Лісові антропогенні ландшафти Поділля: функціонування, структура, раціональне використання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 911.2.551.438(477.44)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата географічних наук

Спеціальність 11.00.11 - конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів

Лісові антропогенні ландшафти Поділля: функціонування, структура, раціональне використання

Канський Володимир Станіславович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Науковий керівник: доктор географічних наук, професор Денисик Григорій Іванович, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, завідувач кафедри фізичної географії

Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, Заслужений діяч науки і техніки України Шищенко Петро Григорович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри географії України кандидат географічних наук, доцент Питуляк Мирослава Романівна, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, доцент кафедри фізичної географії

Захист відбудеться «26» жовтня 2010 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 26.001.07 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: МСП-680, м. Київ, просп. акад. Глушкова, 2, географічний факультет, ауд. 312.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58. Відгуки надсилати на адресу: МСП 01601, Київ - 601, вул. Володимирська, 64, географічний факультет, проф. Іщуку С.І.

Автореферат розісланий «17» вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор географічних наук, професор С.І. Іщук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Лісові ландшафти, переважно натуральні, постійно в полі зору вчених, особливо лісознавців та геоботаніків. Вагомий внесок у їх дослідження зробили С.І. Коржинський, Д.М. Кравчинський, Г.Ф. Морозов, В.М. Сукачов, Є.В. Алексєєв, П.С. Погребняк, Д.В. Воробйов, М.А. Голубець, І.Х. Удра, М.М. Вересін, В.І. Білоус. Географи і ландшафтознавці лісовим ландшафтам приділяють значно менше уваги. Лише з 70-х років ХХ ст. частково розпочались дослідження антропогенних лісових ландшафтів (Ф.М. Мільков, Г.І. Денисик, В.С. Давидчук.). Якщо врахувати, що в структурі сучасних лісових ландшафтів України антропогенні займають 87 % їх території, а в таких регіонах як Поділля - 96 %, то дослідження лісових антропогенних ландшафтів є актуальним. Актуальність зумовлена й тим, що в майбутньому роль та значення лісових антропогенних ландшафтів постійно зростатиме. У структурі лісополя України вони зараз займають 13,7 %, а в перспективі раціональними є 20-22 %, його території.

Поділля, як територія стародавнього заселення, активного й різнобічного освоєння лісових ландшафтів, є достатньо репрезентативним регіоном для детальних досліджень лісових антропогенних ландшафтів. У натуральному стані лісові ландшафти займали тут близько 62 % території (у Вінницькій області до 76 %); тепер лише 13,3 %. У майбутньому планується збільшення їх площ до 28 %.

Прийняття земельного (1992 р.), лісового (1994 р.) кодексів, низки законів стосовно раціонального використання та охорони природи в Україні - «Про природно-заповідний фонд України» (1991 р.), «Про охорону навколишнього середовища» (1991 р.), та Указ президента України (№ 995/2008 від 4.11.08) «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень» значно посилюють актуальність дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з основними напрямами науково-дослідної роботи кафедри фізичної географії Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: «Регіональне антропогенне ландшафтознавство: теорія і практика» та загальноуніверситетської теми: «Збереження навколишнього середовища та сталий розвиток» (протокол №3 від 09.11.99 р.). Матеріали дисертаційного дослідження є складовою госпдоговірної теми Державного управління екології та природних ресурсів у Вінницькій області «Інвентаризація природних комплексів природно-заповідного фонду та виготовлення наукових обґрунтувань на новостворювальні та існуючі об'єкти (№ держреєстрації 0105U 006376)», а також були використані при виконанні науково-дослідної теми Державного управління екології та природних ресурсів у Вінницькій області «Виготовлення наукового обґрунтування на створення регіонального ландшафтного парку «Мурафа»» (№ держреєстрації 0105U006375).

Мета і завдання роботи. Мета дослідження - виявити чинники та етапи антропогенізації натуральних і особливості формування, структури й функціонування сучасних антропогенних лісових ландшафтів Поділля для прогнозування змін та оптимізації їх у майбутньому.

Для досягнення мети необхідно було послідовно вирішити такі завдання:

розкрити сутність лісових антропогенних ландшафтів як об'єкту дослідження не лише ландшафтознавства, але й конструктивної географії;

поглибити теоретико-методологічні засади дослідження лісових антропогенних ландшафтів;

провести просторово-часовий аналіз чинників антропогенізації натуральних і процесів формування антропогенних лісових ландшафтів Поділля;

дослідити сучасну структуру й особливості функціонування лісових антропогенних ландшафтів Поділля;

провести класифікацію лісових антропогенних ландшафтів Поділля та обґрунтувати виокремлення їх регіональних структур;

спрогнозувати розвиток, визначити та обґрунтувати основні напрями поліпшення раціонального використання лісових антропогенних ландшафтів Поділля.

Об'єкт, предмет досліджень. Об'єктом дослідження є лісові антропогенні ландшафти Поділля.

