Кишкові інвазії індиків (поширення, діагностика, патогенез, профілактика)

Експериментальне зараження індичат яйцями гетеракісів у дозі 400±40 та 200±20 екз. склало 100% і 90%. Отже, зараження індичат гістомонозом можливе при згодовуванні їм невеликої кількості інвазійних яєць.

Слід відмітити, що при патологоанатомічному розтині птиці, хворої на гістомоноз, гетеракісів найчастіше знаходили в неураженій сліпій кишці.

При напівекстенсивній системі ведення галузі індиківництва у більшості випадків залишається той факт, коли на обмеженій території утримується різновікова птиця, дорослі індики „виховують” індичат. За групового утримання вільних від інвазії індиків з хворими на гістомоноз виникає можливість зараження останніх. Так, з п'яти індичат дослідної групи захворіло на гістомоноз лише одне і загибелі в цій групі не реєстрували.

Ураження індиків гістомонозом у відсутність гетеракісів було значно нижчим, як за ступенем прояву гістомонозу, так і по кількості захворілої птиці. Це можливо пояснити тим, що гістомонади, які виділяються з фекаліями, швидко гинуть в навколишньому середовищі.

Отже, Heterakis gallinarum розглядають не як «переносника» або «утримувача» гістомонад, а як збудника асоційованої та ускладненої інвазії.

Вплив моно- і асоційованої інвазії на морфологічні і біохімічні показники крові індиків. Вивчення особливостей впливу експериментальної гетеракозної інвазії на морфологічні показники крові в період розвитку H. gallinarum проводили на індиках 75-добового віку кросу «Харківський».

За результатами наших досліджень встановлено, що на 5-ту добу хвороби, в період проходження гельмінтами «тканинної фази» розвитку, відмічали збільшення кількості еритроцитів з 2,45±0,85 до 2,56±0,87 (на 4,5%; Р<0,005). В подальшому спостерігали істотне зменшення кількості еритроцитів, яке становило: 2,34±0,75 - на 10-ту добу; 2,31±0,75 - на 20 добу та 2,25±0,63 Т/л - на 30-ту добу (Р<0,05). Вміст гемоглобіну був в межах 91,1±0,15 до інвазування. Його незначне збільшення спостерігали лише на 5-ту добу (101,1±0,01 г/л Р<0,01). З розвитком H. gallinarum кількість гемоглобіну достовірно знижувалася до 81,4±0,02 г/л на 10 добу, 80,5±0,01 г/л на 20 добу та 76,3±0,01г/л на 30-ту добу експерименту.

При дослідженні лейкоцитарної форми було відзначено збільшення кількості лейкоцитів за рахунок еозинофілів, які на 5 добу зросли в 5 раз і склали 2,5±0,22 проти 0,5±0,01% до інвазування. На 10, 20 та 30-ту добу помітне збільшення кількості лейкоцитів, а саме: 5,5±0,18; 6,1±0,2; 7,5±0,85% відповідно. Також збільшувалась кількість базофілів. Кількість псевдоеозинофілів збільшилась на 3,5% і склала 50,5±1,85 упродовж 5 доби перебігу хвороби проти 47,0±1,08 до інвазування. На 10 добу їх кількість вже знизилась і склала 48,6±1,65%, на 20-ту добу - 48±1,21% і на 30-ту - 47,5±1,86% (Р<0,05).

Відмічається гемоглобінемія та еритропенія, що, на нашу думку, настає внаслідок глибоких патологічних і гістохімічних змін в кишках та внутрішніх органах індиків. Помітна абсолютна і відносна еозинофілія з регенеративним зсувом ядра вліво до юних псевдоеозинофілів, кількість яких на 30-ту добу після інвазування збільшилась до 1,5±0,01% проти 0,5±0,02% (Р<0,01).

Таким чином, морфологічні та фізико-хімічні зміни в крові індиків знаходяться в тісному взаємозв'язку з перебігом інвазії.

За експериментального гетеракозу біохімічні показники крові індиків суттєво відрізнялися від крові контрольної групи. Вміст загального білка склав 52,0±3,0 г/л проти 55,3±3,3 у контролі (Р<0,05), різниця по групах індиків склала 3,3 г/л. Таке суттєве зменшення загального білка відбулось за рахунок зменшення рівня альбумінів 21,2±2,0 проти 27,6±6,5 г/л в той же час підвищувався рівень глобулінів з 27,7±9,4 г/л у контролі до 30,9±1,3 г/л в дослідній групі (Р<0,05). Збільшення рівня загальних глобулінів відбулося за рахунок г-глобулінів 10,4±0,8 проти 8,5±1,16 г/л. Зміни в білкових фракціях між дослідною і контрольною групами індиків призвели до різниці А/Г коефіцієнту, який був 1,0 у контролі і став 0,7 у дослідній.

На нашу думку, збільшення рівня глобулінових фракцій у сироватці крові інвазованих індиків відбулось за умови впливу паразитів та продуктів розпаду білків на ретикулоендотеліальну систему і вказувало на наявність запальних процесів в організмі.

За експериментального гетеракозу індиків реєстрували незначне збільшення рівня ЦІК - 0,25±0,05 мг/см³ проти 0,22±0,08 мг/см³ (Р<0,05) у контролі та серомукоїдів - 0,21±0,02 мг/см³ проти 0,20±0,03 мг/см³ у контролі. В індиків дослідної групи відповідно зменшилась кількість кальцію і фосфору, а їх показник склав 2,61 проти 2,72 у контролі. Більш значні зміни в білковій картині крові реєстрували в індиків за спонтанного гетеракозу. Так, вміст загального білка збільшився і склав 58,3±6,5 г/л проти 54,1±2,1 г/л у контролі (Р<0,05) за рахунок різкого збільшення альбумінів 29,6±2,2 г/л проти 27,9±4,3 г/л у контролі та глобулінів, загальна кількість яких в дослідній групі склала 28,7±1,21 г/л проти 26,2±4,6 г/л (Р<0,05) у контролі. Це призвело до змін у А/Г коефіцієнті - 1,03 в дослідній групі проти 0,98 у контролі.

Однак, за спонтанного гетеракозу суттєво зростав рівень ЦІК - 0,28±0,02 мг/см³ проти 0,21±0,04 мг/см³ у контролі та рівень серомукоїдів - 0,24±0,045 проти 0,20±0,02 мг/см³.

Згідно отриманих даних слід відзначити, що, як за експериментального гетеракозу, так і за спонтанного, в період «тканинної фази» розвитку гельмінтів активізуються захисні сили організму, які проявляються збільшенням в крові загального білка і особливо глобулінових фракцій. Однак в подальшому перебігу інвазії відбувається зниження кількості альбумінів і, навпаки, збільшення рівня різних фракцій глобулінів.

За асоційованого перебігу гетеракозно-гістомонозної інвазії реєстрували вірогідне зниження вмісту загального білка, який склав 55,4±0,3 г/л у контролі і 49,8±5,2 г/л в дослідній групі, різниця - 5,6 г/л (Р<0,05). Таке зменшення відбулось за рахунок різкого спаду кількості альбумінів на 6,9 г/л проти контролю і, навпаки, збільшення кількості загальних глобулінів з 30,5±1,3 г/л в контролі до 31,8±2,35 г/л (Р<0,05) в дослідній групі.

