Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Географічний факультет

Кафедра географії

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з дисципліни Географія АПК

НА ТЕМУ:

«Цукробуряковий комплекс України, його розвиток після вступу України в СОТ»

ЗМІСТ

ВСТУП

1. СТАН ЦУКРОБУРЯКОВОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ

2. ТОЛІНГОВЕ ВИРОБНИЦТВО, ЯК АЛЬТЕРНАТИВНА ФОРМА ВЕДЕННЯ ЦУКРОВОБУРЯКОВОГО ГОСПОДАРСТВА

3. РОЗВИТОК ЦУКРОБУРЯКОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ ПІСЛЯ ВСТУПУ В СОТ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Цукробурякове виробництво в Україні бере свій початок у двадцятих роках ХІХ століття і за короткий історичний період набуло швидкоплинного розвитку. Це було зумовлено сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами та наявністю дешевої кріпосної робочої сили для вирощування цукрових буряків.

Стратегічною метою розвитку цукробурякового виробництва є повне самозабезпечення країни цукром у розмірах, необхідних для споживання населенням, забезпечення харчових галузей, які споживають цукор як сировину, мати необхідні резерви, в тому числі і для зовнішньої торгівлі. Донедавна Україна входила в першу десятку країн - найбільших виробників цукрових буряків й цукру і поставляла його за межі держави понад 3,5 млн.т, на внутрішній - до 2,5 млн.т. У вартості експортних продовольчих товарів частка цукру становила понад 30%. Тому на перспективу цукробурякове виробництво України повинно розвиватись як експортно-орієнтовна сфера.

Цукрові буряки в нашій державі, як і в ряді інших, є єдиною сільськогосподарською культурою для виробництва цукру. Багатокомпонентність вихідної продукції цукробурякового виробництва, використання її в багатьох сферах народного господарства зумовлює не тільки конкурентність галузі, а й виробничо-економічну залежність від її ефективного розвитку підприємств і організацій інших галузей, зокрема, харчової промисловості. У структурі харчування населення України цукор має важливе значення як високопоживний продукт харчування. Він є також технологічним консерватором для плодоовочеконсервної промисловості, допоміжним (спеціальним) продуктом для плодово-виноградно-виноробної й лікеро-горілчаної промисловості. Цукор - також стратегічний продукт у розвитку міжнародних економічних зв'язків і один із важливих джерел надходжень до бюджету.

1. Стан цукробурякового виробництва в Україні

Цукробурякове виробництво в Україні - це пріоритетна галузь не лише агропромислового комплексу, а й економіки країни в цілому. Це пояснюється насамперед тим, що рівень розвитку цукробурякової галузі визначає не тільки ефективність формування ринку цукру, а й рівень функціонування інших продовольчих галузей, які використовують цукор та цукробурякову продукцію (харчова, кондитерська, спиртова промисловості, сільське господарство та ін.). Крім того ефективний розвиток цукробурякового підкомплексу забезпечує становлення стабільного внутрішнього ринку цукру, є вагомим джерелом надходжень до бюджету, забезпечує стабілізацію та розширений розвиток всього агропромислового комплексу України. Однак, на сьогоднішній день ефективність роботи цукробурякового підкомплексу України значно погіршився: зменшилися площі посіву та обсяги валових зборів цукросировини, знизились закупівельні ціни на цукрові буряки порівняно із собівартістю їхнього вирощування, втрачено ринки збуту, розбалансовано систему оптової торгівлі цукром, значну частину цукрових заводів доведено до штучного банкрутства та ін.

Тобто вітчизняний виробник цукрових буряків та цукру втратив будь-які стимули до збільшення обсягів виробництва. У зв'язку з цим досліджувана галузь перетворилась з експортно-стратегічної у дотаційну, сприяючи тим самим розширенню сфери зовнішньоторговельної експансії на вітчизняний ринок харчових продуктів, включаючи цукор та цукровмісну продукцію.

Ситуація, яка склалася у цукровій промисловості України, може призвести до фактичного руйнування галузі. Щоб цього не сталося необхідно розробити комплекс заходів щодо розвитку вітчизняної сировинної бази, розширити ринки збуту готової продукції, налагодити систему відносин між власниками сировини та її переробниками, виробити дієву систему нормативно-правового регулювання.

