Оптимізація забезпечення кормами бджолиних сімей

Як видно з таблиці, незважаючи на значну кількість угідь, на одну бджолину сім'ю припадає лише 80 кг запасу нектару місцевості. Відомо, що для забезпечення нормальної життєдіяльності на рік бджолиній сім'ї потрібно 80-90 кг корму. Тому, для одержання товарної продукції у цьому господарстві необхідно залучати додаткові джерела корму. Опираючись на подібні розрахунки, вчені встановили норми утримання бджолосімей на одній пасовищній ділянці для різних природно-кліматичних зон України: на Поліссі - 50-60, у Лісостепу - 60-70, Степу - 70-80 [1].

Однак, нектароносний баланс пасовищної ділянки може змінюватися під впливом кліматичних умов, сівозмін чи через знищення (поновлення) багаторічних насаджень. Тому, для забезпечення бджіл достатньою кількістю кормів, необхідно враховувати перелічені зміни й переглядати нектароносний баланс щороку.

На більшості пасовищних ділянок, після закінчення цвітіння одних і перед початком інших медоносів, виникають безвзяткові періоди [1, 10, 14]. Це такі умови навколишнього середовища, у яких відсутня можливість (посуха, опади) чи джерело (квітуючі рослини, падь) заготівлі корму для бджіл. Для їх уникнення розроблюють безперервний нектароносний конвеєр (табл. 2).

Таблиця 2. Нектароносний конвеєр для бджолоферми (120 б. с.) (Мегедь О. Г, 1979 р.)*

*Примітка. Усього нектарного запасу місцевості, кг- ЗО 200; використано бджолами, кг - 15 100; доступно на 1 б. с., кг -- 126.

Для організації безперервного нектароносного конвеєру вивчають медозбірні умови, враховуючи період квітування рослин та силу взятку і встановлюють безвзяткові періоди. У ці періоди застосовують допоміжні нектароносні угіддя шляхом висівання обраних культур чи підвезення бджолиних сімей до масиву медоносних рослин (кочівля).

Поліпшення кормової бази бджільництва можливе через збільшення площ зайнятих під медоносні рослини. Так, практикують післяжнивні та післяукісні посіви нектароносів, засівання міжрядь саду, використання непридатних земель.

Окрім того, висівають медоносні рослини у суміші з деякими сільськогосподарськими культурами. Савченко Я. С., Мельниченко М. А., Поліщук В. П., Чергик М. І., Анциферова Л. О., Бага О. М., Кавун М. І. - провели дослідження сумішей нектароносних рослин із зернобобовими і рекомендують наступні (медопродуктивність): люпин з фацелією (50100 кг/га); горох на зерно з фацелією (40-50 кг/га); горох на зерно з гірчицею (близько 40 кг/га); вико-овес з фацелією (30-40 кг/га); вико-овес з гірчицею (близько ЗО кг/га); соняшниково-фацелійова суміш на силос (близько 40 кг/га); кукурудза з мальвою на зелений корм (50-60 кг/га) [1,3, 10, 12].

Збільшення нектаропродуктивності рослин можливе за рахунок застосування різних заходів агротехніки, серед яких провідне місце займає спосіб сівби. Доведено [8, 12], що більшість медоносних рослин вищу нектаропродуктивнісь мають за широкорядного способу сівби. Встановлено, що медопродуктивність деревних порід також змінюється залежно віку та густоти насадження (табл. 3).

Таблиця 3. Медопродуктивність акації білої (Бабич І. А., 1979 р.)

Савін А. П. та Докукін Ю. В. розробили технології вирощування основних медоносних культур. Вчені довели, що нектаропродуктивність змінюється залежно від строків сівби та норми висіву (табл. 4).

Таблиця 4. Нектаропродуктивність змієголовника молдавського (Савін А. П., 2010 р.)

Група науковців під керівництвом А. П. Савіна розробила спеціальну агротехніку вирощування медоносів з підвищеною нектаропродуктивністю для 14 культур. Вони також запропонували і науково обґрунтували шість напрямів комплексного використання медоносних культур - медоносно- насінницький, медоносно-кормовий, медоносно-лікарський, медоносно- лікерний, медоносно-сидиратний, медоносно-запилювальний [12].

Поліпшення кормової бази бджільництва здійснюють через внесення добрив у ґрунт (табл. 5).

