Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра землеробства

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

"Ефективність безпересадочних способів вирощування насіння цибулі ріпчастої в умовах чорноземів південних Миколаївської області"

для одержання кваліфікації спеціаліста по спеціальності 7. 130102 - "Агрономія"

Виконавець

Жадан Іван Миколайович

Науковий керівник

доцент Волчо Дмитро Дмитрович

МИКОЛАЇВ - 2004

Зміст

Вступ

І. Огляд літератури

1.1 Походження та поширеність культури

1.2 Ботанічна характеристика цибулі

1.3 Вимоги до умов вирощування

1.4 Сортотипи та сорти цибулі ріпчастої

1.5 Технології вирощування цибулі на насіння

ІІ. Природно - економічні умови господарства

2.1 Загальна характеристика господарства

2.2 Кліматичні умови

2.3 Характеристика ґрунтового покриву

III. Експериментальна частина

3.1 Матеріал, методика і умови досліджень

3.2 Агротехніка на дослідних посівах

3.3 Результати досліджень

3.4 Економічна ефективність вирощування цибулі на насіння

ІV. Охорона навколишнього середовища

V. Охорона праці

Висновки

Література

Вступ

В Україні цибулю ріпчасту вирощують на площі 65 - 70 тис. гектарів, в структурі посівних площ овочевих культур вона займає близько 13 %, тобто на третьому місці . На півдні України найбільші посівні площі цибулі знаходяться у Одеській (5,6 тис. га) і Миколаївській (4,5 тис. га) області і на рівні з томатами займає найбільші посівні площі. Але за даними обласного управління статистики врожайність цибулі ріпчастої поки що не висока - 30-60 ц/га і не відповідає потенційним можливостям культури.

Виробництво цибулі в Україні повністю задовольняє внутрішні потреби ринку. Так, на душу населення виробляється 11 кг цибулі, в той час як за нормами споживання потреба складає 7-9 кг на рік. Тому, згідно науково-виробничій програмі “Овочівництво і баштанництво півдня України в 2002 -2005 роках” поставлено завдання при зменшенні посівних площ культури, підняти її врожайність на 15-20%. Вже зараз передові господарства і орендатори Жовтневого району Миколаївської області (Дослідне господарство “Еліта”, СП “Владам”, ОП В.О. Богданова та інші) одержують з гектара по 250-300 центнерів цибулі ріпчастої.

В їжу цибулю споживають у свіжому, вареному і смаженому вигляді. Переробна промисловість додає його в багато овочевих, м'ясних і рибних консервів.

Цибуля додає смак їжі, сприяє кращому травленню, збільшує виділення шлункового соку і підвищує засвоюваність їжі організмом людини. Подібно шлунковому соку він володіє пептолітичною дією -- розщеплює білки до пептонів.

Живильна цінність цибулі визначається вмістом у ньому цукрів -- 6--12%, білків до 3--4,5%, жиру -- 0,4--0,5%. Він містить солі кальцію, калію, фосфору, заліза, а також цинку, алюмінію, міді й інших елементів. Цибуля багата вітамінами A, В₁, В₂, С, РР, особливо вітаміном С (аскорбінова кислота), якого в листах міститься до 16--33%, а в цибулинах-- 2--10%.

Біохімічний склад цибулі непостійний і залежить від сорту, району вирощування, догляду за рослиною, її стану (знаходиться цибуля в стані спокою чи росту). Неоднаковий і біохімічний склад різних частин рослини: листів, соковитих і сухих лусок.

Смак і запах цибулі додають утримуючі сірку ефірні олії, яких не більш 0,1%. У цибулі мається незначна кількість лимонної і яблучної кислот. Фарбування зовнішнім лускам цибулі додають пігменти. Барвні речовини цибулі стійкі і застосовуються у фарбувальній справі. Зола цибулі багата кремнеземом і вапном.

Цибуля завжди використовувалася як лікувальний засіб у народній медицині. Печеними цибулинами лікують фурункули і нариви, цибулю застосовують як сечогінний і протицинготний засіб.

Лікувальні властивості цибулі додають наявні в ньому антибіотичні речовини -- фітонциди. Фітонциди цибулі мають бактерицидні, проти грибні і протиглисні дії.

Сучасною медициною встановлено, що цибульний сік здатний розчиняти нирковий пісок і камені. Виявлено здатність цибулі знижувати вміст цукру в крові, з цибулин було виділено речовини , що уживають хворі діабетом.

Фітонциди цибулі токсичні і проти збудників деяких хвороб і шкідників рослин. Найбільше багато фітонцидами денце цибулини. Гострі сорти північних цибуль більш багаті фітонцидами.

Одним з важливих питань виробництва цибулі ріпчастої є забезпечення високоякісним насінням. Для цього використовують пересадочний метод вирощування, який досить трудомісткий, що стримує виробництво насіння у потрібних обсягах.. В останні роки стали пропагувати безпересадочне насінництво, але при цьому багато технологічних питань залишається не вивченими, зокрема строки сівби насіння. Даному питанню і присвячена дипломна робота.

І. Огляд літератури

1.1 Походження та поширеність культури

Походження цибулі остаточно ще не встановлено, але деякі дослідники (Г. Франке, К. Хаммер, П. Ханельт, 1979) вважають, що рослина вперше з'явилася на території Середньої Азії, південно-західної Азії і Середземномор'я . Відтіля цибуля потрапила в Єгипет, а потім у Грецію й інші країни. Розповсюджено вона в усьому світі як овочева рослина. У дикому виді зустрічається в Афганістані, Узбекистані, Туреччині.

Першими довідалися смак дикої цибулі афганські, іранські і туркменські пастухи і мисливці, що бродили по гірських лугах. У горах не вистачає вологи і шар ґрунту неглибокий. Але цибуля пристосувалася до життя в горах: у неї багато тонких, як струнки, коренів, від посухи її захищають щільно обтяжуючі цибулину сухі зовнішні луски. Чим їх більше, тим товстіше «сорочка», довше цибулина може зберігатися.

Родова латинська назва Аlliит відбулося від кельтського all -- пекучий і зв'язано з пекучим смаком, характерним для всіх органів цибулі. Видова назва cepa у перекладі з кельтського означає «голова» і зв'язана з формою цибулини. У російській мові цибуля ріпчаста одержала назву внаслідок того, що за формою її цибулини нагадують ріпу (А.С. Болотський, 2001).

