Еколого-економічні засади трансформації сільськогосподарського землекористування в ринкових умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Спеціальність 08.00.06 - економіка природокористування та охорони навколишнього середовища

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ТРАНСФОРМАЦІЇ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

В РИНКОВИХ УМОВАХ

НОВАКОВСЬКА ІРИНА ОЛЕКСІЇВНА

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН, заслужений діяч науки і техніки України Хвесик Михайло Артемович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, в.о. Голови, завідувач відділу економічних проблем водокористування та рекреації.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Федоров Микола Миколайович, Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН, завідувач відділу земельних відносин;

кандидат економічних наук, доцент Жолкевський Петро Францович, Державне підприємство “Український інститут сільськогосподарських аерофотогеодезичних вишукувань”, директор.

Захист відбудеться “28” жовтня 2009 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “23“ вересня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.В. Левковська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реформування земельних відносин в Україні охоплює всі галузі виробництва та суспільного життя, тому вимагає комплексного підходу до вирішення існуючих проблем і насамперед у аграрній сфері. Трансформація земельних відносин пов'язана не лише із внутрішньогалузевими процесами, але й з розвитком соціальної інфраструктури села та особистих селянських господарств.

При цьому слід ураховувати роль і місце земель у загальній системі суспільно-економічних перетворень. Іншими словами, здійснення земельної реформи має забезпечити перехід до економічно та екологічно ефективної системи використання, охорони і відтворення земель на основі комплексного та всебічного вирішення відповідних соціально-економічних завдань.

Трансформація земельних відносин в умовах ринкової економіки обумовлює особливий підхід до подальшого здійснення земельної та аграрної реформи. Зокрема, слід чітко визначити принципи та пріоритети такого реформування. При цьому важливо врахувати регіональні особливості сільськогосподарського землекористування та існуючий досвід реформування земельних відносин як в Україні, так і в інших державах світу.

Власне дослідженню цих та інших проблем, пов'язаних із реформуванням земельних відносин на сучасному етапі, присвячено багато праць відомих учених, а саме: Бистрякова І.К., Борщевського П.П., Данилишина Б.М., Добряка Д.С., Дорогунцова С.І., Коваля Я.В., Лисецького А.С., Міщенка В.С., Новаковського Л.Я., Олійника Я.Б., Саблука П.Т., Сохнича А.Я., Ступеня М.Г., Третяка А.М., Федорова М.М., Хвесика М.А., Хлобистова Є.В., Чернюк Л.Г. та інших.

Проте наукова думка сьогодні не дає вичерпної відповіді на питання про врахування досить швидких змін у сфері реформування земельних відносин і необхідності в цьому зв'язку врахування динаміки трансформацій у формуванні системи відповідних економіко-екологічних засад. Саме це обумовило вибір теми дисертаційного дослідження та його мету.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема, з темою: „Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу” (номер держреєстрації 0100U000657), у межах якої нами викладені пропозиції з удосконалення земельних відносин та обґрунтовано напрями екологобезпечної трансформації сільськогосподарського землекористування; а також з тематикою комунального підприємства „Київський інститут земельних відносин” Київської міської ради, відповідно до якої виконані такі роботи: „Розробка концептуальних засад регулювання земельних відносин і формування регіональної земельної політики” (номер держреєстрації 0106U005153), в якій дисертанткою визначено правові, економічні та організаційні принципи формування державної земельної політики; „Розробити програму використання та охорони земель міста Києва на 2006-2010 роки” (номер держреєстрації 0105U008766), в якій внеском автора є визначення державних пріоритетів та інтересів територіальної громади щодо подальшого використання і трансформації земель сільськогосподарського призначення з урахуванням соціально-економічних потреб населення, екологічних обмежень, ресурсних можливостей, регіональних відмінностей; „Визначення особливо цінних земель у місті Києві та розробка схеми розміщення вказаних земель” (номер держреєстрації 0105U008767), у межах якої автором визначено методичні підходи до виявлення впливу природних факторів і господарської діяльності на розміщення особливо цінних земель та запропоновано методи еколого-економічної оцінки наслідків їх використання.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних засад трансформації сільськогосподарського землекористування в ринкових умовах.

Виходячи з цієї мети, в дисертаційній роботі поставлені такі основні завдання:

-обґрунтувати теоретико-методологічні засади трансформації сільськогосподарського землекористування;

-поглибити сутність поняття власності на землю в період трансформації земельних відносин;

-розробити принципово нові підходи до оцінки ефективності сільськогосподарського землекористування в існуючих формах господарювання;

-здійснити еколого-економічну оцінку ефективності землекористування на рівні окремих регіонів України;

-обґрунтувати пріоритетні напрями раціонального використання, відтворення та охорони земель сільськогосподарського призначення;

-сформулювати пропозиції щодо розвитку в Україні великих форм господарювання;

-поглибити напрями розвитку орендних відносин в Україні;

-визначити шляхи подальшого реформування земельних та власнісних відносин в аграрній сфері.

Об'єктом дослідження є процес трансформації земельних відносин у ринкових умовах.

Предмет дослідження - еколого-економічні аспекти сільсько-господарського землекористування на сучасному етапі трансформації земельних відносин.

