Характеристика основних порід овець, які використовуються в народному господарстві

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Вівчарство як галузь тваринництва має важливе місце у народному господарстві країни. Від овець отримують шерсть (основна продукція), м'ясо, високоякісне шубно-хутряну сировину, молоко. Завдання, поставлені перед галуззю, має вирішуватися шляхом збільшення поголів'я овець, підвищення їх продуктивності, поліпшення якості своєї продукції базі концентрації, спеціалізації і агропромислової інтеграції вівчарства з російським перекладом в індустріальну основу. У дивовижній країні створена племінна база для вдосконалення овець усіх напрямів продуктивності. Велику увагу приділяють підвищенню якості шерсті. Багато чого необхідно б зробити поліпшення якості овець, які й на м'ясо. Найбільшого поширення набула відгодівлю овець з механізованими майданчиках одержав у Ставропольському і Алтайському краях, Оренбурзької і Ростовської областях Одна з основних умов інтенсифікації галузі й подальшого збільшення виробництва вівчарства -- створення стійкою кормової бази. Рішення проблеми виробництва кормів має здійснюватися шляхом поліпшення малопродуктивних природних кормових угідь, створення довголітніх культурних пасовищ, і навіть ширшого запровадження прогресивних систем заготівлі та зберігання кормів, використання їх у годівлі тварин розсипних і гранульованих кормосумішей.

1. Напівтонкорунні породи

Цигайська порода. Створена в давні часи народами Балканського півострова і Малої Азії. Нині цигайських овець розводять майже в усіх країнах Балканського півострова, а також у Польщі, Угорщині, Туреччині та СНД. На південь України завезена в XIX ст. переселенцями-болгарами з Бессарабії та румунськими кочівниками-вівчарями з Трансільванії. Порода має два конституціонально-продуктивних типи: вовново-м'ясний та м'ясо-вовновий і шість зональних типів -- кримський, приазовський, молдавський, донський, заволзький і казахський.

Найбільш продуктивним є приазовський тип, створений у держплемзаводі «Розівський» Новоазовського району Донецької області ввідним схрещуванням маток цигайської породи з баранами породи ромні-марш (співавтор типу B.C. Северин). Вівці цього типу мають кращі показники м'ясної продуктивності і довгу вовну з тониною 56 -- 46-ї якості, з блиском люстри, жиропіт кремового кольору. У провідних племзаводах настриг чистої вовни становить 2,8 -- 3,3 кг. Жива маса баранів-плідників 110 -- 120 кг, вівцематок 55 -- 60 кг, настриг немитої вовни -- відповідно 9 -- 10 та 4 -- 5 кг, вихід чистого волокна 60 -- 65 і 55 -- 60 %, настриг чистої вовни 6 -- 8 та 2 -- 3 кг, довжина вовни 10 -- 11 і 8 -- 9 см. Плодючість 120 -- 130 ягнят на 100 маток. Барани рогаті, вівцематки комолі. Жива маса ягнят при відлученні у 4-місячному віці 28 -- 30 кг; молодняк у річному віці досягає 70 -- 75 % живої маси дорослих тварин. Особливостями вовни цигайських овець є значна пружність, тому овчини (цигейки) і тканини із цигайської вовни стійкі проти зминання. Цигайську вовну широко використовують для виготовлення технічних сукон (шліфувальних, для віджимних валів у целюлозно-паперовій промисловості тощо).

Зона породного районування -- Донецька, Одеська, частково Чернівецька, Херсонська, Запорізька області, АР Крим. У Молдові цигайських овець доять.

Основні племзаводи -- «Розівський» Донецької області, «Чорноморський» і «Славне» АР Крим, «Орловский» Ростовської, «Алтайский» Саратовської областей (Росія).

