Главная Коллекция "Revolution" Сельское, лесное хозяйство и землепользование Особливості вирощування молодняків з головною породою - дубом у Вінницькій лісовій науково-дослідній станції

Особливості вирощування молодняків з головною породою - дубом у Вінницькій лісовій науково-дослідній станції

Загальна характеристика та природо-кліматичні особливості Вінницького лісництва. Рельєф, ґрунти, гідрологічні умови, типологічний аналіз лісу. Визначення фактичної і потенційної продуктивності корінних і похідних насаджень, травостою, лісорослинних умов.

Рубрика Сельское, лесное хозяйство и землепользование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 19.10.2016
Размер файла 2,2 M
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Вінницький національний аграрний університет

Кафедра лісівництва та кормовиробництва

Напрям підготовки 6.09010 «Лісове і садово-паркове господарство»

КУРСОВА РОБОТА

з лісознавства

на тему:

Особливості вирощування молодняків з головною породою - дубом у Вінницькій лісовій науково-дослідній станції

Студент Квасневський П.О.

3 курс, 31-ЛСПГ група

Ст. виклад. Новицький М.О.

Вінниця - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Загальна характеристика та кліматичні особливості підприємства (лісництва)

1.1 Місцезнаходження, загальна характеристика та адміністративно-господарська структура підприємства (лісництва)

1.2 Природо-кліматичні показники

1.3 Рельєф, ґрунти та гідрологічні умови

Розділ 2. Опис аналізованого типу лісу

2.1 Типоутворююча роль породи (порід)

2.2 Огляд типів лісу за участю головної породи у даному типі лісорослинних умов

2.3 Діагностична характеристика типу лісу (аналізованого типу)

2.3.1 Опис основних рис даного типу лісу

2.3.2 Характеристика можливого травостою у даному типі лісу

2.3.3 Опис відповідного типові лісу грунту

Розділ 3. Типологічний аналіз (назва типу лісу, його позначення) на основі базових даних

3.1 Визначення фактичної і потенційної продуктивності насаджень

3.2 Групування насаджень на корінні і похідні

Розділ 4. Аналіз ефективності використання типологічного потенціалу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНих ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Історія людства нерозривно пов'язана з історією природи, без цього зв'язку неможливо говорити про світову, планетарну історію. Ліс як головний компонент біосфери завжди відігравав величезну роль ужитті людини.

Первісна залежність людини від навколишнього середовища є цілковитою. Ліс годував її плодами, зігрівав, з дерева виготовляли знаряддя праці, будували житло тощо.

У наш час з посиленням використання природних ресурсів постала загроза їх виснаження. Зменшуються площі лісів та орних земель, у багатьох країнах спостерігається нестача питної води. Індустрія інтенсивно споживає запас кисню.

За даними ООН, загальна площа лісів планети становить 4,1млрд га, або 28-30% поверхні суходолу і 8-10% усієї поверхні Землі. Така лісистість є мінімально допустимою: при ній ще забезпечується нормальне функціонування біосфери. В результаті людської діяльності за останні 3 тис. років площа лісів зменшилась в півтора рази. В Україні за останні 500 років цей показник зменшився втричі. Нині їх площа становить 15,6% (це найнижчий показник у Європі). Для досягнення нормальних екологічних умов життя лісистість нашої країни необхідно збільшити до 20-25%.

Головним завданням лісового господарства є найбільш раціональне використання земель державного лісового фонду з метою отримання максимальної кількості деревини та іншої побічної продукції з одиниці лісової площі, покращення стану і підвищення якості лісів з одночасним використанням, збереження і відновлення всіх багатогранних особливостей лісу, оскільки дуже великий відсоток лісів України, особливо в лісостеповій і степові частині України, відноситься до першої групи - ліси, які виконують природоохоронні функції, лісозаготівля в яких практично відсутня. Успішне виконання цих завдань можливе при веденні лісового господарства на типологічній основі.

Лісова типологія об'єднує вчення про ґрунт, гідрологію, лісові породи і трав'янисту рослинність у взаємодії з кліматом та іншими факторами навколишнього середовища. Це наука про класифікацію лісових площ, однорідних за комплексом кліматичних і лісо-рослинних потенціальних можливостей, що однакові за лісівничими ознаками і потребують однакових лісогосподарських заходів. Таким чином, тип лісу дає можливість групування окремих за площею ділянок за спільністю ознак, що визначає конкретність і предметність, цільове спрямування і результативність комплексу лісогосподарських заходів залежно від лісо-рослинних умов.

Запропонована класифікаційна схема і діагностична характеристика типів лісу, яка рекомендується для практичного використання при лісовпорядкуванні, проведенні лісогосподарських заходів, а також при проведенні і плануванні цих робіт.

Діяльність людини протягом тривалого історичного періоду, різноманітність фізико-географічних умов та взаємодія природних процесів значною мірою вплинули на сучасний рівень лісистості і нерівномірність розміщення лісів на території України. Темпи і напрямки людської діяльності щодо зміни площі і географії лісів у різні історичні епохи визначалась рівнем розвитку продуктивних сил і характером суспільного виробництва.

Резервом подальшого збільшення лісових площ є невкриті лісовою рослинністю землі лісового фонду, еродовані сільськогосподарські землі та землі, заліснення яких підвищить продуктивність сільськогосподарського виробництва. Успішне виконання цих та багатьох інших завдань можливе лише у випадку застосування фундаментальних знань лісової типології.

Розділ 1. Загальна характеристика та кліматичні особливості лісництва

ДП «Вінницька лісова науково-дослідна станція»(див. мал. 1.1) є структурним науково-дослідним та виробничим підрозділом Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації (УкрНДІЛГА, м. Харків). Дослідна станція проводить наукові дослідження у галузі лісівництва, лісових культур, лісової селекції та є провідним науково-дослідним підприємством Подільського регіону (Вінницька, Хмельницька області). Замовниками наукових розробок є державне агентство лісових ресурсів України та лісогосподарські підприємства регіону.