Предметом дослідження є чинники й процеси антропогенізації натуральних та закономірності формування, функціонування, а також структура й класифікація та напрями оптимізації антропогенних лісових ландшафтів Поділля.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження є концепція взаємодії суспільства і природи - тісно взаємопов'язаних між собою складових географічної оболонки, що динамічно розвивається у просторі й часі. Теоретико-методологічною базою дослідження є минулі й сучасні лісознавчі, геоботанічні, географічні та ландшафтознавчі ідеї та розробки вітчизняних та зарубіжних вчених.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використовувалась низка взаємопов'язаних методів дослідження. Методи історико-географічного та аналітико-картографічного аналізів використані упродовж просторово-часового аналізу процесів антропогенізації натуральних лісових ландшафтів Поділля. Застосування методів теоретичного узагальнення та систематизації фактів дало можливість сформулювати основні наукові поняття, провести класифікацію лісових антропогенних ландшафтних комплексів та їх парагенетичних зв'язків. Польові методи дослідження було використано у процесі пізнання сучасних лісових антропогенних ландшафтів Поділля, особливостей їх формування та функціонування. При вивчені структури та розробці схем раціонального використання, відновлення та охорони лісових антропогенних ландшафтів Поділля застосовано картографічний, математичний, статистичний та метод моделювання і як наскрізні методи - ГІС-технологій.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше:

визначено чинники антропогенізації натуральних та процеси, що призвели до формування антропогенних лісових ландшафтів;

виділено та обґрунтовано шість етапів в історії розвитку та функціонуванні лісових антропогенних ландшафтів Поділля;

проведено аналіз сучасної структури лісових антропогенних ландшафтів Поділля;

досліджено регіональні відміни лісових антропогенних ландшафтів та проведено їх районування.

Удосконалено:

методику регіональних досліджень лісових антропогенних ландшафтів;

класифікацію лісових антропогенних ландшафтів на прикладі конкретного регіону - Поділля.

Отримали подальший розвиток:

теоретико-методологічні засади дослідження лісових антропогенних ландшафтів;

обґрунтування шляхів раціонального використання, відновлення та охорони лісових антропогенних ландшафтів Поділля.

Теоретичне та практичне значення роботи. Теоретико-методологічні та методичні здобутки виконаного дослідження можуть бути використані при вивченні лісових антропогенних ландшафтів інших регіонів України, зокрема у межах лісополя. Розроблені карти, картосхеми, прогноз розвитку та запропоновані напрями поліпшення структури сучасних лісових антропогенних ландшафтів, зокрема Поділля. Їх використовують обласні товариства охорони природи, а також Державні управління екології та природних ресурсів у Тернопільській, Хмельницькій та Вінницькій областях. Розроблені в дисертації теоретичні аспекти дослідження лісових антропогенних ландшафтів і зібраний фактичний та картографічний матеріали використовуються при викладанні курсів «Ландшафтознавство», «Антропогенне ландшафтознавство», «Природнича географія Поділля», частково «Фізична географія України» та «Проблеми конструктивної географії» у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського. Матеріали дисертації будуть використані також у книзі «Діброви Поділля» із серії «Земля Подільська» та інших виданнях.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно написаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до процесу дослідження лісових антропогенних ландшафтів. Здобувач самостійно провів польові дослідження, проаналізував та систематизував їх результати, розробив карти й картосхеми. На основі цих матеріалів удосконалив і доповнив окремі аспекти дослідження лісових антропогенних ландшафтів, виділив етапи їх формування, дослідив сучасну структуру та регіональні відміни, спрогнозував розвиток та розробив напрями їх поліпшення у майбутньому.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та результати проведених досліджень доповідались та обговорювались на щорічних звітних наукових конференціях викладачів Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського у 2003-2009 роках, наукових форумах міжнародного й регіонального рівнів, а саме: Всеукраїнській науково-практичній конференції «Природничі науки в закладах освіти України: дослідження, впровадження та перспективи» (Умань, 2005); Міжнародній науковій конференції, присвяченій 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та 60-річчю створення кафедри фізичної географії (Чернівці, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції «Екологія: наука, освіта, природоохоронна діяльність» (Умань, 2007); Третій Міжнародній науково-практичній конференції присвяченій 130-літньому ювілею академіка Степана Рудницького (Тернопіль, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції «Історична географія: початок ХХІ ст. (Вінниця, 2007)»; Другій Міжнародній науково-практичній конференції «Географія та екологія: наука і освіта» (Умань, 2008).

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 12 наукових праць загальним обсягом 4,5 д.а., з них 5 статей у виданнях, що включені ВАК України до переліку фахових видань, 5 тез доповідей за матеріалами наукових конференцій, 1 розділ колективної монографії, 1 розділ теми держзамовлення.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 172 сторінки (141 сторінка друкованого тексту основної частини), 35 рисунків, 4 таблиці, 8 додатків. Список використаних джерел налічує 279 найменувань.

Основний зміст роботи

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження лісових антропогенних ландшафтів» розглянуто та доповнено сутність лісових антропогенних ландшафтів (ЛАЛ) як об'єкту дослідження антропогенного ландшафтознавства та конструктивної географії, сформульовані наукові підходи до вирішення проблем їх типології та класифікації, що базуються як на власних, так і попередніх дослідженнях лісових ландшафтів. ліс антропогенний ландшафт

Аналіз попередніх досліджень лісів дав можливість встановити, що перші спроби класифікації лісових рослинних угруповань, або перші обґрунтовані спроби поділу лісу на типи (категорії) зроблені лісівниками й ботаніками (А.Ф. Рудзький, Д.М. Кравчинський, С.І. Коржинський та ін.) у другій половині ХІХ ст. Значно раніше, ніж були опубліковані ландшафтознавчі праці, у лісознавстві започаткували своєрідний напрям у дослідженні лісів, який з сучасних позицій можна назвати ландшафтно-типологічним. У його основі, тобто в основі типології лісів, було поняття типу лісу, або типу насадження, введеного в літературу Д.М. Кравчинським наприкінці ХІХ ст. За Г.Ф. Морозовим (1924), вчення про типи насаджень повинно складати наукову основу лісознавства, але при цьому «… ліс та його територія повинні зливатися для нас в одно ціле, в географічний індивідуум або ландшафт». Г.Ф. Морозов (1924) вперше поділив типи лісу на основні та тимчасові. Враховуючи те, що під антропогенним впливом будь-які типи лісу перетворюються у тимчасові, В.М. Сукачов (1930) запропонував ділити їх на корінні та похідні. Цей поділ виявився більш вдалим і в подальшому знайшов застосування в антропогенному ландшафтознавстві (Ф.М. Мільков, 1973).