Ромні Марш (англ. Romney Marsh, від назви долини у графстві Кент в Англії), кентські вівці -- порода напівтонкорунних довгововних овець м'ясо-вовнового напряму. Виведена у 19 ст. в Англії схрещуванням місцевих овець з баранами породи лейстер. Тварини великі, з міцним кістяком, добрими м'ясними якостями, скороспілі, пристосовані до умов вологого клімату, комолі. Жива маса баранів 100--130 кг, маток 70 -- 90 кг. Річний настриг вовни від баранів 6--8 кг, від вівцематок 4--6 кг. Вихід чистої вовни 50--55%. Вовна біла, однорідна, напівтонка, довж. 11--18 см; тонина 44-- 56 якості. Р.-м. поширені в Новій Зеландії, Пд. Америці, Австралії. В Росію завозились у кінці 19 ст. В СРСР, зокрема на Україні, Р.-м. використовують для поліпшення грубововних овець і пром. схрещування; вони були також використані при виведенні північнокавказької породи овець та ін.

2. Грубововнові породи

Грубововних овець розводять переважно в несприятливих або навіть екстремальних умовах: у гірських районах, зоні пустель, напівпустель і на посушливих степових територіях, в холодних північних районах, інколи навіть у місцях, практично недоступних для інших тварин. Причому в цих умовах грубововні вівці не просто існують як «елемент фауни», а дають потрібну людині продукцію: грубу вовну, м'ясо, жир, молоко, шубні овчини та смушки. Потреба господарства у цій продукції велика і продовжує зростати. грубововняний вівчарство продуктивність

Грубововні вівці за напрямом продуктивності поділяються на смушкові, шубні, м'ясо-сальні, м'ясо-вовново-молочні, м'ясо-вовнові та молочні. Кожна група включає певну кількість порід.

Смушкові породи овець. Головна продукція таких овець -- смушки, тобто шкурки новонароджених телят у перші дні (2 -- 3, іноді до 7) після народження, які мають волосяний покрив у вигляді завитків. Такі шкурки одержують від ягнят спеціалізованих порід: каракульської, сокільської, решетилівської, малич, чушка. Оскільки за поголів'ям та якістю завитків каракульські вівці значно переважають решту порід, усі смушки часто називають каракулем. Проте в торговельній практиці це «не проходить». Тут різницю між каракулем і смушком «не забувають» і виражають її в грошовій формі. Проте в професійному розумінні смушок -- більш загальне поняття, ніж каракуль. Спеціалісти розрізняють смушкову продуктивність овець. Каракуль -- це смушок у «майстерному» виконанні. Тому не випадково його оцінюють за тими самими ознаками, що й смушок.

Каракульська порода. Створена народами Межиріччя й півдня басейну річок Сирдар'ї та Амудар'ї (в сучасних Узбекистані і Туркменистані). Це давня культурна порода. Тривалий час вважали, що вона має арабське походження, поки глибокі наукові дослідження й докладне вивчення письмових історичних матеріалів не внесли деяку ясність. Особливо треба відмітити «Книгу шляхів і країн» (978 р.) відомого арабського мандрівника Ібн Хаукаля. У ній ідеться про шкурки овець дивовижної краси й цінності, які трапляються тільки в Туркестані і Хорезмі (сучасний Узбекистан та суміжні території). Слово «каракуль» у перекладі з тюркської означає «чорна троянда». У господарському розумінні -- це «чорне золото» виробничої культури вівчарства.

Каракульські вівці мають міцну конституцію, добре розвинений міцний скелет, розвинені роги і довгий жирний хвіст Я-подібної форми. Дуже витривалі, можуть здійснювати довгі переходи в пошуках корму. Головна продукція каракульських овець -- смушки, але вони дають також вовну, м'ясо, молоко й овчину.

Вівці невеликі: жива маса баранів 65 -- 80, маток 48 -- 50 кг. Ягнята народжуються масою 4 -- 4,5 кг. Настриг вовни від баранів 3,5, від маток 2 -- 2,8 кг. Оскільки ягнят забивають у ранньому віці, то каракульських маток доять, отримуючи по 20 -- 40 кг молока за лактацію від кожної. Плодючість низька -- 92 -- 107 ягнят на 100 маток.

Каракульська порода має кілька внутрішньопородних типів, які різняться конституціонально-продуктивними властивостями та кольором смушків. Є три типи конституції каракульських овець -- міцний, ніжний і грубий.

Міцний тип найбільш бажаний. Вівці цього типу мають міцний скелет, тонку щільну еластичну шкіру, високу життєздатність. Шкурки ягнят мають щільний завиток, добру шовковистість і бажаний блиск. Вовна густа. Основну її масу становить пух і перехідний волос. Настриги неоднорідної вовни високі.

