Завдання патофізіології у ветеринарній медицині на сучасному етапі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Завдання патофізіології у ветеринарній медицині на сучасному етапі

А.Й. Мазуркевич,

доктор ветеринарних наук, професор

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Анотація

Визначається роль патофізіології як науки і навчальної дисципліни на сучасному етапі розвитку біологічних та ветеринарних наук як базової інтеграційної медико-біологічної науки і фундаментальної теоретичної основи ветеринарної медицини.

Розкриваються можливості науковців та педагогів для вдосконален- ня методології і методів поглибленого вивчення патофізіологічних явищ через застосування нових підходів. Обґрунтовується роль нової дисципліни „Клінічна патофізіологія” як важливої пропедевтичної науки в системі підготовки бакалаврів і магістрів на етапі переходу від фундаментальних до клінічних дисциплін.

Ключові слова: патофізіологія, клінічна патофізіологія, аль- тернативні методи досліджень, синдромний принцип діагностики, діагностичний алгоритм, принцип оптимальної діагностичної доцільності

клінічний патофізіологія ветеринарний біологічний

Розвиток біологічних наукових досліджень в останні десятиліття привели до революційних відкриттів, які значно прискорили застосування високоефективних способів та засобів в терапії, хірургії та інших галузях медикобіологічних наук, в тому числі і патофізіології як базової інтеграційної медико-біологічної науки - фундаментальної теоретичної основи ветеринарної медицини.

У майбутньому роль і місце патофізіології тварин як навчального предмету і науки зростатиме. Розвиток цієї дисципліни іде за трьома основними розділами: загальна патофізіологія, спеціальна патофізіологія (органів і систем) і клінічна патофізіологія. Крім того, інтенсивного темпу набирають молекулярна і клітинна патофізіологія.

Загальна патофізіологія ретельно переглядає свої основні положення у зв'язку із все зростаючими темпами розвитку суміжних наук та за зростаючого об'єму різноманітного інформаційного матеріалу про механізми розвитку окремих форм патології, які розвиваються разом з медициною, біологією та ветеринарною медициною. Саме загальна патофізіологія систематизує і узагальнює отримані результати досліджень. Такий підхід дозволяє глибше зрозуміти механізми різних патологічних процесів і їх біологічне значення.

Завдяки успіхам науково-технічного прогресу з'явились нові методичні можливості дослідження процесів на молекулярному рівні, які І. П. Павлов назвав "дном життя". Проте, знання тільки молекулярних і клітинних процесів недостатнє для розуміння системних механізмів здійснення функцій організ- му в нормі і їх порушень за патології. Завданням патофізіології є встановлен- ня не тільки механізмів і закономірностей молекулярних та внутріклітинних порушень, але й обумовлених ними розладів функцій цілісного організму. Нині в біомедичній науці формується ряд нових напрямів. Сюди відносяться клітинні технології, геноміка, біоінформатика і протеоніка, які охоплюють різноманітні процеси в живій природі і, зокрема, в організмі в нормі і патології. Дані досліджень за цими напрямами повинні бути асимільованими пато- фізіологією і використані нею для свого подальшого розвитку.

Патофізіологія завдяки новим методичним можливостям і новим біомедичним технологіям вийшла за межі традиційного лабораторного експерименту з вивчення розвитку і ліквідації патологічних процесів в органах і системах. Стало можливим вивчати порушення діяльності органів і систем не тільки на комп'ютерних моделях, на культурах тканин і органів, але й на хворій тварині, використовуючи методи ангіостомії, біопсії.

Вкрай необхідно розвивати і третій розділ патофізіології - клінічну патофізіологію. Її предметом стане не тільки вивчення механізмів розвитку клінічних патологічних процесів, але освоєння й новітніх засобів і способів діагностики і лікування тварин. Тому значення отриманих знань з патофізіології органів і систем зростатиме в міру просування до створення підрозділу «Клінічна патофізіологія», а також використання цих даних в ряді клінічних дисциплін (терапії, хірургії, акушерстві тощо).

Застосування фізіологічних, неінвазивних методів дослідження значно розширює можливості для поглибленого вивчення клінічної патофізіології і дозволяє вивчати особливості патологічних процесів в органах і тканинах безпосередньо в тваринному організмі.

