Регіональні аспекти раціонального аграрного землекористування (на прикладі Миколаївського регіону)

Січко А.В. Регіональні аспекти раціонального аграрного землекористування (на прикладі Миколаївського регіону). ? Рукопис.

управління земля агроландшафт сертифікація

Аннотация

Сичко А.В. Региональные аспекты рационального аграрного землепользования (на примере Николаевского региона). ? Рукопись.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Україна, будучи великою аграрною державою і володіючи 25% чорнозему світу - найдорожчого багатства нації, маючи працьовитих господарів землі, посідає далеко не перше місце у списку країн за рівнем економічного зростання. Ця критика справедлива, оскільки земля України може прогодувати безбідно не 48 млн. чоловік, а в десятки разів більше. На жаль, упродовж тривалого часу у зв'язку з консервативними поглядами щодо теорії трудової вартості, котра трактувала, що частина додаткової вартості є лише результатом праці, не враховувалося, що додаткова вартість створюється і за допомогою землі - найбільшого багатства, з котрим пов'язана доля багатьох людей, натомість земельні ресурси піддавалися спустошенню. Фактом було те, що скрізь декларувалися вимоги раціонального використання і охорони земель, хоча землекористування охопила тотальна екстенсифікація. Розораність сільськогосподарських угідь сягає 80%, а в окремих регіонах, наприклад, у Миколаївській області, більше 86%, і є найвищою у світі, до обробітку залучені деградовані та малопродуктивні землі та ін. Тому не дивно, що з року в рік зменшується вміст гумусу в ґрунті, котрий є не тільки регулятором, але і стабілізатором всіх ґрунтових процесів. Звичайно, багато вчених-економістів, намагаючись осмислити проблеми землекористування, зробили значний науковий та практичний внесок у розвиток економічних поглядів раціонального використання і охорони земель. Найвідомішими стали наукові праці П.П. Борщевського, В.І. Вернадського, В.В. Докучаєва, М.І. Долішнього, П.П. Першина, В.М. Трегобчука, С.О. Удачіна, О.Д. Шулейкіна, що дозволяють простежити розвиток економічних поглядів в Україні. Нині продовжують досліджувати проблеми раціонального землекористування В.Г. В'юн, В.В. Горлачук, Ю.Г. Гуцуляк, Б.М. Данилишин, Д.С. Добряк, С.І. Дорогунцов, Л.Я. Новаковський, П.Т. Саблук, А.Я. Сохнич, Ю.І. Стадницький, А.М. Третяк, Ю.Ю. Туниця, В.В.Юрчишин і ін.

Водночас у працях вищеназваних авторів, які розглядають сутність землекористування як систему в умовах формування ринкових взаємовідносин, економічної стабільності та екологічної кризи в землекористуванні, відсутня вичерпна відповідь для вирішення складних проблем. Це особливо стосується відсутності комплексних досліджень теоретичних та методичних засад розвитку ефективного землеустрою та землекористування, створення ефективної системи управління земельними ресурсами, спрямованої на розвиток та вдосконалення конкурентного землекористування для забезпечення функціонування соціально-орієнтованої та ефективної економіки. Саме тому формування дієвого механізму землекористування з урахуванням екологічної складової й зумовило вибір теми дисертації, її структури та змісту.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи "Розробка та впровадження економіко-технологічних заходів раціонального природокористування та управління екологічною безпекою навколишнього середовища" (номер державної реєстрації 0109U002939).

Автором обґрунтовано наукові основи раціонального землекористування з урахуванням регіональних аспектів, розкрито теоретико-методичні засади розвитку системи управління земельними ресурсами та організації території агроформувань.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є узагальнення і поглиблення теоретико-методичних засад та розробка рекомендацій щодо розвитку раціонального аграрного землекористування регіону.

