Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний лісотехнічний університет України

УДК 502*211(1-751.3)630*(292.451/454)

ЕКОЛОГІЧНА РОЛЬ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИХ ТЕРИТОРІЙ

НА ПІВНІЧНОМУ МЕГАСХИЛІ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ

06.03.03 - лісознавство і лісівництво

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

ЛЯЛЮК-ВІТЕР Галина Дмитрівна

Львів 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті гірського лісівництва ім. П.С. Пастернака Державного комітету лісового господарства України, Національної академії наук України

Науковий керівник: доктор біологічних наук, професор, Парпан Василь Іванович Український науково-дослідний інститут гірського лісівництва ім. П.С. Пастернака, директор

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, доцент, Заїка Володимир Костянтинович, професор кафедри лісівництва Національного лісотехнічного університету України

кандидат сільськогосподарських наук, Шпільчак Мирон Богданович, заступник директора з наукової роботи природного заповідника “Горгани”

Захист відбудеться “19” листопада 2009 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.072.02 у Національному лісотехнічному університеті України за адресою: 79057, м. Львів, вул. Ген. Чупринки, 103, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного лісотехнічного університету України за адресою: 79057, м. Львів, вул. Ген. Чупринки, 101.

Автореферат розісланий “16” жовтня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.В. Лавний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

лісовий заповідний мегасхил карпати

Актуальність теми. Антропогенна зміна оточуючого природного середовища призвела до нагальної потреби збереження його еталонів, яких зміни ще глибоко не торкнулися. Такі еталони об'єднуються в екологічну мережу. Основою для її розбудови служить державний природно-заповідний фонд (ПЗФ). Особливої уваги й удосконалення потребують лісові території ПЗФ. Це можливо за умови ретельного вивчення біоекологічних процесів в них, оцінки екологічної ролі і розробки науково-обгрунтованих природоохоронних принципів збереження, розвитку й функціонування. Оскільки у даний період виникла потреба переходу від пасивних форм охорони таких територій до активної стратегії щодо їх збереження і багатофункціонального використан- ня, важливо раціонально використовувати лісовий ПЗФ для освітньо-екологічного виховання населення і належного рекреаційно-туристичного освоєння. Кількісна екологічна оцінка ПЗФ та його поліфункціональна роль в літературі висвітлені недостатньо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця є складовою частиною держбюджетних і договірних тем, замовниками яких були Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Державний комітет лісового господарства України, обласні управління охорони навколишнього природного середовища і лісового та мисливського господарства Карпатського регіону: “Провести інвентаризацію об'єктів природно-заповідного фонду в лісах Івано-Франківської області з метою розробки критеріїв їх функціональної відповідності” (№ держреєстрації 0200U003652); “Удосконалити способи лісової селекції, насінництва, збереження і раціонального використання генетичних ресурсів деревних видів у Карпатському регіоні та на прилеглих територіях” (№ держреєстрації 0100U001491); “Вивчити антропогенний вплив на ліси різного цільового призначення та опрацювати шляхи сталого лісокористування в Українських Карпатах” (№ держреєстрації 0105U007529); “Удосконалити систему збереження й невиснажливого використання генетичного різноманіття лісових порід у Карпатському регіоні” (№ держреєстрації 0105U007530); “Підготовка матеріалів до проекту створення національного природного парку “Верховинський” (№ держреєстрації 0106U010305).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягала у вивченні сучасного стану, структури, дендрорізноманіття та генетичних ресурсів малопоширених деревних видів лісового природно-заповідного фонду, його біоекологічних функцій, розробці заходів із упорядкування, рекреаційно-туристичного освоєння ПЗФ на північному мегасхилі Українських Карпат.

Для досягнення поставленої мети передбачалось виконання наступних завдань:

- дати еколого-лісівничу оцінку стану лісів на територіях і об'єктах ПЗФ;

- дати лісівничо-типологічну й популяційну характеристику ПЗФ;

- вивчити санітарно-гігієнічні функції лісових екосистем ПЗФ;

- оцінити рекреаційний потенціал лісового покриву на природно-заповідних територіях;

- розробити наукові засади зі збереження та раціонального використання лісового ПЗФ, ядра екологічної мережі.

Об'єкт дослідження - природно-заповідні лісові екосистеми.

Предмет дослідження - сучасний стан, структура, організація, санітарно-гігієнічні функції і рекреаційні можливості лісових екосистем ПЗФ.

Методи дослідження: лісівничо-таксаційні - для закладки пробних площ, вивчення особливостей росту дерев та їх біометричних показників на природно-заповідних територіях і об'єктах; генетико-селекційні - вивчення популяційної мінливості і селекційно-формової структури насаджень малопоширених деревних видів ПЗФ; біоекологічні - для дослідження рекреаційної ємності лісових угруповань; фізіологічні - для встановлення киснепродуктивних, газопоглинальних і фітонцидних функцій лісових видів та їх фітоценозів; математико-статистичні - для обробки й аналізу експериментальних даних.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в Карпатському регіоні проведено аналіз природних і антропогенних чинників, які впливають на сучасний стан природно-заповідного фонду, досліджено екологічну роль лісових природно-заповідних територій і об'єктів, наведено прогноз їх довговічності і встановлено критерії функціональної відповідності, вивчено санітарно-гігієнічні функції і рекреаційний потенціал, розроблено заходи із збереження і раціонального поліфункціонального використання лісового природно-заповідного фонду.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати рекомендуються для впровадження у лісову галузь Карпатського регіону з метою впорядкування природно-заповідних територій і об'єктів, їх збереження і використання. Це дає можливість підвищити роль лісового ПЗФ у проведенні дозвілля та відпочинку населення і екологічного виховання, що є складовою активної форми його охорони, частково реалізувати в життя Указ Президента України № 611/2009 “Про додаткові заходи щодо розвитку природо-заповідної справи в Україні”.

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні напряму досліджень, постановці завдань, розробці програми й методики робіт, безпосередній участі в аналізі відомчих матеріалів, натурному обстеженні об'єктів, закладці пробних площ й відборі зразків, проведенні необхідних лабораторних аналізів, розрахунків, збору даних з усіх розділів, їх камеральній обробці, аналізі та узагальненні отриманих результатів, формулюванні висновків.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи та результати досліджень апробовані й отримали позитивну оцінку на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: “Екологічні та соціально-економічні аспекти катастрофічних стихійних явищ у Карпатському регіоні” (Рахів, 1999); “Національні природні парки: проблеми становлення й розвитку” (Яремче, 2000); “Наукові основи ведення сталого лісового господарства” (Івано-Франківськ, 2005); “Лісове та мисливське господарство: сучасний стан та перспективи розвитку” (Житомир, 2007); “Значення та перспективи стаціонарних досліджень для збереження біорізноманіття” (Львів-Пожижевська, 2008); наукових і науково-технічних конференціях: “Охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів” (Донецьк, 1999); “Конференціях професорсько-викладацького складу Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу” (Івано-Франківськ, 2000, 2001); “Лісова типологія в Україні: сучасний стан, перспективи розвитку” (Харків, 2007).

