Рельєф місцевості дуже впливає на генезис грунтів, структуру грунтового покриву, його просторову неоднорідність. В.В.Докучаєв за рельєфом поділяв грунти на нормальні, перехідні і анормальні. Перші знаходяться на вододілах, другі - грунти депресій і понижень, які відчувають вплив грунтових вод; треті - не зовсім розвинуті. С.О.Захаров розробив положення про прямий і опосередкований вплив рельєфу на процеси грунтоутворення. Пряме значення рельєфу полягає у розвитку ерозійних процесів, непряме виявляється через перерозподіл тепла, світла і води. С.С.Неуструєв увів поняття про грунти автоморфні, сформовані в умовах вододілу і гідроморфні, які залягають у пониженнях і зазнають впливу грунтових вод.

У практиці польових досліджень грунтів застосовується наступна систематика впливу типів рельєфу на грунтоутворення та географію грунтів.

Макрорельєф, тобто рельєф крупних територій, що займає площі тисячі, десятки тисяч квадратних кілометрів, формує особливості грунтового покриву цих територій завдяки перерозподілу атмосферної вологи, температури. На рівнинах спостерігається поступова зміна гідротермічних показників залежно від змін клімату, тому тут найбільш чітко формують широтні грунтові пояси (проявляється горизонтальна зональність грунтів); в горах змінюється розподіл гідротермічних показників, що в свою чергу змінює загальний обрис широтних зон, але натомість виникає вертикальна зональність грунтів.

2. Характеристики основного типу грунту району розташування на станції Одеса

Генеза (походження) грунту

Чорноземи південні поширені в північній частині південного Степу. В центральній і південній частині зони вони змінюються каштановими ґрунтами і солонцями.

Територія поширення чорноземів південних розчленована долинами багатьох річок, порізана балками та діючими ярами. Місцевість здебільшого дренована, поверхневий стік супроводжується процесами водної ерозії.

Чорноземи південні поділяють на звичайні (Азово-Причорноморська провінція), міцелярно-карбонатні (Задніпровський і Кримський Степ) і солонцюваті -- в зоні переходу ґрунтів до темно-каштанових.

Характерною ознакою чорноземів південних є невелика товщина горизонтів, проникання і фіксація гумусних речовин (50--60 см). На глибині 60--120 см розвинений ущільнений шар буруватого кольору з нагромадженням вуглекислих кальцію і магнію у вигляді білих плям.

Особливістю цих ґрунтів є також наявність гіпсу на глибині 2,5--4 м. У підвищеній північній частині гіпс залягає на глибині 4, а на південь з пониженням місцевості -- 2--2,5 м.

Чорноземи південні утворилися за умови чітко вираженого дерново - гумусно акумулятивного процесу ґрунтоутворення. Відбувається він під впливом багаторічної трав'янистої рослинності в умовах помірного вологого клімату і найбільш енергійно на нещільних карбонатних гірських породах.

Помірне зволоження при не промивному типі водного режиму, що характеризується чергуванням низхідних та висхідних потоків ґрунтової вологи, призвело до рівномірного просочування профілю гумусом і вилуговування легкорозчинних сполук і карбонатів кальцію (останній вимивається з верхньої частини). Перехідні до материнської породи горизонти, як правило, збагачені карбонатами кальцію (СаС03 ). Насиченість вбирного комплексу кальцієм та закріплення ґрунтових колоїдів (глини і гумусу) сприяють утворенню агрономічноцінної водостійкої зернисто-грудкуватої структури. Руйнування мінеральної частини не спостерігається.

Саме дерновий процес призводить до формування різних чорноземних ґрунтів, які характеризуються високою гумусованістю, насиченістю кальцієм, нейтральною або близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину, сприятливими фізико-механічними властивостями.

З даних фізико-хімічної і агрономічної характеристики чорноземів України (Таблиця 1.) видно певну відмінність між основними видами ґрунтів степової і лісостепової зон за вмістом гумусу, реакцією середовища, на-сиченістю основами, кислотністю, вмістом поживних речовин тощо.