Методи дослідження. В дисертаційній роботі використано загальнонаукові та специфічні методи дослідження, а також основні положення і принципи розвитку економіки природокористування та охорони навколишнього середовища:

-системний та комплексний аналіз для дослідження теоретичних і методологічних засад раціонального використання земель сільськогосподарського призначення;

-метод аналогій - для уточнення сутності основних понять і категорій землекористування, а також визначення лімітуючих чинників ефективного сільськогосподарського землекористування;

-математико-статистичні методи - для порівняння розвитку основних форм господарювання і виявлення регіональних особливостей використання земель сільськогосподарського призначення;

-економіко-математичні методи - для здійснення грошової та бонітетної оцінки ґрунтів.

Інформаційну базу дослідження склали статистичні дані міністерств та відомств країни, Державного комітету статистики України та Державного комітету України із земельних ресурсів. Також у роботі використана сучасна юридично-правова база в галузі землекористування та праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати наукових досліджень, наведені в дисертації, дають змогу вирішити важливе науково-прикладне завдання - розробити наукові засади трансформації сільськогосподарського землекористування на сучасному етапі. Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

вперше:

-сформульовано наукові підходи до формування еколого-економічних засад сільськогосподарського землекористування в умовах трансформації земельних відносин, які, на відміну від інших, орієнтовані на процеси забезпечення консолідації земельних ділянок;

-розроблено методологічну основу еколого-економічної оцінки наслідків використання особливо цінних земель сільськогосподарського призначення, які ґрунтуються на визначенні особливостей розташування великих земельних масивів у межах природних ландшафтних виділів;

удосконалено:

-методичні підходи та принципи щодо реформування земельних відносин, які, на відміну від існуючих, характеризуються системним розв'язанням соціально-економічних і екологічних проблем сільсько-господарського землекористування на сучасному етапі трансформацій;

-напрями ефективного використання земель сільськогосподарського призначення, які базуються на поглибленні їх цільового статусу, пріоритетності охорони і відтворення в процесі консолідації;

-еколого-економічні критерії оцінки ефективності розвитку сучасних форм господарювання, що характеризуються комплексністю та охоплюють соціально-економічні й еколого-виробничі аспекти сільськогосподарського землекористування;

набули подальшого розвитку:

- сутнісні ознаки поняття власності на землю відповідно до особливостей землі як природного об'єкта, засобу праці і капіталу;

- еколого-економічні методи регіональної оцінки ефективності сільськогосподарського землекористування, що враховують показники нерівномірності територіального розподілу земель певної якості та ступінь розвитку інших видів економічної діяльності.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації наукові положення, висновки та пропозиції дістали своє впровадження в науковій практиці. Про це свідчать довідки про впровадження (довідка Мінприроди України № 19/1/299-05 від 29.11. 2005 р., довідка Держкомзему України № 14-06-д/112 від 9.12.2008 р., довідка Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації № 01-03/51738 від 26.12.2008 р.).

Практична цінність наукових розробок здобувача полягає в тому, що вони можуть бути впроваджені в сучасну практику сільськогосподарського землекористування. Так, основні принципи та пріоритети щодо формування теоретичних і методологічних засад трансформації сільськогосподарського землекористування стануть підґрунтям при розробці нової системи землекористування в ринкових умовах. Визначені в процесі дослідження тенденції розвитку нових організаційно-правових форм господарювання дадуть змогу посилити спеціалізацію господарств та підвищити ефективність їхньої роботи. Методичні підходи до визначення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення сприятимуть здійсненню більш об'єктивної та обґрунтованої економічної оцінки власне земель та формуванню повноцінного ринку земель сільськогосподарського призначення.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібною науковою працею здобувача з питань трансформації сільськогосподарського землекористування в ринкових умовах господарювання.

Апробація результатів дисертації. Розроблені теоретико-методологічні та практичні положення дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на п'яти міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Землевпорядна наука, виробництво і освіта XXI століття" (м. Київ, 20 квітня 2001 р.); "Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: сучасний стан і перспективи вирішення" (м. Київ, 18-19 березня 2002 р.); "Проблеми розвитку земельних відносин на засадах нового Земельного кодексу України" (м. Київ, 10-11 вересня 2002 р.); "Актуальні проблеми формування рентної політики в сучасних умовах" (м. Київ, 17 травня 2007 р.); "Стратегія забезпечення сталого розвитку України" (м. Київ, 20 травня 2008 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано у 12 наукових працях загальним обсягом 4,6 друк. арк., серед яких 6 статей - в наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок, у т.ч.: 16 таблиць і 3 рисунки на 14 сторінках, список використаних джерел із 151 найменування на 14 сторінках, 14 додатків на 30 сторінках. Із загальної кількості рисунків і таблиць 4 займають всю площу сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади трансформації земельних відносин” обґрунтовано основні принципи подальшого здійснення земельної реформи в Україні, проаналізовано недоліки й переваги реформування земельних та власнісних відносин, запропоновано методичні підходи до оцінки орендних відносин, виявлено перспективи збереження особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та шляхи оптимізації структури сільгоспугідь, а також визначено заходи щодо підвищення ефективності роботи нових організаційно-правових форм на селі.

