Землеробство в умовах передгірних і гірських районів Карпат і Криму

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Землеробство в умовах передгірних і гірських районів Карпат і Криму

Передгірні і гірські райони Карпат

Займають крайню південно-західну частину території України понад 30 тис. км2. Вони захоплюють пасмо гірських хребтів і прилеглі до нього прикарпатські та закарпатські низини і передгір'я. Територія передгірних і гірських районів Карпат прорізана долинами чисельних гірських річок (притоки Дністра, Тиси, Пруту). Вона належить до смуги лісолучної природної рослинності, але завдяки різниці у висотах над рівнем моря ґрунтові та кліматичні умови дуже різноманітні.

Висота над рівнем моря північно-західної частини Передкарпатського передгір'я 250-300 м і близько 450-500 м -- центральної та південно-східної частини. Сюди входять прилеглі до Карпат з півдня і лісостепової зони з півночі райони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей.

Ґрунтовий покрив зони

До складу карпатської буруземно-лісової області входять гірські Українські Карпати, Передкарпатська височина, Закарпатське передгір'я і Притисенська височина. Кожному з цих районів притаманні свої геологічні і біокліматичні особливості, проте їх об'єднує специфічний ґрунтоутворюючий процес -- кисле буроземоутворення.

Кислий буроземоутворюючий процес протікає під широколистяними (дубово-буково-грабовими) і хвойними (смереково-ялинковими) лісами, а також під високогірними луками (полонинами) в умовах теплого, помірного і холодного вологого клімату на достатньо дренованих породах. Під сукупною дією цих факторів за промивного типу водного режиму утворюються буроземи кислі (бурі лісові кислі ґрунти).

Якщо ґрунтоутворюючі породи мають низьку водопроникність, то формуються різні буроземні оглеєні ґрунти з елювіально-ілювіальною будовою профілю.

Характерною особливістю всіх буроземних ґрунтів Українських Карпат є: 1 -- інтенсивне внутрішньоґрунтове глиноутворення; 2 -- сильна вилуженість ґрунтів по відношенню до вмісту Са, М§, К, №, Б, А1 та інших елементів; 3 -- висока кислотність; 4 -- сильна насиченість ГВК основами; 5 -- нагромадження великої кількості обмінного амонію; 6 -- гуматно-фольфатний тип гумусу, що визначає забарвлення ґрунту в бурі, голеві, світло-жовті кольори; 7 -- дуже низький вміст рухомого фосфору. Сильна вилуженість і висока кислотність -- це ті ознаки, що відрізняють Карпатські буроземи від буроземів інших областей.

Придатність буроземів кислих для вирощування певних видів сільськогосподарських культур визначається абсолютною висотою місцевості над рівнем моря (як правило, це теплий вертикальний пояс і помірно теплий).

Для Передкарпатського передгір'я характерні дерново-підзолисті поверхнево оглеєні, легко і важкосугленкові, слабоокультурені еродовані ґрунти з рН 5,0-5,4. Для їх окультурення і охорони від ерозії необхідно застосовувати безперервне вкриття ґрунту рослинами. Важливе значення при цьому належить культурам проміжних посівів, які вирощують на корм і сидерат.

Для Закарпатського передгір'я, що розташоване на висоті 125-300 м над рівнем моря на південь від Карпат, характерні буроземно-підзолисті та дерново-підзолисті, перезволожені і низькородючі ґрунти. Для поліпшення їх родючості та зменшення впливу ерозії необхідно регулювати поверхневий стік, застосування осушення, запровадження травосіяння, вирощувати культури в проміжних посівах, зокрема післяжнивні.

У районах Карпат питома вага орних земель у структурі посівних площ менша, ніж у інших зонах країни, однак питома вага природних кормових угідь більша. У цьому регіоні значні площі займають лучні і болотні ґрунти, які переважно використовують як природні кормові угіддя. Після осушення їх включають до орних земель. Характеризуються великими запасами органічної речовини і елементами живлення, за винятком рухомого фосфору. Значні їх площі опідзолені і вилугувані, тому їх потрібно вапнувати.