Таблиця 5. Нектаропродуктивність лофанту анісового (Савін А. П., 2010 р.)

Дослідження, проведені на лофанті анісовому, показали, що мінеральні добрива сприяють збільшенню кількості квітів на 1 м2, особливо на фоні внесення гною у 1,68-2,29 раза залежно від варіанта (табл. 5). Вміст цукру у нектарі незначно змінювався. Тому можна зробити висновок, що нектаропродуктивність лофанту більше залежить від кількості квіток на одиницю площі, ніж від вмісту цукру у їх нектарі. Подібні результати були отримані за дослідження медопродуктивності синяку звичайного. За умови внесення 45-60 кг/га Р205 та 60-90 кг/га К20, густина травостою синяку та кількість квіток на одній рослині збільшується на 1,31-1,43 раза, порівняно з варіантом без внесення добрив [12].

Ведення інтенсивного бджільництва та міжнародні програми зі збереження біорізноманіття потребують раціонального використання угідь медоносних рослин як джерел корму для бджіл. Природні луки, медопродуктивність яких знаходиться в межах 10-30 кг/га, часто практикують підсівати високопродуктивними рослинами, стійкими до умов навколишнього середовища. Серед таких - буркун білий та жовтий, козлятник далекосхідний, конюшина лугова, люцерна жовта, борщівник сосновського та інші. Однак, це часто призводить до значних змін біоценозів, утворення ділянок з монокультурами, витіснення інших видів рослин та комах зі зміненого людиною біотопу.

Такий шлях поліпшення нектаропродуктивності місцевості є неприпустимим, згідно із Міжнародними Конвенціями - «Конвенція про біорізноманіття» та «Конвенція про збереження дикої флори і фауни та природних середовищ існування у Європі» [5]. Особливо це стосується територій, які знаходяться у заповідних зонах. До таких в Україні відносять «Горгани», Канівський природний заповідник, «Медобори», Поліський та інші.

Окрім того, раціональне використання джерел корму у бджільництві передбачає перевезення бджолиних сімей з однієї пасовищної ділянки на іншу (кочівля) у межах одного господарства або інші регіони за згодою місцевого органу управління галузі. За цього враховують кількість сімей, яка необхідна для повного використання нектароносного запасу місцевості. Так, наприклад, медовий запас однієї пасовищної ділянки (1250 га) гречки посівної становить - 125 000 кг, соняшнику - 43 750 кг, фацелії коливається у межах від 225 000 до 437 500 кг. Бджоли зазвичай використовують близько 50 % запасу, але це за умови наявності необхідної кількості сімей у зоні продуктивного льоту [2, 3, 10].

Для господарств з обмеженими територіями, або із багаторічними насадженнями (плодовий сад, ліс) для раціонального використання площ використовують високонектароносні сорти рослин. За даними досліджень, різниця за нектаропродуктивністю між сортами окремих культур достатньо велика. Між сортами гречки вона становить 37-224 кг, люцерни посівної - 102-346, соняшнику - 21,9-39,6, коріандру - 44-129, конюшини червоної - 70-150 кг. Тому заміна одного сорту на інший може збільшити медовий запас місцевості у 1,5-2 рази [10]. У цьому напрямі працюють дослідні станції бджільництва. Так, співробітниками ННЦ «Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича» було створено новий високопродуктивний сорт фацелії «Аліна», нектаропродуктивність якої становить 268 кг/га; пилкопродуктивність - 281 кг/га [2].

Важливе місце у забезпеченні кормом бджіл займають ліси. Медоносні дерева і кущі у лісових насадженнях є, в основному, лише супутніми культурами, тому часто взагалі не враховуються при лісоутворенні [11]. Однак, у розвинених країнах лісостани формують шляхом створення повних лісових культур, а серед супутніх порід використовують липи, клени, акації, верби, софору японську та бархат амурський. Це дозволяє значно підвищувати медовий запас лісів.

Висновки

Безперечною умовою забезпечення необхідною кількістю корму бджолиних сімей є організація оптимального нектароносного конвеєру, який є передумовою сталого нектарно-пилкового взятку.

Підвищення нектаропродуктивності рослин через застосування спеціальної агротехніки та внесення добрив забезпечить поліпшення кормової бази бджільництва.

Раціональне використання площ зайнятих медоносними культурами та висівання високонектароносних сортів сільськогосподарських рослин дозволить збільшити медовий запас місцевості.