Подальший розвиток земельної реформи повинен відбуватися в контексті досягнення основної мети, пов'язаної із формуванням більш ефективної системи використання землі, спираючись на послідовне, поетапне вирішення комплексу організаційно-економічних заходів. Оскільки, як свідчить дослідження, нинішня земельна реформа проходить в еволюційному режимі, то кожний якісно новий трансформаційний етап потребує корекції політики державної підтримки відповідних дієвих ініціатив. Слід зазначити, що основоположним принципом подальшого розвитку земельної реформи повинна стати рівноправність усіх форм власності на земельні ресурси. Саме цей принцип сприяє, з одного боку, розвитку різноманітних організаційно-правових форм господарювання, а з другого - створює базис для побудови сучасних орендних відносин, розвитку механізму платності землекористування тощо. Крім того, позитивні трансформації земельних відносин повинні базуватися на принципах множини наслідків, комплексної цілеспрямованості, системного впливу та інституціонального забезпечення.

В роботі акцентується увага на тому, що для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у власність селян безоплатно передано більше як 29,5 млн.га земель з оціночної вартістю понад 300 млрд. гривень. Це, безумовно, величезна соціальна подія, в результаті якої істотно збільшилась кількість землекористувань та землеволодінь. Проте не всі категорії сільських жителів забезпечені належними площами земельних наділів. Зокрема, це стосується працівників соціальної сфери села (учителів, медиків тощо), громадян, яких переселили із зони відчуження ЧАЕС тощо. Для задоволення потреб у земельних ділянках пропонується переглянути структуру земель запасу та резервного фонду.

Втім важливим досягненням земельної реформи стало запровадження оренди земель сільськогосподарського призначення. Користуючись правом здачі земель в оренду, близько 4,6 млн. громадян, з яких майже 55% є пенсіонерами, стали орендодавцями, для яких орендна плата - це суттєвий прибутковий додаток. Проте майже одна сьома частина площ земельних ділянок здається в короткострокову оренду терміном від 1 до 3 років, що звичайно не сприяє запровадженню обґрунтованої системи землеробства. До того ж орендна плата є досить низькою і регулюється переважно відповідними адміністративними заходами. Величина орендної плати не враховує рентного доходу, який повинен перерозподілятися на заходи щодо охорони та відтворення земельних ресурсів.

У випадку сплати оренди за землю в натуральній формі пропонується враховувати не ефективність вирощування сільськогосподарської продукції в поточному році, а результати всієї господарської діяльності землекористувачів за попередні п'ять років, у тому числі на сусідніх землях з аналогічними за якістю ґрунтами. Передбачається, що такий підхід стимулюватиме орендаря до зменшення питомої ваги в загальній орендній платі частини в натуральному вигляді та перешкоджатиме оренді землі неефективними орендарями. Додатково при визначенні ставок орендної плати потрібно врахувати здійснені заходи, спрямовані на покращення якості землі, а також наявність споруд, що забезпечують функціонування земельної ділянки. При цьому розмір орендної плати включатиме відсоток на капітал, вкладений у землю за формулою:

Oз = Оп +K · P,

де Oз - орендна плата за ділянку, де проведено поліпшення земель; Оп - орендна плата за земельну ділянку без поліпшення стану земель; K - капітал, вкладений у поліпшення стану земель; P - ставка доходу на вкладений капітал.

У дисертації обґрунтовано необхідність оптимізації структури сільськогосподарських угідь. З цією метою важливим заходом є подальше запровадження контурно-меліоративної організації території, яка повинна охопити близько 14 млн.га сільськогосподарських угідь. При цьому доцільно вивести із сільськогосподарського виробництва не менше як 5 млн. га малопродуктивних та деградованих земель. У зв'язку з цим пропонуються відповідні компенсаційні механізми приватним землевласникам, у власності яких перебуває більшість таких земель.

Визначено першочергові напрями ринкового регулювання земельних відносин, які базуються на взаємодії попиту і пропозиції на землю як об'єкта нерухомості в рамках чинного законодавства та з урахуванням реальних умов продуктивного використання земель сільськогосподарського призначення. Ключовими завданнями державного регулювання земельних відносин мають стати: створення правових, економічних, соціальних, екологічних та організаційних умов для успішного функціонування всіх форм власності на землю та форм землекористування; збереження і поліпшення якісного стану земель; підвищення еколого-економічної ефективності сільськогосподарського землекористування тощо.

Суттєвим фактором покращення земельних відносин є посилення контролю щодо охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення. Ці землі повинні переважно залишатися в державній або комунальній власності, а зміну їх цільового призначення взагалі доцільно заборонити. Також потребує подальшого вирішення питання розмежування земель різного правового статусу. В цьому аспекті слід упорядкувати принципи розмежування земель державної і комунальної власності та виробити підходи до управління землекористуванням місцевими громадами. Кінцевою метою таких перетворень має стати збалансування соціально-економічних та виробничо-екологічних інтересів держави, громади та окремих людей.

Доведено, що подальше реформування нових організаційно-правових форм господарювання повинно здійснюватися з урахуванням існуючих майнових виробничих комплексів (підприємств і тваринницьких ферм, підприємств зі зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, транспортних і комунікаційних підприємств тощо). При цьому необхідно не лише зберегти успішні земельно-майнові та виробничо-майнові комплекси, але й сприяти розвитку менш успішних.

Потребує підвищення ролі і землеустрій територій. Для цього йому слід надати загальнодержавний статус при вирішенні земельних питань. Разом з тим цей статус повинен забезпечити пріоритетність інтересів держави й територіальних громад у питаннях розміщення продуктивних сил та їх розвитку.