Таблиця 1 Характеристика чорноземів півдня України

Ґрунти	Глибина см.	Гумус %	рН сольової витяжки	Сума увібраних основ мг-екв на 100г ґрунту	Гідрологічна кислотність, мг - екв на 100 ґрунту	Ступінь насичення основами	Поживні речовини, мг на 100 г ґрунту
							валові	Розчинні в слабіла кислотах
							N	Р2О5	Р2 О5 За Ареніусом Труогом	К2 О соляної витяжки
Чорноземи опідзолені	0--10 25--35 50-60	3,23 2,56 1,74	6,0 6,3 6,8	17,7 18,2 21,3	2,1 1.6 0,8	87 91 95	161 117	140 820	18,3 13,5	--
Чорноземи глибокі мало гумусні легкосуглинкові	0--20 20-45	4,1 3,2	5,1 6,3	18,9 21,2	1,9 0,8	--	180 150	130 100	6,6 10,0	6,1 7,2
Чорноземи глибокі мало гумусні середньо суглинкові	0-20 20-45	4,85 3,63	6,4 6,6	28,5 29,9	1.3 0,5	--	250 180	120 ПО	16,0 7,0	7,9 6,5
Чорноземи глибокі середньо гумусні важко суглинкові	0-20 20--45 65-85	6,05 5,44 4,17	6,5 6,2	36,0 44,0	1,3 0,6	-	360 320	170 130	12,0 12,0	--
Чорноземи глибокі мало гумусні вилужені 4-	0-20 25--45 65-85	3,11 2,49 1,79	5,5 5,6	16,4 18,4	3,1 2,8	--	150 ПО	120 ПО	6,6 10,0	--

Морфологічні ознаки

Профіль ґрунтів диференційований, розчленований на гумусний і два перехідних горизонти (Рисунок 1).

Горизонт А товщиною 25--40 см має темно-сірий або темно-бурий колір, грудкувату структуру, часто з незначним коричневим відтінком. Загальна товщина гумусного горизонту (А+Ві) 45--60 см.

В ілювіальному карбонатному горизонті чітко виражена «білозірка». Лінія скипання знаходиться в нижній частині горизонту Ві або на межі з гумусним горизонтом. Перехідний горизонт (Вк ) темнувато-бурий, слабкоущільнений, по всьому профілю карбонатний. Товщина гумусного горизонту у чорноземів південних, звичайних і солонцюватих легко- і важкосуглинкових збільшується у напрямі зі сходу на захід -- від 50--75 см на Лівобережжі Дніпра до 60--85 см на Правобережжі, на легкосу-глинкових лесовидних породах досягає 80--100 см і більше. Товщина гумусного горизонту чорноземів південних міцеляро-карбопатних у Задніпров'ї -- 65--85 см, а в Кримському Степу -- 45--65 см.

Нр(Ві)--38--68 см. Гумусований перехідний горизонт з темно-коричневим відтінком, структура горіховидна, окремі агрегати гострочастої форми. Горизонт щільний, перехід до порід різкий.

Рк(В2 )--68--85 см. Бурувато-палевий щільний горизонт, по щільностіпомітні затікання гумусу.

Рк(ВС)--85--130см. Багато карбонатів у вигляді білозірки.

Рк(С) -- 130--180 см. Темно-палевий глинистий лес. На глибині 100 см зустрічаються кристали гіпсу.



Рис.1 Профіль грунтів (А) --0--38 см. Гумусний горизонт темно-сірого кольору, структура дрібнозерниста (цілина). На поверхні ясно видно борошнисту псішку

Характерною ознакою чорноземів південних є невелика товщина горизонтів, проникання і фіксація гумусних речовин (50-60 см). На глибині 60-120 см розвинений ущільнений шар буруватого кольору з нагромадженням вуглекислих кальцію і магнію у вигляді білих плям.

Особливістю цих ґрунтів є також наявність гіпсу на глибині 2,5-4 м. У підвищеній північній частині гіпс залягає на глибині 4, а на південь з пониженням місцевості - 2-2,5 м.

Вміст гумусу в чорноземах південних збільшується на північ з поширенням чорноземів звичайних

З переходом до каштанових ґрунтів зменшується товщина гумусного горизонту і процентний вміст гумусу в чорноземах.

У ході аналізу ґрунтового профілю чорноземів південних можна зробити висновок, що цей тип ґрунту належить до одних з родючих ґрунтів України. Використання ґрунтів обмежується умовами недостатньої зволоженості території. Тому вони є цінним меліоративним фондом для розвитку іригації.

