Метаболічні процеси в організмі овець і їх продуктивність за умов використання в раціонах хрому

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ БІОЛОГІЇ ТВАРИН УААН

МЕТАБОЛІЧНІ ПРОЦЕСИ В ОРГАНІЗМІ ОВЕЦЬ І ЇХ ПРОДУКТИВНІСТЬ ЗА УМОВ ВИКОРИСТАННЯ В РАЦІОНАХ ХРОМУ

03.00.04 - біохімія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук

КОЧЕТОВ СЕРГІЙ ВІКТОРОВИЧ

УДК 636.32/38:612.015:577.1

Львів - 2008

Дисертація є рукописом.

Робота виконана в Інституті біології тварин УААН.

Науковий керівник - доктор сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник Стапай Петро Васильович, Інститут біології тварин УААН, завідувач лабораторії живлення овець і вовноутворення

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор Вовк Стах Осипович, Львівський національний аграрний університет, завідувач кафедри тваринництва та біотехнологій

доктор сільськогосподарських наук, професор, Данчук В'ячеслав Володимирович, Подільський державний аграрно-технічний університтет МАП України, завідувач кафедри біохімії, фармакології і радіобіології

Захист відбудеться «___11__»___листопада___2008 р. о «_10__» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.368.01 в Інституті біології тварин УААН за адресою: 79034, м.Львів, вул. В.Стуса, 38.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту біології тварин УААН (79034, м.Львів, вул. В.Стуса, 38)

Автореферат розісланий «__10___» _жовтня______2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Віщур О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Збільшення виробництва продуктів вівчарства і сировини для легкої промисловості при одночасному поліпшенні їх якості і зниженні собівартості - проблема, яка з роками не втрачає актуальності. У розв'язанні її важливе значення має створення таких умов годівлі й утримання овець, які б якнайповніше відповідали їхнім біологічним особливостям та сприяли найбільш ефективній реалізації генетичного потенціалу. Серед основних чинників раціональної і повноцінної годівлі овець є забезпечення їх організму необхідним набором, в оптимальних кількостях і співвідношеннях, мінеральних речовин. Останні, як відомо, відіграють надзвичайно важливу і багатогранну роль. Вони є важливими складовими білків, гормонів, ферментів, коферментів, беруть участь у різних ланках метаболізму, з їх дією пов'язана перетравність клітковини, протеїну і жирів у травному тракті, синтез білків і ліпідів у тканинах. Важлива роль макро- і мікроелементів зумовлена їх стимулювальним впливом на ріст і розвиток мікроорганізмів, ферментативні процеси і синтез бактеріального протеїну в рубці жуйних (Богданов Г.А., 1990; Кліценко Г.Т. зі співавт., 2001; Седіло Г.М., 2002).

Сказане повною мірою стосується і овець, організм яких відзначається підвищеною вимогою до мінерального живлення у зв'язку з різнобічною їх продуктивністю і, насамперед, продукуванням такої специфічної сировини як вовна. Для нормального перебігу процесів вовноутворення організм вівці потребує не лише достатньої кількості пластичних і енергетичних субстратів, але й цілого спектра мінеральних речовин. Вівці особливо чутливі до дисбалансу сірки, кальцію, фосфору, міді, кремнію, кобальту, цинку, йоду, селену тощо. Із огляду на це, питання мінерального живлення овець завжди привертає увагу широкого кола дослідників (Макар И.А. и соавт., 1985, Гіржева О.Л., 2002). Однак, на сьогодні, майже відсутні дані стосовно біологічної ролі хрому для організму вівці взагалі, й ролі цього мікроелемента в процесах вовноутворення, зокрема.

