Правове регулювання агроінвестиційної діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

УДК 349.42: 346.54

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРОІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

Грущинський Ярослав Миколайович

Київ-2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування України Кабінету Міністрів України

Наукові керівники:

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України

Шкарупа Віктор Костянтинович

доктор юридичних наук, професор Курило Володимир Іванович, Національний університет біоресурсів і природокористування України, директор Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства

доктор юридичних наук, професор Краснова Марія Василівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри трудового, земельного і екологічного права

кандидат юридичних наук, доцент Гафурова Олена Вікторівна, Національний університет біоресурсів і природокористування України, доцент кафедри аграрного, земельного та екологічного права імені академіка В.З. Янчука

Захист відбудеться «23» березня 2011 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 26.004.16 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, корп. 3, кім. 65

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 13, корп. 4, кім. 28

Автореферат розісланий «22» лютого 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Ю. Піддубний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

агроінвестиційний інтелектуальний правовий

Актуальність теми. Серед стратегічних цілей держави, визначених Законом України "Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року" є перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки, гарантування продовольчої безпеки держави та розв'язання соціальних проблем на селі. Забезпечити виконання цих цілей можливо лише шляхом залучення інвестицій в сільськогосподарське виробництво, у розвиток сільських територій, а також застосування новітніх технологій та сучасних правових механізмів управління аграрним бізнесом.

Правове забезпечення інвестиційних надходжень у сільське господарство є надважливим завдання з огляду на пріоритетність галузі для вітчизняної економіки. Здійснення системного аналізу агроінвестиційних правовідносин має сприяти розумінню юридичної природи кожного з їх учасників, визначенню кола завдань та цілей, що ставляться перед суб'єктами зазначених правовідносин. Тому, актуальність роботи полягає саме у дослідженні функціональних можливостей кожного з учасників агроінвестиційних відносин в умовах сучасної правової системи. Це дасть можливість створити передумови для окреслення проблем, що стоять на заваді залучення інвестицій в сільське господарство та сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення українського законодавства у зазначеній сфері.

Науково-теоретичне підґрунтя дослідження склали роботи українських науковців у галузі аграрного та земельного права: Н.О. Багай, Д.В. Бусуйок, О.В. Гафурової, І.В. Гиренко, І.В. Горіславської, В.М. Єрмоленка, П.Ф. Кулинича, С.І. Марченко, Л.О. Панькової, О.О. Погрібного, О.А. Поліводського, Т.П. Проценко, В.І. Семчика, В.А. Сонюка, А.М. Статівки, В.Ю. Уркевича, В.З. Янчука та інших науковців.

У процесі дисертаційного дослідження автором були використані наукові праці вчених - представників радянської та російської шкіл аграрного та цивільного права: О.Т. Ащеулова, Г.Ю. Бистрова, М.І. Брагинського, М.М. Веденіна, О.С. Йоффе, І.М. Миронця, М.І. Козиря, М.А. Краснова, О.А. Рускола, А.П. Сергєєва та інших.

Виходячи з комплексного характеру предмету дослідження, в роботі використовувалися праці відомих фахівців інших галузей права: теорії права - С.С. Алекєєва, В.О. Котюка, В.С. Несерсянца, П.М. Рабіновича; цивільного права - О.М. Вінник, О.В. Дзери, Р.А. Майданника, В.М. Коссак, Н.С. Кузнецової, А.В. Омельченка; адміністративного та господарського права - В.І. Курила, Н.О. Саніахметової, В.С. Щербини та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного університету біоресурсів і природокористування України у межах Державної науково-технічної програми „Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України”. Тема дисертації безпосередньо пов'язана з окремими аспектами наукової теми „Правове забезпечення сталого розвитку аграрного виробництва, безпеки та якості сільськогосподарської продукції” (номер державної реєстрації 0106U004241).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексне дослідження правового регулювання агроінвестиційної діяльності в Україні, розробка концептуальних засад для удосконалення механізму правового регулювання цієї сфери аграрних відносин.

Для досягнення поставленої мети у дисертаційному дослідженні визначені такі основні завдання:

- дослідити природу та обґрунтувати наявність окремого інституту правового регулювання агроінвестиційної діяльності;

- виокремити форми інвестиційної діяльності, що притаманні саме сільському господарству;

- розкрити сутність понять «агроінвестиційна діяльність» та «агроінвестиційні правовідносини»;

- виокремити та проаналізувати елементи змісту агроінвестиційних правовідносин;

- розкрити природу агроінвестиційних договорів;

- визначити сутність фінансового інвестування сільського господарства;

- з'ясувати сутність інвестування сільського господарства шляхом передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності;

- встановити можливості створення правових передумов для діяльності спеціальних економічних зон як механізму залучення інвестицій у сільське господарство;

- проаналізувати іноземний досвід правового регулювання інвестиційної діяльності в сфері сільського господарства з метою його використання в законотворчій діяльності України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері агроінвестиційної діяльності в Україні в умовах розвитку конкурентного середовища господарювання та становлення ринкових відносин.