Питання стану цукробурякового комплексу, його ефективності, регулювання та вдосконалення відносин вивчаються багатьма вченими і висвітлені у працях В.С. Бондаря, А.В. Фурси, О.М. Шутенка, М.М. Ярчука, П.Г. Борисюка, Г. Ягольника, В.І. Пиркіна, В.М. Роїка та ін. У їхніх працях висвітлено основні положення функціонування ринку цурку, запропоновано шляхи покращення функціонування цукробурякової галузі, розроблено прогнози щодо її розвитку, проте низка питань залишається невирішеною та потребує поглиблення досліджень.

Цукробурякове виробництво перебуває у кризовому становищі. Різко зменшились обсяги виробництва цукрових буряків та цукру і його реалізації як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, що є свідченням не виваженої політики в регулюванні економічними процесами та послаблення ролі держави в управлінні цукробуряковим виробництвом.

Зазначимо, у 2011 році цукровими буряками було засіяно 503 тис. га, що при середній врожайності 30 т. на гектар дозволило б зібрати близько 15 млн. т. цукрових буряків і виробити близько 1,7 млн. т. цукру в поточному сезоні, що на 33% більше, ніж у 2010 році. Однак станом на 31.12.2011 року за даними Інституту цукрових буряків цукрові заводи України виробили 1,545 млн. т. цукру, або 77% від загальної потреби України. При цьому відомо, що місткість українського ринку цукру оцінюється в 1,8-2,0 млн. т. на рік. Протягом періоду цукроваріння у 2011 році на цукрові заводи надійшло 13,366 млн. т. цукрового буряка у заліковій вазі (в 2010 році - 8 млн. т.), тобто на 1,634 млн. т. менше ніж планувалося, і з яких перероблено 13,027 млн. т. Позитивним моментом у 2011 році було те, що у процесі виробництва солодкого продукту приймали участь 73 цукрових заводи, що у порівнянні з 2010 роком на 17 більше (у 2010 - 56 заводів).

Тобто, ми бачимо, що виробництво цукру у 2011 році перевищує аналогічний показник 2010 року на цю ж дату на 22%, або 278 тис. тонн.

Однак ситуація залишається вкрай критичною, оскільки вітчизняний ринок цукру на сьогодні забезпечений лише на 77 %, велика частина цукрових заводів доведена до штучного банкрутства, їх обладнання, яке морально та фізично не застаріло, порізано на металобрухт, постійно зростає собівартість цукросировини, а закупівельні ціни залишаються заниженими, частина діючих цукрових заводів за наявності потужного комплексу виробничих потужностей припиняє свою діяльність через брак сировини та оборотних коштів для її придбання, відносини між постачальниками сировини та її переробниками часто будуються на обмані, корумпованості та невиконанні умов договорів. Крім того, необхідно зауважити, що внутрішній товаровиробник недостатньо захищений з боку держави, оскільки ввізне мито згідно умов СОТ встановлено 50% від митної ціни, замість 300 євро за тонну і 2% в межах митної квоти на цукор-сирець. Зважаючи на це, через кордони вільно проникають цукровмісні продукти і цукрозамінники.

Україна втратила традиційні ринки збуту цукру в країнах, що утворились на базі колишнього СРСР і, найперше в Росії, куди поставляла 56% виробленого цукру. Виручка від реалізації цукру становила 1,2 млрд. доларів США, яка в останні роки скоротилась до 0,4 млрд. дол. Навпаки, в період 1995-2005 рр. країна вимушена була імпортувати цукор в обсязі 220-450 тис. т. в рік, а в 2003 р. - 1557,5 тис. т., що стало підставою встановлення для України імпортної квоти в розмірі 267 тис. т. при вступі до СОТ. Більше того, шляхом внесення поправки до Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» Україна позбавила себе квот «В» і «С», тобто права на експорт, зокрема кордони українського цукру в Росію закриті до 2012 р. включно.

Поряд із зазначеним відмітимо, що собівартість виробництва цукрових буряків та цукру в Українів у зв'язку з подорожанням матеріально-технічних ресурсів невпинно зростає.

