Вирощування озимої пшениці

Енергозберігаючі й екологічно доцільні технології. Технологія Миронівського інституту пшениці ім. Ремесла. Ця технологія спрямована на підвищення врожайності озимої пшениці при одночасному скороченні прямих виробничих витрат на її вирощування. Дотримання рекомендацій розробників технології забезпечує зниження собівартості 1 ц зерна до 15 % порівняно з вирощуванням пшениці за існуючою інтенсивною технологією. Рекомендована для впровадження і бурякосіючих господарства Лісостепу України.

Обробіток ґрунту здійснюють після багато- та однорічних трав, гороху та кукурудзи, вирощуваної на силос або зелений корм, залежно від обраного попередника, забур'янення поля, зволоженості ґрунту та строків сівби озимої пшениці. При розміщенні озимої пшениці після багато- і однорічних трав та їх збиранім за 2,5 - 3 місяці до сівби пшениці застосовують лущення і з відростанням бур'янів -- оранку в агрегаті з котками і боронами на глибину після багаторічних трав 25 - 27 см, однорічних 20 - 22 см. Не слід запізнюватися з проведенням оранки, бо це може викликати зниження врожайності пшениці до 10--15 ц/га. Якщо попередником пшениці є горох, який зібрали за 50 - 60 днів до сівби озимих, то в роки, сприятливі за зволоженням, проводять лущення і оранку на глибину 18 - 20 см; у роки недостатнього зволоження -- поверхневий обробіток дисковими знаряддями або культиваторами-плоскорізами в агрегаті з голчастими боронами БИГ-3 на глибину 12 - 14 см. Після збирання кукурудзи, яку скошують на силос незадовго до сівби пшениці, площу розпушують з подрібненням післяжнивних решток важкими дисковими боронами. При запізнілому проведенні оранки ґрунт може не досягти оптимальної щільності, а в роки недостатнього зволоження це призводить до його подальшого пересушування.

Зорані і поверхнево оброблені поля підтримують до сівби пшениці в чистому від бур'янів та розпушеному стані, застосовуючи культивацію з боронуванням.

Ресурсозберігаюча технологія передбачає раціональне застосування під озиму пшеницю органічних і мінеральних добрив. При розміщенні пшениці після багато- і однорічних трав гній (ЗО т/га) та фосфорно-калійні добрива (Р₄₅К₄₅) вносять під основний обробіток ґрунту; азотними (N₆₀) -- двічі підживлюють пшеницю, вносячи їх половинними дозами на II -- III та VIII етапах органогенезу. Пшениця після гороху та кукурудзи використовує післядію гною, внесеного під попередні культури (кукурудзу на зерно, цукрові буряки), і забезпечується внесеними під основний обробіток ґрунту фосфорно-калійними добривами: після гороху з розрахунку Р₆₀К₆₀, після кукурудзи Р₉₀К₉₀. Азотом посіви пшениці після гороху задовольняються при підживленні рослин азотними добривами дозами N₃₀ на І - III етапах органогенезу та N₃₀ на VIII етапі. Пшеницю, висіяну після кукурудзи, підживлюють азотом тричі: рано навесні (N₃₀), на II -- III етапі (N₆₀) та на VIII етапі органогенезу (N₃₀).

Для сівби використовують відсортоване, добре очищене і протруєне кондиційне насіння, яке має схожість 92 % і вище, чистоту -- не менше 98 %. Починають висівати при встановленні середньодобової температури 14 - 16 °С, дотримуючись рекомендованої послідовності: у перші дні сіють пшеницю після кукурудзи на зелений корм та силос, продовжують сівбу після гороху і закінчують -- після багато- та однорічних трав і попередників, під які внесено підвищені норми органічних та мінеральних добрив. Сівбу закінчують за 8 -- 10 днів.

Норма висіву пшениці при сівбі після трав, гороху -- 4-5 млн, після кукурудзи та інших непарових попередників 5,5 -- 6 млн шт. схожих зерен на 1 га. Загортають насіння на глибину 4 -- 6 см, в суху осінь -- на 7 - 8 см.

Догляд за пшеницею в основному аналогічний рекомендованому за інтенсивною технологією. До головних відмінностей належать такі:

*для запобігання пошкодженню сходів пшениці личинками хлібної жужелиці, озимої совки, дротяників, прихованостеблових шкідників та інших в рядки під час сівбі вносять гранульовані інсектициди на суперфосфаті (1,6 %-й БІ-68, 5 %-й волатон та базудин), тоді не треба буде використовувати для захисту рослин від шкідників в осінній період хімічні засоби;

*хімічні засоби боротьби з бур'янами застосовують у сівозміні не безпосередньо в посівах пшениці, а на площах попередніх культур -- цукрових буряків, кукурудзи на зерно, під які здебільшого вносять гній з наявністю великої кількості насіння бур'янів; на посівах пшениці після кукурудзи на силос або зелений корм, гороху із застосуванням поверхневого обробітку ґрунту без вивертання насіння бур'янів на поверхню значно зменшується забур'яненість і відпадає потреба у використанні гербіцидів;

*для більшої реалізації потенційної родючості та підвищення продуктивності ріллі проводять диференційований допосівний обробіток ґрунту, який сприяє скороченню виробничих витрат на формування врожаю пшениці.

Ці та інші агротехнічні заходи, передбачені ресурсозберігаючою технологією, одночасно вирішують кілька важливих виробничих завдань: сприяють підвищенню врожайності та якості зерна пшениці, зниженню собівартості вирощеної продукції та забруднення навколишнього середовища шкідливими хімічними речовинами, засобами захисту пшениці від хвороб, шкідників та бур'янів.

При зрошенні пшениці створюються сприятливі умови для росту бур'янів, поширення хвороб і шкідників. Це вимагає посилення захисту посіву з використанням гербіцидів, фунгі- та інсектицидів.

Посіви середньорослих і напівкарликових сортів пшениці, чисті від бур'янів, збирають прямим комбайнуванням при вологості зерна 17- 18 %; високорослі, забур'янені -- роздільним способом, скошуючи їх у валки з настанням вологи зерна близько 30 %.

Обмолочене й очищене зерно зберігають при вологості 14 - 15 %.

Мінімізований біологічний агрокомплекс вирощування пшениці. На кафедрі рослинництва і кормовиробництва Уманської сільськогосподарської академії опрацьовано перспективний мінімізований екологічно доцільний агрокомплекс одержання в Лісостепу України 70 - 80 ц/га високоякісного зерна озимої пшениці на основі органобіологічних джерел живлення рослин, зокрема шляхом заорювання стерньокореневих решток буркуну білого дворічного (100 - 110 ц/га сухої речовини), 240 - 260 кг/га азоту. 60 - 80 -- фосфору, 140-160 кг/га калію. Буркун білий дворічній використовують у затятому парі як альтернативу багаторічним травам з їх .ч дорогим насінням і значно нижчою продуктивністю за один укіс.