Предмет дослідження становлять правові акти, які регулюють агроінвестиційні відносини та науково-теоретичні дослідження в процесі здійснення агроінвестиційної діяльності.

Методи дослідження. У дисертації використовувалися філософські, загальнонаукові та спеціальнонаукові методи пізнання. Зокрема: діалектичний - при визначені системи правових норм, що регулюють агроінвестиційні відносини, в результаті чого було досліджено місце інституту аграрного інвестиційного права в системі права України; структурно-функціональний - під час визначення змісту агроінвестиційних правовідносин; формально-логічний - при визначенні форм інвестування, що притаманні саме сільському господарству; правових аналогій - при визначенні поняття агроінвестиційних договорів; юридичної логіки - при визначенні понять агроінвестиційної діяльності, агроінвестиційних правовідносин та фінансової агроінвестиційної діяльності; історико-правовий - під час аналізу нормативно-правових актів, що забезпечували функціонування спеціальних економічних зон; порівняльно-правовий - при вивченні зарубіжного досвіду правового регулювання агроінвестиційної діяльності; формально-юридичний - для з'ясування змісту правових норм та нормативно-правових актів агроінвестиційного законодавства тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на дисертаційному рівні здійснено комплексне наукове дослідження правового регулювання агроінвестиційної діяльності. Новизна дисертаційного дослідження відображена в таких основних положеннях та пропозиціях, що виносяться на захист:

уперше:

- визначено поняття агроінвестиційного договору, під яким розуміється формально закріплена домовленість двох або більше сторін, що породжує їх права і обов'язки із забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції шляхом здійснення агроінвестиційної діяльності, з метою реалізації взаємних майнових та інших інтересів за допомогою системи аграрно-правових та інших договорів;

- виділено ознаки, які притаманні агроінвестиційним договорам, а саме: специфічний суб'єктний склад, що передбачає обов'язкову участь у договорі в якості виконавця сільськогосподарського товаровиробика; специфічний об'єкт - сільськогосподарське виробництво; специфічний предмет - сільськогосподарське майно, майнові та немайнові права, що можуть бути використані в сільськогосподарському виробництві; строк та інші умови договору безпосередньо залежать від особливостей сільськогосподарського виробництва;

- запропоновано поділ агроінвестиційних договорів за сферою підприємницької діяльності, в процесі якої реалізуються договірні відносини. Перша група - агроінвестиційні договори в сфері виробництва, зберігання та реалізації сільськогосподарської продукції (договори купівлі-продажу, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, договір комісії). Друга група - агроінвестиційні договори в сфері матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва (договори купівлі-продажу нерухомості, сільськогосподарської техніки, договори оренди, лізингу, договір підряду). Третя група - агроінвестиційні договори інноваційного та інтелектуального забезпечення аграрного виробництва (договір на створення (передачу) науково-технічної продукції, ліцензійний договір, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності);

- запропоновано зміни до чинного законодавства, що створять додаткові умови для залучення інвестицій у сільське господарство України. Зокрема, для створення можливості інвестування в діяльність сільськогосподарського кооперативу шляхом передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності пропонується: визначення паю в абзаці 6 статті 2 «Визначення термінів» Закону України «Про кооперацію» після слів «…майнових прав» доповнити словами «у тому числі, на об'єкти інтелектуальної власності»; визначення паю в абзаці 10 статті 1 «Основні поняття» Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» після слів «…майнових прав» доповнити словами «у тому числі, на об'єкти інтелектуальної власності»; частину 1 статті 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» після слів «…а також іншого майна» доповнити словами «та майнових прав, у тому числі на об'єкти інтелектуальної власності»;

удосконалено:

- визначення поняття агроінвестиційної діяльності, під якою розуміється сукупність правових дій фізичних осіб, юридичних осіб та держав щодо залучення та реалізації інвестицій в сільськогосподарському виробництві, з метою отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту;

- визначення поняття агроінвестиційних правовідносин, що зводиться до такого: це врегульований нормами аграрного та інших галузей права комплекс суспільних відносин, що виникають між сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання на підставі юридичних фактів (укладення агроінвестиційних договорів, формування статутних капіталів (фондів) суб'єктів підприємництва), здійснення спільної діяльності щодо реалізації інвестицій в сільськогосподарському виробництві, з метою отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту;

