Тваринництво як основна галузь сільського господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Продуктивне тваринництво, його значення в житті людини

2. Сучасні шляхи ведення тваринництва

3. Скотарські підприємства

3.1 Свинарство

3.2 Вівчарство

3.3 Птахівництво

Висновок

Список літератури

Вступ

Тваринництво - друга галузь сільського господарства, значення якої неможливо переоцінити. Рівень розвиток тваринництва визначає ступінь насичення ринку висококалорійними продуктами харчування - м'ясом, молочними і іншими продуктами. З розвитком тваринництва безпосередньо пов'язане виробництво вовняних тканин, шкіряно-взуттєвих виробів і ін

Тваринництво розвивається не ізольовано від землеробства, а разом з ним. Між ними існують тісні двосторонні зв'язки. Землеробство (рослинництво), зокрема, активно бере участь у створенні кормового балансу тваринництва. У свою чергу тваринництво є джерелом цінних екологічно нешкідливих органічних добрив.

Тваринництво, як і рослинництво, відрізняється складністю своєї структури. Найважливішими його галузями є молочно-м'ясне скотарство, свинарство і птахівництво. Основу кормової бази формують польове кормовиробництво, природні кормові угіддя, побічні продукти і відходи харчової промисловості, комбікормова промисловість. Особливо потрібно сказати про польовому кормовиробництві. Воно має більші можливості створення потужного кормового раціону тварин.

Скотарство - перша по значенню галузь тваринництва. Розведення великої рогатої худоби представляє великий економічний інтерес, перш за все тому, що від нього отримують самі цінні висококалорійні продукти харчування.

Важливою галуззю виступає свинарство, відрізняються підвищеною трудомісткістю, але нетривалістю відгодівлі тварин до встановлених кондицій, їх плодючістю і енергією зростання. Остання обставина одним їх вирішальних чинників швидкого відновлення і поповнення м'ясних ресурсів. Для їх відгодівлі широко використовуються зерно, буряки, комбікорми. Широко поширений сальний, полусальний, м'ясної та беконний типи відгодівлі свиней.

Важливою структурною галуззю тваринництва стало птахівництво - джерело цінних продуктів харчування, що характеризуються швидкою окупністю витрат на виробництво м'яса та яєць. Сучасне птахівництво - швидке зростання на промисловій основі господарство.

1. Продуктивне тваринництво, його значення в житті людини

На нашій планеті налічується понад 1,5 мільйонів видів тварин. Вони є важливим компонентом навколишього природного середовища, приймають участь у біосферному коловороті речовин і енергії, впливають на формування рослинного покриву, природну родючість грунтів, біологічні властивості води, здійснюють запилення рослин тощо.

Тваринний світ світ виступає в якості природних ресурсів, що використовуються для потреб народного господарства і населення в якості харчових продуктів, технічної і фармацептичної сировини, а також для наукових, освітніх, спортивних, виховних і естетичних потреб. Тварини є природними санітарами середовища, ефективними біологічними 538 індикаторами його повноцінності. Тварини, як гетеротрофні організми, представляють вищі поверхи піраміди життя в умовах планети Земля. Нині тваринний світ людина поділяє на диких, синантропних і продуктивних сільськогосподарських тварин. Дикі тварини людина використовує як компонент природи, для мисливства, рибництва та інших цілей. Деякі синантропні тварини досить ефективно використовуються людиною, наприклад. коти, а деякі, навпаки використовують людину, наприклад, пацюки, таргани. Звичайно, зі значною мірою умовності, диких варин поділяють на корісних, нейтральних і шкідливих. Особливо важливе місце в житті людини займають сільськогосподарські тварини.

Тваринництво - галузь сільськогосподарського виробництва, що забезпечує людину цінними продуктами харчування (м'ясо, молоко, яйця, жири, мед тощо), легку промисловість сировиною (м'ясо-молочна переробна промисловість, вовна, шкіра пух, пір'я, хутро, кістки, роги, копита тощо), деякими видами кормів тваринництво (м'ясо-кісткове борошно, риба тощо), землеробство - найдешевними і цінними органічними добривами, медицину і ветеринарну медицину - гормонами та іншими біологічно активними речовинами, деякими ліками, з цією метою використовують органи ендокринної системи тварин; мікробіологічну промисловість - сировиною. Ряд видів сільськогосподарських тварин є надійною робочою силою, якби живими машинами.