Після збирання буркуну на сінаж високу стерню (ЗО - 40 см) подрібнюють важкою дисковою бороною і заорюють у червні. Поле обробляють у міру з'явлення бур'янів, пшеницю сіють у звичайні строки (перша декада вересня), добрива не вносять ні восени, ні навесні. У посіві відсутні кореневі гнилі, рослини майже не уражуються листковою іржею та іншими хворобами.

За цієї технології немає потреби в технологічній колії. Технологія має мінімальну енерго- і металоємність. На весь комплекс робіт витрачається в 1,7 - 2,2 раза менше пального, яке потрібне для осіннього внесення добрив і весняних підживлень, внесення органічних добрив. Енергетичний коефіцієнт вирощування пшениці високий -- 7-8.

Сидеральний варіант цієї технології в умовах центрального і південного Лісостепу дає змогу довести урожайність озимої пшениці до 80-100 ц/га сильного зерна. Післядія заорюваної маси буркуну (400 - 440 ц/га) триває 4-5 років. Використання хрестоцвітих (редька олійна, гірчиця біла) з цією метою дає значно нижчі результати.

Зазначена технологія особливо підходить для фермерських господарств, що займаються відгодівлею молодняку великої рогатої худоби або мають дійне стадо. Зрозуміло, що вона може бути використана також у великих кооперативних господарствах.

Біоенергетична ефективність вирощування озимої пшениці. Останнім часом на посівах пшениці, крім ретардантів і препаратів для боротьби з хворобами і шкідниками, часто застосовують гербіциди. Слід зазначити, що у США під пшеницю їх мало застосовують. Крім того, в результаті добору стійких сортів різко зменшилося застосування інших пестицидів та ретардантів. В Україні досить часто хімічну обробку посівів пшениці проводять лише тому, що їх внесення передбачене технологічною картою. Ці заходи слід/ здійснювати відповідно до прогнозу, коли біологічні, агротехнічні, агробіологічні та інші заходи виявляються неефективними.

Таблиця 4. Біоенергетична ефективність вирощування озимої пшениці Миронівська 27 (врожайність зерна відповідно 70 і 67 ц/га, КСП «Маяк» Тальнівського району Черкаської області, 1991 - 1992 pp.)

Узагальнення даних про врожайність і прийоми вирощування високопродуктивних сортів пшениці в КСП «Маяк» Тальнівського району, держгоспах «Маньківський» та «Бабанський» відповідно Маньківського і Тальнівського районів Черкаської області (О.І. Зінченко) свідчать про те, що застосування ретардантів і пестицидів може підвищити врожайність на 3 - 4 ц/га, однак при цьому значно погіршуються показники біоенергетичної ефективності вирощування пшениці. Узагальнені дані про біоенергетичну ефективність вирощування озимої пшениці з пестицидами і без них або при їх ощадливому науково обґрунтованому використанні наведено в табл. 4.

4. ОСНОВНІ ХВОРОБИ І ШКІДНИКИ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ. ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З НИМИ

Висіяне насінин, проростки та підземні органи молодих рослин пошкоджуються жуками хлібної жужелиці, дротяниками, а в Стену і Лісостепу, крім того,-- несправжніми дротяниками.

В осінньо-зимовий період у фазах сходів і кущіння н степовій зоні посівам озимих після стерньових попередників великої шкоди завдають личинки хлібної жужелиці.

В ряді районів Стену в окремі роки загрозу становлять пшенична (чорна злакова) муха, підгризаючі совки, гесенська та мінуючі мухи, цикадки, злакові попелиці. В Лісостепу періодично завдають шкоди підгризаючі совки, гесенська муха, сисні шкідники та мінери.

Весною, в період відновлення вегетації -- виколошування рослин, їх продовжують пошкоджувати личинки хлібної жужелиці. Крім неї, у Степу значну загрозу посівам, особливо слаборозкущеним, становлять личинки весняного покоління пшеничної мухи і шкідлива черепашка, а в окремі роки -- злакова опоміза та гесенська муха. В Лісостепу та на Поліссі найбільшої шкоди в цей час завдають озима муха та опоміза, а в західному Лісостепу інколи і зеленоочка.

У фазі виколошування -- цвітіння посіви жита пошкоджує пустоцвітий трипе. У південних районах Степу на цей період припадає максимальна шкідливість злакової листовійки. В період формування наливу і достигання зерна у Степу найбільш небезпечним шкідником пшениці є шкідлива черепашка, одночасно з якою на посівах трапляються пшеничний тріте, хлібні пильщики, злакові попелиці, хлібні жуки та жуки хлібної жужелиці. Усі названі види, крім пшеничного трипса, пошкоджують також жито і ячмінь. У Лісостепу та на Поліссі поряд з хлібними жуками і злаковими попелицями велику загрозу якості зерна пшениці можуть становити гостроголові та інші клопи-щитники.

У боротьбі з комплексом шкідників дуже велике значення має дотримання чергування культур у сівозміні. У районах посиленого розмноження хлібної жужелиці та деяких інших небезпечних шкідників задовільні фіто-санітарні умови вирощування озимих створюються лише при насиченні сівозмін колосовими культурами не більше 40--50 % і частці стерньових у структурі попередників озимих до 20--30 %. В разі більшого насичення сівозмін колосовими та стерньовими попередниками озимих чисельність жужелиці різко зростає, що змушує вдаватися до масових багаторазових хімічних обробок. Кращими попередниками озимих є чистий і зайнятий пари, баштанні культури, горох, багаторічні бобові трави, кукурудза па силос і зелений корм, рання картопля.

У допосівний період при розміщенні озимої пшениці після стерньового попередника ґрунт до сівби треба утримувати під чистим паром не менш як 1,5--2 місяці. У зв'язку з цим врожай попередньої культури необхідно збирати в оптимальні строки, запобігаючи втратам зерна та соломи. З допомогою ґрунтообробних знарядь досягають своєчасного знищення бур'янів і сходів падалиці. При загрозі масового розмноження жужелиці дуже важливим профілактичним захисним заходом є передпосівна обробка насіння інсектицидами. З цією метою рекомендовані гамма-ізомер ГХЦГ 90 %-ний технічний (2--4 кг/т), а при його відсутності -- ГХЦГ 12 %-ний дуст (15-- 20 кг/т).

