Наукова, педагогічна та громадська діяльність професора А.Є. Зайкевича (друга половина ХІХ століття – 1931 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

Автореферат на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Наукова, педагогічна та громадська діяльність професора А.Є. Зайкевича (друга половина ХІХ століття - 1931 р.)

07.00.07 - історія науки і техніки

Горденко Світлана Іванівна

Переяслав-Хмельницький-2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАПН України Коцур Віктор Петрович,

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»,

завідувач кафедри історії і культури України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент

Орлик Василь Михайлович,

Кіровоградський національний технічний університет,

завідувач кафедри гуманітарних наук і документознавства;

кандидат історичних наук

Чайка Наталія Григорівна,

Національний авіаційний університет,

доцент кафедри технологій управління Інституту післядипломного навчання

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Одним із важливих завдань історика науки і техніки є вивчення місця й ролі непересічної особи, вченого у вітчизняній історії, його впливу на розвиток наукової думки, формування нових перспективних напрямків досліджень, використання їх прикладних аспектів у виробництві. До таких учених другої половини ХІХ - початку 30-х рр. ХХ століття належить професор Харківського університету, магістр сільського господарства Анастасій Єгорович Зайкевич (1842 - 1931 рр.) - один із фундаторів сільськогосподарської дослідної справи не тільки на теренах України, але й Російської імперії, та після утвердження радянської влади - у Радянській Україні.

Дослідження багатогранної наукової, педагогічної та громадської діяльності А.Є. Зайкевича розкриває нові горизонти історії Харківського університету, першої губернської громадсько-практичної організації - Харківського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості, науки й освіти Слобожанщини. Окрім того, персоналізація української історії науки надає їй портретної конкретики. Все це актуалізує обрану тему, визначає практичну значимість для сьогодення.

Тема дисертаційної роботи доповнює раніше неопублікованими джерелами, збагачує новими фактами як історію становлення й розвитку сільськогосподарської науки в цілому, так і дослідної справи в Харкові, одному із центрів, де визначалися напрями досліджень вітчизняних сільськогосподарських установ у галузі наукової селекції, насінництва та відбувалася підготовка спеціалістів сільського господарства на університетському рівні.

А.Є. Зайкевич увійшов в історію агрономічної науки як ініціатор, організатор та один із перших теоретиків сільськогосподарської дослідної справи. Праці вченого з дослідної справи, землеробства, селекції, насінництва відзначаються фундаментальністю та практичною значимістю, свідчать про глибину мислення їх автора.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною тематичного плану ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» з виконання теми «Історія природознавства Київщини: біографії й події ХVІІІ-ХХ ст.» (№ держреєстрації 017U002971).

Мета й завдання дослідження. Метою роботи є вивчення багатогранної наукової, педагогічної й просвітницької діяльності професора Харківського університету А.Є. Зайкевича на тлі розвитку сільськогосподарської науки і освіти другої половини ХІХ - першої третини ХХ століття.

Відповідно до поставленої мети планується розв'язати такі завдання:

- вивчити стан наукової розробки досліджуваної теми;

- проаналізувати джерельну базу дослідження, її репрезентативність;

- на основі архівних джерел і опублікованої літератури відтворити цілісну картину історії життя та діяльності професора А.Є. Зайкевича;

- висвітлити основні етапи науково-практичної, педагогічної, просвітницької та громадської діяльності вченого;

- узагальнити відомості й увести до наукового обігу маловідомі факти біографії А.Є. Зайкевича;

- здійснити аналіз усіх напрямків наукових досліджень А.Є. Зайкевича та виділити пріоритетні, показати результати дослідної справи у вивченні культури цукрового буряку, селекції сільськогосподарських культур;

- виявити й показати роль ученого в процесі формування програм перших науково-дослідних установ на тлі загального розвитку сільськогосподарської науки;

- розкрити характер і зміст його громадської та просвітницької роботи;

- дати оцінку ролі вченого у вирішенні деяких практичних питань розвитку сільського господарства останньої чверті ХІХ століття;

- розкрити діяльність науковця в організації сільськогосподарської освіти та науки в другій половині ХІХ - першій третині ХХ століття;

- показати значення наукової спадщини А.Є. Зайкевича для розвитку сучасної сільськогосподарської науки та освіти.

Об'єктом дослідження є життєвий шлях, наукова, педагогічна та громадська діяльність професора Анастасія Єгоровича Зайкевича в другій половині ХІХ століття і до 1931 р.

Предметом дослідження є селекційна, агрохімічна, агротехнічна дослідницька справа А.Є. Зайкевича у поєднанні з навчально-методичною, організаційною, просвітницькою роботою в Харківському університеті та в громадських організаціях і товариствах на тлі розвитку європейської і вітчизняної сільськогосподарської науки.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХІХ ст. - час формування вченого, його активної наукової, педагогічної й громадської роботи і до завершення творчого життєвого шляху - 1931 р.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію України в складі Російської імперії до 1917 р. та Радянської України в складі СРСР у кордонах 1931 р.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим неупередженим комплексним дослідженням наукової, просвітницької і педагогічної спадщини визначного українського вченого-аграрія А.Є. Зайкевича:

– уперше систематизовано архівні джерела, опубліковані матеріали, які дозволяють відтворити цілісну картину становлення А.Є. Зайкевича як ученого-аграрія широкого профілю; здійснено всебічний і цілісний аналіз науково-організаційної діяльності вченого, оцінено його педагогічний та просвітницький доробок;

– здійснено періодизацію наукової діяльності А.Є. Зайкевича;

– удосконалено, доповнено й уточнено інформацію про науковий і педагогічний доробок ученого на кафедрі агрономії Харківського університету;

– набуло подальшого розвитку вивчення маловідомих сторінок життя та професійної діяльності українського вченого-аграрія, професора Харківського університету А.Є. Зайкевича;

– вивчення науково-педагогічної спадщини А.Є. Зайкевича стало підґрунтям для розробки нових оціночних положень про органічний взаємозв'язок навчальної, наукової та виробничої сільськогосподарської діяльності перших університетів та науково-допоміжних установ аграрного спрямування;