Тварини слугують об'єктом наукових досліджень, літератури, мистецтва. За цими показниками особливо виділяються молочне та м'ясне скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво та конярство. Доля цих галузей у виробництві тваринницької продукції складає більше 90% від загальної продукції тваринництва.

Розвитком тваринництва значною мірою визначається повноцінність харчування людини, оскільки, всі продукти тваринництва характеризуяються високою енергетичною та поживною цінністю. Тваринництво завжди здійснювало значний вплив на суспільство. Тваринництво забезпечило умови виробляти більше продукції, ніж це потрібно для сім'ї, таким чином воно 539 сприяло розвитку торгівлі й накопиченню багатств. Тваринництво сприяло розвитку землеробства, оскільки, деякі види тварин використовували для оранки грунту. Тваринництво впливало на розвиток військової справи, культури.

Сільськогосподарські тварини одночасно є продуктом і унікальним основним засобом виробництва. Вони характеризуються здатністю рости, розвиватися, розмножуватись, самовідновлюватися, саморегулюватися, самозахищатися і самоудосконалюватися.

Тваринництво, як і рослинництво, є першоджерелом матеріальних цінностей людини. Воно значною мірою впливало на суспільний розвиток і на науково-технічний прогрес. Ефективність тваринництва визначається його природовідповідністю, рівнем продуктивності, племінною цінністю тварин, випереджуючим розвитком рівня повноцінного кормозабезпечення, рівнем розвитку ветеринарії тощо. Ефективність тваринництва залежить від вдалого вибору породи, вмілого поєднання розведення різних видів; раціональним використанням вітчизняного і світового генофонду методами схрещування, штучного осіменіння та трансплантації; використанням гетерозису, що проявляється при схрещуванні та гібридизації різних порід і видів і дозволяє без додаткових витрат підвищити продуктивність тварин; вдалим добором технології виробництва та оптимальних розмірів ферм; повноцінним спрямованим вирощуванням ремонтного молодняка; підвищення кваліфікації тваринницьких кадрів; забезпечення умов для збереження здоров'я та профілактики тварин від різних захворювань тощо.

Теоретичною основою тваринництва як галузі сільського господарства є зооінженерія (від “зоо” - тварина + “інженерія” - вміння, розуміння, майстерність) - наука про історію одомашнення, розведення, годівлю, утримування і використання сільськогосподарських тварин. Термін “зоотехнія” (зоо -тварина + технія - майстерність) ввів у науку французький вчений Ж. Бодеман (1848).

Зоотехнія - це енциклопедична наука. Вона включає два розділи - загальну та спеціальну зоотехнію. Розділ загальної зоотехнії включає селекцію, розведення, годівлю, біотехнологію зі штучним осіменінням і 540 трансплантацією ембріонів, утримування сільськогосподарських тварин з основами зоогігієни. Розділ спеціальної зоотехнії включає скотарство, свинарство, вівчарство, конярство, птахівництво, бджільництво, рибництво, звіривництво та інші галузі тваринництва.

Сучасна зоотехнія розробляє нові та удосконалює існуючі технології виробництва продуктів тваринництва на промисловій основі. Зоотехнія тісно пов'язана з агрономією, біологією, ветеринарною медициною, будівництвом, технікою тощо. Зародження зоотехнії відносится до стародавніх часів.

Перші описи порід і вказівки щодо ведення тваринництва зустрічаються в працях Аристотеля (ІVст. до н.е.). Особливо значний розвиток зоотехнія як наука отримала у ХVІІ-ХІХ сторіччах, коли тваринництво з натуральної галузі господарства перетворилося в товарну. У цей період розробляються сучасні наукові основи племінної роботи, годівлі та утримання тварин.

2. Сучасні шляхи ведення тваринництва

Існують два шляхи ведення тваринництва: - екстенсивний - передбачає збільшення виробництва тваринницької продукції за рахунок росту поголів'я тварин; - інтенсивний - передбачає збільшення виробництва продукції за рахунок впровадження прогресивних технологій, удосконалення організації виробництва, без збільшення поголів'я тварин.

