Гіподерматоз великої рогатої худоби

Размещено на http://www.allbest.ru/

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Курсова робота

на тему:

„Гіподерматоз ВРХ”

Виконав:

студент 5 курсу 2 групи

ФВМ

Герасімов А.А.

Київ 2011

План

Вступ.

1. Огляд літератури.

1.1 Визначення захворювання, морфологія і біологія збудника

1.2 Епізоотологія захворювання

1.3 Патогенез і клінічна картина

1.4 Патологоанатомічні зміни

1.5 Діагностика захворювання

1.6 Диференційна діагностика

1.7 Лікування й профілактична обробка тварин

1.8 Профілактика

1.9 Економічний збиток

2. Власні дослідження

2.1. Матеріали, методи й результати досліджень

2.2. Аналіз і обговорення отриманих результатів

2.3 Пропозиції

3. Використана література

Вступ

Молочне скотарство в нашій країні є провідною галуззю тваринництва й основним постачальником молока, м'яса, дає шкіру й іншу сировину для промисловості й органічне добриво для сільського господарства.

Великі господарства створюють необхідні умови для внутрішньогосподарської й міжгосподарської спеціалізації виробництва з інтенсивною технологією, а також для планомірної зоотехнічної роботи з підвищення продуктивних і племінних якостей худоби, впровадженню новітніх досягнень науково - технічного прогресу у всіх сферах виробництва.

Інтенсифікація й перехід тваринництва на промислову основу ведуть до концентрації на комплексах і фермах великого поголів'я. Це у свою чергу, створює сприятливі умови для розвитку популяцій досить небезпечних комах, що паразитують на певних видах тварин.

Великий збиток тваринництву наносять хвороби, що викликаються підшкірними ґедзями. Вони, як правило, носять масовий характер і протікають важко. В уражених ґедзями тварин зменшується продукція молока, м'яса, знижується якість шкір. Більшою мірою вражується ґедзями молодняк сільськогосподарських тварин, серед якого частіше, ніж серед дорослих тварин, спостерігається загибель.

У нашій країні проведена значна робота з вивчення гіподерматоза великої рогатої худоби. Вивчено видовий склад ґедзів, визначений їхній ареал, вивчена екологія в різних природно - кліматичних зонах. З'ясовано природні регуляторні системи, що визначають рівні й динаміку чисельності збудників оводових хвороб. Установлені найбільш уразливі ланки в циклах розвитку ґедзів, на основі чого визначені характер і строки проведення лікувальних і профілактичних заходів.

Завдяки успіхам хімії розроблені високоефективні засоби, що дозволяють впливати на збудників хвороб на ранніх фазах їхнього розвитку й домагатися позитивного результату.

1. Огляд літератури

1.1 Визначення захворювання, морфологія й біологія збудника

Гіподерматоз - хронічно протікаюча хвороба, великої рогатої худоби, що викликається паразитуванням личинок підшкірних ґедзів роду Hypoderma. Вона характеризується запальними явищами в місцях їхньої локалізації, загальною інтоксикацією організму й зниженням молочної й м'ясної продуктивності тварин.

Підшкірні ґедзі великої рогатої худоби належать до групи вищих двокрилих комах (Diptera), підроду коротковусі (Brachycera). Вони входять до складу сімейства Hypodermatidae, підродини Hypodermatinae, роду Hypoderma Latreille. На великій рогатій худобі паразитують два представники цього сімейства. Один з них Hypoderma bovis De Geer - звичайний підшкірний ґедзь, інший Hypoderma lineatum De Villers - південний підшкірний ґедзь.

Морфологія ґедзів. Імаго - великі, довжиною до 2 см. Комахи зовні нагадують джмеля. Тіло їх складається з голови, грудей і черевця, покрито густими волосками жовтого, жовтогарячого і чорного кольору. Муха відрізняється від строки трохи меншими розмірами, більш струнким тілом і забарвленням волосків на грудях і черевці. У самок на кінці черевця виступає яйцеклад. Крила димчасті з коричневими жилками.

Яйця дрібні, 0,85 - 1,09 мм довжиною.

Личинки I стадії при виході з яйця 0,6 мм довжиною, перед першою линькою - 17 мм, колір білий або блідо - жовтий.

За даними К.Я. Груніна (1962), личинки I стадії строки й стравохідника відрізняються по будові ротових гачків: у строки вони розділяються під гострим кутом у вигляді вилки, а в стравохідника передній кінець загострений і має зубовидний виступ. Однак у процесі міграції личинок форма ротових гачків може змінюватися. С.Д. Орлів (1962) запропонував вважати характерними ознаками строки наявність трикутних склеритів, розташованих в області псевдоцефала, позбавленого шипів ковпака й дугоподібної зони шипів, що мають великі розміри в основі і дрібні до вершини. Для личинок I стадії стравохідника він вважає характерним відсутність трикутних склеритів, наявність підколпачкових шипів і рівні розміри шипів дугоподібної зони.