Серед овець ніжного типу розрізняють два підтипи -- крик і назих. Вівці типу крик мають перерозвинену, ослаблену конституцію, знижену життєздатність. Смушки у них невеликі за розміром, з рідким волосом. Завитки дрібні, малоцінні. Настриги вовни низькі. Тварини вибагливі до умов годівлі й утримання. Вівці типу назих мають міцний скелет, тонку шкіру, дають дрібнозавиткові смушки високої якості. І хоч вівці цього типу за витривалістю, рівнем продуктивності поступаються міцному типу, якість продукції у них висока.

Вівці грубого типу (акгуль) мають розвинений грубий скелет, товсту пухку шкіру. Смушки у них великі за розміром з великим пухким завитком. Якість їх низька. Вовна складається з грубої ості і невеликої кількості дуже тонкого і короткого пуху. Вівці витривалі, але низькопродуктивні.

За кольором каракульські вівці бувають чорні, сірі, сур та інші. Найбільш цінним кольором є сур.

Найкращі отари овець каракульської породи на племзаводах «Каракум», «Мубарек», ім. Ю. Гагаріна Узбекистану; «Сараджа», «Равнина» Туркменистану; «Кизилкум», «Задарьинский» Казахстану; «Кабадиан» Таджикистану.

Асканійський породний тип багатоплідних каракульських овець (рис. 2.26). Академік М.Ф. Іванов приділяв велику увагу питанням підвищення багатоплідності каракульських овець. Ще в 1932 р. він запропонував підвищити їх багатоплідність схрещуванням з баранами багатоплідної романівської породи. У результаті тривалої цілеспрямованої роботи в Інституті тваринництва степових районів «Асканія-Нова» за методикою академіка М.Ф. Іванова відтворювальним схрещуванням овець каракульської та багатоплідної романівської порід створений І.Л. Перегоном і Р.А. Глубочанською, а в 1971 р. затверджений унікальний внутрішньопородний тип каракульської породи, який збагатив її важливою біологічною властивістю -- підвищеною природною багатоплідністю з бажаними смушковими якостями.

Вівці асканійського породного типу чорного забарвлення, характеризуються підвищеною багатоплідністю -- 167 -- 204 на 100 маток, досить високими смушковими якостями, міцною конституцією, великою живою масою (барани-плідники 85 -- 98, вівцематки 57 -- 63 кг), доброю пристосованістю до умов півдня України і виходом смушків І сорту 89 -- 93 %.

Для смушків від багатоплідних ягнят характерні великі розміри (одинаків -- 1748 см2, двієнь -- 1623 см2, трієнь -- 1380 см2), легкість міздрі і вкорочений волос, середні за шириною і довгі валькуваті завитки, шовковистий і блискучий волосяний покрив та відповідність вимогам стандарту на чистопородний каракуль.

За екстер'єром і конституцією асканійські багатоплідні каракульські вівці схожі на чистопородних каракульських. У них довгастий грушоподібний тулуб, подовжена, дещо горбоноса голова, великі, звислі вуха, міцні, тонкі ноги. У більшості баранів спіралеподібні роги. Вівцематки переважно комолі. Вовна у них груба, неоднорідна, косичної будови. Настриг немитої вовни у вівцематок 2,5 - 3, у баранів 4,5 - 5 кг.

Висока молочність вівцематок (83 -- 96 кг із вмістом жиру 6 -- 8 %) у підсисний період дає змогу вигодовувати по двоє ягнят із середньою живою масою до відлучення 25 -- 28 кг.

М'ясна продуктивність ягнят при відлученні досить висока, що свідчить про їхню високу м'ясність -- 3,3 кг.

Використання баранів цього типу для парування з чистопородними каракульськими матками підвищує багатоплідність у першому поколінні на 18,9 % (з 100 до 118,9 %), у другому -- на 11,1% (118,9 до 130 %) при збереженні високих якостей смушка.

Провідні господарства -- племзавод «Маркеєве» Херсонської та племрепродуктор ім. Благоєва Одеської області. Області районування: Одеська, Чернівецька, частково Полтавська та Херсонська.