В Україні погляди Г.Ф. Морозова та В.М. Сукачова сприйняли й розвивали геоботаніки та лісознавці Є.В. Алексєєв (1925), П.П. Кожевніков (1931), Д.В. Вороб'йов (1953), П.С. Погребняк (1955) та ін. Вони хоча й розглядали типи лісу як взаємопов'язану єдність типів деревостану й місця розташування, проте занадто переоцінили значення останнього в типології лісів. Більш того, П.П. Кожевніков (1933) ліси натурального й антропогенного походження відносив до одного типу лісорослинних умов.

У подальшому (друга половина ХХ ст.) суттєвий внесок у розвиток ландшафтознавчої типології та класифікації натуральних лісів внесли науковці школи В.М. Сукачова в Росії та М.А. Голубець (2007), М.М. Вересін (1971), В.І. Білоус (1994) в Україні, лісових антропогенних ландшафтів - учні Ф.М. Мількова (в Україні зокрема Г.І. Денисик). Завдяки їхнім дослідженням вдалося вирішити низку спірних питань між лісознавцями та ландшафтознавцями і в типології та класифікації лісових ландшафтів. Це стало можливим в результаті поєднання типів лісових масивів Г.Ф. Морозова й типів місцевостей Ф.М. Мількова.

Враховуючи це, а також результати польових досліджень лісових ландшафтів Поділля, у їх структурі виділено такі ландшафтно-висотні типи (знизу - уверх на прикладі дібров): заплавні діброви на заплавному, субори на надзаплавно-терасовому, байрачні і нагірні діброви на схиловому, а також нагірні діброви на товтровому й останцево-вододільному типах місцевостей.

На початку ХХІ ст. лісові ландшафти Поділля за своїм походженням - антропогенні. У їх структурі виділено і в подальшому охарактеризовано умовно-натуральні, похідні та лісокультурні лісові ландшафти. Дві останні категорії відносяться до лісових антропогенних ландшафтів (ЛАЛ) - лісових геокомплексів, у яких докорінно змінена структура рослинного покриву, а відповідно зазнали змін й інші геокомпоненти, або лісові ландшафти створені заново (лісокультури).

Лісові антропогенні ландшафти залежно від їх площі й структури досліджувались як самостійні ландшафтні комплекси та в складі більших за площею або рангом природних структур - регіональних (зон, країв, областей і районів) і типологічних (типу ландшафту, типу місцевостей, типу складного урочища). Особливо це стосується лісокультурних ландшафтів, котрі частіше зустрічаються на рівні типів урочищ. Саме тут діагностичними ознаками їх виокремлення є місцезростання та деревостан. При картографуванні урочищ лісових антропогенних ландшафтів, зокрема лісокультурних, крім характеристики рельєфу й властивостей ґрунтів, важливе значення має опис деревостану. Такий опис краще робити у вигляді своєрідної формули (приклад - деревостан урочища «Сабарівський ліс»):

Размещено на http://www.allbest.ru/

У другому розділі «Просторово-часовий аналіз господарського освоєння та антропогенізації лісових ландшафтів Поділля» зазначено, що лісознавці та геоботаніки вивчали переважно історію господарського освоєння лісових ресурсів і зовсім не приділяли уваги питанням лісових ландшафтів, особливостям їх антропогенізації, формування й функціонування нових - антропогенних лісових ландшафтів. У процесі дослідження виділено та обґрунтовано шість етапів антропогенізації натуральних та формування антропогенних лісових ландшафтів Поділля.

Етап експериментального освоєння лісових ландшафтів Поділля та початкової їх антропогенізації (до І тис. до н.е.). Ресурси лісових ландшафтів Поділля людина почала використовувати з пізнього палеоліту (40-35 тис. р. до н.е. - Середнє Придністер'я), змінювати їх з VІІ тис. до н.е. - часу зародження першої у Східній Європі Буго-Дністерської землеробської культури. Започатковуються підсічна й вогневищна система землеробства, поширюється лісовий переліг, після котрих відновлення корінного лісу (дібров Поділля) не відбувалося. До формування деревно-чагарникових пустищ призводив і інтенсивний випас худоби. Разом з тим, люди розчищали лише незначні за площею ділянки лісу і через один-три роки залишали їх. Це був лише «експериментальний» підхід до використання лісу. На покинутих ділянках формувались перші урочища умовно-натуральних й вторинних лісових ландшафтів.

Початок активного освоєння лісових ландшафтів (І тис. н.е. - ХІІ ст.). Про активну антропогенізацію лісових ландшафтів Поділля, а також їх поступове, але неухильне зменшення дав уяву аналіз господарського комплексу племен зарубинецької, черняхівської та інших культур, скіфів, ранніх слов'ян, а також літературні джерела античних авторів, пізніше й літописів. Деревина й вироби з неї починають відігравати суттєву роль у господарській діяльності людей, розвивається деревообробка, не втратили свого значення підсічна й вогневищна системи землеробства, дерево стає основним будівельним матеріалом тощо. Це призвело до заміни натуральних лісових ландшафтів антропогенними на значних площах: букові ліси після вирубки займали дубово-букові, дубові - дубово-грабові й, навіть, грабові. Розпочався процес заміни світлих подільських дібров дубово-грабовим і грабовим чорноліссям. Наприкінці І тис., особливо в період розквіту Київської Русі, широко представленим на Поділлі був «окультурений» лісостеп.