Гранулометричний, мінералогічний та хімічний склад грунту

Чорноземи характеризуються різним гранулометричним складом - від супіщаного до глинистого, успадкованим від материнської породи. Чорноземамвластивий потужний гумусований горизонт - 150-180 см, високий вміст гумусу- 6-8%. Чорноземи характеризуються високою ємністю катіонного обміну (30-70 ммоль/100 г ґрунту), насиченістю основами, зокрема кальцієм, нейтральною реакцією ґрунтового розчину, високою буферною здатністю, сприятливими фізичними властивостями, зумовленими грудкувато-зернистою структурою,оптимальними параметрами щільності будови (1,0-1,2 г/см3), шпаруватості,волого місткості, водопроникності (200 мм/рік), забезпеченістю ліофільними елементами (N, P, K, Ca, Mg, S) та мікроелементами.

Механічний склад ґрунтів -- це перш за все механічний склад ґрунтоутворювальної породи, на якій формуються ґрунти. У зв'язку з тим, що чорноземи південні сформувались на лесах,механічний склад їх важко суглинистий та легко глинистий. На лесах він не змінюється на глибину верхнього ярусу лесу. Найбільша кількість водостійких агрегатів розміром 0,25-10 мм спостерігається в орному і підорному шарах ґрунту. В більшості випадків вона коливається в межах від 70,1 до 87,5%.

Механічний склад ґрунту стає важчим в напрямку з півночі на південь, а легшим - поблизу річкових долин, наприклад на терасах річок таких, як Дніпро, Буг, Дністер, Сіверський Донець.



Таблиця 2 Залежність властивостей чорноземів південних від механічного складу

Показник	Середньосуглинкові	Важкосуглинкові
Щільність складення, г/см3 верхній горизонт нижній горизонт Вологість в'янення, % Найменша вологоємкість, %	1,10--1,25 1,30--1,40 10,0--12,5 28--21	1,12--1.30 1,40--1,50 12,0--16,5 30--21
Запаси продуктивної вологи у метровому шарі у півтораметровому шарі Вміст гумусу, %	160--170 220--230 2,0--3,0	130--150 180--210 2,5--5,0

Для того, щоб дослідити конкретні властивості чорноземів південним пропонуємо зведену таблицю 3

Таблиця 3 Характеристика чорнозему південного легкоглинистого на лесі

Показник	Генетичний горизонт
	Н0 -48	Нрк 48-78	Pk 78-108
	Глибина, см. см
	0-10	10-20	20-30	30-40	40-50	50-60	60-70	70-80	80-90	90-100	100-120
Мех. склад, % від маси	0,01 мм	60	59	62	57	60	61	-
	0,001 мм	40	42	39	37	38	39	-

З глибини 2,5-3,0 м починається сольовий пояс - друзи гіпсу і легкорозчинних солей. На схилах сольовий пояс залягає на глибині 2,0-2,5 м. Помітна диференціація профілю: ущільненість перехідного горизонту і збільшення в ньому мулуватої фракції. Гранулометричний склад переважно важкосуглинковий і легкоглинистий, але по лесових терасах зустрічаються середньосуглинковий, легкосуглинковий і, навіть, супіщаний. Важкосуглинкові і глинисті ґрунти містять 3,0-4,5% гумусу, тобто, вони є малогумусними. Запаси гумусу в шарі 0-100 см становлять 240-260 т/га. Реакція ґрунтового розчину нейтральна або близька до неї .

Фізичні та фізико-хімічні властивості грунту

Фізико-хімічні властивості чорноземів південних значною мірою відрізняються від властивостей чорноземів звичайних, відношення увібраних кальцію і магнію знижується до 3-4 : 1. З увібраним натрієм вони набувають солонцюватих властивостей. Пептизованих гумінових речовин у них менше, ніж у чорноземах звичайних відповідного складу. Менше також у чорноземах південних і інших агрегатів (0,01 мм), що зменшує здатність цих ґрунтів набувати агрономічно цінної структури.

Структура чорноземів південних зовні мало відрізняється від структури чорноземів звичайних, але міцність агрегатів дещо знижена через менший вміст гумусу і наявність увібраного натрію. Із зміною механічного складу від глинистих до легкосуглинкових зменшується і міцність агрегатів, відповідно змінюються водно-фізичні властивості (табл. 4).