Досягнення поставленої мети визначило необхідність вирішення таких завдань:

- узагальнити теоретичні положення соціально-економічної організації використання земель щодо забезпечення підвищення їх ефективності з одночасним збереженням і відтворенням родючості ґрунту;

- дати еколого-економічну оцінку стану розвитку землекористування в агроформуваннях регіону;

- установити причинно-наслідкові зв'язки розвитку землеустрою як механізму управління земельними ресурсами з формуванням раціонального землекористування;

- поглибити теоретико-методичні засади розвитку системи управління земельними ресурсами, що забезпечує раціональне використання та охорону земель;

- розкрити суть ландшафтного підходу організації агроекосистем, котрий забезпечує інноваційне спрямування еколого-економічної трансформації землекористування на сучасних досягненнях науки;

- обґрунтувати екологічну інфраструктуру агроекосистем, що є основою стабілізації землекористування;

- удосконалити методичний інструментарій щодо еколого-економічної оцінки системи сівозмін, що забезпечує бездефіцитний баланс гумусу в ґрунті як умову найважливішого завдання економічної політики регіону.

Об'єктом дослідження є процес управління використанням та охороною земель регіону.

Предметом дослідження є теоретико-методичні засади та практичні аспекти раціонального землекористування, що забезпечують функціонування соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження є положення економічної теорії, економіки природокористування та охорони навколишнього середовища, теорії управління, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених у галузі землеустрою та землекористування, законодавчі акти, нормативні документи за даною темою. Дисертаційне дослідження проводилося із застосуванням діалектичного підходу до вивчення процесів, що відбуваються у землекористуванні.

Під час дослідження використовувалися такі методи: монографічний (узагальнення існуючих підходів щодо оцінки використання земельних ресурсів агроформувань); аналізу та синтезу (для виявлення механізмів управління земельними ресурсами та принципів раціонального землекористування); розрахунково-конструктивний та порівняння (динаміка показників використання земельних ресурсів, визначення дефіциту гумусу у ґрунтах); економіко-статистичний (аналіз сучасного стану використання земельних ресурсів регіону, вивчення екологічної ситуації землекористування); абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення процесу використання землі, проведення землеустрою агроформувань, опрацювання висновків); табличний та графічний (для наочного відображення розрахунків у візуально-графічній формі); прогнозування (визначення показників балансу гумусу в ґрунті, параметрів стабілізації агроландшафтів, структури землеустрою агроформувань) та інші загальнонаукові методи.

У роботі використані статистичні дані Держкомзему України, Головного управління Держкомзему у Миколаївській області, матеріали землеустрою, нормативна та довідкова література, спостереження та аналітичні розрахунки автора, виконані у процесі дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у наступному:

уперше:

- розроблено науково-методичні положення сертифікації земельних ділянок, що є головною умовою ефективного землекористування. На цій основі спосіб використання земель приводиться у відповідність до технологічних параметрів землі, що відповідає умові, коли на відносно гірших ґрунтах забезпечується отримання прибутку на рівні і більше, ніж на ґрунтах, кращих за родючістю;

удосконалено:

- теоретико-методичні засади розвитку системи управління земельними ресурсами, котрі забезпечують реалізацію умови раціонального використання та охорону земель. Науково обґрунтовано механізми управління земельними ресурсами, пріоритет серед котрих надається землеустрою, державному земельному кадастру, контролю за використанням земель, земельному моніторингу, економічному регулюванню раціонального землекористування. Досліджено, що процес ефективного управління земельними ресурсами забезпечується трьома організаційними елементами: земельним менеджментом, технологічною складовою, законодавчими актами та нормативними документами;

- методику ландшафтного підходу до організації території агроформувань, котра на відміну від існуючої передбачає врахування фактора бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті, вдосконалення екологічної інфраструктури агроекосистем, у результаті чого пріоритет надається лісовим насадженням, полезахисним та водозахисним лісосмугам, котрі забезпечують стабілізацію ландшафту;

дістали подальшого розвитку:

- методичні положення щодо структури проектів землеустрою агроформувань, котрі створюють умови розвитку раціонального землекористування;

- наукові принципи раціонального землекористування, спрямовані на збереження та відтворення родючості ґрунтів, стабілізацію агроландшафтів, що є невід'ємним атрибутом розвитку конкурентоспроможної регіональної економіки.