Етап уповільненої антропогенізації натуральних та активного формування лісових антропогенних ландшафтів (ХІІІ - початок ХVІІ ст.). В результаті татаро-монгольського нашестя люди заселяли глибини лісових хащ, будували там села, хутори, левади, вирубували ліс під розорювання й пасовища, не втратили свого значення теслярство, смолокуріння, бортництво й полювання. У структуру лісових біоценозів вводяться культурні рослини - груша, яблуня, вишня, слива тощо. На вододілах татаро-монгольські війська, а пізнане й кримські татари, випалювали значні масиви лісів.

На значних площах колишніх лісових, але розораних і покинутих земель частково відновлювались лісові ландшафти: зростали площі дубово-грабових напівсвітлих лісів та грабнякового чорнолісся, площі світлих вододільних дібров і нагірних дібров зменшувались, байрачні ліси у південних і південно-східних районах займали зарості клену, акації та бересту. Структура лісових ландшафтів Поділля суттєво змінювалась. На початку ХVІІ ст. процес активної антропогенізації лісових ландшафтів почав відновлюватись: деревина й вироби з неї стають предметом інтенсивної торгівлі, розвиваються будівництво й різноманітні промисли. Майже у кожному селі були свої майстри по дереву, в трьох головних містах Поділля - Кам'янці, Барі та Сатанові - їх працювало 90 (Г.І. Денисик, 1998).

Етап знищення лісових ландшафтів внаслідок активного розвитку лісових промислів та кораблебудування (середина ХVІІ - початок ХІХ ст.). Упродовж цього етапу знищувались як натуральні, так і відновлені в минулі сторіччя антропогенні лісові ландшафти. Це зумовлено активним розвитком лісових промислів та підвищеним попитом на їхню продукцію як на внутрішньому, так і, особливо, зовнішньому ринках. З Поділля вивозили тесаний і круглий ліс, клепку, смолу, дьоготь, попіл для виготовлення поташу і поташ. Для цього повсюдно будували буди й бурти, гути й рудні. Укладачі господарського перепису 1789 року зазначали, що поташні буди й склоробні гути винищили багаті ліси Подільського й Брацлавського воєводств. Для цього знищували в першу чергу букові, дубово-букові, дубові й дубово-грабові, трохи менше дубово-ясеневі й вільхові ліси. У ХVІІІ ст. натуральні й похідні ліси були настільки виснажені й знищені, що почали занепадати й лісові промисли. Крім цього, на початку ХІХ ст. з Поділля почали інтенсивно вивозити корабельний ліс. Лише у 1818 Чорноморський флот одержав звідси 12 тис. кубічних футів (3 396 м³) корабельного лісу (Г.І. Редько, В.П. Шлапак, 1995). Загалом, площі лісів суттєво скоротилися, хоча в окремих регіонах (Середнє Придністер'я, Опілля й Побужжя) були ще значні масиви, але переважно похідних лісів.

Етап промислового освоєння лісових ландшафтів Поділля (середина ХІХ - початок ХХ ст.). Активне заселення Поділля і розвиток капіталістичних відносин сприяли новому, промисловому освоєнню лісових ландшафтів, особливо приватних лісів після реформи 1861 р. Подільські ліси перетворювали на зруби, котрі в околицях міст і сіл у подальшому розорювали. Активно розвивалось будівництво житла й культових споруд з дерева (наприкінці ХІХ ст. на Поділлі було 2160 дерев'яних церков); у 20-х роках ХІХ ст. зароджується цукрова промисловість, з середини сторіччя починається будівництво залізниць, деревину споживали 215 винокурних, 96 цегельних, 21 лісопильний заводи, 52 заводи для випалювання вапна, 11 паперових фабрик, низка поташних і склоробних заводів (Г.І. Денисик, 1998). За 1880-1913 роки Поділля втратило 31 % лісів, і до початку ХХ ст. лісистість території складала лише 9,6 %. Разом з тим, упродовж цього етапу вперше почали відновлювати лісові ландшафти Поділля шляхом насадження лісокультур, зокрема й шпилькових. З цього часу лісові антропогенні ландшафти почали переважати в структурі лісових ландшафтів Поділля.

Формування лісових антропогенних ландшафтів Поділля упродовж 20-30-х років ХХ - початку ХХІ ст. Знищення лісів і зменшення площ лісових ландшафтів Поділля проходило в роки відбудови господарства після першої і другої світових війн. До середини 50-х років ХХ ст. обсяг вирубок значно перевищував середній приріст деревини. Разом з тим, активні лісовідновні роботи у 60-ті першій половині 80-х років призвели до збільшення лісистості території (13,2 %), проте неконтрольовані вирубки 90-х років ХХ ст. і початку ХХІ ст. знову знизили лісистість на 2 %. Зараз структура лісових ландшафтів змінена повністю. Натуральних бучин, вододільних і нагірних дібров майже не залишилось, переважають похідні грабово-дубові й грабові ліси та лісокультури. В структурі лісових антропогенних ландшафтів Поділля переважають (64 %) лісокультурні ландшафти.

У третьому розділі «Сучасна структура лісових антропогенних ландшафтів Поділля» встановлено, що за минулих півтора сторіччя процес формування лісових антропогенних ландшафтів набуває нових ознак: зменшуються не лише площі, але й повсюдно іде їх розчленування на невеликі, ізольовані один від одного лісові масиви; лісові ландшафти позбавлені перехідних катен-узлісь й оточені переважно сільськогосподарськими (польовими) ландшафтами; формування структури і природний відбір у лісових антропогенних ландшафтах проходить не лише ізольовано, але й під впливом людини - створюються нові лісокультури, відбираються плюсові та умовно-плюсові дерева, проводиться інтродукція рослин тощо; змінюється ярусна структура й видовий склад деревостанів: зникають корінні подільські види (дуб скельний, берека, гордовина тощо), натомість зростає кількість інтродукованих видів: бархат амурський, модрина сибірська, сосна кримська і звичайна, ялина європейська, дуб червоний, горобина тощо; суттєво спрощена висотна диференціація рослинності і лісових ландшафтів Поділля.

Почали активно розвиватися небажані мікроосередкові процеси (ерозійні, остепніння, заболочування), пов'язані з різними видами будівництва - дорожним, промисловим (кар'єри), селитебним а також рекреацією. Як результат, сучасні лісові антропогенні ландшафти Поділля - це складне поєднання умовно-натуральних (дуже рідко), похідних (40 %) й лісокультурних (до 60 %) ландшафтних комплексів. Реально пізнати сучасну структуру лісових антропогенних ландшафтів Поділля можливо лише внаслідок їх просторово-часового аналізу із застосуванням методу картографічної реконструкції.

Лісові антропогенні ландшафти Поділля складаються із значної кількості ландшафтних структур (комплексів) різного таксономічного рівня, що виокремленні в просторі межами неоднакового походження. Виділено межі між натуральними (зустрічаються рідко, лише на рівні фацій та інколи урочищ), натуральними й антропогенними (переважають) лісовими ландшафтними комплексами. Частіше межі представлені у вигляді екотонів, рідше - перехідних катен.

Четвертий розділ «Класифікація та регіональні відміни лісових антропогенних ландшафтів Поділля». Загальна класифікація антропогенних ландшафтів - це поділ їх на групи за найбільш суттєвим критерієм у самій структурі комплексу, або за ознакою, важливою для потреб практики (Ф.М. Мільков, 1973). При виокремленні таксономічних структур в окремих класах антропогенних ландшафтів необхідно враховувати низку ознак, притаманних лише їм. Так, зважаючи на спосіб формування лісових антропогенних ландшафтів, у межах Поділля виділено такі їх генетичні групи: відновні - формуються на місці натуральних лісових ландшафтів, але після численних вирубок; насаджені - це лісокультури; пірогенні - відновлюються на згарищах; пасквально-дигресійні - формуються у місцях надмірного випасу свійських тварин; рекреаційно-дигресійні - лісові антропогенні ландшафтні комплекси «рекреаційного» походження.

Беручи до уваги те, що формування більшості сучасних лісових антропогенних ландшафтів проходить на місці інших антропогенних ландшафтів, проведено їх поділ за попередником на «польові» - створені на розораних в минулому ділянках степів і лук, а також лісів; та створені на техногенній літооснові - розкривних породах, кар'єрах, покинутих ділянках доріг тощо.

За тривалістю існування та ступенем саморегуляції лісові антропогенні ландшафти розділено на дві групи: багаторічні, частково регульовані - час від часу потребують «профілактичного ремонту» (приклад - лісокультури) і тимчасові регульовані ландшафтні комплекси (лісові розсадники, частково придорожні та лісопольові смуги тощо).

Однією з основних є класифікація лісових ландшафтів за ступенем їх антропогенізації.

До умовно-натуральних віднесені ліси того ж типу, що існували і до вирубки, відновлення котрих відбулося стихійно, частіше вегетативним шляхом або з насіння. Зараз це найбільш продуктивні лісові натурально-антропогенні ландшафти, але вони займають лише 28-32 % площ лісів Поділля (дуб > граб-дуб). Вторинні, або похідні ліси формуються на місці корінних шляхом захоплення їх площ після вирубок малопродуктивними і малоцінними породами дерев (дуб > граб-дуб > граб). Лісокультурні - насаджені людиною ліси; у межах Поділля займають 54-56 % лісових площ (дуб + ялина + сосна + ясен).

Значне різноманіття лісових антропогенних ландшафтів (ЛАЛ) та їх регіональні відміни, що викликані формуванням у різних природних умовах та неоднаковим господарським освоєнням, дали можливість провести районування ЛАЛ. Відміни між регіональними структурами лісових антропогенних ландшафтів розкриваються на основі природничого й лісознавчого районувань, матеріалів польових досліджень з показом ступеня антропогенізації виділених регіональних структур.

Під регіональною структурою ЛАЛ мається на увазі просторове співвідношення його підкласів умовно-натурального, похідного й лісокультурного, а також територіально пов'язаних з ними ландшафтних комплексів інших класів. Особливо чітко відміни спостерігаються в зональних структурах ЛАЛ Поділля - поліських і лісостепових (лісопольових). Тут не лише міняється співвідношення площ між основними підкласами, але й характерні свої зональні типи ЛАЛ. У зональних структурах контрастні між собою крайові структури ЛАЛ. Різниця між ними зумовлена просторовим розташуванням лісових антропогенних ландшафтів, їх внутрішньою структурою, особливостями господарського освоєння та відновлення, структурою деревостанів та наявністю ландшафтних комплексів інших класів антропогенних ландшафтів. Виділено п'ять крайових структур ЛАЛ Поділля: Малополіську, Подільську, Придністерську, Придніпровську та Побузьку. Межі районів лісових антропогенних ландшафтів співпадають з контурами природних областей. Геоморфологічні та кліматичні особливості природних областей, характер їх господарського освоєння - усе це відображено в структурі виокремлених 14 районів ЛАЛ Поділля.

У п'ятому розділі «Прикладні аспекти поліпшення, раціонального використання та охорони лісових антропогенних ландшафтів Поділля» проаналізовано попередній досвід відновлення ЛАЛ у межах регіону дослідження. Зазначено, що лісовідновлення на Поділлі розпочато з другої половини ХІХ ст., активно проводилось у 30-х і 50-70-х роках ХХ ст., внаслідок чого лісистість регіону збільшилась з 9,7 до 12,6 відсотків. Разом з тим, упродовж півтора сторіччя лісовідновні роботи були направлені лише на збільшення площ лісів та вирощування значущих у господарстві відношенні порід дерев. При цьому майже зовсім не враховувались особливості нових антропогенних лісових ландшафтів, їх висотна диференціація та формування ярусної структури, а відповідно й необхідність ландшафтознавчих підходів до відновлення, раціонального використання й охорони ЛАЛ Поділля. У структурі дібров Поділля чітко виокремлювались раніше, а зараз майже знищені, найбільш продуктивні нагірнодібровні ландшафтні комплекси, що приурочені до високих берегів річок та прилеглих до них ділянок вододілів. Своєрідність їх природи зумовлена особливостями розвитку в умовах найбільш динамічного типу місцевостей - схилового. Для відновлення нагірних дібров необхідно враховувати:

- особливості їх висотної диференціації, зокрема схилову мікрозональність ландшафтних комплексів, де кожній мікрозоні відповідає своя, притаманна лише їй, низка лісових урочищ, а значить, і деревостанів. У сучасних лісовідновних заходах на це не зважають й в усіх мікрозонах насаджують одні й ті ж лісокультури;

- динаміку їхніх ландшафтних комплексів у просторі і часі. Провідними у дослідженні нагірних дібров, як і ЛАЛ загалом, є часові (багаторічна і сезонна) динамічні закономірності, котрі найкраще прослідковуються через ретроспективні ряди карт. Сезонна динаміка віддзеркалюється у фенології лісового антропогенного ландшафтного комплексу і характеризує періодичні зміни його стану. Разом вони призводять до просторової перебудови нагірнодібровного ландшафтного комплексу. За ґенезою виділено натуральну й антропогенну динаміку. Зараз у нагірних дібровах переважає антропогенна динаміка;

- антропогенний чинник, який є провідним у розвитку нагірнодібровних ландшафтних комплексів упродовж минулих двох сторіч. Ігноруючи його, неможливо поліпшити сучасний стан не лише нагірних дібров, але й лісових ландшафтів Поділля загалом.

Першочерговими у поліпшенні функціонування лісових антропогенних ландшафтів є заходи щодо відродження перехідних екотонів-узлісь. За минулі два сторіччя натуральні узлісся майже знищені. Обґрунтована необхідність відновлення повнопрофільних та частково неповнопрофільних узлісь.

Вони невід'ємна складова у функціонуванні парадинамічних ландшафтних систем «ліс - поле», «ліс - степ». В умовах Поділля на межі ЛАЛ для формування узлісь необхідно залишати смуги шириною від 30-40 до 120 м.

У процесі відновлення наявних та формуванні нових ЛАЛ Поділля враховано також їх роль та значення у формуванні екомережі Поділля (на прикладі Вінницької області) та розроблені відповідні заходи.

Висновки

У дисертації на основі вдосконалених теоретико-методологічних засад конструктивної географії та антропогенного ландшафтознавства вирішено важливе наукове завдання, що полягає у розкритті сутності лісових антропогенних ландшафтів, їх структури, ролі та значення в оптимізації, раціональному використанні та охороні сучасних ландшафтів.

На початку ХХІ ст. дослідження лісових антропогених ландшафтів є актуальними, але недостатніми.

Загалом лісові ландшафти вивчали переважно лісознавці й геоботаніки. Ще у другій половині ХІХ ст., а це значно раніше, ніж були опубліковані перші ландшафтознавчі карти (середина ХХ ст.), вони започаткували своєрідний напрям у дослідженні лісів, який із сучасних позицій можна назвати ландашафтно-типологічним.

Географи й ландшафтознавці лісові антропогенні ландшафти частково почали досліджувати лише з 70-х років ХХ ст. За минулі десятиріччя цікаві розробки представлені вченими країн Західної Європи (Німеччини, Швеції, Фінляндії), Росії та України, проте серед них і зараз переважають дослідження лісознавців, геоботаніків та екологів.

Аналітичний огляд численних архівних і літературно-картографічних матеріалів та польові дослідження дали змогу в історії освоєння й антропогенізації лісових антропогенних ландшафтів виділити низку етапів (історичних зрізів).

Вони неоднакові за тривалістю, характером впливу людини на лісові ландшафти, а також результатами, але реально відображають процес антропогенізації натуральних і формування сучасних антропогенних лісових ландшафтів Поділля.

Виділено й обґрунтовано шість етапів: етап експериментального освоєння лісових ландшафтів та початкової їх антропогенізації (до І тис. до н.е.); початок активного освоєння лісових ландшафтів (І тис. н.е. - ХІІ ст.); уповільненої антропогенізації натуральних та активного формування антропогенних лісових ландшафтів (ХІІІ - початок ХVІІ ст.); знищення лісових ландшафтів внаслідок активного розвитку лісових промислів та кораблебудування (середина ХVІІ - початок ХІХ ст.); етап промислового освоєння лісових ландшафтів Поділля (середина ХІХ ст. - початок ХХ ст.); сучасний етап формування лісових антропогенних ландшафтів упродовж 20-30-х років ХХ - початку ХХІ ст.

Лісові антропогенні ландшафти - це лісові геокомплекси, у яких докорінно змінена структура рослинного покриву, або лісові ландшафти, створені заново (лісокультури).

У формуванні сучасної структури лісових антропогенних ландшафтів Поділля своєрідним рубежем є друга половина ХІХ - початок ХХ ст. З цього часу лісові антропогенні ландшафти набувають якісно нових ознак: формуються незначні за площею, ізольовані один від одного лісові масиви, позбавлені перехідних екотонів і катен-узлісь; повністю змінена ярусна структура й видовий склад деревостанів; спрощена структура висотної диференціації лісових ландшафтів.

Усе разом призвело до активного розвитку небажаних мікроосередкових процесів, серед яких провідними є у поліських районах - заболочування й часткове остепніння, у лісопольових - ерозійно-акумулятивні, остепніння, а також до мікропроцесів, що проявляються на вирубках, згарищах, при прокладанні доріг, різних видів господарського будівництва тощо.

Важливою умовою реального пізнання лісових антропогенних ландшафтів та раціонального лісокористування є використання їх типологічних особливостей.

Лісознавцями й ботаніками типологія лісів розроблена значно краще, ніж ландшафтознавцями - типологія лісових ландшафтів. У типології лісових антропогенних ландшафтів компроміс знайдено у поєднанні типів ландшафтів та урочищ за Ф.М. Мільковим і типів лісових масивів та урочищ за Г.Ф. Морозовим.

Значне різноманіття лісових антропогенних ландшафтів Поділля дає можливість провести їх класифікацію за різними ознаками. У процесі польових досліджень лісові антропогенні ландшафти класифіковані за способом формування - відновні, насаджені, пірогенні, пасквально-дигресійні та рекреаційно-дигресійні; за попередником - створені на місці польових ландшафтів на техногенній літооснові; за тривалістю існування та ступенем саморегуляції - багаторічні, частково регульовані й тимчасові регульовані; за належністю до відповідних типів місцевостей; за ступенем господарського освоєння тощо.

У практиці проведення ландшафтознавчих досліджень і лісовідновних заходів найбільш раціональною є класифікація лісових антропогенних ландшафтів за ступенем їх антропогенізації: виділено й обґрунтовано умовно-натуральні, вторинні, або похідні й лісокультурні ландшафти Поділля.

Регіональні відміни лісових антропогенних ландшафтів зробили можливим їх районування. У межах Поділля виділено й обґрунтовано такі регіональні структури: зональні - Лісопольову й Лісопасовищну з притаманними їм лісопольовим й поліським типами лісових антропогенних ландшафтів; п'ять крайових - Малополіську, Подільську, Придністерську, Придніпровську та Побузьку. У їх межах виділено 14 районів лісових антропогенних ландшафтів.

Вони чітко виокремлюються як у просторі (за ландшафтними особливостями), так і в часі (за особливостями та характером господарського освоєння) і є обґрунтованою основою для розробки заходів щодо раціонального використання та охорони лісових антропогенних ландшафтів Поділля.

У відновленні наявних та формуванні нових антропогенних лісових ландшафтів з другої половини ХІХ ст. і до початку ХХІ ст. застосовували лише набуті знання лісівників та лісознавців. У формуванні сучасних антропогенних лісових ландшафтів необхідно враховувати розроблені ландшафтознавцями їх класифікації, особливо поділ лісових антропогенних ландшафтів на умовно-натуральні, вторинні, або похідні та лісокультурні; знання історії розвитку кожного лісового ландшафтного комплексу.

Приорітети у відновленні наявних лісових антропогенних ландшафтів Поділля надати їх найбільш знаковим у функціонуванні структурам - нагірним дібровам та узліссям (новим перехідним межам - екотонам і катенам), а також формуванню наближеної до натуральної висотної диференціації лісових антропогенних ландшафтів.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Розділи у колективних монографіях

1. Канський В.С. Лісові антропогенні ландшафти Середнього Придністров'я. / В.С. Канський // Середнє Придністров'я [За ред. Г.І. Денисика]. - Вінниця: Теза, 2007. - С. 287-290.

Статті у наукових фахових виданнях

2. Канський В.С. Часова трансформація лісових ландшафтів Поділля під дією антропогенного чинника. / В.С. Канський // Наукові записки ВДПУ ім. М.Коцюбинського. Серія: Географія. - Вінниця, 2005. - Вип.10. - С. 111-114.

3. Канський В.С. Історія розвитку типологічних досліджень лісових антропогенних ландшафтів / В.С. Канський // Наукові записки ВДПУ ім. М.Коцюбинського. Серія: Географія. - Вінниця, 2006. - Вип.7. - С. 95-99.

4. Канський В.С. Антропогенізація нагірних дібров Поділля. / В.С. Канський Наук. записки Тернопільського нац. пед. ун-ту ім. В.Гнатюка. Серія: Географія. - Тернопіль. 2007 - Вип. 3. - С. 93-96.

5. Канський В.С. Типологія лісових антропогенних ландшафтів / В.С. Канський // Наукові записки ВДПУ ім. М.Коцюбинського. Серія: Географія. - Вінниця, 2008.- Вип.15. - С. 85-89.

6. Канський В.С. Узлісся лісових антропогенних ландшафтів Поділля / В.С. Канський // Наукові записки ВДПУ ім. М.Коцюбинського. Серія: Географія. - Вінниця, 2009.- Вип.19. - С. 112-116.

Тези наукових доповідей

7. Канський В.С. Антропогенний чинник у розвитку дібров Поділля / В.С. Канський // Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та ландшафтознавства. Мат. ІІ міжнар. наук. конф. (Кривий Ріг, 5-8 жовтня, 2005 р.) - Кривий Ріг, 2005. - С. 156-159.

8. Канський В.С. Господарська діяльність та охорона лісів Поділля в ХІХ ст. / В.С. Канський // Ландшафти та геоекологічні проблеми Дністровсько-Прутського регіону. Мат. міжнар. наук. конф. (Чернівці, 15-18 грудня 2005 р.) - Чернівці, 2005. - С. 145-147.

9. Канський В.С. Нагірні діброви Поділля. / В.С. Канський // Географія та екологія: наука і освіта. Мат. І Всеукр.наук.-практ. конф. (Умань, 20-21 квітня 2006 р.) - Київ, 2006. - С. 70-72.

10. Канський В.С. Нагірні діброви Поділля: відновлення та охорона / В.С. Канський // Екологія: наука, освіта, природоохоронна діяльність. Мат. міжнар. наук.-практ. конф. (Умань, 22-23 березня 2007 р.) - Київ, 2006. - С. 26-28.

11. Канський В.С. Корабельні ліси Поділля / В.С. Канський // Історична географія: початок ХХІ сторіччя. Матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Вінниця, 3-5 жовтня, 2007 р.) - Вінниця, 2007. - С. 205-208.

12. Канський В.С. Принципи і методи дослідження лісових антропогенних ландшафтів / В.С. Канський // Географія та екологія: наука і освіта. Мат. другої Всеукр. наук.-практ. конф. (17-18 квітня 2008р.) - Умань: Візаві, 2008. - С. 92-94.

Анотація

Канський В.С. Лісові антропогенні ландшафти Поділля: функціонування, структура, раціональне використання. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.11 - конструктивна географія і раціональне використання природних ресурсів. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2010.

У дисертації удосконалено та доповнено теоретико-методологічні засади дослідження лісових антропогенних ландшафтів. На прикладі Поділля обґрунтовано періодизацію, проаналізовано етапи процесу формування й розвитку лісових антропогенних ландшафтів, досліджено їх сучасну структуру, проведено класифікацію з виокремлення умовно-натуральних, похідних і лісокультурних ландшафтів. Виявлені та досліджені регіональні особливості лісових антропогенних ландшафтів і проведено їх районування. Спрогнозовано розвиток, визначено та обґрунтовано основні напрями поліпшення, раціонального використання та охорони лісових антропогенних ландшафтів Поділля.

Ключові слова: лісові антропогенні ландшафти, структура, класифікація, нагірні діброви, умовно-натуральні, похідні й лісокультурні ландшафти.

Аннотация

Канский В.С. Лесные антропогенные ландшафты Подолья: функционирование, структура, рациональное использование. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата географических наук по специальности 11.00.11 - конструктивная география и рациональное использование природных ресурсов. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2010.

В диссертации усовершенствованы и дополнены теоретико-методологические основы исследования лесных антропогенных ландшафтов. Основными методическими подходами является пространственно-временной анализ условий и процессов функционирования современных лесных антропогенных ландшафтов Подолья. Исследованы проблемы типологии и классификации лесных антропогенных ландшафтов, определены критерии выделения их региональных структур.

Обоснована периодизация и выделены шесть этапов формирования и развития лесных антропогенных ландшафтов Подолья: этап экспериментального освоения лесных ландшафтов и начальной их антропогенизации (до І тыс. до н.э.); этап начала комплексного освоения лесных ландшафтов (І тыс. н.э. - ХІІ ст.); этап активного формирования лесных антропогенных ландшафтов (ХІІІ - начало ХVІІ ст.); этап уничтожения лесных ландшафтов в результате развития лесных промыслов и кораблестроения (середина ХVІІ - начало ХІХ ст.); этап промышленного освоения (середина ХІХ - начало ХХ ст.) и современный этап формирования лесных антропогенных ландшафтов (ХХ - начало ХХІ ст.).

В диссертации исследована современная структура лесных антропогенных ландшафтов Подолья, проведена их классификация по различным признакам, дана характеристика условно-натуральных, производных и лесокультурных ландшафтов. Определен спектр неблагоприятных микроочаговых процессов, характерных для разных таксономических структур.

Выявлены и исследованы региональные особенности лесных антропогенных ландшафтов, проведено их районирование с выделением зональных (2): Лесопастбищная, Лесополевая, краевых (5): Малополесский, Подольский, Приднестровский, Приднепровский и Бужский, районы (14): Полонский, Опольский, Кременецкий, Тернопольский, Подольских Товтр, Северно-Подольский, Центрально-Подольский, Залищецкий, Нигенско-Вербецких товтр, Ушицко-Лядовецкий, Ямпольского Приднестровья, Поросский, Побужских полесий, Бужско-Собский.

Составлен прогноз развития, определены и обоснованы основные направления улучшения, рационального использования и охраны лесных антропогенных ландшафтов Подолья.

Ключевые слова: лесные антропогенные ландшафты, структура, классификация, нагорные дубравы, условно-естественные, производные и лесокультурные ландшафты.

Annotation

Kanskyy V.S. The forest anthropogenic landscapes of Podilya: functioning, structure, rational use. - Manuscript.

Dissertation for a Candidate's degree in Geography. Speciality 11.00.11 - Constructional Geography and Rational use of Natural Resources. Taras Shevchenko National University of Kyiv. - Kyiv, 2010.

Theoretical-methodological principles of research of forest anthropogenic landscapes are improved in dissertation and complemented. In particular on the example of Podillia grounded division into periods, the stages of process of forming and development of forest anthropogenic landscapes are analysed, investigational them modern structure, classification is conducted from the selection of conditional-natural, derivates and forest-cultural landscapes. Found out and investigational the regional features of forest anthropogenic landscapes and their districting is conducted. Forecast development, certainly and grounded basic directions of improvement, rational use and guard of forest anthropogenic landscapes of Podillia.

Keywords: forest anthropogenic landscapes, structure, classification, mountain oakeries, conditional-natural, derivates and лісокультурні landscapes.

Размещено на Allbest.ru