Закарпатська низовина розташована на висотах нижче 150 м над рівнем моря і характеризується сприятливим тепловим режимом. Основні поширені ґрунти це дерново-глеєві та торфово-глеєві. Для поліпшення родючості ґрунтів і раціонального використання теплових ресурсів необхідно у сівозмінах розміщувати культури основного і проміжного (зокрема озимі і післяжнивні) вирощування.

Агрокліматична характеристика зони. За температурними показниками зона є помірно теплою. Період з температурою вище 0 0С починається у першій декаді березня, закінчується у третій декаді листопада і триває 263-265 днів.

Найбільша середньорічна сума опадів у Карпатах (605-1410 мм), менша в Лісостепу (405-690), в Поліссі (510-610), ще менше на Південному березі Криму (425-635) і найменша в Степу (315-500 мм). За температурним фактором, навпаки найвищі вони в Степу і Криму і найнижчі в Карпатах і Передкарпатті.

Вегетаційний період з температурою понад +3 °С становить 210-214 днів, з температурою понад 10 С -- 155-165 днів з сумою активних температур (+10 °С) 2200-2800 °С. Найменш теплими з сумою 2200-2500 0С є територія на захід від лінії Комарне -- Стрий Львівської області та передгірні райони Івано-Франківської та Чернівецької областей з висотою понад 350 м над рівнем моря. Помірно тепла частина займає райони з висотою 250-350 м. У найтеплішу частину входять Коломийський і Здолбунівський райони Івано-Франківської області, а також райони Чернівецької області з висотою менше 250 м. Отже, у Передкарпатті теплові ресурси сприятливі для вирощування у сівозмінах двох урожаїв, особливо у помірній і теплішій його частинах.

За зволоженням Передкарпатське передгір'я ділять на південно-західну підвищену з надмірним зволоженням і північно-східну з достатнім зволоженням. Річна сума опадів коливається від 650 до 750 мм, з яких на теплий період припадає 500-600 мм, на холодний -150-180мм.

Закарпатська низовина розташована на висотах нижче 150 м над рівнем моря. Характеризується сприятливим тепловим режимом. Теплий період настає у третій декаді лютого і закінчується у другій декаді грудня і становить 293 днів. Повний період вегетації триває 234 дні, а період активної вегетації -- 185 днів. Сума активних температур коливається від 2900 до 3000 0С. У середньому за рік випадає 600 мм опадів, у тому числі за теплий період 420 мм і холодний -- 180 мм.

Гірські лісолучні райони розташовані у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Закарпатській областях. Кліматичні умови закономірно змінюються з збільшенням висоти над рівнем моря. У стічні зі збільшенням висоти на кожні 100 м температура падає на 0,4 0С, а в липні -- на 0,7 0С. Сума активних температур на висоті 1500 м падає до 600 С. На висоті 1000 м період з температурою відсутнє. Кількість атмосферних опадів з висотою збільшується і на висоті 1200 м становить 1200 мм.

Завдяки великій кількості опадів і зниженим температурам територія гірських лучних районів характеризується надмірним зволоженням і поділяється на три вертикальні пояси: нижній - до висоти 850 м, середній -- 850-1250 м і верхній -1250-1500 м.

Період активної вегетації на верхній межі пояса (район Бескид у Воловецькому міжгір'ї, Ясінецький, Жаб'ївський і Путилівський угловинах) настає у третій декаді березня і закінчується у середині листопада, тривають 240 днів. Повний період вегетації -- 162 дні, активної вегетації -- 125 днів. Сума активних температур коливається від 1500 до 2200 0С. Кількість атмосферних опадів -1000 мм, а в улуговинах -- 800 мм. Теплові ресурси забезпечують вирощування жита, ярих зернових культур, картоплі і проміжних культур, зокрема, озимих, післяукісних і підсівних.

Середній пояс займає схили гірських долин Горган, Полонинського хребта, Чорногорського та Рухівського масивів і Покутсько-Буковинських гір. Теплий період настає на початку квітня, закінчується у першій декаді листопада і триває 226 днів. Загальний період вегетації -- 136 днів, активної вегетації -90-100 днів. Метеорологічне літо практично відсутнє. Сума активних температур складає 1000-1600 °С, річних опадів -900-1200 мм. У поясі тепла вистачає для вирощування картоплі, брукви, однорічних і багаторічних трав на зелений корм і сіно, а також проміжних культур, зокрема отавних підсівних.