Практичне значення отриманих результатів. Практичне значення дисертаційної роботи полягає у розробці науково-методичних положень раціонального землекористування, спрямованих на забезпечення умов конкурентоспроможності регіональної економіки, пріоритетами котрої повинні стати впровадження нових принципів управління землекористуванням, формування ефективних методів та механізмів розвитку та реалізації екологобезпечного землекористування.

Теоретичні положення та розробки використовуються регіональними органами виконавчої влади ? Головним управлінням Держкомзему у Миколаївській області при розробці Програми розвитку земельних відносин області (акт № 309/1/714-7/900 від 18.12.2008 р.), Головним управлінням сільського господарства і продовольства Миколаївської обласної державної адміністрації (акт № 84/01-02/09-01-29/09 від 27.02.2009 р.), Українським Державним фондом підтримки фермерських господарств (акт № 014/372 від 25.12.2008 р.), а також у навчальному процесі Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського (акт № 01/831 від 22.05.2009 р).

Особистий внесок здобувача. Основні положення, висновки та пропозиції дисертації сформульовані автором особисто. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї та положення, що є результатом власних досліджень.

Апробація роботи. Основні теоретичні положення та практичні результати дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції “Ольвійський форум” 2007; 2008: “Стратегія України в геополітичному просторі” (м. Ялта, 2007; 2008), Міжнародній науково-практичній конференції “Регіональні аспекти розвитку в умовах європейського вибору” (м. Сімферополь, 13-16 вересня 2007 р.); науково-практичних конференціях “Могилянські читання” (м. Миколаїв, 2005, 2006, 2007 роки).

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформовано мету та основні завдання дослідження, визначені об'єкт та предмет, наукову новизну, розкрито теоретичну та практичну значимість отриманих автором результатів, відзначено ступінь апробації основних результатів роботи.

У першому розділі “Теоретико-методичні засади раціонального землекористування в регіоні” розглядаються питання, що розкривають суть раціонального використання та охорони земель. Обґрунтовано суперечливість теорії, котра регламентує, що найбільш продуктивними угіддями є рілля. Але природні кормові угіддя, навіть на значно гірших за родючістю ґрунтами, спроможні забезпечити вихід зеленої маси щонайменше 200-250 ц/га, що становитиме 36-45 ц/га кормових одиниць. Це означає, щоб отримати таку ж кількість кормових одиниць від посіву зернових культур, потрібно забезпечити їх урожайність на рівні 36-45 ц/га. Крім того виробництво зернових культур супроводжується виробничими затратами значно вищими, ніж виробництво кормових культур.

Обґрунтовується, що деградовані та малопродуктивні орні землі доцільно трансформувати в кормові угіддя, під заліснення, що дозволить досягти триєдиної мети: 1) зберегти орні землі від руйнування; 2) знизити собівартість продукції за рахунок її виробництва на зменшеній площі; 3) збільшити виробництво кормів для тварин за рахунок вивільнених площ орних земель, що дозволить розвивати галузь тваринництва суб'єктами господарювання на землі або ж на основі укладених договорів продавати продукцію сіножатей та пасовищ зацікавленим у цьому юридичним та фізичним особам, отримуючи додатковий доход.

Автором обґрунтовано та розвинено методичні положення про те, що на землю як головний засіб виробництва у сільському господарстві потрібно здійснювати амортизаційні відрахування на рівні середньозваженої величини втрат гумусу у сівозміні чи окремій земельній ділянці, виражену в грошах, що дозволить підтримувати родючість ґрунту.