Структура тваринництва (строкатість). Строкатість тваринництва тієї чи іншої країни визначається природно-кліматичними умовами, кормовими ресурсами і кормовою базою, традиціями населення, ступенем досягнення й доступності знань і науково-технічного прогресу, кваліфікацією і вміннями тваринників, розвитком ветеринарної медицини, культурою, економічними умовами, політичним устроєм тощо.

Структура сучасного тваринництва визначається видами тварин, виробничим призначенням тварин (товарне, племінне), напрямками продуктивності (м'ясне, молочне, вовнове, робоче, комбіноване тощо). Тваринництво може мати і внутрішньогалузеву структуру, наприклад, за статтю, за віком, за виробничим прзначенням тощо.

Нині світове тваринництво представлено такими основними галузями: 541 - скотарстко (молочне, м'ясне, комбіноване, шкіра, кістки, роги, робоча сила, органічні добрива); у світі розволять понад 1000, а в Україні 34 породи великої рогатої худоби; - свинарство (м'ясне, сальне, беконне, комбіноване, шкіра).

У свті розводять понад 600, в Україні 16 порід свиней; - вівчарство ( вовнове, м'ясне, молочне, смушкове, овчине, органічні комбіноване); у світі розводять понад 700, а в Україні 22 породи овець; - конярство (робоче, м'ясне, молочне, спортивне, комбіноване, шкіра, шерсть грив), у світі розводять понад 650 порід коней; - птахівництво (яєчне, м'ясне, пір'я-пухове, комбіноване) представлено розведеннямкурей, качок, гусей, індиків, голубів, фазанів, перепілок, цесарок, страусів), у світі є понад 240 порід сільськогосподарських птахів; - верблюдівництво (робоче, м'ясне, молочне, шерсть та шкіра, комбіноване); - буйволівництво (м'ясне, молочне, робоче, шкіра, органічні добрива); - яківництво; - козівництво - молочне, м'ясне, вовна, пух, шкіра, органічні добрива (у світі понад 20 порід кіз); - ослівництво (робоче, м'ясне, шкіра, органічні добрива); - кролівництво м'ясне, хутрове (у світі понад 60 порід кролів); - хутрове звірівництво; - джільництво (мед, віск, прополіс, запилення рослин, отрута як ліки); - рибництво (дає продукти харчування для людини і корм для тварин); - слонярство робоче; - оленярство (м'ясо, шкіра, хутро, робоча сила); - розведення шовкопрядів; - собаківництво (службове, робоче, шкіра).

Це структура є за видовою строкатістю, але її можна подавати і ще за напрямком продуктивності, віковим і статевим складом, племінним і товарним тваринництвом. Свою структуру має і кожна окрема галузь тваринництва

Розведення буйволів, кіз та овець забезпечує 1 /12 частку світового виробництва молока. 542 Навіть на сьогодні тварини як тяглова і робоча сила в світовому господарстві займають до 80%. Чисельність робочої худоби сягає 250 млн. голів, у середньому одна тварина на 17-18 осіб планети. Робочі тварини екологічно чисті, мобільні, витривалі, пристосовані до різних природно- кліматичних умов. Природовідповідність видів і порід тваринництва - один з важливих і перспективних факторів його розвитку.

Перспективними вважаються ті галузі тваринництва, які не є конкурентами людини за продукти харчування.

3. Скотарські підприємства

Скотарство в загальному обсязі товарної продукції тваринництва становить близько 55%, обслуговуванням великої рогатої худоби на сільськогосподарських підприємствах зайнято приблизно 60% працівників галузі. Хоча в останні роки обсяг виробництва продукції скотарства значно зменшився, за економічним значенням воно залишається найважливішою галуззю сільського господарства в більшості регіонів країни.

Виробництвом продукції скотарства займаються сільськогосподарські підприємства різних виробничих типів, тим не менш, переважні обсяги молока і м'яса великої рогатої худоби надходять із спеціалізованих підприємств. Більшість з них має молочно-м'ясне, в приміських зонах - молочне, в деяких районах з великими площами природних кормових угідь - м'ясний напрям при замкнутому обороті стада.

Внутрішньогалузева спеціалізація скотарства здійснюється, насамперед, в рамках конкретного підприємства: замість ферм для утримання тварин різних господарських і вікових груп створюють спеціалізовані (молочні, відгодівельні і т.д.), що дозволяє укрупнити розміри виробництва на кожній фермі.

Приміські молочні підприємства-репродуктори з інтенсивним веденням скотарства. Їх завдання полягає у виробництві молока, отриманні телят і вирощуванні їх до 10-20-денного (іноді 3-6-місячного) віку. Такі підприємства організують поблизу великих міст і промислових центрів. Частка корів у стаді досягає 60-70% і більше. З метою вдосконалення технології, що застосовується на молочних фермах і комплексах, і максимального використання кормової площі для виробництва профілюючої продукції ці підприємства зацікавлені в реалізації в ранньому віці молодняку на підприємства інших виробничих типів для подальшого вирощування. Ремонт і поповнення продуктивного стада вони здійснюють за рахунок нетелей (або корів-первісток), вирощених на спеціалізованих підприємствах.

Підприємства молочного напрямку, розташовані в зоні діяльності підприємств молочно-консервної промисловості. На відміну від приміських вони мають більш низьку частку корів у стаді і, як правило, самостійно на основі внутрішньогосподарської спеціалізації організовують вирощування ремонтного, а часто дорощування і відгодівлю (повністю або частково) сверхремонтного молодняку.

Спеціалізовані підприємства з вирощування ремонтного молодняку з 10-20-денного (або 3-6-місячного) віку до нетелей 5 - 6-місячної тільності (або корів-первісток 2-4-го місяця лактації).

Спеціалізовані підприємства з дорощування сверхремонтного молодняку з 10-20-денного (або 3-6-місячного) до 8-14-місячного віку з наступним продажем (передачею) його на підприємства, що спеціалізуються на проведенні заключного інтенсивної відгодівлі.

Спеціалізовані підприємства за заключним інтенсивному відгодівлі худоби здійснюють відгодівлю молодняку, що надійшов з підприємств з дорощування або молочного напряму, протягом 3-6 міс. на кормах власного виробництва або з використанням відходів переробної промисловості (жому, барди і т.д.). тваринництво зоотехнія скотарський птахівництво

Спеціалізовані підприємства з інтенсивного вирощування і відгодівлі на великих комплексах сверхремонтного молодняку з 10 - 20-денного до 13-місячного віку. Створюють їх, як правило, в приміських зонах. Худоба для вирощування і відгодівлі надходить з підприємств молочного напряму.

Спеціалізовані підприємства з вирощування і відгодівлі худоби м'ясних порід з максимальним використанням грубих і пасовищних кормів створюються в районах з великою площею природних кормових угідь. Молодняк міститься тут до 18-місячного віку, іноді й довше. Ремонт і поповнення стада корів здійснюються за рахунок власного відтворення.

Крім того, в країні створена широка мережа насіннєвих заводів і спеціалізованих племінних підприємств-репродукторів.

Для виробництва продукції скотарства можуть бути організовані виробничі об'єднання різних типів: з вирощування нетелей або корів-первісток, вирощування і відгодівлі сверхремонтного молодняку та ін

В умовах кризи вітчизняного сільського господарства число скотарських підприємств і об'єднань ряду виробничих типів, заснованих на міжгосподарської виробничої кооперації, різко скоротилася, а в ряді випадків вони повністю припинили свою діяльність. Це стосується, перш за все, до підприємств, що спеціалізуються на вирощуванні ремонтного молодняку (нетелей і корів-первісток), в значній мірі на дорощуванні та заключному відгодівлі худоби на м'ясо, що пов'язано з багаторазовим подорожчанням засобів виробництва промислового виготовлення (машин, обладнання та ін ) і транспортних послуг.

Тепер сільськогосподарські підприємства молочного напрямку самостійно вирощують ремонтний молодняк і відгодовують худобу, призначений для реалізації на м'ясо, маючи при цьому більш високі витрати. Тим не менш, оскільки висока ефективність спеціалізованого виробництва на міжгосподарській основі доведена, можна очікувати, що в міру виходу сільського господарства з кризового стану і подальшої індустріалізації галузі діяльність підприємств (об'єднань) цих виробничих типів буде відновлена і розширена.

На скотарських підприємствах рослинництво нерідко підпорядковується інтересам головної галузі, в основному перед ним стоїть завдання виробництва кормів в достатній кількості. Однак на більшості підприємств скотарство поєднується з іншими галузями, що визначається організаційними і технологічними зв'язками між ними та вимогами ринку.

Скотарство успішно розвивається і в якості додаткової галузі на підприємствах інших виробничих типів (свинарських тощо).

Певну роль у виробництві молока і м'яса великої рогатої худоби грають підсобні господарства (дочірні підприємства) промислових та інших несільськогосподарських підприємств і організацій. Однак, як правило, вони невеликі за розміром, недостатньо забезпечені технікою, найчастіше купують корми на стороні, що призводить до подорожчання продукції. Тому роль таких господарств зводиться переважно до поліпшення продовольчого постачання працівників основного виробництва, їх продукція на товарний ринок не надходить.

У деяких областях створюють великі підсобні господарства на базі кооперації кількох підприємств і організацій. Це дозволяє організувати механізоване виробництво, підвищити продуктивність праці, знизити собівартість продукції.

Роль селянських (фермерських) господарств у виробництві продукції скотарства невелика. Маючи в своєму розпорядженні 5,6% площі сільськогосподарських угідь, вони виробляють приблизно 1,6% молока і 1,8% м'яса (у забійній масі) у загальному обсязі виробництва цих видів продукції в усіх категоріях господарств. При обмеженому платоспроможному попиті населення, активної конкуренції імпортної продукції і відсутності ефективної підтримки з боку держави фермерам невигідно займатися скотарством, тому багато з них утримують худобу тільки в розмірах, що дозволяють задовольняти потреби сім'ї в продуктах харчування.

Важливе значення у вирішенні проблеми збільшення обсягу виробництва продукції скотарства мають господарства населення. Їх частка у валовому виробництві молока складає близько 50%. Для виробництва продукції тваринництва вони використовують в основному корми, вироблені на землях сільськогосподарських підприємств.

Основне призначення господарств населення полягає у задоволенні потреби у продуктах харчування конкретної сім'ї. І лише в окремих випадках (сім'я живе поблизу міста, залізничної станції і т.д.) вони можуть збільшити обсяги виробництва товарної продукції.

Нерідко вирощування і відгодівлю худоби на м'ясо здійснюються населенням за договорами. У цьому випадку сільськогосподарське підприємство надає працівнику (сім'ї) тварин і корми. Відповідно до умов договору частина кормів може бути заготовлена працівником самостійно на наданій для цього кормової площі. Це дозволяє більш повно використовувати природні кормові угіддя і трудові ресурси в сільській місцевості, збільшувати обсяги виробництва і заготівель м'яса.

3.1 Свинарство

Свинарство - одна з найскороспілих і найефективніших галузей тваринництва. В Україні свинарство з давніх часів було традиційною галуззю тваринництва.

Свині мають ряд біологічних та господарських особливостей. Короткий період супоросності та багатоплідність при низьких затратах кормів дозволяють отримати від однієї свиноматки 20-25 поросят на рік та до двох тон свинини. Свині мають у 20 разів вищу біологічну відтворювальну здатність в порівнянні з великою рогатою худобою. Небагато в світі тварин, які свою масу від народження за 100 днів збільшують у 100 разів. Свиня саме ця тварина.

Корисною ознакою є те, що свині в порівнянні з іншими сільськогосподарськими тваринами краще оплачують корми приростом продукції. Так, для отримання 1 кг приросту живої маси їм потрібно всього 4-5 кормових одиниць, тоді як великій рогатій худобі 9-10 кормових одиниць.

Свині порівняно з іншими видами сільськогосподарських тварин мають самий високий забійний вихід продукції, під яким розуміється співвідношення маси їстівних частин туші до передзабійної маси. Так, при відгодівлі молодняка до живої маси 100 кг забійний вихід складає близько 73%, а при відгодівлі до 130-150 кг живої маси - 80 % і більше. Слід також зауважити, що свинина вдвічі поживніша за яловичину та втричі - за м'ясо птиці. М'ясо і сало свиней висококалорійне і біологічно повноцінне. Копчені вироби із свинини характеризуються більш високою поживною цінністю, ніж м'ясопродукти із м'яса інших тварин. Свинячий жир порівняно, наприклад, з яловичим містить в 4 рази більше таких органічних кислот, як лінолева, ліноленова і арахідонова, які сприяють попередженню виникнення у людей склерозу і атеросклерозу.

Свинина добре консервується, коптиться, а тому тривалий час зберігається. З шкіри свиней виготовляють взуття, з щетини щітки, з кишок та крові - ковбаси, з кісток - кісткове борошноє

Свинарство постачає народному господарству продукти харчування, що відрізняються високою харчовою цінністю і хорошими смаковими якостями, а також сировину для легкої промисловості.

В Україні є значні резерви для розвитку галузі. Біологічні можливості тварин (багатоплідність, ранній початок статевого зрілість, короткий період супоросності, скоростиглість, всеїдність, великий забійний вихід, хороші смакові та технологічні якості м'яса), а також організаційно-економічні особливості галузі (швидка оборотність стада, споживання переважно малооб'ємних і високотранспортабельний кормів при гарній їх окупності продукцією, розчленування процесу виробництва на окремі стадії) дозволяють виробляти свинину у великих кількостях на основі інтенсивних технологій.

Склалися такі виробничі типи свинарських підприємств, які по виконуваних функцій поділяють на дві групи: племінні та товарні. Перша група включає племінні заводи, удосконалюють породи, що створюють породні типи, лінії і сімейства; племінні репродукторние господарства, які розводять племінних свиней, створюваних на племінних заводах, вирощують племінний молодняк для товарних господарств; племінні репродуктори комплексів і племінні ферми сільськогосподарських підприємств, які постачають ремонтний молодняк для товарних репродукторів своїх підприємств. Друга група підприємств (які включають і комплекси) підрозділяється на репродукторние (виробляють поросят і вирощують їх до 4-місячного віку); відгодівельні (отримують молодняк для відгодівлі з господарств-репродукторів); із закінченим циклом (містять маток, отримують молодняк, здійснюють вирощування і відгодівлю поросят).

Для виробництва свинини з низькою собівартістю велике значення має створення підприємств оптимальних розмірів - з такою чисельністю поголів'я, яка забезпечує раціональну організацію виробництва продукції. При вирішенні цієї проблеми слід враховувати наявність основних виробничих ресурсів - кормів, поголів'я тварин, приміщень, засобів механізації, кваліфікованих кадрів. З метою уніфікації та стандартизації технології та організації виробництва продукції галузі об'єкти повинні мати типові (в модульному співвідношенні) розміри за поголів'ям тварин. Це дозволить у міру збільшення виробничих ресурсів і накопичення досвіду розвитку свинарства переходити до більш великих підприємств і забезпечувати істотне скорочення питомих капіталовкладень. Вітчизняний і зарубіжний досвід показує, що найбільш ефективними є такі свинарські господарства, тис. голів на рік: репродукторние і з закінченим виробничим циклом - на 2, 3, 6, 8, 12, 24 і більше; відгодівельні - на 6, 12, 24, 36 і більше; племінні - на 0,1, 0,2, 0,3, 0,4 і більше. Розміри фермерських (селянських) та особистих підсобних господарств населення, як і по інших галузях тваринництва, значно менше, вони визначаються наявністю відповідних виробничих ресурсів.

3.2 Вівчарство

Вівчарство - важлива галузь тваринництва, що дає шерсть, каракульські смужки, шубні та хутряні овчини - цінна сировина для легкої промисловості, а також баранину, сало і молоко.

В Україні розводять 60 порід овець. За основною продукції їх поділяють на дев'ять напрямків: тонкорунне, напівтонкорунне, полугрубошерстное, шубні, смушевій, каракульської, мясосальное, м'ясо-шерстно-молочне грубововняної, мясошерстное грубововняної. У залежності від співвідношення основної та сполученої продукції перші два напрями розвиваються в трьох видах (шерстное, шерстно-м'ясне і мясошерстное), решта - у двох видах (полугрубошерстное і грубововняної).

Племінні господарства включають:

племінні заводи, які займаються вдосконаленням певних порід овець, виведенням нових ліній тварин і вирощуванням високопродуктивного поголів'я відповідного заводського типу для продажу племінним господарствам, станціям по племінній справі і штучному заплідненню, племінним фермам інших сільськогосподарських підприємств;

племінні господарства-репродуктори, які розводять овець породних ліній і типів, створюваних на племінних заводах, вирощують високоякісний молодняк і реалізують його племінним фермам різних підприємств;

племінні ферми різних підприємств, службовці основними постачальниками ярок для ремонту стада свого та інших господарств;

станції з племінної роботи та штучного осіменіння, що здійснюють керівництво племінною роботою на вівчарських фермах різних підприємств, організовують штучне осіменіння всього маточного поголів'я цих господарств.

Товарні вівчарські господарства представлені спеціалізованими підприємствами та фермами сільськогосподарських підприємств інших виробничих напрямків.

Слід зазначити, що утримання овець розрізненими отарами на великій території перешкоджає раціональному використанню сучасних засобів виробництва і впровадження більш досконалої організації праці, тому в зонах розвиненого вівчарства і, особливо в районах з високою розораністю земель необхідно проводити роботу з інтенсифікації галузі. Суть її полягає в спеціалізації та концентрації поголів'я, циклічному осіменінні і груповому ягнения маток (з раннім відбиранням молодняку), створення міцної кормової бази (годування тварин у зимовий період гранульованими і розсипних кормосуміші, в літній - на обгороджених культурних пасовищах), механізації виробничих процесів, впровадженні нових форм організації та оплати праці. Це дасть змогу збільшувати виробництво високоякісної продукції при найменших затратах праці і коштів.

Відповідно до природно-економічними зонами країни, концентрацією поголів'я, спеціалізацією господарств і виходом основної продукції перспективні такі розміри комплексно-механізованих ферм за напрямками: тонкорунні вівці-2 ,5-3 ,5-6, 10-12 тис. маток і більше та 5-6, 10-12 тис. голів і більше ремонтного молодняку; напівтонкорунних - 3, 6, 9 тис. маток і більше та 3, 6, 12 тис. голів ремонтного молодняку і більше; для романівських овець - 2, 3, 6 тис. маток і більше.

Селекційно-племінна робота у вівчарстві повинна бути спрямована на підвищення вовнової та м'ясної продуктивності поголів'я, плодючості і скоростиглості, збільшення виходу чистого волокна, поліпшення якості каракулю, овчин та іншої продукції. З цією метою на племінних підприємствах і фермах необхідно збереження чистопородного розведення овець, а на промислових, крім того (виключаючи Романовський та каракульської породи), доцільно розширення промислового схрещування тварин.

3.3 Птахівництво

Птахівництво - комплексна галузь, що включає розведення курей, індиків, качок, гусей і т.д. Птахівницькі підприємства та ферми мають чотири галузевих напрямки: яєчне, м'ясне, яєчно-м'ясне і племінне.

Яєчне товарний напрямок доцільно тільки при розведенні курей. Індичі, качині й гусячі яйця у зв'язку з високими витратами кормів на їх виробництво і низькими смаковими якостями на харчові цілі не використовують. Витрата кормів на 100 індичих і качиних яєць в 3-4 рази, а гусячих - в 10 разів більше, ніж на виробництво курячих. Тому на підприємствах, розвідних індичок, качок і гусей, яйця використовують тільки для інкубації, а молодняк птиці вирощують на м'ясо.

М'ясний напрям - основне при розведенні індиків, качок і гусей. Товарною продукцією є м'ясо птиці (курчата-бройлери, індичат, каченята, гусенята).

Яєчно-м'ясний напрям - найбільш поширене в птахівництві. Підприємства цього напряму в якості товарної продукції виробляють яйця і м'ясо птиці.

Суспільний поділ праці в галузі призвело до виділення двох виробничих типів птахівницьких підприємств: племінних і товарних.

Птахофабрики і ферми комплектують стадо кросами гібридної птиці яйценоских і м'ясних порід. Гібридна птиці яйценоских порід відрізняється підвищеною інтенсивністю яйцекладки, більш тривалим її збереженням, а також високим виходом молодиць. Гібриди м'ясної птиці характеризуються плодовитістю, скоростиглістю молодняку, кращим видом і якістю м'яса тушок, відрізняються високою життєздатністю та оплатою корму.

Бройлер - гібридний м'ясної курча до 60-70-денного віку (байдуже якої статі) живою масою 1,5-1,8 кг, одержуваної на основі спеціалізованого вирощування, що забезпечує інтенсивне зростання, м'ясну скоростиглість, високу конверсію кормів і відмінні м'ясні якості.