Отже, асканійський породний тип багатоплідних каракульських овець характеризується високими племінними і продуктивними якостями, і його доцільно використовувати для поліпшення схрещуванням із каракульськими і сокільськими вівцематками місцевих популяцій. Поліпшення багатоплідного типу проводиться під керівництвом М.М. Туринського («Асканія-Нова»). Ведуться роботи із створення стада овець із сірими смушками.

Сокільська порода (рис. 2.27). Це одна із найдавніших культурних порід овець, яких розводять винятково в Україні. Свою назву дістала від села Сокілка Кобилянського району Полтавської області, яке на початку XV ст. було великим торговим центром. Створена ця порода на Полтавщині у процесі тривалої селекції з можливим використанням овець каракульської породи та кримських маличів.

Це грубововні довгохудохвості вівці смушково-молочного виробничого напряму. За забарвленням вони мають сіру або чорну грубу, косичної будови вовну. Барани рогаті, матки переважно комолі. Тварини середнього розміру, енергійні, з міцним копитним рогом і високими адаптивними здатностями. Особливо цінуються за високоякісні смушки голубого та сталевого кольору з густим і блискучим повнозавитим волосом. Вони дають 60 % сірих і 40 % чорних смушків.

Домінантний ген широзі (сірий колір) у гомозиготному стані призводить до хронічної тимпанії і загибелі ягнят у 3 -- 4-місячному віці, якщо їх не використовувати для одержання смушків у віці 1 -- 3 доби після народження. Для запобігання хронічній тим- панії вдосконалюють систему ранньої діагностики альбіноїдів та практикують гетерогенну систему розведення сірих і чорних смушкових овець. Жива маса баранів-плідників становить 60 -- 65 кг, вівцематок 43 -- 47 кг, баранчиків при народженні 4,0, ярочок 3,5 кг. Довжина косиць 15 -- 25 см. Маток після забою ягнят доять протягом 3 -- 4 міс і отримують 50 -- 60 кг товарного молока із вмістом жиру 7,5 -- 8,0 %, яке використовують для виготовлення бринзи. Плодючість 125 -- 140 ягнят на 100 маток. Вихід смушків першого сорту 50 - 80 %.

Найцінніший генофонд овець сокільської породи на племзаводі «Здобуток» і у двох племрепродукторах -- приватному сільськогосподарському підприємстві «Іскра» Кобилянського району Полтавської та в дослідному господарстві «Чувиріне» Інституту тваринництва УААН Вовчанського району Харківської областей, яким надано відповідний статус племінного господарства. Наукове забезпечення здійснюють учені ІТ УААН під керівництвом кандидата сільськогосподарських наук І.А. Помітуна.

3. М'ясо-вовнові породи

Серед м'ясо-вовнових порід овець розрізняють коротковні і довгововні.

Короткововні вівці характеризуються відмінними м'ясними формами, високою швидкостиглістю та здатністю до нагулу. У них однорідна вовна, здебільшого коротша за 10 см, тонина вовни коливається від 50-ї до 60-ї якості з чітко окресленою звивистістю. До короткововних овець англійського типу належать соутдаунська, гемпшир, шропшир, оксфордшир, суффольк та ін. До короткововних належать також литовська темноголова, латвійська чорноголова, естонська і горьківська.

Гемпшир. Порода створена в графстві Гемпшир в Англії на початку XIX ст. схрещуванням місцевих маток з баранами соутдаунської породи. Вівці цієї породи великі, мають відмінні м'ясні форми. Морда, вуха й ноги їх вкриті чорним волосом. Вовна біла, однорідна, має добре виражену звивистість. Швидкостиглість висока -- енергія росту від народження до відлучення становить до 400 г.

Жива маса баранів 100 -- 120, маток 65 -- 70 кг. Настриг вовни у баранів у фізичній масі 5 -- 6, у чистому волокні 3,5 -- 4 кг, у маток -- відповідно 3 -- 4 і 1,8 -- 2,4 кг. Вихід чистої вовни 50 -- 60 %. Довжина вовни у баранів 7 -- 10, у маток 6 -- 9 см, тонина 50 -- 60-ї якості. Плодючість 116 -- 130 ягнят на 100 маток.