Аналіз існуючої практики господарювання на землі дозволив обґрунтувати авторську позицію про необхідність підвищення розміру орендної плати до рівня не нижче 16-17% від грошової оцінки з розрахунку, щоб орендодавець міг спрямувати 13-14% коштів на відновлення родючості ґрунту завдяки бездефіцитного балансу гумусу ґрунту або ж покласти це завдання на орендаря, який забезпечивши бездефіцитний баланс гумусу, збереже за собою право справляння орендної плати на рівні не нижче 3%. З огляду на це, за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування за участю орендарів та орендодавців необхідно встановлювати такі шкали орендної плати, котрі були б зручними для всіх, без спричинення шкоди земельним ділянкам. Згідно з таким підходом необхідно створити "на місцях" дорадчі служби, котрі могли б надавати послуги з розрахунку обґрунтованої орендної плати за землю, здійснювати контроль за станом ґрунтового покриву та ін.

Досліджено, що реалізація державної програми, спрямованої на пошук нових парадигм створення цивілізованих ринкових земельних відносин може здійснюватись за умови ефективного управління земельними ресурсами, котре включає низку механізмів, що максимально задовольняють потреби реалізації земельної реформи.

Автором узагальнені, обґрунтовані та розвинені механізми управління земельними ресурсами, основними серед яких є: землеустрій; державний земельний кадастр; контроль за використанням та охороною земель; моніторинг земель. При цьому пропонується доповнювати їх такими механізмами, як економічне регулювання раціонального землекористування; вирішення земельних спорів; експертиза вишукувальної та землевпорядної документації; стандартизація та нормування в галузі охорони земель, відтворення родючості ґрунту; інноваційно-інвестиційна діяльність; розвиток державної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців для роботи у системі державних земельних органів.

Другий розділ “Еколого-економічний аналіз і оцінка стану розвитку землекористування” досліджує особливості використання земельно-ресурсного потенціалу Миколаївського регіону, в результаті чого обґрунтовані шляхи раціонального землекористування.

Досліджено, що різноманітність ландшафтів, вертикальна та горизонтальна зональність природних умов знайшли своє відображення і в характері аграрного використання земель, котрий визначається складом земельних угідь. Так, за період останніх років (2002-2008 рр.) сільськогосподарська освоєність території складає майже 81%, а розораність території складає 60,9%. Причому, у приватних агроформуваннях ці показники мають ще вище цифрове значення. Так, сільськогосподарська освоєність у 2000 році складала 95,4%; 2002 р. ? 97,0% і в 2008 р. ? 99,5%, а розораність території відповідно складала 84,1%; 86,4% і 94,9%. У структурі загальної території природні кормові угіддя займали лише 6,3%.

Проведений аналіз свідчить, що такий спосіб використання земель, успадкований командно-адміністративною системою носить екстенсивний характер та є основною причиною прогресуючої деградації ґрунтів в регіоні. У процесі ерозії ґрунтів площа ярів перевищує 7,1 тис. га, а площа еродованих земель складає 673,2 тис. га, що призводить до втрати 11,6 млн. т ґрунту або 524,9 тис. т гумусу. Встановлено, що у грошовому виразі економічні збитки компенсації втрат гумусу в області складають 1,05 млрд. грн. (524,9 тис. т : 0,05100 грн.).

Крім того, через високу еродованість ґрунтів втрати від недобору врожаю становлять 2764,3 тис. т зернових одиниць, або орієнтовно 276,4 млн. грн., що видно з табл. 1.

Таблиця 1 демонструє, що середньо- і сильноеродовані орні землі площею 195,7 тис.га потрібно вилучити з активного обігу під залуження, в результаті чого коефіцієнт екологічної стабільності території області зросте з 0,20 до 0,22. За умови залуження всієї площі еродованих орних земель коефіцієнт екологічної стабільності території складатиме 0,27.