Виробництво бройлерів за інтенсивними технологіями базується на таких основних принципах: використання високопродуктивної гібридної птиці; застосування повнораціонних сухих комбікормів; вирощування поголів'я в пташниках, оснащених сучасними технічними засобами, з повною механізацією і автоматизацією виробничих процесів; здійснення процесу виробництва на основі технологічних карт - графіків, які забезпечують цілорічне і ритмічне вирощування поголів'я; суворе виконання ветеринарно-санітарних вимог, що дозволяють досягати високої збереження птиці.

Висновок

На сучасному етапі розвитку такі види польових робіт, як оранка, сівба і збирання основних сільськогосподарських культур, повністю механізовані. Значно підвищився рівень механізації й у тваринництві. Такі трудомісткі процеси, доїння корів, подача води на фермах, очищення приміщень від гною, приготування та роздача кормів, в більшості господарств механізовані.

Зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства пов'язане зі зростаючими обсягами капітальних вкладень у цю галузь. Незважаючи на зростання технічної оснащеності господарств, рівень індустріалізації сільського господарства в Україні ще недостатньо високий. Тому на сьогоднішній день головне завдання - зробити переклад сільськогосподарського виробництва на індустріальну базу і прогресивні технології, для чого необхідно збільшити розробку і постачання техніки сільському господарству.

Рівень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва характеризується обсягом витрат засобів виробництва і живої праці, щільністю поголів'я худоби і виходом продукції на 1 га земельної площі, а її ефективність - співвідношенням цих витрат і отриманої продукції, а також темпами зростання продуктивності праці, зниженням собівартості продукції. Чим більше виробляється продукції з 1 га землі і нижче її собівартість, тим вище ефективність інтенсифікації виробництва.

Особливість інтенсифікації сучасного виробництва - її планомірність. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва відіграє велику роль у зближенні матеріальних і культурних умов життя, у наближенні сільськогосподарської праці в різновид індустріальної, у наближенні сільського господарства до рівня промисловості з технічної озброєності та організації виробництва.

Список літератури

1. Бобрушко Т., Колота М. Стан галузі скотарства та шляхи виходу її з кризи // Тваринництво України. - 2003. - №2. - С. 5-6.

2. Бондар Й. Тваринництво України: минуле і майбутнє // Тваринництво України. - 1997. - №9. - С. 2-3

3. Вирощування ремонтного молодняку сільськогосподарських тварин // За ред. Б.М. Гопки. - К.: Урожай, 1993. - С. 82-109.

4. Довідник з виробництва свинини / За ред. В.П. Рибалко. - Х.: Еспада, 2001. - С. 5-22.

5. Довідник з технології та менеджменту в тваринництві / За ред. Ю.Д. Рубана. - Х.: Еспада, 2002. - С. 3-318.

6. Довідник зоотехніка. Під ред. В.М. Землянського. - К.: Урожай, 1977. - С. 111-163.

7. Достоєвський П.П. Сучасні напрямки вирощування здорового молодняку свиней // Здоров'я тварин і ліки. - 2006. - №1. - С. 8-10.

8. Зубець М.В. Функціонування аграрної науки в сучасних умовах // Вісник аграрної науки. - 2000. - №4. - С. 6-12.

9. Лановська М.Г., Черненко Р.М., Шатковська Г.Г. Тваринництво. - К.: Вища школа, 1993. - С. 206-242.

10. Практикум із свинарства і технології виробництва свинини / В.І. Герасимов, Ю.В. Засуха, В.М. Нагаєвич та інші. - Харків: Еспада, 2003. - 224 с.

11. Рибалко В.П., Баньковський Б.В.. Коваленко В.Ф. Інтенсивна технологія виробництва свинини. - К.: Урожай, 1991. - С. 3-102.

12. Рибалко В.П. Свинарство України: вчора, сьогодні, завтра // Вісник аграрної науки. - 1994. - №8. - С. 102-109.

13. Рибалко В.П., Зленко В. Як відродити галузь свинарства // тваринництво України. - 1998. - №2. - С. 16-18.

14. Рибалко В.П., Герасимов В.І., Барановський Д.І. Племінна робота у свинарстві // Довідник з технології та менеджменту в тваринництві. - Харків: Еспада, 2002. - С. 343-348.

Размещено на Allbest.ru