Основою подальших заходів щодо реформування земельних відносин, побудови нових й удосконалення існуючих організаційно-правових форм господарювання на селі мають бути поглиблені власнісні відносини. Під економічною сутністю поняття власність слід розуміти систему необхідних зв'язків та відносин між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання і послуг безпосередньо у виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Недоліком реформування власнісних відносин у сфері землекористування є неадекватність власнісних перетворень та змін у системі управління землекористуванням, а також недостатнє законодавче забезпечення розвитку господарювання різних форм власності. Як наслідок, роздержавлення та приватизація земель призвела до масових порушень земельного законодавства.

Окремим завданням упорядкування землекористування є чітке визначення функціонального призначення сільськогосподарських земель. Землі одного цільового призначення можуть мати безліч видів використання. Нині закон обмежує таке функціональне використання лише двома критеріями: перший свідчить про те, що вид використання земель не повинен обмежувати їх використання за основним цільовим призначенням, а другий - що зазначений вид використання не повинен негативно впливати на природний стан земель. У цьому зв'язку пропонується розділяти групи землевласників і землекористувачів за складом їхніх земельних угідь відповідно до виду їхньої економічної діяльності.

У цілому подальші трансформації рекомендується проводити в напрямі використання переваг, що у разі інституціоналізації процесу консолідації земельних ділянок стануть передумовою формування ефективного власника-землекористувача. Відповідно до логістичної схеми, яка показує шляхи реалізації еколого-економічних засад трансформації сільськогосподарського землекористування, еколого-економічний ефект від трансформацій можна отримати шляхом реалізації комплексу заходів, які охоплюють кілька напрямів (рис. 1).

По-перше, це вдосконалення земельних відносин таким чином, щоб ініціювати процес самовідтворення ефективного земельного власника. По-друге, забезпечення процесу стимулювання в широкому розумінні (економічному, соціальному, екологічному, політичному), впровадження сучасних екологоорієнтованих технологій землекористування, але не ззовні, а навпаки, зсередини сільських господарств. По-третє, розглядаючи консолідацію ділянок як об'єктивний етап загальних трансформацій земельних відносин, характерних для сучасного стану розвитку держави в цілому, необхідно поступово направляти його в інституціональне русло, яке б забезпечило покращення умов життя сільського населення.

Аналізуючи з цих позицій існуючий стан використання земельних ресурсів, вказується на те, що він і досі носить руйнівний характер. Земельні ресурси переважно експлуатуються без чіткого еколого-економічного, природоохоронного та соціального обґрунтування.

Размещено на http://www.allbest.ru/

У другому розділі “Сучасний стан сільськогосподарського землекористування” проаналізовано рівень забезпеченості земельними ресурсами регіонів України, обґрунтовано напрями подальшої реструктуризації організаційно-правових форм господарювання, визначено перспективи консолідації земель та пріоритети екологічної політики сільськогосподарського землекористування.

Аналіз рівня забезпеченості земельними ресурсами регіонів України доводить, що причинами строкатості власне забезпечення землею є насамперед нерівномірність розподілу сільського населення та нерозвиненість у сільській місцевості промислових виробництв. За період 1998 - 2008 рр. у 2,2 раза зменшилось землекористування недержавних сільгосппідприємств та істотно збільшились землеволодіння громадян (на 12,8 млн.га) й лісогосподарських підприємств (на 1,3 млн.га). Загалом структурно-динамічні зміни земельно-ресурсного потенціалу країни характеризуються такими істотними негативними процесами, як погіршення якості земель унаслідок посилення деградаційних та ерозійних явищ, збереженням негативної тенденції до зменшення вмісту гумусу в ґрунтах України (щорічно на 0,5 - 0,6 т/1 га).

Встановлено, що основними причинами такої ситуації є: відсутність обґрунтованої державної політики в аграрній сфері; недооцінка складності й специфіки земельних перетворень у ході здійснення земельної реформи; ігнорування комплексного вирішення питань розвитку сільської поселенської мережі; безсистемність здійснюваних заходів щодо реформування земельних та власнісних відносин в аграрній сфері тощо. В перспективі необхідно направляти зусилля на диференціацію земель за принципом самодостатності соціально-економічного розвитку територій із дотриманням вимог до екологічної стійкості земель сільськогосподарського призначення. Пропонується посилити екологічні функції ґрунтів у складі природних й антропогенних ландшафтів. У зв'язку з цим слід розробити екологічні нормативи землекористування для конкретних агроландшафтів.

Виявлено, що зрушення в організаційній структурі сільськогосподарських підприємств у більшості регіонів України є типовими. Так, порівняно з 2000 р. нині простежується стала тенденція збільшення кількості господарських товариств і приватно-орендних підприємств, а також зменшення чисельності сільськогосподарських виробничих кооперативів. При цьому найбільшими за площею використовуваних сільськогосподарських угідь є сільськогосподарські підприємства, розташовані у східній, південно-східній та південній частинах України, а найменшими - в західній та північно-західній. Така ситуація зумовлена насамперед природними особливостями сформованої сільської поселенської мережі. Загальна площа земель, що перебуває у користуванні недержавних сільськогосподарських підприємств, останнім часом зменшується. Натомість продовжує зростати площа земель у власності та користуванні громадян, хоча значно меншими темпами, як це було на початку здійснення земельної реформи в Україні.