Сучасна патофізіологія проникає практично у всі біомедичні науки. Це природно, бо вона є мостом між базовими дисциплінами і практичною ветеринарною медициною. Предметом досліджень класичних базових наук (анатомія, фізіологія, біохімія і ін.) поступово стають не тільки загально- біологічні, а й ветеринарні проблеми. Як свідчать матеріали захисту дисерта- ційних робіт, науковці різного профілю проводять дослідження патофізіоло- гічного характеру, нерідко навіть не усвідомлюючи це (фізіологи, біохіміки, терапевти, акушери та інші). Багато дисертацій захищено на стику патофізіології і інших ветеринарних наук.

У деяких країнах вивчають клінічну фізіологію. Знайомство з її предметом показує, що вона є по суті патофізіологією органів і систем. Сам цей термін грішить недоліком: якщо ця дисципліна - фізіологія, то вона, відповідно до суті цієї науки, повинна вивчати фізіологічні механізми компенсації, одужання і здоров'я. Якщо ж вона вивчає патогенез хвороб, то це вже не фізіологія, а патофізіологія. В деяких випадках справа доходить до абсурду: говорять про "фізіологію хвороби". Цих недоліків необхідно уникати.

Традиційно важливим завданням загальної патофізіології є встанов- лення і вивчення типових патологічних процесів, які мають місце за різних форм патології і які не мають специфічних нозологічних характеристик. Ці процеси на різних структурно-функціональних рівнях організму різні, але їх розвиток на кожному рівні має стандартний, типовий, характер. Вивчен- ня різних типових патологічних процесів показує, що вони складаються із загальних і спеціальних процесів. Дослідження їх важливо ще і тому, що комбінації, перш за все комбінації окремих типових процесів, складають патогенетичну структуру різних форм патології органів і тканин.

У нормі регуляторні механізми забезпечують здійснення функції в межах, що відповідають чинним потребам організму. В міру невідповідності реакція набуває патологічного характеру і може стати причиною розвитку патологічного процесу. Порушення регуляції фізіологічної функції в тій чи іншій мірі виникає за кожного патологічного процесу. Тому дизрегуляція має універсальний загальнобіологічний характер.

У певних умовах порушення регуляції, що виникають за пошкоджен- ня органу, можуть бути такими значущими, що вони стають провідними патогенетичними механізмами розвитку патологічних змін. За інших об- ставин патологічний процес починається не з пошкоджень органу, а з порушень в апараті його регуляції. Патологічні процеси, в яких порушення регуляції є провідним патогенетичним механізмом, є дизрегуляційною патологією, яка є типовою патофізіологічною проблемою. Патологічний стрес також є дизрегуляційною патологією. До неї ж відноситься і канцерогенез, який обумовлений порушенням контролю за онкогенами. Значення дизрегуляції як патофізіологічної проблеми зростає, оскільки збільшується коло досліджуваних патологічних процесів.

Сьогодні патофізіологія вступає в новий і важкий етап свого розвит- ку. Складність визначається перш за все величезним і все наростаючим потоком інформації, що накопичується в медико-біологічних науках і при- родознавстві в цілому. Стає не під силу асимілювати цю величезну і усесторонню інформацію та її систематизувати для потреб патофізіології. На допомогу приходить комп'ютерна методологія, можливості якої все більш розкриваються разом з розвитком природознавства. Здійснена в наші дні успішна розшифровка геному людини стала можливою тільки завдяки комп'ютерній методології. Саме завдяки комп'ютерним техноло- гіям створена база для моделювання патологічних процесів і використо- вується вона, як альтернативний метод вивчення патологічних явищ, що суттєво зменшує використання з цією метою лабораторних тварин.