Личинки II стадії крупніші, ніж личинки I стадії. Їхня довжина становить 18 - 20 мм. На місці ротових гачків у личинок II стадії лише невеликі пігментовані ділянки, по яких не можна судити про видову приналежність.

Характерними морфологічними ознаками для личинок II стадії є: у строки два задніх дихальця складаються з овальних дисків із сильно пігментованими краями, причому на кожному дихальці є від 19 до 60 (у середньому 30 - 50) пор, у стравохідника задні дихальця складаються з окремих або ледь дотичних світло - коричневих овальних дисків із числом пор від 11 до 43 (у середньому 20 - 30).

За даними К.Я. Кривко (1966), для личинок II стадії характерна наявність шипового озброєння сьомого заднього черевного сегмента, у строки ж нижня поверхня черевних сегментів гола.

Личинки III стадії строки великі, довжиною до 28 мм; стравохідника- 16-26 мм. У строки задні дихальця із зовнішньої сторони мають неправильно-овальний контур, рубець розташований на дні лійки й звичайно повністю замкнутий. Висота дихальця більша, ніж у стравохідника, досягає 1,2 мм. На задньому краї передостаннього черевного членика з спинної сторони личинки відсутня зона із шипами. У стравохідника ця зона хоча й невелика, але є. Крім того, личинки III стадії стравохідника відрізняються тим, що в них плоскі, округлені, висотою до 1 см задні дихальця, навколо яких розташована зона з 10 - 15 рядів дрібних шипів. У строки кількість рядів майже в 2 рази більша).



Личинка III стадії

Лялечки по забарвленню більш темні, ніж личинки, але зберігають всі їхні ознаки. Спинна сторона лялечки майже пряма, з яскраво вираженою кришечкою на передньому кінці.

Біологія ґедзів.

Ґедзя відносять до комах з повним перетворенням. У своєму розвитку вони проходять фази яйця, личинки, лялечки й імаго. Повний цикл розвитку підшкірних ґедзів великої рогатої худоби закінчується протягом року.

Вихід імаго ґедзів з лялечок у лабораторних умовах простежений в 1936 р. Д.И. Благовіщенським і Г.В. Сердюковой. По їхніх спостереженнях, це відбувається дуже швидко - протягом 2-3 сек. і через 30-60 сек. муха здатна літати й спаровуватися.



Життєві стадії й міграція личинки.

А) яйця B) личинки, C) під шкірою, D) лялечка, E) доросла комаха.

Дорослі ґедзі не харчуються. Живуть вони за рахунок живильних речовин, накопичених у личинковій фазі, тому життя їх нетривале. За повідомленням Д.В. Ненюкова (1933) дорослий ґедзь до кінця життя втрачає до 36 % своєї маси. Тривалість життя імаго ґедзів становить, за даними А.Л. Дулькіна (1951), 5-20 днів і 3-10 днів на думку Д.В. Савельєва (1952). К.Я. Грунин (1962) вважає, що самки строки живуть 3-5 днів, причому яйцекладку звичайно закінчують протягом перших двох діб. У непогожу прохолодну погоду ґедзі не літають, запас енергії в них витрачається повільно, у зв'язку з чим тривалість життя їх збільшується до 28 днів. У сонячні дні літ ґедзів відмічається при температурі 6-8оС, у похмурі - при 13 - 14оС.

Багато дослідників відзначають, що самці збираються щорічно на тих самих місцях, куди для спарювання прилітають самки. Після спарювання самки відразу ж відправляються на пошуки тварин для відкладання яєць.

При нападі на тварин самки строки й стравохідника поводяться по-різному. Рядок літає біля череди, переслідуючи тварин і видаючи характерні звуки. Тварини при цьому сильно турбуються, намагаються втікти від переслідування. Самка стравохідника підбирається до тварин приховано, короткими перельотами й поповзом. Залишаючись непоміченою, вона спокійно відкладає на одну волосину по 5-20 яєць у ряд. Самка строки відкладає по одному яйцю на волосину.

Самки ґедзів досить плодовиті, що дозволяє їм при порівняно невеликій чисельності підтримувати існування виду.

Л.Ф. Ромашова (1958) у десяти отриманих з лялечок самок строки знайшла в яєчниках кожної 491-672 яйця й у такої ж кількості самок стравохідника - 400-491 яйце. Для відкладання яєць самки віддають перевагу ділянкам з короткою остю і густим підшерстям - в області голодної ямки, м'якої стінки живота, паху, передньої частини стегон.

хвороба гіподерматоз великий рогатий

Кріплення яєць до волосся.

Початок і тривалість льоту ґедзів залежить від зональних особливостей їхнього розвитку, більш тривалий літ у центральній смузі, передгірних і гірських зонах і короткотривалі в низинних зонах півдня. Менш тривалий він і в крайніх північних районах свого поширення. Залежно від погодних умов року, строки льоту ґедзів можуть здвигатись на два-три тижні.