Цибуля є найдавнішою рослиною на Землі. У Єгипті її вирощували 5-6 тис. років тому. Про це свідчить напис на піраміді Хеопса про те, що на покупку цибулі і часнику для харчування багатьох рабів, що її будували, витрачені величезні по тим часам кошти (1600 талантів срібла). Щоб попередити епідемії, їм щодня видавали цибулю і часник. Цибулею клялися, її приносили в жертву божествам, у дарунок померлим. Її вирощували в Єгипті на великих плантаціях, раби вживали її в їжу для підвищення працездатності. Зображення великих цибулин і зелених листів зустрічаються на давньоєгипетських фресках.. Пучки цибулі знаходили в саркофагах разом з мумією. Цибуля користувалася не тільки загальним визнанням як овоч, але і вважалася священною рослиною. Її присвячували богині Ізиді і відплачували почесті як божеству (С.І. Небесний, 1975).

Слідом за єгиптянами цибулю стали вирощувати в Древній Греції. Вона була улюбленою їжею в древніх персів. У записах головного кухаря перського шаха було зазначено, що для шахського столу використовувалося щодня до одного пуда цибулі. Згадується про цибулю й у Гомера в «Одисеї» і в XI пісні «Іліади», де златокудра богиня Геката, готуючи частування для гостей, ставила на стіл кошик, наповнений зеленою цибулею. Цибуля відігравала немаловажну роль у торжествах, що влаштовуються жерцями в давньогрецькому місті Дельфах, у храмі бога Аполлона. Розповідають, що знаменитий афінський полководець Іфикрат, одружившись на дочці фракійського господаря Котиса, одержав у день весілля в подарунок бочку цибулі (А.С. Болотський, 2001).

У Рим цибуля була завезена греками, що туди переселялися. Римляни - воїни брали цибулю із собою в походи. Вважалося, що вона збільшує бадьорість, силу і мужність солдатів, оберігає їх від ран, проганяє демонів.

Від римлян цибуля перейшла до древніх германців і вважалася в них засобом для порушення військового духу, вони зараховували її до священних рослин. Вважалося, що кинута у вино цибуля попереджає зраду. Її квітами прикрашали героїв, що відзначилися на війні (Д.Д. Брежнєв, 1982).

Завжди і скрізь людей дивували незвичайний зовнішній вигляд цієї рослини і її незвичайні властивості. За представленнями древніх, багатошаровість цибулини нагадувала про будівлю Вселеної, де Сонце, Місяць і зірки рухаються в різних сферах навколо Землі, і тому нею користувалися як моделлю при поясненні будівлі Всесвіту. Здатність цибулі довго зберігатися під захистом лише тонкої луски вказувала на її охоронні властивості, що обороняють людину. Тому в середні століття широко використовували амулети з цибулі, Заковані в сталеві лати, середньовічні лицарі вішали на груди замість талісмана звичайну цибулину. Віра в силу цибулі, що охороняє, була так велика, що навіть англійський король Ричард Левине Серце, відомий своєю жорстокістю, носив на шиї цибульний амулет. У Німеччині в ХVI сторіччі для того щоб викликати супротивника на двобій, прикріплювали до свого шолома листи цибулі.

В епоху хрестових походів цибуля була дуже дорога. Вона вважалася панацеєю від усіх хвороб. Про її вартість можна судити по тому, що в 1250 році французи вимінювали своїх полонених у сарацинів за ціною вісім цибулин за одну людину .

У середню частину Європи цибуля проникнула в V-VI столітті. В Іспанії і Португалії цибуля дотепер складає істотний компонент щоденного раціону. Великою любов'ю користувалися цибульні супи у Франції. У простих людей Франції, Іспанії, Португалії в Х -XII століттях цибуля складала щоденну їжу. Центром вирощування цибулі була Іспанія. Звідси і походить знаменита іспанська цибуля, що по насолоді і величині цибулин перевершує всі існуючі нині сорти. В Англію цибуля потрапила пізно, близько 1700 року, і швидко стала улюбленою приправою до різних страв (І. Путирський та ін.,2000).

На Русі цибуля вперше з'явилася в XII-XIII столітті. Вже в той час вона мала харчове, лікувальне і культове значення. Так аравійський письменник Ібн - Фадлан писав, що руські купці приносили цибулю у жертву своїм богам.

Цибулю вживали в їжу в основному бідні шари населення, особливо в церковні пости, коли цибулини їли у великій кількості з водою і квасом, додаючи хліб і рослинну олію (конопельну або лляну). Це блюдо називалося тетеря. У Росії в роки, коли лютували заразні хвороби, у кожній хаті вивішувалися зв'язані цибулини. Народ вірив, що цибуля захищає людей від хвороб, і вірив, як виявилося пізніше, не даремно.

А.С. Болотських (2001) пише, що уміли вирощувати цибулю колись ярославські городники, що піднімали гряди поруч Ростова Великого. Цими умільцями був виведений чудовий сорт цибулі Ростовський кубастий, слава про який і понині не померкла.

Під впливом умов районів вирощування, способів культури і проведеного добору виділилися місцеві російські сорти ріпчастої цибулі. Ці сорти народної селекції відомі і зараз.

Про райони походження місцевих сортів, цінних високим вмістом цукрів, ефірних олій, фітонцидів, що відрізняються високої лежкістю, свідчать її назви: Арзамаська, Бесонівська, Данилівська, Істерська, Мячковська, Погарська, Спаська і багато інших.

Один з кращих місцевих сортів - Стригунівський, був виведений у селі Стригуни на Білгородщині. Два з половиною століття назад тутешні селяни Цибульникови стали вирощувати особливу ріпчасту цибулю, відібрану ними з інших сортів на своєму городі. Їхньому прикладу пішли сусіди, і вже через кілька років слава Стригуновского гострої цибулі переступила не тільки границі губернії, але і рубежі держави.

Ще до революції золотаві цибулини, вирощені в Стригунах, експонувалися на Всесвітній виставці в Парижеві і були визнані гідними золотої медалі. Зараз Стригунівську цибулю вирощують на городах багатьох областей Росії та України.

Не меншою популярністю користається слабкогостра Мячківська цибуля. Її вивели шляхом добору городники села Мячково Коломенського району Московської області. Від всіх інших сортів він відрізняється високою врожайністю, що досягає 500 ц з гектара, і високою цукристістю -- у цибулинах міститься близько 10% цукру, тобто стільки ж, скільки в яблуках солодких сортів.

Вирощування цибулі і вживання її в їжу особливо поширено в романських і східних країнах. За даними ФАО (2000 р.) світовий врожай цибулі перевищує 10 млн. т. у рік; з них приблизно 1/10 частина приходиться на частку США як одного з головних виробників цієї культури. Великі площі, зайняті під цибулю, мають Японія, Іспанія, Єгипет, Туреччина й Італія. Найголовніший експортер цибулі на світовий ринок -- Єгипет (поряд з бавовною цибуля виявляється тут найважливішим продуктом сільського господарства, призначеним для вивозу). Крім того, на світовий ринок цибулю експортують Голландія, Іспанія, Італія й Індія.