Велике значення у боротьбі з шкідниками зернових культур мають строки сівби. Звичайно при сівбі в другій половині оптимальних строків посіви значно менше порівняно з ранніми пошкоджуються озимою совкою, пшеничною та іншими мухами, попелицями, тому для зменшення їх шкідливості сіяти озимі треба наприкінці оптимального строку. Не слід допускати занадто пізніх строків сівби, оскільки слаборозкущені з осені посіви сильніше пошкоджуються у весняний період злаковими мухами, особливо пшеничною, озимою та опомізою, в також шкідливою черепашкою. Для зниження шкідливості хлібної жужелиці в Степу сіяти озимі треба в межах оптимального строку при найбільш сприятливому зволоженні ґрунту.

У період сівби при виявленні після стерньового попередника вогнищ розмноження личинок хлібної жужелиці з середньою їх чисельністю 0,3 і більше на 1 м², якщо висівають необроблене інсектицидами насіння, при достатній вологості ґрунту застосовують припосівне нанесення базудину гранульованого 5 %-ного, волатону 5 %-ного або 2 %-ного гамма-ізомеру ГХЦГ великозернистого з нормою витрати 50 кг/га (норму витрати волатону збільшують до 75 кг/га). При відсутності цих препаратів перед сівбою у вогнищах шкідника стрічковим способом вносять у ґрунт ГХЦГ -- 25 %-ний порошок на фосфоритному борошні (4--8 кг/га) або 12 %-ний дуст (10-- 20 кг/га).

Восени при виявленні личинок хлібної жужелиці в кількості 0,5--1 екз. на 1 м² у фазі сходів озимих, 2--3 екз. у фазі третього листка, 3--5 у фазі кущіння (на слабких посівах -- 2--3) посіви обробляють одним з нижче вказаних препаратів: базудином 40 %-ним з. п. (2--2,5 кг/га) або 00 %-ним к. е. (1,5-1,5 кг/га), волатоном 50 %-ним к. с. (2 кг/га), гамма-ізомером ГХЦГ 16 %-ною мм. с. (2-- 2,5 кг/га) чи 50 %-ним з. п. (0,0--0,8 кг/га). При відсутності їх застосовують метафос 40 %-ним к. е. (0,8--1 кг/гл) або 30 %-ним з. п. (1,2--1,5 кг/га). Цей препарат доцільно використовувати - при денній температурі повітря не нижче 17--19°. В більш прохолодні хмарні дні замість нього краще використовувати 12%-тшй дуст ГХЦГ (15--20 кг/га).

Для знищення гусениць підгризаючих сопок необхідно застосовувати гамма-ізомер ГХЦГ у формі 16%-ної мм. е. (2--2,5 кг/га) або 50 %-ний з. п. (0,6--0,8 кг/га), а при його відсутності -- метафос 40 %-ний к. е. (0,8--1 кг/га) чи ЗО %-иий з. п. (1,2--1,5 кг/га). Обробляти доцільно у фалі сходів при з'явленні 1,5--2,5 і більше гусениць на 1 м².

У роки масового розмноження злакових мух під час їх інтенсивного льоту, але не пізніше фази з'явлення сходів крайові смуги посівів шириною 50--70 м треба обприскувати хлорофосом 8Q %-ним .(1 кг/га), ЗО %-ним (0,7 кг/га) або метафосом 40 %-ним (0,5 кг/га). Обробку необхідно повторити через 5--7 днів, якщо масовий літ мух триває.

У роки масового розмноження злакових попелиць при заселенні ними ЗО--50 % рослин і середній чисельності не менше 2--3 попелиць на одну рослину посіви обробляють метафосом 40 %-ним к. е. (0,3--0,5 кг/га) або ЗО %-ним з. п. (0,4--0,7 кг/га), фосфамідом (Би-58) 40 %-ним к. е. (0,5--0,8 кг/га), волатоном 50%-ним к. е. (0,5--0,7 кг/га) чи карбофосом ЗО %-ним к. е. (0,7--1 кг/га).

Для підвищення стійкості рослин проти пошкоджень необхідно підживити посіви восени мінеральними добривами у збалансованих нормах. У першу чергу підживлюють посіви, сильно пошкоджені злаковими мухами. Так само підживлюють посіви і ранньою весною.

В окремі роки, коли розвиток личинок хлібної жужелиці уповільнений, треба провадити хімічну боротьбу з ними весною. Для цього ослаблені та слаборозвинуті посіви при кількості личинок другого і третього віків не менш як 3--5 на 1 м² обробляють гамма-ізомером ГХЦГ у формі 16 %-ною мм. е. (2,5 кг/га) або 50 %-ним .т п. (0,8 кг/га). Про^те слід мати па увазі, що ефективність хімічної боротьби в цей період значно нижча, ніж восени.

У південній частині Степу в боротьбі зі злаковою листовійкою провадитеся обробка інсектицидами крайових смуг посівів шириною до 100 м у середині фази виходу рослин у трубку, після закінчення періоду масового заселення посівів гусеницями. В роки з ранньою дружною весною хімічна боротьба доцільна при середній чисельності гусениць 50--70, а й несприятливі для їх розвитку роки (знижена температура повітря, часті опади) -- при чисельності 100--150 екз. на 1 м². Для обробки застосовують мотифос -- 40 %-ний к. е. (0,3-0,5 кг/га) або ЗО %-ний з. п. (0,4-- 0,7 кг/га).

У фазі закінчення цвітіння -- початок формування зерна при з'явленні 10--15 личинок третього і старших віків шкідливої черепашки на 1 м², що може спостерігатися лише в роки масового розмноження цього шкідника, за умов дуже теплої сухої весни посіви обробляють хлорофосом 80 %-ним (0,7--1 кг/га), метафосом 40 %-ним к. е. (0,5--0,6 кг/га) або ЗО %-ним з. п. (0,7--0,8 кг/га) чи метатіоном 50 %-ним к. с. (0,6--0,8 кг/га). Якщо чисельність злакових попелиць у цей період досягає 2--3 екз. на. стебло і більше, обробки проти личинок черепашки і попелиць поєднують, застосовуючи фосфамід 40 %-ний к. с. (1,5 кг/га), метафос або метатіоп у зазначених вище нормах, а також суміш 80 %-пого хлорофосу та ,10 %-ного метафосу (0,5 -,- 0,2-- 0,3 кг/га). Проти злакових попелиць посіви необхідно обробляти в цей період при їх середній чисельності 6--8 екз. на стебло. Для цього використовують фосфаміл 40 %-ний к. с. (0,6--1,2 кг/га). метафос 40 %-ний к. е. (0,3-- 0,5 кг/га) або 30 %-ний з. п. (0,4--0,7 кг/га), волатон 50 %-ний к. е. (0,6--0,8 кг/га), карбофос 30 %-ний (0,8--1,2 кг/га) або 50 %-ний к. е. (0,5--0,8 кг/га).

Проти жука-красуна, якщо його чисельність досягає 4--6 окз. на 1 м², треба обробити крайові смуги посіву 80 %-ним хлорофосом (1 --1,5 кг/га)¹ або 40 %-ним метафосом (0,5-- 0,8 кг/га). У фазі наливу зерна, починаючи з його молочної стиглості, у степовій зоні треба провадити хімічний захист посівів від шкідливої черепашки, спрямований насамперед па збереження якості зерна. Посіви, перспективні для вирощування зерна сильних і цінних пшениць, обробляють інсектицидами при чисельності 1--2 і більше личинок черепашки на 1 м². Решту посівів, а також насінні ділянки ячменю і жита обробляють, якщо кількість личинок досягає 4--6 екз. па 1 м². Використовують ті самі препарати і в тих же нормах, що й проти дорослих клопів у весняний період. При необхідності поєднання обробок проти черепашки, злакових попелиць і пшеничного трипса застосовують метафос, метатіон або подвійну суміш 80%-ного хлорофосу та 40 %-ного метафосу (0,5--0,8 + 0,2--0,3 кг/га). Більші з наведених норм витрати інсектицидів і їх сумішей використовують для збереження кондицій зерна сильної та цінної пшениці. В Лісостепу і на Поліссі при збільшенні чисельності гостроголових клопів та супутніх видів щитників до 6--8 екз. на 1 м² для захисту, посівів від них застосовують ті самі препарати і в тих же нормах, що й проти шкідливої черепашки.

Хімічні обробки проти злакових попелиць треба провадити не пізніше фази молочної стиглості, якщо їх середня чисельність становить не менше 25--30 екз. на стебло або колос. Застосовують ті самі препарати, за винятком фосфаміду, що й проти попелиць наприкінці фази цвітіння.

Для знищення хлібних жуків при чисельності їх 3--4 екз. на 1 м² крайові смуги посівів слід обробляти 80 %-ним хлорофосом (1,5--2 кг/га) або його сумішшю з 40 %-ним чи ЗО %-ним метафосом (1 + 0,5--0,7 кг/га). В роки масового розмноження шкідників може виникнути потреба суцільної обробки посіву. В цьому разі хімічні заходи проти хлібних жуків необхідно поєднувати :І обприскуванням проти личинок шкідливо черепашки та жуків хлібної жужелиці (хлорофосом або його сумішшю з метафосом з розрахунку 1,5-- 2 кг/га), закінчивши обробки не пізніше початку фази воскової стиглості зерна.

До середини фази виходу рослин у трубку суцільні обробки провадять за допомогою як авіаційної, так і наземної апаратури. Пізніше тракторні обприскувачі використовують лише для крайових обробок, а також доробки після авіаобприскування ділянок уздовж лісосмуг, ліній зв'язку та електромереж, пришляхових смуг.

Велике значення у зниженні, шкідливості та обмеженні чисельності шкідників має своєчасне, без втрат, збирання врожаю. Його необхідно провадити за заздалегідь складеним графіком з урахуванням наступного розміщення культур у полях сівозміни, чисельності шкідливої черепашки та інших хлібних клопів, а також цільового призначення посівів. Насамперед необхідно збирати врожай з тих полів, де планується розміщення озимих колосових культур з очікуваною високою якістю зерна, а також де найбільша чисельність черепашки. Забезпечується весь комплекс заходів по запобіганню втратам зерна та соломи. Щоб обмежити розмноження хлібної жужелиці, гесепської мухи та деяких інших шкідників, солому подрібнюють і негайно вивозять з поля (комбайн має працювати у агрегаті з подріб-шовачем соломи та візком ПТС). Слідом за збиранням лущать стерню в 1 -- 2 сліди дисковими лущильниками чи боронами.

Залежно від зональних особливостей, умов зволоження, а також прийнятих технологій культур після лущення провадять полицеву оранку з передплужником, плоскорізний чи поверхневий обробіток. При повторному розміщенні озимих в умовах зрошення, а в роки

3 пізніми строками достигання та збирання хлібів і кількістю опадів у липні--серпні вище багаторічної норми в районах масового розмноження хлібної жужелиці та злакових мух слід провадити полицеву оранку з наступним напівпаровим обробітком.

5. ЗИМОСТІЙКІСТЬ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

Вимерзання. Природу вимерзання рослин найповніше досліджували М.А. Максимов та І.І. Туманов. Розрізняють три типи вимерзання рослин, які визначаються швидкістю і кінцевою температурою охолодження, ступенем загартування рослин.

Перший тип вимерзання пов'язаний з утворенням льоду всередині клітин і спричинюється швидким (2--5 °С за хвилину) охолодженням рослин. Такий тип вимерзання у природі майже не трапляється, бо рослини охолоджуються значно повільніше.

Другий тип вимерзання пов'язаний з утворенням льоду тільки в міжклітинниках (протопласт залишається незамерзлим). Із зниженням температури вода відтягується від клітини кристалами льоду в міжклітинні простори, внаслідок чого протопласт поступово зневоднюється, що часто спричинює коагуляцію білкових колоїдів, і клітина гине. Шкідливе також утворення льоду в міжклітинниках: великі кристали його тиснуть на стінки клітин, деформують протопласт. Залежно від біологічних особливостей культури кожна з цих причин може бути головною, оскільки для кожної клітини існує гранична межа зневоднення і стиснення (відхилення від неї спричиняє загибель рослини)

При третьому типі вимерзання спочатку утворюється позаклітинний, а потім внутрішньоклітинний лід. Таке явище частіше спостерігається у морозостійких деревних рослин при низьких температурах -- близько мінус 40°С.

Зовнішні ознаки: вимерзання: бувають різними. Частіше, рослини залишаються зеленими, а після відтавання втрачають, тургор, жовтіють і засихають. Вимерзання починається із старих листків, а потім; поширюється на молодші органи. Особливо шкідливим, є пошкодження: вузла кущення, тому заходи; захисту рослин від вимерзанню завжди мають бути: спрямовані насамперед на те, щоб запобігти зниженню температури до критичної у зоні залягання вузиш кущення.

Коли критичні: температури тримаються недовго,. вимерзання може й не бути, оскільки: на рослини впливає не тільки абсолютний мінімум температури, а й тривалість, її дат.

Рослини найбільші морозостійкі на початку зими. Основними заходами запобігання вимерзанню є вирощування морозостійких сортів, сівба в оптимальні строки, загортання» насіння в- добре ущільнений: ґрунт на оптимальну глибину. Поспішність із сівбою призводить до переростання рослин, а в разі запізнення з нею сходи до настання зими бувають недорозвиненими (в обох, випадках: морозостійкість знижується). Якщо насіння загортати: мілка або в неущільнений ґрунт, вузол кущення формується близько до поверхні ґрунту і пошкоджується морозами.

Вимокання. Найбільшої шкоди шківам озимих культур завдає осіннє, а потім ще й весняне застоювання води і перезволоження ґрунту, які на умовах України, спостергаються переважно в районам Передкарпаття Закарпаття.

Застоюванню талих вод і вимокання рослин із факторів зовнішнього середовищ сприяють, високий рівень підґрунтових вод, погані водно-фізичні властивості ґрунту, слабка його водопроникність ступінь ослоєння і перезволоження, важкий гранулометричний склад, випадання великої кількості опадів, утворення притертої льодової кірки, глибоке промерзання ґрунту, повільне наростання: позитивних температур у весняний період. З іншого боку, ступінь вимокання зумовлюється етаном рослин: рослини, що добре розкущилися, пошкоджуються менше, ніж слабкі, які встигають утворити лише два-три, листочки; добре загартовані рослини і менш ослаблені протягом зимового період також відзначаються більшою стійкістю проти вимокання. Слід зазначити, що перезволоження ґрунту. В період активної вегетації зернових культур, у тому числі й озимих, також негативно впливає на рослини.

Загибель рослин від вимокання починається з мацерації меристиматичних тканин листкової піхви, а потім відбуваються руйнування воскоподібних речовин клітинних стінок, розпад хлоропластів, втрата тургору і ослизнення.

Вимокання -- настільки шкідливе явище, що навіть короткочасне застоювання на посівах талих вод призводить до їх зрідженій, ураження кореневої системи рослин хворобами, зменшення інтенсивності ростових процесів, залізнення з настанням фаз розвитку, зменшення продуктивності кущистості, величини колоса, їх озерненості, виповненості зерна, а отже, й до значних втрат врожаю.

Боротьба з процесами вимокання посівів озимих зернових культур потрібно розпочинати з профілактичних заходів, спрямованих на поліпшення водно-фізичних властивостей ґрунту шляхом влаштування мілкого закритого дренажу, системи відвідних канав, вапнування кислих ґрунтів, систематичного внесення органічних і мінеральних добрив. Поряд з цими агротехнічними заходами слід забезпечувати підвищення морозо- і зимостійкості рослин.

Випрівання. Дослідженнями було доведено, що сніг, навіть при метровому шарі, не перешкоджає нормальному газообміну рослин, оскільки повітря під ним за вмістом кисню майже не відрізняється від повітря над його поверхнею. При тривалому перебуванні рослин під глибоким шаром снігу вони відчувають нестачу не в кисні, а в запасних речовинах, необхідних для нормального дихання та обміну речовин. У зв'язку з цим процес випрівання озимих дослідники розподілили на три фази: 1 -- вуглеводну-виснаження озимих рослин; 2 -- розпад органічних речовин (білків та ін.); З -- ураження сніговою пліснявою ослаблених на зиму рослин. Причинами ослаблення рослин можуть бути осіннє перезволоження, нестача елементів живлення й освітлення у період з'явлення сходів і кущення, випадання снігу на не досить промерзлий ґрунт, а також пізнє танення снігу весною. До речі, не всі дослідники поділяють думку, що незамерзлий стан ґрунту при випаданні снігу має вирішальне значення для випрівання озимих культур. Випадки їх випрівання ряд дослідників спостерігали як при випаданні, снігу на добре промерзлий, так і незамерзлий ґрунт, коли на його поверхні утримувалася температура, близька до 0 °С.

Результати досліджень з вивчення причин випрівання озимих хлібів у різних ґрунтово-кліматичних умовах переконливо свідчать, що стан ґрунту в період утворення глибокою снігового покриву є одним з факторів, які визначають ступінь випрівання рослин лише в тих місцевостях, де наступні умови перезимівлі озимих посівів (температура повітря, випадання опадів, тривалість зимового періоду, висота і строки залягання снігового покриву) не можуть тривалий час змінити температуру під снігом.

Випирання. Однією з причин пошкодження озимих хлібів є здування ґрунту, що викликає випирання рослин. Воно виникає внаслідок частого замерзання і відтанення ґрунту, що найчастіше спостерігається ранньою весною або на початку зими, коли морозні ночі змінюються теплими днями.

Ґрунт під час замерзання у зв'язку з утворенням у ньому льоду розширюється в об'ємі і, здуваючись, захоплює із собою рослини. Під час відтанення ґрунту і перетворення кристалів льоду на воду ґрунт зменшується в об'ємі й осідає,. а рослини лишаються немов би висмикнутими з нього, з оголеними вузлами кущення й обірваними корінцями.

Механічне пошкодження рослин при випиранні можливе лише у тому випадку, якщо ґрунт міцно примерзає до рослини.

Льодяна кірка в окремі роки дуже шкідлива, особливо в морозні зими. Вона буває притертою й висячою. Висяча] кірка з'являється на посівах озимих тоді, коли сніг тане частково. Після похолодання на його поверхні утворюється щільний льодяний шар, а під ним нещільний шар снігу або пустоти. Така кірка менш шкідлива. Якщо відлиги тривалі; й сніг тане майже повністю або просочується водою, на посівах залишається шар води, яка, замерзаючи, утворює суцільну льодяну кірку. Дощі під час відлиг посилюють ці утворення. Така кірка вмерзає у ґрунт на глибину його відтавання, а вузли кущення й корені рослин вмерзають у лід. Дія притертої кірки різнобічна. Лід механічно пошкоджує рослини. Він у п'ять разів теплопровідніший, ніж сніг, і посилює дію морозів, тому рослини швидше вимерзають. Під кіркою порушується газообмін, рослини відчувають нестачу кисню. У них переважає аеробне дихання з утворенням спирту, який токсично діє на клітини. Шкідливість кірки підвищується із збільшенням її товщини й часу перебування на посівах. Краще виживають під кіркою добре розвинені рослини. Дещо послабити шкідливість дії кірки можна снігозатриманням.

Загальна оцінка стану посівів. Стан посівів визначають на око за п'ятибальною шкалою: 5 балів -- рослини міцні, здорові, вирівняні за густотою, ріст і розвиток нормальний, очікуваний урожай -- високий; 4 бали -- добрий, але не відмінний стан посівів, є невеликі відхилення від норми (нерівномірна густота, незначне засмічення, пошкодження тощо), очікуваний урожай вищий за середній; 3 бали середній стан, не досить рівномірні густота, висота, кущистість, є пошкодження, очікуваний урожай середній; 2 бали -- поганий стан, посіви зріджені, густота нерівномірна, часто трапляються ділянки без рослин, очікуваний урожай . нижчий за середній; 1 бал -- дужі поганий стан, посіви дуже зріджені, рослини низькорослі, є значні пошкодження, передбачається низький урожай; 0 балів -- повна або майже повна загибель посівів.

Спостереження за станом озимих культур. В Україні більше половини площі зернових займають озимі культури. Проте частина їх через несприятливі умови (морози, різкі коливання температури, притерта льодяна кірка тощо) зріджується або зовсім гине. Щоб у такому випадку своєчасно вжити заходів, протягом осінньо-зимового та весняного періодів треба систематично стежити за станом посівів.

Осіннє та весняне обстеження посівів. Восени озимі посіви обстежують після припинення вегетації рослин, тобто коли середня добова температура повітря утримується нижче 5 °С, у південних районах -- нижче 3 °С протягом п'яти днів. Навесні посіви обстежують через 10 днів після відновлення вегетації рослин.

Осіннє суцільне обстеження починають з огляду посівів на кожному полі із зазначенням культури, сорту, попередника, строку сівби, кількості добрив та часу їх внесення. На підставі визначення рівномірності густоти, фази та інтенсивності розвитку рослин, забарвлення листків, ступеня пошкодження рослин шкідниками і хворобами, засміченості бур'янами дають окомірну оцінку стану посівів -- добрий, задовільний, поганий. Потім на пробних ділянках уточнюють кількість та кущистість рослин, зрідженість посіву з встановленням причин цього явища,, визначають глибину загортання насіння та закладання вузла кущення.

Пробні ділянки завдовжки 1 м відбирають по діагоналі поля на двох суміжних рядах у характерних для посіву чотирьох місцях.

На розкущених посівах з оптимальною густотою рослини на ділянці викопують. Після цього підраховують кількість рослин та стебел, визначають коефіцієнт кущення (частка від ділення всієї кількості стебел на загальну кількість рослин з однієї ділянки). Вимірюють глибину загортання і залягання вузла кущення по етіольованій підземній частині стебла не менш як у 25 рослин.

За інтенсивністю забарвлення листків встановлюють ступінь забезпеченості рослин поживними речовинами (переважно азотом): добра забезпеченість -- темно-зелені листки; задовільна -- зелені; недостатня -- жовто-зелені з окремими відмерлими листками.

На підставі окомірної оцінки та визначення середніх показників, які одержали на пробних ділянках, дають остаточку оцінку стану посіву кожного поля;

добрий -- нормально розкущені (три-п'ять стебел) та добре укорінені посіви з оптимальною і рівномірною густотою не менше 350-^400 рослин на 1 м²;

задовільний -- розкушені (понад п'ять стебел), перерості пости (заввишки 30--35 см). Крім того, недостатньо розвинені посіви (початок кущення -- з'явлення третього листка) * зріджені на 10--15 %;

поганий -- посіви у фазі двох-трьох листочків і сході а також пошкоджені та дуже зріджені (на 25 % і більш незалежно від стану розвитку рослин.

Окремо обліковують площі без сходів. Навесні стан озимих оцінюють лише за ступенем зрідженості: посіви незріджені -- 5 балів; зріджені на 20--30 % - 4; на 30---50 % -- 3; понад 50 % -- 2; зріджені на 80--85% -- 1 бал.

Зрідженість посівів визначають на ділянках розміром 1 м (1 м х І м), виділених у чотирьох характерних для посіву місцях. На кожній з них підраховують кількість живих загиблих рослин та стебел. На основі цих даних визначають кількість рослин на одиниці площі та зрідженість посіву, а також кущистість рослин (коефіцієнт кущення).

Зрідженість посіву обчислюють за формулою: , де Зп -- зрідженість, %; а -- загальна кількість рослий (живі + загиблі); б -- кількість рослин, що загинули.

Результати осінньої та весняної оцінок посівів на окремих полях узагальнюють у цілому по господарству, складають відповідний акт обстеження посівів, у якому, крім даним оцінки їх стану, зазначають основні показники агротехнікою та рекомендації щодо дальшого догляду за посівами на кожному полі.

Спостереження за життєздатністю рослин лід час зимівля та методи оцінки їх стану. Монолітний метод. На основі відрощування рослин з вирубаних на полі монолітів розміром 30 х 30 і завтовшки 15 -- 20 см визначають життєздатність рослин посіву.

На площі 50 га посівів вирубують не менше двох таких монолітів, кожний з яких містить рослини двох суміжних рядків. Моноліти відбирають на полях, які найповніше характеризують стан посівів залежно від попередників, сортового складу та розвитку рослин.

Місця для взяття монолітів на полях визначають з осені і позначають їх. Вони не повинні знаходитися близько від лісосмуг, у балках чи на пагорбах. Густота посіву та стан розвитку рослин у місцях взяття монолітів, мають бути тиновими для всього поля.

Для полегшення вирубування монолітів узимку доцільно з осені (до замерзання ґрунту) по периметру моноліту завести в ґрунт на глибину 15--20 см напір, а краще поліетилевову плівку. Для цього на лопату завтовшки 2 мм прямолінійним тупим нижнім кінцем надівають згорнутий вдвоє лист плівки, який заводять у ґрунт лише натиском ноги на лопату без попереднього нарізування щілин. Моноліти підрубують знизу плоско відтягнутим ломом. У місцях її взяття заміряють висоту снігового покриву, а коли є витерта льодяна кірка, то її товщину заміряють снігомірною осикою і лінійкою з поділками. Моноліти зразу ж кладуть спеціальні ящики, які ретельно вкривають мішками або деталі, щоб запобігти пошкодженню рослин під час транспортування.

До кожного ящика з монолітом додають етикетку, в якій зазначають дату відбору, назву культури, сорту, номер сівозміни та поля, попередник, висоту снігового покриву, товщину льодяної кірки.

Розморожують моноліти поступово. Спочатку їх встановлюють у приміщенні з температурою від 5 до 10 °С. Відталі моноліти переносять у світле приміщення з температурою 18--20^е. Рослини поливають водою кімнатної температури, не допускаючи пересихання або перезволоження ґрунту.

На 8--10-й день після встановлення монолітів у теплому приміщенні можна попередньо передбачити життєздатність рослин, а на 15--20-й день -- визначити її остаточно. Для цього всі рослини обережно виймають з ґрунту, корінці їхні відмивають водою, після чого відокремлюють живі рослини (з відрослими листками та новими корінцями) і загиблі (без ознак відростання).

Стан посівів у зимовий період визначають за кількістю загиблих рослин, обчислюючи цей показник так само, як зрідженість посіву.

Водний метод дає можливість швидше одержати дані про стан -озимих, ніж монетний, і полягає він у відрощуванні рослин у воді.

Проби для відрощування за цим методом також вирубують із двох суміжних радів завдовжки 50 і завглибшки 8-10 см у трьох-чотирьох місцях поля. Потім їх разом з етикетками, на яких позначають ті самі дані, що й для монолітів, кладуть у ящики або кошики, утеплюють на час транспортування і доставляють у відносно тепле приміщення з температурою повітря 5--7 ₀С.

З ґрунту відталих проб вибирають рослини, відмивають корінці водою, вибраковують пошкоджені під час вирубування, а в тих, що залишають, відрізають корінці на 3--4 см нижче вузла кущення і верхню частину листочків. Після цього рослини для відрощування розміщують по краях глибокої тарілки з таким розрахунком, щоб корінці та нижня частина вузла кущення були занурені у воду. У кожній тарілці розміщують одну пробу рослин. З одного поля беруть три-- чотири проби.

Умови для відрощування рослин у воді (світло, тепло такі самі, як і для рослин, які відрощуються в монолітах воду в тарілках міняють через кожні два-три дні.

Визначити стан рослин можна вже на 4--6-й, а в cyмнівних випадках -- 7--8-й та 15-й день таким самим способом, як при монолітному методі.

Метод цукрового розчину. Щоб терміново визначити стан посівів, рослини, відібрані й підготовлені вказаним вище способом, спочатку відрощують протягом 13--15 год у 2 %-му цукровому розчині (20 г цукру на 1 л води), після чого розчин замінюють водою. Життєздатність рослин визначають на четвертий--п'ятий день після початку відрощування.

Донський (удосконалений) метод оцінки життєздатності рослин за інтенсивністю та характером відростання меристемної тканини дає можливість визначити стан озимини за дві-три доби.

Проби (по п'ять-сім рослин) відбирають при температурі повітря не нижче 8 °С по діагоналі поля в 20--30 місцям залежно від його площі. Рослини повинні мати непошкоджені механічно вузли кущення і корінці завдовжки не менше як 1,5---2 см.

Моноліти з рослинами зручно вкладати в паперові мішки, на яких записують усі необхідні дані, як і під час відбору.

Проби рослин розморожують протягом 18--24 год при температурі повітря 3--7 °С, що сприяє нормалізації процесів відтавання та необхідній перебудові обміну речовин у тканинах рослин.

У підготовлених рослин відмивають корінці водою, видаляють пошкоджені рослини і на відстані 1,5--2 см від вузла кущення відрізають корінці та листки. Рослини з одного поля кладуть у скляну банку або поліетиленовий мішечок на шар добре змоченої вати або марлі чи фільтрувального паперу, щоб вони під час відростання не підсихали і не перезволожувалися. Банки з рослинами закривають кришками, а мішечки щільно зав'язують, щоб створити всередині високу вологість повітря і на дві-три доби ставлять у тепле місце з температурою повітря 24--25 °С. В особливо суворі зими період відрощування подовжують на одну-дві доби. За цей час у живих рослин приріст меристемної тканини становить від 1 до 2 см, у нерозкущених -- від 0,7 до 1,5-см, Рослини з незначним приростом (0,3--0,5 см) або зовсім без нього відносять до загиблих.

Серед живих (відрослих рослин) визначають життєздатні, спроможні навесні утворювати продуктивні стебла, і пошкоджені, які можуть загинути нанесені. У таких пошкоджених рослин піхва листка стебла прозора, що ви: качається різними темпами відростання внутрішніх і зовнішніх тканин. До породжених рослин належать і такі, в яких листок майже двоє вужчий від здорового і нібито пом'ятий.

До життєздатних належать усі рослини, які мають не менше одного нормально відрослого стебла.

За нормальних умов перезимівлі моноліти або проби рослин для оцінки стану озимих відбирають у такі строки: 25 січня, 23 лютого та 10 березня. Коли ж умови перезимівлі несприятливі, проби для відрощування беруть додатково.

6. МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ФОТОСИНТЕЗУ В РЕГУЛЮВАННІ РОСТУ ТА РОЗВИТКУ РОСЛИН ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

Серед факторів, що визначають загальну продуктивність рослин, фотосинтезу належить провідна роль, якщо врахувати, що частка органічної маси, утвореної під час цього процесу, становить близько 95 % маси всіх сухих речовин рослини. Тому керування фотосинтезом посіву е одним з найефективніших шляхів управління продуктивністю рослин, впливу на їх урожайність.

До найважливіших факторів, що визначають рівень продуктивності посівів сільськогосподарських культур, належать: енергія сонячного світла, яка забезпечує проходження фотосинтезу; постачання посівів вуглекислим газом, також необхідним для фотосинтезу; рівень мінерального живлення, умови водопостачання та тепловий режим.

Основне завдання землеробства -- використання енергії сонячної радіації через фотосинтез для утворення органічної речовини з найбільшим коефіцієнтом корисної дії.

Необхідність переходу па біологічно чисті енергозберігаючі технології вирощування сільськогосподарських культур зумовлює максимальне використання потенційних можливостей рослин при спрямованому для цього керуванні життєво необхідними факторами їх життя.

За сучасними уявленнями, оптимальні за структурою, рівнем забезпеченості водою, мінеральним живленням та вуглекислим газом посіви найпродуктивніших сортів можуть використовувати ФАР 4--5 % (фотосинтетично активна радіація) на фотосинтез та нагромадження органічних речовин. Але при середніх урожаях по країні (17-- 18 ц/га) зернові культури витрачають не більше 0,6--0,9 % ФАР. Отже, для збільшення врожаю цих культур існують великі резерви. Важливим для дальшого зростання його є створення високопродуктивних сортів та гібридів, які характеризуються підвищеною фотосинтезуючою активністю, а також розробка науково обґрунтованої технології вирощування їх.

Формування більшої чи меншої асиміляційної поверхні всього листя рослин, як правило, позначається на їх загальній продуктивності.

Поряд з листям у створенні біологічного врожаю зерна під час репродуктивного періоду у фотосинтезі беруть участь і стебла. Інтенсивність фотосинтезу колосу безостої пшениці, наприклад, сорту Миронівська 808, невисока -- вона лише компенсує витрату енергії рослин на нічне дихання за період від з'явлення колосу до повного дозрівання. В остистих сортів участь колосків у фотосинтезі значно більша, ніж у безостих.

Одним з найважливіших питань в агрономічній науці є визначення можливості максимального накоплення рослинами органічної речовини в процесі високої продуктивності фотосинтезу.