Незважаючи на певний ріст урожайності цукрових буряків та збільшення посівних площ у 2011 році, буряківництво України знаходиться у стані занепаду. І на це є низка об'єктивних та суб'єктивних причин, серед яких необхідно виділити основні:

- загальна економічна криза і послаблення ролі держави у розвитку цукробурякового виробництва;

- втрата економічної зацікавленості виробників у вирощуванні цукросировини;

- недосконалість механізмів економічного регулювання виробництва;

- незавершеність і недосконалість приватизаційних процесів у цукровій галузі;

- порушення цінового паритету;

- нерозвиненість ринкових відносин у сфері виробництва, переробки і реалізації цукру;

- інтервенція на український ринок цукру з тростини та цукровмісних продуктів;

- повна відсутність інвестицій у галузь, її непривабливість для вітчизняних і зарубіжних стратегічних інвесторів;

- відсутність чіткого законодавства та правових основ організації виробництва та регулювання ринку цукру;

- різке скорочення матеріально-технічного забезпечення бурякосіючих господарств і цукрових заводів.

У зв'язку з цим подальше скорочення власного виробництва та перехід на імпортований цукор для України означатиме стратегічну поразку.

Вирощування цукрових буряків у приватних господарствах супроводжується зниженням рівня механізації, погіршенням захисту рослин від шкідників, зростанням собівартості рослин та зниженням якості коренеплодів. А це в свою чергу робить виробництво цукрових буряків не рентабельним.

Скорочення виробництва цукрових буряків в Україні зумовлюється цілим рядом причин:

- значні витрати на виробництво;

- неможливість покриття витрати на виробництво за рахунок низьких цін реалізації буряків;

- штучне зниження цукристості буряка заводами-виробниками цукру;

- несвоєчасний розрахунок з аграріями за реалізовані буряки.

Отже, всі сільськогосподарські господарства скоротили обсяги виробництва цукрових буряків, а багато агроформувань України взагалі відмовилися від вирощування коренеплодів.

Як наслідок зазнає змін структура забезпечення цукрових заводів сировиною.

Протягом останнього десятиліття головними постачальниками цукрових буряків на переробні підприємства були аграрії (їх частка становила 80%), то до 2015 року очікується що головними постачальниками цукросировини стануть агроцукрові корпорації, їх частка становитиме 70%.

Невтручання держави в проблеми цукрової промисловості, припинення державного фінансування її розвитку й інші фактори привели до старіння технічної бази заводів, зношення її основних засобів. Строки експлуатації переважної частини встановленого обладнання в підприємствах цукрової промисловості перевищують нормативні в два і більше разів.

Оцінюючи виробничий потенціал цукрової галузі, необхідно зазначити, що коефіцієнт зношення цукрових заводів становить 60%. Так із загальної кількості заводів: 58 - побудовані ще до 1860 року, 66 з 1861 до 1990 року; 24 заводи - в 1900-1940 роках і 44 - у 1941- 1995 роках.

Більшість вітчизняних заводів мають невеликі потужності і з переробки солодких коренів. Лише 20 заводів в Україні мають потужність понад 5000 т/добу, що на третину менше від європейських аналогів. До того ж виробництво на вітчизняних заводах є значно трудо- та матеріаломісткішим. Такий стан призвів до значного зниження ефективності виробництва цукру, і як наслідок частина цукрових заводів стали не конкуренто спроможними. Так у сезоні цукроваріння 2008 року в Україні працювало 70 таких підприємств, а 2009 році лише 50.

Важливими факторами в підвищенні ефективності виробництва є фінансові та податкові важелі, кредитна і митна політика, оплата й мотивація праці. Сезонність виробництва та коротка його тривалість, низький рівень оплати праці, невпевненість у завтрашньому дні призвели до проблем у кадровому забезпеченні галузі.

Так, за річної потреби на рівні 1,8-2,0 млн. тонн. у 2008 р. в Україні було вироблено лише 1,6 млн. тонн. За прогнозом Міністерства аграрної політики у 2009 році виробництво цукру ще зменшиться і становитиме 1,5 млн. тонн.