Таблиця 1 Розрахунок недобору врожаю на еродованій ріллі

Розкриваючи економічну суть грошової оцінки ріллі в Миколаївському регіоні, автор акцентує увагу, що її оцінка на рівні 9458,86 грн./га не узгоджується з оцінкою ріллі Волинської та Рівненської областей, які розміщені в зоні гірших за балом бонітету ґрунтах, складаючи відповідно 10743,21 та 11269,04 грн./га. Різниця у 1284 грн. у першому випадку і 1810 грн. у другому випадку є свідченням того, що нормативна грошова оцінка вимагає вдосконалення. Причому, в основу грошової оцінки потрібно брати не диференціальний рентний доход по виробництву зернових культур, а якісні параметри сільськогосподарських угідь.

У роботі особлива увага приділяється землеустрою, за допомогою якого, змінюючи характер земельних відносин, організовується земля у процесі суспільного виробництва. Аналіз існуючих підходів до розроблення проектів землеустрою виявив, що на практиці він опирається на покомпонентне врахування факторів впливу на прийняття проектного рішення, в результаті чого загострюються екологічні проблеми у землекористуванні.

Досліджено, що контурно-меліоративна організація території не відповідає вимогам раціонального землекористування, оскільки вона передбачає організацію переважно схилових земель, без узгодження елементів організації всієї території адміністративно-територіальних утворень та басейну. Автором доведено, що контурно-меліоративна організація території є причиною зростання дефіциту гумусу на територіях першої еколого-технологічної групи ґрунтів, оскільки гумусонакопичувальні культури (багаторічні трави) переважно розміщуються на ґрунтах 2 і 3 еколого-технологічних груп. Зернова група культур, котра займає проміжне місце між нагромадженням гумусу та його виносом також переважно розміщається на ґрунтах другої еколого-технологічної групи.

Проектувальник свідомо йде на загострення екологічної суперечності, зумовленої зростанням дефіциту гумусу, розміщуючи переважно просапну групу культур на рівнинних територіях (перша еколого-технологічна група ґрунтів).

Встановлено, що структура сучасних проектів землеустрою вимагає вдосконалення шляхом виготовлення кадастрових планів обмежень та сервітутів, деталізацією комплексу природоохоронних заходів, визначення розміру земельного податку та ефективності проекту, оскільки відсутність цих складових обмежує реальні можливості землеустрою.

У третьому розділі “Шляхи вдосконалення механізму раціонального аграрного землекористування” окреслено напрямки формування раціонального аграрного землекористування. Обґрунтовується, що позитивні процеси у землекористуванні починаються з удосконалення його територіальної організації. Відзначено, що у методологічному аспекті поняття “організація” слід розглядати як закономірність, як закон, що забезпечує життєдіяльність системи та середовища, в якому вона знаходиться. А тому, доповнюючи існуючі принципи раціонального землекористування, пропонуються такі принципи: землевпорядного забезпечення; відповідності земельних ресурсів до соціально-економічних потреб суспільства; відповідальності; державного регулювання; диференційованого використання орних земель; обмеженого режиму землекористування; інноваційно-інвестиційного забезпечення. Акцентується увага на тому, що умова раціонального використання та охорони земель буде досягнута тільки при системному врахуванні принципів, оскільки окремо використаний принцип не забезпечить синергетичного ефекту землекористування.

Вдосконалено методику розроблення проектів землеустрою агроформувань, орієнтовану на формування ефективного землекористування.

У роботі обґрунтовується перевага ландшафтної організації території над контурно-меліоративною. При цьому контурно-меліоративна організація є складовою ландшафтної організації.

Обґрунтовується неправомірність використання терміну “функціями управління земельними ресурсами” є землеустрій, державний земельний кадастр, моніторинг земель тощо. Функцією управління земельними ресурсами є земельний менеджмент з допомогою якого забезпечується процес досягнення поставленої мети у землекористуванні (рис. 1), а землеустрій, державний земельний кадастр, моніторинг земель ? це його механізми.