Загальновідомо, що Cr3+ є есенціальним мікроелементом, необхідним для нормального метаболізму вуглеводів, білків і ліпідів у людей і тварин. Наявність хрому в нуклеїнових кислотах і його вплив на процеси реплікації і трансляції в клітині свідчать про важливу роль цього мікроелемента в життєдіяльності тварин. У тварин, які перебувають на хромдефіцитному раціоні, послаблюється здатність включати амінокислоти, головним чином гліцин, серин, метіонін у білки. Хром потрібен для підтримання структурної стабільності білкової молекули і нуклеїнових кислот, а також для нормального ембріонального росту і розвитку. Показано, що вплив добавок хрому до раціону тварин на рівень інсуліну, глюкози та ліпідів у крові тварин взаємопов'язаний і залежить від кількості й форми доданого хрому, а також тривалості його застосування (Okada S. еt al., 1984; Anderson R. A., 1987; Lindemann M. D. et al., 1995; Данчук В.В. та зі співавт., 2005).

Саме цим і пояснюється актуальність досліджень, суть яких полягає у з'ясуванні впливу хрому, зокрема його хелатної сполуки із метіоніном, на деякі сторони метаболізму в організмі овець і їх продуктивність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є фрагментом наукової теми ”Вивчити механізми вовноутворення і розробити генетико-біохімічні способи підвищення вовнової продуктивності та поліпшення якості вовни” (02.07. ДР 0101 U003435), яку виконували в лабораторії фізіолого-біохімічних основ вовноутворення Інституту біології тварин УААН у 2001-2005 роках і яка входила до державної програми НТП 14 ?Фізіологія і біохімія тварин. Біологічні основи підвищення продуктивності тварин?, де автор вивчав особливості білкового, ліпідного і вуглеводневого обмінів в організмі овець та їх продуктивні якості під впливом згодовування їм різних доз хелатної сполуки хрому з метіоніном.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - з'ясувати вплив різних доз хелатної сполуки хрому з метіоніном на деякі сторони метаболізму в організмі лактуючих вівцематок і ярок, їх молочну продуктивність, ріст вовни та її фізико-хімічні властивості.

Для досягнення поставленої мети розв'язували такі завдання:

- вивчити вміст і фракційний склад білків сироватки крові та білків молока;

- дослідити вміст і склад ліпідів та співвідношення їх окремих класів у крові, шкірі та молоці;

- вивчити морфологічні показники крові;

- визначити жирнокислотний склад ліпідів шкіри та молока;

- дослідити кількісні та якісні показники жиропоту;

- дослідити хімічний склад вовни та її фізичні показники;

- визначити вміст деяких мікроелементів у кормах, крові та молоці.

Об'єкт дослідження - вплив хелатної сполуки хрому з метіоніном на метаболічні процеси в організмі лактуючих вівцематок і ярок та їх продуктивні показники.

Предмет дослідження - біохімічні та морфологічні показники крові, шкіри, білковий і ліпідний склад молока, кількісні та якісні показники жиропоту, ріст вовни та її фізико-хімічні параметри.

Методи дослідження: для досягнення поставленої мети використовували зоотехнічні (зважування тварин), біохімічні (показники білкового, ліпідного і вуглеводного обміну крові, білковий, ліпідний і жирнокислотний склад молока, ліпідний склад воску), фізико-хімічні (фізичні властивості вовни, її хімічний склад) і статистичні методи.

Наукова новизна одержаних результатів. Унаслідок проведених досліджень отримано нові дані про вплив хрому, зокрема його хелатної сполуки із метіоніном, на рівень і напрям обмінних процесів в організмі лактуючих вівцематок та ярок. З'ясовано, що згодовування вівцям у складі основного раціону різних доз хрому позитивно позначається на показниках білкового, енергетичного та кальцієво-фосфорного обміну в крові, ліпідного обміну в шкірі, однак рівень і напрям обмінних процесів різні й залежать від кількості доданого хрому та фізіологічного стану тварин. У крові вівцематок і ярок збільшується вміст ?2- та ?-глобулінів, відновленого глютатіону, підвищується активність АлАТ, лужної фосфатази. Показано, що згодовування менших доз хрому (400 мкг/гол/добу) призводить до зменшення у крові загальних ліпідів, фосфоліпідів, холестеролу, ?-ліпопротеїдів, глюкози, а вміст триацилгліцеролів при цьому зростає. Натомість вищі дози (600 мкг/гол/добу) сприяють підвищенню концентрації в крові загальних ліпідів за рахунок фосфоліпідів і триацилгліцеролів при одночасному зменшенні ?-ліпопротеїдів, глюкози та пентоз. Посилення обмінних процесів в організмі овець під дією хрому позитивно позначилося на кількісних і якісних показниках молока та вовни, що свідчить про його анаболічну дію стосовно перерозподілу пластичних і енергетичних субстратів на процеси як молокоутворення, так і вовноутворення.

Практичне значення одержаних результатів. На основі одержаних даних обґрунтовано використання хрому в годівлі овець у вигляді хелатної сполуки з метіоніном із метою підвищення їх молочної та вовнової продуктивності й поліпшення фізико-хімічних характеристик вовни. Оптимальна доза додаткової кількості метіонату хрому в раціонах овець, яка забезпечує максимальний метаболічний і продуктивний ефект визначена в кількості 8 мкг на 1 кг маси тіла.

Особистий внесок здобувача. Особистий внесок здобувача полягає у підборі та аналізі наукової літератури за темою дисертації, виконанні експериментальної частини, опрацюванні та статистичній обробці результатів, участі в підготовці публікацій, написанні дисертаційної роботи. Аналіз і обговорення отриманих даних проведено спільно з науковим керівником.

Апробація результатів досліджень. Результати досліджень доповідались і були схвалені на звітних сесіях Інституту біології тварин УААН (2004-2006 рр.) та на наукових конференціях: всеукраїнських конференціях молодих вчених в Інституті біології тварин УААН “Молоді вчені у вирішенні проблем аграрної науки і практики” (м. Львів, 2004 р.), “Актуальні проблеми тваринництва та ветеринарної медицини” (м. Львів, 2005 р.), “Сучасний стан тваринництва та перспективи його розвитку” (м. Львів, 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції в Інституті біології тварин УААН “Біологічні основи продуктивності та здоров'я тварин” (м. Львів, 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Исследования молодых ученых в решении проблем животноводства” (м. Вітебськ, 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених і спеціалістів “Молоді вчені у вирішенні проблем аграрної науки і практики” (м. Львів, 2008 р.).

Публікації результатів досліджень. За результатами досліджень опубліковано 8 наукових праць, в тому числі 6 статей у фахових виданнях, одні тези та отримано заявку на винахід.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, матеріалів і методів, власних досліджень, обговорення результатів досліджень, висновків та пропозицій виробництву, списку використаних джерел літератури. Загальний обсяг дисертації - 132 сторінки, у тому числі 20 таблиць (15 сторінок), 8 рисунків (4 сторінки). Список використаних джерел літератури містить 340 найменувань, у тому числі 257 - латиною.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Огляд літератури. У огляді літератури, який складається з трьох підрозділів, аналізуються дані про роль макро- і мікроелементів у метаболізмі живих організмів, подано загальну характеристику біологічної дії хрому на організм тварин і людини та розглянуто можливість застосування його у годівлі сільськогосподарських тварин з метою підвищення їх продуктивних якостей.