Лише за вагомої підтримки держави цукробурякова галузь зможе уникнути таких похмурих перспектив та вийти з кризи.

Розробка комплексу організаційно-технологічних і економічних заходів, спрямованих на збільшення врожайності цукрових буряків до 400-500 ц/га, дасть можливість забезпечити їх рентабельнее виробництво.

Надання державою бурякосіючим сільськогосподарським товаровиробникам довгострокових кредитів дозволить їм закупити якісне насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, оновити свій машинно- транспортний парк та розширити свої виробничі потужності до оптимальних розмірів.

Покращення інвестиційного клімату також є однією з умов виходу цукробурякової галузі із кризи. Розробка виробничих технологій та проведення експериментальних досліджень біологічних видів палива із цукровмісних продуктів дасть можливість повноцінно використовувати відходи цукроваріння та одержати додаткові продукти.

2. Толінгове виробництво, як альтернативна форма ведення цукровобурякового господарства

Поряд із зазначеними проблемами протягом останніх років обсяги виробництва цукрових буряків, цукрової тростини та цукру зменшились не лише в Україні, а й у всьому світі, що спричинено світовою економічною кризою, політичною нестабільністю, несприятливими природно-кліматичними умовами тощо. Зважаючи на це, я вважаю, що в Україні необхідно розробити комплекс заходів щодо відродження цукробурякової галузі та відновлення постачання цукру на світовий ринок.

Щоб цього досягти, по-перше, необхідно на загальнодержавному рівні виробити дієву систему нормативно-правових актів, які дозволили б відрегулювати відносини у цукробуряковому підкомплексі, захистити вітчизняного товаровиробника, створити умови для ефективного вирощування цукрових буряків та їх перероблення.

По-друге, забезпечити стимулювання вирощування цукрових буряків дрібними та середніми суб'єктами господарювання, які являються основним постачальником сировини на сьогоднішній день.

По-третє, підвищити закупівельні ціни на цукросировину, що відповідним чином вплине на зростання посівних площ цукрових буряків і, як наслідок, на зростання обсягів виробництва цукру. Лише за умови виконання вище зазначених заходів в Україні можна буде відродити цукробурякову галузь.

Хочу зазначити, що на сьогоднішній день у світі з'явилося багато альтернативних форм ведення господарства, серед яких виділяють толінг. Толінг, під яким розуміють виробництво продукції з давальницької сировини, є однією з нових форм ведення бізнесу, яка дозволяє зупинити розвиток кризових явищ, досягти економії ресурсів та забезпечити стабільну прибутковість у довгостроковому періоді.

В свою чергу особливістю толінгових операцій є те, що давальницькі схеми дозволяють підприємствам приймати і переробляти сировину, яка належить іншим власникам, за що підприємство-переробник отримує частину виробленої продукції як оплату за послуги з перероблення.

Більшість вчених схиляється до думки, що толінг - це схема виробництва продукції, за якої підприємство безоплатно одержує сировину, переробляє її, а потім здійснює розрахунки з власником сировини одним з таких способів:

- повертає готову продукцію власнику сировини й одержує від нього гроші за послуги з її перероблення;

- повертає готову продукцію, виготовлену з частини сировини, а частину сировини залишає собі як оплату за послуги з її перероблення;

- повертає частину готової продукції, а частину залишає як оплату за послуги з її перероблення.

Тобто, під толінгом сьогодні розуміють виробництво готової продукції, згідно якої переробне підприємство отримує в якості плати за перероблення давальницької сировини або гроші, або частину сировини, або частину готової продукції. При цьому зауважимо, що застосування толінгових схем у світовій практиці набуло значного поширення, особливо в харчовій промисловості. Прикладом можуть служити толінгові операції на світовому ринку цукру. Тільки в Європі існує кілька десятків заводів по переробленню цукру-сирцю в білий цукор (наприклад у Франції, Португалії, Фінляндії, Великобританії).

Близько 20 аналогічних заводів, що переробляють тростинний цукор, розташовано в США. Крім того більшість з цих країн являються експортерами цукру на світовий ринок. Тому, на наш погляд, єдино правильним виходом із кризової ситуації, яка склалася останніми роками на вітчизняному ринку цукру, має бути запровадження толінгових схем.