Розвиток патофізіології як базисної та інтеграційної науки вимагає підготовки кадрів патофізіологів. Вони повинні бути широко освіченими фахівцями, які знають не тільки свій предмет, але й суміжні базисні науки. В даний час не всі місця на кафедрах, де читається патофізіологія тварин, заповнені патофізіологами, на деяких ці посади заміщені фахівцями іншої наукової профілізації. В майбутньому дуже важливо проводити в рамках конференції науково-методичні форуми (круглі столи, семінари, тренінги тощо) з методології і методики викладання патофізіології тварин. Доцільно було б проводити конкурси молодих учених з проблем пато- фізіології, розширювати практику проведення студентських предметних олімпіад з патофізіології тварин, що сприятиме зростанню авторитету, а також інтересу молодих вчених інших спеціальностей до патофізіології.

Велике значення для підвищення кваліфікації і освіти має спеціальна література. Це зобов'язує нас окрім підручників і посібників випускати побільше конспектів лекцій і оглядів останніх досягнень патофізіології, ветеринарної медицини і суміжних наук.

Патофізіологія тварин в нашій країні, як і інші природничі науки, переживає важкий період. Ми звикли жити "на бюджеті", як в старі часи. Тепер необхідно знаходити і не бюджетні форми фінансування. Для патофізіологів, що займаються фундаментальними дослідженнями, це завдання вельми важке. Немає можливості продавати знання, теоретичні розробки. Наприклад, як можна продати за ринковою ціною таблицю Д. М. Менделєєва або вчення І. П. Павлова про вищу нервову діяльність?!

Не дивлячись на всі труднощі, в окремих ВУЗах і наукових устано- вах, на кафедрах і в патофізіологічних лабораторіях проводяться серйозні дослідження, які мають значення для теоретичної і практичної ветери- нарної медицини. Завдяки високій самовідданості науково-педагогічних працівників, талановитій молоді вдається зберігати і підтримувати науковий потенціал патофізіології.

Підтвердженням високого іміджу ветеринарної патофізіології є успішна діяльність секції ветеринарних патофізіологів у складі всеукраїнського товариства ветеринарних патологів, створеного в Україні у 2001 році. Членами його є не тільки патофізіологи, а й патологоанатоми, практичні лікарі ветеринарної медицини, вчені суміжних ветеринарних наук. Патофізіологія тварин - надзвичайно важлива наука ветеринарної медицини, вона розвиватиметься разом з ветеринарною медициною і буде всіляко сприяти її розвитку.

В основу викладання клінічної патофізіології як основної дисципліни фундаментального циклу, необхідно покласти три прогресивні методичні принципи розумової діяльності для встановлення клінічного діагнозу:

1) синдромний принцип діагностики;

2) діагностичний алгоритм;

3) принцип оптимальної діагностичної доцільності.

Суть цих принципів полягає в наступному. В реальній практиці пусковим механізмом лікарського мислення служить певний клінічний симптом. Студент рухається від симптомів через провідні синдроми до діагнозу. При цьому на шляху до діагнозу розумові операції здійснюються в суворій відповідності з такими умовами:

- по-перше, „працювати” лише з тими симптомами і з тією групою хвороб, які супроводжуються даним провідним синдромом. Це і є синдромний принцип діагностики;

- по-друге, абсолютно достовірна діагностика проводиться на основі мінімуму ознак, виявлених впродовж мінімального лікарського обстеження (принцип оптимальної діагностичної доцільності);

- по-третє, розумові операції з наявними симптомами хвороби здійснюються за чіткою інструкцією, яка веде думку студента від симптому

до симптому і дозволяє йому на кожному етапі мислення проводити економну великомасштабну диференціальну діагностику хвороб, подібних за своїми проявами. На останньому етапі ця інструкція має привести до достовірного діагнозу (діагностичний алгоритм).

Наше завдання - допомогти студенту практично оволодіти цими трьома принципами діагностичного мислення.

Запорукою успіху розумової діяльності з будь-якими симптомами будь-якої хвороби є чітке і вірне виявлення кожного симптому. Якщо симптоми виявлені неправильно, то ніяке вдосконалення подальших операцій не приведе до правильного діагнозу.

Тому необхідно приділяти першочергову увагу правильності виявлення кожного симптому під час дослідження хворої тварини.

Отже, необхідно сформувати в собі уміння виявляти кожний симптом, за будь-якого із запропонованих об'єктивних методів дослідження з врахуванням патофізіологічних аспектів даного процесу.

Практичне засвоєння матеріалу має відбуватись за зростаючою складністю.