Зменшення кількості альбумінів зумовлюється за рахунок порушення синтетичних процесів альбуміну в печінці, що пов'язано з ураженням її збудниками гістомонозу. За вказаної інвазії реєстрували різке збільшення рівня ЦІК - 0,35±0,05 мг/см³ проти 0,22±0,05 мг/см³ та серомукоїдів 0,24±0,02 мг/см³ проти 0,18±0,01 мг/см³ (Р<0,05) у контролі.

Слід зауважити, що зниження вмісту загального білка, особливо фракцій альбумінів, підвищення рівня глобулінових фракцій, а також високий рівень ЦІК та серомукоїдів в дослідній групі індиків свідчило про імуносупресивну дію гельмінтів та одноклітинних паразитів на загальний стан організму. В той же час імуносупресія посилювалась при асоційованій інвазії.

На дослідній групі 90-добових індиків породи «Бронзові широкогруді» за гетеракозної інвазії вивчено в динаміці перебіг біохімічних змін в сироватці крові. В них вже на 3 добу після зараження суттєво збільшився вміст загального білка 60,51±0,01 г/л проти 49,61±0,05 г/л (Р<0,05) у контролі при верхній межі фізіологічної норми 58 г/л. Підвищення вмісту загального білка спостерігалось упродовж 3-5 діб від зараження за рахунок різкого збільшення кількості альбумінів та загальних глобулінів. Кількість альбумінів на 3-тю добу в дослідній групі склав 28,26±0,04 г/л проти 24,99±0,01 г/л (Р<0,05) у контролі, кількість яких також на досить високому рівні була впродовж 5-10 доби. В дослідній групі птиці упродовж досліджень кількість альбумінів поступово зменшувалась і вже на 30-ту добу досліджень склала 21,28±0,03 г/л проти 25,79±0,04 г/л у контролі, різниця між дослідною і контрольною групою складала 4,51 г/л (Р<0,05).

Вміст б-глобулінів з перших діб інвазування був досить високим і становив 12,61±0,02 г/л у досліді проти 10,19±0,01 г/л (Р<0,05) у контролі. Цей показник на високому рівні тривав до 5 доби перебігу інвазії і лише на 10 добу наблизився до рівня контрольної групи, тобто 10,16±0,02 г/л проти 10,14±0,06 г/л (Р<0,05) у контролі. Починаючи з 15 доби перебігу гетеракозної інвазії вміст б-глобулінів зменшувався в дослідній групі порівняно з контролем і на 30 добу склав 8,47±0,02 г/л проти 9,11±0,01 г/л у контролі, а різниця становила - 0,64 г/л до контролю.

Вміст в-глобулінів від зараження і упродовж 30 діб змінювався незначно. Так упродовж 3-5 доби досліджень він становив 7,92±0,04 г/л та 7,56±0,03 г/л (Р<0,05) відповідно і у порівнянні з контролем був на 1,3 та 1,42 г/л більшим. Починаючи з 15 доби інвазування, цей показник поступово зменшувався і вже на 30 добу становив 6,31±0,01 г/л проти 7,08±0,07 г/л (Р<0,05) у контролі.

Вміст фракції г-глобулінів, починаючи з моменту інвазування, зростав протягом 30 діб спостереження від 11,71±0,08 г/л до 13,68±0,06 г/л (Р<0,05), коли в контрольній групі упродовж цього терміну вміст глобулінів коливався від 7,81±0,02 до 8,24±0,05 г/л (Р<0,05).

За експериментальної гетеракозної інвазії упродовж всього періоду досліджень спостерігали зростання кількості б-глобулінів за ларвальної стадії та кількості г-глобулінів за імагінальної стадії. Вміст загальних глобулінів був максимальним на 3 добу інвазії і склав 32,24±0,01 г/л. Він поступово зменшувався і на 30 добу досліджень становив 28,46±0,02 г/л (Р<0,05).

Слід зазначити, що вміст загального білка, кількість б-, в- і г-глобулінів за ларвальної стадії гетеракозної інвазії відповідно збільшувався у порівнянні з контролем, а кількість альбумінів відповідно зменшувалась. За імагінальної стадії вміст загального білка і кількість альбумінів зменшувались і вже на 30 добу досліджень склали 49,74±0,01 г/л проти 50,22±0,03 г/л (Р<0,05) у контролі.

Вірогідно високий рівень ЦІК упродовж всього періоду досліджень в дослідній групі говорить про пригнічення імунобіологічної активності організму внаслідок з'єднання специфічних антитіл з продуктами обміну личинок гельмінтів, які відіграють роль антигенів.

Рівень серомукоїдів у сироватці крові інвазованих індиків коливався. На 3-тю добу інвазування він майже не відрізнявся від контролю і становив 0,181±0,06 мг/см³ проти 0,182±0,01 мг/см³ (Р<0,05). Поступове зростання рівня серомукоїдів реєстрували на 5, 10 і 15 добу відповідно на 0,015, 0,018 та 0,037 мг/см³. В порівнянні з контролем рівень серомукоїдів був істотно високим і на 30 добу різниця становила +0,044 мг/см³.

Підвищений рівень серомукоїдів свідчить про імуносупресивну дію гельмінтів та характеризує наявність хронічних запальних процесів в кишечнику індиків.

Патоморфологічні і гістологічні зміни в органах і тканинах індиків за асоційованої гетеракозно-гістомонозної інвазії. В умовах експерименту на індичатах 35-добового віку кросу «Харківський» відтворено гетеракозно-гістомонозну інвазію. На 10-ту добу досліджень з'явились ознаки хвороби, які були досить класичними для гістомонозу і, слід зауважити, що при цьому основні ушкодження були в сліпих кишках і печінці.

На ранній стадії хвороби при патологоанатомічному розтині 5-ти індичат на слизовій оболонці сліпої кишки були виявлені нашарування фібрину, які мали вигляд крихкої маси, а також щільні плівки світло-коричневого кольору, під якими помітна гіперемія з крапковими крововиливами. Внаслідок того, що в просвіті сліпої кишки було значне накопичення фібрину, її діаметр досягав 17-20 мм. Змішаний з вмістом кишечнику фібрин набував вигляду крихкої, сіро-жовтої, сироподібної маси, яка легко відділялась від стінки кишки. Просвіт сліпої кишки зменшувався, або зовсім був відсутній. Під час видалення фібрину реєстрували значні виразки на слизовій оболонці діаметром до 10 мм. Вони мали округлу або овальну форму та були з гіперемійованими краями. Описані ознаки ураження сліпої кишки вказували на дифтеритний тифліт.

У індичат, що загинули на 21 та 22-гу добу після зараження асоційованою гетеракозно-гістомонозною інвазією, реєстрували прорив стінки сліпої кишки і ознаки перитоніту з накопиченням в грудочеревній порожнині сморідної рідини з пластинками фібрину.

Розвиток катарально-десквамативного тифліту пояснює появу проносу у хворих індичат, який реєстрували вже на 5-7 добу після інвазування.