Загальна методика та основні методи досліджень. Експериментальна частина роботи виконана на поголів'ї помісних темноголових овець (латвійська темноголова х асканійська чорноголова) у двох серіях дослідів. Перша серія виконана на 24 вівцематках, що належали дослідному господарству „Чишки” Інституту біології тварин УААН, яких за принципом пар-аналогів з урахуванням походження, віку та маси тіла поділили на три групи (по 8 тварин у кожній), з яких одна контрольна і дві дослідні. Тварини контрольної групи отримували основний раціон, збалансований згідно з існуючими нормами, а тваринам дослідних груп додатково у складі основного раціону згодовували відповідно 400 (І дослідна) і 600 мкг/гол/добу (ІІ дослідна) хелатної сполуки хрому (у перерахунку на діючу речовину). Друга серія проведена на базі дослідного господарства „Оброшино”, що належить Інституту землеробства та тваринництва Західного регіону УААН, на 40 вівцематках і ярках, яких за принципом груп-аналогів поділено на дві групи - контрольну і дослідну (по 10 тварин у кожній). Тваринам дослідних груп до складу основного раціону додатково вводили по 500 мкг/гол./добу хелатної сполуки хрому. Досліди проводили в зимово-стійловий період, а їх тривалість становила по 99 днів кожний.

Контроль за інтенсивністю росту вовни піддослідних тварин здійснювали шляхом обліку приростів волокон за період досліду на обліковій площі шкіри розміром 36 см2. Молочну продуктивність маток вивчали шляхом зважування ягнят при народженні та після досягнення ними 20-денного віку.

Об'єктом біохімічних досліджень слугували зразки крові, шкіри, молока, вовни, корму.

Контроль за массою тіла проводили індивідуальним зважуванням піддослідних тварин на початку і в кінці досліду.

У крові визначали загальний вміст білка за методом Лоурі (1951), а білковий спектр - методом електрофорезу в 7,5% поліакриламідному гелі за Маурером (1973). Активність аспартатамінотрансферази і аланінамінотрансферази визначали за допомогою набору реактивів на основі методу Райтмана-Френкеля (1957), лужної фосфатази - з допомогою набору реактивів за принципом методу Басея-Лоурі-Брока, вміст глютатіону - за методом Вудворда-Фрі (1932), глюкозу - орто-толуїдиновим, а пентози - орциновим методом (Кондрахин И.П. и соавт., 1985). З гематологічних показників визначали кількість лейкоцитів і еритроцитів у камері Горяєва, гемоглобін - гемоглобінціанідним методом та визначали швидкість осідання еритроцитів.

Загальну кількість ліпідів шкіри визначали ваговим методом, їх склад - методом тонкошарової хроматографії (Стапай П.В., 1988), а жирнокислотний склад - методом газорідинної хроматографії (Немировський В.І. зі співавт., 1989).

У молоці загальний вміст білків (сироватки та казеїну) визначали за методом К'єльдаля, співвідношення окремих фракцій казеїну та сироватки молока - методом електрофорезу в 7,5% поліакриламідному гелі за Маурером (1973). З метою одержання загальних ліпідів молока проводили їх екстракцію за методом Фолча (1957). Загальну кількість ліпідів, їх окремі показники та жирно-кислотний склад визначали методами, описаними вище. Крім цього, визначали вміст жиру в молоці за допомогою методу Гербера (1967).

У вовні вміст загального фосфору визначали за методом Герлаха-Даутічке в описанні Маленка (1973), сірку - за методом Макара і співавторів (1989), цистину - за методом Фоліна-Марензі у модифікації Цана-Траумана (1954), тирозин - за Гольдшмідтом (1957), триптофан - за Грехемом (1960), гексозаміни - за Боас (1953).

Із фізичних показників вовни досліджували міцність волокон та справжню довжину (Калінін В.В., 1970).

Статистичну обробку експериментальних даних проводили за Ойвіном (1960) за допомогою програми “Excel” (Козій Б., 2001). Для визначення вірогідних різниць між середніми величинами використовували критерій Стьюдента (t).

РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Вплив хелатної сполуки хрому на біохімічний профіль крові овець. З'ясовано, що у тварин, яким у складі основного раціону згодовували різну кількість сполуки хрому з метіоніном, по-різному позначилось на вмісті окремих компонентів крові в залежності від згодовуваної дози. Так, вміст загального білка в крові всіх тварин не зазнавав суттєвих змін і коливався в межах 63-65 г/л. Однак у дослідній групі, яка отримувала 400 мкг/гол./добу хрому, рівень загальних глобулінів щодо альбумінів був найвищий і становив 53,73?2,18 %, а альбуміно-глобуліновий коефіцієнт був на рівні 0,87. У цій же групі зафіксовано достовірне збільшення ?2- і ?-глобулінів на 24,57 та 32,8 % (р<0,05; р<0,02) щодо контролю. У тварин, які отримували по 500 мкг хрому, рівень глобулінів, навпаки, зменшувався, а у фракційному складі відзначено зростання рівня в2-глобуліну (р<0,05) і тенденції до зростання в1-глобуліну. Водночас у овець, яким у складі основного раціону додатково згодовували по 600 мкг/гол./добу хелатної сполуки хрому з метіоніном, кількість цих фракцій залишалась на такому ж рівні, як і у овець контрольної групи. Аналіз даних крові показав, що активність аланінамінотрансферази була вища на 36,17 % (р<0,05) у тварин, які отримували по 400 мкг хрому, тоді як у інших дослідних групах цей показник не зазнавав істотних змін. Збільшення процесів синтезу білків у крові свідчить про обов'язкову участь хрому як фактора аутоампліфікаційної системи у трансдукції сигналу інсуліну (Vincent J.B., 2000). Крім цього, існують повідомлення про участь хрому в регуляторних процесах екскреції інсуліну в-клітинами підшлункової залози (Striffler J.S. et al., 1993; Subiyatno A. et al., 1996).

Високою динамічністю характеризувалась активність лужної фосфатази, яка завжди була вища в дослідних групах овець порівняно з контролем, що свідчить про посилення кальцієво-фосфорного обміну в організмі тварин.

У крові овець дослідних груп зафіксовано незначну тенденцію до підвищення вмісту загального глютатіону, причому головним чином за рахунок його відновленої фракції. Кількість відновленого глютатіону в крові овець дослідних груп була більша (р<0,05; р<0,02), а достовірне зменшення окисненого зафіксоване лише в крові вівцематок, що отримували по 400 мкг хрому (р<0,05) та ярок (500 мкг) (р<0,001).

Зафіксовано дозозалежний характер змін і у ліпідних компонентах крові. Зокрема, при дозі 400 мкг (перша дослідна група) відзначено зменшення вмісту загальних ліпідів, тоді як дози 500 і 600 мкг викликали їх зростання як у вівцематок, так і у ярок. Вміст ліпідів підвищувався практично за рахунок усіх фракцій, тобто фосфоліпідів, триацилгліцеролів і холестеролу. Тенденцію до зменшення проявляли лише ?-ліпопротеїни. Зниження загальних ліпідів у тварин першої дослідної групи відбулося лише за рахунок фракції холестеролу, оскільки всі інші компоненти були на рівні, зафіксованому для тварин контрольної групи (фосфоліпіди, ?-ліпопротеїни), або на дещо вищому (триацилгліцероли). Оскільки дослідження проводились у період лактації вівцематок, то можна припустити, що зміни в метаболізмі ліпідів у крові під дією хрому тісно зв'язані з процесом лактогенезу, тобто з активним використанням ліпідних компонентів для біосинтезу молока.

Рис. Зміна концентрації глюкози у крові вівцематок за дії хрому (n=8)

У крові вівцематок, відповідно до збільшення вмісту хрому в раціоні, зменшувався вміст глюкози (див. рисунок) та пентоз, що узгоджується з антиглікемічною роллю хрому (Mertz W. at al., 1961; Anderson R.A. 1995). Однак у ярок вміст вуглеводнів не змінювався, що, ймовірно, зв'язано з підвищенням потреб організму, що росте, у легкодоступних енергетичних компонентах.