Подальша реорганізація організаційно-правових форм господарювання має здійснюватися за чотирма основними напрямами. Перший - це розвиток різноманітних форм сільськогосподарських кооперативів, у тому числі сервісних або обслуговуючих. Такі господарства утворюються на засадах добровільного об'єднання юридичних чи фізичних осіб. Другий напрям пов'язаний із продовженням реформування вже існуючих сільськогосподарських підприємств на засадах розвитку різноманітних форм власності та видів виробничої діяльності в аграрній сфері. Третій передбачає розвиток організаційно-правових форм господарювання на основі орендних відносин. Доцільно сприяти не лише оренді земель сільськогосподарського призначення ефективними господарствами, але й оренді майна і техніки, що використовується при землекористуванні. Четвертий напрям - це сприяння розвитку фермерських господарств. Основними факторами, що істотно впливають на розвиток фермерства і вибір напряму їх виробничої діяльності, є рівень і терміни забезпечення власне фермерських господарств не лише земельними, але й трудовими та фінансово-матеріальними ресурсами.

Збільшити розмір фермерських господарств до оптимальних (300-400 га) можна на основі кооперації й оренди землі. В регіональному розрізі розвиток фермерських господарств має певні відмінності. Так, абсолютна більшість таких господарств розташована у степовій зоні (близько 60%), зокрема, найбільше в південних областях (Одеській і Миколаївській); значно менше - у лісостеповій (21,5%) та поліській (13,5%). Прискорити розвиток фермерських господарств можна за рахунок реорганізації інших організаційно-правових форм господарювання або становлення і розвитку таких господарств.

У третьому розділі “Напрями екологобезпечної трансформації сільськогосподарського землекористування” поглиблено науково-методологічні підходи до ландшафтної організації територій та оптимізації структури сільськогосподарських угідь, виявлено умови функціонування цивілізованого ринку земель сільськогосподарського призначення та здійснено прогнозування змін у складі сільськогосподарських угідь в різних організаційно-правових формах господарювання.

Основою ефективного використання та охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення залишається їх якість, правовий режим землекористування, застосування відповідних сівозмін, структура сільськогосподарських угідь тощо. Вже давно назріла необхідність розширення існуючого переліку особливо цінних земель за рахунок включення до їх складу земель оздоровчого, рекреаційного та лісогосподарського призначення, а також водного фонду. Стосовно земель сільськогосподарського призначення, то досі не затверджено додатковий перелік особливо цінних ґрунтів, який підготував Держкомзем України.

Доведено, що через незавершеність земельної реформи в Україні не можна визначити належність земель до певної категорії та навіть до певних власників чи землекористувачів. Тобто є можливість використовувати такі землі не за призначенням або за видами економічної діяльності, що негативно впливає на їх якість. Виходячи з екологічних міркувань, необхідно вивчати всі можливі зміни цільового призначення земель та напрями їх консервації. Особливої уваги потребує аналіз стану меліоративних угідь та інших перезволожених земель. Доцільно визначити ефективність дії лісомеліоративних насаджень і стан гідротехнічних протиерозійних споруд.

Обґрунтована необхідність організації території на основі ландшафтного підходу з урахуванням природно-географічних особливостей морфологічних частин ландшафту. При цьому природні ландшафти розглядаються як різні угіддя, а їх всебічна та комплексна оцінка здійснюється не по окремих землеволодіннях чи землекористуваннях, а по групах господарств. Основними завданнями оцінки є визначення таких оптимальних показників: набору різних сільськогосподарських угідь; співвідношення цих угідь (як за площею, так і конфігурацією); та режиму їх землекористування, охорони і відтворення. Іншими словами, оптимізація агроландшафтів і землекористувань має базуватися на оптимізації земельного фонду, структури сільськогосподарських угідь та посівних площ (таблиця). сільськогосподарський землекористування оренда ефективність

Таблиця. Розподіл земельних ресурсів на складові частини й елементи за ознакою придатності

Структурні частини та елементи земельних ресурсів	Екологічний критерій їх формування	Вид проекту
Категорії земель: сільськогосподарського призначення, промисловості, транспорту, водного фонду тощо	Галузева придатність	Проекти (схеми) землеустрою територій, упорядкування землеволодінь та землекористувань, визначення меж територій з особливим режимом використання земель
Агроландшафти, поєднання угідь (ріллі, сінокосів, пасовищ, лісів тощо) та сівозмін	Внутрішньогалузева придатність	Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь
Агроекосистеми, поєднання сівозмін, полів і робочих ділянок	Видова придатність	Проекти впорядкування сівозмін, розроблення заходів щодо охорони та поліпшення земель

Для цілей обґрунтування агроландшафтного підходу у землекористуванні в роботі використано сукупність відомих методів районування. В основу еколого-господарського районування покладено параметри міжгалузевого розвитку певних територій, які оцінювалися за показниками інтенсивності сільськогосподарського землекористування, структури сільськогосподарських угідь та якісними характеристиками. Природно-сільськогосподарське районування включає, з одного боку, визначення родючості ґрунтів, оцінку природно-кліматичних умов, а з іншого - внутрішньогосподарські показники роботи різних організаційно-правових форм господарювання. При економіко-екологічному районуванні визначалися якісні та кількісні показники сільськогосподарського землекористування відповідно за економічними та екологічними критеріями.