Світловий режим для життя рослин має не менше значення, ніж температура, вологість та мінеральне живлення. Світло, або промениста енергія, у широкому розумінні цього слова, є важливим енергетичним фактором, який бере активну участь у створенні органічної речовини на землі.

Промениста енергія сонця у більшості випадків впливає на особливості процесів росту, форми і розміщення листя у рослин та ін. Вона бере участь не тільки у формуванні органічної речовини, але і в її перетворенні та відкладанні, впливає побічно та безпосередньо на процеси загартування рослин, зміни їх зимо- та посухостійкості. Світло також впливає і на формування органів рослин.

У похмурну погоду або в загущених осінніх сходах у злаків конус наростання основного стебла та пагонів завжди виноситься (піднімається) ближче до поверхні ґрунту, їх ріст за умов недостатнього освітлення припиняється із запізненням. Все це зумовлює невелику продуктивність таких сходів. З робіт А.С. Оконенка (1954), В.І. Розумова (1961), П.П. Вавілова (1981) та багатьох інших відомо, що в зв'язку з різною інтенсивністю освітлення неоднаково відбуваються біологічні, фізіологічні та біохімічні процеси в рослинах, а це в кінцевому результаті впливає на вміст хлорофілу, анатомію, морфологію окремих органів та габітус рослин у цілому. Світловий режим озимої пшениці впливає не тільки на розвиток, але й на процеси росту, висоту стебла, кількість листків, довжину та ширину листкової пластинки. У середньому вглиб травостою пшениці надходить тільки 15--20 % сонячної радіації.

Для нормального росту і розвитку рослин озимої пшениці необхідна мінімальна сила освітлення-- 1,8 тис. люксів. Пряме сонячне світло опівдні дає ЗО--40 тис. люксів. Недостатнє освітлення може послаблювати процес фотосинтезу, що негативно позначається на врожаї, а в поєднанні з багатим азотним фоном призводить у зернових культур до різкого збільшення стерильності квіток.

Оптимальна інтенсивність освітлення є необхідною умовою, яка забезпечує високу фотосинтезуючу активність рослин, продуктивне кущіння і формування багатоколоскового колосу, успішне наливання зерна та добре реагування на багатий агрофон.

Важливим якісним показником посівів, здатних з великим ККД засвоювати енергію світла та СО₂ з маси повітря, є достатньо висока оптична щільність при великій сумарній поверхні асимілюючих органів, головним чином листя.

Зміни в інтенсивності освітлення часто тісно пов'язані зі змінами температурного режиму ґрунту, у посівах та в самих рослинах. Вони одночасно помітно впливають на проходження ряду мікробіологічних процесів у ґрунті, тобто не лише на характер й інтенсивність фотосинтезу, але й на зміни ґрунтового живлення рослин. Тому вивчення питання про вплив світла на рослини є важливим не лише як теоретично, але й для використання цих знань у сільськогосподарській практиці. Створення оптимального світлового режиму посіву можна досягнути нормами висіву, способами сівби, розміщенням рослин на площі, кількістю їх у рядках та ін. Цими заходами можна помітно збільшувати коефіцієнт корисної дії фотосинтезу, надходження сонячного світла на землю. За даними Всесоюзного науково-дослідного інституту електрифікації сільського господарства (ВНДІЕСГ) підраховано, що на поверхні землі теоретично максимально можливе значення ефективності природного світла для фотосинтезу знаходиться в межах від 16 до 24%.

Засвоювання рослинами енергії під час фотосинтезу залежить не лише від загальної її кількості, але й від рівномірності надходження до рослин і від температури повітря (як відомо, ріст рослин можливий лише при температурі від +5 до +45 °С). Потік світла протягом дня змінюється в широких межах: від декількох ват на квадратний метр ранком і увечері до половини кіловата на кожний квадратний метр опівдні. При цьому не залишається постійною ні температура, ні вологість повітря.

Для кожного значення опромінювання рослин є своя оптимальна температура. Так, у сонячний, дуже жаркий день фотосинтез досягає максимуму о 7--8-й год ранку, а потім різко падає. У другій половині дня в міру зменшення світлового потоку, що часто супроводжується і зниженням температури повітря, швидкість накопления енергії знову починає зростати і увечері (19--20 год) досягає свого другого максимуму.

Полуденну депресію фотосинтезу багато вчених пояснювали внутрішніми, фізіологічними ритмами рослин. Вважалось, що з нею неможливо боротися. Але в похмурні дні якраз опівдні фотосинтез у рослин досягає- максимуму, а депресії взагалі не спостерігається. Звідси можна зробити висновок, що денне ослаблення інтенсивності фотосинтезу викликається лише перегрівом рослин. І коли їх захистити від цього, то процент використання енергії і, природно, накопления органічних речовин значно зросте. Підтвердженням цього були результати наших наукових досліджень про поглинання рослинами ФАР у різні години дня з різною інтенсивністю опромінювання.

Фотосинтез -- основний процес живлення рослин, тому інші процеси -- діють і ефективні тільки в тій мірі, у якій вони поліпшують і стимулюють фотосинтезуючу діяльність і створюють умови для синтезу продуктів та найкращого їх використання на процеси росту, розвитку та формування врожаю. Лише сукупність рослин, повноцінний їх ценоз, можуть максимально використовувати фактори зовнішнього середовища. Тому дуже важливо правильно сформувати структуру посіву з оптимальною щільністю, великими площами фотосинтезуючої поверхні, з достатнім вмістом хлорофілу в листках рослин.

Найбільше значення для зростання врожайності набувають показники інтенсивності та чистої продуктивності фотосинтезу. Продуктивність посівів, рівень біологічних і господарчих урожаїв визначаються взаємодією трьох фізіолого-біохімічних процесів: фотосинтетичної продуктивності, внаслідок чого формується органічна речовина; дихання, пов'язаного з використанням створених органічних речовин на процеси життєдіяльності; транслоктації -- переміщення пластичних речовин у зернівки, що визначає темпи накопления поживних речовин у зерні і величину врожаю. Розрахунки чистої продуктивності фотосинтезу показують, що його зміни протягом вегетації мають певні закономірності. На чисту продуктивність фотосинтезу помітно впливає агрофон. Максимальне значення показника чистої продуктивності фотосинтезу рослин пшениці на високих агрофонах припадає на період найвищого накопичення біомаси і утворення площі асимілюючої поверхні -- на фазу цвітіння. Звідси, періоди найбільшої фотосинтетичної продуктивності й утворення площі листя співпадають. Ценози озимої пшениці, не забезпечені достатньою кількістю елементів живлення, мали максимальну продуктивність фотосинтезу у фазі закінчення виходу рослин у трубку, що також співпадає з найбільшою асимілюючою поверхнею листя.