1.1 Місцезнаходження, загальна характеристика та адміністративно-господарська структура підприємства

Подільську дібровну дослідну станцію засновано 16 серпня 1930 року за розпорядженням №272/2960 по Народному Комісаріату землеробства Української РСР. Станція була розташована на околиці м. Вінниці у Стрижавському лісівництві та працювала до Великої Вітчизняної війни. У 1959 році діяльність станції відновлена, а її назва змінена на Вінницьку лісову дослідну станцію. Відновлене підприємство розташувалося на території 6 га Вінницького лісництва (пункт 6 Постанови РМ УРСР від 07.04.1959 року №485).

Вінницька лісова дослідна станція була організована з метою удосконалення технології і вирощування високопродуктивних дубових лісостанів та покращення системи лісомеліоративних заходів у Подільському регіоні.

30 грудня 2003 року згідно наказу Держкомлісгоспу України №215 Вінницьку ЛНДС реорганізовано у Державне підприємство «Вінницька лісова науково-дослідна станція» (ДП ВЛНДС) шляхом приєднання Турбівського лісництва ДЛГО «Вінниця ліс» площею 2045 га та частини Якушинецького лісництва Вінницького ДЛМГ площею 539 га. У 2005 році проведене базове лісовпорядкування приєднання лісових масивів.

Територія утвореного Турбівського дослідного лісництва Державного підприємства «Вінницька лісова науково-дослідна станція» розташована у центральній частині Вінницької області (Вінницький та Липовецький адміністративні райони).

Загальна площа вкритих лісовою рослинністю земель лісового фонду становить 2274,0 га. Переважаючими деревними породами є дуб звичайний - 1105,9 га (48,6%), сосна звичайна - 641,7 га (28,2%), вільха чорна 215,0 га (9,4%), ясен звичайний - 129,3 га (5,7%). Частка інших порід - ялини європейської, модрини європейської, дуба червоного, граба звичайного, берези повислої, осики, липи дрібнолистої та тополі канадської є незначною та не перевищує 2%.

Розподіл насаджень за групами віку є нерівномірним. Найбільшу площу складають середньовікові насадження - 1071,4 га (47,1%). Площа пристигаючих насаджень становить 588,8 га (24,6%), молодняків - 368,8 га (16,2%), стиглих та перестійних насаджень - 275,0 га (12,1%). Більшість лісостанів є високо бонітетними, середньо та високоповнотними: площа насаджень та бонітету становить 409,3 га (18,2%), І - 885,1 га (38,9%), ІІ - 795,8 га (34,0%); насадження із повнотою 0,7 складають 889,3 га (39,1%), 0,6 - 718,2 га (31,6%), 0,8 - 552,5 га (24,3%).

Дендрологічний парк закладено у 1956 році на ділянці суцільно-лісосічного зрубу площею 5,9 га. у кв. 78 Вінницького лісівництва, Вінницького лісгоспзагу. Ініціатором створення дендропарку був лісничий Вінницького лісництва Паламарчук Григорій Іванович. Парку створено у вигляді прямокутника поділеного на 8 секторів з круглою галявиною у центрі. Сектори розподілені алеями, які розходяться від центральної галявини.

На території парку були висаджені саджанці місцевих та інтродукованих порід, а також отримані із різних ботанічних садів колишнього Радянського Союзу та із-за кордону (Франція, Німеччина). Всього на території парку налічувалося близько 160 видів дерев та чагарників, які розміщувалися біогрупами.

Рішенням Вінницького облвиконкому №441 від 30 липня 1969 року територія Вінницької лісової науково-дослідної станції та прилеглі насадження дендропарку були оголошені пам'яткою природи місцевого значення.

1.2 Природно-кліматичні показники

Згідно лісо-рослинному районуванню територія ЛНДС віднесена , зони широколистяних змішаних лісів лісостепу України.

Клімат району розташування ЛНДС помірно-континентальний м'якою зимою і теплим літом з достатньою кількістю опадів, необхідних д. вегетації лісової рослинності.

Дані приведені на основі матеріалів багаторічних нагляд: Немирівської, Гайсинської, Жмеринської метеостанцій.

Із кліматичних факторів, що негативно впливають на ріст і розвите лісових насаджень являються пізні весняні та ранні осінніми заморозками безсніжні зимні періоди при наявності морозів. Однак, в зв'язку з рідка повторюванням таких факторів їх негативний вплив незначний.

В цілому клімат району розташування ЛНДС цілком сприятливий для ведення лісового господарства і вирощування насаджень високопродуктивних цінних деревних порід таких як дуб звичайний, ясен звичайний, клен гостролистий, дуб червоний, горіх чорний, граб звичайний липа дрібнолиста, ялина європейська.

ВЛНДС знаходиться у м. Вінниця, Вінницької області, відповідно до місцезнаходження та географічної характеристики даної місцевості можна характеризувати як території всієї області. Вінницька область розташована в лісостеповій зоні. Рослинність області характерна для лісостепу. Лісистість території складає 13,6%. Ліси Вінниччини належать до типу середньоєвропейських лісів, з перевагою чорних змішаних лісів. Основу лісової рослинності становить граб звичайний, а до звичайних тутешніх дерев належать: дуб черешчастий, ясен звичайний, липа дрібнолиста, клен гостролистий, явір, берест, осика, тополя чорна, дика груша, дика яблуня, черемха, черешня та інші.