Шропшир. Породу виведено у графстві Шропшир в Англії у XIX ст. схрещуванням місцевих овець з баранами соутдаунської, а пізніше лейстерської та котсволдської порід. Вівці великі, з міцною конституцією, мають добрі м'ясні якості. Порода шропшир за м'ясними якостями вважається однією з кращих швидкостиглих порід Англії.

Жива маса баранів 80 -- 120, маток 65 -- 80 кг. Настриг немитої вовни у баранів у фізичній масі 5 -- 7, у чистому волокні 3,5 -- 4 кг, у маток -- відповідно 3,5 -- 4,5 і 2,0 -- 2,4 кг. Вихід чистої вовни 55 -- 60 %. Довжина вовни у баранів 9 -- 10, у маток 7 -- 9 см, тонина 50 -- 56-ї якості. Плодючість 150 -- 175 ягнят на 100 маток.

Вівці породи шропшир використовувались при виведенні латвійської, естонської та дегереської порід. За межами Англії вони широко використовуються у виробничому схрещуванні для отримання м'ясних ягнят.

Латвійська темноголова порода. Створена у господарствах Латвії за період 1920 -- 1940 рр. схрещуванням місцевих грубововних помісей із баранами порід шропшир та оксфордшир.

Вівці мають міцний, помітно розвинений скелет і добрі м'ясні форми. Вовна біла, а на голові та ногах покривний волос має коричневий колір. Відрізняються високою швидкостигліс- тю. Ягнята за інтенсивної відгодівлі до 8-місячного віку досягають живої маси 45 -- 50 кг. Жива маса баранів 100 -- 120, маток 60 -- 65 кг, настриг вовни -- відповідно 6,5 -- 7,6 і 4 -- 5 кг, довжина вовни 10,5 -- 12,5 і 9 -- 10,5 см, тонина 48 -- 56-ї якості. Вихід чистої вовни 55 -- 60 %. Плодючість 140 -- 160 ягнят на 100 маток.

Кращі отари овець цієї породи у навчальному господарстві Латвійської сільськогосподарської академії «Вецауце».

Литовська чорноголова порода. Виведена у господарствах Литви за період 1923 -- 1934 рр. схрещуванням місцевих грубововних овець із баранами порід німецької чорноголової, шропшир та оксфордшир з подальшим відбором помісей бажаного типу та розведенням їх «у собі».

Вовці зовні схожі з місцевими чорноголовими. Голова і ноги вкриті чорним покривним волосом, у рунах вовна білого кольору. Тварини мають добре виражені м'ясні форми, ефективно використовують пасовища. Жива маса баранів 90 -- 100, маток 60 -- 65 кг, настриг вовни -- відповідно 4 -- 5 і 3 -- 3,5 кг, довжина вовни

9 -- 10 і 7,5 -- 8 см, тонина 50 -- 56-ї якості. Вихід чистої вовни 52 -- 55 %. Плодючість 120 -- 130 ягнят на 100 маток.

Кращі отари овець литовської чорноголової породи в експериментальному господарстві «Байсогала» та в господарствах Пасвальського району Литви.

Естонські м'ясо-вовнові породи поділяються на темноголові та білоголові. Перші виведено схрещуванням місцевих грубововних овець з баранами породи шропшир, а другі -- місцевих грубововних овець з баранами породи шевіот.

Темноголові вівці за будовою тіла та вовновим покривом дуже схожі з вівцями породи шропшир. Вони дещо більші, ніж білоголові, але мають коротшу вовну. Жива маса баранів 90 -- 100, маток 60 -- 65 кг, настриг вовни -- відповідно 4 -- 4,5 і 3 -- 3,5 кг, довжина вовни 8 -- 10 і 7 -- 8 см, тонина 50 -- 58-ї якості. Вихід чистої вовни 52 -- 55 %. Плодючість 120 -- 130 ягнят на 100 маток.

Білоголові вівці зовні схожі з вівцями породи шевіот. Голова і ноги вкриті білим покривним волосом. Жива маса баранів 80 -- 90, маток 50 -- 55 кг, настриг вовни -- відповідно 4,5 -- 6 і 3,5 -- 4 кг, довжина вовни -- 10 -- 12 і 8 -- 10 см, тонина 48 -- 50-ї якості. Вихід чистої вовни 50 -- 55 %. Плодючість 120 -- 130 ягнят на 100 маток.