Верхній пояс холодний з сумою активних температур 600-1000 °С, кількість опадів 1500 мм. Тривалість загального періоду вегетації становить 120 днів, активної вегетації -- 60-85 днів. Теплові ресурси дають змогу вирощувати картоплю ранніх сортів, зеленні овочі і кормові культури на зелений корм з підсіванням райграсу однорічного.

Кліматичні умови полонин (субальпійський пояс) і надполонин (альпійський пояс), які розташовані на висоті над рівнем моря 11001800 м і вище, є несприятливими для одержання належних урожаїв більшості сільськогосподарських культур.

Система сівозмін

Площа передгірних і гірських районів Карпат становить 3,5 млн га. Серед них виділяють Передкарпаття, гірські райони Карпат, Закарпатське передгір'я, гори і рівнини.

У Передкарпатті розташовані такі райони Львівської області: Дрогобицький, Сірійський, Самбірський і Старосамбірський; Івано-Франківської - Богородчанський, Тесмінецький, Калузький і Коломийський; Чернівецька область.

В зоні Передкарпаття у структурі посівних площ зернові культури становлять 40-45%, технічні культури (буряки цукрові, льон-довгунець) -- 10-12 %, картопля -- 2-3%, овочеві -- 1-3%, кормові культури -- 40-45%.

Для господарств, що спеціалізуються на виробництві яловичини, молока і льону рекомендовані сівозміни з таким чергуванням культур: 1, 2 -- багаторічні трави; 3 -- озимі зернові + післяжнивні посіви на зелений корм; 4 -- картопля, коренеплоди; 5 -- льон, однорічні трави з наступними післяукісними і післяжнивними посівами; 6 -- ярі зернові з підсіванням багаторічних трав або 1, 2 -- багаторічні трави; 3 -- озимі зернові + післяжнивні посіви на сидерат; 4 -- картопля, коренеплоди; 5 -- ярі зернові з підсівом багаторічних трав. У цих областях із значною кількістю еродованих земель доцільно запроваджувати ґрунтозахисні сівозміни без просапних культур.

На низькородючих ґрунтах, розташованих на схилах, доцільно запроваджувати сидеральні ґрунтозахисні сівозміни з таким чергуванням культур: 1 -- люпин на сидерат; 2 -- жито озиме; 3 -- дво-триукісні вико-вівсяно-райграсові сумішки; 4 -- ярі зернові + післяжнивні посіви гірчиці білої або редьки олійної.

Раціональною є конвеєрна сівозміна для безперервного забезпечення худоби зеленими кормами і заготівлі сухих кормів на зиму з таким чергуванням культур: 1, 2 -- багаторічні трави; 3 -- ріпак озимий + горох з викою + післяукісно гірчиця біла; 4 -- вика + овес + райграс однорічний -- 2-3 укісна сумішка; 5 -- жито озиме на зелений корм з підсівом суміші конюшини з тимофіївкою і райграсом.

У гірських районах Карпат доцільно запроваджувати такі ґрунтозахисні сівозміни:

1, 2 -- багаторічні трави, 3 -- багаторічні трави із смуговим розміщенням картоплі, 4 -- льон-довгунець, жито озиме, 5 -- овес з підсівом багаторічних трав.

1, 2 -- багаторічні трави, 3 -- картопля, коренеплоди, 4 -- льон-довгунець, 5 -- однорічні трави з підсівом багаторічних трав.

1, 2 -- багаторічні трави, 3 -- картопля, коренеплоди, 4 -- овес з підсівом багаторічних трав.

1, 2 -- багаторічні трави, 3 -- озимі + післяжнивні смугові посіви багаторічного люпину, 4 -- картопля ( смуговий посів між люпином); 5 -- озимі та ярі зернові з підсівом суміші бобових і злаковими.

1, 2, 3 -- багаторічні трави, 4 -- жито озиме, 5 -- картопля, 6 -- ярі зернові з підсівом сумішки багаторічних трав.

На схилах крутизною 6-100 рекомендовані такі сівозміни:

1, 2 -- багаторічні трави, 3 -- жито озиме, 4 -- картопля, 5 -- однорічні трави з підсівом багаторічних трав.

1, 2, 3 -- багаторічні трави, 4 -- картопля, коренеплоди, 5 -- овес з підсівом багаторічних трав.