Рис. 1.Цикл земельного менеджменту

Проведені дослідження дозволили виявити властивість сертифікації земельних ділянок, виходячи з міжнародних стандартів ISO серії 9000 “Управління якістю” і 14000 “Управління навколишнім середовищем”, ISO серії 14001 “Система екологічного менеджменту”. Головною ознакою сертифікації земельних ділянок є забезпечення стандартів господарського використання землі, виходячи з якісного стану земельних угідь та інформації про якісний стан продукції щодо можливості її реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, отримання вичерпної відповіді споживачами про якість продукції.

Відзначено, що механізми управління земельними ресурсами представляють технологічну складову, за допомогою котрої реалізуються заходи з раціонального використання і охорони земель. У роботі аргументовано, що управління земельними ресурсами представляється як рівносторонній трикутник (рис. 2), на вершинах котрого знаходиться земельний менеджмент, технологічна складова та регуляторне забезпечення.

земельний менеджмент

технологічна складова регуляторне забезпечення

Рис. 2. Складові управління земельними ресурсами

Обґрунтовується, що розширення площі під просапними культурами лише на 4-5% призводить до втрат гумусу у 7-10 кратному вимірі, тобто розширення площі просапних культур у сівозміні на один відсоток, в середньому, подвоює втрати гумусу в ґрунті. А тому, незалежно від того, на якій еколого-технологічній групі ріллі будуть розміщуватися сівозміни, набір культур у них та їх чергування повинні забезпечувати бездефіцитний баланс гумусу, як головну умову раціонального аграрного землекористування ? з одного боку, і з другого - забезпечення біологічного регулювання фітосанітарного режиму у системі “ґрунт ? рослина”. Зазначена методологічна основа визначає необхідність розміщення на всіх еколого-технологічних групах культур зернові групи, багаторічні та однорічні трави з метою зниження рівня дефіциту гумусу у ґрунті.

Автором досліджено, що для Миколаївського регіону, де довжина схилів на орних землях сягає понад 1000 м і більше, еколого-технологічні групи доцільно формувати за такими параметрами: перша еколого-технологічна група - до 1,5°; друга - 1,5° -7° і третя - більше 7°, що дозволить зменшити обсяги змиву ґрунту до допустимих значень ? 1,5-2 т/га.

Проведені розрахунки на прикладі фермерського господарства “Позитрон” Березанського району свідчать, що завдяки оптимізації структури посівних площ у сівозміні на площі 343 га дозволить зекономити 700 грн./га на компенсації втраченої частини гумусу. Загалом по господарству економія складе 240 тис. грн., а в рамках області, залежно від ціни однієї тонни гною така економія може складати 1,5 - 2,0 млрд. грн. і більше. Запровадження такої методики формування системи сівозмін, що забезпечує бездефіцитний баланс гумусу на орних землях всіх суб'єктів господарювання області сприяє формуванню умов щодо раціонального використання та охорони земель.

Висновки

У дисертації на базі проведених наукових досліджень вирішено актуальне наукове завдання, що полягає у розвитку науково-методичних засад та розробці практичних рекомендацій щодо раціонального використання та охорони земель. Науково обґрунтовано методичні підходи до розв'язання проблем раціонального аграрного землекористування, практики підвищення ефективності використання земельних ресурсів.

Основні наукові висновки, отримані в результаті дослідження, зводяться до такого:

1. В основу розвитку землекористування Миколаївського ругіону було покладено теорію засновника ландшафтознавства Д.Л.Арманда, що регламентувала, що 90% землі повинні використовуватись для виробничих потреб людини, 9% - для рекреації і 1% - залишитися під заповідники. Ці та інші причини призвели до того, що в області водній ерозії піддається 673,2 тис. га (40,0%) орних земель, більше 1540 тис.га піддається вітровій ерозії, щорічний дефіцит гумусу в ґрунті, зумовлений виносом врожаю, складає в середньому 0,5 - 0,6 т/га, що відповідає додатковому внесенню органічних добрив в кількості 10 - 12 т/га. Економічні збитки від компенсації втрат гумусу складають понад 1 млрд.грн. в рік, а недобір урожаю складає 2764,3 тис. т корм. одиниць. Потрібно подолати стереотип мислення, що природні кормові угіддя є менш продуктивними, ніж орні землі. Навпаки, природні кормові угіддя, навіть за умови середнього рівня культури кормовиробництва, забезпечують вихід не менш 50-54 ц кормових одиниць, чого досягти на орних землях дуже проблематично.