З цього приводу зазначимо, що необхідність застосування толінгу вітчизняними цукровими заводами зумовлена низкою причин, серед яких виділимо найсуттєвіші:

- відсутність або низький рівень власних оборотних активів у цукрових заводів, що викликано дефіцитом сировинних ресурсів для виробництва цукру;

-можливість отримання сировини. Тобто, якщо суб'єкт господарювання володіє надійним каналом постачання дефіцитної сировини, має можливість грамотно проводити поставки імпортної сировини або експорт готової продукції, то їй є сенс скористатися толінговою схемою з метою отримання більш високого прибутку, ніж обмежуватися націнкою при перепродажі сировини та матеріалів;

- низька ціна сировини та ризики неплатежів з боку підприємств-переробників. У зв'язку із низькими цінами на цукрові буряки у порівнянні із собівартістю їхнього вирощування та збирання, постійними перепадами цін на ринку використання толінгу є своєчасним та необхідним;

- інтерес до використання незавантажених виробничих потужностей підприємств-переробників цукрової сировини. Толінг являє собою схему, за якої підприємство-виробник цукрових буряків, не маючи власних виробничих потужностей для виробництва готової продукції, зацікавлене у передачі зібраного врожаю буряків цукровим заводам, виробничі потужності яких простоюють через брак цукросировини.

Слід зазначити, що толінгові операції на ринку цукру приносять вигоди як власнику цукросировини, так і цукровим заводам. Толінг дозволяє юридичним та фізичним особам, які вирощують цукрові буряки, збільшити обсяги виробництва та одержати додатковий прибуток, чого вони не можуть зробити за відсутності власних виробничих потужностей. Цукрові заводи, працюючи на давальницькій сировині, повніше використовують свої недовантажені виробничі потужності і за рахунок цього досягають зниження собівартості основної продукції, оскільки частина постійних витрат переноситься на продукцію, виготовлену з давальницької сировини. В результаті цього і у них покращується фінансовий результат.

Отже, здійснення діяльності на засадах толінгу є ефективним засобом призупинення кризових явищ промислового виробництва як в окремих галузях промисловості, так і в державі загалом. Але, поряд із цим подальше застосування толінгових операцій в широких масштабах невигідно, оскільки основну частину доходів отримує власник сировини. За цих умов необхідно здійснювати пошук нових шляхів виживання переробних підприємств. Єдино правильним шляхом вирішення даної проблеми, на нашу думку, є інвестування коштів у розвиток вітчизняної сировинної бази. Джерелами інвестицій можуть бути власні кошти підприємств, кредитні ресурси, державні вкладення, кошти закордонних фірм та громадян. Вирішення проблеми завантаження виробничих потужностей цукрових заводівУкраїни сировиною вітчизняного походження дозволило б підтримати українських підприємств-постачальників сировини; збільшити кількість робочих місць та зменшити рівень безробіття в країні; збільшити надходження до бюджетів усіх рівнів. цукробуряковий ринок господарство

Таким чином, проведені дослідження показали, що дія низки об'єктивних і суб'єктивних чинників за останні роки негативно вплинула на розвиток цукробурякової галузі, зокрема зменшились посіви цукрових буряків, знизилась урожайність.

Скорочення поставок сировини призвело до простоїв цукрових заводів, різкого зменшення виробництва цукру. Бурякоцукровий підкомплекс опинився у незадовільному стані. Проте виходом із цієї ситуації є впровадження толінгових схем у цукробуряковому підкомплексі України, що дозволить наповну завантажити виробничі потужності цукрових заводів, які простоюють за браком сировини та оборотних коштів на її придбання; збільшити кількість робочих місць в країні, частково вирішивши проблему зайнятості; забезпечити прибутковість переробних заводів у довгостроковому періоді. Але з іншого боку, здійснення діяльності на засадах толінгу означає одночасну залежність як від окремих підприємств, так і від індустріальних країн у цілому. Тому в майбутньому Україна повинна забезпечити цукрові заводи власною сировиною в повному обсязі, адже для цього є всі перспективи - добре розвинуті традиційні технології у сфері вирощування цукрових буряків і виробництва цукру, достатня кількість наявних виробничих потужностей та трудових ресурсів, вигідне, з точки зору міжнародного поділу праці, територіальне розміщення виробництва тощо.