У європейській частині СНД і в Україні культивують такі види цибульних рослин: цибуля ріпчаста, часник, цибуля - шалот, цибуля - порей, цибуля багатоярусна, цибуля - батун, цибуля - шнитт, цибуля - слизун і ін. Найбільші площі займає цибуля ріпчаста (до 95%), потім часник (4%) і інші види (1%).

В Україні цибулю ріпчасту вирощують на площі 65 - 70 тис. гектарів. В структурі посівних площ овочевих культур вона займає близько 13 %, тобто на третьому місці . На півдні України найбільші посівні площі цибулі знаходяться у Одеській (5,6 тис. га) і Миколаївській (4,5 тис. га) області. При цьому, ця культура на рівні з томатами займає найбільші посівні площі. Але за даними обласного управління статистики врожайність цибулі ріпчастої поки що не висока - 30-60 ц/га і не відповідає потенційним можливостям культури.

Виробництво цибулі в Україні повністю задовольняє внутрішні потреби ринку. Так, на душу населення виробляється 11 кг цибулі, в той час як за нормами споживання потреба складає 7-9 кг на рік. Тому, згідно науково-виробничій програмі “Овочівництво і баштанництво півдня України в 2002 -2005 роках” поставлено завдання при зменшенні посівних площ культури, підняти її врожайність на 15-20%.

Вже зараз передові господарства і орендатори Жовтневого району Миколаївської області (Дослідне господарство “Еліта”, СП “Владам”, ОП В.О. Богданова та інші) одержують з гектара по 250-300 центнерів цибулі ріпчастої.

1.2 Ботанічна характеристика цибулі

Цибуля належить до родини Allіасеае - цибулинних, роду Аllіит - цибуля. Цей рід характеризується надзвичайним поліморфізмом. Тривале вирощування його видів і різновидів в окремих ізольованих один від одного еколого-географічних зонах спричинило величезне різноманіття в будові вегетативних органів, яке ще більше посилилось внаслідок інтенсивної селекційної роботи. Як відмічають В.О. Опалко та ін. (2000) різні систематики нараховують від 300 до 600 видів цибулі. В городництві України використовують лише цибулю ріпчасту - Аllіит сера , (2n= 16), часник - А. sativит (2п= 16), цибулю-шалот - А сера var. аsсаlопісит (2n =16), багатоярусну цибулю -А. рroliftrит (2n=16), які формують здуту цибулину; цибулю-порей -А. роrrит L. (2n =32), яка утворює довгу несправжню цибулину-ніжку; цибулю-батун - А.fistulosит (2n = 16), цибулю-шніт-А. schoenoprasuт Ь. (2n=16; 24; 32), цибулю-слизун -А.nutans (2n=16; 24; 32; 40; 48; 56; 64-108), в яких розвивається багаторічне підземне стебло (кореневище) і маленькі цибулинки.

Деякі багаторічні види дикорослої цибулі населення постійно збирає, споживає і навіть вирощує на своїх ділянках. Це цибуля духмяна (запашна) - А оdоrит .(2n=32), ведмежа цибуля (левурда) - А. иrsіпит (2 n= 14), цибуля переможна (черемша) -А. vісtоrіаlіs. (2п=16, 32). Дикорослі види цибулі мають гострий аромат часнику.

Морфологічні та біологічні особливості цибулі описано досить детально в працях Ф.Г. Ткаченко (1967), А.А. Воробьової (1980), Г.Є. Усик, О.В. Щербенко (1991), О. Ю. Барабаш (1994), В.І. Лихацький, Ю.Є. Бургарт (1994) та інших.

Цибуля-ріпка - багаторічна трав'яниста рослина. В період росту у неї розрізняють пагін із стеблом (денцем) вкритим у нижній частині основ листків, і несправжнє стебло, яке підтримує листки і коріння. У цибулі, яка стрілкується, в центрі несправжнього стебла знаходиться стрілка, що закінчується суцвіттям. У однієї рослини може бути декілька пагонів та стрілок, які утворюють кущ - гніздо (рис. 1).

В період спокою рослина зберігається у вигляді цибулини. В ній розрізняють сухі луски, які щільно прилягають ззовні до м'ясистих, соковиті луски (їстівна частина) та розташований у нижній частині цибулини вкорочене стебло (денце), зовнішня частина якого вкрита всохлими основами коренів.

Листки. Зародок насіння складається з брунечки, що має одну сім'ядолю й корінець. Спочатку проростає корінець, потім звільнюється від кірки брунечка, верхній (морфологічно) кінець сім'ядолі залишається в насіння. Основа сім'ядолі трубчата, воно охоплює брунечку. Сім'ядоля спочатку росту вигибається петлею у середній частині і потім поступово вирівнюється. Сходи цибулі називають "петелькою". При посадці цибулини сходить одразу пучок листків.

Листки у цибулі двох типів: асимілюючі та неасимілюючі. Асимілюючий листок трубчатий. У ньому розрізняють дві частини: безпосередньо лист, який відходить від піхви, та трубчата основа з піхвою. Основою лист охоплює ділянку стебла, на якому розвився. Перший лист проходить всередині сім'ядолі; кожен новий - всередині основи попереднього і виходить з нього на певній висоті, підтримуючи створений піхвами несправжнє стебло.

Асимілюючі листки загострені у верхньому кінці. Довжина листка, діаметр та кут відхилення від несправжнього стебла у різних сортів неоднакові. Кількість листків на пагоні та їх розміри залежать від площі живлення. У однорічної цибулини кількість листків коливається від 3-4 до 15-18, діаметр листу - 0,5-2,2 см, довжина - від 10 до 52 см.

У дворічної цибулини кожна брунька росте самостійно; на одному пагоні 5-8 листків, кількість пагонів коливається від 2 до 25.



Рис.1. Цибуля ріпчаста У 1.- Сіянець, 2.- Рослина на другому році життя, 3.- Суцвіття, 4. - Квітка, 5. - Насінина.

Перші (нижні) листки коротші, верхні - довші, нижні - відмирають швидко - через 10-15 днів після з'явлення. Основна маса листків висихає при дозріванні цибулини.

Піхви зелені у двох-трьох зовнішніх листків; внутрішні - білі, тонкі, не пружні. Створюваний ними несправжнє стебло підтримується у вертикальному положенні молодими листками, які наростають по центру. Висота несправжнього стебла - від 5-7 до 20 см, рідко більше; діаметр - 0,8-2,3 см. Листки відходять від несправжнього стебла під кутом 30-50, 50-70 або 70-90 ^о, створюючи типовий для сорту тип куща.

Площу листу визначають, розрізаючи лист вздовж; у середньому на одну рослину вона невелика (200-600 см²). Площа листків на гектарі залежить від сорту, способу культури та щільності посадки (схеми розміщення).

Піхви відмирають разом із своїм листком при дозріванні цибулі: біля цибулини вони зсихаються, утворюючи тонку "шийку", та легко відламуються. У незрілої цибулі шийка товста.

Основи зовнішніх листків висихають та щільно прилягають до цибулини, утворюючи сухі луски. У південних районах їх одна-дві. В основах внутрішніх листків відкладаються запасні поживні речовини, при потовщенні ці листки утворюють соковиті відкриті луски. У гострих сортів луски вузькі - 0,25-0,5 см, у салатних південних - більш товсті - 0,65-0,95 см. Відкриті соковиті луски відмирають наступного року при посадці цибулини, коли їх речовини використовуються для росту нових листків.

З початком потовщення відкритих соковитих луск всередині цибулини з'являються листки другого типу - закриті луски. Це видозмінені листки не асимілюючого типу, які є запасом поживних речовин для пагонів наступного року. Чим більше закритих луск, тим краще та довше зберігається цибуля. У південних сортів 3-4 такі луски, вони загальні для всієї цибулини; у гострих - до 12-17 на кожній бруньці. Співвідношення закритих та відкритих луск - важливий показник лежкості цибулі. Наприклад, у нележкого сорту в середньому на одну цибулину припадає 5 закритих луск, 2-5 відкритих, їх співвідношення склало 2:1, у лежкого - відповідно 13; 2,3 та 5,6:1.

З утворенням закритих луск на головному конусі наростання нових листків зупиняється, несправжнє стебло всередині залишається пустим і під тяжкістю падає - цибуля полягає. Полягання - важлива ознака початку дозрівання. В деяких місцях, щоб прискорити дозрівання, цибулю прикочують. Але це шкідливий прийом. Якщо закриті луски з'явились, то цибуля поляже сама, але якщо їх нема, то прикочуванням можна зламати пагін, а ріст нових листків буде продовжуватися.

Корні. У цибулини корінь, що відростає - центральний, довжина його не більше 20 см. Він відмирає с засиханням сім'ядолі. Нові корні - придаткові, які утворюються кругами у основи листків і відмирають одночасно з ними. Спочатку корні струноподібні, потім з'являються розгалуження другого і третього порядків, густо вкриті кореневими волосками.

Глибина та ширина розповсюдження коренів залежить від величини цибулини і типу ґрунту. На легких ґрунтах корні проникають в глиб на 30-40 см (іноді 70-80 см), а в ширину розповсюджуються на 35-40 см. Основна маса коренів розташована у шарі ґрунту 5-20 см. На коренях цибулі є мікориза.

При посадці цибулини корні, як і листя, відростають пучком. При мілкому загортанні та щільному ґрунті цибулина може підійматися на коренях та загинути. Відростають корні швидко. Так, при посадці сіянки на 25-й день загальна довжина коренів досягала 7,4 м. У крупної рослини нараховується 4,6 тис. коренів, загальна довжина яких склала 239 м. В період активного росту витягнути цибулину з ґрунту без підкопування неможливо - обірвуться листя. При дозріванні, коли корні природно відмирають, збір облегшується. В осінній період на відростання коренів негативно впливають сухі луски - речовини, які знаходяться в них перешкоджають росту.

У однорічної цибулини коренями вкрита вся виступаюча частина денця, у дворічної - минулорічна частина денця твердіє і залишається оголеною від коренів.

Форма цибулини - важлива сортова ознака. У цибулини розрізняють верхню частину - шийку, перехідну до розширення - плечико та нижню частину - денце. За формою цибулини ділять на шість груп - від плоских до сигароподібних; вони потовщені в середній частині та мають різний характер збігу (звуження) до шийки і денця.

Відношення висоти цибулини до ширини називають індексом форми. Форма та індекс цибулини змінюються під впливом ряду агротехнічних прийомів та умов зовнішнього середовища.

Окрас цибулини - сортова ознака. Окрас сухих луск буває жовтим, фіолетовим (з коричневим, рожевим, більш світлим та насиченим відтінками) та білим (молочно-білим, або прозорим).

Стебло цибулі-ріпки - денце - знаходиться у нижній частині цибулини і вкрита основами листків. У крупних цибулин висота денця 0,8-1,5 см, ширина 2,4 см. Воно неїстівне. При пророщенні сіянки стебло росте догори, поступово розширюючись. Воно гілкується в процесі росту, утворюючи пагони першого і другого порядків; їх називають осями або гілками, а процес - гілкування. Пагони закінчуються бруньками, які називають зачатками. Розрізняють сорти малозачаткові та багатозачаткові. Сорти, які вирощуються за два роки із сіянки - багатозачаткові, у них 7-9 і більше бруньок.

Квітконосне стебло - стрілка утворюється з центрального конуса наростання на материнському денці, виходить з несправжнього стебла, коли наростання нових листків закінчено. В залежності від температури зберігання стрілка може утворитися у цибулині, яка зовні знаходиться в періоді спокою

Стрілка, як і лист, - трубчата, пола, біля основи вузька, у середній третині має здуття, до суцвіття звужується, закінчується напівкульоподібним квітколоже, на якому утворюється суцвіття. Висота від 60-80 до 140-180 см.

Суцвіття цибулі - кулеподібний простий зонтик, вкритий плівковим покривалом. При формуванні бутонів покривало розривається і відмирає. У мілких цибулин діаметр суцвіття 4-5 см, у крупних - 8-9 см, на півдні досягає до 15 см.

Квітки - сірувато-білі, на довгих квітколоже. Віночок квітки шестилопатевий. Запилення перехресне. Розкриваються квітки не одночасно, а трьома хвилями.

Плід - суха три гнізда коробочка. Насіння розташовано попарно, форма їх неправильна, округло-тригранна. При повному заплідненні в коробочці шість насінин, частіше не більше двох-чотирьох. Дозріла насінина вкрита твердою чорною шкіркою.

Насіння середньозморшкувате, довжина їх 3-3,3 мм, ширина 1,9-2,3 мм, товщина 1,3-2 мм. Маса 1000 насінин 3,4-3,8 г. В 1 кг вміщується 250-400 тис. насінин.

1.3 Вимоги до умов вирощування

Дане питання детально описали В.П. Матвеєв, М.І. Рубцов (1978), Е.С. Каратаєв (1990), І.Н. Путирський та ін. (2000), А.С. Болотських (2001) та ін.

Внаслідок тривалого вирощування цибулі у різних ґрунтово-кліматичних умовах утворилося кілька екологічних форм цибулі, які різняться між собою вимогливістю до навколишніх умов. Цибуля, яку культивують в Україні, потребує для проростання насіння мінімальної температури 4 - 5 ^оС, а для проростання цибулин 1 -2 ^оС. Оптимальна температура проростання 22 -25 ^оС і максимальна 33 -35 ^оС. Оптимальна температура росту, залежно від екологічних особливостей сортів, становить 17 - 22 ^оС, а для південних екологічних груп сортів - до 25 ^оС.

У теплу погоду швидше розвивається надземна частина рослини, тоді як у прохолодну - коренева система. У зв'язку з цим цибулю, вирощувану з насіння, треба висівати весною якомога раніше, щоб перед тим, як почнеться інтенсивне наростання листя, ще при знижених температурах рослини добре укорінилися. Надземна частина рослин і цибулини витримують пониження температури на короткий час до мінус 4 - 5 ^оС.

Температурна стадія в цибулі може відбуватися в тканинах точок росту лише після того, як рослина матиме необхідний запас поживних речовин. Тому в насінні, що проростає, у розсаді, дрібних цибулинах сіянки з недостатньо диференційованих за своїм розвитком бруньках вона не відбувається або відбувається дуже повільно і не закінчується. Оптимальна температура для проходження температурної стадії 4-7 ^оС. Із зниженням температури до 1 ^оС, як і при підвищенні до 13 -15 ^оС, темпи проходження її знижуються. Тривалість процесу цієї стадії залежить від сорту. Так, південні сорти солодкі й напівгострі потребують близько двох місяців (це тривалість зими у південних районах), гострі сорти північні проходять температурну стадію за більш тривалий період.

Вимоглива цибуля до наявності вологи у ґрунті. Особливо важливо забезпечити вологу в період наростання асиміляційної поверхні і маси цибулин. Сформовані цибулини краще достигають при обмеженому зволоженні ґрунту. За даними Інституту овочівництва і баштанництва, найвищий врожай цибулі одержали при п'яти поливах по 200-450 м³/га, які проводили при зниженні вологості ґрунту в період наростання листкової маси і формування цибулин до 75-80% НВ. Витрата води з 1 га площі посіву рослинами цибулі неоднакова в різні періоди вегетації. Так, за добу з 1 га в фазі від сходів до утворення третього листка становить 33 м³, в період від утворення трьох листків до початку формування цибулин - 32-50, у фазі інтенсивного наростання маси цибулин - 36-61, з початком вилягання листя - 25-30, від вилягання до збирання - від 4 до 45 м³. У середньому за вегетацію витрата води з 1 га цибулі становить 34 м³ за добу.

До світла цибуля також вимоглива. В умовах навіть часткового затінення іншими культурними рослинами чи бур'янами при надмірному загущенні вона різко знижує врожай або зовсім не утворює цибулину. Для нормального формування врожаю має значення не тільки інтенсивність освітлення, а також і тривалість світлового дня.

Цибуля - рослина довгого світлового дня. При короткому світловому дні цибулини не формуються, а ростуть лише листки. Якщо рослини до початку формування цибулини або на початку цієї фази перенести в умови короткого дня, то вони припиняють формування цибулини. Тому при пізніх літніх сходах, коли формування цибулини припадає на укорочені пізньолітні і осінні дні, цибулини не розвиваються. Маючи порівняно мало розвинену кореневу систему з низькою всмоктувальною силою, цибуля вимоглива до родючості ґрунту і мінерального живлення. Добрива істотно підвищують врожай цибулі-ріпки.

Під цибулю треба відводити родючі ґрунти, достатньо забезпечені поживними речовинами і водою. Добре росте цибуля на ґрунтах з нейтральною або слаболужною реакцією. На кислі ґрунти реагує негативно, що необхідно враховувати при виборі форм добрив. Поживні речовини цибуля протягом росту і розвитку засвоює неоднаково. Інтенсивно азот використовує в період наростання листкової маси. На час інтенсивного росту цибулин потреба в азоті знижується і надлишок його, особливо при нестачі калію, стимулюючи ріст листя, затримує достигання цибулин, а потреба в калії і фосфорі в цей період істотно зростає. В початковий період вегетації рослини цибулі негативно реагують на високу концентрацію ґрунтового розчину, тому норми добрив в рядки в першому підживленні при вирощуванні з насіння не можуть бути високими. За даними Інституту фізіології АН України, сорти цибулі південної екологічної групи (солодкі й напівгострі) при вирощуванні з насіння виносять з ґрунту майже однакову кількість азоту і калію, а сорти північної екологічної групи (гострі) - більше азоту, ніж калію (табл. 1).

Таблиця 1. Винос основних елементів живлення на створення 100 ц урожаю цибулі-ріпки (за З.Й. Журбицьким)

Екологічна група	Винесення, кг на 100 ц врожаю
	азоту	фосфору	калію
Гострі північні сорти	34-54	11-22	13-29
Солодкі й напівгострі південні	23-27	9-11	27-39

1.4 Сортотипи та сорти цибулі ріпчастої

В основу класифікації сортів цибулі ріпчастого, запропонованої Ф. А. Ткаченко (1967), покладений комплекс морфологічних, біологічних і господарських ознак, по яких вони поділяються на гострі, напівгострі, солодкі і шалот. Класифікація дає характеристику сортового складу цибулі ріпчастого України, але вона, природно, не охоплює світовий сортимент в еколого-географічному плані з урахуванням численних ознак.

Таблиця 2. Хімічний склад цибулі ріпчастого (за М.В. Алєксєєвою, 1960)

Група сортів	Вміст у цибулині % сирої речовини
	Сухої речовини	Цукрів	в т.ч. сахарози	ефірної олії
Гострі	15,1	9,1	7,2	0,041-0,085
Напівгострі	12,1	7,7	4,8	0,021-0,040
Солодкі	9,7	6,0	2,2	0,015-0,020

До гострої цибулі відносять більш скоростиглі і менш врожайні сорти. Цибулини цих сортів мають тривалий період спокою, лежкі, відрізняються високим вмістом сухої речовини, цукрів і ефірної олії .

Напівгострі сорти цибулі мають більш тривалий вегетаційний період вище врожай. Цибулини їх менш щільні з товстими і середніми соковитими лусками. На них утвориться мало зовнішніх сухих луски. По хімічному складу напівгострі сорти уступають гострим. Період спокою порівняно короткий. Лежкість середня. Цибулю-ріпку одержують в основному з насіння в один рік. Сорти пізньо- і середньостиглі зі середньощільними соковитими цибулинами, що мають слабко прилягаючу суху зовнішню луску. При механізованому збиранні і післязбиральній обробці цибулини легко оголюються і травмуються. Незалежно від виду збирання, ручний чи механізований, цибулини напівгострих сортів характеризуються слабкої лежкістю і транспортабельністю. Вони призначені, головним чином, для споживання у свіжому виді і переробки на заводах харчової промисловості в першій половині осінньо-зимового періоду.

До солодкої цибулі відносять сорти з високими смаковими якостями. Вони мають найбільший вегетаційний період і високий врожай. Цибулини їх складаються з товстих внутрішніх соковитих луски (близько 3-5 мм), сухими зовнішніми лусками укриті не щільно. Період спокою дуже короткий, лежкість погана. Солодкі сорти вирощують переважно на півдні. У північній частині України вони вирощуються менше, тому що для одержання товарної цибулини потрібно 140-160 теплої доби. Крім того, цибулини солодких сортів дуже важко збирати й обробляти механізовано.

В Україні зареєстровано наступні сорти цибулі ріпчастої: гострі ранньоспілі -- Рубін; середньостиглі -- Буран, Глобус, Грандина, Золотавий Ткаченківський, Харківський 62; середньопізні -- Сквирський, Стригуновський носовський; напівгострі, середньоранні -- Алмадон, Халцедон; средньостиглі -- Веселка, Донецький золотавий, Луганський; середньопізній -- Черняковський. Крім того, до національного реєстру сортів України включені гібриди, далекого зарубіжжя, средньостиглі універсального призначення: Банке, Дайтона, Калипсо, Копра, Марбелла, Сонеста, Марс і ін.

1.5 Технології вирощування цибулі на насіння

В Україні в більшості кліматичних зон насінництво цибулі ведуть пересадочним способом. Дана технологія досить детально описана в роботах В.А. Ткаченка (1967, 1973) Г. Л. Бондаренка (1977), В.П. Маркова, М.И. Рубцова (1978),. Д.Д. Брежнєва (1982), О.Ю. Барабаша (1994), А.С. Болотських (2001) та інших. Суть даної технології полягає у наступному.

Вирощування цибулі-матки. Маточну цибулю, як і харчову, можна вирощувати з насіння, з розсади або з сіянки. Для насінних цілей беруть сіянку лише стандартних розмірів (0,7--2,2 сантиметра в діаметрі).

Перед збиранням цибулі у фазі полягання пера провадять апробацію за встановленою методикою. Особливу увагу при цьому звертають на урожай, розмір, форму, колір, і гніздість і зачатковість цибулин. Зібрану цибулю-матку просушують протягом одного-двох тижнів, після чого очищають її від сухого пера і провадять добір здорових, добре достиглих, типових для сорту цибулин. Хвору, недостиглу і погано вкриту зовнішніми сухими лусками цибулю вибраковують і реалізують на продовольчі цілі. Цибулини з надто товстою шийкою теж вибраковують, бо вони погано зберігаються і дають пізньостиглі насінники.

Відібрану маточну цибулю обережно перевозять у цибулесховище. Перед закладанням на зберігання її обов'язково треба прогріти при температурі 40--42° протягом 10 годин при активній вентиляції повітря. Це робиться для того, щоб запобігти уражуванню маточної цибулі і насінників шийковою гниллю та іншими грибковими хворобами. Сорти солодкої та напівгострої цибулі (Ялтинська, Каба, Іспанська та ін.) слід зберігати в нещільних ящиках і на стелажах цибулесховищ шаром в одну-дві цибулини або у вінках. Більш стійкі при зберіганні сорти гострої цибулі вкладають на стелажах шарами товщиною 35-- 50 сантиметрів. Умови зберігання маточної цибулі повинні забезпечити проходження стадії яровизації і найінтенсивніше стрілкування після висадження її в ґрунт. У зв'язку з цим температура в цибулесховищі повинна підтримуватись на рівні 5--8°, а відносна вологість повітря -- 60--70%. Весною провадять ще один передсадивний добір матки за ознаками сорту і стійкістю проти уражування хворобами. Звичайно восени закладають для зберігання цибулі-матки на 20--30% більше, ніж потрібно її для висаджування весною.

Вирощування насіння. Цибулю-матку висаджують обов'язково по зяблевій оранці на удобрених з осені ділянках. Важливе значення для одержання високого врожаю насіння цибулі має площа живлення насінників. Маточну цибулю можна висаджувати рядковим і стрічковим и широкосмуговим способами. При звичайному рядковому садінні цибулі ширина міжрядь може бути 70, 60 і 45 сантиметрів залежно від прийнятих у господарстві міжрядь для інших культур. У рядку цибулини розміщують на відстані 15--18, 10--12 або 7--8 сантиметрів (О.Ю. Барабаш, 1994).

Залежно від площі живлення на гектар висаджують неоднакову кількість цибулин. Більше 200 тис. маточних цибулин висаджувати на 1 гектарі площі недоцільно. У насінницьких господарствах Білозерського району Херсонської області (А.О. Лимар, 2002) з року в рік висаджують цибулю-матку загущеним рядковим способом з міжряддями 60 сантиметрів і відстанню між цибулинами в рядку 10--12 сантиметрів і одержують у середньому по 5--6 центнерів на гектарі насіння, а в окремі роки по 8--10. Значне загущення рослин у рядках підвищує стійкість насінних рослин проти вітрів.

При рядковому розміщенні цибулі є можливість механізувати процес садіння за допомогою картоплесаджалок.

Маточну цибулю висаджують, як правило, весною в найраніші строки, разом із сівбою ранніх зернових. У АР Крим та південних областях України, де взимку температура звичайно не знижується більш як до --15°, практикують садіння маточної цибулі солодких і напівгострих сортів під зиму. Для цього матку висаджують звичайно в кінці жовтня, щоб до настання морозів вона встигла добре вкоренитись, але не дала сходів. Цей захід дуже зручний для солодких і напівгострих сортів, які у сховищах зберігаються незадовільно. Підзимнє садіння солодкої цибулі сорту Ялтинська дозволяє підтримувати і поліпшувати смакові якості цього сорту салатного призначення, бо при весняному садінні кращі за смаковими якостями цибулини проростають протягом зими і вибраковуються.

Недоліком підзимнього садіння сортів гострої цибулі є те, що воно не дає можливості провадити добір цибулі з довгим періодом зберігання і тим самим не дозволяє провадити поліпшення сорту в цьому напрямі.

Цибулю висаджують під лопату-по розмаркірованому полю, під плуг або картоплесаджалками та розсадосадильними машинами. Глибина садіння восени повинна становити 8--10 сантиметрів, а весною 5--7 сантиметрів.

Встановлено, що розмір маточних цибулин має значний вплив на врожай насіння. Чим вища середня вага маточної цибулини, тим вищий урожай і абсолютна вага насіння. Так, на колишній Артемівській дослідній станції (Донецька область) при висаджуванні маточних цибулин вагою в середньому по 150 грамів одержали приріст урожаю насіння 4 центнери на гектарі порівняно до врожаю, вирощеного з 50-грамових цибулин (11,4 центнера на гектарі). Маса насіння від крупних цибулин була також дещо вищою, ніж від дрібних маточників (Ф.А. Ткаченко, 1967)

Локальне внесення добрив під час садіння створює найкращі умови для доброго укорінення і живлення насінників у першу половину вегетаційного періоду. Для підвищення врожайних якостей насіння шляхом внутрішньосортового схрещування бажано висаджувати через ряд маточні цибулини (одного сорту), вирощені з насіння і з сіянки. Сімферопольська овочево-картопляна дослідна станція встановила високу ефективність внутрішньосортового перезапилення насінників сорту Чоботарська (Ф.А. Ткаченко, 1973).

Протягом вегетаційного періоду обов'язково роблять на насінницькій плантації 2-- З розпушування ґрунту, 2--3 ручних прополювання в рядках чи в гніздах і 1--2 підживлення курячим послідом (1 центнер на гектар) або мінеральними добривами з розрахунку 0,5 центнера аміачної селітри, 0,7--0,8 -- суперфосфату і 0,3 центнера калійної солі на 1 гектар. У середині червня треба підв'язати квітконоси до жердин, кілків або шпалер з дроту чи шпагату.

Перед цвітінням обов'язково слід провести сортопрочистку посіву, видаливши при цьому всі хворі, пошкоджені, відсталі в рості та вироджені рослини, що мають кучеряве і пожовкле листя.

Насіння цибулі достигає в липні--серпні, неодночасно. Тому збирання насінних головок провадять вибірково, в декілька прийомів. При перестоюванні насінників найкраще насіння осипається і втрачається. Щоб запобігти осипанню насіння, в багатьох господарствах застосовують одноразове збирання врожаю, скошуючи насінники косарками. Насінні головки (кулясті зонтики) збирають разом з квітконосними стеблами, в той час коли на окремих рослинах починають відкриватись перші коробочки. Зв'язані в снопики насінники ставлять для підсушування або вивозять їх з поля на тік. Після підсушування протягом 10--15 днів у полі або на току насінники обмолочують звичайними молотарками або комбайнами.

Вимолочене насіння очищають і підсушують до 10--12% вологості. Підсушене насіння остаточно очищають на віялках-сортувалках. Краще і довше зберігає свої якості насіння цибулі тоді, коли його вологість у насінних складах підтримується на рівні 7--8%. Урожай насіння цибулі звичайно дорівнює 3,5--4 центнери на гектарі, але передові насінницькі бригади одержують його значно більше.

Так, у радгоспі «Латовка» Широківського району Дніпропетровської області бригадир І.К. Ткаченко в посушливому році виростив по 9,3 центнера на гектарі насіння цибулі сорту Каба дніпропетровська на площі 5 гектарів.

Безпересадковий спосіб вирощування. Сприятливі ґрунтово-кліматичні умови південних областей України дозволяють вирощувати насіння ріпчастої цибулі безпересадочним способом. В науковій літературі цей спосіб вирощування описано недостатньо (В.А. Луділов, 1987; С.І. Сичьов, Г.П. Мізунов, 1991).

Після перезимівлі маткові рослини цибулі при безпересадочному способі бувають краще розвиті, чим при звичайному способі, краще використовуються ранньовесняні опади. Довжина кореневої системи, маса коренів, висота рослин, число листів при безпересадочному способі більше, ніж при звичайному способі, збільшується густота стояння рослин. Усе це обумовлює підвищення врожаю. У результаті врожай досягає 8 ц/га і вище, значно зменшуються витрати праці, собівартість знижується в 2--3 рази. Сполучення цього способу з високими закупівельними цінами на насіння сприяє створенню економічної зацікавленості господарств у розвитку насінництва цибулі (С.І. Сичьов, Г.П. Мізунов, 1991).

За даними Г.І. Капланова (1985), врожай насіння з однієї рослини при безпересадочному способі нижче, ніж при звичайному (відповідно 19,4 і 21,9 г). Однак, незважаючи на це, врожай з 1 м² був на 51,5 г вище при безпересадочному способі, чим при звичайному (270 і 219,5 г). Автор зв'язує це зі збільшенням числа рослин на одиниці площі при безпересадочному способі.

При вирощуванні насіння цибулі безпересадочним способом необхідно точно вибрати строк посіву. Установлено, що на стрілкування впливає місце і час вирощування рослин. Як повідомляє В.А. Луділов (1987) у Кіровоградській і Миколаївській областях, за даними С.П. Мельниченко, найбільший відсоток рослин, що стрілкувалися був при посіві з 25 квітня по 5 травня. В умовах Вірменії, як показав М.О. Оганесян, посів, проведений 1 серпня, дає 100% стрілкуватих рослин, а 15 серпня -- 80-85, 1-15 вересня -- 50%, після 15 вересня - в основному формуються тільки цибулини.

На Дагестанській досвідченій станції ВИР посіви проводили через кожні 30 днів з червня по жовтень. Установлено, що при першому терміну посіву фаза масового стрілкування наступила в другій декаді квітня, при другому терміну -- у третій декаді квітня, а при третьому -- лише в першій декаді травня. При четвертому і п'ятому термінах відзначене незначне число рослин що стрілкувалися і фаза стрілкування наступила набагато пізніше.

Аналізуючи роботи ряду авторів, Г.І. Капланов (1985) прийшов до висновку, що при тих самих літніх і осінніх термінах посіву число застрелковавшихся рослин із просуванням з півночі на південь збільшується.

Велика робота з вивчення безпересадочного способу вирощування насінь цибулі проведена в Ростовській області В.Ф. Васильєв (В.І. Луділов, 1987) Їм установлено, що кращим терміном посіву варто вважати час, коли ґрунт здобуває технологічну спілість. Якщо маються причини, що перешкоджають проведенню посіву в цей термін, то його можна перенести на більш пізніше час - для Ростовської області це перша декада квітня - середина травня. Однак при пізніх термінах сівби знижуються польова схожість насіння, густота стояння рослин, число стрілок на рослині і, як наслідок цього, врожай насіння.

Поява сходів при травневому терміну посіву часто збігається з масовим розмноженням личинок цибульної мухи, що, якщо не вести боротьбу з ними, можуть знищити до половини посівів і більш. При більш пізніх термінах посіву цибулини погано визрівають, і в процесі перезимівлі значна їхня частина вимерзає від дії низьких температур. Найбільше значення при цьому мають не величини негативних температур, а період їхнього впливу. Наприклад, узимку 1983/84 р. було 35 днів із промерзанням ґрунту на глибині залягання денця цибулини, а 1984/85 р. -- 72. Відповідно продуктивних рослин збереглося при посіві на початку квітня 93 і 50 %, на початку травня -- 93 і 24 %, хоча мінімальна температура на глибині залягання денця цибулини в 1983/84 р. була -4,7° С, а в 1984/85 р. -4,3°С.

Щоб одержати гарантовані сходи, норму висіву насіння збільшують до 13 кг/га, що забезпечує до кінця вегетації 600-- 800 тис. рослин на 1 га. Посів проводять з міжряддями 70 см, глибина загортання насіння 2-3 см.

Варто мати на увазі, що спосіб безпересадочної культури має ряд недоліків. Основний з них -- підвищена захворюваність пероноспорозом. На цибулі першого року життя накопичується інфекційний початок, що навесні дає сильний спалах захворювання, тому що старі листи при звичайно загущеному стоянні рослин (280--320 тис. на 1 га) цілком знешкодити практично неможливо.

Сортові якості насіння цибулі ріпчастого при безпересадочному способі насінництва до першої і другої репродукції зберігаються на рівні першої сортової категорії. При третій репродукції сортові якості насінь переходять у другу сортову категорію. Це свідчить про те, що безпересадочну культуру при сортовому насінництві можна використовувати тільки однократно. Другу репродукцію у виді виключення використовують тільки при гарних сортових якостях зразка.

Крім того, при безпересадочному насінництві цибулі необхідна велика площа маточників, рівна площі культури другого року. При витраті посадкового матеріалу 8 т/га і врожаї маточників 25-- 30 т/га при пересадній культурі можна було б мати додатково 15--20 т товарної цибулі на 1 га. У зв'язку з цим необхідно уточнити не тільки багато питань агротехніки виробництва насінь цибулі в безпересадочній культурі, але й економічну ефективність цього способу.

ІІ. Природно - економічні умови господарства

2.1 Загальна характеристика господарства

Дослідне господарство “Еліта” є державним підприємством, підпорядкованим Миколаївському інституту агропромислового виробництва і знаходиться у селі Полігон Жовтневого районі Миколаївської області. Господарство входить в асоціацію “Насіння Миколаївщини”.

Відстань до районного центру - Корабельний район міста Миколаїв - 20 км, до обласного центру - м. Миколаїв - 5 км, до найближчої залізничної станції - Гороховка - 3 км, до хлібоприймального пункту ст. Котляреве -12 км. На території господарства проходить автотраса регіонального значення Миколаїв - Херсон, яка надійно зв'язує з адміністративними і регіональними центрами.

Господарство спеціалізується на вирощування елітного насіння зернових, технічних культур та багаторічних трав з подальшою реалізацією господарствам області. Питома вага галузі рослинництва в обсягах виробництва сільськогосподарської продукції складає 77%. Крім того, господарство має розвинене молочне скотарство та свинарство.

В організаційну структуру господарства входять дві тракторно - польові бригади, дві молочно товарні ферми, одна свиноферма, автопарк, центральна ремонтна майстерня, будівельний цех, два токи, діва цехи переробки продукції, пасіка. Загальна кількість працюючих - 176.

Земельний масив господарства включає 2256 га орної землі і включає 2 блоки земель , поділених на 32 поля. Перший блок - це село Полігон з центральною садибою, де зосереджено 60% земель від загальної площі землекористування. Другий - с. Елітне, розташоване за 25 км на південь. Землі навколо нього складають 40% від загальної земельної площі.

Структура посівних площ та виробництва продукції рослинництва , їх собівартість показана в таблиці 3.

Таблиця 3. Посівні площі, виробництво і собівартість продукції рослинництва (2001-2003 рр.)

Культури	Площа,га	Збір продукції, ц	Собівартість продукції
		з 1 га	всього	Всього, тис.грн.	1 ц. грн
Зернові всього	937	25,1	23500	524	22,30
в т.ч. озимі зернові	832	25,8	21140	475	22,47
з них пшениця	510	27,0	13770	310	22,50
жито	12	20,0	240	5	20,83
ячмінь	310	23,0	7130	160	22,40
Ярі зернові всього	105	22,5	2360	49	20,76
з них ячмінь	85	23,0	1960	41	21,00
овес	20	20,0	400	8	20,00
Технічні культури всього	400	12,0	4800	192	40,00
в т.ч. соняшник	400	12,0	4800	192	40,00
Кормові культури всього	713	х	х	237	х
в т.ч. кукурудза МВС	152	200	30400	96	3,15
Однорічні трави на з/к	140	105	14000	28	2,00
з них озимі	100	х	х	х	х
Багаторічні трави всього	421	х	х	113	х
в т.ч. на сіно	60	40	2400	19	7,90
на з/к	325	120	39000	78	2,00
на насіння	36	1,0	3,6	16	442
Всього посівів	2050	х	х	953	х
в т.ч. ярі культури	697	х	х	х	х
Чисті та сидеральні пари	206	х	х	х	х
Рілля в обробітку	2256	х	х	х	х

2.2 Кліматичні умови

Клімат району, в якому знаходиться дослідне господарство «Еліта», помірно - континентальний з помірно - спекотним літом та помірно - холодною малосніжною зимою з частими відлигами.

Сума температур вище 10^о С за літо дорівнює 3200-3400 ^о С. Кількість опадів за період з температурами вище 10^о С дорівнює 200- 230 мм, за рік 330-360 мм. Гідротермічний коефіцієнт 0,6 - 0,7, тобто опадів випадає в середньому за багаторічний період на 30 - 40 % менше, чим випаровується вологи. Тому можна сказати, що клімат характеризується напівпосушливістю. Опади протягом року випадають нерівномірно, більше у теплий період у вигляді злив і тому не забезпечують рослини вологою на нормальному рівні.

Тривалість безморозного періоду становить 275 днів, відповідно тривалість вегетаційного періоду - 227 днів. Тривалість періоду з температурами вище 10⁰ С - 184 дні, із температурами вище 15 ⁰ С - 140 днів. Відповідно сума температур вище 0⁰ С складає 3706 ⁰ С, вище 5 ⁰ С - 3606 ⁰ С, Вище 10 ⁰С -3294⁰ С. Абсолютний річний максимум дорівнює +39⁰ С, мінімум -30⁰ С. Останні весняні заморозки спостерігаються у 1-й декаді квітня, перші осінні заморозки - у 3-й декаді жовтня. Найбільша товщина снігового покриву на території господарства становить 4 - 6 см, тривалість періоду утримання снігового покриву - 40 днів. Враховуючи це , особливу увагу потрібно звернути на вологозабезпеченість рослин у період вегетації. Запаси продуктивної вологи в метровому шарі ґрунту на початок весняної вегетації складають 110 - 160 мм. Сніговий покрив нестійкий, а кількість днів з сніговим покровом за рік складає в середньому 40 діб. Товщина снігу не перевищує 16 см. Вітри, що переважають в зимовий період - північно - східного направлення, а в теплий період - північно - та південно - західного направлення.

...