Вплив хелатної сполуки хрому на показники ліпідного обміну в шкірі овець. З'ясовано, що зміни вмісту загальних ліпідів у шкірі тварин до певної міри співпадали зі змінами в крові. Зокрема, відзначено зменшення вмісту загальних ліпідів на 9,43 % у шкірі тварин, які отримували по 400 мкг хрому і збільшення їх на 24,36 та 25,33 % у шкірі тварин, що отримували по 500 і 600 мкг хрому. У шкірі ярок вміст загальних ліпідів підвищився на 7,57 % порівняно з контрольною групою. Збільшення ліпідів у шкірі вівцематок відбувалось за рахунок етерифікованого холестерину і фосфоліпідів (р<0,05). Підвищення в шкірі вмісту загальних ліпідів за рахунок фосфоліпідів під впливом згодовування мікроелемента хрому може свідчити про його анаболічну дію, оскільки збільшення цього структурного компонента клітинних мембран у будь-якому органі свідчить про посилення синтетичних процесів (Бурлакова Е.В., 1970). Що ж до нашого випадку, то можна стверджувати про безпосередню участь фосфоліпідів у процесах вовноутворення.

За умов наших дослідів однозначні зміни виявлені лише стосовно неетерифікованих жирних кислот, які виявляли чітку тенденцію до зменшення, що може свідчити про більш високий рівень їх використання в якості джерела енергії для процесів росту вовни.

Аналіз отриманих даних стосовно вмісту і складу ліпідів у шкірі піддослідних тварин показує, що окрім змін, які відбулися у них під впливом згодовування елемента хрому, існують певні відмінності, пов'язані з віковими особливостями та фізіологічним станом організму тварин. Судячи з даних, отриманих на тваринах контрольних груп, бачимо (табл. 1), що у шкірі повновікових тварин, тобто вівцематок, більша кількість загальних ліпідів, порівняно з ярками. Вищий вміст загальних ліпідів у шкірі вівцематок зумовлений насамперед більшим вмістом холестеринових компонентів, зокрема фракції етерифікованого холестерину. Водночас для шкіри ярок характерний більший вміст фосфоліпідів. Так, порівняно зі шкірою вівцематок ця різниця становить 31,0 %. Такі відмінності, на нашу думку, пов'язані не лише з віковими змінами, але й з фізіологічним станом організму, зокрема лактацією маток. Відомо, що процеси лактації вимагають підвищених рівнів не лише пластичних, але й енергетичних компонентів.

Таблиця 1

Загальний вміст ліпідів і співвідношення їх окремих класів у шкірі вівцематок та ярок, % (М±m, n=10)

Примітка: У цій та наступних таблицях позначена статистична вірогідність між показниками у тварин дослідних груп порівняно з контролем; -- *р<0,05; **р<0,02; ***р<0,01.

Отже, для забезпечення процесів лактогенезу енергетичними компонентами організм матки у цей час мобілізує всі можливі джерела, в тому числі й за рахунок ліпідів шкірного покриву.

Під час дослідження жирнокислотного складу ліпідів шкіри встановлено, що в ліпідах цього органу міститься значна кількість довголанцюгових насичених та ненасичених жирних кислот, співвідношення між якими становить майже 1:1. Під впливом згодовування вівцям хелатної сполуки хрому, зі збільшенням його дози, співвідношення між цими кислотами змінювалось на користь насичених, що, ймовірно, пов'язано з посиленням ферментативних процесів у рубці, зумовлених діяльністю мікрофлори, яка викликає біогідрогенізацію ненасичених жирних кислот. Зростання насиченості жирнокислотного складу ліпідів шкіри у тварин першої (400 мкг Cr) і другої (600 мкг Cr) дослідних груп відбувалося по-різному і за рахунок різних кислот, що, очевидно, й зумовило в їх більшості недостовірний характер. Однозначно можна відзначити лише чітку тенденцію до збільшення пальмітинової кислоти. Подібна картина змін спостерігалася і з боку ненасичених жирних кислот, а достовірно зменшилася лише ейкозатриєнова кислота (С20:3) у ліпідах шкіри тварин другої дослідної групи (р<0,01).