Личинки I стадії. Формування личинок усередині яйця триває в строки 3-7, у стравохідника - 3-6 днів. К.А. Бреев і В.Н. Дядечко (1964) вважають, що оптимальна температура для розвитку личинки в яйці 30-32оС За таких умов розвиток закінчується за 3,5 дні з виходом 90-100 % личинок.

Личинки, що вилупилися з яєць, проникають у тіло хазяїна. Екстракти із середньої кишки личинок I стадії строки й стравохідника володіють сильною дерматолітичною дією, що дозволяє їм проникати через шкіру тварин. Шляхи міграції личинок в організмі хазяїна точно не визначені, але більшість дослідників думають, що личинки I стадії строки після проникнення через шкіру в організм тварини мігрують уздовж великих судин і нервів до хребта й через міжхребетні отвори попадають у жирову тканину спинномозкового каналу (експериментально підтвердив К.А. Бреев, 1967 ), а личинки I стадії стравохідника мігрують убік стравоходу й локалізуються в його післизовому шарі.

Необхідно відзначити, що ураженість стравоходу, спинномозкового каналу личинками міняється по періодах року, що зв'язано зі строками льоту ґедзів. Загальна тривалість перебування личинок у стравоході й спинномозковому каналі не встановлена, але там вони збільшуються в розмірі з 1,5 - 2,6 мм до 17 мм.

Личинки II і III стадій. Зі стравоходу й спинномозкового каналу личинки мігрують в область спини й попереку, де формують сполучнотканинні капсули. Для подальшого розвитку вони мають потребу в кисні атмосферного повітря, для чого личинки утворять у шкірі свищові отвори.



Після утворення свища навколо личинок формуються сполучнотканинні капсули, у яких і проходить їхній подальший розвиток. Личинки линяють і переходять в III стадію. Природний відхід личинок I стадії при інтенсивності зараження 100-250 штук на одну тварину становить 70 % (К.А. Бреєв,1967), загибель личинок III стадії - 21, 5-21,8 % (В.М. Семенюк,1969).

Дозрілі личинки III стадії через свищеподібні отвори в шкірі виходять із капсули й падають на землю, де окуклюються.

Фаза лялечки. За спостереженнями Д.И. Благовіщенського й Г.В. Сердюкової (1936), більшість личинок III стадії виходить на окуклювання ранком і вдень. личинки, що випали, малоактивні, окуклювання їх відбувається протягом 1-2, рідше семи діб. Розвиток лялечок у природних умовах при коливанні температури протягом доби в межах 10-21оС і відносної вологості 60-80 % триває 34-44 дня.

Дослідження багатьох вітчизняних учених показали, що підшкірні ґедзі великої рогатої худоби дають тільки одне покоління в рік, і на всій території спільного перебування стравохідника й строки всі фази розвитку першого помітно зміщені на більш ранні строки.

1.2 Епізоотологія захворювання

Одним з важливих факторів, що впливають на чисельність ґедзів і ураженість тварин личинками, є щільність розселення худоби, кліматичні умови, що впливають на розвиток окремих фаз і тривалість життя цих комах.

Багатьма дослідниками підкреслюється різна екстенсивність і інтенсивність враження ґедзями різних вікових груп худоби: у молодняку ураженість вище, ніж у дорослих тварин. Співвідношення ураженості молодняку й дорослих тварин за даними Л.Ф. Ромашовій (1958 ) - 6,4:3,1 , за даними М.В. Вороніна (1959 ) - 8,4:2,7.

Меншу ураженість личинками дорослих тварин у порівнянні з молодими пояснюють їхньою підвищеною стійкістю, більшою товщиною шкіри, меншою ніжністю тканин. Е.Н. Павловский (1935 ) вважає, що вповільнення розвитку й загибель частини личинок у дорослої худоби пов'язані з віковим набутим імунітетом. Сильна ураженість личинками приводить до виснаження тварин.

Оскільки основним джерелом інвазії служать тварини, заражені личинками підшкірних ґедзів, їм належить основна роль у підтримці чисельності популяцій, поширенні збудників і самої хвороби. Переміщення великої рогатої худоби, зараженої личинками підшкірних ґедзів, неминуче веде до поширення гіподерматозу. При зовнішньому огляді тварин тільки в період клінічного прояву інвазії, що триває біля чотирьох місяців, можна визначити зараження личинками. Іншу частину року хвороба протікає приховано, і виявити ураженість тварин не представляється можливим. Тому важливо, щоб у документах на придбану худобу було зазначене благополуччя господарства по гіподерматозу, які й коли проведені лікувальні й профілактичні обробки проти гедзів.

Біологічні спостереження показали ,що імаго ґедзів звичайно не прагнуть залишати місця виводу, якщо там є велика рогата худоба. Тому немає серйозних підстав побоюватися перезараження ґедзями, що прилітають із інших територій, неблагополучних по гіподерматозу, особливо якщо чисельність ґедзів там невисока. Набагато більшу небезпеку представляє випадання та окуклювання навіть невеликого числа (10-15) личинок III стадії від випадково необроблених восени тварин. Це вже протягом першого сезону приводить до перезараження 40-50 % поголів'я череди. Тому особлива увага повинна бути приділена охопленню профілактичними й лікувальними обробками всіх тварин суспільного сектора та тварин, що перебувають в особистому користуванні.

Велику рогату худобу, закуплену в інших країнах, необхідно в обов'язковому порядку піддавати лікувально-профілактичним обробкам препаратами, що вбивають личинок. У прикордонних зонах, де худоба випасалася на суміжні із сусідньою країною пасовищах, з метою профілактики захворювання необхідно щорічно восени обробляти все поголів'я інсектицидами системної дії.

1.3 Патогенез і клінічна картина

Патогенез

Личинки підшкірних ґедзів діють на організм великої рогатої худоби механічно й загально токсично, руйнують шкіру й інші тканини й викликають важке хронічне захворювання тварини.

Личинки, що вилупилися з яєць, проникають через шкіру в підшкірну клітковину. На місці їхнього проникнення утвориться ранка, з якої виділяється серозний ексудат, через якийсь час ексудат підсихає й ранка покривається струпом. Проникнення личинок у тканину дуже болісне, супроводжується сильним занепокоєнням тварин.

Личинки стравохідника, просуваючись уздовж судинно-нервових сплетень, проникають під слизову оболонку стравоходу. На шляху руху й у самому стравоході вони викликають ушкодження тканин, випотівання з ушкоджених кровоносних судин ексудату, клітин крові. Розвивається запалення з усіма характерними ознаками - набряками, болючою місцевою реакцією. У подальшому ушкоджені ділянки заміщаються сполучною тканиною.

Шляхи міграції личинок I стадії строки лежать до спинномозкового каналу, також уздовж судин і нервових стовбурів.

Скупчення великої кількості личинок у стравоході може служити причиною його функціональних порушень, набряклості й зменшення прохідності. Потрапивши в епідуральний жир личинки строки можуть викликати розрив кровоносних судин і кровотечу. Висловлюються припущення, що скупчення великої кількості личинок у спинномозковому каналі може бути причиною напівпаралічу або повного паралічу задніх кінцівок у тварин.

Підхід личинок строки й стравохідника в підшкірну клітковину спини супроводжується запаленням. Частина личинок гине й поступово розсмоктується, а їх хітинову кутикулу, що не розсмокталася, оточує клітинний проліферат, потім сполучнотканинна капсула, що згодом може піддаватися обвапнуванню. Особливо велику шкоду заподіюють тварині личинки II і III стадій, що паразитують у підшкірних свищових капсулах. Утворення капсули навколо личинки пов'язане з розвитком запалення, і розростанням сполучної тканини. По мірі росту личинки вогнище запалення й капсула навколо неї збільшуються в розмірах. Запалені ділянки гарячі, болючі. При великій кількості личинок окремі вогнища запалення зливаються в більші ділянки й утворюють суцільну гнійну поверхню. Загальний стан тварин різко погіршується, змінюється склад крові.

А.П. Камарлі (1960) установив, що у великої рогатої худоби, зараженої личинками підшкірного ґедзя, в 1кубічному мм крові число еритроцитів знижувалося з 6,2 до 4,6 млн., а кількість лейкоцитів збільшувалася з 8,6 до 12 тис.; вміст гемоглобіну зменшувався на 8 %.

Якщо личинка гине й при цьому порушується цілісність капсули, то запальний процес здобуває гнійно-некротичний характер і поширюється на шкіру що оточує капсулу, підшкірну клітковину й м'язову тканину. Може наступити анафілактичний шок, нерідко зі смертельним результатом. При цьому у тварин набрякають повіки, губи, анальна область, подих стає утрудненим.

Протягом усього часу перебування в організмі тварини личинки живуть за рахунок поживних речовин, що поглинають з його тканин. Речовини, що виділяють личинки, для розплавлювання тканин при русі в них, а також продукти життєдіяльності личинок високотоксичні й шкідливо впливають на організм хазяїна.

Після виходу личинки з капсули запалення ще якийсь час триває. Потім починається процес регенерації. Частина тканин піддається гнійному розплавлюванню, дефекти що утворилися заповнюються сполучною тканиною. При обробці такої шкіри рубцева тканина може випадати й на місці зарослих свищів залишаються отвори або тріщини.

Клінічна картина

Перші клінічні ознаки гіподерматозу з'являються при потраплянні в шкіру личинок, що вилупилися з яєць підшкірних ґедзів. Ознаки ці слабко виражені, і їх важко помітити. У тварин з'являються сверблячка, набряк підшкірної клітковини, болючість уражених личинками ділянок. Симптоми ці можуть бути виражені протягом усього періоду літа й зараження тварин личинками, і проявлятися по-різному, залежно від того, наскільки велика чисельність нападаючих самок ґедзя. При інтенсивноьу враженні стравоходу личинками, тварини із важкістю приймають корм, а при потраплянні великої кількості личинок у спинно-мозковий канал можливий параліч задніх кінцівок.

При підході личинок до шкіри спини симптоми хвороби чітко проявляються у всіх уражених тварин. Спочатку під шкірою спини з'являються невеликі ущільнення, слабо відчутні при пальпаторному дослідженні. Через якийсь час вони перетворюються в ледь помітні горбки з отвором у центрі. При натисненні на них у тварин з'являється больова реакція. У міру росту личинки збільшується виділення зі свищевого отвору серозної рідини, що склеює волосся. Шкіра, що покриває свищову капсулу, не еластична, з підвищеною температурою й болюча.

Шерсть на спині у хворої гіподерматозом тварини ділянками або суцільно скуйовджена. У місцях розташування свищових капсул склеєні засохлим ексудатом пучки шерсті спрямовані в різні сторони. При рясному витіканні гнійного ексудату зі свищів, волосяний покрив забруднений виділеннями зеленувато-жовтого кольору. Іноді шерсть над свищовою капсулою склеєна в суцільний струп.

1.4 Патологоанатомічні зміни

Звичайно патологоанатомічні зміни спостерігаються в місцях локалізації личинок. При розтині тварин у період зараження личинками в підшкірній клітковині можна виявити невеликі пухирці, у яких проглядаються личинки від 1 до 5 мм у довжину. На поверхневій фасції тулуба, у сполучнотканинних прошарках м'язів при уважному огляді також можна виявити личинок. По шляху їх міграції помітні брудно - зелені смуги виділень. Уражені личинками ділянки стравоходу геморагічні, набряклі з боку як слизової оболонки, так і м'язової тканини. У місцях локалізації личинок у спинномозковому каналі крововиливи.



У період паразитування личинок II і III стадій найбільші зміни відзначаються в шкірі , підшкірній клітковині й м'язах. Тут добре помітні свищові капсули, оточені драглистою масою світлого або рожевого кольору, що пронизані численними наповненими кров'ю судинами.

При сильному враженні личинками відзначається серозне або серозногеморагічне запалення м'язів, що охоплює великі області спини.

1.5 Діагностика захворювання

Хворобу діагностують в основному шляхом огляду й пальпації (промацування) шкіри тварини в місцях локалізації личинок підшкірних ґедзів II і III стадій, на всьому протязі спини (від холки до хрестця).

При огляді тварин звертають увагу на стан шерстного покриву: у тварин, хворих гіподерматозом, шерсть ділянками скуйовджена. Поверхня шкіри спини горбиста - засіяна добре помітними свищовими капсулами. Якщо волосяний покрив у тварин густий і шерсть довга, то візуально свищові капсули не завжди можна помітити. Тому для виявлення хворих гіподерматозом тварин використовують промацування поверхні спини пальцями рук.

Пальпацію шкіри проводять уважно, послідовно ділянка за ділянкою, звертаючи увагу навіть на ледь помітні зміни на поверхні. Це необхідн о тому, що в початковій стадії утворення личинками свищів їх виявити досить важко. При промацуванні можна визначити маленькі струпики. Якщо розсунути шерсть і зняти струп, під ним відкриється воронкоподібний отвір. При натисненні збоку отвору з нього виходить невелика біла личинка. Більші свищові капсули визначити пальпацією простіше. Проте в сумнівних випадках дивляться, чи є у виявленому горбку отвір. Якщо такий отвір є, то виходить жива личинка. Горбки без отворів можуть бути іншого походження - внаслідок поранень, розростання сполучної тканини навколо залишків кутикули личинок, що загинули в попередні роки й ін.

У зв'язку з розробкою заходів боротьби з гіподерматозом великої рогатої худоби в осінній період, коли личинки ґедзів ще не встигли заподіяти значної шкоди тварині, виникла потреба в методах ранньої діагностики цієї хвороби. Причому в таких методах, які дозволили б фахівцям швидко й з незначними витратами праці й часу виявляти тварин, заражених личинками в літній період, для того щоб тільки цих тварин піддавати обробці лікувальними засобами.

Відомо, що в період міграції личинок підшкірних ґедзів у тканинах тварин вони виділяють продукти метаболізму. Внаслідок впливу цих продуктів, а також всмоктування чужорідних білків при загибелі частини личинок організм сенсибілізується відносно цих речовин. Враховуючи це розробляються імунобіологічні методи діагностики гіподерматозу.

За даними И.И. Бартнінкас (1964), за допомогою антигену, виготовленого з личинок підшкірних ґедзів, можна на ранній стадії діагностувати гіподерматоз у більшості уражених личинками тварин. Інвазована личинками ґедзів велика рогата худоба виявлялася внутрішкірною реакцією в 78,1 %, очною - в 73,9 %, реакцією аглютинації в 80 %. На думку автора, у виробничих умовах найбільш зручною є внутрішкірна реакція. При внутрішкірному введенні 0,2 мл антигену в область шиї, уже через годину починається потовщення шкіри, що досягає максимуму у хворих тварин через 5 - 6 годин.

В.З. Ямов, В.И. Потьомкін, Н.Г. Калініна (1976 ) запропонували проводити ранню діагностику гіподерматозу великої рогатої худоби за допомогою реакції непрямої гемаглютинації (РНГА). У реакції застосовували еритроцитарні діагностикуми з личинок гіподерм I і III стадій із сироватками великої рогатої худоби, ураженої гіподерматозом. Було встановлено, що молодняк, уперше уражений личинками, при дослідженні в жовтні - листопаді реагував позитивно в невисоких титрах (1:40,1:60) з виявленням до 100 % хворих гіподерматозом. Відзначалося зниження титру реакції в січні з виявленням до 90 % хворих тварин, потім підвищення титру реакції у квітні. У червні, після випадання личинок на окуклювання, РНГА була негативною.

Тварини, що піддавалися кількаразовому зараженню личинками гіподерм, у жовтні - листопаді реагували в більше високих титрах (1:320,1:640) з виявленням до 100 % хворих гіподерматозом, за винятком ялівок, відсоток виявлення в яких у листопаді становив 91,6 %. У більшості досліджених тварин відзначали ослаблення РНГА зі зниженням титру в січні й значне підвищення інтенсивності реакції й титру у квітні.Автори стверджують, що через 2 -3 місяці після зараження личинками підшкірних ґедзів в організмі тварин накопичується достатня кількість антитіл для виявлення хворих тварин реакцією РНГА.

Найбільш підходящим строком для імунодіагностики гіподерматозу є жовтень - листопад. У цей період у тварин всіх вікових груп реакції виражені в достатньому ступені, навіть при невисокій інвазованості. Високоспецифічна імуноферментна реакція ELISA.

Пізніше реакції слабшають, у зв'язку із чим дослідження з РНГА проводити недоцільно.

1.6 Диференційна діагностика

Гіподерматоз необхідно диференціювати від фурункульозу, при якому в центрі дозрілого фурункула піднімається невеликий флюктуючий гнійник, натиснення на нього сприяє прориву назовні гною жовтувато - білого кольору. При гіподерматозі ж у центрі горбка під струпом перебуває воронкоподібний отвір, через який при натисненні виходить біла личинка.

1.7 Лікування й профілактична обробка тварин

Лікування спрямоване на знищення личинок у тілі тварини. Із цією метою проводять ранні обробки тварин, після припинення льоту ґедзів, впливаючи на личинок I стадії, що перебувають у стані міграції по організму тварини. Якщо ранні обробки не проводилися або виявилися неефективними, проводять пізні обробки, спрямовані на знищення личинок II і III стадій. Обробці підлягає все поголів'я худоби, що випасалось на пасовищі, у тому числі худоба фермерських і індивідуальних господарств. Для цього застосовують інсектициди системної дії: гіподермін - хлорофос, діоксафос - ДО, гіпхлофос (хлорацетофос).

Гіподермін - хлорофос, діоксафос - К і гіпхлофос ллють тонкою цівкою по обох сторонах хребта від холки до хрестця за допомогою спеціального дозатора, шприца - Жане, шприца - напівавтомата Шилова в дозах: гіподермін - хлорофос тварині масою до 200 кг - у дозі 16 мл, більше 200 кг - 24; діоксафос - К і гіпхлофос - відповідно 12 і 16 мл.

В останні роки проти личинок підшкірних ґедзів широко застосовують різні імпортні препарати з макроциклічних лактонів - похідні авермектинів і мілбеміцину: івомек, івомек Plus, івомек Pour - On, цідектин, аверсект (фармацин) і фасковерм.

Івомек, цидектин і аверсект (фармацин) уводять разово підшкірно в дозі 0,2 мг/кг, фасковерм - підшкірно 1 мл на 20 кг, але не більше 10 мл на тварину.

Пізню хіміотерапію проводять разово в період максимального підходу личинок до шкіри спини методами поливання або підшкірного введення препаратів у тих же дозах, що й при ранній хіміотерапії.

Крім того, використовують метод поливання 0,2 % водну емульсію циперметрину, 2 % - кову водну емульсію гіпхлофосу й 0,0025 % - кову водну емульсію бутокса в обсязі 200 - 250 мл на тварину. Для попередження побічних явищ рекомендується за 2 дні до обробок виключити з раціону легкозброджуючі й концентровані корми. Після обробки тварин методом поливання їх краще тримати поза приміщеннями й у добре вентильованому приміщенні. Протягом доби за ними проводять спостереження і з появою ознак інтоксикації вводять підшкірно 1 % - вий розчин атропіну 1 мл на 100 кг маси тварини. При необхідності введення атропіну повторюють через 1-2 години. Молоко, отримане від оброблених корів, протягом 2 діб не повинно використовуватися для дитячого, дієтичного й лікувального харчування. Забій тварин на м'ясо дозволяється через 3 тижні.

1.8 Профілактика

Всі профілактичні заходи проводяться у відповідності з інструкцією по боротьбі з гіподерматозом великої рогатої худоби.

Не дозволяється виганяти на пасовища тварин, уражених личинками ґедзів, а також щойно завезених у господарство тварин без попередньої їхньої обробки інсектицидами системної дії.

У сезон льоту ґедзів, тварин необхідно утримувати в приміщеннях, під навісом, у притінках, випасати ранком - до початку льоту ґедзів, увечері - після закінчення їхнього льоту, уночі й удень, у прохолодну й вітряну погоду.

У господарствах зі стійловим утриманням тварин з початку випадання личинок на окуклювання й до закінчення регулярно забирають гній, складують і піддають біотермічному знезараженню.

Улітку 1 раз в 20 діб тварин обробляють піретроїдами. Для цього використовують метод поливання 0,2 % -вою водною емульсією циперметрину, 2 % - вою водною емульсією гіпхлофосу й 0,0025 % - вою водною емульсією бутоксу в об'ємі 200-250 мл на тварину.

1.9 Економічний збиток

Підшкірний ґедзь великої рогатої худоби завдає величезного збитку тваринництву. Мухи ґедзя в період льоту й кладки яєць викликають сильне занепокоєння тварин, що відбивається на їх м'ясній і молочній продуктивності. Паразитування личинок в організмі тварин викликає погіршення їхнього здоров'я, виснаження й затримку росту молодняку, зниження надоїв у корів. При високій ураженості личинками розвивається анемія, порушення обміну речовин. При забої інвазованих тварин у період розвитку личинок II і III стадій м'язова тканина в місцях їхнього знаходження набрякла, драглиста, часто із гнійним вмістом і непридатна в їжу. Шкіри від таких тварин низької якості, з великою кількістю свищових отворів.

Особливо великі втрати молочної продуктивності. У період льоту мух ґедзя вона знижувалася на 40-50 % (А.Л. Дулькін, 1951; А.П. Камарли,1958), за іншими даними (Г.І. Глотова,1968) - за три місяці надій у корів зменшувався на 220,8 л що склало 14 % річного надою.

Втрати м'ясної продуктивності від кожної тварини в період паразитування личинок II і III стадій склали: 5-6 кг (А.Л. Дулькін,1951), 29, 8-77 кг (А.П. Камарлі, 1958; А.С. Мустафьев, 1960), 18,6 кг (Г.И. Глотова, 1970).

Втрати м'яса при зачищенні туш тварин, уражених личинками коливаються від 200 гр при слабкому враженні, до 7 кг при сильному враженні (М.В. Воронін, 1964; Л.Ф. Ромашова, 1958; К.М. Єлисєєв,).

2. Власні дослідження

Метою роботи є вивчення поширення гіподерматозу великої рогатої худоби й ефективності застосовуваних препаратів для проведення лікувально-профілактичних заходів проти гедзів.

2.1 Матеріали, методи й результати досліджень

При написанні роботи були взяті 2 групи телят по 10 голів у кожній, у віці 2-х років.

У першій групі для ранньої хіміотерапії, відразу по закінченні льоту ґедзів (у вересні) застосовували гіподермін-хлорофос, у дозі 16 мл яким поливали тонкою цівкою по обох сторонах хребта зі шприца Жане, дворазово з інтервалом в 30 днів, тому що за результатами весняного обстеження худоби було виявлено більше 1 % тварин, уражених личинками підшкірного ґедзя. У другій групі використовували івомек у дозі 2 мг/кг маси тіла тварини одноразово, підшкірно.

Результати оцінювали 20-22 березня методом огляду й пальпації шкіри спини й крупа. При цьому в першій групі була виявлена одна тварина, уражена чотирма личинками гіподерм. При цьому екстенсивність інвазії (ЕІ) склала 10 %, а інтенсивність інвазії - 4 личинки в середньому на одну тварину. У другій групі тварин, уражених гіподермами виявлено не було.

При проведенні пізньої хіміотерапії (кінець березня-початок квітня), також були взяті 2 групи телят по 10 голів у кожній, у віці 2-х років, але вже з явними клінічними ознаками. У першій групі застосовували гіподермін-хлорофос у дозі 16 мл шляхом поливання по обох сторонах хребта, у другій- івомек у дозі 2 мг/кг маси тіла, підшкірно, разово.

Таблиця № 1.

Перша дослідна група .

Дата дослідж.	Вид тварини	Вік	№ тварини	Кількість личинок в однієї тварини
10.04.06 р.	ВРХ	2 роки	1	3
10.04.06 р.	ВРХ	2 роки	2	4
10.04.06 р.	ВРХ	2 роки	3	6
10.04.06 р.	ВРХ	2 роки	4	5
10.04.06 р.	ВРХ	2 роки	5	4
10.04.06 р.	ВРХ	2 роки	6	3
10.04.06 р.	ВРХ	2 роки	7	3
10.04.00 р.	ВРХ	2 роки	8	4
10.04.00 р.	ВРХ	2 роки	9	4
10.04.00 р.	ВРХ	2 роки	10	7

Інтенсивність інвазії (середня кількість личинок на одну тварину) склала 4,3 личинки.