Реакція чорноземів південних нейтральна або слабкокисла, рН водної витяжки 6,5--7,5. Сума обмінних увібраних основ коливається від 5--15 до 17--50 мг-екв на 100 г ґрунту.

Залежно від вмісту гумусу запаси загального азоту становлять 0,17--0,28 %. У чорноземах південних достатні запаси валового фосфору -- 0,12--0,15%, багато калію. Кількість обмінного увібраного натрію становить 0,1--1 мг-екв на 100 г ґрунту.

Потенціальна родючість чорноземів південних така сама, як і звичайних, але використання різко обмежується недостатнім зволоженням. Тому вони є цінним меліоративним фондом для розвитку іригації.

У ході аналізу матеріалі в таблиці та бібліографічних джерел стає зрозумілим, що водно-фізичні властивості задовільні, структура в них майже така, як і у чорноземів звичайних, але водотривких агрегатів уже значно менше, до 25-30 % в орному шарі.



Таблиця 4 Фізико-хімічні властивості чорноземів південних

Показники	Глибина взятої проби	Глинисті перехідні до звичайних	Глинисті	Пилувато- важкосуглинкові	Піщанисто - суглинкові
рН сольової витяжки	0--20	6,0	6,3	6,1	0,30
	25--45	6,2	6,5	6,3	0,45
Гідролітична кислотність мг-екв на 100 г грунту,	0--20	2,77	2,30	1,52	1,65
	25--45	1,58	1,20	1,13	1 20
Сума ввібраних основ, мг- екв на 100 г грунту	0--20	33,4	33,0	26,8	26,0
	25--45	35,0	32,4	29,0	31,0
Ступінь насичення основа-	0--20	92,5	93,4	94,0	95,0
	25--45	95,7	96,3	96,0	97,0
Вміст увібраних основ, ми, % екв на 100 г грунту
Са2+	0--20	27,4	23,9	22,8	19,50
	25--45	28,9	28,9	22,06	22,00
Mg2+	0--20	7,7	7,9	6,3	5,08
	25--45	5,3	7,2	6,9	4,91
Na+	0--20	--	0,30	--	0,38
	25--45	--	0,21	--	0,56

Це пов'язано з меншим вмістом гумусу, а також появою в ґрунтово-вбирному комплексі обмінного натрію. Нижча в них і забезпеченість азотом та фосфором, але дуже висока - калієм. їх бонітет дорівнює 50-58 балам.

3. Засоби підвищення ефективної родючості ґрунту

Існують певні заходи які покращають родючість чорноземних ґрунтів.

Першочергове значення має зяблева оранка плугами з передплужниками на глибину 22-25, а під цукрові буряки, кукурудзу - на 25 - 30 см, проведена слідом за збиранням урожаю.

У посушливі роки на чистих від бур'янів полях кращі результати дає поверхневий обробіток ґрунту дисковими лущильниками на глибину 10-12 см з наступним боронуванням. Раціонально застосовувати на цих ґрунтах такі способи обробітку, які б сприяли поліпшенню водного ґрунту в передпосівний період з метою одержання своєчасних і дружних сходів, а також способи, які сприяють нагромадженню та збереженню максимальних запасів вологи в глибоких горизонтах ґрунту (затримання , талих вод навесні, снігозатримання, насадження лісосмуг тощо).

Чорноземні ґрунти, незважаючи на високу їх природну родючість, ефективно реагують на внесення добрив.

Калійні добрива на чорноземах насамперед необхідно вносити під такі культури, як цукрові буряки, соняшник тощо.

Ефективність зрошення підвищується при внесенні добрив. Забезпечення рослин вологою та елементами живлення дає можливість збільшити густоту насадження рослин.

Зрошення уже в перший рік знижує інтенсивність нітрифікації. Вміст у ґрунті нітратного азоту зменшується. Після багаторічного зрошення початковий рівень забезпечення рослин нітратним азотом треба підтримувати щорічним внесенням азотно-фосфорних добрив.

Якщо в сівозміну вводять люцерну і мінеральні добрива застосовуються разом з гноєм, то при тривалому зрошенні в ґрунті нагромаджується органічна речовина, яка легко гідролізується, що підвищує вміст у ґрунті нітратного азоту.