дістали подальшого розвитку:

- теоретичні обґрунтування особливостей форм інвестування, що притаманні саме сільському господарству. До них віднесено інвестування шляхом: формування статутних капіталів (фондів) суб'єктів аграрного підприємництва; здійснення інвестиційної діяльності на основі агроінвестиційного договору; здійснення інвестування через інститут спільної діяльності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції можуть бути використані у:

нормотворчій діяльності при підготовці проектів законів та підзаконних актів у сфері аграрних, цивільних, земельних та екологічних правовідносин;

правозастосовній діяльності в процесі реалізації інвестиційних проектів у галузі сільського господарства;

науково-дослідній роботі при подальшій розробці теорії інвестиційного права, зокрема і в аграрному секторі економіки;

навчальному процесі юридичних, економічних та аграрних вищих навчальних закладів при підготовці підручників, навчальних посібників та програм з дисциплін «Аграрне право», «Інвестиційне право»;

вихованні правової культури у сільського населення, фермерів, керівників та працівників сільськогосподарських підприємств.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно, усі положення, висновки та пропозиції сформульовані на основі особистих досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри аграрного, земельного та екологічного права імені академіка В.З.Янчука; Міжнародній науково-практичній конференції «Наука та інновація» (м. Дніпропетровськ, 2005 рік); Міжнародній науково-практичній конференці «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (м. Київ, 2010 рік). Положення, висновки і пропозиції, що містяться у дисертаційному дослідженні, були обговорені та схвалені на міжкафедральному семінарі Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Публікації. Положення та результати дослідження опубліковано в чотирьох наукових статтях у фахових виданнях України з юридичних наук, двох опублікованих тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг роботи зумовлені поставленою метою та завданнями. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (178 найменувань). Загальний обсяг дисертації 183 сторінки, з яких - 146 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено мету та завдання, об'єкт та предмет дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, висвітлено його методологічні та теоретичні засади, наукову новизну роботи, сформульовано головні пропозиції і положення, які виносяться на захист, охарактеризовано практичне значення отриманих результатів і апробацію результатів дослідження, відображено характер публікацій, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 “Правова природа та особливості інвестиційної діяльності в сільському господарстві України” містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. “Загальна характеристика законодавства, що регулює агроінвестиційну діяльність в Україні" дається перелік джерел права, що регламентують поведінку учасників інвестиційної діяльності в сільському господарстві. Серед них названі джерела: аграрного права (в частині, що регулює правосуб'єктність сільськогосподарських товаровиробників, аграрні виробничі правовідносини тощо), цивільного права (в частині що регулює інвестиційні відносини, відносини в сфері власності, відносини, що виникають у зв'язку зі створення, діяльністю та ліквідацією юридичних осіб, у повному обсязі - зобов'язальне право, частково - право інтелектуальної власності), земельного права (правове регулювання питань власності на землю і права користування землею, грошова оцінка земель, організація управління і контролю в галузі земельних відносин), фінансового права (в частині, що регулює відносини платників податків з відповідними державними органами, відносини у сфері фіскальної політики держави, діяльність контролюючих державних органів у сфері фінансових відносин, діяльність банківської системи України тощо), господарського права (в частині регулювання господарської комерційної діяльності (підприємництва), відносин суб'єктів господарювання, використання природних ресурсів у сфері господарювання тощо), екологічного права (оскільки інвестування в створення виробничої матеріальної бази сільського господарства зачіпає питання екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища).

Зважаючи на те, що агроінвестиційні відносини є однорідними за своїм змістом, регулюються нормами аграрного та інших галузей права, вони можуть бути об'єднані в окремий інститут аграрного права, який є комплексним за своєю природою.

У підрозділі 1.2. “Юридична сутність агроінвестиційної діяльності” сформульовано ознаки, що притаманні саме агроінвестиційній діяльності та відмежовують її від інвестиційної діяльності. До таких ознак віднесено: а) агроінвестиційна діяльность передбачає участь в якості виконавця сільськогосподарського товаровиробника; б) агроінвестиційна діяльність виражається в певній правовій формі (формування статутних капіталів (фондів) суб'єктів підприємництва у сфері сільського господарства, укладенні агроінвестиційного договору, спільній діяльності); в) агроінвестиційна діяльність здійснюється з урахуванням сезонних та природно-кліматичних умов; г) агроінвестиційна діяльність забезпечує розвиток сільськогосподарського виробництва.