В роботі визначено напрями консолідації земель сільськогосподарського призначення, в основу яких покладено вимоги щодо раціональної організації території і компактності землекористування. Окремо пропонується враховувати громадську думку стосовно черговості консолідації угідь та регіональні особливості її використання. Першочерговими для консолідації мають стати меліоровані землі, масиви багаторічних насаджень та сільськогосподарські угіддя, на яких доцільно застосовувати спеціалізовані сівозміни.

Важливим принципом сучасного землекористування є його безперервність. Це зумовлює необхідність обліковування поточних змін господарського і правового режиму використання земель. До показників обліковування слід віднести: цільове призначення земель, правовий режим використання, місцеположення, меліоративний стан тощо. Ідентифікаційними критеріями окремих землеволодінь та землекористувань мають стати: унікальність, простота, незалежність, точність, гнучкість, економічність і доступність. Прогнозування складу сільськогосподарських угідь для кожної новоствореної організаційно-правової форми господарювання повинна спеціалізуватися на визначенні: спеціалізації виробничої діяльності; фактичного стану сільськогосподарських угідь, у тому числі екологічного; можливостей застосування ефективних екологічних заходів. У кожному новому господарстві здійснюється диференціація використання земель сільськогосподарського призначення з урахуванням екологічних умов на такі типи: землі без екологічних обмежень; з обмеженнями, обумовленими ландшафтними особливостями; з обмеженнями щодо якості ґрунтів. Загалом формування нових організаційно-правових форм господарювання повинно виходити із створення необхідних територіальних умов для досягнення високої ефективності сільськогосподарського землекористування.

Організаційна структура сільськогосподарського землекористування у найближчій перспективі, за нашими дослідженнями, повинна включати: державні сільськогосподарські підприємства (у т.ч. наукові господарства) загальною кількістю до 2 тис. на площі до 1 млн. га угідь з державною та комунальною формою власності; сільськогосподарські товариства, приватні підприємства, виробничі кооперативи та об'єднання - 5-7 тис. на площі 8-10 млн. га сільгоспугідь з комунальною, приватною (спільною) формами власності; фермерські господарства - 15 тис. на площі 5 млн. га сільськогосподарських угідь з приватною формою власності; господарства громадян (особисті, сади, дачі тощо) - 8-10 млн. на площі 12 млн. га з приватною формою власності.

Ефективне використання земель формують три взаємопов'язані компоненти (рис. 2.). Кожен із цих компонентів забезпечує виконання певних суспільних функцій і потребує здійснення комплексу відповідних земельно-охоронних заходів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Взаємопов'язані компоненти ефективного використання земель

Виявлено сприятливі умови щодо ефективного функціонування цивілізованого, прозорого ринку земель сільськогосподарського призначення. При цьому одним з основних принципів їх обороту повинно стати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням. Власне купівля земель сільськогосподарського призначення не повинна стати засобом вилучення ділянок із сільськогосподарського обігу, передусім особливо цінних земель.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному досліджені отримано наступні результати теоретичного, методологічного і практичного характеру:

у теоретичному аспекті - визначено концептуальну ідею та комплекс поглядів, які свідчать про необхідність трансформації сільськогосподарського землекористування в напрямі врахування умов переходу реформ від етапу, пов'язаного з парцелізацією, до етапу консолідації земельних ресурсів;

у методологічному аспекті - запропоновано принципи, положення та методи, що забезпечують формування еколого-економічних засад ефективного використання земельних ресурсів у процесі консолідації земельних ділянок;

у практичному аспекті - розроблено пропозиції та механізми щодо активізації процесу розвитку нових організаційно-правових форм господарювання, які дають змогу посилити спеціалізацію господарств та підвищити їх еколого-економічну ефективність за рахунок раціонального використання земельних ресурсів.

Зокрема:

1. Удосконалено наукові засади трансформації сільськогосподарського землекористування на сучасному етапі економічного розвитку України. Визначено принципи здійснення земельної реформи, до яких відносяться: рівноправність усіх форм власності на земельні ресурси, множинність наслідків, комплексна цілеспрямованість, системний вплив та інституціональне забезпечення.

2. Визначено шляхи подальшого поетапного реформування земельних відносин. До пріоритетних завдань проведення земельної реформи віднесено: завершення реформування власності на землю, рівноправний розвиток різних форм господарювання, поглиблення орендних відносин, підвищення рівня ефективності використання земель сільськогосподарського призначення.

3. Запропоновано напрями оптимізації структури земельного фонду України та його використання. Доведена необхідність перегляду існуючого обмеження максимального розміру земельної ділянки, що перебуватиме у власності громадян та юридичних осіб. Розроблено напрями розвитку державних інституцій щодо запровадження повноцінного ринку земель сільськогосподарського призначення, а саме: забезпечення прозорості системи реєстрації прав на землю, законодавчої бази розвитку іпотеки земельних ділянок, сучасної методики грошової оцінки земель тощо у процесі консолідації земельних ділянок.

4. З метою запобігання процесам деградації земель та зниження природної родючості ґрунтів у контексті сучасних трансформацій сільськогосподарського землекористування запропоновано шляхи подальшого виведення із сільськогосподарського виробництва малопродуктивних та деградованих земель. Для цього рекомендовано на основі укрупнення земельних масивів відновити контурно-меліоративну організацію територій із широким застосовуванням сівозмін, а також інші спеціалізовані заходи.