2. У вартість продукції рослинництва потрібно включати вартість амортизаційних відрахувань на величину втрат гумусу, зумовленого виносом врожаю, виражену в грошах, що будуть спрямовані на збереження та відтворення родючості ґрунту.

3. Грошова оцінка ріллі Миколаївської області вимагає свого вдосконалення. Про це свідчить той факт, що якщо відносно низькородючі орні землі Полісся (Волинська і Рівненська області) оцінюються у 10743,21 і 11269,04 грн/га, то орні землі Миколаївської області з вмістом гумусу 3-5% тільки у 9458,86 грн/га, або відповідно на 13 і 10% нижче за орні землі згадуваних областей, що виглядає парадоксально.

4. Орендна плата за земельні ділянки розміром 3,0%, котру отримує орендодавець, не покриває витрат, пов'язаних із компенсацією витраченого гумусу в ґрунті, зумовленого виносом врожаю. Тому в договорах оренди землі потрібно передбачати зобов'язання орендаря по збереженню гумусності ґрунту або підвищення розміру орендної плати на величину компенсації втрат гумусу, зумовлених вирощуванням культур орендарем.

5. У процесі дослідження виявлено, що існуючі принципи використання орних земель не відповідають вимогам раціонального землекористування. А тому необхідно враховувати такі принципи, як землевпорядного забезпечення; відповідальності за порушення чинного земельного законодавства; диференційованого використання орних земель; обмеженого режиму землекористування, котрі, доповнюючи існуючі принципи, забезпечать синергетичний ефект землекористування.

6. Обґрунтовано, що розвиток науково обгрунтуваної системи управління земельними ресурсами забезпечить умови гарантування прав власності та користування землею, ефективної системи оподаткування землі, уможливлення гарантій під отримання кредиту, зменшення кількості земельних спорів; підвищення ефективності використання земель всіх категорій земель за цільовим призначенням; створення умов щодо охорони земель та довкілля; зростання кваліфікації та продуктивності праці управлінських кадрів; вдосконалення орендних відносин.

7. Доведено, що в системі управління земельними ресурсами базовими залишаються такі механізми, як: землеустрій; державний земельний кадастр; контроль за використанням та охороною земель; моніторинг земель. Але вони повинні бути доповнені такими механізмами, як економічне регулювання раціонального землекористування; вирішення земельних спорів; експертиза вишукувальної та землевпорядної документації; стандартизація та нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунту; розвиток державної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців для роботи у системі державних земельних органів та ін.

8. Дестабілізація екологічної ситуації в області зумовлена, насамперед, ігноруванням ландшафтно-географічних особливостей території при організації аграрного землекористування. А тому розроблення проектів землеустрою повинно ґрунтуватися на ландшафтному підході, який враховує не тільки комплекс природно-економічних чинників, але й закономірності будови морфологічних частин ландшафтів, процесів, котрі у них відбуваються, в умінні дати прогноз змін, що відбуваються у ньому в результаті господарської діяльності людини. Враховуючи неоднорідність орних земель за рельєфною ознакою, велику протяжність схилів (1000-1500м), що призводять до змиву 12 - 30 т/га ґрунту еколого-технологічні групи ґрунтів потрібно формувати за такими параметрами: перша група до 1,5°; друга - 1,5° - 7° і третя - більше 7°. Широке запровадження лісових насаджень та захисних лісосмуг у комплексі гідротехнічними спорудами дозволить сформувати принципово нову агроекосистему здатну забезпечити стабілізацію ландшафту.

9. Науково обґрунтовано необхідність сертифікації земельних ділянок, виходячи з міжнародних стандартів ISO серії 9000 “Управління якістю” і 14000 “Управління навколишнім середовищем”, ISO серії 14001 “Система екологічного менеджменту”. Головною ознакою сертифікації земельних ділянок є забезпечення стандартів господарського використання землі, виходячи з якісного стану земельних угідь та інформації про якісний стан продукції щодо можливості її реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Реалізація розроблених наукових положень, висновків та рекомендацій у землевпорядне виробництво підтвердила їх достовірність та доцільність практичного використання.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях

1. Стрюченко А.В. Сертифікація земельних ділянок як інструмент раціоналізації землекористування фермерських господарств / А.ВСтрюченко // Наукові праці МДГУ ім.П.Могили. -- Миколаїв : МДГУ ім.П.Могили. -- 2007. -- С.88--91. -- (Вип.59 ; т.72).

2. ГорлачукВ.В. Проблеми збереження родючості грунтів фермерських господарств / В.В.Горлачук, А.В.Стрюченко // Економіка України. -- 2007. -- №3 (536). -- С.74--79. (Особистий внесок : автором проведено розрахунки щодо втрат поживних речовин біологічного походження під посіви культур, внесено змістовні пропозиції щодо вдосконалення структури посівних площ на основі досягнення бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті).

3. ГорлачукВ.В. Проблеми інноваційного розвитку землекористування на сучасному етапі / В.В.Горлачук, А.В.Стрюченко // Економіка АПК. -- 2007. -- №12. -- С.23--28. (Особистий внесок : автором обґрунтовано роль проектів організації території землекористувань суб'єктів господарювання на землі, внесено пропозиції щодо підвищення розміру земельного податку з метою раціоналізації використання землі, запропоновано шляхи досягнення орієнтирів інноваційного розвитку землекористування).

4. Стрюченко А.В. Аграрне реформування в Україні: стан та перспективи / А.В. Стрюченко // Таврійский науковий вісник : Науковий журнал. -- Херсон: Айлант, 2008. -- С.236--241. -- (Вип.58).

5. СтрюченкоА.В. Раціональне використання земель у сучасних умовах розвитку земельно-правових відносин / А.В.Стрюченко // Таврійский науковий вісник : Науковий журнал. -- Херсон : Айлант, 2008. -- С.284--292. -- (Вип.57).

6. Білоусова С.В. Теоретичні основи формування інноваційної політики землекористування // С.В. Білоусова, А.В. Січко // Бізнес-навігатор: науково-виробничий журнал. -- Херсон 2008. -- Випуск 15. -- С.96--102. (Особистий внесок : автором обґрунтовано проблеми раціонального використання й охорони земельних ресурсів та запропоновано напрям її вирішення ? розвиток інноваційно-орієнтованого землекористування, обґрунтовано його теоретичні аспекти).

Матеріали наукових конференцій

7. Стрюченко А.В. Регіональні аспекти розвитку заповідних фондів та енергозбереження ґрунтів / А.В. Стрюченко // Региональные аспекты развития в условиях европейского выбора : материалы международной научно-практической конференции. -- 13--16 сентября 2007 г. : тезисы докл. -Симферополь , 2007. -- С.106--108.

8. Стрюченко А.В. Обґрунтування механізмів інноваційного розвитку землекористування / А.В.Стрюченко // Досвід та тенденції розвитку суспільства в Україні: регіональний, національний та глобальний: щорічна науково-методична конференція: Могилянські читання. -- 2007. -- 29 жовтня--4 листопада 2007 р. -- С. 30.

9. Січко А.В. Новітні бачення розвитку землекористувань ринкового типу / А.В. Січко // Досвід та тенденції розвитку суспільства в Україні: регіональний, національний та глобальний : щорічна науково-методична конференція: Могилянські читання -- 2008. -- 20--24 жовтня 2008 р. -- С. 32.

Размещено на Allbest.ru