Експериментальна гетеракозно-гістомонозна інвазія у індиків викликала зміни в печінці, які вказують на включення цього органу в загальний патологічний процес. У хворих індиків поверхня печінки була гладенька, блискуча, коричнево-жовтуватого кольору. Краї її були загострені. Гістологічно загальна структура органу була порушена. В той же час, більшість часток зберігають типову форму. В інших ділянках виражений набряк міжчасткової і навколосудинної сполучної тканини. Просвіт останніх широкий, заповнений форменими елементами крові. На цій стадії розвитку хвороби у печінці посилювалась судинна реакція у вигляді повнокрів'я центральних вен і балочних капілярів.

В ушкоджених дольках гепатоцити відрізнялися розміром і інтенсивністю забарвлення. В цитоплазмі деяких з них зерниста дистрофія, в інших - жирова. В окремих ділянках паренхіми помітне скупчення лімфоцитів. У деяких долях з'являються дрібні некротизовані ділянки з чітко вираженою інтенсивною проліферацією епітелію жовчних протоків.

Гістомонади в стінках судин печінки спричинили проліферацію ендотелію, гістіоцитів і лімфоїдних елементів у вигляді гранульом під капсулою, які вже на 5-7 добу хвороби мали вигляд поодиноких сіро-жовтуватих вузликів розмірами з просяне зерно. Збільшення гранульом в печінці, тромбоз судин і гіаліноз судинної стінки призводив до зернистої дистрофії і некрозу гепатоцитів, що в подальшому проявлялось ознаками жовтяниці та значного пригнічення.

В селезінці за асоційованого перебігу вказаної інвазії червона пульпа нерівномірно заповнена клітинами крові. У пільпарних шнурах містились лімфоцити, незначна кількість плазмоцитів і макрофагів. Синусоїди широкі, периартеріальна сполучна тканина в стані набряку, а в паренхімі реєстрували проліферацію ретикулярних клітин. Біла пульпа була помірно розвинута, представлена ретикулярними муфтами і гермінативними фолікулами.

В тимусі прозора мозкова речовина і міждолькова сполучна тканина містила дрібні крововиливи. Поміж епітеліоцитів розташовані лімфобласти, макрофаги і псевдоеозинофіли. Тільця Гассаля в одних частках типової будови, в інших - в стані дегенерації. Гіпоплазія тимуса, що розвивалася, свідчила про стан імунодефіциту і, як наслідок, неповноцінності клітинного імунітету.

За асоційованого перебігу гетеракозно-гістомонозної інвазії в капілярах міжфолікулярної сполучної тканини сумки Фабриціуса реєстрували незначний стаз еритроцитів та інфільтрацію лімфоцитів як в цій ділянці, так і в епітеліальну сполучну тканину.

Патологоанатомічні і гістологічні зміни в тонких кишках за аскаридіозу і в сліпій кишці за змішаної аскаридіозно-гістомонозної інвазії характеризувались катарально дистрофічними і деструктивними явищами, які супроводжувались різко вираженою судинною реакцією, крововиливами і десквамацією покрівного епітелію. За спонтанного перебігу вказаної інвазії в паренхіматозних органах індиків реєстрували крововиливи, зернисту і жирову дистрофію печінки, збідніння коркової речовини лімфоїдними клітинами та дегенеративні зміни в сумці Фабриціуса.

За хронічного перебігу спонтанної, потрійної аскаридіозно-райєтинозно-гістомонозної інвазії індиків капсула і серозна оболонка печінки були вологі з заокругленими краями і печінка була дещо збільшена в об'ємі. Паренхіма - дрябла, жовтуватого кольору. Патоморфологічні зміни супроводжувались інтенсивним набряком міжчасткової тканини, стінок судин, стазом еритроцитів і численними крововиливами. Значна частина мікроскопічних часток була зруйнована. Більшість гепатоцитів були ушкоджені і знаходились в стані зернистої і жирової дистрофії. У гемосидероцитах реєстрували скупчення гемосидерину, а також гістіолімфоцитарну інфільтрацію паренхіми. Вени і жовчні протоки - в стані гіпертрофії.

Селезінка за асоційованого перебігу вказаної інвазії була темно-фіолетового кольору, капсула волога, мутна, напружена, а паренхіма помірно щільна. Остання на зрізах інфільтрована клітинами лімфоцитарного ряду і еозинофілами. Червона пульпа була нерівномірно забарвлена. Виражені некрози і масивна гіперплазія ретикулярної тканини червоної пульпи, біла пульпа була майже відсутня. Неушкоджені ділянки селезінки заповнені еритроцитами, лейкоцитами, псевдоеозинофілами, макрофагами і плазмоцитами. Адвентиція, м'язова оболонка судин та периартеріальна сполучна тканина були в стані набряку і фіброзу.

В тимусі індиків з тривалим перебігом змішаної аскаридіозно-райєтинозно-гістомонозної інвазії ретикулоепітеліальна тканина була трансформована в жирову. Корковий шар був майже відсутній і лише місцями формував окремі острівки поодиноких лімфоцитів, які були відтіснені тканиною переважно всередину дольок, розміщеною під капсулою. В зоні дольок реєстрували продукти розпаду клітин і макрофаги. Мозкова речовина вміщувала в собі чимало кістозних порожнин і була в стані судинної інфільтрації, також реєстрували периваскулярний набряк і формування тяжів клітин і сполучної тканини вздовж судин. Групи лімфоцитів мозкової речовини знаходились у вигляді окремих острівців. Рештки дольок були обнесені широкою зоною пухкої сполучної і жирової тканин.

В бурсі Фабриціуса за вказаної інвазії складки слизової оболонки були низькі, широкі і в деяких місцях атрофовані. В епітелії, що їх покривав, були помітні дегенеративні зміни, які супроводжувалися формуванням чисельних кіст, заповнених безструктурним детритом.

Реєстрували заміщення втраченої структури фабрицієвої бурси сполучною тканиною, що свідчить про стан імунодефіциту інвазійного характеру. Лімфоцити із коркового шару мігрували в досить розвинену міжфолікулярну сполучну тканину, а в мозковому шарі вони знаходились на різних стадіях цитолізу. Спостерігали гіпоплазію і атрофію фолікулів, основну їх частину складали рештки зруйнованих лімфоцитів, на місці яких формувались численні кісти.

Отже, характер гістоморфологічних змін в лімфоїдних органах індиків, інвазованих подвійною і потрійною інвазіями, свідчив про виражену імунодеприсивну дію гельмінтів і гістомонад, а саме: збіднінням цих органів лімфоїдними елементами.

Розробка ефективних заходів боротьби і профілактики при гельмінтозах і протозоозах індиків. Для визначення ефективних доз антигельмінтиків (бровалевамізол 8%, бровадазол 5%, брованол, альбен, бровермектин-гранулят) при гельмінтозах та еймеріостатиків (бровітакокцид, брометронід-новий) було проведено серію дослідів на індиках, експериментально уражених різними видами нематод, цестод і простішими при змішаних інвазіях та з'ясовано їх вплив на біохімічні показники сироватки крові.