В області дуже різноманітна фауна: водиться багато як лісового звіра (лосі, олені, зубри, дикі свині, бобри, вовки, лиси, кози, їжаки, борсуки, куниці, тхори, зайці), так і степові звірі (безліч гризунів) та водяні (норка, видра). Безліч водяного, болотяного, лісового й степового птаства (дикі гуси й качки, чорногуз, чапля, журавель, голуби, перепелиця та ін.), бджоли в липових лісах, а в річках і озерах - розмаїття риби (короп, лящ, сом, щупак тощо). [1]

За агроґрунтовим районуванням територія господарства розташована у Лісостеповій зоні, провінція Центральна, північна підпровінція, Центрального агроґрунтового району, Вінницько-Немирівського агроґрунтового підрайону. За геоморфологічним районуванням територія відноситься до Козятинської вододільної широко хвилястої рівнини Придніпровської височини.

Клімат району діяльності ВЛНДС відноситься до помірно континентального. Зими бувають порівняно м'які. Середня висота снігового покриву коливається в межах 7-10 см. Перехід весни визначається переходом стійких середньодобових температур повітря через 0°С. Літній період в основному характеризуються помірними середньомісячними температурами. В окремі роки мають місце помітні відхилення від середніх величин. [2]

По характеру зволоження станція знаходиться в зоні достатнього зволоження. Так, річна кількість опадів складає в середньому 541 мм в тому числі за вегетаційний період (ІV-IX місяць) - 385 мм. Однак по роках і місяцях розподіл їх нерівномірний. По багаторічних даних, один раз протягом десяти років опадів випадає близько 700 мл.

Як видно з таблиці 1.1.1 за період з травня по серпень опадів випадає більше половини середньої річної норми. Найчастіше ці опади носять характер земель, з сильним вітром, що викликає суцільне вилягання насаджень. [2]

Всі наведені дані свідчать, що в районі діяльності станції опади не являються постійним та стійким елементом клімату.

Таблиця 1.1.1

Кількість атмосферних опадів в зоні діяльності станції

Показники

Місяці

За рік

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Сума атмосферних опадів, мм

23

26

28

56

35

86

112

55

86

53

55

54

679

Середньо-добові температури повітря, і °С

-5,6

-2,8

0,8

8,4

15,8

18,4

19,8

18,4

12,2

7,4

2,4

-3,3

7,2

Показники

Місяці

За рік

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Сума атмосферних опадів, мм

23

26

28

56

35

86

112

55

86

53

55

54

679

Середньо-добові температури повітря, і °С

-5,6

-2,8

0,8

8,4

15,8

18,4

19,8

18,4

12,2

7,4

2,4

-3,3

7,2

За багаторічними даними місцевої метеостанції середньодобова річна відносна вологість повітря становить 80%. В травні 69% і 88% в грудні і січні. Нижче 20%, хоч і рідко буває вологість повітря в квітні місяці і перші дні травня. За багаторічними спостереженнями переважаючими вітрами в районі станції є західні, складають 19% по відношенню до восьми інших напрямків. Потім ідуть вітри північно-західному напрямку - 16%, в мінімуму спостерігаються північно-східні вітри - 3%, інші напрямки 9-14%. [3]

1.3 Рельєф, ґрунт та гідрологічні умови

Положення ВЛНДС в системі одиниць фізико-географічного районування країни наступне:

· фізико-географічна країна - південний захід Східноєвропейської рівнини;

· фізико-географічна зона-Лісостеп;

· фізико-географічний край - Дністровсько-Дніпровський лісостеповий край ;

· фізико-географічні області - Північно-придніпровська височинна область, Придністровсько-Східноподільська височинна область, Середньобузька височинна область, Південно-подільська височинна область.

На території області поширені лісостепові височинні розчленовані, лісові і лісостепові височинно-рівнинні розчленовані, луко-широколистяно-лісові височинні розчленовані та терасовані, заплавні ландшафти. Несприятливими фізико-географічними процесами, які спостерігаються на території області, є карстоутворення, лінійна ерозія, підтоплення, зсувоутворення, площинний змив, просадочні процеси.

Ґрунти в північно-східній частині Вінницької області поширені головним чином чорноземні, в центральній - сірі та світло-сірі, на південно-сході і в придністровських районах - чергування потужних чорноземів з опідзоленими ґрунтами. [4]

У Вінницькій області - густа мережа річок, що належить до басейнів трьох великих рік - Південного Бугу (приблизно 62% території), Дністра (28%) та Дніпра (10%). Вони мають переважно снігове й дощове живлення і належать до типу рівнинних. Взагалі у області протікає 241 річка. Найбільшою річкою, що на значному протязі (317 км) протікає по території області і ділить її на дві майже рівні частини, є Південний Буг, який у межах області приймає 14 приток з лівого боку і стільки ж з правого. Найбільші притоки: Згар, Рів, Дохна, Соб, Снивода, Постолова, Десна. На південномузаході, на межі з Чернівецькою областю і Молдовою, протікає друга за розмірами річка України - Дністер. Притоки: Мурафа, Немиця, Лядова. До бассейну Дніпра належать річки крайнього північного сходу області. Вони тільки частково протікають по території області: Рось, Оріхова і Роставиця. До внутрішніх вод області належать численні ставки та водосховища. Тут налічується більше 2500 ставків, загальна площа їх перевищує 20 тис. га. У області розташовано 60 водосховищ. Найбільші водосховища - Ладижинське, Сандрацьке, Сутиське і Дмитренківське. Болота на території Вінниччини розташовані по долинах річок. Найбільше боліт у північній і середній частинах області. Найбільші площі боліт є вздовж Згару, Рову, Рівця, Собі, Соврані, Постолової, Десни. [5]

Розділ 2. Опис аналізованого типу лісу

З метою вивчення і практичного використання лісових масивів виникає потреба групувати їх у більш-менш однорідні ділянки, які помітно відрізняються одна від одної. У лісівничій практиці такі елементарні однорідні ділянки лісу називають насадженнями. Основним компонентом лісового насадження і найважливішим об'єктом господарської діяльності є деревостан. Деревостани розрізняються і оцінюються за такими ознаками: походження, склад, форма, вік, середні діаметр і висота, повнота, густота, бонітет, запас, приріст і товарність. Поряд з цими ознаками насадження оцінюються за типом лісо-рослинних умов і типом лісу.