Вплив хелатної сполуки хрому на білковий і ліпідний склад молока вівцематок. З'ясовано, що під впливом хрому загальний вміст білка у молоці вівцематок дослідної групи збільшувався порівняно з контролем. Слід зазначити, що збільшення вмісту загального білка при цьому позитивно корелює зі збільшенням вмісту загального жиру в молоці (Засуха Т.В. зі співавт., 1999). Важливо, що одночасне збільшення молочного білка і молочного жиру у тварин, яким згодовували добавки хрому, супроводжувалось на тлі збільшення середньодобових надоїв молока. При цьому вміст загального білка підвищувався за рахунок зростання вмісту як казеїнів, так і білків сироватки. Однак, порівняно з контрольною групою тварин ці різниці виявились статистично недостовірними. Що стосується білків-казеїнів, то найбільшу увагу заслуговує фракція бs-казеїну, кількість якої у молоці вівцематок дослідної групи підвищилася на 7,9 % (р<0,05). Натомість в- і к-фракції проявляли тенденцію до зменшення. Такі зміни, на нашу думку, можна пояснити зростанням загального рівня молочної продуктивності у тварин дослідної групи. Крім того, хром посилює дію інсуліну, який, як відомо, підвищує інтенсивність включення амінокислот у молочній залозі, і тим самим збільшує рівень загального білка у молоці (Тверской Г. 1980; Barej W. еt al. 1981; Александров С. 1986).

Стосовно окремих фракцій сироваткових білків, то варто зазначити, що більшість із них у молоці тварин дослідної групи зменшилася і лише фракція імуноглобулінів збільшилася на 13,27 % (р<0,05), що можна пояснити здатністю хрому посилювати функціональну активність імунної системи організму (Shrivastavaa R. 2002). Зауважимо, що у дослідній групі, фактично не було тварин з клінічно вираженими ознаками маститу, тоді як у контрольній групі це явище спостерігалось.

З наведених даних у таблиці 2 видно, що введення до раціону вівцематок хелатної сполуки хрому призводить до зростання жирномолочності на 5,1 та 6,5 %. При цьому у складі загального жиру, подібно як і у шкірі, збільшується вміст фосфоліпідів на 8,3 та 25 % (р<0,05; р<0,01) відповідно. Стосовно основного компонента молочного жиру, тобто триацилгліцеролів, то вміст їх при цьому не зазнавав істотних змін.

Таблиця 2

Ліпідний склад молока вівцематок, % (М?m, n = 8)

У жирнокислотному складі ліпідів молока відбувались зміни, що також носили дозозалежний характер. Зокрема, в молоці тварин першої дослідної групи достовірно зріс вміст пальмітинової кислоти, а у тварин другої дослідної групи (600 мкг Cr) він залишився на рівні контролю. У вівцематок дослідних груп також спостерігається тенденція до збільшення у молоці середньоланцюгових жирних кислот, зокрема капронової, лауринової та тридеканової. Відомо, що у триацилгліцеролах молока містяться жирні кислоти С4-С14 ряду, які звичайно відсутні в ліпідах кормів і ліпідах мікроорганізмів, і синтезуються у молочній залозі з попередників - ацетату та бутирату. Отже, можна припустити, що під впливом хрому в молочній залозі посилюються процеси, спряжені з синтезом жирних кислот із подальшою елонгацією вуглецевого ланцюга. Крім цього, такі дані можуть бути співзвучними з даними авторів, які вказують на підвищення інтенсивності утворення летких жирних кислот у змішаної популяції рубця жуйних тварин під впливом хрому (Besong S. et al., 2001). Водночас, у молоці дослідних груп тварин одночасно спостерігалася тенденція до зменшення ненасичених жирних кислот, що можна пояснити посиленням процесів гідрогенізації цих кислот мікроорганізмами рубця. Також слід зазначити, що додавання до раціону хелатної сполуки хрому, спричинило зміни у співвідношенні між насиченими та ненасиченими жирними кислотами на користь перших. Зменшення суми ненасичених кислот відбувалося за рахунок усіх кислот, але чіткіше це проявилося у тварин першої дослідної групи, де було зафіксовано достовірне зменшення лінолевої (С18:2) (р<0,05) і арахідонової (С20:4) (р<0,02) кислот.