Порівняльна оцінка ефективності бровалевамізолу 8% та бровадазолу 5% за асоційованої аскаридіозно-гетеракозної інвазії індиків і їх вплив на біохімічні показники крові. Визначення ефективності препаратів проводили на 36 індиках 75-добового віку, кросу «Харківський», експериментально уражених аскаридіозно-гетеракозною інвазією, де ЕІ до дегельмінтизації склала 100% з середньою ІІ - 11,7 яєць аскаридій та 25,7 яєць гетеракісів в 1 г фекалій.

В індиків першої дослідної групи після дегельмінтизації їх бровалевамізолом від аскаридій звільнилось 11 птахів і показник ЕЕ склав 91,6%, а ІЕ - 98,3%. Від гетеракісів повністю звільнились 10 птахів, де показник ЕЕ становив 83,3% з ІЕ - 93,9%.

В індиків другої дослідної групи, яким застосовували бровадазол 5%, від аскаридій звільнились всі 12 птахів, ЕЕ та ІЕ - 100%, а від гетеракісів - лише 7 птахів, відповідно ЕЕ становила 58,3%, ІЕ - 70,5%.

В контрольній групі суттєвих змін за цей період в показниках екстенсивності та інтенсивності не відмічено.

Таким чином, за асоційованого перебігу вказаної інвазії кращі результати отримані в першій дослідній групі птиці (ЕЕ - 91,6 та 83,3%), однак в другій дослідній групі індиків при застосуванні бровадазолу 5% за аскаридіозної інвазії отримано 100% ЕЕ, а дія препарату на гетеракісів склала лише 58,3%.

В індиків першої дослідної груп, яким застосовували бровалевамізол 8%, вже на 3 добу після дегельмінтизації вміст загального білка суттєво зріс до 59,59±0,26 г/л, що в порівнянні з другою групою, яким задавали бровадазол 5%, цей показник зменшився до 55,3±1,27 г/л (Р<0,05). По першій дослідній групі вміст загального білка суттєво зростав у порівнянні до контролю (Р<0,05) і на 10 добу становив 62,68±1,12 г/л і був на такому рівні упродовж трьох тижнів, а на 30 добу він складав 63,37±2,81 г/л (Р<0,05).

У другій дослідній групі індиків вміст загального білка мав незначні коливання і лише дещо суттєво зріс на 5 добу після дегельмінтизації до 57,46±2,32 г/л і майже на такому рівні залишався до 30 доби - 57,55±1,57 г/л (Р<0,05).

Рівень ЦІК у індиків, дегельмінтизованих бровалевамізолом 8%, на 3 добу істотно не змінився і склав 0,32±0,01 мг/см³ проти 0,32±0,05 мг/см³ (Р<0,05) до дегельмінтизації. Через 5 діб цей показник знизився до 0,31±0,06 мг/см³, а через 10 діб він становив 0,27±0,02 мг/см³ (Р<0,05) і упродовж періоду досліджень істотно знизився та на 30 добу складав 0,24±0,01 мг/см³ (Р<0,05).

В другій дослідній групі рівень ЦІК незначно коливався і становив до дегельмінтизації 0,30±0,02 мг/см³, а через 3 доби після - 0,31±0,05 мг/см³ і на такому рівні утримувався упродовж двох тижнів. Через 15 діб рівень ЦІК склав 0,29±0,05 мг/см³ (Р<0,05), а на 30 добу - 0,27±0,02 мг/см³, що значно вище порівняно з першою групою.

Концентрація імуносупресивних білків (серомукоїдів) в сироватці крові індиків першої дослідної групи коливалась від 0,21±0,02 мг/см³ (до початку досліджень) до 0,18±0,02 мг/см³ (Р<0,05) (на 30 добу після дегельмінтизації).

В другій дослідній групі птиці концентрація серомукоїдів на 3 добу після дегельмінтизації суттєво зросла до 0,22±0,03 мг/см³ проти 0,21±0,01 мг/см³ (Р<0,05) перед дегельмінтизацією. Рівень серомукоїдів утримувався на досить високому рівні упродовж трьох тижнів досліджень і був в межах 0,22±0,03 - 0,24±0,02 мг/см³ (Р<0,05). На 30 добу цей показник зменшився і склав 0,20±0,02 мг/см³ (Р<0,05).

В контролі упродовж всього періоду досліджень рівень ЦІК та серомукоїдів знаходився майже на однаковому рівні і незначно коливався: ЦІК - від 0,31±0,08 до 0,29±0,05 мг/см³ (Р<0,05), серомукоїди - від 0,20±0,03 до 0,22±0,04 мг/см³ (Р<0,05).

Отже, викладені результати досліджень свідчать про те, що застосування бровалевамізолу 8% в дозі 0,5 см³/кг маси тіла призводить до активізації захисних сил організму дегельмінтизованих індиків і знімає супресивний вплив антигельмінтика, в той час, як застосований бровадазол 5% в дозі 10 мг/кг був імуносупресором протягом трьох тижнів після проведення дегельмінтизації.

Порівняльна оцінка ефективності брованолу і альбену за змішаної райєтинозно-гетеракозної інвазії індиків та їх вплив на біохімічні показники крові. Визначення ефективності препаратів проведено на індиках, спонтанно уражених райєтинозно-гетеракозною інвазією з середнім показником ІІ - 7,2±0,4 яєць райєтин та ІІ - 28,4±2,2 яєць гетеракісів в 1 г фекалій.

В першій дослідній групі після застосування брованолу від райєтин звільнились всі 11 індиків і показники ЕЕ та ІЕ відповідно склали 100%, а від гетеракісів звільнилось лише 9 птахів, ЕЕ склала 81,8%, а ІЕ - 84,7%.

В другій дослідній групі після застосовування альбену від райєтин звільнилось лише 9 індиків, ЕЕ склала 81,8% та ІЕ - 72,8%. Однак від гетеракісів звільнилось 10 птахів, ЕЕ та ІЕ становили 90,9% і 86,1% відповідно.

В контрольній групі інтенсивність райєтинозно-гетеракозної інвазії залишилась на попередньому рівні - 7,7±0,3/27,7±1,9 яєць в 1 г фекалій.

Таким чином, кращих результатів досягнуто в першій дослідній групі індиків при застосуванні брованолу, який показав 100% ефективність проти райєтин, але значно нижчий показник - 81,8% був проти гетеракісів. При застосуванні альбену за вказаної інвазії ефективність була вищою (90,9%) саме проти нематод - гетеракісів.

Вміст загального білка в дослідних групах та в контролі до дегельмінтизації був в межах 54,25±3,11 - 54,32±0,01 г/л (Р<0,05).

В першій дослідній групі кількість альбумінів в сироватці крові суттєво зросла від 22,28±0,67 г/л на початку досліду до 25,42±3,75 г/л на 10 добу після дегельмінтизації. На 20 добу вона склала 27,16±3,18 г/л, а на 30 добу досягла 28,98±0,48 г/л (Р<0,05).

В другій дослідній групі вже на 3 добу після дегельмінтизації рівень альбумінів різко зріс до 26,28±1,74 г/л проти 23,73±0,57 г/л до дегельмінтизації і продовжував зростати протягом періоду досліджень та на 30 добу склав 30,16±0,85 г/л (Р<0,05).