Фосфорні добрива на зрошуваних землях мають тривалу післядію. Тому їх дози необхідно визначати залежно від вмісту в ґрунті засвоюваних фосфатів. Для ґрунтів південного Степу оптимальний вміст в орному шарі засвоюваних фосфатів 30--40 мг на 1 кг ґрунту.

Зрошування підвищує рухомість у ґрунті калію. Тому на зрошуваних каштанових ґрунтах, чорноземах південних калійні добрива мало впливають на врожайність сільськогосподарських культур. Більш ефективні вони на супіщаних ґрунтах півдня.

Досить ефективним на зрошуваних землях є внесення гною. Він посилює використання рослинами елементів мінерального живлення.

Запаси гумусу в ґрунті стабілізуються при щорічному внесенні на 1 га сівозмінної площі чорноземів звичайних 4 т гною. Нагромадження його запасів можливе при внесенні 6 т/га і більше високоякісного підстилкового гною.

Щоб запобігти зменшенню запасів органічної речовини в ґрунті, вносять і мінеральні добрива. За даними Ерастівської дослідної станції, в дев'ятипільній зерновій сівозміні при внесенні за ротацією повного мінерального добрива (N130P140K150) вміст гумусу практично не змінився: на початку ротації становив 4,15, а наприкінці -- 1,1:5 %

У північному Степу па чорноземі звичайному при внесенні мінеральних добрий па фоні оптимальних норм гною в перші два періоди запаси гумусу дещо зменшувались, а в третьому періоді помітно збільшилися і поліпшився поживний режим ґрунту.

Отже, можна зробити висновок, що серед усіх ґрунтів чорноземи найбільш агрономічноцінні. Ці ґрунти мають найбільшу потенціальну родючість, максимальне використання якої - основне завдання сільськогосподарського виробництва. Основними агротехнічними заходами, спрямованими на підвищення родючості чорноземів, є раціональні способи обробітку їх, нагромадження вологи, внесення добрив, поліпшення структури посівних площ, вирощування найбільш високоврожайних культур і сортів тощо.

4. Біологічні особливості кукурудзи

Кукурумдза (Zea mays) -- однорічна рослина родини Тонконогових. Одна з найвисокопродуктивніших злакових культур універсального призначення, яку разом з рисом і пшеницею відносять до одного з «трьох найголовніших хлібів людства».

Ботанічна характеристика кукурудзи

Рід кукурудзи (Zea L.) представлений одним видом -- кукурудзою (маїс) культурною (Zea mays L.). Тривалий час вважали родоначальником кукурудзи однорічну багатостеблу рослину тео-синте, доки не було встановлено, що саме тео-синте походить від кукурудзи. Тео-синте утворює дворядний початок із зернівками, які охоплені лусками і не вимолочуються. Трапляється в Центральній Америці як бур'ян у посівах кукурудзи. Зустрічається тео-синте багаторічне -- багатостебла рослина, яка також є бур'яном на кукурудзяних полях у Центральній Америці.

Кукурудза культурна (2n=42) -- трав'яниста рослина, яка зовнішнім виглядом значно відрізняється від інших злакових рослин.

Коренева система

Коренева система мичкувата, добре розвинена, окремі корені проникають у ґрунт на глибину 2-3 м. У кукурудзи розрізняють кілька ярусів коренів: зародкові, гіпокотильні, епікотильні, підземні вузлові та надземні стеблові (повітряні, або опірні). Основну масу кореневої системи становлять підземні вузлові корені, які заглиблюються у ґрунт до 2,5 м і більше та розходяться в боки у радіусі понад 1 м. Ярусне розміщення коренів у ґрунті з перевагою основної частини їх у гумусовому шарі більш повно забезпечує рослину елементами живлення і вологою за рахунок літніх опадів.

Квітки чоловічого суцвіття крупним планом

Стебло

Стебло у кукурудзи -- міцна, пряма, висока, могутня, груба, округла соломина, розділена на вузли, заповнена нещільною паренхімою. В південних регіонах України рослина досягає 2,5-3 м заввишки. Висота його залежно від біологічних особливостей сорту чи гібрида та факторів урожайності коливається від 60-100 у ранньостиглих форм і до 5-6 м у пізньостиглих. Товщина -- 2-7 см. Кількість міжвузль на стеблі у ранньостиглої кукурудзи досягає 8-12, у дуже пізньостиглої -- до 30-40 і більше.

Листки

Чоловіче суцвіття

Листки лінійно-ланцетні, великі, довжина листкової пластинки 70-110 см, ширина 6-12 см і більше. Листок зверху опушений, має невеликий язичок і не має вушок. Розміщуються листки на стеблі почергово, не затінюючи один одного. Краї їхні ростуть швидше, ніж середина, а тому є хвилястими, що збільшує загальну листкову поверхню рослини. Кількість листків на стеблі адекватна кількості стеблових вузлів.

Квіти

У кукурудзи на одній рослині формується чоловіче суцвіття -- волоть і жіноче -- початок, тобто вона є однодомною роздільностатевою рослиною. (Чоловічі квітки зібрані у верхівках, жіночі -- на качанах, у пазухах верхніх стеблових листків.) Волоть у кукурудзи верхівкова, розміщується на кінці центрального стебла або на верхівках бічних пагонів -- пасинках. На осі волоті переважна кількість бічних гілок першого порядку, рідко на двох-трьох нижніх утворюються гілки другого порядку. Колоски з чоловічими квітками розміщені вздовж кожної гілки двома або чотирма рядами, попарно, з яких один сидячий, другий на короткій ніжці. Колоски двоквіткові; квітки тичинкові, з широкими опушеними перетинчастими колосковими лусками та тонкими м'якими -- квітковими, між якими знаходиться три тичинки з двогніздими пиляками. У кожній добре розвиненій волоті утворюється до 1-1,5 тис. квіток, які за сприятливих умов зацвітають разом з жіночими квітками або на 2-4 дні раніше. Пилок переноситься вітром до 300-1000 м, що враховують при просторовій ізоляції насінних посівів кукурудзи. Суцвіття з жіночими квітками -- початки -- розвиваються з частини найактивніших пазушних бруньок стеблових листків.

На стеблі утворюються здебільшого 2-3 початки, решта бруньок не розвиваються. Початок розміщується на короткій ніжці (стебельці), покритій зовні обгортковими листками, які відрізняються від звичайних стеблових добре розвиненими піхвами і редукованими пластинками. Внутрішні листки обгортки тонкі, майже плівчасті, світлі, зовнішні -- товщі й зелені. Основою початка є добре розвинений стрижень циліндричної або слабоконусоподібної форми, завдовжки 15-35 см. Маса його становить 15- 25% загальної маси початка. У комірках стрижня, які розміщуються поздовжніми рядами, розміщуються попарно колоски з жіночими квітками. Колоски початка мають м'ясисті (при висиханні -- шкірясті) колоскові луски та ніжні тонкі -- квіткові. У кожному колоску знаходиться дві квітки, але утворює зернівку лише одна -- верхня, друга, нижня -- безплідна. Розміщені попарно колоски формують дві зернівки, тому початки мають парну кількість рядів зерен -- від 8 до 24 і більше. Нормально розвинені жіночі квітки мають сформовані маточки, які складаються із зав'язі, довгого (до 40-50 см)ниткоподібного стовпчика і приймочки.

Плід

Плід у кукурудзи -- гола зернівка різних розмірів і форми, консистенції та забарвлення. Кукурудза не в стані посіяти себе: із опалих на землю, вкритих в листя качанів, зерна вибратись не можуть.

Біологічні особливості культури

Вимоги до тепла: Кукурудза -- теплолюбна рослина, її насіння проростає при 8--10 °С. Сходи появляються при температурі не нижче 10--12 °С. Приріст біологічної маси припиняється при середньодобовій температурі нижче 10 °С.

Рівень температури визначає строки появи у кукурудзи чергових листків, настання фенологічних фаз. Чим вища температура повітря, тим швидше появляється черговий листок.

У період формування генеративних органів оптимальна температура становить 19--23 °С. Найбільш сприятлива температура для росту кукурудзи -- 25--30 °С.

Пилок кукурудзи містить близько 60% води. При температурі вище 30-35 °С у фазі цвітіння і відносній вологості повітря близько 30% він протягом 1--2 год. висихає і втрачає здатність до проростання, що призводить до слабкої озерненості качанів. За прохолодної погоди (18--19 °С) пилок зберігає життєздатність протягом доби.