5. Поглиблено поняття власності на землю. Запропоновано в аграрній сфері розглядати її з трьох позицій, а саме: власність як відносини між людьми; відносини щодо привласнення відповідних об'єктів; юридично-правові відносини. Розкрито мотиваційний механізм власності та її економічну сутність. На цій основі здійснено оцінку проведеного паювання сільськогосподарських угідь та виявлено певну штучність заміни земельних сертифікатів державними актами на право приватної власності.

6. Визначено основні чинники різної забезпеченості землею громадян України в регіональному розрізі. Серед них можна виділити нерівномірність розподілу сільського населення і розподілу земель сільськогосподарського призначення відповідної якості та нерозвиненість у сільській місцевості інших виробництв. Розкрито шляхи оптимізації рівня забезпеченості населення якісними землями та удосконалення на цій основі податкового земельного законодавства, зокрема, поглиблення диференціації орендної плати: земельний податок має безпосередньо залежати від площі землеволодінь і землекористувань та їх грошової оцінки.

7. Доведена необхідність подальшої трансформації новостворених організаційно-правових форм господарювання. Виявлено тенденції зменшення кількості сільськогосподарських товариств та приватно-орендних підприємств. При цьому спостерігається певна залежність розмірів земельних масивів, які використовують великі форми господарювання, від природно-кліматичних умов. Нині найбільшими за площею використовуваних земель є сільськогосподарські підприємства східних та південно-східних регіонів, що зумовлено крім природно-кліматичних умов, ще й особливостями сформованої поселенської мережі.

8. Визначено, що розвиток орендних відносин в Україні може значно підвищити екологічну безпеку сільськогосподарського землекористування. Для цього пропонується вжити комплекс заходів, спрямованих на поширення договорів довгострокової оренди земельних ділянок, а також зобов'язати орендарів включати в договір оренди положення про підвищення родючості ґрунтів, виконання протиерозійних та протидеградаційних робіт у землекористуванні. Строки оренди повинні пов'язуватися із періодами ротації сівозмін, а розмір орендної плати має забезпечувати орендарям їх соціальний захист.

9. Обґрунтовано основні напрями підвищення ефективності функціонування фермерських господарств та зростання їх ролі у виробництві й продажу сільськогосподарської продукції. Такі напрями мають базуватися на принципах добровільності створення, вільного найму працівників, повної економічної відповідальності за наслідки господарської діяльності на засадах всебічної підтримки держави. До першочергових заходів у цій сфері слід віднести збільшення розмірів землекористувань до оптимальних та розвиток кооперації й оренди землі.

10. Доведено, що питання охорони земель переростає у проблему національної безпеки країни, а тому її вирішення потребує додаткового цільового державного фінансування відповідних заходів. Одним із джерел фінансування має стати земельний податок, визначений через земельну ренту. Для цього слід не менше ніж 30 % коштів від земельного податку направляти на здійснення робіт з охорони земель. До того ж охорона земель сільськогосподарського призначення повинна бути невід'ємною складовою технологічних процесів ведення землекористування.

11. Розроблено пропозиції з підвищення ефективності територіального планування землекористування на основі досягнення максимальної ефективності використання земельних ресурсів без нанесення шкоди довкіллю. Нова система ефективного сільськогосподарського землекористування передбачає вдосконалення трьох основних компонентів: правових засад, цінності земель і управління землекористуванням. Правові засади мають забезпечити сталість землеволодіння та землекористування. Удосконалення методики вартісної оцінки земель повинно сприяти збільшенню їх дохідності й корисності, а поліпшення управління землекористуванням має спонукати до їх відтворення та збереження шляхом встановлення природоохоронних обмежень.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділи в колективних монографіях:

1. Соціально-економічні проблеми здійснення земельної реформи [Овчаренко І.О. (Новаковська І.О.)] // Земельна реформа і землеустрій в Україні. - К.: Інститут землеустрою УААН, 2001. - С. 109-118.

Статті у наукових фахових виданнях:

2. Овчаренко І.О. (Новаковська І.О.) Основні соціально-економічні та екологічні наслідки земельної реформи у сільському господарстві / І.О. Овчаренко (І.О. Новаковська) // Землевпорядкування. - 2001. - № 1. - С. 18-21.

3. Новаковська І.О. Оренда землі і питання соціального захисту селян / І.О. Новаковська // Землевпорядкування. - 2002. - № 1(5). - С. 53-57.

4. Новаковська І.О. Оборот земель сільськогосподарського призначення / І.О. Новаковська // Землевпорядкування. - 2003. - № 4(12). - С. 53-56.

5. Новаковська І.О. Форми власності на землю та закономірності їх розвитку/ І.О. Новаковська // Продуктивні сили і регіональна економіка: [зб. наук. праць у 2 ч.]. - К.: РВПС України НАН України, 2008. ? Ч. 1. - С. 35 - 40.

6. Новаковська І.О. Економічні механізми формування екологобезпечного сільськогосподарського землекористування/ Новаковська І.О.//АгроСвіт. - 2009. - № 8. - С. 17-19.

7. Новаковська І.О. Концептуальні положення перспективного розвитку земельної реформи/ Новаковська І.О.// Інвестиції: теорія і практика. - 2009. - № 9. - С. 37-40.

Матеріали наукових конференцій:

8. Овчаренко І.О. (Новаковська І.О.). Основні соціально-економічні та екологічні наслідки земельної реформи у сільському господарстві / І.О. Овчаренко (І.О. Новаковська) // Землевпорядна наука, виробництво і освіта ХХІ століття: міжнар. наук.-практ. конф., 20 квітня 2001 р. - К.: Інститут землеустрою УААН, 2001. - С. 38-41.

9. Новаковська І.О. Економічне стимулювання екологізації сільськогосподарського землекористування / І.О. Новаковська // Регіональні проблеми розвитку АПК України: сучасний стан і перспективи вирішення: матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф., 18-19 березня 2002 р. - К., 2002. - С. 69-71.

10. Новаковська І.О. Формування приватного сільськогосподарського землеволодіння / І.О. Новаковська // Проблеми розвитку земельних відносин на засадах нового Земельного кодексу України: матеріали всеукр. наук. конф., 10-11 вересня 2002 р. - К.: Інститут землеустрою УААН, 2002. - С. 23-24.

11. Новаковська І.О. Зарубіжний досвід оренди земельних ділянок у сільськогосподарському землекористуванні / І.О. Новаковська // Актуальні проблеми формування рентної політики в сучасних умовах: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 17 травня 2007 р.: у 3 ч. - К.: РВПС України НАН України, 2007. - Ч. 3. - С. 67-69.

12. Новаковська І.О. Соціально-економічні проблеми трансформації сільськогосподарського землекористування / І.О. Новаковська // Стратегія забезпечення сталого розвитку України: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 20 травня 2008 р.: у 3 ч. - К.: РВПС України НАН України, 2008. - Ч.1. - С. 270-272.

АНОТАЦІЯ

Новаковська І.О. Еколого-економічні засади трансформації сільськогосподарського землекористування в ринкових умовах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.06 - економіка природокористування та охорони навколишнього середовища. - Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2009.

У дисертаційній роботі здійснено теоретико-методологічне узагальнення та визначено шляхи вирішення завдання щодо вироблення наукових засад трансформації земельних і власнісних відносин на сучасному етапі здійснення земельної та аграрної реформи в Україні. Обґрунтовано наукові принципи подальшого реформування земельних відносин в аграрній сфері та напрями оптимізації сільськогосподарських угідь у контексті процесів консолідації земельних ділянок.

Здійснено аналіз сучасного стану нових організаційно-правових форм господарювання, визначено роль орендних відносин та заходів щодо охорони особливо цінних земель у механізмі регулювання земельних відносин.

Розглянуто проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського землекористування та організації структури земельного фонду в найближчі роки. Здійснено прогноз складу сільськогосподарських угідь для кожної новоствореної форми господарювання на селі. Виявлено сприятливі умови щодо ефективного функціонування цивілізованого ринку земель сільськогосподарського призначення.

Ключові слова: землекористування, трансформація, еколого-економічні засади, сільське господарство, ринкові умови.

АННОТАЦИЯ

Новаковская И.А. Эколого-экономические основы трансформации сельскохозяйственного землепользования в рыночных условиях. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.06 - экономика природопользования и охраны окружающей среды. - Совет по изучению производительных сил Украины НАН Украины, Киев, 2009.

В диссертации на основе проведенных теоретико-методологических исследований решена задача обоснования научных основ трансформации сельскохозяйственного землепользования в контексте процессов консолидации земельных наделов. В соответствии с этим определены принципы и приоритеты проведения земельной и аграрной реформ.

Отмечается, что реформирование системы использования земель должно базироваться на последовательном и поэтапном выполнении комплекса организационно-экономических мероприятий. При этом механизм поэтапного достижения целей земельной реформы должен ориентироваться на решение таких вопросов, как обеспечение: приватизации земель, денежной оценки сельхозугодий, реструктуризации организационно-правовых форм хозяйствования, платности землепользования, эффективной инфраструктуры рынка земель.

Обоснованы методические подходы к развитию механизма аренды земель. Предлагается комплекс мероприятий, направленных на увеличение сроков аренды и повышение величины арендной платы, а также урегулирование отношений между собственником и арендатором.

Определены социально-экономические условия дальнейшей трансформации земельных отношений в Украине, в частности основные направления усиления контроля над целевым использованием земель и рациональным использованием особо ценных земель.

Для дальнейшего успешного реформирования системы сельскохозяйственного землепользования предложено упорядочить отношения собственности в аграрной сфере. В частности, даны рекомендации по четкому разделению правовой и экономической составляющих категории собственности на землю.

В работе выявлены причины и основные тенденции изменения земельно-ресурсного потенциала отдельных регионов Украины, а также предложены пути дальнейшей оптимизации структуры как земельно-ресурсного фонда, так и сельхозугодий.

Обоснованы направления и перспективы трансформации существующих организационно-правовых форм хозяйствования. Особая роль отведена путям развития фермерских хозяйств и больших сельхозпредприятий.

Раскрыты перспективы использования ландшафтного подхода в системе землепользования. В частности, на основе ретроспективного анализа выявлены и дополнительно обоснованы показатели районирования земель сельхозназначения с учетом современных тенденций организации экономической деятельности в агросфере.

...