Досліджено форми здійснення інвестиційної діяльності. Це дало підстави запропонувати авторський перелік форм, характерних для сільського господарства, а саме: формування статутного капіталу (фонду) суб'єкта аграрного підприємництва; здійснення інвестиційної діяльності на основі агроінвестиційного договору; здійснення інвестування через інститут спільної діяльності.

Доопрацьовано та запропоновано визначення поняття агроінвестиційної діяльності, як сукупності правових дій фізичних осіб, юридичних осіб та держав щодо залучення та реалізації інвестицій в сільськогосподарське виробництво, з метою отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту.

У підрозділі 1.3. “Поняття та зміст агроінвестиційних правовідносин” виокремлено елементи агроінвестиційних правовідносин. Визначено, що суб'єктами агроінвестиційних правовідносин є: інвестори, тобто особи, які вкладають інвестиції в сільськогосподарське виробництво; учасники (виконавці), тобто особи, які отримують інвестиції та реалізують їх у процесі сільськогосподарського виробництва; інші учасники, які не є сторонами агроінвестиційних правовідносин, однак беруть у них участь.

Доведено, що об'єктами аграрних правовідносин є, по-перше, інвестиції, що вкладаються у сільське господарство. По-друге - сфера підприємницької діяльності, в розвиток якої вкладаються інвестиції.

До основних рис агроінвестиційних правовідносин віднесено наступні: це певний вид суспільних відносин, урегульований нормами права (аграрного та інших галузей); вони носять комплексний характер; виникають, змінюються та припиняються у сфері сільськогосподарського виробництва; мають специфічний суб'єктний склад. Агроінвестиційні правовідносини визначені як: по-перше, зовнішні договірні відносини, виходячи з того, що суб'єкти агроінвестиційних правовідносин реалізують свої інтереси, шляхом укладення відповідних договорів; по-друге, зовнішні відносини у сфері реалізації права власності на майно та майнові права.

Агроінвестиційні правовідносини визначено як урегульований нормами аграрного та інших галузей права комплекс суспільних відносин, що виникають між сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання на підставі юридичних фактів (укладення агроінвестиційних договорів, формування статутних капіталів (фондів) суб'єктів підприємництва в АПК) щодо реалізації інвестицій в сільськогосподарському виробництві, з метою отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту.

Розділ 2 “Правове регулювання окремих форм агроінвестиційної діяльності” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Договірні агроінвестиційні відносини” обґрунтовано здатність суб'єктів аграрного підприємництва вступати в договірні інвестиційні відносини. Наведено визначення поняття агроінвестиційного договору, під яким розуміється формально закріплена домовленість двох або більше сторін, що породжує їх права і обов'язки щодо забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції шляхом здійснення агроінвестиційної діяльності, з метою реалізації взаємних майнових та інших інтересів за допомогою системи аграрно-правових та інших договорів. Обумовлено ознаки, за яких договори набувають агроінвестиційного характеру. Підкреслено їх тотожність з ознаками, що притаманні аграрно-правовим договорам, серед яких: права і обов'язки в договорі визначаються специфікою сільськогосподарського виробництва; здебільшого, ці договори безпосередньо виступають юридичною формою організації виробничого процесу.

Зважаючи на твердження професора А.М. Статівки, що суб'єкти аграрних відносин реалізують свої інтереси за допомогою системи аграрно-правових та інших договорів, не виходячи при цьому за межі аграрних правовідносин, у роботі розглянуто ряд договорів, які можуть бути використанні для урегулювання агроінвестиційних відносин. За сферою підприємницької діяльності, в процесі якої реалізуються договірні відносини,виділено наступні групи агроінвестиційних договорів: договори у сфері виробництва, зберігання та реалізації сільськогосподарської продукції; договори у сфері матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва; договори інноваційного та інтелектуального забезпечення сільськогосподарського виробництва. До першої групи віднесено договори купівлі-продажу, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, договір комісії. До другої - договори купівлі-продажу нерухомості, сільськогосподарської техніки, договори оренди, лізингу, договір підряду. У межах третьої групи розглянуто договір на створення (передачу) науково-технічної продукції, ліцензійний договір, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

У підрозділі 2.2. “Правові аспекти фінансової агроінвестиційної діяльності” досліджено поняття фінансової агроінвестиційної діяльності, що визначена як сукупність правових дій фізичних осіб, юридичних осіб та держави щодо залучення та реалізації інвестицій в сільськогосподарському виробництві, з використанням фінансових інструментів та з залученням фінансових установ, з метою отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту. Серед фінансових інструментів, що можуть бути використані в агроінвестиційній діяльності розглянуто: цінні папери та деривативи, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція. Серед фінансових установ, що приймають участь у агроінвестиційній діяльності розглянуто банківські установи та страхові компанії. Окремо досліджено правові аспекти участі в агроінвестиційній діяльності аграрних бірж, Аграрного фонду та Фонду аграрних страхових субсидій.

