Організаційно-економічні умови розвитку виробництва сільськогосподарської продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Аграрний сектор, сільське господарство, в економіці будь-якої країни займає особливе місце і має низку особливостей. Найважливішою з них є те, що ведення виробництва органічно пов'язане з використанням землі та природного середовища; при цьому земля є головним засобом виробництва. Сільське господарство засноване на використанні біологічних факторів рослин, що зумовлює розбіжність періоду виробництва з робочим періодом. Рівень розвитку сільського господарства багато в чому визначає рівень економічної безпеки країни. Важко знайти іншу галузь господарства, яка надавала б такий широкий і багатоаспектний вплив на економіку, соціальні відносини і стан навколишнього середовища.

Виробництво сільськогосподарської продукції, природно, посідає центральне місце в українському АПК. Посткризове відновлення економіки України вимагає розвитку аграрного виробництва на інтенсивній основі, що дозволить забезпечити продовольчу безпеку країни, гарантуючи кожній особі можливість повноцінного раціонального харчування якісними та безпечними продуктами харчування, а також реалізувати конкурентні переваги країни на світових ринках продовольства.

У системі виробництва сільськогосподарської продукції важливе місце займає організація виробництва і реалізації продукції сільськогосподарського підприємства. Економічний результат діяльності підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежать від того, наскільки раціонально організовано виробництво, чи відповідає воно сучасним вимогам оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо.

Організація виробництва -- це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва в просторі й часі з метою підвищення ефективності виробництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання виробничих ресурсів.

Організація виробництва й оптимальне управління ним є найважливішими чинниками прискорення науково-технічного прогресу. Вони забезпечують найбільш повне й ефективне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів підприємства, зниження собівартості та підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці й ефективності виробництва, істотне скорочення тривалості циклу "дослідження -- проектування -- виробництво -- реалізація" і підвищення темпів відновлення продукції та технічного розвитку виробництва.

Темою даної курсової є «Організація і перспективи розвитку виробництва у сільськогосподарському підприємстві».

Об'єктом дослідження є товариство з обмеженою діяльністю «Крона», розташованого в с. Жуків, Бережанського району. Головні завдання полягають в тому, щоб простежити роботу підприємства шляхом аналізу основних показників його економічної діяльності.

Мета курсової роботи полягає у визначенні суті організації виробництва продукції сільського господарства, проведенні всебічного аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства за останні три роки для виявлення внутрішньогосподарських резервів та зовнішніх можливостей збільшення обсягів виробництва і ефективних каналів реалізації виробленої продукції, покращення економічної ефективності та конкурентоспроможності підприємства, закріпленні набутих навичок, аналізі сучасного стану правового забезпечення діяльності сільськогосподарських підприємств.

Інформаційна база: навчальна література, Форма 50-с.г., Звіт про фінансові результати, Звіт про власний капітал, Звіт про рух грошових коштів, Баланс, закони України з питань розвитку агропромислового комплексу держави.

Розділ І. Теоретичні основи організації виробництва сільськогосподарської продукції агроформуваннями в умовах ринкових трансформацій

сільськогосподарський продукція агроформування ринковий

1.1 Наукові основи організації виробництва у сільськогосподарських підприємствах України

Виробництво - це цілеспрямована діяльність зі створення будь-якого корисного продукту (товари, предмети, речі, послуги, інформація, знання тощо).

Виробництво можна охарактеризувати як систему, де здійснюється цілеспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріалів) у корисну продукцію. Іншими словами, виробництво являє собою певну технологію, відповідно до якої здійснюється трансформація вкладених ресурсів у кінцевий результат -- продукцію (послуги) [8; 5].

Виробництво є важливим компонентом функціонування будь-якої держави, тому що воно визначає її економічну безпеку, сталість фінансової системи і рівень життя людей.

Економічний результат діяльності підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежать від того, наскільки раціонально організовано виробництво, чи відповідає воно сучасним вимогам оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо.

Виробниче підприємство (фірма) для забезпечення своєї життєдіяльності перш за все орієнтується на ринковий попит з його вимогами до якості, споживчих властивостей та ціни товару (послуги). Тому завдання менеджерів вищого, середнього рівня та спеціалістів підприємства (фірми) полягає у визначенні стратегії і тактики організації виробництва, котрі спрямовані на забезпечення його конкурентоспроможності, скорочення витрат на виготовлення продукції.

Метою формування та реалізації виробничої політики є пристосування підприємства до вимог ринку з мінімальними витратами, але це потребує від керівників та спеціалістів обізнаності з широкого кола питань за межами сфери виробництва. Виробництво -- це тільки частина процесу, що постійно оновлюється, і тому всі техніко-технологічні та організаційно-економічні рішення можна приймати тільки на підставі аналізу достатньо повної і точної інформації про вимоги ринку, що очікуються, можливості і загрози зовнішнього середовища, слабкі та сильні сторони власної діяльності.

Під організацією виробництва розуміється координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції з найменшими витратами за умови належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності [8; 7].

Організація виробництва -- це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва в просторі й часі з метою підвищення ефективності виробництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання виробничих ресурсів.

Організація виробництва охоплює проектування, здійснення на практиці, удосконалення виробничого процесу, тобто це діяльність, пов'язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги підприємства. Організацію виробництва можна також розглядати як сукупність дій із планування, координації та виконання виробничо-технологічного циклу для створення продуктів і сервісу.

Організація виробництва охоплює всі складові виробничої системи та аспекти її виробничо-господарської діяльності та включає:

-- організацію праці робітників підприємства як процес установлення й удосконалення способів виконання й умов протікання процесів праці;

-- організацію виробничих процесів у часі та просторі як процес функціонального, просторового і тимчасового поєднання і зв'язку речовинних та особистісних чинників виробництва;

-- організацію потокових методів виробництва як процес предметного сполучення робочих місць на ділянці, що поєднує різні групи устаткування для закінченого циклу обробки деталей або збирання виробів;

-- організацію автоматичного і гнучкого автоматизованого виробництва як процес комплексної механізації й автоматизації не тільки технологічних операцій, а і допоміжних прийомів праці (настановних, контрольних, обслуговуючих, транспортних, командних, тобто управляючих);

-- організацію допоміжних цехів і обслуговуючих господарств підприємства як процес комплексного обслуговування основних цехів підприємства за всіма функціями, що виходять за межі їх основної спеціалізації;

-- організацію технічного контролю якості продукції як процес установлення якості продукції, що випускається на підприємстві, забезпечення конкурентоспроможності виробів і економії суспільної праці;

-- організацію технічного нормування праці як процес установлення ступеня витрат праці на виготовлення одиниці продукції або виконання заданого обсягу роботи за визначений період часу;

-- організацію і планування створення й освоєння нової техніки і нової технології як процес створення нової і поліпшення діючої техніки та технології з обліком технічних, організаційних, економічних і соціальних заходів;

-- організацію управління як процес створення й удосконалювання систем управління і способів їх функціонування [12; 57].

Організація виробництва й оптимальне управління ним є найважливішими чинниками прискорення науково-технічного прогресу. Вони забезпечують найбільш повне й ефективне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів підприємства, зниження собівартості та підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці й ефективності виробництва, істотне скорочення тривалості циклу "дослідження -- проектування -- виробництво -- реалізація" і підвищення темпів відновлення продукції та технічного розвитку виробництва.

Основні завдання, що розв'язуються організацією виробництва, такі:

-- скорочення часу запуску нової продукції у виробництво;

-- створення гнучких виробничих систем, що дають змогу в масовому обсязі виробляти і пропонувати послуги за індивідуальними замовленнями споживачів;

-- управління глобальними виробничими мережами;

-- розробка нових технологічних процесів і впровадження їх в наявні виробничі системи;

-- швидке досягнення високої якості продукції та збереження досягнутого рівня в період, що передує реструктуризації;

-- управління різнорідною робочою силою;

-- дотримання обмежень, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, етичних норм і державного законодавства.

Багато завдань організації виробництва вирішується на підприємстві завдяки технології, що застосовується, тому слід відокремити те, що належить до функцій технології та організації виробництва. Технологія характеризує способи, варіанти виготовлення продукції і це обумовлює її функцію, яка спрямована на визначення можливих типів машин, інструменту, пристроїв, оснащення, складності робіт, рівня кваліфікації персоналу, норм витрат матеріальних ресурсів і часу для виробництва кожного виду продукції. Технологія визначає, що і як, за допомогою яких засобів виробництва треба робити з предметом праці для перетворення його в продукт з потрібними властивостями.

До функції організації виробництва відносяться роботи з визначення конкретних значень параметрів технологічного процесу на основі аналізу можливих варіантів і вибору найефективнішого відповідно до мети і умов виробництва. Таким чином, основне завдання організації виробництва полягає в тому, щоб якнайліпше поєднати предмет праці і знаряддя праці, а також саму працю, щоб перетворити предмет праці в продукт необхідних властивостей з найменшими витратами робочої сили і засобів виробництва.

У кожному конкретному випадку організація виробництва обґрунтовує економічну доцільність заходів, що передбачаються чи вже здійснюються, оскільки для підвищення ефективності виробництва недостатньо впровадити окремі заходи, що забезпечують тільки підвищення продуктивності устаткування, або зниження трудомісткості продукції, або поліпшення якості, або економію витрат сировини, енергії та ін. Ефективність виробництва визначається методами раціонального використання елементів виробництва в його сукупності. Особливостями організації виробництва є розгляд у взаємозв'язку елементів виробництва і вибір таких методів та умов їх використання, які найповніше відповідають меті виробництва.

Раціональна організація виробництва полягає в тому, щоб інтегрувати всю сукупність різнорідних компонентів, які реалізують процес виробництва, у цілісну і високоефективну виробничу систему, усі елементи якої ретельно взаємоузгоджені між собою за всіма параметрами її функціонування.

Організація виробництва має свої специфічні завдання:

ѕ поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації виробництва, швидка (гнучка) переорієнтація виробництва на інші види продукції, забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу, удосконалення організації процесів праці та виробництва в просторі й у часі;

ѕ відповідність асортименту машинного парку, пропорційність виробничих потужностей, оптимальна спеціалізація підприємства, реконструкція і переозброєння виробництва;

ѕ інструментальне та енергетичне обслуговування виробництва, нормування витрат ресурсів, вибір оптимальних систем забезпечення, форм організації підрозділів та їх взаємодії з зовнішнім середовищем;

ѕ оптимізація експлуатаційних режимів роботи устаткування, раціоналізація методів ремонту і профілактичних робіт, виявлення причин простою та їх усунення;

ѕ визначення рівня незавершеності виробництва, запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, організація їх транспортування та збереження;

ѕ організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами в разі зменшення їх запасів та запасів готової продукції;

ѕ створення і освоєння нової продукції та технології, формування якості і забезпечення конкурентоспроможності виробів.

1.2 Методичні положення визначення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції

Ефективність виробництва є однією із основних категорій ринкової економіки і віддзеркалює його результативність. Вона виступає основним критерієм механізму господарювання. Її сутність і значення необхідно розглядати у тісному зв'язку з кінцевими результатами. Відомо, що для одержання сільськогосподарської продукції необхідні значні ресурси, ціна на які періодично підвищується. Ефективність виробництва показує ціною яких затрат підприємства одержують кінцевий результат.

Отримання високого результату з одиниці витрачених матеріальних і інших ресурсів характеризує рівень ефективності виробництва. Він може бути різною величиною результатів, отриманих на однакову кількість витрачених ресурсів сільськогосподарськими підприємствами і це означає, що вони витрачаються у подібних умовах, але з різною ефективністю. Ефективність виробництва сільськогосподарських підприємств та підвищення його рівня завжди мало велике значення. Але в умовах ринкових трансформацій у зв'язку з проблемами, які виникають стосовно ресурсного потенціалу, роль ефективності значно зростає.

Ефективність - це досягнення найбільших результатів за найменших затрат живої та уречевленої праці, конкретна форма економії часу. Отже, ефективність - це економічна категорія, яка відображає виробничі відносини щодо економії живої та уречевленої праці й показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва та живої праці [11; 216].

Із сутності категорії ефективності виходить, що для його визначення необхідно мати результат і витрати, які його забезпечують. Поряд з поточними витратами праці і матеріальних засобів у виробництві беруть участь основні фонди, ефективність використання яких вимірюється відповідними показниками. Чим більша величина ефекту припадає на одиницю затрат, що сприяли його утворенню, тим вищий рівень ефективності того чи іншого процесу. Все це обумовлює необхідність застосування системи показників для визначення ефективності сільськогосподарського виробництва.

Найбільш важливим із цих показників є вихід продукції з розрахунку на одиницю земельних угідь, продуктивність праці, собівартість продукції, обсяг реалізації та рівень товарності, прибуток, рентабельність, фондовіддача і фондомісткість виробництва. Поточні затрати матеріально - технічних засобів, використання основних фондів з врахуванням одержаного результату відображаються через інші показники ефективності. Серед них особливе значення мають собівартість продукції, прибуток, рентабельність, фондовіддача.

У сільському господарстві економічну ефективність необхідно розглядати у тісному зв'язку з земельними ресурсами, які виступають головним засобом і забезпечують виробництво продукції рослинництва і тваринництва. Вона буде вищою там, де кращі результати господарювання не тільки на одиницю матеріальних і трудових ресурсів, але і на гектар земельних угідь.

Враховуючи специфіку сільського господарства обумовлену дією природних умов, необхідно розрізняти, поряд з економічною, соціальною, екологічною, ще один вид - технологічну ефективність.

Технологічна ефективність зв'язана з особливістю сільського господарства насамперед з тим, що головним засобом виробництва в галузі є земля, а живі організми (тварини, рослини, мікроорганізми) використовуються як засоби виробництва і впливають на врожайність сільськогосподарських культур та продуктивність худоби.

Технологічна ефективність знаходиться у тісному зв'язку з економічною і характеризується якісними і кількісними показниками. Кількісно технологічна ефективність виражається в рослинництві через урожайність сільськогосподарських культур з одиниці посівної площі. Основними якісними параметрами рослинницької продукції є вміст цукру в цукрових буряках, олії в насінні соняшнику та інших олійних культур, білка в зерні тощо. У тваринництві показниками технологічної ефективності є надій молока на одну корову, вихід приплоду на 100 корів, середньодобовий приріст живої маси тварин на відгодівлі тощо, а показниками якості - вміст білка і жиру в молоці, категорія вгодованості тварин та ін. За результат діяльності в цій галузі береться валова тваринницька продукція, а в якості ресурсу, з яким порівнюється цей результат, використовується поголів'я тварин.

Багатогранним поняттям є економічна ефективність, яка має різноманітні форми прояву. Через це існують різні погляди щодо критеріїв її класифікації. На наш погляд, найбільший інтерес мають класифікаційні ознаки за видом діяльності підприємств, їх галузевою градацією та організаційною будовою. Так, за видами діяльності підприємств виділяється економічна ефективність основної діяльності, інвестиційної та фінансової. За галузевою градацією сільськогосподарського виробництва виокремлюється економічна ефективність функціонування рослинництва, тваринництва, окремих їх галузей та видів продукції. За критерієм організаційної будови підприємства виділяється економічна ефективність функціонування підприємств, його виробничих підрозділів.

Економічній ефективності притаманні відповідні показники, що характеризують її рівень і динаміку розрахованих на основі такого співвідношення: ресурси і результати виражені у вартісній формі; ресурси відображені у вартісній форми, а результати у натуральній; ресурси віддзеркалені у натуральній, а результати у вартісній формі. Виходячи з цього, для оцінки економічної ефективності аграрних підприємств необхідно застосовувати показники використання головного засобу підприємства - земельних угідь; показники використання застосовуваних матеріальних і трудових ресурсів (фондовіддача основних фондів, фондовіддача оборотного капіталу, річна продуктивність праці); показники використання спожитих виробничих ресурсів, коефіцієнт прибутковості (як відношення суми прибутку до всіх поточних витрат, що пов'язані з реалізацією продукції).

Похідною від економічної ефективності є соціальна ефективність, яка відображає покращення умов праці і побуту, підвищення рівня зайнятості і забезпечення безпеки життя людей, заміну ручної праці капіталом тощо. Вона у значній мірі залежить від економічної ефективності, оскільки підвищується внаслідок зростання економічної ефективності і навпаки.

Соціальна ефективність не завжди може бути виражена кількісними вимірниками. І все таки про її рівень можна судити по частці прибутку, яка виділена на соціальні заходи, а також величині прибутку, що припадає на одного працівника, рівню заробітної плати та соціальних витрат на відпочинок і оздоровлення.

Екологічна ефективність пов'язана з таким використанням ресурсного потенціалу галузі, що не завдає шкоди довкіллю і забезпечує виробництво екологічно чистої продукції. Важливе значення має екологічна ефективність для забезпечення відтворення економічної родючості ґрунту, підвищення вмісту в ньому гумусу. Усі види ефективності необхідно розглядати не ізольовано, а в тісному зв'язку і взаємообумовленості.

Проте при розрахунку ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств визначається і враховується насамперед технологічна і економічна складова, а на соціальну й екологічну, звертається недостатньо уваги. Таким чином, ефективний з економічного боку господарюючий суб'єкт може виявитися неефективним із соціальної чи екологічної точки зору.

Практично не існує єдиного узагальнювального показника для визначення економічної ефективності роботи аграрного підприємства. Ця оцінка ґрунтується на використанні системи взаємопов'язаних показників натурального та вартісного обчислення, які відображають дію і форми вияву об'єктивних економічних законів у матеріальному виробництві аграрної сфери економіки, з урахуванням її особливостей, вплив різних чинників на процес виробництва. Одна з вимог до показників оцінки діяльності підприємства - вони повинні найоб'єктивніше відображати рівень ефективності виробництва. Через це показники не можуть бути єдиними для всього сільського господарства, окремих його галузей і видів продукції, а повинні враховувати специфіку виробництва. Необхідність використання системи показників обумовлена також різним характером виміру ефекту і різним за економічною природою видом використовуваних ресурсів.

Оскільки основним ресурсним потенціалом підприємства є праця, земля, капітал і підприємницька діяльність, система показників ефективності виробництва охоплює декілька груп: узагальнюючі показники виробництва; показники ефективності використання землі; трудових ресурсів; виробничих фондів (основних і оборотних), ефективності управління.

Кожна з цих груп включає у свою чергу абсолютні і відносні показники, що характеризують загальну ефективність господарювання, або ефективність використання окремих видів ресурсів. Найпростішими і вихідними показниками для оцінки діяльності підприємства є натуральні: врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин. Натуральні показники самі по собі не вказують на рівень економічної ефективності виробництва, але є вихідними для її вимірювання. Для визначення економічної ефективності виробництва необхідно зіставити результат із затратами виробництва. Тому для одержання порівняльних величин витрат і результатів обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі.

Найважливішими вартісними показниками, що характеризують діяльність підприємства, є обсяг валової й товарної продукції, розмір поточних витрат і фондових вкладень, дохідність виробництва. На їх основі можна визначити продуктивність праці, капіталовіддачу, матеріаломісткість, обчислити валовий і чистий дохід, а також показники рентабельності.

Показники економічної ефективності поділяються на часткові та загальні. До часткових належать: обсяг виробленої продукції, врожайність сільськогосподарських культур, продуктивність тварин, продуктивність праці, капіталовіддача, матеріаловіддача, собівартість продукції.

Обсяг продукції як результат виробництва - це кількість виробленої впродовж певного періоду продукції, яка відображає загальний ефект і залежить від мети підприємства.

Продуктивність праці характеризує ефективність використання живої праці робітників, зайнятих безпосередньо на виробництві певного виду продукції, і показує, яку кількість продукції вироблено за одиницю часу.

Капіталовіддача відображає ефективність використання затрат минулої праці, втіленої в основного виробничого капіталу, і показує, скільки одержано валової продукції в розрахунку на одиницю фондів.

Капіталовіддача відображає ефективність використання матеріальних затрат і засвідчує, скільки отримано валової продукції в розрахунку на одиницю матеріальних затрат.

Собівартість продукції в загальному вигляді характеризує ефективність використання всіх спожитих засобів виробництва і показує, що затратило підприємство на виробництво певного виду продукції.

Для предметнішої оцінки діяльності підприємства використовують систему загальних показників економічної ефективності, які можна подати в такій послідовності:

- виробництво валової продукції в розрахунку на один гектар сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на одну затрачену людино-годину, на 100 грн. виробничих витрат, на 100 грн основних виробничих фондів і оборотних засобів;

- розмір поточних витрат виробництва на 1 грн. валової продукції;

- величина валового та чистого доходу і прибутку в розрахунку на один гектар сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника, на одну людино-годину, на 100 грн витрат виробництва, на 100 грн основних виробничих фондів і оборотних засобів;

- рівень рентабельності й норма прибутку підприємства.

Визначальним показником оцінки господарської діяльності сільськогосподарських підприємств є прибуток. Серед оцінкових показників виділяють наступні: валовий прибуток, прибуток від звичайної діяльності до оподаткування, прибуток від звичайної діяльності після сплати податків, чистий прибуток. Зазвичай для порівняльної оцінки виробничо - господарської діяльності застосовують показники прибутку в розрахунку на одного працівника, на один гектар сільськогосподарських угідь, одиницю затрат праці тощо.

Абсолютна величина прибутку підприємства сама по собі ще не визначає рівня ефективності виробництва. В умовах ринкових відносин для його розрахунку повинні широко використовуватися відносні показники. При цьому слід поєднувати традиційні методи з новими підходами до визначення прибутковості. З цією метою доцільно застосовувати систему показників, а саме: рівень рентабельності, норма прибутку, приведену до земельної площі масу прибутку, рентабельність продажу, рентабельність активів, точку беззбитковості, рентабельність власного капіталу тощо.

Для кожного підприємства важливо знати за якого обсягу продажу того чи іншого виду продукції досягається беззбитковість виробництва продукції, тобто рівень обсягу реалізації є критичним. Збільшують масу прибутку суб'єкти господарювання лише тоді, коли більше продукції буде одержано і відповідно продано понад критичний обсяг.

Тому в умовах ринку важливу роль відіграє показник порогу рентабельності (точки беззбитковості), а також рентабельності продажу.

Останній характеризує цінову конкурентоспроможність продукції, показує питому вагу прибутку в загальній сумі доходу (виторгу)від реалізації.

Розділ ІІ. Організаційно - економічні умови розвитку виробництва сільськогосподарської продукції в агроформуванні

2.1 Природно-економічні умови діяльності сільськогосподарського підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «Крона» знаходиться у с. Жуків, Бережанського району Тернопільської області, але здійснює свою діяльність у с. Надрічне. Керівником (власником) ТОВ «Крона» є Лещук С.М. ТОВ «Крона» вигідно розміщене до районного центру м. Бережани - 12 км. і до обласного центру м. Тернопіль - 64 км.

Географічне положення господарства є досить вигідним, адже воно знаходиться у західній частині правобережного лісостепу - в зоні з родючими ґрунтами і достатнім зволоженням, що сприяє розвитку сільськогосподарського виробництва.

Клімат помірно-континентальний з нежарким літом, м'якою зимою і достатньою кількістю опадів. Температура повітря коливається від 6,7 С до 7,5С. Найтепліший місяць - липень, найхолодніший січень. На даній території випадає достатня кількість опадів (570-710 мл на рік). Найбільша кількість опадів випадає влітку, а найменша взимку. В літній період часом бувають зливи, нерідко - грози, а іноді і град. Сніговий покрив утворюється в другій половині грудня і тримається як правило до першої декади березня. Товщина його невелика (8-10 мм).

Основним видом діяльності товариства є виробництво сільськогосподарської продукції. Господарство спеціалізується на вирощуванні та реалізації таких сільськогосподарських культур, як пшениця озима, пшениця яра, гречка, ячмінь озимий, горох, ріпак озимий, а також овочі відкритого грунту.

Розглянемо структуру сільськогосподарських угідь ТОВ «Крона».

Таблиця 2.1 Структура сільськогосподарських угідь ТОВ «Крона»

З таблиці 2.1. можна зробити висновок, що площа сільськогосподарських угідь з 2010 р. по 2012 р. збільшилась на 6 га, а порівняно з 2011 р. зросла на 38 га. Усю площу угідь займає рілля, площа якої на 2012 р. становила 630 га.

Далі розглянемо склад і структуру основного капіталу табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Склад і структура основного виробничого капіталу ТОВ «Крона»

Розглянувши таблицю 2.2 можемо зробити висновок, що загальна вартість основного капіталу у 2012 р. становила 2573 тис. грн це означає збільшення їх вартості на 29 тис. грн або на 1,1%. Також спостерігається суттєве збільшення вартості транспортних засобів на 372 тис. грн, або на 80,5 %. Значне зменшення відбулось у 2013 р. вартості машин та обладнання - 15,8 %, а також вибули із підприємства інші основні засоби. Інструменти і прилади протягом трьох років залишалися незмінними.

Для аналізу забезпеченості ТОВ «Крона» основним капіталом і ефективністю його використання розглянемо наступну таблицю.

Таблиця 2.3. Показники забезпеченості ТОВ «Крона» основним капіталом і ефективність його використання

Капіталозабезпеченість - це відношення обсягу основних виробничих фондів до площі сільськогосподарських угідь. У 2010р. та 2012р. на 1 га площі припадає 4,1 тис. грн, а у 2011р. - 4,3 тис. грн. Як бачимо фондозабезпеченість у 2012 р. порівняно з 2011 р. зменшилась на 0,2 тис. грн.

Капіталоозброєність - це відношення вартості основних виробничих фондів підприємства до середньорічної кількості працівників. Це дає нам змогу дізнатися скільки основних виробничих фондів припадає на одного працівника. Порівнюючи 2010 р. і 2012 р., то сума основних виробничих фондів на одного працівника збільшилась на 240,5 тис. грн, а з 2011 р. до 2013 р. - 102,3 тис. грн.

Капіталовіддача - це відношення вартості виробленої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів. З даних таблиці 2.3. видно, що фондовіддача з 2010 р. до 2012 р. зросла на 0,24 тис. грн, а з 2011р. - на 0,17 тис. грн.

Капіталомісткість - це обернений показник до фондовіддачі. Він показує скільки було використано основних виробничих фондів для виробництва одиниці продукції. Фондомісткість у 2012 р. менша ніж у 2010 р. на 0,22, а від 2011 р. - на 0,12 тис. грн і становила у 2012 р. - 0,88 тис. грн. Це означає, що у 2012 р. зменшилось використання основних виробничих фондів.

Далі розглянемо показники забезпеченості трудовими ресурсами ТОВ «Крона».

Таблиця 2.4

Показники забезпеченості трудовими ресурсами ТОВ «Крона»

Проаналізувавши таблицю 2.4 можна зробити висновок, що з кожним роком кількість працівників скорочувалась і у 2012 р. становила 9 осіб, що на 17 чоловік менше ніж у 2010 р. Також потрібно відмітити, що у 2012 р. відсутні працівники тваринництва. Це пояснюється тим, що на підприємстві перестали виготовляти продукцію тваринництва. У зв'язку з цим збільшилась питома вага працівників тваринництва і загальній кількості, хоча їхня кількість з 2011 р. не змінювалась і становила 9 чол. В середньому на одного працівника припадає у 2010 р. - 11 га, у 2011 р. - 42 га, у 2012 р. - 70 га сільськогосподарських угідь, а це на 59 га більше у порівнянні з 2010 р. щодо основного виробничого капіталу, що припадають на одного працівника, то їх сума з 2010 р. до 2012 р. збільшилась на 241 тис. грн і у 2012 р. вона набула значення 286 тис. грн.

Як зазначалось вище ТОВ «Крона» спеціалізується на вирощуванні сільськогосподарської продукції, тому розглянемо структуру товарної продукції, що вирощується і реалізується ним.

Размещено на Allbest.ur