Лісове насадження - це ділянка лісу однорідна за деревною, чагарниковою рослинністю та живим надґрунтовим покривом. Є головним складовим елементом лісу. У насадженні виділяють такі яруси: деревостан, підріст, підлісок, живе надґрунтове вкриття, які разом із поза ярусною рослинністю складають наземну частину лісу.

За походженням лісостани бувають природного походження, тобто такі, що з'явилися із насіння або порослі природним шляхом, а також штучного походження, тобто створених людиною шляхом висіву насіння або садіння молодих рослин. Якщо дерева у деревостані мають різницю у віці, яка не перевищує тривалості одного класу віку, такий деревостан вважається одновіковим.

Штучно створені деревостани часто бувають одновіковими. При більшій різниці - різновіковим. Наш деревостан одновіковий. Чим краще ґрунтово-кліматичні умови для тієї чи іншої породи, тим активніше відбувається ріст дерев у насадженні та швидше накопичується органічна маса - деревина. Тому бонітет деревостану вважається показником продуктивності деревостану. Чим більша середня висота деревостану у певному віці, тим вищий і клас бонітету.

Таблиця 2.1

Площі природних та штучних насаджень

Тип лісу

Площа природних насаджень, га

Площа лісових культур, га

Д2ГД

43,3

2,6

Д4ВЛЧ

23,4

30,2

ДЗГД

6,4

24,5

Всього

73,1

57,3

Аналіз наведених даних табл. 2.1 показує, що у даному лісовому масиві більш поширеними є природні насадження. Тоді як, лісові культури займають меншу площу.

2.1 Типоутворююча роль порід

Лісова типологія - це частина лісознавства, яка займається вивченням питань діагностування, виділення і класифікації типів лісу та лісо-рослинних

умов, як природної основи ведення лісового господарства.

Головними і визначальними факторами екологічного середовища для здійснення класифiкацiї лiсо-рослинних умов згідно з лiсiвничою типологiєю є вологiсть, трофнiсть (родючiсть) ґрунту i клiмат. Екологiчнi фактори по-рiзному впливають на рослини. В той же час кожнiй деревнiй породi властивi певнi риси свiтло і волого-вибагливості, вiдношення до тепла та ґрунтової родючостi.

Основним фактором просторових зв'язкiв мiж лiсом i середовищем є трофогенний ряд, який вiдображає за рiвнозначних умов зволоження механiчний склад ґрунту та його родючiсть. У межах трофогенного ряду кварцевi пiски змiнюються супiсками, суглинками i глинами. Такий ряд ґрунтів зумовлює різноманітність корiнних деревостанiв: на пiсках - сосняки низьких бонiтетiв (А - бори); на глинистих пiсках дубово-березово-сосновi високих бонiтетів (В - субори); на багатих ґрунтах - з домiшкою дуба, липи, клена (С - складні субори або судіброви); на суглинистих i глинистих ґрунтах - дубняки високих бонiтетiв (D - діброви).

Бори (А) на рівнинній території України представлені сімома типами лісу, які займають 13% площі лісового фонду України. У складі свіжих, вологих і сирих сосняків є одинична домішка берези бородавчастої, немає її в сухих і дуже сухих типах. Дуже сухі соснові бори рідко зустрічаються тільки в степу, а сирі і мокрі - переважно в лісовій зоні.

Сосняки борів в залежності від географічного місцезростання і типу лісу істотно відрізняються за станом дерев, їх ростом і відновленням. Ці відмінності притаманні кожному типу лісу, що формується в різних лісо-типологічних областях - Полісся-Лісостеп-Степ. У столітньому віковому циклі середній приріст сосни у свіжому сосновому бору в Лісостепу коливається по роках від 3,5 до 5,7, у Поліссі - від 2,9 до 5,2, у Степу від 2,6 до 4,6 м/га. Істотну господарську значимість мають свіжі і вологі соснові бори в лісовій зоні, а свіжі і сухі - у лісостепу. Вони вивчені краще за інші борові типи сосни.

Місцезростання відносно бідні, за багатьма властивостями близькі до борів. Усі види деревної, чагарникової і мохо-лишайникової рослинності, властиві борам, звичайні й у суборах. Але поряд з оліготрофною боровою рослинністю в суборах велику роль відіграють більш вимогливі до ґрунту мезотрофні види, які свідчать про підвищену родючість ґрунту, що виражається порівняно кращим ростом деревних порід. Субори формуються переважно на легких піщаних або супіщаних ґрунтах, але більш глинистих, ніж борові піски.

Субори можуть формуватися на сильно змитих ґрунтах, на осипах і виходах материнських порід. Субори поширені по всіх лісо-типологічних районах і займають близько 24% лісових земель держлісфонду. Найбільші площі зайняті ними в Поліссі. Поширення типів лісової ділянки визначається в основному ступенем вологості клімату. Сухий субір (1,3%) - це тип Степу і

Лісостепу, свіжий субір (13,0%) поширений в Поліссі і Лісостепу, вологий (6,3%), сирий (2,3%) і мокрий (0,8%) - переважно в Поліссі. Для суборів характерною є двоярусна будова корінних типів деревостану: перший ярус утворює сосна з домішкою берези, другий - дуб і ялина (у її природному ареалі).

У трав'яному покриві суборів поряд з боровими оліготрофними видами з'являються більш вимогливі види, найбільш характерними з яких є орляк, грушанки, буквиця. У моховому покриві суборів більш рясними стають рітідіадельфус трикутний, гілокоміум, перистий мох і менш рясними - лишайники.