1, 2, 3 -- багаторічні трави, 4 -- однорічні трави, овес, жито озиме з підсівом багаторічних трав.

1, 2, 3, 4 -- багаторічні трави, 5 -- картопля, коренеплоди, 6 -- овес з підсівом багаторічних трав.

У кожному господарстві структуру посівних площ і систему сівозмін необхідно уточнювати залежно від господарства, ґрунтово-кліматичних умов і кон'юнктури ринку.

Система удобрення і меліоративні заходи

Передгірні і гірські райони мають свої особливості, які зумовлюються невеликими контурами орних земель з малородючими ґрунтами та їх високою кислотністю. Тому тут відновлення і підвищення родючості ґрунту може відбуватись лише за допомогою вапнування, внесення гною, мінеральних добрив і вирощування сидератів.

Дослідженнями установлено, що для зменшення кислотності ґрунту і рухомого алюмінію треба вносити половинну норму вапняків (4 т/га) з фосфоритним борошном (2 т/га).

Основним видом удобрення є органічні добрива -- гній, гноївка, компости і зелені добрива. Гній в основному вносять під картоплю і коренеплоди по 50-60 т/га із розрахунку, щоб припадало 15-20 т на гектар сівозмінної площі. Сидерати вирощують в польових і кормових сівозмінах, насичених проміжними посівами, або у спеціальних сівозмінах.

Найбільші прирости врожаю у Прикарпатті, як і в Карпатах, забезпечує внесення повних мінеральних добрив. З них перше місце займають азотні добрива; на осушених торфовищах - калійні і фосфорні; у Карпатах -- азотні і фосфорні.

За даними Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського норми добрив на змитих ґрунтах порівняно з незмитими збільшують продуктивність ґрунтів (табл. 73).

Розвиток польового кормовиробництва у господарствах зони різних форм власності на земно, а також технології вирощування кормових культур на сидерат та проміжних посівів повинні бути однією з основних ланок адаптивної системи землеробства.

ВПЛИВ МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ НА ПРОДУКТИВНІСТЬ ҐРУНТІВ ЗАЛЕЖНО ВІД ЇХ ЗМИТОСТІ, %

Система обробітку ґрунту

Систему обробітку ґрунту в адаптивній системі землеробства складають основний (зяблевий), передпосівний і післяжнивний та догляд за посівами. Така система обробітку ґрунту створює сприятливі агрофізичні, агрохімічні і біологічні умови для відновлення родючості ґрунту і збільшення врожайності сільськогосподарських культур, зокрема, в еколого-біологічному землеробстві найважливішим заходом боротьби з бур'янами, шкідниками і збудниками хвороб є сільськогосподарська культура. Кращим строком для основного обробітку ґрунту під ярі культури є кінець літа -- початок осені попереднього року, при якому краще використовується атмосферні опади осені й талі води навесні. Все це свідчить про необхідність диференційовано виконувати технологічні операції системи обробітку ґрунту відповідно до ґрунтово-кліматичних умов зони, області і конкретного господарства.

Дерново-підзолисті поверхнево оглеєні ґрунти Передкарпаття орють плугами з ґрунтопоглиблювачами, встановивши їх на 10 -15 см глибше від корпуса плуга. Оранку необхідно здійснювати комбінованими агрегатами в складі плугів з передплужниками, секцій кільчасто-шпорових катків та вирівнюючої шлейф-балки, що забезпечує за один прохід вирівнювання та ущільнення ґрунту.

Після пізніх попередників (картоплі, кукурудзи) можна виконувати поверхневий обробіток ґрунту дисковими лущильниками або дисковими боронами в два сліди на глибину 10-12 см в агрегаті з боронами, але на чистих від бур'янів площах.

Однак, лише комплексне застосування заходів може дати максимальний ефект і значно зменшити прояви ерозії ґрунтів.

Ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства, розроблена вченими України, за техніко-економічними параметрами і ефективністю значно переважає закордонні аналоги. Зараз застосовують класичний плужний обробіток ґрунту, плоскорізний, чизельний, поверхневий (дисками і культиваторами) і спосіб без обробітку ґрунту -- пряма сівба (No-till система). Практично в чистому вигляді вже не існує жодної системи обробітку ґрунту, а переважає диференційований його обробіток (чергування оранки або чизелювання і поверхневого мінімального обробітку ґрунту).

Відновлення і поліпшення родючості ґрунту

Екстенсивна система землеробства за якої мало або ж зовсім не застосовується органічні і мінеральні добрива, а врожайність сільськогосподарських культур досягається за рахунок поживних елементів мінералізованого гумусу. Тому з року в рік їх стає менше у ґрунтах, що призводить до погіршення фізичних і агрофізичних властивостей, розвиток водної і вітрової ерозії, руйнування структури ґрунту, а вміст гумусу зменшився на 30-50% від його запасу.

За умов кризового стану у сільському господарстві, який поглиблюється унаслідок диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, найефективнішими, на думку ряду вчених України, є такі реальні заходи поліпшення родючості ґрунтів в адаптивних системах землеробства та їх ефективного використання:

раціональне використання сівозмінного чинника: підбір культур основного і проміжного вирощування і їх чергування у сівозміні;

у сівозмінах з проміжними посівами використовувати їх зелену масу на сидерат, а на малородючих і слабокультурних ґрунтах запроваджувати сидеральні сівозміни з полем сидератів основного вирощування, 1-2 поле проміжних посівів з використанням на корм і зелене добриво. Завдяки їх -- за рахунок біологізації рослинного покриву зменшити ерозію ґрунту та мінералізацію органічної маси, поліпшити родючість ґрунту і збільшити врожайність культур, поліпшити якість продукції та стан довкілля в агроландшафтах;

впровадження мінерального енергоощадного обробітку ґрунту, який зменшує його розпилення, мінералізацію гумусу, що сприяє покращенню фізичних властивостей ґрунту і є однією з ознак поліпшення родючості;

вирощування науково-обґрунтованої діагностики мінерального живлення рослин. Це сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів добрив;

оптимізація норм і співвідношення N : Р : К з урахуванням рівня забезпечення ґрунту доступними для рослин поживними елементами, захист ґрунтів від ерозії, боротьба з бур'янами, меліоративні заходи та ін.;

ефективне використання наявних ресурсів органічних добрив (гною, торфогноєвих компостів, сапропелю, органічних відходів переробки сільськогосподарської продукції та ін.);

мінеральні добрива використовувати під пріоритетні культури: буряки цукрові, пшеницю, ріпак, картоплю найбільш ефективним способом -- у рядки за сівби та у підживлення;

повніше використання переваг екологізації та біологізації землеробства розширенням площі посіву багаторічних трав, а також місцевих сировинних ресурсів для поліпшення родючості ґрунтів: фосфати, цеоліти, глауконіти, фосфатшлак, дефекат, попіл, сапропелі, торф, а також біологічні стимулятори росту рослин.

Передгірні і гірські райони Криму

Зона передгірних і гірських районів Криму характеризується великою різноманітністю природних комплексів. Гірський Крим складається з трьох паралельних, розділених порізаними хвилястими долинами, пасми які простягаються з південного сходу на північний схід на 160 км. За кліматичними умовами, рослинністю та ґрунтовим покривом тут проявляється вертикальна зональність. Виділяють три фізико-географічні області -- Передгірну, Головне пасмо і Південний берег Криму. В степовому передгір'ї шириною 12-30 км місцевість поступово піднімається на південь від 120 до 220 м над рівнем моря. Північні схили пологі, рівнинні, а південні круті, стрімкі з виходом на поверхню гірських порід. Материнська порода в західній частині передгір'я складається з лесоподібних суглинків, а в східній

зі щільної водонепроникної глини та продуктів вивітрювання вапняків. Рослинність в передгір'ї степова - ковила, типчак, пирій, на південь з підняттям на рівнем моря змінюється на лісостепову. Рельєф низькогірський, горбисті вододіли з глибоко порізаними долинами річок з виходами вапняків.

Ґрунтовий покрив зони

В степовому передгір'ї сформувались ґрунти чорноземного типу. Серед них переважають чорноземи звичайні міцелярно-карбонатні. їх загальна площа 513,7 тис. га, в тому числі в обробітку 230,8 тис. га. Гумусний шар глибиною до 40 см який містить до 6% гумусу, має зернисто-грудочкувату структуру, лужну реакцію.