Таблиця № 2.

Друга дослідна група .

Дата обстеж.	Вид тварини	Вік	№ тварини	Кількість личинок в однієї тварини.
10.04.00 р.	ВРХ	2 роки	1	3
10.04.00 р.	ВРХ	2 роки	2	5
10.04.00 р.	ВРХ	2 роки	3	4
10.04.00 р.	ВРХ	2 роки	4	4
10.04.00 р.	ВРХ	2 роки	5	3
10.04.00 р.	ВРХ	2 роки	6	5
10.04.00 р.	ВРХ	2 роки	7	6
10.04.00 р.	ВРХ	2 роки	8	4
10.04.00 р.	ВРХ	2 роки	9	6
10.04.00 р.	ВРХ	2 роки	10	7

Інтенсивність інвазії склала 4,7 личинки на одну тварину.

Якість проведеного лікування телят оцінювали через 10 днів після їхньої обробки, шляхом підрахунку кількості загиблих і живих личинок, у кожній обробленій групі тварин. У першій групі до обробки було 43 личинки гіподерм, після обробки загинули всі личинки, у такий спосіб загибель личинок склала 100 %. У другій групі з 47 личинок загинуло 45, що склало 96 %.

2.2 Аналіз і обговорення отриманих результатів

Представлений матеріал, отриманий у дослідах на 2-х літніх телятах з різним ступенем інтенсивності інвазії, свідчить про 100 % - у ефективність івомеку проти личинок підшкірного ґедзя I стадії (рання хіміотерапія). Крім того, у терапевтичних дозах препарат безпечний для тварин всіх вікових груп, у тому числі для вагітних і племінних. Івомек має широкий спектр протипаразитарної дії. З обліком того, що змішані інвазії реєструють частіше, однократне застосування івомеку звільняє тварин не тільки від личинок гіподерм, але й від фасціол і личинок нематод. Згубна дія препарату полягає в порушенні окисного фосфорилювання й енергетичного обміну паразита.

При проведенні пізньої хіміотерапії кращі результати в порівнянні з івомеком були отримані після застосування гіподермін-хлорофосу, що пояснюється його безпосереднім контактом з личинками II і III стадій при поливанні по обох сторонах хребта.

Із проведених досліджень можна зробити висновок, що для знищення личинок I стадії (рання хіміотерапія) краще підходить івомек, а для боротьби з личинками II і III стадій (пізня хіміотерапія) ефективніше гіподермін-хлорофос.

2.3 Пропозиції

Затвердити й провести план лікувально - профілактичних заходів.

Замість гіподермін-хлорофосу застосовувати івомек, що дозволить знищити 100 % личинок I стадії й профілактувати різні гельмінтози великої рогатої худоби.

Підвищити рівень культури обслуговуючого персоналу й поліпшити умови утримання тварин.

Тварин, вражених личинками II і III стадій не виганяти на пасовища до повного знищення личинок.

3. Використана література

Абуладзе К.И. Паразитология и инвазионные болезни сельско - хозяйственных животных. М. : Колос, 1982.

Абуладзе К.И. Практикум по диагностике инвазионных болезней сельско - хозяйственных животных. М. : Колос, 1984.

Акбаев М.Ш. Паразитология и инвазионные болезни животных. М. : Колос, 1998.

Андреев К.П. Ветеринарная энтомология и дезинсекция. М. : Колос, 1966.

Дьяконов Л.П. , Орлов И.В. , Абрамов И.В. и др. Паразитарные болезни сельско - хозяйственных животных. М. : Агропромиздат, 1985.

Дядечко В.Н. и Ямов В.З. Подкожные оводы - вредители животных. Свердловск, Средне - Уральское книжное издание, 1966.

Журнал “Ветеринария”. М. : Колос, 1995. № 3; 1996. № 5,6; 1998. № 2,3,8; 2000. № 8.

Кузнецов А.Ф. Справочник ветеринарного врача. Санкт - Петербург “Лань”, 2000.

Непоклонов А.А. Болезни животных вызываемые оводами. М. : Колос, 1980.

Никитин И.Н. , Шайхаманов М.Х. , Воскобойник В.Ф. Организация и экономика ветеринарного дела. М. : Колос, 1996.

Никитин И.Н. Практикум по организации и экономике ветеринарного дела. М : Колос, 1998.

Родин С.Д. Защита животных от клещей и насекомых. М. : Россельхозиздат, 1981.

Савельев Д.А. Кожный овод крупного рогатого скота и меры борьбы с ним. Государственное издательство сельско - хозяйственной литературы. Москва 1951 Ленинград.

Третьяков А.Д. Ветеринарное законодательство. 3 Том. М. : Колос, 1981.

Якубовский М.В. , Карасёв Н.Ф. Паразитарные болезни животных. Справочник. Минск : Ураджай, 1991.

Размещено на Allbest.ru

...