У закінченому вигляді дисертаційну роботу розглянуто на розширеному засіданні лабораторій екології, лісівництва, лісовідновлення, лісової селекції і насінництва Українського науково-дослідного інституту гірського лісівництва ім. П.С. Пастернака, а також на кафедрі безпеки життєдіяльності Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 13 наукових праць, із них 4 - у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, семи розділів, висновків та рекомендацій, списку використаних джерел та додатків. Робота викладена на 258 сторінках, включає 39 таблиць та 60 рисунків. Список використаних джерел складається з 245 найменувань. Додатки займають 25 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

СУЧАСНИЙ СТАН ТА БІОРІЗНОМАНІТТЯ ЛІСІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

У розділі висвітлені історичні аспекти розвитку природоохоронної справи, важливим етапом яких є заповідання. Вагомий внесок у виділення й вивчення природно-заповідних територій і об'єктів у Карпатах зробили: С.М. Стойко (1977, 1982, 1993, 1999), Д.І. Ляхович (1999), Т.Л. Андрієнко, П.Г. Плюта, Є.І. Прядко (1991), О.О. Кагало (1999), П.Р. Третяк (1997), а в інших регіонах - Т.Л. Андрієнко, Р.Я. Арап, Д.П. Воронцов та ін. (2003), В.Д. Бондаренко, Г.Т. Криницький та ін. (2006), П.Т. Ященко (1999), Й.В. Царик (2003).

Важливими складовими природоохоронної діяльності є удосконалення мережі природоохоронних територій, підвищення їх репрезентативності та оцінка функціонування (Шеляг-Сосонко, 2005; Петрова, Третяк, 2004; Царик, 2003; Приходько, 2000, 2007; Кагало, 1999, 2003, 2007; Ященко, 1999; Борозець, Форощук, 1999; Ткачик, 1996). Акцентується увага, що в сучасній літературі домінує пасивний метод охорони; активні поліфункціональні засади, особливо їх рекреаційна цінність, опрацьовані фрагментарно (Лялюк, 2001; Лялюк-Вітер, 2008).

Проаналізовано участь України у виконанні міжнародних правових документів у галузі збереження біорізноманіття. Роботи із збереження генетичної мінливості лісів розпочались у Європі в 1995 році з часу утворення Європейської програми збереження лісових генетичних ресурсів (EUFORGEN). З 1996 року дослідження з цього напрямку проводяться у Карпатському регіоні (Яцик, Гайда, Парпан, 1998, 2001, 2005, 2007, 2008; Яцик, Феннич, Лялюк, 2000; Яцик, Лялюк-Вітер, Ступар, 2007) та інших регіонах України.

Важливими санітарно-гігієнічними функціями лісів рекреаційного призначення є киснепродуктивна й газопоглинальна функції, здатність очищувати повітря від хвороботворних мікроорганізмів завдяки продукуванню фітонцидів. Цим питанням присвячені праці С.В. Белова (1964, 1983), Л.Д. Єсімчика, Г.Д. Блюміна та ін. (1985), Т.В. Старовойтової, Є.С. Лахно (1964, 1967), М.М. Матвеєва (1972), З.В. Степанова (1975), М.В. Григорєвої (2000), а в Карпатському регіоні дослідження з цього напрямку проводили Я.М. Семчук, Г.Д. Лялюк (2000), Г.Д. Лялюк (2003).

Привернута увага широкого кола дослідників до проблем рекреаційного використання лісів. Це стосується розробки нормативів допустимих навантажень для основних типів лісу, встановлення типів порушень лісових фітоценозів (стадій дигресії) і діагностичних ознак для їх виділення, визначення загальних принципів функціонального зонування рекреаційних територій і ведення господарства в них (Дыренков, 1983; Маргус, 1983; Репшас, 1979, 1983; Смаглюк, Середин, Питикин, Парпан, 1983; Середин, Парпан, 1988; Рысин, 1983; Таран, 1977, 1979; Чижова, 1977; Уліганець, 2002; Гетьман, 2000). Стосовно природно-заповідних територій дослідження з рекреації є фрагментарними (Лялюк, 2001).

ОБ'ЄКТИ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Об'єктами наших досліджень були лісові природно-заповідні території та об'єкти північного мегасхилу Українських Карпат, які знаходяться на території Надвірнянського та Делятинського державних підприємств лісового господарства Івано-Франківського обласного управління лісового і мисливського господарства та лісові екосистеми Карпатського національного природного парку (КНПП).

В основу методичних підходів з вивчення оцінки стану лісового ПЗФ покладено збір, систематизацію й аналіз відомчих та лісовпорядних матеріалів, формування й роботу з базами таксаційних даних щодо об'єктів ПЗФ, натурні обстеження об'єктів та оцінка їх функціональної відповідності й перспектив існування. Під час натурних досліджень застосовувались лісівничо-таксаційні методи, встановлювали санітарний стан деревостанів, показники їх стійкості, перспективи довговічності.

На основі показників структурної організації проводився розподіл лісів на три категорії за походженням: умовно праліси, природні та антропогенні ліси (Парпан, 1994; Смирнова, 1999). Оцінка змін у лісовому покриві ПЗФ проведена за методичним підходом, запропонованим В.І. Парпаном (1987). Оцінка санітарного стану здійснена за шкалою А.А. Рижова, В.Т. Козака (1989). Функціональна відповідність об'єктів ПЗФ встановлювалась на основі показників деревостанів, відомчих даних про їх призначення, динаміку господарських заходів й матеріалів натурного обстеження.

Вивчення лісових генетичних ресурсів здійснювалось у деревостанах КНПП на постійних пробних площах за відповідною апробованою методикою (Яцик, 2005, 2006, 2007).

Оцінка санітарно-гігієнічних функцій лісів ПЗФ полягала у встановленні киснепродуктивної й газопоглинальної функцій насаджень за методиками С.В. Белова (1964); М.І. Чеснокова, В.М. Долгошеєва (1978) і визначенні фітонцидної активності головних лісоутворюючих видів за методиками П.Л. Іванченко (1959), М.М. Матвеєва (1972), Б.П. Токіна (1980).