Вплив хелатної сполуки хрому на хімічний склад і фізичні властивості вовни овець. Аналіз хімічного складу вовни показав, що у складі кератину вовни тварин дослідних груп зростає вміст загальної сірки, а найбільший вміст її був у вовні тварин, які отримували по 600 мкг хрому (3,5 %). Отже, між вмістом у раціоні овець хрому і вмістом сірки у вовні спостерігається пряма залежність. Підвищення рівня сірки позитивно корелювало з підвищенням вмісту цистину у вовні (р<0,05). З огляду на це, можна припустити, що хром, як біологічно активний елемент, може сприяти підвищенню перетравності поживних і мінеральних речовин раціону, а також трансформації їх у продукцію, зокрема вовну. Така інтерпретація підтверджується також іншими показниками, які прямо стосуються формування фізичних властивостей волокон. Зокрема йдеться про збільшення у вовні овець дослідних груп такого біополімеру кератину, як гексозаміни, кількість яких вища у вовні вівцематок та ярок дослідних груп, порівняно з контролем. При цьому розривне зусилля та справжня довжина волокон у них зростають відповідно зі збільшенням дози хрому. Отже, звідси випливає, що середньодобові прирости вовни у тварин дослідних груп збільшувались переусім за рахунок підвищення інтенсивності їх росту в довжину. У вовні ярок спостерігалися зміни у амінокислотному складі. Так, вміст тирозину у вовні дослідної групи тварин був на 16,4 % більший за контроль, а рівень триптофану достовірно збільшився на 12,1 % (р<0,05). Що стосується вмісту сірки і цистину, то за умов проведених дослідів вірогідної різниці між дослідною і контрольною групами ярок не встановлено. Такі дані, на нашу думку, пов'язані, насамперед, із власне процесами вовноутворення, тобто неоднаковою інтенсивністю росту вовни у тварин різних груп. Водночас рівень загальної сірки у вовні завжди нижчий у тварин з вищими показниками настригів вовни, але у перерахунку на загальний вихід чистого волокна вміст її буде безперечно більший.

За умов проведених дослідів з'ясувалось, що згодовування вівцям у складі основного раціону різних рівнів хелатної сполуки хрому суттєво не вплинуло на загальну кількість воску, проте помітно зменшувалась потова частка жиропоту і лужність поту, що загалом може свідчити про покращення захисних властивостей жиропоту. Заслуговують також на увагу ліпідний склад воску і зміни, що відбулися у співвідношенні його компонентів у тварин дослідних груп. Зокрема, збільшення холестеринових фракцій і зменшення полярних ліпідів, також свідчить про покращення захисних властивостей такого воску.

Вплив хелатної сполуки хрому на вміст хрому, кобальту і міді в організмі овець. Питання вмісту хрому в деяких біологічних тканинах організму овець також було предметом наших досліджень. І хоч ми не проводили спеціальних балансових дослідів, які б дали нам змогу об'єктивно говорити про обмін хрому, все ж одержані результати частково розкривають проблему обміну цього елемента в організмі та вплив його на метаболізм інших елементів, зокрема кобальту та міді (табл. 3).

Так, при дослідженні вмісту хрому в крові тварин, що отримували по 400 та 600 мкг, концентрація його зростала у 2,9 та 3,35 рази порівняно до контролю.

Таблиця 3

Вміст мікроелементів у молоці, (М±m, n=4)