3. Розвиток цукробурякового комплексу України після вступу в СОТ

Сільське господарство завжди було важливою складовою переговорного процесу в рамках вступу України до СОТ. Основною метою успішного завершення цих переговорів було забезпечення належного рівня підтримки агропромислового комплексу країни та створення умов для конкуренто спроможності вітчизняного сільськогосподарського виробника після вступу до СОТ.

Країни, що приєднуються до Організації, відповідно до Угоди СОТ про сільське господарство беруть на себе певні зобов'язання щодо державної підтримки сільського господарства, доступу до ринку сільськогосподарських і продовольчих товарів, механізму оподаткування виробництва, експортної конкуренції в сільськогосподарській і продовольчій торгівлі тощо.

Незважаючи на те, що з вступом до СОТ держава мусила здійснити певну лібералізацію доступу до ринку, Україні вдалось відстояти свою позицію та досягти компромісу стосовно принципових питань переговорів. Основні результати роботи наступні.

Державна підтримка. Принциповим досягненням переговорів можна вважати домовленість стосовно підтримки сільського господарства, яка дозволяє ефективно субсидувати агропромисловий комплекс.

Відповідно до загальноприйнятої практики, в системі СОТ діє правило щодо скорочення, для розвинених країн, домовленого сукупного виміру підтримки сільського господарства на 20% протягом шести років з моменту вступу до СОТ. В рамках поточного раунду переговорів Доха-Розвиток узгоджується 30% скорочення протягом п`яти років з дати завершення переговорів.

Завдяки своїй позиції на переговорах, Україна не має зобов'язань перед СОТ по скороченню внутрішньої підтримки, що надається через «жовті» програми. Є лише зобов'язання не перевищувати домовлений річний сукупний вимір підтримки (СВП).

Щорічний СВП, який акумулює в собі окремі «жовті» програми підтримки, не повинен перевищувати для України 3 млрд. 43 млн. грн. При цьому, можливості надання підтримки не обмежуються цим показником. Додатково Україна може кожен рік витрачати на жовті програми до 5% від річної вартості виробництва валової продукції сільського господарства та до 5% від річної вартості по кожному окремому продукту.

Як і всі країни - члени СОТ, Україна не має обмежень на т.зв. "зелені" програми внутрішньої підтримки сільського господарства, вплив яких на торгівлю відсутній або мінімальний, за умови, що ці програми відповідають умовам, визначеним в Угоді СОТ про сільське господарство.

Бюджетне фінансування програм "зеленої скриньки" може бути збільшено Україною, тому що воно не обмежується з боку СОТ, - на видатки на створення інфраструктури, консалтинг, маркетингові послуги, охорону навколишнього середовища, навчання, інспектування продукції, розбудову сучасної системи технічних стандартів, прискорення роботи по їх гармонізації з міжнародними та європейськими.

Таким чином, домовлений рівень державної підтримки сільського господарства, за умов певного реформування механізму надання такої підтримки, передбачає достатні можливості для захисту вітчизняного агропромислового комплексу в умовах членства у СОТ та відповідає сучасним потребам.

Наразі необхідним є реформування механізму надання державної підтримки відповідно до принципів СОТ. Пошук оптимальних шляхів для удосконалення підтримки сільського господарства та моніторинг зобов'язань, прийнятих у рамках СОТ є одним із головних аспектів співпраці департаменту із відповідними структурними підрозділами Мінагрополітики.

Встановлення тарифної квоти на цукор-сирець з тростини. Найбільші суперечки у вступному процесі викликало питання про доступ до вітчизняного ринку цукру-сирцю з тростини. Питання полягало у необхідності забезпечення мінімального доступу на вітчизняний ринок відповідно до правил СОТ (не менше 5% від внутрішнього споживання). Тариф на цукор білий та цукор-сирець на рівні 50%, але не менше 300 євро за тонну означав фактичне закриття ринку, неприйнятне не тільки для членів СОТ, а й для українського споживача - Україна протягом останніх років щорічно додатково ухвалювала квоти на пільговий імпорт цукру.