У засвоєнні навчального матеріалу необхідно передбачити три ступені складності практичних вправ:

а) завдання з виявлення і діагностичного тлумачення окремих симптомів за кожного синдрому, що розглядається, а також методів досліджень, які проводяться;

б) діагностичні завдання в рамках окремих методів досліджень (електрокардіографія, рентгенодіагностика тощо). Вирішення завдань вимагає уміння виявляти та діагностично оцінювати всі розглянуті вище симптоми, проводити диференційну діагностику, використовуючи діагно- стичні алгоритми даної глави;

в) комплексні діагностичні задачі на прикладі реальних клінічних ситуацій. Для їх вирішення -- постановки повноцінного діагнозу необхідно вміти виявляти і оцінювати всі симптоми за всіх методів дослідження, що розглядались в рамках курсу клінічної патофізіології, швидко та вміло користуватись всіма діагностичними алгоритмами за будь-якого синдро- му, вільно володіти всіма трьома вищезгаданими принципами клінічного мислення, легко орієнтуватись і в спеціальній нозологічній діагностиці.

Важливим завданням педагога за цих умов є поступове подолання всіх трьох визначених вище ступенів складності на практичних заняттях та в лекційній аудиторії. Адже з вирішенням кожного завдання, кожної окремої діагностичної та комплексної діагностичної задачі зростає професійна кваліфікація. Тому не потрібно переходити до розгляду наступного матеріалу до тих пір, поки немає впевненості, що всі вправи з пройденого розділу виконуються швидко і безпомилково.

В практичній діяльності, коли лікар вперше бачить хвору тварину, то ще не знає, на що вона хворіє. Це і належить йому з'ясувати в процесі обстеження хворої тварини та діагностичних роздумів. Досить часто у хворої тварини зустрічається не «чиста» патологія одного органу чи системи, а комплексне ураження декількох органів або систем.

Як же бути в подібній ситуації? Як поєднати суперечливі принципи мислення: діагностичний алгоритм, розрахований на швидку діагностику шляхом мінімальних досліджень і мінімуму визначальних симптомів, звичайну нозологічну діагностику хвороб інших органів і систем, які (поки діагностичні алгоритми для даних систем відсутні) потрібно розпізнавати за загальноприйнятими принципами нозологічної діагностики?

Тут можливі два шляхи. Перший - дослідження хворої тварини роз- починається за загально прийнятою класичною схемою і продовжується до тих пір, поки за очевидними симптомами не вдасться встановити, що у тварини, наприклад, серцево-судинна патологія. Тоді тут потрібно пере- ключитись на алгоритм і, швидко встановивши кардіологічний діагноз, продовжувати дослідження інших систем за традиційною методикою, щоб виявити або виключити можливі захворювання інших органів і систем.

Другий шлях - спочатку, дотримуючись алгоритмів, спробувати швидко встановити наявність або відсутність серцево-судинної патології у даної тварини а потім перейти до звичайного обстеження інших органів і систем.

Результати досліджень різних авторів на численних клінічних матеріалах переконують, що розпізнання і лікування хвороб за допомогою алгоритмів приводить до ефективного поліпшення якості діагностики і лікування. Іншими методами управління розумової діяльності людини такі результати практично недосяжні.

Отже, запровадження в програмі підготовки фахівців ветеринарної ме- дицини принципів клінічної патофізіології тварин, де поєднання інструментів та методів патофізіології з клініко-експериментальними принципами уже давно приносить вагомі плоди, є надзвичайно актуальним.

Таким чином, завдання патофізіології як науки і як навчальної дис.- ципліни полягає у поглибленому вивченні патологічних явищ в цілісному організмі з метою отримання ґрунтовних знань для використання їх у про- веденні успішної діагностики, профілактики хвороб та лікування хворих тварин. З цією метою попри всі труднощі і негаразди вченим і педагогам галузі ветеринарної медицини належить вдосконалювати систему підготовки фахівців ветеринарної медицини, впроваджуючи в навчальний процес найсучасніші методи досліджень, зосередивши особливу увагу на методологічних принципах вивчення фундаментальних дисциплін і, зокрема, патофізіології тварин.

Размещено на Allbest.ru