Відповідні зміни відбулися в фракціях б-, в-, г-глобулінів, що вплинуло на вміст загального білка у групах індиків, дегельмінтизованих брованолом та альбеном, і через 30 діб становив 58,01±0,05 г/л проти 54,32±0,01 г/л в першій дослідній групі та 56,84±2,16 г/л проти 54,31±2,10 г/л у другій дослідній групі.

Рівень ЦІК в сироватці крові індиків після застосування брованолу коливався від 0,31±0,01 мг/см³ (Р<0,05) до введення препарату, до 0,32±0,01 мг/см³ на 3 добу та до 0,26±0,02 мг/см³ (Р<0,05) на 20 добу спостереження, а через 30 діб цей показник становив 0,23±0,01 мг/см³ (Р<0,05).

У другій дослідній групі, яким застосовували альбен, рівень ЦІК на початку досліду був 0,29±0,01 мг/см³ (Р<0,05), на 3 та 5 добу він зріс до 0,31±0,01 мг/см³ (Р<0,05) і також з 10 доби почав істотно зменшуватись з 0,28±0,04 мг/см³ до 0,24±0,01 мг/см³ (Р<0,05).

При визначенні рівня імуносупресивних білків (серомукоїдів) встановлено, що в першій дослідній групі індиків, які отримували брованол, їх концентрація до початку досліджень становила 0,21±0,06 мг/см³, на 3 добу вона дещо збільшилась до 0,22±0,04 мг/см³ (Р<0,05), а на 5 добу цей показник суттєво знизився до 0,19±0,01 мг/см³ (Р<0,05) та упродовж періоду досліджень він поступово зменшувався до рівня 0,17±0,01 мг/см³ (Р<0,05) на 20 і 30 добу.

У індиків другої групи, яким застосовували альбен, рівень серомукоїдів вже на 3 добу зріс до 0,22±0,01 мг/см³ (Р<0,05) і в таких межах утримувався упродовж 10 діб проти 0,20±0,02 мг/см³ (Р<0,05) до початку досліду. Починаючи з 15 доби, рівень серомукоїдів в цій групі зменшився до 0,19±0,01 мг/см³, а на 30 добу становив 0,18±0,01 мг/см³ (Р<0,05).

Одержані дані свідчать, що при проведенні порівняльної характеристики антигельмінтиків, застосованих для дегельмінтизації індиків за змішаної райєтинозно-гетеракозної інвазії, альбен зумовлював розвиток і більш тривалий, упродовж двох тижнів, перебіг імуносупресії в організмі дегельмінтизованої птиці у порівнянні з брованолом.

Порівняльна оцінка ефективності бровітакокциду і брометронід-нового за спонтанної змішаної еймеріозно-гістомонозної інвазії індиків та їх вплив на біохімічні показники крові.

В господарствах з різним технологічним циклом змішаний перебіг еймеріозно-гістомонозної інвазії індиків реєстрували з середньою екстенсивністю 11,66±0,52%. Пік інвазії був навесні і склав 17,36±0,59%. Середній показник інтенсивності інвазії відповідно становив 9-11 ооцист та 10-12 гістомонад в полі зору мікроскопа.

Визначення ефективності препаратів проводили на індиках АФ «Авангард» Березівського району Одеської області в якому асоційований перебіг еймеріозно-гістомонозної інвазії був 46,6% при середній інтенсивності 8-10/9-16 ооцист в полі зору мікроскопа, а також моноінвазованість еймеріями з ЕІ - 17,7% та гістомонадами з ЕІ - 32,2%.

У першій дослідній групі після застосовування бровітакокциду ЕЕ проти еймерій склала 83,3%, а проти гістомонад - 66,6%, ІІ склала 66,6% та 63,6% відповідно.

У другій дослідній групі після застосовування брометронід-нового ЕЕ проти еймерій склала 91,6% з ІЕ - 70%, а проти гістомонад - 100%. Для порівняння у контролі упродовж 10 діб спостережень з 11 індичат загинуло 7 (всі були з ознаками еймеріозу та гістомонозу).

Вміст загального білка в сироватці крові в дослідних та контрольній групах до застосування препаратів був майже на однаковому рівні в межах 41,27±0,54 - 44,82±2,10 г/л (Р<0,05). Після застосування препаратів, як в першій дослідній, так і в другій групі, вже через 3 доби вміст загального білка почав зростати і становив: в першій дослідній групі - 42,29±2,07 г/л та в другій групі - 45,66±2,43 г/л (Р<0,05). Упродовж всього періоду досліджень вміст загального білка в дослідних групах індиків істотно зріс до показників 54,98±0,83 г/л та 52,33±1,0 г/л (Р<0,05) відповідно. У той час в контролі вміст загального білка упродовж вказаного періоду незначно коливався від 42,26±0,65 г/л до 45,97±0,51 г/л (Р<0,05).

Кількість альбумінів у всіх групах на початку досліджень була в межах 16,18±0,25 - 17,11±0,59 г/л (Р<0,05). У першій дослідній групі через 3 та 5 діб цей показник у сироватці крові майже не змінився і становив 16,83±1,22 та 16,95±2,08 г/л (Р<0,05) відповідно. Вже на 10-ту добу досліджень він суттєво зріс до 20,14±0,51 г/л (Р<0,05) і вже до 30 доби склав 23,29±0,76 г/л (Р<0,05).

У другій дослідній групі на 3 добу рівень альбумінів дещо зменшився до 15,46±0,64 г/л і майже на такому рівні утримувався до 5 доби. На 10 добу цей показник зріс до 19,11±1,74 г/л (Р<0,05), що лише на 2,93 г/л більше, ніж до початку досліду і тільки на 20 добу концентрація альбумінів по цій групі склала 21,32±1,48 г/л та на 30 добу - 24,02±1,07 г/л (Р<0,05).

Істотні коливання вмісту б-, в- і г-глобулінів упродовж всього досліду призвели до змін кількості загальних глобулінів, які до початку досліджень у всіх групах були майже на одному рівні і становили 24,86±2,10 г/л в першій групі, 25,63±0,21 г/л в другій та 27,71±2,01 г/л (Р<0,05) у контрольній.

За спонтанної еймеріозно-гістомонозної інвазії в дослідних групах після застосування бровітакокциду та брометронід-нового відбулися суттєві зміни вмісту загального білка і його фракцій в сироватці крові, що призвело до змін в А/Г коефіцієнті, який до початку досліду становив 0,66±0,1 та 0,63±0,21 відповідно. У першій групі індиків упродовж періоду досліджень А/Г коефіцієнт поступово зростав і максимального рівня - 0,84±0,32 досяг на 20 добу. В групі індиків, яким згодовували брометронід-новий, на 3 добу А/Г коефіцієнт склав 0,51±0,08, який на 5 добу був на аналогічному рівні - 0,56±0,32, що дещо нижче, ніж початковий - 0,63±0,21. Починаючи з 10 доби, А/Г коефіцієнт в цій групі зріс до 0,74±0,10 і на цьому рівні утримувався до 20 доби, а на 30 добу склав 0,84±0,26.