У підрозділі 2.3. “Правові аспекти здійснення агроінвестиційної діяльності шляхом передачі прав інтелектуальної власності” досліджено порядок передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності як один із способів інвестування сільського господарства. У якості об'єктів було виділено наступні: об'єкти промислової власності, що підлягають державній реєстрації та об'єкти авторського права, що охороняються у безумовному порядку з моменту їх створення. В рамках першої групи розглядалась правова природа таких об'єктів як: винаходи та корисні моделі, промислові зразки, об'єкти селекційних досягнень, знаки для товарів та послуг, топографія інтегральних мікросхем, фірмові найменування, найменування місця походження товару, ноу-хау. До другої групи було віднесено лише ті об'єкти, які мають прикладне значення для сільського господарства, у тому числі, комп'ютерні програми та бази даних.

Проведено порівняльний аналіз між двома способами здійснення агроінвестиційної діяльності за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, а саме, укладенням агроінвестиційного договору (договір на створення (передачу) науково-технічної продукції, ліцензійний договір, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності) та передачею об'єктів в якості внеску до статутного капіталу (фондів) суб'єктів підприємництва в сфері сільського господарства.

Розділ 3 “Удосконалення правового регулювання агроінвестиційної діяльності в Україні” включає в себе два підрозділи.

У підрозділі 3.1. “Правові аспекти функціонування спеціальних економічних зон як інструменту залучення інвестицій в сільське господарство України” розглянуто можливості використання спеціальних економічних зон як механізму інтенсифікації залучення інвестицій в агросектор України. Зокрема, проаналізовано вітчизняний досвід створення та функціонування спеціальних економічних зон. Виділено зони, діяльність яких тією чи іншою мірою стосувалася сільськогосподарського виробництва. До таких зон віднесено: Північнокримську експериментальну економічну зону «Сиваш», спеціальну економічну зону «Порт Крим», спеціальну економічну зону «Миколаїв», технологічний парк «Інноваційний центр «Броди», територію пріоритетного розвитку міста Шостка. У підрозділі проаналізовано особливості правового регулювання їх діяльності та визначено причини їх низької ефективності саме у сфері сільського господарства. Серед таких причин названо: відсутність особливого підходу до створення профільних сільськогосподарських спеціальних економічних зон, що враховував би всі особливості вітчизняного агросектору, відсутність наукового підґрунтя при запроваджені СЕЗ; незавершеність земельної реформи та неврегульованість питань землекористування; відсутність на той момент достатньої правової бази, що регулювала б діяльність господарюючих суб'єктів, у тому числі, сільськогосподарських підприємств; загальний низький розвиток вітчизняної економіки того періоду.

У підрозділі 3.2. “Зарубіжний досвід правового регулювання агроінвестиційної діяльності” розглянуто досвід зарубіжних країн у сфері інвестування сільського господарства, в результаті чого зроблено конкретні висновки та узагальнення. Зокрема, підходи до залучення інвестицій у галузь дуже різняться та залежать від мети, яку ставить перед собою та чи інша країна. Так, розглянуті країни Південної Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика) визначили для себе залучення іноземного капіталу у аграрний сектор як безумовний пріоритет та відштовхуючись від цього створили для іноземних інвесторів умови подекуди навіть кращі ніж для вітчизняних підприємців. Підтвердженням цієї тези служить аналіз реформування аргентинського законодавства в сфері інвестування сільського господарства в кінці 80-х на початку 90-х років. Податкових реформ Бразилії та Мексики, що надали широкі можливості для іноземного капіталу в сфері агроінвестиційної діяльності.

Шляхом дерегуляції економіки, лібералізації валютно-фінансової політики та запровадження нових фіскальних правил пішла Індія. Південна Корея відзначилася більшою поміркованістю в питання правового регулювання агроінвестиційної діяльності. Залучення інвестицій у сільське господарство цієї країни розпочалося в 1966 році з прийняттям Закону про іноземні інвестиції. Інша країна азійського регіону - Японія заблокувала можливість участь у аграрному виробництві іноземних громадян та підприємств, залишивши це прерогативою фізичних осіб та юридичних осіб - резидентів.