Відносно багаті місцезростання. Ґрунти супіщані, інколи піщані з прошарками суглинків і супісків; нерідко суглинки невеликої потужності; болота перехідного типу. Рослинність - із оліго-, мезо- і мегатрофів, причому більш потужно розвинуті оліго- і мезотрофи, а рослини дрібніші (нижні деревні яруси і трав'яний покрив) являють собою переважно мезо- і мегатрофи. Родинні групи типів лісу - сугруди, судіброви, субучини. сувільшини, сурамені.

В умовах сугрудів відзначається найбільше різноманіття типів лісу. На рівнинній території України нами встановлений 41 тип лісу шести груп вологості. Найбільшим типологічним різноманіттям відрізняються зони лісова і степова. У області вологого клімату формуються в основному типи лісу вологого і свіжого едатопів, в сухому - переважно свіжого і сухого. Велике різноманіття типів лісу сугрудів, як і інших трофотопів, відзначається за рахунок інтразональних типів - аренних, заплавних, байрачних.

Значна частина сугрудових типів, особливо сухих, має дигресивне походження і представлена грудовими підтипами. Лісо-типо-утворюючими породами виступають: дуб звичайний і скельний, бук лісовий, сосна звичайна, ялина звичайна, вільха чорна, тополя - осокір і біла, верби та властиві їм супутні деревні і чагарникові породи. Нижче наводиться загальна характеристика найбільш виражених сугрудових типів лісу.

Груди об'єднують найбільш родючі місцезростання. Вони займають 35% лісовкритої площі рівнинної частини України - великі ділянки на плато, у балках і долинах річок. Ґрунти - від сірих лісових і деградованих чорноземів до дерново-підзолистих і бурих лісових. За механічним складом суглинисті, рідше супіщані і піщані добре гумусовані, підстилаються суглинками та глинами.

Корінні деревостани представлені переважно мегатрофними породами - ясенем, ільмовими, вільхою чорної, вербами. Дуб (мезотроф) і породи другого ярусу - граб, клени, липа досягають у грудах максимальної продуктивності. Для підліску характерні бузина чорна, бруслина європейська, ліщина, клен татарський. Важливішою відмінною ознакою трудових місцезростань є повна відсутність оліготрофних і мезотрофних видів у складі трав'яного покриву.

У підліску та надґрунтовому покриві переважають види, звичайні в сугрудах: копитняк, яглиця, маренка запашна, осока волосиста, зірочник ланцетолистий, медунка лікарська, але відсутні орляк, грушанки, пахучка, буквиця та ін., властиві суборам і сугрудам. Найбільш характерними для грудів є види: зубниця, арум, аїр, жовтяниця, плющ, шавлія клейка, переліска багаторічна, підлісник європейський, живокіст лікарський.

Переважаючим типом лісу є свіжі соснові складні субори. У Лісостепу вони займають дещо підвищені у мезорельєфі місце оселення з добре дренованими ґрунтами. Він є одним з найбільш розповсюджених едатопів. Корінні лісостани багатоярусні, у них перший ярус утворює сосна, яка має у даному типі місце оселення оптимальні умови для росту, її насадження не бувають нижче І класу бонітету, а, як правило, ростуть за ІА- IВ бонітетами.

Другий ярус дерево стану формується з дуба, який займає до ѕ висоти соснового ярусу, а іноді й входить до складу першого ярусу. Третій ярус формують дика груша та лісова яблуня, які часто ростуть поодиноко. У підліску - ліщина, бруслина бородавчаста та європейська, свидина, глід, клен татарський, бузина.

В умовах свіжого складного субору разом із сосною перший ярус може утворювати і ялина, причому частка ялини може бути різною - від сосняків з домішкою ялини до ялинників з домішкою сосни. У складі лісостанів ростуть також береза і осика.

Природне поновлення на суцільних вирубках проходить за рахунок порослевого листяних порід та розмноження берези насіннєвим способом. Осика поновлюється рясними кореневими паростками. Поновлення сосни за даних умов - ускладнене.

Живий надґрунтовий покрив формують борові, суборові та дібровні види рослин.

вінницький лісорослинний корінний похідний

2.2 Огляд типів лісу за участю головної породи у даному типі лісо рослинних умов

Таблиця 2.2.1

Основні типи лісу за участю дуба

Типи лісо-рослинних умов

Типотвірна порода

Характерна кліматична домішка

Назва типу лісу

Склад корінного деревостану

Груд (діброва)

Дуб звичайний

Ясен звичайний, граб.

Свіжа грабова діброва

8Д2Г

Груд (діброва)

Дуб звичайний

Дуб,ясен

Сирий чорно-вільховий груд

8Д4В

Груд (діброва)

Дуб звичайний

Ясен, граб,

Волога грабова діброва

8Д2Г

Отже, як видно з таблиці, усі дані типи лісу характеризуються добрим зволоженням, високими показниками продуктивності ґрунту. Основними типотвірними породами виступають дуб звичайний, вільха чорна. Усі вони відносяться до штучно створених насаджень і не можуть вважатися корінними.

2.3 Діагностична характеристика типу лісу

Свіжа грабова діброва (Д2ГД) поширена по всій лісовій зоні, за винятком східної частини Придеснянського району; займає Придніпровські райони Лісостепу. Геоморфологія: підвищені місцеположення, плоскі верхні частини вододілів, схили. Ґрунти: в Поліссі - дерново-підзолисті суглинкові на лесах або на морені, на Волино-Придністров'ї - сірі лісові на лесовидних суглинках, інколи чорноземи опідзолені.

Сирий чорно-вільховий груд (Д4ВЛЧ) зустрічається фрагментами в комплексі з - ВЛЧ. Геоморфологія: заплави річок (притерасні пониження), РГВ до 0,5 м, в сухий час року - до 1,0 м. Ґрунти: заплавні лучні оглеєні на суглинкових алювіальних відкладеннях..