– охарактеризовано комплекс чинників, які зумовили становлення сільськогосподарської дослідної справи при університетах та сільськогосподарських товариствах;

– у джерелознавчому плані новизна дисертації полягає в запровадженні до наукового обігу великої кількості нових матеріалів різних архівів України, а також у сучасній оцінці відомих і маловідомих фактів, описаних у літературі минулих років.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що викладені положення дають можливість узагальнити та систематизувати відомості про життя та науково-педагогічну діяльність А.Є. Зайкевича - відомого вченого кінця ХІХ - початку ХХ ст. Матеріали дисертації можуть бути використані для створення узагальнюючих праць з історії вітчизняної дослідної справи та сільськогосподарської науки взагалі; укладання бібліографічного довідника, присвяченого А.Є. Зайкевичу; при створенні історіографічних праць та навчальних посібників, робіт, присвячених історії сучасного Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, а також у процесі дослідження життєвого шляху, наукової спадщини вітчизняних учених-аграріїв, що співпрацювали з професором А.Є. Зайкевичем.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи системності та історизму, які передбачають вивчення й узагальнення подій і явищ на основі науково-практичного аналізу різноманітних джерел та літератури, стосовно предмета дослідження. При розробці теми використані такі методи наукового пізнання: аналізу та синтезу, класифікації, хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний та інші допоміжні методи.

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертації наукові результати та висновки отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення та висновки дисертації доповідалися та обговорювалися на наукових конференціях, семінарах, наукових аграрних історико-бібліографічних читаннях, а також на засіданнях методичної комісії Центру історії аграрної науки, вченої ради Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН (Київ, 2007 - 2010 рр.) та кафедри історії Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.

Зміст окремих розділів та основні наукові результати обговорювалися на конференціях: Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Екологізація сталого розвитку агросфери і ноосферна перспектива інформаційного суспільства» (Харків, 3-5 жовтня 2007 р.), п'ятій міжрегіональній науковій конференції «Актуальні питання історії України, всесвітньої історії, науки і техніки» (Луганськ, 27 червня 2007 р.), четвертій конференції молодих учених та спеціалістів у Державній науковій сільськогосподарській бібліотеці УААН «Історія освіти, науки і техніки в Україні. Центр історії аграрної науки, Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр'єва УААН» (Київ, 29 січня 2008 р.), п'ятій конференції молодих учених і спеціалістів у Державній науковій сільськогосподарській бібліотеці УААН «Історія освіти, науки і техніки в Україні» (Київ, 28 травня 2009 р.).

Публікації. За матеріалами досліджень, представлених у дисертації, опубліковано 8 наукових праць, серед яких 4 статті - у наукових фахових збірниках, інші - у збірниках матеріалів наукових конференцій та семінарів. Усі публікації одноосібні.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дисертаційного дослідження. Загальний обсяг дисертації становить 192 сторінки основного тексту. Робота складається із вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури з 409 позицій, 5 додатків.

Основний зміст роботи

У вступі розкрито актуальність, наукову новизну дисертаційного дослідження; обґрунтовано мету, завдання, хронологічні межі; висвітлено практичне значення та включено відомості про апробацію результатів дослідження й наукові праці дисертанта.

У першому розділі “Стан вивчення життєвого шляху та оцінки наукового доробку Анастасія Єгоровича Зайкевича” подається історіографічний аналіз праць за темою дисертації, характеристика джерел, використаних у процесі дослідження.

У підрозділі 1.1. “Історіографія наукового доробку вченого” проаналізовані опубліковані праці, в яких висвітлювалася проблематика життєдіяльності А.Є. Зайкевича.

У процесі дослідження література аналізувалася за трьома рівнями: 1) історично-аналітичні праці, в яких висвітлюється внесок Харківського університету в розвиток вітчизняної науки і освіти, зокрема аграрної; 2) роботи, де містяться оцінки внеску професора А.Є. Зайкевича в розвиток вітчизняної освіти і науки; 3) літератур, в якій розкриваються питання створення та діяльності сільськогосподарських товариств, розвитку дослідної справи, проведення різного рівня сільськогосподарських заходів: виставок, з'їздів, нарад.

Водночас мають місце окремі епізодичні публікації, присвячені видатному досліднику, які не розкривають багатоаспектність наукових напрямів, порушених вченим. Незважаючи на те, що в 1959 році вийшла монографія С.З. Іванова, в якій аналізувалася професійна діяльність професора А.Є. Зайкевича, водночас значення науково-теоретичного спадку вченого в ній ще не було висвітлено повністю, не розглянуто комплексно, з урахуванням сучасних теоретико-методологічних основ історії науки.

У сучасних наукових розвідках з історії сільськогосподарської науки, вчені торкалися неодноразово науково-освітньої спадщини А.Є. Зайкевича. Центром аграрної науки Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН під керівництвом професора В.А. Вергунова ретельно розробляється тематика, пов'язана з розвитком вищої сільськогосподарської освіти та становлення дослідної справи в Україні. Серед науковців, що досліджували проблеми розвитку вищої освіти, зокрема, сільськогосподарської при університетах, слід вказати В.М. Орлика, О.О. Костенко, Д.В. Рибченка, С.М. Сіряченко та інших. Роль сільськогосподарських товариств у розвитку дослідної справи та фахової освіти підтверджена в роботах О.Ф. Глоби, Н.Г. Чайки, М.В. Костюк.

Тому постала необхідність проаналізувати й об'єктивно оцінити здобутки вітчизняного вченого А.Є. Зайкевича в започаткуванні, становленні й розвитку сільськогосподарської дослідної справи, сільськогосподарської освіти і науки на теренах України.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база наукової, педагогічної та громадської діяльності А.Є. Зайкевича” описані основні джерела, що були використані в дослідженні.

В основу дослідження покладені історичні джерела, серед яких: законодавчі акти та документи урядових установ, статистичні матеріали, описи маєтків, документи громадських об'єднань, матеріали з'їздів та нарад фахівців сільськогосподарської справи, звіти про роботу галузевих організацій, які використані в архівних документах, у періодичних виданнях, фотодокументах. періодичні видання, фотодокументи.