Формування, наливання та достигання зерна кукурудзи можуть відбуватися при порівняно невисокій температурі повітря: середньодобовій -- 11--12 °С і денній -- 15 °С. Фази наливання зерна, молочно-воскової стиглості настають швидше при більш високих температурах. Значно збільшуються міжфазні періоди при температурі нижче 14 °С.

Приморозки 2--З °С пошкоджують сходи, а восени -- листки. Кукурудза легше переносить весняні приморозки, ніж осінні. Пошкоджені сходи протягом тижня здатні відростати. Ранньостиглі сорти і гібриди краще переносять понижені температури і приморозки порівняно з пізньостиглими.

Сума біологічно активних температур, необхідна для достигання ранньостиглих форм, становить 1800--2000 °С, середньостиглих і пізньостиглих -- 2300--2600 °С.

Відношення до вологи: Кукурудза належить до порівняно посухостійких культур. На утворення 1 кг сухої речовини вона витрачає 174--406 кг води. Потреба рослин в воді змінюється протягом вегетаційного періоду.

Кукурудза добре переносить посуху до початку появи волотей, але якщо за 10 днів до їх появи і протягом 20 днів після появи спостерігається посуха, то врожайність значно знижується.

На початку розвитку кукурудзи середньодобові витрати води становлять 30--40 м3/га, а в період від появи волотей до молочної стиглості зерна -- до 80--100 м3/га. Розвинута рослина витрачає 2--4 кг води на добу. Кукурудза негативно реагує на перезволоження ґрунту.

Відношення до світла: Кукурудза -- світлолюбна рослина короткого дня. Найшвидше зацвітає при 8 - 9 годинному дні. Вона потребує інтенсивного сонячного освітлення, особливо на перших етапах розвитку. Непомірне загущення посівів і забур'яненість їх призводять до зниження врожайності зерна. Мінімальне освітлення для кукурудзи -- 1400-- 8000, а оптимальне -- 20000--250000 лк.

Вимоги до ґрунтів: Кукурудза дає високі врожаї на чистих, пухких ґрунтах з глибоким гумусовим шаром, забезпечених вологою та поживними речовинами, з рН 5,5--7. До таких ґрунтів належать чорноземні, темно-каштанові, темно-сірі суглинки та супіщані, а також заливні ґрунти. Оптимальна щільність ґрунту для цієї культури--1,1 -- 1, 3г/см3.

Кукурудза засвоює багато поживних речовин із ґрунту. На створення врожаю 1 ц зерна з відповідною кількістю листостеблової маси вона споживає у середньому 2,4-- З кг N, 1--1,2 кг Р205 і 2,5--3 кг К2О. Крім азоту, фосфору та калію в житті рослин велике значення мають сірка, кальцій, магній, залізо, марганець, бор, мідь, цинк.



Висновок

У курсовій роботі я розглянула характеристики та властивості чорноземів південних на метеорологічної станції Одеса за 1980 рік та вологозабезпеченість кукурудзи.

Територія станції Одеса характеризується посушливим, помірно-спекотним кліматом. Хороші врожаї тут можна отримати завдяки гіпсуванню, ґрунтозахисній вологозберігаючій системі обробітку, меліоративних заходів,внесення перегною.

Були вивчені біологічні особливості кукурудзи. Оцінка вологозабезпеченості кукурудзи показала, що в районі станції Одеса культура отримала за свій період зростання не достатню ( достатню ?) кількість вологи.

Період віхід в трубку-колосіння(критичний період)необхідно відмітити,що складаються умови весняної засухи,це може призвести до поганної продуктивності врожаю в кінці вегетації.



Література

1. Атлас грунтів Української РСР - К. : Урожай , 1979 .

2. Агрометеорологічний щорічник за 1980 рік щодо території Української РСР.

3. Гуцал A.I. Грунтознавство : Конспект лекцій . - Одеса : Вид -во " ТЕС " , 2004. -161 С.

4. Качинський Н.А. Фізика грунтів. Ч. 1 - М.: Вища школа , 1965 . - 322 с.

5. Грунтознавство / Під. ред. В.А. Ковди , Б.Г. Розанова / Ч. 1 . Грунт і грунтоутворення . - М.: Вища школа , 1988 . - 368 с.

6. Довідник агрогідрологічних властивостей грунтів української РСР - Л. : Гідрометіздат , 1966 .

Размещено на Allbest.ru

...