Рівень ЦІК у сироватці крові індиків першої дослідної групи на 3 добу досліджень майже не змінився і становив, як і до початку досліджень, - 0,25±0,01 мг/см³ (Р<0,05). Починаючи з 5 доби, поступово зменшувався від 0,23±0,03 до 0,21±0,04 мг/см³ (Р<0,05) на 30 добу досліджень. Паралельно в другій дослідній групі цей показник вже на 3 добу зріс до 0,27±0,01 проти 0,25±0,02 мг/см³ (Р<0,05) до початку досліду і на такому рівні утримувався до 5 доби. На 10 добу досліджень рівень ЦІК в сироватці крові наблизився до початкового і лише на 15 та 20 добу досліджень коливався у бік зменшення - 0,23±0,01 мг/см³ (Р<0,05).

Майже аналогічні показники були при визначенні рівня імуносупресивних білків - серомукоїдів. Встановлено, що в першій дослідній групі індиків їх концентрація поступово зменшувалась. Якщо до застосування препарату показник становив 0,28±0,02 мг/см³ та на 3 і 5 добу досліджень був 0,27±0,03 мг/см³ (Р<0,05), то, починаючи з 10-ї доби, він різко зменшився і вже на 15 і 20 добу становив 0,21±0,01 і 0,20±0,02 мг/см³ (Р<0,05) відповідно, а на 30-ту добу рівень серомукоїдів був 0,18±0,01 мг/см³ (Р<0,05).

В групі індиків, які отримували брометронід-новий вже на третю добу досліджень рівень серомукоїдів зріс до 0,26±0,05 мг/см³ (Р<0,05) проти початкового 0,24±0,01 мг/см³. На 5 добу він також був на високому рівні і, лише починаючи з 15-ї доби, почав зменшуватись до 0,22±0,01 мг/см³, а на 20 та 30-ту добу досліджень становив 0,20±0,01 мг/см³ (Р<0,05).

Отже, в індиків, уражених спонтанною еймеріозно-гістомонозною інвазією, після застосування бровітакокциду і брометронід-нового нормалізувався вміст загального білка та відповідно альбумінів і глобулінових фракцій, а також відбулося зниження рівня ЦІК та серомукоїдів. В той же час, більш ефективнішим, з біохімічної точки зору, виявився бровітакокцид, який не призвів до зростання рівня ЦІК, а також суттєво знизив концентрацію серомукоїдів.

Брометронід-новий є досить ефективним препаратом, але може призводити до зниження імунологічної реактивності обробленої птиці упродовж 10 діб.

Визначення ефективності комплексного препарату при лікуванні індиків, уражених спонтанною гетеракозно-гістомонозною інвазією та його вплив на біохімічні показники сироватки крові.

Протипаразитарну ефективність комплексного препарату з'ясовували на індиках, які належали ФГ «Дружба» Саратського району Одеської області.

В цій групі до початку застосування комплексного препарату екстенсивність асоційованої гетеракозно-гістомнозної інвазії становила 100%, а середня інтенсивність інвазії 32,6±2,2 яєць гетеракісів в 1 г фекалій та 10-13 гістомонад в полі зору мікроскопа. Майже аналогічна екстенсивність вказаної інвазії була і в контрольній групі при ІІ - 30,8±1,6 яєць гетеракісів в 1 г фекалій та 9-11 гістомонад в полі зору мікроскопа.

Після застосування препарату від гетеракісів звільнилось 11 індиків, ЕЕ становила 91,6%, а ІЕ - 96,3%. Від гістомонад звільнились всі 12, показник ЕЕ та ІЕ становив 100%. В контрольній групі птиці екстенсивність інвазування гетеракозно-гістомонозною інвазією залишалась на попередньому рівні.

Отже, застосований комплексний препарат є досить ефективним при спонтанній гетеракозно-гістомонозній інвазії індиків.

Вміст загального білка до застосування комплексного препарату в дослідній і контрольній групі індиків складав 46,53±0,92 г/л та 47,43±1,06 г/л (Р<0,05) відповідно. На 3 добу після застосування препарату в дослідній групі цей показник склав 45,85±1,06 г/л (Р<0,05), що на 1,2 г/л менше відносно контролю. Починаючи з 5 доби, вміст загального білка суттєво зріс до 50,35±0,54 г/л і впродовж періоду досліджень відмічали його вірогідне збільшення до максимального рівня - 58,38±0,37 г/л (Р<0,05) на 20 добу, а на 30-ту добу він склав 57,8±1,25 г/л. У контрольній групі вміст загального білка незначно коливався в межах 47,05±0,27 - 48,74±1,09 г/л (Р<0,05).

Вміст альбуміну значно зріс від 18,34±0,35 г/л на 3 добу до 29,82±1,84 г/л (Р<0,05) на 30-ту добу з різницею +13,21 г/л (Р<0,05) до контролю.

Спостерігались істотні зміни у фракцій б-, в- і г-глобулінів. Так, до початку досліду вони становили 28,32±0,03 г/л (Р<0,05), упродовж періоду досліджень їх вміст коливався незначно в межах 27,51±2,08 - 30,36±1,04 г/л (Р<0,05), а на 30-ту добу рівень загальних глобулінів становив 27,18±1,31 г/л (Р<0,05) з різницею -3,86 г/л порівняно з контрольною групою.

Такий вміст загального білка і його фракцій в сироватці крові інвазованих індиків та їх зміни при застосуванні комплексного препарату вплинули на значення А/Г коефіцієнту, який в дослідній групі поступово зростав. На третю добу він становив 0,66±0,07, на 10 добу - 0,72±0,02, а через 3 тижні - 1,09±0,02.

При дослідженні імуносупресивних білків (серомукоїдів) встановили, що їх вміст у контрольній групі птиці залишався на одному рівні весь період досліджень (від 0,26±0,02 до 0,28±0,01 мг/см³ (Р<0,05)). В той час, в індиків дослідної групи вже на 3 добу вміст серомукоїдів становив 0,27±0,01 мг/см³ (Р<0,05) проти 0,28±0,03 мг/см³ до дегельмінтизації.

На 5 добу досліджень цей показник залишався на попередньому рівні - 0,27±0,06 мг/см³ і, лише починаючи з 10-ї доби, він почав істотно зменшуватися до 0,24±0,01 мг/см³ (Р<0,05), а на 20 та 30-ту добу досліджень склав 0,19±0,01 та 0,18±0,01 мг/см³ (Р<0,05) відповідно.

Таким чином, застосований комплексний препарат призвів до збільшення вмісту загального білка, фракції альбумінів, зниження рівня фракцій глобулінів. Зменшення концентрації ЦІК та серомукоїдів свідчить про те, що застосований препарат не володіє імуносупресивною дією.

Для остаточного з'ясування ефективності препарату як на кишкову, так і печінкову форми гістомонозу, на 32-гу добу забили всіх індиків дослідної та 6 з контрольної групи. У мазках-відбитках, виготовлених з печінки, а саме з ділянок, які попередньо були уражені гістомонозом, гістомонад не виявили. Печінка в цих ділянках була в стані жирової дистрофії, що підтверджує досить високу ефективність комплексного препарату за спонтанної гетеракозно-гістомонозної інвазії, як при кишковій, так і при печінковій формі гістомонозу.

Визначення терапевтичної ефективності бровермектин-грануляту при змішаній інвазії індиків. Терапевтичну ефективність бровермектин-грануляту за потрійної змішаної інвазії індиків, спричиненої гетеракісами, райєтинами та пухоїдами, було визначено на двох дослідних групах індиків та контрольній (n=11).

В дослідній групі індиків, яким застосовували бровермектин-гранулят у дозі 1г/10 кг маси тіла, від гетеракозної інвазії звільнились всі 11 птахів, що вплинуло на показник ЕЕ та ІЕ - 100%, від пухоїдів звільнилось 10 птахів, що склало ЕЕ - 90%, ІЕ - 74,6%, а від райєтин звільнилось лише 6 індиків, ЕЕ склала 54,5%, а ІЕ - 46,2%.

У індиків другої дослідної групи, яким застосовували бровермектин-гранулят в дозі 1,5 г/10 кг маси тіла, ЕЕ та ІЕ при гетеракозній та ентомозній інвазії склали 100%. Від райєтинозної інвазії звільнилось 10 індиків, ЕЕ склала 90%, а ІЕ - 80%.

Враховуючи досить високий показник екстенсефективності бровермектин-грануляту (90%) за райєтинозної інвазії індиків, який застосовували в дозі 1,5 г/10 кг маси тіла, та беручи до уваги те, що згідно настанови цей препарат володіє лише нематодоцидною дією і згубно діє на членистоногих, було з'ясовано дію вказаного препарату виключно за спонтанної райєтинозної інвазії індиків.

Терапевтична ефективність препарату наведена в таблиці 1.

Таблиця 1

Оцінка терапевтичної ефективності бровермектин-грануляту за спонтанної райєтинозної інвазії індиків (n=6, M±m)

Примітка: ^* - яєць в 1 г фекалій

На другу добу після дегельмінтизації в другій групі спостерігали масовий відхід члеників цестод та їх капсул, а в першій групі відхід члеників реєстрували на 3-4 добу.

В зв'язку з тим, що в райєтин за дії тих чи інших факторів можлива дестробіляція, а сколекс може залишитися в слизовій оболонці кишечнику і дати початок новій стробілі, птицю дослідних груп і контролю утримували упродовж 30 діб з метою остаточного з'ясування цестодоцидної дії антигельмінтику. Зажиттєві гельмінтокопроовоскопічні дослідження здійснювали на 14, 21 та 30 добу, і після вказаного терміну птиця була забита для проведення часткового гельмінтологічного розтину. Як показали результати досліджень, у другій дослідній групі в кишечнику індиків паразитичних червів не знайдено і в зскрібках із слизової оболонки тонких кишок сколексів не виявлено.

При розтині індиків з першої дослідної групи в тонкому кишечнику 4 птахів гельмінтів та їх сколексів не виявлено. У 2 індиків було виявлено 3 та 5 цестод відповідно, і останні членики стробіли були ще не зрілими. При розтині 6 індиків з контролю всі вони були інвазовані райєтинами з середньою інтенсивністю інвазії 9,6±1,3 екз.

У результаті проведених досліджень можна зробити висновок, що схема терапії збільшеною дозою бровермектин-грануляту (1,5 г/10 кг) разовим курсом протягом трьох діб із кормом зумовила 100% лікувальну ефективність при спонтанній цестодозній інвазії індиків, спричиненій Raillietina echinobothrida.

При визначенні впливу різних доз бровермектин-грануляту на вміст загального білка та його фракцій в сироватці крові індиків, інвазованих потрійною гетеракозно-ентомозно-райєтинозною інвазією, встановлено, що бровермектин-гранулят у дозі 1 г/10 кг маси тіла проявляє імуносупресивну дію упродовж 5-10 діб, а у дозі 1,5 г/10 кг маси тіла проявляв імуносупресивну дію упродовж всього періоду досліджень.

Визначення ефективності дезінфектантів та дезінвазійного засобу при гетеракозній інвазії індиків. Враховуючи досить високу стійкість яєць Heterakis gallinarum до дії різних фізичних і хімічних факторів, в умовах експерименту було проведено порівняльну оцінку ефективності дії дезінфектантів «Септаміну» (виробництво ТзОВ «ВІК-А», Україна), «ДЗПТ-1» (розробка лабораторії вивчення туберкульозу ННЦ «ІЕКВМ») та «Бровадез-20» (виробництво НВФ «Бровафарма») у різних концентраціях та експозиціях на визначення їх овоцидної та овостатичної дії.

Дезінфектант «Септамін» у 1,5% концентрації при експозиції 60 хв мав не досить виражені овоцидні властивості проти інвазійних яєць гетеракісів, але достатню овостатичну дію, що не призвела до розвитку яєць і виходу личинок.

Дезінфектант «ДЗПТ-1» проявив досить високу дезінвазійну властивість стосовно інвазійної культури яєць Heterakis gallinarum і 1% концентрація препарату при експозиції 60 хв та 1,5% його концентрація при експозиції 10, 30 та 60 хв не призвели до розвитку і виходу личинок гетеракісів.

«Бровадез-20» у 1% концентрації призвів до появи деформованих яєць у трьох пробах при відповідній експозиції, але їх відсоток був недостатній і коливався в максимальних межах 12,5-34,3% упродовж всього періоду інкубації. В 1,5% концентрації при різних експозиціях 10, 30 та 60 хв він володіє досить вираженими овоцидними властивостями відносно інвазійних яєць Heterakis gallinarum.

Отже, найбільш ефективним дезінвазійним засобом на яйця Heterakis gallinarum виявився «Бровадез-20» у 1,5% концентрації при експозиціях 10, 30 та 60 хв. Він не призвів до розвитку та виходу личинок гетеракісів.

ВИСНОВКИ

1. В дисертації узагальнено результати моніторингу кишкових інвазій індиків господарств Півдня України з визначенням проявів екстенсивності інвазійних хвороб в залежності від технології утримання, сезонних факторів та віку. Визначено джерела інвазування і шляхи розповсюдження гельмінтозів індиків, з'ясовано вплив абіотичних факторів навколишнього середовища на розвиток і життєздатність яєць гетеракісів. Досліджено вплив моно- і змішаної інвазій на морфологічний і біохімічний склад крові індиків, характер патологоморфологічних і гістологічних змін у внутрішніх і імунокомпетентних органах. Проведено порівняльну характеристику ефективності сучасних протипаразитарних препаратів при змішаних інвазіях і запропоновано комплекс заходів боротьби та профілактики.

2. В південному регіоні України найбільш поширеними інвазіями кишкового каналу індиків є: нематодози (аскаридіоз, капіляріоз, гетеракоз); цестодози (райєтиноз) та протозоози (гістомоноз, еймеріоз, трихомоноз). Більшість інвазій змішані, так як спричиняються міжвидовими збудниками, переважно один-два види нематод з райєтинами чи простішими.

3. Інтенсивність інвазії має сезонний характер. Аскаридіозно-капіляріозна інвазія максимально проявлялась восени та взимку (близько 10,7%), весною спостерігався її спад. Гетеракозно-райєтинозна інвазія індиків відмічалася упродовж всього року. Навесні екстенсивність інвазії складала 26,8%, влітку та восени зростала і становила 30,1-31,3%.

4. Основним джерелом зараження індиків є хвора птиця, яка з послідом виділяє яйця гельмінтів в зовнішнє середовище. У поширенні гельмінтозів певну роль відіграють резервуарні хазяї. Експериментально доведено, що дощові черви видів: Eisenia foetida, Allolobophora caliginosa, Lumbricus rubellus і Lumbricus terrestris та вовчок звичайний (Gryllotalpa gryllotalpa) здатні накопичувати личинки паразитичних нематод. При цьому екстенсивність інвазування дощових червів склала 8,9%, а вовчків - 13,8%, за інтенсивності інвазії від 1 до 18 яєць гельмінтів.

5. Підтверджено, що інвазійні яйця капілярій, виділені від дикого голуба, інвазують індиків, і, навпаки, інвазійні яйця від індиків є патогенними для сизого голуба. Доведено, що капілярії видів C. obsignata і C. caudinflata є поліспецифічними для міжвидового кола хазяїв, а синантропні птахи можуть слугувати джерелом та переносником інвазії.

6. Джерелом інвазування індиків гетеракісами є яйця Heterakis gallinarum, що перезимували. Кліматичні умови регіону (температурний режим ґрунтів та відносна вологість) сприяють збереженню яєць гетеракісів в зимовий період. Визначено, що весною життєздатність яєць гетеракісів на відкритій поверхні вигулів становить 13,7%, у верхньому шарі ґрунту - 14,1%, а на глибині 10 см - 36,7%.

7. В спеціалізованих і фермерських господарствах за технології безвигульного утримання домінуючими інвазіями індиків з різною ЕІ були: гетеракозно-гістомонозна - 34,2%; гетеракозно-райєтинозна - 29,2%; аскаридіозно-гетеракозна - 25,9%; аскаридіозно-капіляріозна - 8,9% та еймеріозно-гістомонозна - 8,6%. У господарствах з вигульним утриманням визначено суттєво відмінні міжвидові відносини паразитофауни: гетеракозно-райєтинозна - 34%; гетеракозно-гістомонозна - 33,4%; аскаридіозно-гетеракозна - 31,1%; еймеріозно-гістомонозна - 11,7% та аскаридіозно-капіляріозна - 8,3%.

8. Екстенсивність інвазії корелювала з віковими параметрами індиків. Так, екстенсивність аскаридіозної інвазії 45-60-добових індичат склала 2,9%, 65-80-добових - 4,9%. Пік інвазії реєстрували у 105-120 добових індичат - 9,3%. В подальшому в 285-370-добовому віці відбувалось достовірне зниження ЕІ до 2,17%. Екстенсивність гетеракозної інвазії в 45-60-добових індичат склала 13,6%, в 65-80-добових - 25,9%. Пік ЕІ також припадав на період 105-120 діб (37,1%), проте його спад носив більш повільніший темп і в кінці спостережень склав 15,9%.

9. Еспериментально відтворено гістомоноз індичат шляхом зараження їх інвазійними яйцями гетеракісів, отриманих від дорослої птиці, ураженої асоційованою гетеракозно-гістомонозною інвазією. Встановлено, що збільшення кількості інвазійних яєць в дозі з 200±20 до 400±40 екз. на індича, сприяло підвищенню ЕІ гістомонозу з 90 до 100%. При сумісному утриманні клінічно здорових індиків з хворими на гістомоноз встановлено, що у відсутність гетеракісів їх ураженість була лише 20%. Це пояснюється швидкою загибеллю гістомонад в навколишньому середовищі, а присутність гельмінтів Heterakis gallinarum свідчить про змішану, асоційовану та ускладнюючу інвазії.

10. За асоційованого перебігу гетеракозно-гістомонозної інвазії патологоморфологічні зміни характеризуються катарально-дистрофічними і деструктивними процесами в сліпих кишках. Гетеракіси локалізуються переважно в ділянці верхівки, а гістомонади - в її основі. За гістомонозу уражується печінка з проявом вогнищевих некротичних ділянок.

За гострого перебігу гетеракозно-гістомонозної інвазії найбільш характерні патоморфологічні зміни спостерігали в тимусі, які відзначалися делімфатизацією кіркового і мозкового прошарків дольок. За хронічного перебігу разом з тимусом до формування імунної відповіді на інвазію залучались цекальні фолікули бурси Фабриціуса і селезінка. У них відмічали збідніння лімфоїдними елементами, що вказує на виражену імунодепресивну дію гельмінтів і простіших.

У індиків-гельмінтоносіїв за хронічного перебігу аскаридіозно-райєтинозно-гістомонозної інвазії реєстрували глибокі патоморфологічні зміни клітин, тканин і органів, які проявлялись крововиливами, набряками, некрозами, зернистою жировою дистрофією печінки, гіперплазією, дегенерацією, гістіолімфоцитарною інфільтрацією та пригніченням кровотворної і імунної функції селезінки, тимуса, сумки Фабриціуса.

11. Розвиток патологічного процесу в організмі індиків при гельмінтозах та протозоозах супроводжувався змінами біохімічних показників: зниженням вмісту загального білка, фракції альбумінів, підвищенням рівня фракцій б- та г-глобулінів, збільшенням рівня ЦІК. Підвищення рівня серомукоїдів свідчило про імуносупресивну дію гельмінтів та простіших на загальний стан організму індиків. Імуносупресія посилювалась при асоційованих та змішаних інвазіях.

12. Визначено оптимальні терапевтичні дози бровалевамізолу, бровадазолу, брованолу, бровітакокциду, брометронід-нового, бровермектин-грануляту для даного виду птиці та на основі цього запропоновано доповнення до існуючих Настанов (листівок-вкладок) по їх застосуванню для індиків.

13. Більшість препаратів при гельмінтозно-протозоозних інвазіях індиків в терапевтичних дозах діють імуносупресивно протягом 14-21-ї доби. Доведено, що бровалевамізол 8% у дозі 5 мг/10 кг маси тіла, брованол (1 г/10 кг маси тіла), бровітакокцид (2 г/кг корму) вже на 3-5 добу нормалізують вміст загального білка і глобулінових фракцій, сприяють зниженню рівня ЦІК та серомукоїдів у крові індиків.

14. Комплексний препарат бровафом-новий за спонтанної асоційованої гетеракозно-гістомонозної інвазії проявляє 100% терапевтичну ефективність і не володіє імуносупресивною дією, про це свідчить збільшення вмісту загального білка, фракції альбумінів, зниження фракції глобулінів, зменшення рівня ЦІК та серомукоїдів.

16. Встановлено, що бровермектин-гранулят у дозі 1 г/10 кг маси тіла є високоефективним відносно всіх видів нематод індиків, а в дозі 1,5 г/10 кг маси тіла відносно цестод виду Raillietina echinobothrida. Проте, із збільшенням дози відповідно зростав імуносупресивний вплив (від 5-10 до 25-30 доби).