Поміркованою можна назвати правову політику у сфері агроінвестиційної діяльності країн західної Європи (зокрема, розглянутих в дисертації Франції, Італії та Німеччини). У Франції режим найбільшого сприяння надається переважно інвесторам з країн ЄС, а також таким, що інвестують у сільське господарство найменш розвинутих регіонів. У законодавстві Італії в якості механізмів стимулювання агроінвестиційної діяльності використовуються субсидії, податкові та кредитні пільги. Німеччина пішла шляхом гарантування банківського кредитування за зниженою процентною ставкою.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному досліджені наведено теоретичні узагальнення та нові вирішення наукового завдання. Найбільш вагомі результати дослідження викладені у загальних висновках.

1. Агроінвестиційні правовідносини визначено як врегульований нормами аграрного та інших галузей права комплекс суспільних відносин, що виникають між сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання на підставі юридичних фактів (укладення агроінвестиційних договорів, формування статутних капіталів (фондів) суб'єктів підприємництва в сфері сільського господарства) щодо реалізації інвестицій в аграрному виробництві, з метою отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту. Таким чином, необхідно зазначити, що правові норми, якими регулюються агроінвестиційні відносини, формують окремий інститут аграрного права, який є комплексним за своєю природою.

2. Агроінвестиційна діяльність - це сукупність правових дій фізичних осіб, юридичних осіб та держав щодо залучення та реалізації інвестицій в сільськогосподарське виробництво, з метою отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту.

3. Формами агроінвестиційної діяльності є: формування статутних капіталів (фондів) суб'єктів аграрного підприємництва; здійснення інвестиційної діяльності на основі агроінвестиційного договору; здійснення інвестування через інститут спільної діяльності.

4. Суб'єктами агроінвестиційних правовідносин є: інвестори, тобто особи, які вкладають інвестиції в сільськогосподарське виробництво; учасники (виконавці), тобто особи, що отримують інвестиції та реалізують їх у процесі сільськогосподарського виробництва; інші учасники, що не є сторонами агроінвестиційних правовідносин, однак приймаються у них участь.

Суб'єкти інвестиційних відносин у сільському господарстві одночасно наділені як правами, так і обов'язками. При цьому, інвестор, вкладаючи майно в якості інвестицій, набуває право на отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту, в якому він зацікавлений. А учасник інвестиційних відносин, отримуючи майно в своє розпорядження, стає зобов'язаний в належній реалізації інвестицій, створенні прибутку, досягненні певного соціального ефекту та передачі результату інвестору.

Необхідним є розмежовувати поняття: «сторони інвестиційних відносин» та «суб'єкти інвестиційних відносин». Оскільки ряд учасників суспільних відносин, що не є сторонами інвестиційних відносин, фактично впливають на ці відносини і можуть бути визначені як їх суб'єкти.

5. Об'єктами агроінвестиційних відносин виступають: по-перше, інвестиції, що вкладаються у сільське господарство: по-друге - сфера підприємницької діяльності, в розвиток якої вкладаються інвестиції.

6. Агроінвестиційний договір - це формально закріплена домовленість двох або більше сторін, що породжує їх права і обов'язки щодо забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції шляхом здійснення агроінвестиційної діяльності, з метою реалізації взаємних майнових та інших інтересів за допомогою системи аграрно-правових та інших договорів.

Ознаками за яких договори набувають агроінвестиційного характеру є: специфічний суб'єктний склад, що передбачає обов'язкову участь у договорі в якості виконавця сільськогосподарського товаровиробика; специфічний об'єкт - сільськогосподарське виробництво; специфічний предмет - сільськогосподарське майно, майнові та немайнові права, що можуть бути використані в сільськогосподарському виробництві; строк та інші умови договору безпосередньо залежать від особливостей сільськогосподарського виробництва.

7. Фінансова агроінвестиційна діяльність - це сукупність правових дій фізичних осіб, юридичних осіб та держави щодо залучення та реалізації інвестицій в сільськогосподарському виробництві з використанням певних фінансових інструментів та з залученням фінансових установ, з метою отримання прибутку або досягнення певного соціального ефекту.

8. Спеціальні економічні зони можуть бути використані в якості механізму інтенсифікації залучення інвестицій у сільське господарство. Основоположними елементами, що формують інвестиційний клімат та є критеріями ефективності окремо взятої економічної зони є: забезпечення належного рівня правового регулювання земельних відносин, зокрема включення до майнового обороту земель сільськогосподарського призначення; чіткого визначення суб'єктного складу агроінвестиційних відносин; вирішення питання щодо застосування спрощеного порядку створення суб»єктів аграрного підприємництва; надання пріоритетного характеру відносинам розвитку соціальної інфраструктури спеціальної економічної зони.

9. Досліджуючи досвід іноземних країн у сфері інвестування сільського господарства зроблено висновок, що підходи до залучення інвестицій у галузь дуже різняться в залежності від цілей, які ставить перед собою та чи інша країна. Для використання іноземного досвіду у вітчизняному законодавстві необхідно шукати «золоту середину» між західноєвропейським протекціонізмом по відношенню до національного інвестора та політикою «відкритих дверей» для іноземного капіталу ряду країн Латинської Америки та Азії.

Серед заходів, що можуть бути використаними у сфері правового регулювання інвестування сільського господарства України, можна назвати: чітке розмежування у законодавстві понять непрямих та прямих інвестицій, із застосуванням інвестиційних пільг та преференцій саме по відношенню до прямих інвестицій у сільське господарство; спрощена процедура вилучення іноземного капіталу із вітчизняної економіки; спрощення ввізних процедур, запровадження спеціальних та виключних правил для ввезення сільськогосподарської техніки та устаткування; застосування додаткових преференцій по відношенню до інвесторів, що вкладають кошти у інвестиційні проекти, спрямовані на розвиток сільських територій тощо.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Грущинський Я.М. Сутність інвестиційних правовідносин у сільському господарстві / Я.М. Грущинський // Держава і право. -2009. - № 46. - С. 444-449.

2. Грущинський Я.М. Правові аспекти інвестування у сільське господарство шляхом передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності / Я.М. Грущинський // Економіка Фінанси Право. - 2010. - № 6. - С. 32-35.

3. Грущинський Я.М. Іноземний досвід створення правових передумов залучення інвестицій у сільське господарство / Я.М. Грущинський // Часопис Київського університету права. - 2010. - № 3 - С. 227-231.

4. Грущинський Я.М. Фінансово-правові механізми інвестування в сільське господарство / Я.М. Грущинський // Часопис Київського університету права. - 2010. - № 4 - С. 255-259.

5. Грущинський Я.М. Правові аспекти житлового кредитування сільського населення / Грущинський Я.М. // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Наука та інновації». - Дніпропетровськ: Наука і освіта, т. 5. - 2005. - С. 34.

6. Грущинський Я.М. Використання спеціальних економічних зон як інструменту залучення інвестицій у сільське господарство України / Грущинський Я.М. // Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених». - Київ. - 2010. - С. 126.

АНОТАЦІЇ

Грущинський Я.М. Правове регулювання агроінвестиційної діяльності в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Навчально-науковий інститут земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України. - Київ, 2011.

Дисертація присвячена питанням правового регулювання агроінвестиційної діяльності в Україні. Розкривається юридична природа агроінвестиційної діяльності. Визначено поняття агроінвестиційної діяльності, агроінвестиційних правовідносин. Виокремлено форм здійснення агроінвестиційної діяльності. Досліджено елементи агроінвестиційних правовідносин, шляхом виокремлення та аналізу їх взаємодії між собою. Сформульовано основні риси агроінвестиційних правовідносин.

Наведено визначення поняття агроінвестиційного договору. Значну увагу присвячено фінансово-правовим механізмам здійснення інвестиційної діяльності у сільському господарстві. Розглянуто фінансові інструменти, що можуть бути використані у агроінвестиційній діяльності. Досліджено передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності як один із способів інвестування сільського господарства. Проведено порівняльний аналіз між двома способами інвестування за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, а саме, укладенням агроінвестиційного договору та передачею об'єктів в якості внеску до статутного капіталу (фонду).

Розглянуто можливості використання спеціальних економічних зон в якості механізму інтенсифікації залучення інвестицій у сільське господарство. Досліджено вітчизняний досвід створення та функціонування спеціальних економічних зон, а також проаналізовано причину їх низької ефективності в сфері сільського господарства. Детально проаналізовано досвід іноземних країн у сфері інвестування сільського господарства, в результаті чого зроблено конкретні висновки та узагальнення. Розроблено та сформульовано пропозиції по використанню іноземного досвіду в сфері залучення інвестицій в сільське господарство.

Ключові слова: агроінвестиційна діяльність, агроінвестиційні правовідносини, правові форми агроінвестиційної діяльності, агроінвестиційні договори.

Грущинський Я.М. Правовое регулирование агроинвестиционной деятельности в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсное право. - Учебно-научный институт земельных ресурсов и правоведения Национального университета биоресурсов и природопользования Украины. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена вопросам правового регулирования агроинвестиционной деятельности в Украине.

Диссертация состоит из введения, трех разделов, которые включают восемь подразделов, выводов, списка использованной литературы.

Во введении обосновывается актуальность темы исследования, научная новизна работы и ее практическое значение.

В первом разделе раскрывается юридическая природа агроинвестиционной деятельности. Определено понятие агроинвестиционной деятельности как совокупности правовых действий физических лиц, юридических лиц и государств по привлечению и реализации инвестиций в сельскохозяйственном производстве с целью получения прибыли или достижения определенного социального эффекта. Определено понятие агроинвестиционных правоотношений как урегулированных нормами аграрного и других отраслей права комплекс общественных отношений, возникающих между сельскохозяйственными товаропроизводителями и другими субъектами хозяйствования на основании юридических фактов (заключение агроинвестиционных договоров) по реализации инвестиций в сельском хозяйстве с целью получения прибыли или достижения определенного социального эффекта. Выделены отдельные формы осуществления инвестиционной деятельности, характерные именно для сельского хозяйства, а именно: формирование уставного капитала (фонда) субъекта аграрного предпринимательства; осуществление инвестиционной деятельности в отрасли сельского хозяйства на основе агроинвестиционного договора; осуществление инвестирования с помощью института совместной деятельности. Исследованы элементы агроинвестиционных правоотношений, путем выделения и анализа их взаимодействия между собой. Сформулированы основные черты агроинвестиционных правоотношений.

Во втором разделе с целью всестороннего анализа агроинвестиционных договоров они поделены на три группы: агроинвестиционные договора в сфере производства, хранения и реализации сельскохозяйственной продукции; агроинвестиционные договора в сфере материально-технического обеспечения сельскохозяйственного производства; агроинвестиционные договора в сфере инновационного и интеллектуального обеспечения сельскохозяйственного производства.

Рассмотрены финансовые инструменты, которые могут быть использованы в агроинвестиционной деятельности, такие как: акции сельскохозяйственных акционерных обществ, облигации сельскохозяйственных предприятий, инвестиционные сертификаты. Впервые рассмотрена передача прав на объекты интеллектуальной собственности как один из способов инвестирования сельского хозяйства. Проведен сравнительный анализ между двумя способами инвестирования с помощью объектов интеллектуальной собственности, а именно, заключением агроинвестиционного договора и передачей объектов в качестве вклада в уставный капитал (фонд).

В третьем разделе рассмотрены возможности использования специальных экономических зон в качестве механизма интенсификации привлечения инвестиций в сельское хозяйство. Исследован отечественный опыт создания и функционирования специальных экономических зон, а также проанализированы причины их низкой эффективности в сфере сельского хозяйства. Выделены ряд элементов, которые могут обеспечить успешное использование специальных экономических зон с целью привлечения инвестиций в отечественный аграрный сектор. Подробно проанализирован опыт зарубежных стран в сфере инвестирования сельского хозяйства, в результате чего сделаны конкретные выводы и обобщения. Разработаны и сформулированы предложения по использованию зарубежного опыта в сфере привлечения инвестиций в сельское хозяйство.

Ключевые слова: агроинвестиционная деятельность, агроинвестиционные правоотношения, правовые формы агроинвестиционной деятельности, агроинвестиционные договора.

Gruschynskyy Y.M. Legal regulation agricultural investment activity in Ukraine. - Manuscript.

Thesis for a candidate of science degree (law) by specialty 12.00.06 - land law, agricultural law, environmental law, natural-resources law. - Teaching-Research Institute of Land Resources and Law, National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2011.

The dissertation deals with the legal regulation of agricultural investment activity in Ukraine. The thesis consists of an introduction, three sections, which include eight subsections, findings, list of references.

In the introduction, we prove the relevance of research topic, scientific novelty, its practical significance.

The first section reveals the legal nature of agricultural investment. Defined the concept of agricultural investment. Defined the concept of agricultural investment relations. Identified certain forms of agricultural investment activities, namely: the creation of agricultural companies, investment activity on the basis of the agreement, the implementation of investment by the Institute of joint activities.

Explored the elements of agricultural investment relations. Formulated the main features of agricultural investment relations.

The second section of agricultural investment treaty are divided into two groups: investment treaties and treaties with investment character. Considered financial instruments that are used in agricultural investment legal relationship, such as: stocks of agricultural joint-stock companies, bonds, agricultural enterprises, investment certificates, promissory notes. First considered the transfer of rights to intellectual property as a way of investing in agriculture.

In the third section discusses the possibility of the use of special economic zones as a mechanism to attract investment in agriculture. Investigated the domestic experience of creation and functioning of special economic zones. Identified a number of elements that can ensure successful use of special economic zones to attract investment in the domestic agricultural sector. Analyzed in detail the experience of foreign countries in investment in agriculture. Proposals on the use of foreign experience in attracting investments in agriculture.

Key words: agricultural investment, agricultural investment relations, legal forms of agricultural investment, agricultural investment agreements.

Размещено на Allbest.ru

...