Кращі отари естонських м'ясо-вовнових овець у господарствах Вируського та Пайдеського районів Естонії.

До довгововних порід належать вівці типу коридель, яких створено схрещуванням тонкорунних овець з баранами довгововних англійських порід. Вівці цього типу дають кросбредну вовну відмінної якості і мають високу м'ясну продуктивність. За тониною і довжиною вовни займають проміжне місце між мериносами та англійськими довгововними. Довжина вовни цих овець понад 10 см, тонина 50 -- 58-ї якості, звивистість чітко виражена, руно добре закрите, штапельної будови.

Овець типу коридель вперше виведено в Новій Зеландії схрещуванням новозеландських мериносів з баранами лінкольн, лейстер та бордер-лейстер. Пізніше створювалися породи типу коридель в інших країнах. В СНД до типу коридель належать породи північнокавказька, тянь-шанська та радянська м'ясо-вовнова.

Північнокавказьку породу створено на племзаводі «Восток» Ставропольського краю за ініціативою К.Д. Філянського і під керівництвом Б.Н. Філіпова та М.К. Соколова у період 1944 -- 1961 рр. схрещуванням маток ставропольської породи з баранами породи лінкольн.

Вівці цієї породи мають міцну конституцію і добре виражені м'ясні форми. Дають кросбредну вовну білого кольору із люстровим блиском. Жива маса баранів 100 -- 115, маток 55 -- 60 кг, настриг вовни від баранів у фізичній масі 10 -- 12, у чистому волокні 6 -- 7 кг, від маток -- відповідно, 5 -- 6 і 3 -- 3,5 кг. Довжина вовни у баранів 12 -- 13, у маток 10 -- 11 см, тонина 50 -- 48-ї якості. Вихід чистої вовни 55 -- 65 %. Плодючість 120 -- 130 ягнят на 100 маток.

Краще поголів'я овець цієї породи на племзаводі «Восток» Ставропольського краю.

Радянська м'ясо-вовнова порода має кілька зональних типів -- кавказький, сибірський, казахський та ін. Кавказький тип цієї породи створено у господарствах Карачаєво-Черкесії та Краснодарського краю у період 1950 -- 1985 рр. складним відтворювальним схрещуванням тонкорунно-грубововних і частково тонкорунних маток із баранами породи лінкольн, російською довгововною (ліскінський тип) та північнокавказькою. Помісі першого і другого поколінь бажаного типу розводяться «у собі».

Однією з найважливіших особливостей цього типу є добра пристосованість до гірських пасовищ та відгінної системи утримання. Жива маса баранів 100 -- 120, маток 50 -- 55 кг. Настриг вовни у баранів у фізичній масі 8 -- 10, в чистому волокні 5 -- 6 кг, у маток -- відповідно 4 -- 4,5 і 2,5 -- 2,8 кг. Довжина вовни у баранів 12 -- 16, у маток -- 12 -- 13 см, тонина 50 -- 56-ї якості. Вихід чистої вовни 60 -- 65 %. Плодючість 120 -- 130 ягнят на 100 маток.

Кращі отари цих овець були в колгоспах «Октябрь», ім. XXII з'їзду КПРС, ім. Леніна Карачаєво-Черкесії та «Россия», ім. Енгельса Краснодарського краю.

М'ясо-вовнова порода (асканійські кросбреди) та асканійський чорноголовий м'ясо-вовновий тип із кросбредною вовною створено наприкінці XX ст. в «Асканії-Нова» (автор -- доктор сільськогосподарських наук П.І. Польська та ін.). Метод створення асканій- ських кросбредів ґрунтується на ступінчастій селекції на основі складного відтворного схрещування відселекційованих напівкровних лінкольн-асканійських баранів із лінкольн-цигайськими матками, переважно помісей другого -- п'ятого поколінь із наступним розведенням «у собі» трипородних помісей бажаного типу напівкровних із лінкольном і чотирикровних за асканійською та цигайською породами.