В ході складного переговорного процесу була погоджена пропозиція української сторони про запровадження щорічної тарифної квоти в обсязі 260 тис. тонн (впливові країни - члени СОТ наполягали на 480 тис. тонн) зі ставкою ввізного мита 2% в межах квоти на ввезення цукру-сирцю з тростини, що є оптимальним обсягом для захисту ринку, забезпечення конкуренції і створення страхового фонду на випадок неврожаю цукрового буряку. Водночас поза межами квоти українська сторона відстояла захисний митний тариф зі ставкою 50%.

Зобов'язання стосовно встановлення та розподілу тарифної квоти на цукор-сирець з тростини містяться у Звіті Робочої групи з Розгляду заявки України про вступ до СОТ (параграф 136) та у частині І розділу І - Графіку поступок і зобов'язань по товарах, затвердженого Законом України "Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі" від 10 квітня 2008 року № 250-VI. З 2011 року Україна затвердить порядок розподілу тарифних квот на ввезення цукру-сирцю з тростини на підставі методу "Перший прийшов, перший отримав". З цією метою Урядом України було прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 28.02.2011 № 204 "Про внесення змін до Порядку розподілу тарифної квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини".

Відповідно до Постанови для подачі заявки до Мінекономіки з метою отримання ліцензії необхідним є попереднє погодження Державним агентством резерву та Мінагрополітики, що дозволяє здійснювати додаткове адміністрування з метою збереження рівноваги на вітчизняному ринку цукру.

Застосування спеціальних режимів оподаткування ПДВ сільськогосподарських товаровиробників. Важливим моментом переговорів стало також збереження Україною права застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ для сільськогосподарських товаровиробників шляхом акумуляції, що в умовах нестачі вільних бюджетних коштів є вагомим та дієвим механізмом непрямою підтримки сільськогосподарських товаровиробників (щорічно близько 2 млрд. грн.).

Слід зазначити, що окремі країни - члени СОТ обґрунтовано відзначали невідповідність режиму акумуляції ПДВ вимогам Статті ІІІ ГАТТ 1994 "Національний режим щодо внутрішнього оподаткування та регулювання", відповідно до якої "Товари, які походять з території будь-якої сторони, імпортовані на територію будь-якої іншої сторони, не повинні підпадати, прямо чи опосередковано, під внутрішні податки та інші внутрішні збори будь-якого роду, які перевищують податки та збори, що прямо чи опосередковано застосовуються до аналогічних вітчизняних товарів...".

Незважаючи на це, делегація України змогла захистити режим акумуляції ПДВ, який передбачає застосування ПДВ за ставкою 20 % щодо всієї реалізованої сільськогосподарської продукції, незалежно від того, чи вона імпортована, чи вироблена на території України. Отже, відповідно до зобов`язань держави перед СОТ, у сільськогосподарському секторі відносин не забороняється використовувати механізм акумуляції ПДВ, направлений на підтримку вітчизняних виробників.

Крім того, з метою виконання зобов'язань, прийнятих у рамках СОТ та забезпечення належного рівня підтримки сільськогосподарських товаровиробників в умовах СОТ були прийняті певні законодавчі зміни, спрямовані на збереження непрямої підтримки аграріїв в умовах членства в СОТ.

Відповідні дотації збережені і у прийнятому Податковому Кодексі України.

Але, через зниження Україною ввізного мита на цукор-сирець із тростини з 300 євро за тонну до 50% ввізного мита, і квоту на ввезення цукру-сирцю обсягом 260 тис. тонн за пільговою ставкою в 2 %, за останні три роки зупинилосяблизько 50 заводів. Частка імпортного цукру з тростини на Україні, яка славиться своїм родючим чорноземом, виросла, а українські виробники втратили 11% обсягів внутрішнього ринку, експорт цукру практично зупинився.

Необхідно переглянути мита та скасувати квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю. Виробничий потенціал цукрової промисловості України дозволяє виробляти за сезон 3 - 3,5 млн. тонн бурякового цукру, у зв'язку з цим немає необхідності ввозити цукор-сирець з тростини для його переробки і поставки цукру на внутрішній ринок України.