Розрахунок рекреаційної ємності лісових масивів проводився за характеристиками окремих виділів через визначення гранично допустимої чисельності рекреантів для основних типів лісу із поправками-коефіцієнтами за стрімкістю схилу, гігротопами, кам'янистістю грунтів, типом деревостанів, віком, повнотою, ярусністю та за категоріями лісів для національних парків (Середін, Парпан, 1988; Шпарик, Лопарьова, 2006, 2007).

ПРИРОДНО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ РЕГІОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

У розділі дисертаційної роботи наведено характеристику геологічних і геоморфологічних особливостей північного мегасхилу Українських Карпат з використанням праць П.М. Цися (1967), А.М. Маринича (1963), К.І. Геренчука (1973), К.І. Геренчука, М.М. Койнова, П.М. Цися (1964), М.М. Койнова (1968). Проаналізовані основні риси клімату досліджуваного регіону за М.С. Андріановим (1957), дається короткий опис ґрунтів, з використанням праць П.С. Пастернака (1967). Характеризується рослинність у відповідності до геоботанічного і лісорослинного районування М.А. Голубця (1978), П.І. Молоткова (1966), М.А. Голубця, К.А. Малиновського (1967, 1978).

Акцентовано увагу на цінних із ландшафтно-екологічної, ботаніко-географічної й природоохоронної точок зору гірських екосистемах КНПП, одного з найбільших природоохоронних об'єктів, де зосереджено 240 ендемічних видів і підвидів рослин, тобто 6,5% усієї карпатської флори Європейського континенту (Стойко, Тасєнкєвич, Мілкіна та ін., 1982). Тут також охороняються гірські лісові та високогірні чагарникові й трав'яні субальпійські та альпійські фітоценотичні комплекси, насичені елементами середньоєвропейської, частково західно- та південно-європейської флор (Приходько, Парпан, 2000; Адаменко, Приходько, 2000; Приходько, 2004, 2006, 2007). Охарактеризовано сім рослинних поясів КНПП, залежно від гіпсометричних рівнів і кліматичних зон та підзон, кожний з яких характеризується притаманній лише йому рослинністю й екологічними умовами.

ЕКОЛОГО-ЛІСІВНИЧА ОЦІНКА ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

На північному мегасхилі Українських Карпат у межах Івано-Франківської області природним ядром регіональної екомережі є 456 природно-заповідних територій та об'єктів, загальною площею 195,6 тис. га. Це складає біля 14% території області. На заповідних територіях із 1500 видів судинних рослин охороняється більше 1100 видів, із яких 162 занесені до Червоної книги України, а 210 видів - до Регіонального червоного списку. Збереженню підлягають і 435 видів фауни (в тому числі 278 видів птахів), з яких відповідно 23 і 24 види віднесено до Червонокнижних (Стойко, Тасєнкєвич, Мілкіна та ін., 1982; Приходько, Парпан, 2000; Шеляг-Сосонко, 2004; Шеляг-Сосонко, Гродзинський, Романенко, 2007).

Інтенсивне антропогенне використання деревних ресурсів у післявоєнні і до 60-их років минулого століття вплинуло на вікову, видову і просторову структуру лісового покриву, що прискорило виділення і формування об'єктів ПЗФ (Трибун, 2000). У 70-их роках минулого століття на території області було оформлено в природно-заповідний фонд 92 об'єкти на площі 4670 га (2,4%), у 80-их - 194 на площі 60175 га (30,8%), у 90-их - 152 площею 121705 га (62,2%). На початку ХХІ ст. оформлено 18 об'єктів на площі 9050 га (4,6%). За весь період відбору ПЗФ найбільше об'єктів в області оформлено у 1980-му (55822 га), 1993-му (26988 га) та 1996-му (70322 га) роках. За цей термін заповідано понад 78% (153132 га) об'єктів.

Домінуючим деревним видом на об'єктах ПЗФ регіону є ялина європейська (Picea abies Karst.), деревостани якої займають 46% покритих лісовою рослинністю земель. При цьому, на ялинові типи лісу припадає 32%. Біля 14% ПЗФ займають похідні ялинники, стійкість і довговічність яких є відомою (Слободян, 2005; Криницький, Калуцький, Гаврусевич, Іванюк, 2006).

Пристигаючі, стиглі і перестійні насадження займають понад 75% площі ПЗФ. Старовікові деревостани разом з похідними ялинниками є однією з головних проблем природоохоронних об'єктів, що вимагає розробки ефективних заходів щодо їх оцінки і опрацювання заходів щодо управління.

Сучасне просторове розташування об'єктів ПЗФ на північному мегасхилі Українських Карпат є різноманітним. Біля 2/3 лісових заповідних урочищ та 3/4 ботанічних пам'яток природи не відповідають вимогам через те, що знаходяться на віддалі до 1,0 км від лісових доріг, а 62,5% розташовані до 2,0 км від населених пунктів. На пам'ятки природи, які відповідають вимогам, припадає 71,4%. Вони знаходяться на віддалі 4-8 км від населених пунктів і антропогенний вплив на них мінімальний.

Усі пам'ятки природи та 80% лісових заповідних урочищ, які відповідають вимогам, представлені природними лісами і умовно пралісами. Об'єкти, які не відповідають вимогам, належать до природних або антропогенних лісів. Пам'ятки природи, що класифікуються як антропогенні ліси, втрачають своє функціональне призначення, не відповідають вимогам і вимагають антропогенного втручання (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл насаджень ПЗФ за походженням (на прикладі заповідних урочищ і пам'яток природи)

Категорії походження	Лісові заповідні урочища місцевого значення, %	Пам'ятки природи місцевого значення, %
	відповідають вимогам	не відповідають вимогам	відповідають вимогам	не відповідають вимогам
Праліси (умовно)	40,0	-	42,9	-
Природні ліси	40,0	66,6	57,1	75,0
Антропогенні ліси	20,0	33,4	-	25,0

Аналіз зібраних даних показав, що за шкалою оцінки здоровими є тільки п'ята частина насаджень ПЗФ, і вони відносяться до територій і об'єктів, що відповідають вимогам. Від 60 до 80% насаджень ПЗФ відповідають вимогам, але є ослабленими, і біля 12-14% є дуже ослабленими, особливо у пам'ятках природи, які не відповідають вимогам. Даний фактор є одним із головних для виключення об'єктів з ПЗФ, але не завжди вирішальним, тому що ослаблення насаджень викликано не тільки хворобами, шкідниками, але і антропогенними факторами і природними явищами, які періодично проявляються в гірських умовах. Згадані причини необхідно розглядати в єдиному комплексі під час встановлення придатності територій і об'єктів ПЗФ функціональним вимогам.