Дерново-карбонатні гірсько-лісостепові ґрунти мають профіль глибиною до 80 см з вмістом гумусу 2,5-3,5%, рН -- 7,3-7,8. Значна частина цих ґрунтів різного ступеня змитості.

У лісостеповому передгір'ї на схилах південної й південно-західної експозиції переважають сірі гірсько-лісостепові ґрунти, які сформувались на вапняках і глинистих сланцях під чагарниковою, трав'янистою рослинністю. Загальна товщина профілю цих ґрунтів 6080 см, гумусний шар 25-30 см з вмістом 3,5-6,2% гумусу, реакція слабо кисла, сума увібраних основ 27-32 мг. - екв/100 г ґрунту.

У гірській лісовій зоні на висоті 300 м на північних схилах і в верхній частині південних схилів поширені буроземи. Загальна їх площа 40 тис. га, в тому числі орних -- 9 тис. га. Більш виражений буроземний ґрунтоутворювальний процес в цій зоні на безкарбонатних породах -- глинистих сланцях, піщаниках та масивно-кристалічних відкладеннях. У таких ґрунтах видні генетичні горизонти, карбонати не стикають по всьому профілю. На південній приморській смузі після знищення лісів під впливом трав'янистої рослинності із зміною гідротермічних умов буроземи набули ознак остепніння.

Буроземи зайняті переважно буковими лісами.

На Південному березі Криму під степовою та зрідженою деревною рослинністю сформувались коричневі ґрунти. Загальними ознаками цих ґрунтів є такі: вони утворились під рослинністю сухих лісів і кущів за умов напівсухих субтропіків, мають ущільнений перехідний горизонт, карбонатні або слабовилуговані.

Гумусовані ці ґрунти на глибину 25-30 см, мають сірувато-коричневий колір. Коричневі ґрунти займають схили до 500 м над рівнем моря і тягнуться смугою шириною 6-8 км. їх загальна площа 41,8 тис. га, в тому числі в обробітку 7,2 тис. га. Ґрунти мають слабокислу реакцію не стикають по всьому профілю, вміст гумусу близько 6,5%.

В Передгірній зоні та на Південному березі Криму необхідно здійснювати противодно-ерозійні заходи.

Всі ґрунти гірського Криму, особливо зрошувані, добре реагують на внесення органічних і мінеральних добрив, норми яких визначаються технологічними картами вирощування районованих культур.

Кліматичні умови Гірського Криму

Зона передгірних і гірських районів Криму характеризується великою різноманітністю природних комплексів. Середньорічна кількість опадів коливається від 300 до 1000 мм, а в окремі посушливі роки -- 150 до 500 мм; у зволожені -- від 500 до 1600 мм. Середньорічна температура повітря на вершинах гір + 4 0С, а в окремих місцях Чорноморського узбережжя -- + 13,9 0С.

Клімат в західній частині передгір'я теплий, напіввологий, середньорічна температура +10-12 0С, а на захід стає сухішим та прохолоднішим і знижується до 8-10 0С.

Найобширніше Головне пасмо, яке тягнеться від м. Севастополя до м. Феодосії. Рослинність переважно лісова, клімат прохолодний. Південний схил інтенсивно прогрівається, середньорічна температура на висоті 400-500 м -- +11...+14 Т, а вище 800-900 м -- +4...+8 0С. Річна кількість опадів в межах 550-750 мм. Рельєф складний, добре виражені зсувні явища. З природної рослинності залишилися низькорослі ялицево-дубові ліси та кущі, дуб пухнастий. карпати кліматичний землеробство удобрення

Південний берег Криму має складну геологічну будову. На поверхню виходять вапняки та осадові породи юри, піщаники і сланці. Рельєф також складний, сильно виражені зсуви. Середньорічна температура + 11...+14 0С поступово знижується на схід, в лютому в цьому напрямі знижується від +3,5 до +1,9, а в липні близько +23 С. Річна кількість опадів в межах 223-557 мм, що значно менше від випаровування.

Напрям спеціалізації в цій зоні -- скотарство, вівчарство, птахівництво, а в землеробстві -- виноградарство, плодівництво, вирощування ефіроолійних культур, тютюну, овочів, кормових культур.

Размещено на Allbest.ru