Асканійські кросбреди. Великі, швидкостиглі, міцної конституції вівці з високою вовновою, м'ясною і молочною продуктивністю. Порода вдало поєднує позитивні якості тварин вихідних популяцій: велику довжину і товщину волокон лінкольнів, підвищену щільність руна асканійських тонкорунних овець і високу адаптивну здатність цигаїв.

У кращі роки настриг чистої вовни в заводських отарах становить 3,5 -- 4,5 кг. Жива маса баранів-плідників 120 -- 130, вівцематок 65 -- 75 кг; настриг чистої вовни -- відповідно 8 -- 11 і 4 -- 6 кг; довжина вовни 18 -- 20 і 14 -- 15 см; тонина волокон 44 -- 48-ї якості; вихід чистого волокна 60 -- 70 %. Барани і вівцематки комолі. Середньодобові прирости ягнят 200 -- 250, а молодняку 120 -- 150 г. У річному віці молодняк досягає 85 -- 90 % живої маси дорослих овець. За інтенсивної відгодівлі середньодобові прирости тварин досягають 300 г, а жива маса молодняку у 9-місячному віці 45 -- 50 кг. Це найкращий масив кросбредних овець в Україні, що відповідає світовим селекційним досягненням.

Зони природного районування -- Херсонська, Дніпропетровська, Одеська, Житомирська, Чернігівська, Волинська, Рівненська та інші області. На кросбредів припадає близько 4 % загальної кількості овець в Україні. Провідні племзаводи -- «Асканія-Нова» і «Маркеєве» Херсонської області.

Асканійські чорноголові вівці. Великі багатоплідні, міцної конституції, швидкостиглі з добре вираженими м'ясними формами.

Барани-плідники комолі, жива маса їх 122 -- 137, вівцематок 72 -- 80 кг. Плодючість 140 -- 160 ягнят на 100 маток. Вовна біла, однорідна, має чітку звивистість. Руно штапельної і штапельно-косичної будови. Тонина вовни 46 -- 48-ї якості. Настриги вовни в чистому волокні від баранів 7,6 -- 8,1, від маток 3,5 -- 3,7 кг, довжина -- відповідно 16 -- 18 і 14 -- 16 см. М'ясна швидкостиглість ягнят висока: в 4 -- 5-місячному віці у них формуються зрілі тушки масою 15 -- 23 кг, забійний вихід -- 47,8 -- 54 %.

Асканійські чорноголові вівці з відмінно вираженою м'ясністю є цінним генетичним матеріалом для промислового схрещування з метою виробництва високоякісної ягнятини.

4. Романівська порода овець

Ця порода овець краща шубна у світі, створена в Ярославській губернії в 19 столітті. Крім прекрасних овчин вона дає смачне м'ясо. Овчини зазвичай одержують від ягнят у 5-6 та 9-10-місячному віці. Шерстний покров унікальний, складається тільки з пуху та ості, прекрасного забарвлення, що забезпечується білим пухом і чорною остю. Масть - від світло-сірого до темно-сірий з блакитнуватим відтінком. Жива маса овець - 45-50 кг, баранів - 85-90 кг. Висока плодючість, зазвичай самки ягнятся двойнями. Але більша частина ягнят гине внаслідок пневмонії у ранньому віці. Романовська порода овець - це яскраві шкарпетки, шикарна шуба і зірка в лобі. Барани неймовірно сильні і широкогруды, а вівці славляться небаченої плодючістю і відмінним здоров'ям. Особин цього виду використовують для поліпшення якостей грубошерстних овець у багатьох районах світу. Романівські вівці не бояться холодів і можуть знайти їжу навіть під снігом.

Розведення романівської породи вигідно, так як романівські баранчики навіть при помірному відгодівлі (140-170 г/добу) досягають 35-40 кг у віці 6,5-7 місяців. Жива маса баранів в середньому становить 60-90 кг, маток - 45-60 кг. Вони і на мізерних пасовищах вже після випасу корів можуть знаходити собі корм, вибираючи колоски, травинки, окремі зерна і т.д. З 600 видів пасовищних рослин вівці поїдають 570 (велика рогата худоба тільки 50) і використовують різні корми: траву, сіно, солому, полову, листя кущів, кору, мох і т.д.

Размещено на Allbest.ru