Волога грабова діброва (Д3ГД) поширений повсюдно до висоти 400м н. р. м. (500). Сірі лісові ґрунти, опідзолені, потужні, (понад 1.3 м) на лесовидних суглинках (карбонатних і безкарбонатних) і глинах, часто оглеєні.

2.3.1 Опис основних рис даного типу лісу

За цією характеристикою даний ліс розподіляється на три основних зони в яких є певний деревостан з основною деревною породою та певною домішкою:

Свіжа грабова діброва (Д2ГД)

Деревостан: у першому ярусі дуб звичайний з домішкою ясена звичайного, в'яза шорсткого (ільма), берези повислої, осики, явора, береста, черешні (останні дві породи і ясен переважно на Поділлі); у другому - граб, липа, клени гостролистий і польовий, груша, яблуня. В Придністров'ї, Опіллі та Західному Поділлі як домішка бере участь дуб скельний. Бонітет II або І (останній частіше на Поділлі).

Склад деревостану 7Д1Б2Г+Ос або 4Д1Яс1Яв4Г. Перша ділянка характерна для Полісся, ацидофільний варіант; друга ділянка звичайна для Поділля (кальцієфільно-нітрофільний - ясеневий варіант), походження природне.

Підлісок з ліщини, бруслини, бузини чорної, свидини, зрідка - шипшина, глід, горобина, клен татарський. Трав'яний покрив: зірочник лісовий, копитняк, зеленчук, печіночниця звичайна, медунка темна, осоки волосиста і пальчаста, фіалка дивна, купина багатоквіткова, маренка запашна, розхідник звичайний, грястиця збірна, гравілат міський, підмаренник проміжний, тонконіг дібровний, куцоніжка лісова. Похідні типи деревостану: грабняки, осичники та лісові культури - ялинники, сосняки, дубняки.

Сирий чорно-вільховий груд (Д4ВЛЧ)

Деревостан: вільха чорна або верба (у стариць), в домішку дуб, ясен, осика, в'яз, берест, тополя біла і осокір. Підлісок: верби пурпурова, п'ятитичинкова та інші, калина, черемха. Трав'яний покрив: вовконіг, безщитник жіночий, калюжниця болотна, кропиви дводомна і пухнаста, чистеці лісовий і болотний, хміль, паслін солодко-гіркий, розхідник, череда трироздільна, ожина сиза, гравілат річковий, шоломниця, валеріана лікарська, яглиця, хвощ великий, осока повисла, м'ята водяна, конвалія та ін.

Волога грабова діброва (Д3ГД) Деревостан: Дуб звичайний І бонітету з домішкою кленів, липи, черешні, Ільма. В другому ярусі панує граб. Підлісок рідкий і погано розвинутий із ліщини, свидини, бруслини, калини, вовчих ягід звичайних. Відновлення дуба погане. У покриві переважають мегатрофні мезофіти: яглиця, осока волосиста, плющ, щитник чоловічий, в западинах розрив-трава звичайна, квасениця, вороняче око, тонконіг лісовий, медунка темна, розхідник звичайний, зірочник ланцетовидний.

2.3.2 Характеристика можливого травостою у даному типі лісу

Для визначення типів лісу використовують комплекс різноманітних ознак, які відображають тісний зв'язок між рослинністю і умовами виростання. Чим більша кількість індикаторів підтверджує цей зв'язок, тим повніше і достовірніше розуміння лісо-рослинних умов ділянки, тим достеменніше встановлення типу. Головний критерій, який дає право віднести дану ділянку лісу до того чи іншого типу лісу - рослинність.

Характерні види-індикатори властиві тільки певним типам лісу і не зустрічаються в інших. Види з широким екологічним ареалом можуть зустрічатися в різних едатопах. Тому при користуванні трав'яними рослинами як індикаторами враховують постійність, сталість, тривалість, рясність, їх життєві форми. Наприклад, в борах росте виключно оліготрофна рослинність: чебрець (чебрик), нечуйвітер волохатий, оленячий мох, верес, плеуроцій Шребера, чорниця, брусниця, буяхи (лохина), в суборах, крім оліготрофів, які часто формують основний фон надґрунтового покриття, зустрічаються також мезотрофи: орляк, грушанки, буквиця, медунка вузьколиста, плаун (п'ядич); в сугрудах у надґрунтовому покритті зустрічаються види всіх трьох груп трофності: олігрофи, мезотрофи і мегатрофи, але з переходом до більш бідних підтипів кількість олігротрофів збільшується, а в напрямку більш багатих - зменшується або вони зовсім зникають; для грудів характерне покриття виключно із мегатрофів: яглиця, копитень, зірочник, квасениця, медунка, безщитник жіночий.

Трав'яний покрив є чудовим показником вологості ґрунту. Він відбиває не короткочасні зміни вологості, які відбуваються під впливом дощів або посух, а більш-менш тривалий стан ґрунту за зволоженням. В дуже сухих типах росте ксерофітна і ксеромезофітна рослинність: ковила, безсмертник піщаний (цмін), оленячий мох, нечуйвітер волохатий; в сухих, крім згаданих видів, з'являються мезофіти: брусниця, зелені мохи, орляк, зірочник, чина; в свіжих типах на фоні мезофітів зрідка можна знайти мезоксерофіти: котячі лапки, скабіозу жовту, таволгу шестипелюсткову, ломиніс, які дуже розростаються на полянах. Вологі типи відрізняються від свіжих відсутністю ксеромезофітів і наявністю мезогігрофітів, таких, як зозулин льон, молінія голуба, плаун, чемериця біла, безщитник жіночий, жовтяниця черговолиста; в сирих типах, крім мезогігрофітів і мезофітів, зустрічаються гігрофіти: гадючник, розрив-трава звичайна, вовконіг, а для мокрих типів характерна рослинність із гігрофітів: пушиця, журавлина (клюква), мохи сфагнові.