ВИСНОВКИ

Відродження цукробурякового виробництва в Україні, формування та розвиток внутрішнього й зовнішнього ринків цукру перебувають у площині стратегічних напрямів здійснення глибоких соціально-економічних перетворень в агропромисловому комплексі у процесі створення демократичної незалежної держави. Це зумовлюється як важливим значенням цукру в продовольчих ресурсах, так і сприятливими природно-економічними умовами України у розвитку цукробурякового виробництва. Тривала системна економічна криза, яка охопила всі галузі агропромислового комплексу, особливо відчутно позначилася на цукровому виробництві, призвела до занепаду буряківництва як провідної рослинницької галузі, руйнування матеріально-ресурсного потенціалу цукрової промисловості, різкого спаду виробництва цукру й витіснення вітчизняних товаровиробників із зовнішнього продовольчого ринку.

Вирішенню нагальних проблем, пов'язаних з відродженням і розвитком буря---ківництва в Україні, де в наявності унікальні ґрунтово-кліма---тичні і економічні умови для вирощування цукрових буряків, від---новленням діяльності потужної цукрової промисловості з широким залученням іноземних інвесторів, застосуванням сучасних ресурсозберігаючих технологій, створення цивілізованого національного внут---рішнього ринку цукру, входженням України в світове ринкове середовище. Однією з причин охоплення цукробурякового підкомплексу кризовими явищами було різке послаблення участі держави в регулюванні ринкових відносин. Аналіз нормативно-правових актів щодо розвитку цукробурякового комплексу за останні 10 років свідчить про те, що вони, як правило, з запізненням фіксують негативну ситуацію, що склалась в галузі, а не упереджують її. Основні суб'єкти цукрового ринку - держава, виробники цукрових буряків, виробники цукру і комерційні структури - діють на ринку цукру не за єдиними правилами, вдаються до неофіційних змов, відстоювання групових та індивідуальних інтересів, крупні фірми намагаються знищити середні і малі, та утвердити власну монополію.

Список використаних джерел

1. Бондар В. С. Криза загрожує існуванню галузі буряківництва / Бондар В. С. // Цукрові буряки. - 2009. - №6. - 2-3 с.

2. Імас Є. В. Розвиток цукробурякового виробництва та ринку цукру в Україні: Автореф. дис. доктора економ. наук. - Київ. 2004. - 43с.

3. Левицька І. В. Економічна ефективність виробництва підприємств бурякоцукрового підкомплексу АПК: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.06.01 / Національний ун-т харчових технологій. - К., 2004. - 20с.

4. Маслак О.М. Чому лихоманить ринок цукру? // Пропозиція - 2009. - №9.

5. Марценко Є.В. Економічний стан та криміногенна ситуація в цукробуряковій галузі України // Є.В. Марценко.Агросвіт. - 2005. - № 14. с.22-29.

6. Пиркін В. І. Бурякоцукрове виробництво в умовах кризи / Пиркін В. І. // Цукрові буряки. - 2009. - № 3. - 4-6 с.

7. Пінчковська В.Г. Перспективи розвитку цукробурякового виробництва у Черкаській області // Економіка АПК. - 2006. - №2. - 63-66 с.

8. Саблук П.Т., Коденська М.Ю. Цукробурякове виробництво України: проблеми відродження, перспективи розвитку. - К.: ННЦ ІАЕ, 2007. - 390 с.

9. Стасіневич С.А. Криза солодкого чи підсолоджена криза?// С. А. Стасінкевич. - 2008. - №3.

10. Стасіневич С.А. Солодке + гірке вирішення проблем України у цукробуряковій галузі // Пропозиція. - 2009. - № 5.

11. Сурженко Н. В. Проблеми і тенденції розвитку цукробурякової галузі / Н.В. Сурженко // Наука й економіка. Науково-теоретичний журнал Мельницького економічного університету. - 2009. - №3 (15). Том 2. - 181-184 с.

12. Стасіневич С.А. Ринок цукру України: проблема забезпечення сировиною // С.А. Стасінкевич// Економіка АПК. - 2006. - №2. - 25-30 с.

Размещено на Allbest.ru