Постійнодіючими небезпечними факторами, які викликають відпад дерев у насадженнях ПЗФ є грибні хвороби, шкідники, вітровали, буреломи, сніголоми. Заселеність шкідниками насаджень, які відповідають вимогам, в три-п'ять разів менша, ніж у насадженнях, які доцільно вилучити з ПЗФ.

Деревостани ПЗФ, які представлені природними лісами або умовно пралісами, у віці природної стиглості (200-320 років) пошкоджуються буреломом, особливо ялиця в субсенильному віці. Погіршується або повністю припиняється її насіннєношення, ослаблюється природне відновлення і спостерігається зміна змішаних буково-ялицево-ялинових деревостанів на буково-ялинові, або чисті ялинові.

Серед антропогенних факторів на територіях і об'єктах ПЗФ, які прискорюють втрачання ними функціонального призначення, мають вплив часті санітарні рубки, лісівничо-необґрунтовані очистки деревостанів від захаращеності, прилягання деревостанів до зрубів, випасання худоби та ін.

За показниками довговічності виділено три категорії об'єктів ПЗФ (табл. 2).

Таблиця 2

Прогноз довговічності об'єктів ПЗФ

Показники довговічності	Території та об'єкти ПЗФ, %
	лісові заповідні урочища місцевого значення	ботанічні пам'ятки природи місцевого значення
Обмеженої довговічності (до 10 років)	-	14,3
Довговічні (10-30 років)	60,0	28,6
Дуже довговічні за сприятливих умов (понад 30-40 років)	40,0	57,1

Серед заповідних урочищ біля 60,0% є довговічними та 40,0% - дуже довговічними. Серед пам'яток природи є біля 14% об'єктів обмеженої довговічності, біля 29% довговічних та 57% - дуже довговічних.

ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ ЗАПОВІДНИХ ЛІСІВ (НА ПРИКЛАДІ КНПП)

Ефективне ведення багатоцільового лісового господарства можливе лише на лісотипологічній основі. Тому лісотипологічний аналіз є основною екологічною передумовою збереження біорізноманіття. Проведений на прикладі Карпатського національного природного парку аналіз засвідчив, що тут серед типів лісорослинних умов переважають вологі сугруди - 69%. Вологі груди займають 19%, вологі субори - 9,8%, а на інші 6 типів припадає 2,2%.

Типологічне різноманіття відзначається широким спектром - 44 типами лісу. При цьому, кожен з 15 типів займає площу понад 100 га. Рідкісним є боровий комплекс типів лісу, де переважає вологий гірськососновий бір (12,7 га), у суборах - вологий чистосмерековий субір (1440,5 га). У сугрудах переважає волога буково-ялицева сусмеречина (9213,6 га), у грудах - волога буково-ялицева смеречина (4390,8 га).

Дендрорізноманіття представлено 16 видами з переважанням ялини європейської, на яку припадає 79,3% покритих лісовою рослинністю земель, на бук лісовий - 10,2%, сосну гірську - 3,8%, ялицю білу - 3,7% і сосну звичайну - 1,5%. Частка інших малопоширених деревних видів є незначною.

У типологічному спектрі площа ялинових лісів перевищує площу ялинових типів лісу на 5,4 тис. га, а площа букових менша від букових типів лісу на 1,9 тис. га, ялицевих - майже на 3,8 тис. га. Похідні ялинники поширені у букових, ялицевих і ялинових типах лісу. Їх наявність є однією з головних лісівничих проблем парку через понижену стійкість до ентомошкідників, фітопатогенів та рекреаційного навантаження.

Моніторингові дослідження засвідчують, що за заповідного режиму в похідних ялинниках інтенсивно проходять лісовідновні процеси і без господарського втручання пройде вікова зміна на корінні змішані ялиново-буково-ялицеві (ялиново-ялицево-букові) деревостани.

За класами бонітету переважають (71%) деревостани високих класів (І і вище). Близько 3/4 лісів V і нижче класів бонітету припадає на деревостани сосни гірської. Високий рівень використання лісорослинного потенціалу на території парку свідчить про ефективну середовищеперетворюючу функцію лісостанів.

Природно-заповідний фонд є оберегом популяційного різноманіття на рівні виду і підпорядкованих йому систем - генетико-екологічних популяцій (Малиновський, 1989; В. Парпан, Т. Парпан, 2008). У лісовому покриві КНПП представлені ценопопуляції різних деревних видів. Переважаючою є популяція ялини європейської, характеристика якої та інших видів досліджена фрагментарно. Описано формове різноманіття ялини (Голубець, 1960, 1968, 1978; Павлик, 1969; Швадчак, 1989), ялиці білої (Швиденко, 1966, 1967, 1980; Парпан, 2001; Равлюк, 2004), бука лісового (Тишкевич, 1984); сосни звичайної реліктової (Яцик, 1977, 1981, 1983). Популяційно-формова різноманітність насаджень цінних малопоширених листяних видів дає можливість доповнити їх характеристику. Незначні локальні популяції в'яза шорсткого (Ulmus scabra Mill.), клена гостролистого (Acer platanoides L.) становлять резервний генофонд для всього північного мегасхилу. Генофонд явора (Acer pseudoplatanus L.) є збідненим внаслідок систематичних пошкоджень насаджень у молодому віці дичиною і через рубки догляду. В цілому, лісовий покрив КНПП може слугувати базою для спеціальних популяційно-біологічних досліджень з лісовідновного динамічно-просторового процесу з врахуванням лісотипологічного і екосистемологічного принципів, що є основним принципом сучасної парадигми гірського лісознавства і лісівництва, а відповідно, і лісового господарства (В. Парпан, Т. Парпан, 2008).

САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ ФУНКЦІЇ ЗАПОВІДНИХ ЕКОСИСТЕМ (НА ПРИКЛАДІ КНПП)

Ліси КНПП протягом року виділяють біля 168,96 тис. т кисню і поглинають 221,24 тис. т вуглекислого газу. Основними киснепродуктивними та газопоглинальними продуцентами є хвойні деревостани, які продукують щорічно 146,37 тис. т кисню і асимілюють 191,66 тис. т вуглекислого газу. Ялинові лісостани переважають за площею та сумарними обсягами виділення кисню (140,68 тис. т за рік) і поглинання СО₂ (184,22 тис. т за рік). Ялина у букових і ялицевих типах лісу та ялина у високогір'ї відзначається найвищою киснепродуктивною та газопоглинальною здатністю - 1 га ялинників у бучинах та яличинах поглинає впродовж року 9,08 т вуглекислоти та виділяє 6,94 т кисню. Високою киснепродуктивною здатністю (5,71 т/га за рік) відзначаються модрина європейська та сосна кедрова європейська. Ялиця біла і сосна звичайна поступаються за цими показниками, а найнижча киснепродуктивна і газопоглинальна здатність характерна для сосни гірської. В середньому 1 га хвойних лісів виділяє за рік 4,88 т кисню і поглинає 6,39 т СО₂.

Листяні насадження, які займають 11,7% покритої лісом площі, суттєво поступаються за сумарними обсягами виділення кисню (22,59 тис. т за рік) і поглинання вуглекислого газу (29,58 тис. т за рік). Проте, киснепродуктивна і газопоглинальна здатність листяних видів вища, у порівнянні з хвойними. В середньому 1 га листяних насаджень продукує за рік 5,67 т кисню і поглинає 7,42 т вуглекислого газу. Найбільше виділяє кисню та поглинає вуглекислого газу бук лісовий - відповідно 6,17 та 8,08 т/га за рік. Високою здатністю до продукування кисню та асиміляції вуглекислого газу відзначаються береза повисла, в'яз гірський і явір, а найнижчою - вільха зелена. Букові насадження, займаючи найбільшу площу серед листяних видів, переважають як за сумарними обсягами виділення кисню (21,38 тис. т за рік), так і поглинання СО₂ (27,99 тис. т за рік).

Бактерицидні, фунгіцидні, протистоцидні речовини, вироблені рослинами, відіграють регуляторну роль у взаємодії організмів у біогеоценозах. Можливості трансформації лісом основних факторів середовища і масштаби його середовищетвірного впливу, включаючи й біохімічні, пов'язані з типами лісу і з кількістю нагромадженої в лісових фітоценозах біомаси та покритою лісовою рослинністю територією (Токин, 1980; Протопопов, 1975; Went, 1962).

Встановлено, що час загибелі парамецій при дії на них фітонцидів хвої ялини європейської коливається протягом року від 6 до 14,9 хв (табл. 3).

Таблиця 3

Фітонцидна дія лісових деревних видів КНПП

Час дослі-джень	Ялина європейська	Ялиця біла	Модрина європейська	Бук лісовий
	загибель пара-мецій, хв	ФА, УОФ	загибель пара-мецій, хв	ФА, УОФ	загибель пара- мецій, хв	ФА, УОФ	загибель пара-мецій, хв	ФА, УОФ
Вересень	7,5-9,0	13,3-11,0	6,5-7,5	15,4-13,3	9,0-9,5	11,1-10,5	10,0-12,0	10,0-8,3
Жовтень	9,8-11,0	10,2-9,1	8,5-11,0	11,8-9,0	11,2-11,6	8,9-8,6	11,0-12,5	9,1-6,8
Лютий	14,6-14,9	6,8-6,7	12,5-15,8	8,0-6,3	-	-	-	-
Травень	8,5-8,9	11,8-11,2	9,3-10,7	10,8-9,3	6,4-7,3	15,6-13,7	10,0-11,0	10,0-9,0
Липень	6,0-8,0	16,6-12,5	5,0-6,0	20,0-16,7	7,0	14,3	9,0-10,0	15,4-10,0
Серпень	7,0-9,0	14,3-11,1	6,0-7,0	16,7-14,3	8,0-9,0	12,5-11,1	9,5-11,0	13,3-8,9

Фітонцидна активність (ФА), відповідно, становить 16,6-6,7 умовних одиниць фітонцидності (УОФ). Найвища фітонцидна активність цього виду виявлена у липні-серпні, а найнижча - у лютому. В ялиці білої час загибелі парамецій коливається від 5 до 15,8 хв, а ФА - 20-6,3 (УОФ). Вона є більш фітонцидною, ніж ялина європейська. Добре виражену протистоцидну дію має і модрина європейська. Для неї час загибелі парамецій коливається в межах 7-11,6 хв, а ФА - 14,3-8,6 (УОФ). У бука лісового час загибелі парамецій коливається від 9 до 12,5 хв, а ФА - 15,4-6,8 (УОФ).

Лісові види на території КНПП є фітонцидно активними протягом року. Найвищу ФА вони проявляють у липні та в серпні. За фітонцидною дією їх можна розмістити в такій ранговій послідовності: ялиця біла, ялина європейська, модрина європейська і бук лісовий. Враховуючи важливу санітарно-гігієнічну роль лісового покриву парку, на його території необхідно відновити і створити нові санаторно-курортні бази лікування та відпочинку оздоровчого спрямування.

ОПТИМІЗАЦІЯ РЕКРЕАЦІЙНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ НА ТЕРИТОРІЯХ ЛІСОВОГО ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Загальна кількість людей, які можуть відвідувати ліси КНПП без шкоди для лісових екосистем досягає 85,5 тис. осіб/рік (табл. 4).

Таблиця 4

Існуюча та перспективна рекреаційна ємність природоохоронних науково-дослідних відділень КНПП

Назва ПОНДВ	Площа, га	Існуюча рекреаційна ємність, тис. осіб/рік	Перспективна рекреаційна ємність, тис. осіб/рік
		лісів	маршрутів	разом
Яремчанське	3075,0	6,9	56,7	63,6	105,7
Ямнянське	2772,0	8,2	64,8	73,0	158,3
Підліснівське	3078,0	7,6	22,7	30,3	244,7
Женецьке	4017,0	6,8	89,1	95,9	95,9
Татарівське	3270,0	5,4	32,4	37,8	149,0
Яблуницьке	2575,0	6,3	21,6	27,9	65,2
Вороненківське	4401,0	15,2	18,9	34,1	182,6
Ворохтянське	2623,0	7,8	162,0	169,8	276,7
Говерлянське	5570,0	10,7	99,9	110,6	143,5
Бистрецьке	2564,0	3,5	268,9	272,4	272,4
Чорногірське	2049,0	3,1	32,4	35,5	35,5
Високогірне	2328,0	4,0	116,9	120,9	193,8
Разом для парку:	38322,0	85,5	986,3	1071,8	1923,4

Розподіл цієї кількості за природоохоронними науково-дослідними відділеннями (ПОНДВ) парку нерівномірний. Мінімальна рекреаційна ємність притаманна для Чорногірського ПОНДВ (3,1 тис. осіб/рік), а максимальна - для Вороненківського ПОНДВ (15,2 тис. осіб/рік). Середнє значення цього показника для КНПП складає 7,1 тис. осіб/рік. Таку рекреаційну ємність мають ліси Яремчанського, Ямнянського, Підліснівського, Женецького, Яблуницького і Ворохтянського ПОНДВ, які розташовані на висоті від 400 до 1000 м н.р.м.

Рекреаційна ємність відділень залежить від площі лісів та розподілу їх за зонами. Питома рекреаційна ємність на 1 га для лісів різних зон має достовірну різницю. В ряду “заповідна зоназона регульованої рекреаціїзона стаціонарної рекреаціїгосподарська зона” цей показник зростає: 1,42,32,910,9 осіб/рік/га. Питома рекреаційна ємність господарської зони іноді переважає чисельність в зоні стаціонарної рекреації в три і більше рази. Коливання величини рекреаційної ємності за відділеннями значно менші: від 1,3 (Бистрецьке ПОНДВ) до 3,4 (Вороненківське ПОНДВ) осіб/рік/га. Середнє її значення для парку склало 2,2 осіб/рік/га, що приблизно відповідає рівню рекреаційної ємності лісів в зоні регульованої рекреації. При веденні активного лісового господарства існує реальна можливість збільшити рекреаційну ємність лісів як мінімум в 4 рази, особливо для зони регульованої рекреації, яка за площею переважає в парку (67,7%).

Розрахунок ефективності пропозицій з оптимізації рекреаційної ємності КНПП проведено за приростом рекреантів, які можуть відвідувати ліси парку. Величина приросту взята з рекреаційної ємності нових туристичних маршрутів, які рекомендується створити відповідно проведених досліджень.

Організація нових туристичних маршрутів дасть можливість відчутно збільшити рекреаційну ємність, в першу чергу, Підліснівського (навколо с. Микуличин), Татарівського й Вороненківського (навколо смт. Ворохта) відділень. Саме ці центри туризму зараз динамічно розвиваються. Очікується також збільшення рекреаційної ємності й інших відділень, за винятком Женецького, Бистрецького та Чорногірського, в яких нові маршрути не плануються. Запроектовані заходи дозволять збільшити можливості відвідування рекреантами лісових екосистем КНПП на 79,5%, або на 937,1 тис. осіб, що забезпечить місцевому населенню відповідний приріст грошових надходжень від додаткової кількості туристів. Ефективність розроблених пропозицій складає близько 80%.

З метою мінімального впливу на лісові біоценози парку та підвищення рекреаційної ємності територій необхідне облаштування під'їзних шляхів і рекреаційне облаштування лісів (місць відпочинку). Дефіцит лісів з рекреаційною інфраструктурою в КНПП свідчить за необхідність розробки програми для розбудови мережі доріг. Дослідженнями встановлені перспективні для створення туристичної інфраструктури лісові ділянки з позицій їх стійкості.

В оптимізації рекреаційного природокористування важливе значення має структура деревостанів, яка повинна відповідати потребам рекреантів залежно від переважаючого виду рекреації. Надмірна густота, низька естетична і рекреаційна цінність та низька стійкість деревостанів потребують відповідних лісогосподарських заходів із формування напіввідкритих корінних деревостанів у межах таксаційного виділу. Розрахунки показують, що зменшення повноти лісів парку на 0,1, без урахування деревостанів низької повноти, дозволить збільшити його рекреаційну ємність на 7,4 тис. осіб в рік, або майже на 10%. Збільшення площі лісів у зоні стаціонарної рекреації до 10% дасть можливість розширити види туристичного сервісу. Проведені нами розрахунки та карти окреслили лісові ділянки, які мають бути виділені в зону стаціонарної рекреації.

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

У дисертаційній роботі наведено теоретичні узагальнення та аналіз результатів дослідження лісового природно-заповідного фонду на північному мегасхилі Українських Карпат, його екологічного стану, лісівничо-типологічної й популяційно-формової характеристик, вивчення біорізноманіття, санітарно-гігієнічних функцій та рекреаційного потенціалу. У результаті проведених досліджень можна зробити висновки та рекомендації:

1. Деревостани на територіях і об'єктах ПЗФ втрачають своє функціональне призначення за комплексу кліматичних, біотичних і антропогенних факторів. До антропогенних впливів відносяться санітарні рубки, прилягання насаджень ПЗФ до зрубів, ділянок з доглядовими рубками, близьке розташування до населених пунктів, пасторальні навантаження. Стихійними явищами, що впливають на стан деревостанів, є вітровали, буреломи, сніголоми, а з біотичних - шкідники та хвороби, викликані дереворуйнівними грибами.

2. У заповідних урочищах та пам'ятках природи переважають умовно праліси і природні дендроценози, які відповідають вимогам щодо їх стану. За довговічністю деревостани заповідних урочищ є довговічними і дуже довговічними, а в пам'ятках природи біля 14% об'єктів відносяться до деревостанів з обмеженою довговічністю. Похідні ялинники в природозаповідному фонді відносяться до категорії лабільних дендроценозів і вимагають поступової заміни на мішані корінні деревостани відповідно до типів лісу.

3. Едафограма лісорослинних умов Карпатського національного природ- ного парку свідчить про переважання тут вологих сугрудів - 69%. Вологі груди займають 19%, вологі субори - 9,8%, на інші 6 типів припадає 2,2%. Типологічний спектр формують 44 типи лісу. При цьому, кожен з 15 типів займає площу понад 100 га. Рідкісним є боровий комплекс типів лісу, де переважає вологий гірськососновий бір (12,7 га), у суборах - вологий чистосмерековий субір (1440,5 га). У сугрудах переважає волога буково-ялицева сусмеречина (9213,6 га), у грудах - волога буково-ялицева смеречина (4390,8 га).

4. Дендрорізноманіття представлено 16 видами з переважанням ялини європейської, на яку припадає 79,3% покритих лісовою рослинністю земель, на бук лісовий - 10,2%, сосну гірську - 3,8%, ялицю білу - 3,7% і сосну звичайну - 1,5%. Частка інших малопоширених деревних видів є незначною. Лісовий покрив Карпатського національного природного парку зазнав трансформацій- них змін, внаслідок чого площа ялинових лісів збільшилась за рахунок зменшення площі букових і ялицевих лісів.

5. Аналіз популяційно-формової різноманітності дендроценозів цінних малопоширених листяних видів засвідчує, що незначні локальні популяції в'яза шорсткого (Ulmus scabra Mill.) і клена гостролистого (Acer platanoides L.) становлять резервний генофонд для всього північного мегасхилу. Генофонд явора (Acer pseudoplatanus L.) є збідненим внаслідок систематичних пошко- джень насаджень у молодому віці дичиною і через рубки догляду.

6. Листяні види відзначаються вищою киснепродуктивною і газопоглинальною здатністю у порівнянні з хвойними. За сумарними обсягами виділення кисню і асиміляції СО₂ переважає бук лісовий, киснепродуктивна і газопогли-нальна здатність якого складає відповідно 6,17 і 8,08 т/га за рік. Далі - береза повисла, в'яз гірський і явір, а найнижчими показниками відзначається вільха зелена. Хвойні деревостани в КНПП, через домінування по площі, є основними киснепродуктивними та газопоглинальними продуцентами. Через інтенсивний ріст найбільше продукують кисню та поглинають вуглекислого газу деревоста ни ялини: 1 га похідних ялинників поглинає 9,08 т вуглекислоти та виділяє 6,94 т кисню за рік. Киснепродуктивна здатність модрини європейської та сосни кедрової європейської становить 5,71 т/га за рік. Ялиця біла і сосна звичайна поступаються за цими показниками, а найнижча киснепродуктивна і газопоглинальна здатність характерна для сосни гірської.

7. Загибель парамецій, при дії на них хвої ялини європейської, колива-ється протягом року від 6 до 14,9 хв, а фітонцидна активність, відповідно, становить 16,6-6,7 (УОФ). Найбільша фітонцидна активність цього виду зафіксована у липні-серпні, а найменша - у лютому. В ялиці білої час загибелі парамецій коливається від 5 до 15,8 хв, а ФА - 20-6,3 (УОФ). Вона є більш фітонцидною, ніж ялина європейська. Виражену протистоцидну дію має модрина європейська. Для неї час загибелі парамецій коливається в межах 7-11,6 хв, а ФА - 14,3-8,6 (УОФ). Час загибелі парамецій у бука лісового коливається від 9 до 12,5 хв, а ФА - 15,4-6,8 (УОФ). Лісові види на території КНПП найвищу фітонцидну активність проявляють у липні та в серпні.

8. Рекреаційні властивості лісів Карпатського національного природного парку мають спільні та відмінні риси у розрізі природоохоронних науково-дослідних відділень. Спільними є наявність закритих ландшафтів, що вимагає зрідження деревостанів; низьким є відсоток цінних за естетичною оцінкою лісів (на рівні 20%); низький відсоток лісів з високою рекреаційною оцінкою (на рівні 10%); наявність не порушених рекреацією лісів і відсутність лісів зі значною рекреаційною дигресією; високий відсоток (на рівні 40%) нестійких до рекреації лісів, які вимагають переформування; низький відсоток лісів із рекреаційним благоустроєм (на рівні 1%), а в зоні стаціонарної рекреації - 0,3%; мала кількість та недостатня протяжність туристичних маршрутів - в середньому 2 маршрути на 1 відділення, а їх протяжність - 0,5 км на 100 га лісів; низьке розрахункове рекреаційне навантаження (на рівні 2 осіб/рік/га).

9. З метою впорядкування, збереження, посилення біологічної стійкості та екологічної функціональності лісових природно-заповідних територій і об'єктів регіону досліджень рекомендується організаційно-регулятивні заходи:

- вилучити з природно-заповідного фонду лісогосподарських підприємств об'єкти, які втратили функціональне призначення і не відповідають вимогам, та встановити природоохоронну цінність перспективних з позицій заповідання лісових екосистем, надавши їм відповідний статус заповідності;

- своєчасно проводити екологічно-обгрунтовані санітарно-оздоровчі заходи, спрямовані на оздоровлення і посилення біологічної стійкості дендроценозів, а в заповідних урочищах і пам'ятках природи у перестійних лісостанах, які деградують і втрачають природоохоронну цінність, застосовувати регуляційні природоохоронні рубки;

- на території КНПП спрямовувати лісогосподарські заходи на поетапне переформування похідних ялинників у мішані корінні деревостани складної просторової і вікової структури та збільшення площі букових і ялицевих лісів.

10. Основними напрямками підвищення рекреаційної ємності лісів Карпатського національного природного парку є: створення нових і облаштування існуючих туристичних маршрутів, що дозволить на 80% збільшити рекреаційну ємність парку; рекреаційне облаштування лісів (місць відпочинку) в зоні стаціонарної рекреації та облаштування належних під'їзних шляхів; формування структури деревостанів згідно з потребами туристів чи рекреантів залежно від особливостей кожного виділу та переважаючого виду рекреації, що дозволить збільшити рекреаційну ємність на 7,4 тис. осіб в рік, або на 10%; збільшення площі лісів в зоні стаціонарної рекреації до рівня 10%, що сприятиме розширенню різних видів туристичного сервісу; залучення приватних інвесторів у розбудову туристичної інфраструктури парку для створення комфортних умов відпочинку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Лялюк Г.Д. Наявність та структура природно-заповідного фонду в Івано-Франківській області / Г.Д. Лялюк // Науковий вісник Українського державного лісотехнічного університету: зб. наук.-техн. праць. 2001. Вип. 11.4. С. 87-90.

2. Лялюк Г.Д. Використання природно-заповідних територій та об'єктів Прикарпаття для рекреації / Г.Д. Лялюк // Науковий вісник Національного аграрного університету України: зб. наук. праць. 2001. Вип. 39. С. 72-76.

3. Лялюк Г.Д. Фітонцидна роль основних деревних видів на заповідних територіях Прикарпаття / Г.Д. Лялюк // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія: Біологія. 2003. № 2 (21). С. 73-76.

4. Шляхи покращення рекреаційної ємності національних природних парків Українських Карпат / Ю.С. Шпарик, Г.Д. Лялюк-Вітер, О.Б. Лопарьова, О.І. Киселюк // Лісівництво і агролісомеліорація: зб. наук. праць. 2008. Вип. 113. С. 239-246 (автор брала участь у зборі польових матеріалів, аналізі результатів досліджень та підготовці статті).

Матеріали конференцій

1. Лялюк Г.Д. Антропогенне навантаження на ландшафти та формування екологічної мережі як передумови їх оптимізації в Івано-Франківській області / Г.Д. Лялюк, М.М. Приходько // Зб. доповідей ІХ Всеукр. наук. конф. аспірантів та студентів [“Охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів”], (Донецьк, 13-15 квітня 1999 р.). Донецьк: ДонДТУ, ДонДУ, ДонДАУ, 1999. С. 185-186 (автором зібрано польові матеріали, проведено їх опрацювання та узагальнення висновків).

2. Лялюк Г.Д. До питання формування екомережі природно-заповідних територій Івано-Франківщини / Г.Д. Лялюк: матеріали міжн. наук.-практ. конф. [“Екологічні та соціально-економічні аспекти катастрофічних стихійних явищ у Карпатському регіоні”], (Рахів, 21-24 вересня 1999 р.) / М-во охорони навк. прир. середовища та ядерної безпеки України, Карпатський біосферний заповідник, Ін-т екології Карпат НАН України. Ужгород: Патент, 1999. С. 200-202.

3. Яцик Р.М. Стан збереження лісових генетичних ресурсів у Карпатсько- му регіоні України / Р.М. Яцик, В.С. Феннич, Г.Д. Лялюк: матеріали міжн. наук.-практ. конф. присвяченої 20-ти річчю Карпатського національного природного парку [“Національні природні парки: проблеми становлення і розвитку”], (Яремче, 14-17 вересня 2000 р.) / М-во екології та прир. ресурсів України, Карпатський НПП. Яремче: КНПП, 2000. С. 393-397 (автор брала участь у зборі матеріалів).

4. Семчук Я.М. Фітонцидність - цілюща властивість лісу / Я.М. Семчук, Г.Д. Лялюк: тези наук.-техн. конф. проф.-викл. складу Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Івано-Франківськ: Факел, 2000. С. 90-91 (автором зібрано польові матеріали та проведено їх опрацювання).

5. Лялюк Г.Д. Рекреаційне використання природно-заповідних територій та об'єктів Івано-Франківської області / Г.Д. Лялюк, Я.М. Семчук: тези наук.-техн. конф. проф.-викл. складу Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Івано-Франківськ: Факел, 2001. С. 90 (автором зібрано польові матеріали, проведено їх опрацювання та аналіз).

6. Лялюк-Вітер Г.Д. Розвиток природно-заповідної справи в Україні та наукові підходи оцінки фітоценофонду національних парків / Г.Д. Лялюк-Вітер: матеріали міжн. наук.-практ. конф., присвяченої 80-річчю з дня народження П.С. Пастернака [“Наукові основи ведення сталого лісового господарства”], (Івано-Франківськ, 28-30 вересня 2005 р.) / УкрНДІгірліс. Івано-Франківськ: Екор, 2005. С. 176-179.

7. Вітер Р.М. Типологічний аналіз вологої ялицевої судіброви на Передкарпатті / Р.М. Вітер, Т.В. Парпан, Г.Д. Лялюк-Вітер: матеріали ХІ Погребняківських читань [“Лісова типологія в Україні: сучасний стан, перспективи розвитку”], (Харків, 10-12 жовтня 2007 р.). Харків: УкрНДІЛГА, 2007. С. 15-16 (автор брала участь у зборі та опрацюванні матеріалів).

8. Яцик Р.М. Аналіз формової і селекційної структури насаджень цінних малопоширених лісових видів на території Карпатського НПП / Р.М. Яцик, Г.Д. Лялюк-Вітер, В.І. Ступар, Г.М. Сав'як, І.Я. Нагнибіда, Ю.І. Гайда, П.М. Николюк: матеріали міжн. наук.-практ. конф. [“Лісове та мисливське господарство: сучасний стан та перспективи розвитку”], (Житомир, 27-29 листопада 2007 р.) / Державний агроекологічний університет. Житомир: Рута, 2007. С. 157-159 (автор брала участь у зборі та аналізі результатів досліджень).

9. Лялюк-Вітер Г.Д. Дослідження фітонцидної активності деревних видів Карпатського НПП / Г.Д. Лялюк-Вітер, Р.М. Вітер: матеріали міжн. наук. конф., присвяченої 50-річчю функціонування високогірного біологічного стаціонару “Пожижевська” [“Значення та перспективи стаціонарних досліджень для збереження біорізноманіття”], (Львів-Пожижевська, 23-27 вересня 2008 р.). Львів: Інститут екології Карпат НАН України, 2008. С. 264-265 (автором зібрано польові матеріали, проведено їх опрацювання та узагальнення висновків).

АНОТАЦІЯ

Лялюк-Вітер Г.Д. Екологічна роль природно-заповідних територій на північному мегасхилі Українських Карпат. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 06.03.03 - лісознавство і лісівництво. - Національний лісотехнічний університет України, м. Львів, 2009.

Викладено матеріали досліджень лісових природно-заповідних територій і об'єктів на північному мегасхилі Українських Карпат. Охарактеризовано лісівничо-типологічну структуру об'єктів лісового ПЗФ на території майже 120 тис. га. Встановлено їх сучасний стан, головні природні та антропогенні чинники, які впливають на лісовий ПЗФ, визначено його довговічність і критерії функціональної відповідності, проаналізовано стан і проблеми збереження біорізноманіття, санітарно-гігієнічні функції та рекреаційний потенціал.

Уперше в регіоні досліджені киснепродуктивні й газопоглинальні функції заповідних лісових екосистем, поглиблено вивчені їх фітонцидні функції, встановлено рекреаційну ємність лісів Карпатського національного природного парку й розроблено науково-обгрунтовані заходи із раціонального використан- ня лісового ПЗФ з метою ретельного збереження й примноження біорізнома-ніття, а також інтенсивного розвитку рекреації й туризму.

Ключові слова: лісовий природно-заповідний фонд (ПЗФ), стан, біорізноманіття, санітарно-гігієнічні функції, рекреаційна ємність.

АННОТАЦИЯ

Лялюк-Витер Г.Д. Экологическая роль природно-заповедных территорий на северном мегасклоне Украинских Карпат. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата биологических наук по специальности 06.03.03 - лесоведение и лесоводство. - Национальный лесотехнический университет Украины, г. Львов, 2009.

В диссертации представлены материалы исследований лесных природно-заповедных территорий и объектов на северном мегасклоне Украинских Карпат, которые были изучены на площади почти 120 тыс. га. Впервые проанализированы их современное состояние, главные естественные и антропогенные факторы, влияющие на лесной ПЗФ, долговечность и критерии соответствия функциональному предназначению, выполнена лесоводственно-типологическая характеристика, исследованы санитарно-гигиенические функции лесных экосистем. Разработаны научно-обоснованные мероприятия по сохранению и рациональному рекреационно-туристическому использованию ПЗФ.

...