Роль трав'яних рослин по-різному характеризує лісорослинні умови і вони виступають в різних аспектах. У типологічному плані виділяють такі групи рослин: характерні види - це рослини-індикатори, які властиві окремим типам і не зустрічаються в інших. Нижче подані можливі типи рослинного покриву для даного типу лісо-рослинних умов.

Веснівка дволиста

Грястиця збірна

Печіночниця звичайна

Зірочник лісовий

2.3.3 Опис відповідного типові лісу ґрунту

Надійною допоміжною ознакою є ґрунти, їх тип, механічний і хімічний склад, глибина залягання підґрунтових вод, товщина ґрунту. Механічний склад - найважливіша допоміжна ознака для визначення багатства ґрунту. В різних кліматичних умовах залежно від типу ґрунтів їх механічний склад і ступінь родючості співвідносяться по-різному. Тому таке співвідношення повинно враховуватись стосовно до кожного кліматичного району.

До допоміжних ознак відносяться також генетичні горизонти ґрунту. Так, підзолистий горизонт добре виражений у вологих і сирих типах; горизонт вимивання - у вологих і подекуди в сирих; підзолистий та ілювіальний горизонти в свіжих і сухих типах вирізняються нечітко або зовсім відсутні; близьке залягання глеєвого горизонту характерне для сирих і мокрих типів; у свіжих едатопах слідів оглеєння до глибини 1.5м не виявляється; торф'яний горизонт - добра ознака сирих і мокрих типів.

Закономірний зв'язок між рельєфом і едатопами дозволяє користуватись рельєфом як допоміжною ознакою для визначення групи вологості типу. Однак він має, як правило, місцеве значення, ним добре керуватись у гірських умовах.

Іноді допоміжні ознаки є єдиними, тоді вони набувають значення провідних. Так, при визначенні лісорослинних умов степових ділянок, провідними ознаками виступають рельєф, тип ґрунту, рівень закипання карбонатів. Лісопридатність засолених місцеоселень визначається за глибиною залягання горизонту токсичної солі.

Діагностика типів умов місцезростання і типів лісу в гірських умовах має свою специфіку. Необхідно враховувати, що при формуванні едатопів у горах велике значення має їх топографічне положення. Складний рельєф, строкатість родючості ґрунту, велика різноманітність температурних і кліматичних умов, зумовлених топографічним положенням і висотою місцевості над рівнем моря, визначають багатство типів, та їх різноманітність. Чим крутіший схил, тим інтенсивніше змивання ґрунту, тим сухіше і бідніше місцеоселення. На південних схилах формуються більш сухі едатопи, а при значній стрімкості і змитості грунту, до того ж, - бідніші. На північних схилах формуються кращі умови місце-виростання з холодним і вологим кліматом. Велике визначальне значення має і вітрова експозиція.

Будова цілинного дерново-підзолистого ґрунту така:

Нл - лісова підстилка потужністю 3-5 см;

Не - гумусово-елювійований, світло - сірий або білястий, потужністю 5 - 30 см, дрібногрудкуватий з горизонтальною подільністю; перехід помітний.

Е - підзолистий, у вигляді плям або суцільний, потужністю до 30см, білястий або зовсім білий, плитчастий, пластинчастий або лускуватий, часто зустрічаються конкреції К (ОН) 3 із домішками гумусу й глинистих часток; перехід поступовий.

Рис. 2.3.3.1 Профіль дерново-підзолистого ґрунту

І - ілювіальний, темно-бурий. (у легких - червонувато-бурий), щільний, грудкувато-призматичний або горіхуватий, потужністю 20-120см, затікання органо-мінеральних колоїдів; Р - материнська порода.

Розділ 3. Типологічний аналіз (назва типу, його позначення) на основі базових даних

Тип деревостану - найменша і найконкретніша одиниця лісівничо-екологічної типології. Це сукупність ділянок лісу, подібних за домінуючою породою деревного ярусу. Вони визначаються в межах типу лісу і можуть бути корінними і похідними. Корінний деревостан разом з корінною формою надґрунтового покриття є критерієм для виділення типу лісу. Корінні лісостани формуються в умовах незайманого, непорушеного лісу, похідні - на місці корінних під впливом стихійних явищ (лісові пожежі, вітровали, господарча діяльність). У процесі природної зміни лісостанів умови місцезростання, як правило, не порушуються або швидко відновлюються до початкового едатопу, і похідні лісостани поступово трансформуються в корінні. Для кожного типу лісу характерний один корінний лісостан, а похідних може бути декілька. Не враховуючи цього, ботаніки виділяють в одному типі лісу декілька типів фітоценозів, називаючи їх типами лісу. В цьому одна із суттєвих відмінностей лісівничої і фітоценологічної шкіл лісової типології. Насправді похідні лісостани являють собою форми зміни (порушення або відновлення) корінних асоціацій і повинні класифікуватись у межах кожного типу лісу за домінантними видами і характерною домішкою деревостану, підліску і трав'яного покриття. При визначенні типів лісостанів необхідно з'ясувати причини їх утворення, генезис, бо в лісовпорядкуванні вони є об'єктом організації господарства.