Серед неопублікованих - документи різних архівів: Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА України) - ф. 783: Управління Київського учбового округу; Державного архіву м. Харкова (ДАХ) - ф. 16: Імператорський Харківський університет; Державного архіву Харківської області (ДАХО) - ф. 237: Харківське товариство сільського господарства та сільськогосподарської промисловості, ф. 667: Харківський університет; Архіву Харківського державного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва; Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (НБУВ ІР).

Свідчення про роботу А.Є. Зайкевича з дослідної справи, у межах сільськогосподарських товариств можна знайти в щорічних звітах губернських і повітових земств (Полтавського, Харківського), матеріалах різного рівня нарад із питань сільськогосподарської освіти, дослідної справи, із загальних сільськогосподарських питань. У протоколах засідань сільськогосподарських товариств Харківської, Полтавської губерній, надрукованих у різних часописах того часу, відображена діяльність А.Є. Зайкевича зі створення мережі та окремих дослідних полів. Досить широкий резонанс та обговорення мали безпосередньо науково-практичні роботи вченого, що друкувалися в місцевих та загальноросійських виданнях того часу, а на сучасний момент виступають джерелом розвитку дослідно-практичної та науково-методичної діяльності професора.

У другому розділі “Розвиток сільськогосподарської освіти й науки в ХІХ - на початку ХХ ст.” розкрито рівень наукових здобутків та напрями пошуків у галузі сільського господарства, виявлено загальносвітові тенденції створення державних мереж фахової освіти, визначено роль університетів у розвитку науки та фахової сільськогосподарської освіти.

У підрозділі 2.1. “Розвиток агрономічних знань у світі (ХІХ - початок ХХ ст.)” з'ясовано, що перший сільськогосподарський навчальний заклад виник у Німеччині, де аграрна освіта одержала найбільшого поширення. Взагалі, у європейських державах протягом ХІХ ст. відбувався процес створення та державного закріплення системи сільськогосподарської освіти.

У підрозділі 2.2. “Стан вітчизняної сільськогосподарської освіти в університетах (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)” охарактеризовано тенденції розвитку сільськогосподарської освіти в українських землях. У другій половині ХІХ ст. існувало два основні типи освітніх сільськогосподарських закладів: спеціальні навчальні заклади та кафедри сільського господарства при університетах. Аналіз історичних документів свідчить, що розвиток сільськогосподарської освіти на університетських кафедрах регламентувався законодавчими актами, прийнятими Міністерством народної освіти Росії. Згідно наказу від 5 листопада 1804 року, у Московському, Харківському, Казанському університетах було створено окремі кафедри, що отримали назву «мінералогії і сільського господарства». Згідно з університетськими статутами 1835, 1863 рр. предмети сільськогосподарського циклу вважалися обов'язковими для всіх студентів природничого відділення. Однак статут 1884 р. закріпив у штаті університету кафедру агрономічної хімії. Це, по-перше, призвело до спеціалізації сільськогосподарської науки, по-друге, зменшило кількість студентів, що вивчали курс.

Встановлено, що на території сучасної України до 1917 року вища сільськогосподарська освіта базувалася тільки на відповідних кафедрах Харківського, Київського й Новоросійського (Одеса) університетів та Київського політехнічного інституту. Крім підготовки кадрів, у цих вищих навчальних закладах була зосереджена практично вся аграрна наука. Питання наукового забезпечення аграрного виробництва завжди займали важливе місце в науково-дослідній роботі природознавчих кафедр перших вітчизняних університетів.

У третьому розділі “Життєвий шлях та педагогічна діяльність А.Є. Зайкевича” висвітлено етапи життєдіяльності ученого, розкривається процес обрання сфери діяльності, розглянуто особливості педагогічної діяльності професора.

У підрозділі 3.1. “Життєвий шлях вченого-агронома - А.Є. Зайкевича” з'ясовано, що народився вчений 1842 р. у Лубенському повіті Полтавської губернії в небагатій родині секретаря сирітської опіки, нащадків дворян.

У 1855 р. вступив до Лубенської початкової школи, після закінчення якої був прийнятий у Київське військове училище, яке не закінчив. Атестат зрілості отримав у Харківській гімназії (1864 р.).

Вищу фахову освіту отримав у Імператорському Новоросійському університеті (м. Одеса, 1864 - 1870 рр.). За розпорядженням Міністерства народної освіти Росії був відряджений за кордон у якості професорського стипендіата, стажувався в Петровській академії (м. Москва, 1871 - 1874 рр.) У 1874 р. склав магістерський екзамен з агрономії.

З 1875 р., впродовж сорока чотирьох років, А.Є. Зайкевич працював у Харківському університеті. У віці 77 років (1919 р.) професор пішов у відставку та до кінця свого життя очолював дослідну діяльність у закладі, відкритому ним у власному маєтку (м. Снітин, Лубенського повіту, Полтавської губернії, згодом Солоницька дослідна станція).

Помер Зайкевич Анастасій Єгорович у 1931 році у віці 89 років. Учений віддав розвитку вітчизняної агрономічної науки й сільського господарства 58 років свого життя.

За значні заслуги в організації сільськогосподарських дослідних станцій та вагомий внесок у розвиток буряківництва вченому було присвоєно звання «Герой Праці», протокол № 79/472 засідання секретаріату ВУЦВК від 12 листопада в 1930 р.

Аналізуючи життєвий шлях професора А.Є. Зайкевича, необхідно вказати етапи науково-педагогічної діяльності вченого. Перший - 1866 - 1877 рр. - час становлення вченого: навчання в Новоросійському університеті, закордонне відрядження, проведення перших науково-дослідних розвідок та отримання визнання його діяльності - ступеня магістра сільського господарства та призначення на посаду професора кафедри в Харківському університеті.

Другий етап - 1877 - 1915 рр. - найбільшої активності вченого: ним були представлені пропозиції з розширення сільськогосподарської освіти при університетах, узагальнено методичні розробки викладання сільськогосподарського курсу, організовано першу мережу дослідних установ, активно проводилася робота зі створення сільськогосподарських товариств, проведення різноманітних заходів аграрного спрямування.

Третій етап - 1915 - 1930 - роки діяльності на Солоницькому дослідному полі. У цей період екстраординарний професор стає позаштатним працівником університету, зосереджує діяльність на роботі дослідної установи.

У підрозділі 3.2. “Формування наукового світогляду вченого”, автор, характеризуючи загальний процес обрання напряму діяльності, підкреслює - що процес формування наукового світогляду А. Зайкевича відбувався у двох вітчизняних університетах: Новоросійському та Харківському.

Особливий вплив на майбутній шлях молодого вченого під час навчання в Новоросійському університеті мали професори Л.С. Ценковський та Д.М. Абашев. Л.С. Ценковського А.Є. Зайкевич вважав учителем «свого життя». Д.М. Абашев запропонував ученій раді університету залишити стипендіатом з підготовки до викладацької діяльності з агрономії кандидата технічних наук і агрономії, випускника А. Зайкевича.

У відрядженні (Німеччина 1872 - 74 рр.) займався у відомих вчених аграріїв того часу: Відемана, Кольбе, Кнапа, Рітгаузена та Ю. Лібіха.

У 1874 році працював у Петровській сільськогосподарській академії, де склав, відповідно до інструкції, магістерський іспит з агрономії. А. Зайкевич особисто познайомився з вченими академії, що пов'язували свою діяльність з агрономічною наукою: К.А. Тімірязєвим, І.О. Стебутом і Г.Г. Густавсоном.

У 1875 р. за рекомендацією професора Л.С. Ценковського А. Зайкевича було прийнято до штату в лабораторію фізичної хімії Харківського університету, яку очолював на той час професор М.М. Бекетов. У 1877 р. вчений захистив першу свою науково-дослідну роботу: «Фізіологічні дослідження над подихом коренів рослин» та одержав звання магістра сільського господарства. Опонентами на прилюдному захисті цієї роботи були відомі професори Харківського університету Л.С. Ценковський і А.С. Пітре. Визначилися основні інтереси вченого: агрономія, агрохімія, фізіологія рослин, надалі агротехніка та безпосередньо дослідницька діяльність.

У підрозділі 3.3. “Внесок А.Є. Зайкевича в розвиток аграрної педагогіки” подано аналітичний огляд педагогічних, організаційних та методичних здобутків ученого. З 1877 р. А. Зайкевич розпочав свою педагогічну діяльність: був затверджений приват-доцентом, призначений завідуючим кафедри агрономії, де почав читати лекції з курсу агрономії.

Аналіз творів з історії Харківського університету свідчить, що А.Є. Зайкевич дослідив та вичерпно відобразив у статтях до ювілейних видань всю історію діяльності сільськогосподарської кафедри, яку очолював. Вивчив та проаналізував здобутки учених за сімдесят років існування кафедри, виокремлюючи діяльність німецького фахівця К.К. Нельдехіна, одного з перших вітчизняних вчених С.М. Ходецького, ректорів університету різних періодів В.Я. Джунковського, В.А. Кочетова. З останнім А. Зайкевич був знайомий особисто та співпрацював у створенні галузевих товариств та в проведенні різних громадських заходів.

У перші роки своєї педагогічної діяльності вчений обладнав при університеті агрономічну лабораторію для проведення наукових занять, розширив досліди в ботанічному саду університету.

Згодом вніс багато нового у навчальний процес. Курс агрономії викладався А.Є. Зайкевичем за розробленим планом: 1) ґрунтознавство - по 2 години на тиждень, 2) скотарство - по 3 години на тиждень, практичні заняття з агрономії - по 2 години. Крім того, вчений щоденно керував практичними заняттями студентів у лабораторії, проводив науково-практичні наради з проблемних питань, що виникали під час особистих досліджень студентів.

Уперше, навчальна робота проводилася у тісному зв'язку теорії з практикою. Вчений запровадив у навчальний процес агрономічні екскурсії до найкращих господарств тривалістю понад двох тижнів. До програми екскурсії входив огляд господарств різного спрямування: зернових, з цукробуряковим, винокурним і пивоварними виробництвами. Зверталася увага на обробіток ґрунту, сільськогосподарські знаряддя й машини, породи домашніх тварин, догляд за польовими рослинами, сільськогосподарські споруди й приміщення. Метою екскурсій було ознайомлення студентів з предметами і явищами сільськогосподарського життя, що входили до систематичного курсу викладання агрономії.

З 1880 р. за ініціативою А.Є. Зайкевича в навчанні, як додатковий практичній засіб, стали використовуватися дослідні поля. Обґрунтовуючи тезу, що „спостереження і досвід - це є ті головні елементи, які необхідні для розвитку агрономічних знань і безпосередньо для роботи кафедри агрономії”, в межах Харківського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості (ХТСГ) організовується перше дослідне поле, згодом з'явилася ціла мережа. Це було початком дослідної справи на Харківщині.

Професор займався не тільки організаційною, методично-керівною діяльністю, а й вів безпосередньо дослідницьку. Головна значення в тому, що А.Є. Зайкевич на практиці доводив студентам теоретичні положення, керував дослідницькою діяльністю та узагальнював отримані результати. Роботами на дослідних полях вичерпувалася, за словами вченого, «уся його наукова діяльність», оскільки ділянки мали тісний зв'язок з діяльністю агрономічної лабораторії, що слугувала «науковим центром». А.Є. Зайкевич зумів поєднати науково-практичну роботу університетської лабораторії та дослідних полів. Згодом ця система пересувних дослідних полів була прийнята в агрономічній практиці того часу. У практично-дослідницькій діяльності були задіяні студенти та лаборанти різного часу: Є.К. Карльсон, Г.П. Гаркушенко, О.О. Савлучинський, О.І. Дмітрієв, Я.І. Федоренко, О.М. Контрольський, Б.І. Черепахін, І.М. Клінген, М.А. Єгоров М.Г. Калітаєв, Б.М. Рождественський, П.І. Чефранов, В.К. Зуземіль, П.І. Щучкін, М.В. Лясковський, В.П. Шелекет та інші, деякі з них із часом стали відомими фахівцями - аграрниками. Саме завдяки діяльності професора А.Є. Зайкевича викладання сільськогосподарських дисциплін при Харківському університеті не зазнало утиску. зайкевич громадський сільськогосподарський буряк

Наприкінці ХІХ ст. А.Є. Зайкевич ініціював розширення викладання сільського господарства, пропонував диференціацію знання та виокремлення самостійних спеціальних сільськогосподарських наукових напрямків. Виступаючи на нарадах та з'їздах, учений відстоював необхідність створення регіональних вищих сільськогосподарських шкіл, обґрунтовував важливість створення за німецьким зразком вищих фахових шкіл при університетах, відводячи їм роль освітньо-наукових регіональних центрів. Так, у доповіді “Агрономия как наука вообще и университетская в частности” на Другому Київському обласному сільськогосподарському з'їзді (1892 р.) професор А.Є. Зайкевич чітко сформулював шляхи покращення вищої агрономічної освіти в Росії, що було особливо актуальним для Півдня Російської імперії - українських земель. На думку вченого, Харківський університет міг бути центром вищої агрономічної освіти в південно-східному, Київський - південно-західному, Одеський - південному регіонах.

У четвертому розділі “Науково-дослідна робота професора А.Є. Зайкевича” висвітлюються напрями наукових пошуків ученого, аналізуються здобутки дослідної діяльності.

У підрозділі 4.1. “Внесок ученого в розвиток вітчизняної дослідної справи” подано аналітичний огляд діяльності дослідних установ та наукових здобутків, отриманих безпосередньо та під керівництвом ученого.

Наслідуючи починання Д.І. Менделєєва (керівника дослідів Імператорського вільного економічного товариства), А.Є. Зайкевич у межах діяльності ХТСГ організував у 1880 - 1893 рр. у десятьох бурякосійних губерніях чорноземної смуги лісостепової зони 33 дослідних поля, які працювали понад 11 років.

Перша мережа дослідних установ ХТСГ створювалася переважно в маєтках великих цукрозаводчиків. Причиною цього стала, з одного боку, нестача коштів, з іншого - зацікавленість цукрозаводчиків дослідною справою. Недоліком такої організації роботи була зміна кількості й місця розташування дослідних установ, недотримання прийнятої програми досліджень. У той же час це дозволяло встановити тісний зв'язок між дослідними установами й практичним господарством.

Перше дослідне поле під керівництвом А.Є Зайкевича було організовано в 1880 році в Тростянці Охтирського повіту на Харківщині, у маєтку поміщика Л.Е. Кеніга. Тростянецьке дослідне поле проіснувало до 1886 р. Згодом було відкрито Білоколодязьне (1882), Гаврилівське (1883), Студенківське (1884), Морочанське (1884), Краснянське (1884), Троїцьке (1885), Шебекінське (1885), Ново-Таволжанське (1888), Хотенське та Млинівське (1890) дослідні поля.

Аналіз програм показав, що оскільки дослідні поля знаходилися в зоні промислового вирощування цукрових буряків: було поставлено завдання з'ясувати кращі економічні сорти культури для місцевого господарства; визначити метод добору коренеплодів, враховуючи їх цукристість; дослідити вплив мінеральних добрив і способів їх внесення на врожайність культури.

Проте деякі з дослідних полів мали інший напрямок досліджень: було розпочато серію дослідів з питань вирощування та селекції зернових культур (Студенківське); агротехніки вирощування картоплі та кукурудзи (Краснянське, Троїцьке, Шебекінське); живлення зернових: впливу суперфосфатного добрива на врожай культурних рослин відповідно до програми Міністерства державного майна (Морочанське, Ново-Таволжанське); сортовипробування ярої пшениці за завданням Міністерства фінансів (Хотенське); впливу добрив селітри та врожайність і якість турецького тютюну (Млинівське).

Через відсутність фінансування зазначені поля мережі ХТСГ функціонували нетривалий час. На 1891 р. лише два поля - Морочанське та Ново-Таволжанське продовжували досліди. Підсумовуючи багаторічну працю агрономів-дослідників у 1881 - 1890 рр., можна виділити найголовніші здобутки. По-перше, знайдений А.Є. Зайкевичем метод визначення цукристості коренеплодів буряка за їх питомою вагою знайшов своє застосування серед виробників цукру того часу. По-друге, було з'ясовано економічно вигідні сорти основних культур для даної місцевості. По-третє, доведено, що акліматизовані місцеві сорти цукрових буряків за вмістом цукру та врожайністю не поступалися закордонним.

Велике значення на той час мали результати з агротехніки та живлення. Необхідно вказати на три основні заслуги вченого. По-перше, було встановлено та обґрунтовано доведено можливість і доцільність удобрювати чорноземні ґрунти. По-друге, вказувалося на вирішальне значення норм добрив. По-третє, була доведена перевага рядкового внесення мінеральних добрив.

Заслугою А.Є. Зайкевича методологічного характеру була розробка першого методичного документа програмного характеру - «Инструкции для опытных полей» (1892), у якій учений заклав основні вимоги до проведення польових дослідів. Подальші програми дослідних вітчизняних установ спиралися на вказаний документ.

За фінансового сприяння В.А. Бобринського у 1892 - 1893 рр. А.Є. Зайкевич організував другу мережу цукрових дослідних полів у межах дослідних установ ХТСГ, мета яких полягала в ознайомленні господарів цукрових районів із виробництвом власного насіння буряка. На 1892 р. друга мережа нараховувала до 14 дослідних полів, у 1893 р. мережа дослідних полів у господарствах цукрозаводчиків розширилася до 23 установ. Дослідні поля було розташовано в Київській, Подільській, Волинській, Харківській, Чернігівській, Курській, Самарській та Тамбовській губерніях.

Зібраний матеріал став загальним здобутком для промислового рослинництва країни, зокрема буряківництва. Результати цих багаторічних досліджень були обґрунтовані в звітах професора за 1892 - 1893 рр. Під час досліджень А.Є. Зайкевич з'ясував та довів позитивні властивості та переваги вітчизняного насіння.

За період з 1881 по 1902 роки А.Є. Зайкевичем було засновано 33 дослідних поля. Найбільш тривалий час діяло Морочанське дослідне поле - 12 років, Ново-Таволжанське - 10 років, Тростянецьке та Білоколодязьне - по 6 років. Переважна частина досліджень стосувалася цукробурякового виробництва. Згодом на базі дослідних полів було створено перші дослідні установи, деякі з них існують і нині (наприклад, Іванівська дослідна станція).

Крім вказаних здобутків, необхідно вказати на важливу роль А.Є. Зайкевича в створенні таких дослідних установ, як Полтавське та Харківське дослідні поля, що згодом стали відомими дослідними установами.

Автором було з'ясовано, що в 1910 р. професор А.Є. Зайкевич, використавши невелику субсидію Департаменту землеробства, організував у власному маєтку (м. Снітин, Лубенського повіту, Полтавської губернії) філію Харківської селекційної станції, на якій працював до останніх днів. Основним напрямом досліджень останніх років життя вченого стали кормові культури.

Ще за життя А.Є. Зайкевич був визнаний фундатором, першопостаттю російської дослідної справи, про що свідчать численні публікації того періоду.

У підрозділі 4.2. “Науково-дослідна робота А.Є. Зайкевича по удосконаленню агротехніки вирощування цукрового буряка” проаналізовано основні здобутки вченого з агротехніки. Основним винаходом ученого був місцевий рядковий спосіб внесення добрив, що на той час був оригінальним та викликав багато наукових дискусій. Рядковий спосіб внесення добрив вирішував проблему механізованого внесення на великих плантаціях цукрового буряка. Крім того, вчений розробив принципи конструкції комбінованої тукової сіялки.

У ході дослідження з'ясовано, що саме завдяки діяльності А.Є. Зайкевича було закладено наукові основи сучасної уяви про систему удобрення; чорноземна зона стала в українських губерніях практично першою зоною застосовування мінеральних добрив. Професор проаналізував та узагальнив дослід щодо дії різних удобрень: азотних, фосфорних, калійних, змішаних, органічних, а також вапна, гіпсу.

Підрозділ 4.3. “Роль А.Є. Зайкевича в становленні й розвитку вітчизняної селекції цукрового буряка” висвітлює один із вагомих напрямів наукової діяльності вченого, пов'язаного з розвитком основної галузі народного господарства регіону того періоду - буряківництва.

У підрозділі розкривається співпраця професора А.Є Зайкевича з Київським відділенням російського технічного товариства, за завданням якого велися роботи з виведення вітчизняних сортів цукрових буряків. У період з 1880 по 1893 рік вчений очолив дослідні роботи з підвищення продуктивності вітчизняних цукристих і врожайних сортів цукрового буряка, розробив програму польових дослідів і методику їх проведення. Накопичений матеріал щодо дослідних робіт з цукровими буряками, а також із селекції вчений узагальнює в роботі „Про деякі сторони культури цукрового буряка в зв'язку з нинішнім станом цукробурякової промисловості в Росії”. Це була його докторська дисертація. На великому експериментальному матеріалі, отриманому з мережі дослідних полів, автор довів, що тільки методом селекції при одночасному поліпшенні агротехніки вітчизняних сортів можна успішно розв'язати проблему сировини для цукробурякової промисловості.

Діяльність професора А.Є. Зайкевича сприяла створенню вітчизняних сортів цукрових буряків, організації науково обґрунтованої селекційної справи.

У підрозділі 4.4. “Наукові пошуки А.Є. Зайкевича на тлі соціально-економічного розвитку другої половини ХІХ - поч. ХХ ст.” вказуються напрями науково-аналітичних розробок ученого.

Вагомим внеском А.Є. Зайкевича в сільськогосподарську науку вважається те, що він накреслив раціональні шляхи покращення вітчизняних сортів пшениці. Проводилася робота по визначенню фізіологічних особливостей та ознак насіння пшениці: схожості, ваги (100 зерен), подібності сортів за твердістю й кольором зернівок. З'ясування фізіологічних особливостей надало можливість класифікувати зразки пшениці на декілька типових груп. Учений зібрав 420 зразків російської пшениці й організував польові досліди, використовуючи всі ці сорти. А.Є. Зайкевич надавав першочергове значення підйому врожайності зернових культур, а серед них особливо пшениці.

Важливим напрямком селекційної роботи стали дослідження культури картоплі. Під керівництвом ученого було досліджено 40 сортів картоплі. Робота дослідних полів сприяла переходу до вирішення питань добору посадкового матеріалу та селекції.

Відомими є розробки професора в галузі культури кормових рослин. А.Є. Зайкевич підвів підсумки досліджень 48 сортів культури кормового буряка. У результаті, вчений віддавав перевагу та рекомендував вітчизняним сільським господарям для забезпечення тваринництва вирощувати напівцукрові сорти.

Крім того, учений акліматизував гібридний сорт люцерни, що отримав назву «люцерна Зайкевича», котра й до сьогодні є своєрідним стандартом при виведенні нових сортів цієї культури.

Торкався у своїй науковій діяльності вчений вирощування лікарських рослин: довів можливість вирощування на теренах України перечної м'яти й казанликської троянди. Завдяки діяльності А.Є. Зайкевича м'ята стала однією з найважливіших ефіромасляних рослин, а виготовлення м'ятного масла - є важливою галуззю сільськогосподарської промисловості на Полтавщині й Харківщині.

Перші розвідки вченого торкалися й проблем вівчарства. Учений передбачував зростання попиту на хутро, вказував на вигідність розведення каракулевих овець. У 1880 р. на з'їздах із вівчарства (Харків, Полтава) пропонував виписати овець з Бухари, чим і був покладений початок каракулевому й смужковому вівчарству в Україні.

Дотримуючись прикладу видатного вченого О.М. Бутлерова, з яким товаришував А.Є. Зайкевич на початку наукової діяльності, робить перші кроки методологічного плану відносно бджільництва. Молодий учений розробив докладну програму для дослідження стану місцевого бджільництва та додав інструкцію для уніфікації відомостей і полегшення узагальнення. Небезпідставно науковець пов'язував розвиток бджільництва з підвищенням урожаю конюшини. Дослідження першого періоду наукової діяльності А.Є. Зайкевича згодом було підтверджено даними дослідної станції в Солонці, де вчений вже звертав увагу на економічну вигідність розвитку бджільництва.

У п'ятому розділі “Суспільно-просвітницька діяльність та громадські погляди вченого” висвітлюється роль професора А.Є. Зайкевича в організації суспільних сільськогосподарських заходів та створенні організацій, а також позиція вченого відносно рідної української мови, національної культури взагалі.

У підрозділі 5.1. “Участь ученого в організації та проведенні сільськогосподарських нарад та з'їздів” автор, характеризуючи загальну позитивну позицію вченого відносно проведення суспільно-галузевих та фахових заходів сільськогосподарського напряму, звертає увагу на організаторську роль А.Є. Зайкевича в цьому питанні.

Проаналізувавши питання про участь вченого в роботах сільськогосподарських з'їздів, маємо змогу відзначити, що найбільш інтенсивним періодом цього виду діяльності вченого був період з 1880 по 1900 рр. Найбільшої уваги професор А.Є. Зайкевич приділяв двом основним питанням (чому й присвятив взагалі своє життя): розвитку сільськогосподарської освіти при університетах та становленню дослідної справи.

Найбільш вагомою заслугою вченого у розвитку дослідної справи є проведення спеціальної наради, організованої вченим під час ІV Всеросійської сільськогосподарської виставки (1887 р., Харків). А.Є. Зайкевич виступив ініціатором наукової уніфікації дослідної справи в Росії на основі досвіду роботи мережі ХТСГ. Члени наради виробили особливу угоду про координування питань і методів дослідної справи з основних питань сільського господарства. Наступні події показали, що нарада 1887 р. у подальшому зіграла важливу роль щодо розвитку дослідної справи в Росії.

Підрозділ 5.2. “Професор А.Є. Зайкевич - засновник і організатор сільськогосподарських товариств на теренах України” розкриває організаторську діяльність ученого щодо галузевих громадських організацій - товариств.

Учений співпрацював із багатьма товариствами але вирішальною була його організаторська діяльність при створенні ХТСГ. А.Є. Зайкевич, разом із професором В.А. Кочетовим, були його засновниками. Крім того, А.Є. Зайкевич організував та очолив дослідну організацію товариства, був членом редакційної колегії журналів, що випускало товариство. За участю вченого створювалися такі структурні складові товариства, як: відділення садівництва, бджільництва, селекційна станція, Бюро сільськогосподарських консультацій.

Крім ХТСГ професор А.Є. Зайкевич співпрацював з багатьма іншими товариствами: Київським відділенням Імператорського Російського технічного товариства, Всеросійським товариством цукрозаводчиків, Полтавським товариством сільського господарства.

Підрозділ 5.3. “Громадська позиція професора А.Є. Зайкевича в мовних питаннях та розвитку національної культури” висвітлює погляди ученого, його причетність до збереження української культури, розвитку української мови.

На початку ХХ ст. в колах свідомих українців формувалося питання відносно відстоювання прав українського народу на рідну мову. А.Є. Зайкевич входив до складу комісії Харківського університету, що готувала рішення ради університету, щодо усунення обмежень української мови (1905). Анастасій Єгорович був обраний до ради Українського літературно-науково-етнографічного товариства ім. Г. Квітки-Основ'яненка (1912 р.). У Держраді Д.І. Багалій відстоював необхідність запровадження української мови в початковій школі, що палко підтримував А.Є. Зайкевич. Підтвердженням активної життєвої позиції професора є той факт, що його було обрано головуючим Першого губернського з'їзду (1917 р.).

Існують документальні свідчення про листування А.Є. Зайкевича з українським істориком М.І. Костомаровим, де відображені думки вченого про необхідність збереження української мови, національних ознак культури. Поруч із такими відомими вченими і громадськими діячами, як М.Ф. Сумцов, Д.І. Багалій, Т.І. Буткевич, учений брав участь у боротьбі за розвиток і піднесення української мови, процесах становлення нового демократичного суспільства.

У висновках підсумовуються основні положення дисертації, що виносяться на захист:

- проаналізовано стан історіографії та джерельної бази з даної проблеми;

- з'ясовано, що наявні історико-наукові дослідження недостатньо повно відтворюють наукову, дослідницьку, педагогічну та просвітницьку діяльність професора Харківського університету Анастасія Єгоровича Зайкевича. Відсутність неупередженого узагальнюючого дослідження з даної проблеми зумовило необхідність появи обраної теми та серії авторських наукових розвідок;

- у процесі дослідження з'ясовано, що основна педагогічна та наукова діяльність ученого відноситься до останньої чверті ХІХ - першої чверті ХХ століття. Саме в цей період у країнах Європи (друга половина ХІХ ст.) та в Російській імперії (початок ХХ ст.) відбуваються процеси державного закріплення розвитку фахової сільськогосподарської освіти та галузевих наукових центрів аграрного спрямування. До регіональних сільськогосподарських освітніх закладів входили агрономічні (сільськогосподарські) кафедри університетів.

Загальноросійськими університетськими статутами закріплювалося обов'язкове викладання сільськогосподарських дисциплін в університетах, розташованих і на українських землях: Харківському, Київському та Новоросійському. У другій половині ХІХ - на початку ХХ століття університетськими кафедрами сільськогосподарського спрямування було досягнуто значних успіхів, накопичено цінний практичний досвід, що обумовило розвиток і вузькогалузеву спеціалізацію аграрних досліджень вказаного періоду. Агрономічна кафедра Харківського університету, завдяки діяльності А.Є. Зайкевича, мала серед інших виняткове значення;

- для поглибленого вивчення багатогранної діяльності професора А.Є. Зайкевича автором запропонована наступна періодизація:

перший етап - 1866 - 1877 роки становлення вченого;

другий - 1877 - 1915 - час найбільш активної наукової, педагогічної організаційної діяльності вченого;

третій етап - 1915 - 1930 роки - заключний, присвячений роботі вченого в одній установі - Солоницькому дослідному полі;

- з'ясовано, що становлення вченого відбувалося в двох вищих вітчизняних навчальних закладах: Імператорському Новоросійському та Харківському університетах. Велике значення в визначенні наукових пріоритетів мало відрядження до Німеччини та знайомство з науковим доробком відомих на той час учених: Відемана, Кольбе, Кнапа, Рітгаузена, Лібіха. «Головним учителем» сам А.Є. Зайкевич не безпідставно вважав Л.С. Ценковського;

- показано, що вчений обґрунтовано вважається одним із основоположників наукової організації викладання агрономії, сільського господарства взагалі. А.Є. Зайкевич на різних рівнях рішуче відстоював викладання агрономічної науки при університетах, успішно боровся зі спробами закрити кафедру при Харківському університеті;

- досліджено весь науково-педагогічний шлях ученого, який пов'язаний з одним вищим навчальним закладом - Імператорським Харківським університетом, де понад 44 роки (з 1875 по 1919 роки) професор Зайкевич А.Є. займався підготовкою фахівців з агрономії. Водночас учений уперше забезпечив тісний зв'язок теорії з практикою, створивши для практично-аналітичної роботи цілу мережу дослідних полів;

- питання наукового забезпечення аграрного виробництва було викликом часу, в якому жив і працював А.Є. Зайкевич. Саме на сільськогосподарські кафедри університетів покладалося завдання наукового супроводу аграрного сектору економіки Російської імперії. Учені, що працювали на університетських кафедрах, давали кваліфіковані, науково обґрунтовані відповіді на всі практичні питання сільськогосподарського виробництва. Все це й обумовило коло та основні напрями дослідницької та організаційної роботи професора Харківського університету А.Є. Зайкевича;

- у дослідній справі заслуга вченого полягає в обґрунтуванні необхідності організації дослідних полів, особливо в зоні бурякосіяння. Надзвичайно важливим здобутком є його програма польових дослідів і методика їх проведення. Мережа дослідних полів ХТСГ, створена вченим, була визнана науковою спільнотою того часу як перша та забезпечила вихід дослідної справи в агрономічній галузі на професійний рівень.

Головна увага програм була приділена саме з'ясуванню та вивченню вітчизняних сортів сільськогосподарських рослин, впливу мінеральних добрив на врожайність культур та визначення норм їх внесення в ґрунт під різні рослини. Найбільше агротехнічних дослідів ставилося з питань застосування перегною й мінеральних добрив. Науковою новизною програм А.Є. Зайкевича для того часу було дослідження вдобрення чорноземів, підвищення їх родючості;

- протягом вісімнадцяти років А.Є. Зайкевич проводив дослідження не тільки в Харківській губернії, а й у всіх губерніях чорноземної смуги, а також тих, що виходили за межі сучасної України. Узагальнення результатів дослідів на дослідних полях першої та другої мереж ХТСГ дали змогу професору накреслити раціональні шляхи поліпшення вітчизняних сортів сільськогосподарських культур;

- професор Харківського університету А.Є. Зайкевич, як ученй-агроном, водночас вважався фахівцем із селекції, рослинознавства, фізіології сільськогосподарських рослин, агрохімії та агротехніки. Паралельно з агротехнічними дослідженнями велася селекційна робота. Були визначені характерні видові особливості 420 сортів російських пшениць, 40 сортів картоплі та 48 сортів кормового буряка;

- до кола наукових пошуків А.Є. Зайкевича, окрім дослідів у рослинництві, входили питання підвищення продуктивності тваринництва, зокрема вівчарства. Не обминув учений і проблеми бджільництва, шовківництва та багатьох інших, що потребували негайного розв'язання.

Визначною була організаційно-методична діяльність А.Є. Зайкевича не лише в дослідних установах Харківського сільськогосподарського товариства, а й у створенні насінневого бюро та відділів садівництва Харківської обласної насінневої станції.

Окрім ХТСГ, А.Є. Зайкевич співпрацював з Київським відділенням Імператорського російського технічного товариства, Всеросійським товариством цукровозаводчиків, Київським, Полтавським, іншими товариствами сільського господарства.

А.Є. Зайкевич вважається одним із організаторів Харківської селекційної станції, Лубенської дослідної станції лікарських рослин, Полтавського й Солоницького дослідних полів;

- одним із важливих напрямів діяльності А.Є. Зайкевича була організаційна діяльність та участь у проведенні фахових та спеціальних нарад та з'їздів. Найбільш інтенсивним періодом цього виду діяльності вченого був період з 1880 по 1900 рр. Виступи професора А.Є. Зайкевича було присвячено великому колу питань: розвиток сільськогосподарської освіти при університетах, становлення дослідної справи, вітчизняна селекція основних землеробських культур, насіннева справа;

- до багатогранної науково-педагогічної роботи А.Є. Зайкевича слід додати його просвітницьку - розповсюдження сільськогосподарських знань через тогочасні сільськогосподарські часописи. А.Є. Зайкевич входив до складу редакційної колегії “Южно-русской сельскохозяйственной газеты”. Статті вченого публікувалися в центральних наукових виданнях, доступних для широкого сільського читацького загалу, журналах “Хлебороб” та “Хозяйство”;

- активною була робота А.Є. Зайкевича, по збереженню національних українських традицій і мови. В співпраці з відомими вченими М.Ф. Сумцовим, Д.І. Багалієм, Т.І. Буткевичем, дослідник докладав багато зусиль розвитку й піднесенню української мови, розширенню доступу до національної освіти й культури;

- установлено, що з іменем А.Є. Зайкевича пов'язана ціла епоха в розвитку сільського господарства, зокрема фізіології рослин, агрохімії, агротехніки, селекції. Учений указував на необхідність створення вітчизняної агрономічної науки, яка ґрунтувалася б на результатах досліджень у різних ґрунтово-кліматичних зонах. А.Є Зайкевич залишив наукову спадщину, що має дотепер важливе практичне значення;

...