Доповнюючою типу лісостану таксономічною одиницею лісівничої типології є форма покриття, яка відображає склад напівчагарникової, трав'яної, мохово-лишайникової рослинності. На вирубках у процесі їх заростання виділяють типи травостанів, їх визначення необхідне для проектування заходів щодо відновлення лісу на таких ділянках. Вихідними показниками для репрезентативного типологічного аналізу того чи іншого типу лісу служать не тільки рельєф, висота над рівнем моря, грунтово-гідрологічні умови, але й дужа важливим фактором є таксаційні показники, які відіграють основну роль при оцінці якісних показників (фактична та потенційна продуктивність, запас, бонітет, повнота) лісостанів. Лісівничо-таксаційна характеристика ділянок деревостанів типу лісу Д2ГД наведена в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Лісівничо-таксаційна характеристика деревостанів

№ ділянки

Площа, га

Склад деревостану

Вік, роки

Бонітет

Повнота

Запас на 1 га м3

Запас на ділянці, м3

Загальний запас

Тип деревостану

1-10

2,1

8Дз2Яз

До10

І

1,00

28,57

60

6

Похідний

11-20

5

6Дз3Яз1Гз

11-20

ІІ

1,00

10

50

5

Похідний

21-30

7

6Дз4Сз+Бп

21-30

І

1,00

167,5

1172,5

117

Похідний

31-40

50,3

5Дзв3Гзв

31-40

ІІ

1,00

202,1

10165,6

1016

Похідний

41-50

290,8

7Дз3Сз+Бп

41-50

ІІІ

1,00

218,9

63656,1

6366

Похідний

51-60

11,5

7Дзв2Яє1Гзв

51-60

ІІ

1,00

286,4

3293,6

329

Похідний

61-70

34

10Дз+Сз

61-70

І

1,00

96,5

3281

328

Похідний

71-80

35,6

5Дзв5Яє + Лпд

71-80

ІІ

1,00

322,7

11488,1

1149

Похідний

81-90

97,3

5Дзв3Яє2Гзв

81-90

ІІ

1,00

337,8

33036,8

3303

Коріний

91-100

9,6

6Дзв4Гзв

91-100

І

1,00

370,5

3556,8

356

Коріний

101-110

93,6

6Дзв2Ос2Гзв

101-110

ІІІ

1,00

287,5

26910

2691

Похідний

111-120

30,5

3Дзв3Яє4Гзв

111-120

ІІ

1,00

275,9

8414,9

842

Коріний

121-130

2,1

5Дз2Ялє3Гзв

121-130

І

1,00

190

399

40

Коріний

131-140

1,1

6Дз+4Сз

131-140

ІІ

1,00

200

220

22

Коріний

Всього

670,5

16570

3.1 Визначення фактичної і потенційної продуктивності насаджень

Потенціальна продуктивність лісів означає максимально можливу продуктивність у конкретних лісо рослинних умовах при найповнішому їх використанні. У будь-якому географічному районі при кліматичних умовах, які склалися, ґрунтовий покрив неоднорідний, на відносно невеликих територіях зустрічаються ґрунти з різною родючістю. Залежно від цього і знаходиться продуктивність лісостанів.

Прикладів цього досить, навіть, навколо нас: сосна звичайна має в Ілінецькому лісництві переважно 1а клас бонітету, а за кілька десятків кілометрів, наприклад, у Дашівському, не вище 1 і т.д.

Якщо аналіз стану лісових насаджень свідчить про велику різницю в продуктивності лісів однієї й тієї ж породи, то не можна вести орієнтацію на якісь середні показники та "середній" зміст лісовирощування. Для осмислення дії факторів життєздатності тієї чи іншої деревної породи потрібно знати її відношення до світла, тепла, вологи, елементів живлення тощо. Крім цього, необхідно враховувати, як воно змінюється з віком, знати діапазони екологічних умов, у яких забезпечується кращій ріст.

При цьому слід не забувати, що біоекологія деревної породи відрізняється від біоекології насаджень, які утворює та чи інша деревна порода, або входить до їх складу. Якщо насадження буде мішаним, то його біоекологія не буде сумою біологічних властивостей порід, що його утворили. Потрібно враховувати дію окремих порід на ґрунт, взаємодію між собою тощо. Слід також знати (за В.С. Шумаковим, 1963) будову надземної та підземної частини порід, їх продуктивність.

Для пошуку можливостей вирощування високопродуктивних лісових насаджень потрібно також вивчити фактори, які лімітують можливості одержання високої продуктивності (лімітуючі фактори).

К.Б. Лосицький аналізував вплив кліматичних факторів за такими показниками: середня річна температура повітря, абсолютний мінімум температури повітря, сума активних (понад 10°С) температур повітря, радіаційний баланс (кДж/см-2*рік-1), кількість атмосферних опадів за рік та за вегетаційний період, континентальність клімату при встановленні оптимального режиму для дуба звичайного.

Після детального дослідження був запропонований як комплексний показник -- радіаційний індекс сухості Будико (або показник кліматичних умов зволоження). Цей показник у кДж показує співвідношення між радіаційним балансом та сумою опадів за рік чи за вегетаційний період. Оптимальними для деревної рослинності будуть умови, де радіаційний індекс сухості наближається до 1,0 (коливання 0,8-1,2). Ці та інші дані використовуються при підборі еталонних лісів.

Еталони ліси зустрічаються досить рідко. Щоб вони стали дійсно зразками кращих насаджень, необхідно проводити ряд заходів щодо доведення їх до еталонних. Частіше зустрічаються насадження, які різною мірою наближаються до еталонів. їх називають господарсько-доцільними.

Таблиця 3.2

Типологічний потенціал ВЛНДС лісництва і ступінь його використання

№

Вікові групи, роки

К-ть ділянок

Площа, га

Запас, д.м3

Середні

Типологічний еталон

Потенц. запас, д.м3

Використ.типологічного. потенціалу,%

Запас,м3/га

Приріст м3/га

Склад

Повнота

При-ріст м3/га

Запас,м3/га

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

1

До10

2

65

3564

19

4

8Дз2Яз

1,0

4,2

30

6174,0

70,1

2

11-20

1

205,8

4380,0

21.0

4, 20

6Дз3Яз1Гз

0,9

3,2

80

5600,0

77,9

3

21-30

6

70,0

4365,0

62,0

4,1

6Дз4Сз

0,8

5,4

90

3804,0

99,4

4

31-40

20

42,3

3785,0

90,0

2,1

5Дзв3Г

0,7

7,2

150

9570,0

83,3

5

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены