Контрольно-інспекційні органи в обслуговуючих галузях агропромислового комплексу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольно-інспекційні органи в обслуговуючих галузях агропромислового комплексу

сільськогосподарський інспекція заготівля

Державна хлібна інспекція Автономної Республіки Крим, обласна державна хлібна інспекція (скорочена назва - Держхлібінспекція) є територіальним органом Держконтрольсільгосппроду. Паралельна система територіальних органів Держконтрольсільгосппроду функціонує на підставі постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Типового положення про інспекцію якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції обласної, Севастопольської міської державної адміністрації» від 20 жовтня 2000 р. №1568. Згідно з цим Положенням Інспекція є структурним підрозділом обласної, Севастопольської міської держадміністрації, підзвітним і підконтрольним голові відповідної держадміністрації та Мінагрополітики.

Слід зазначити, що більшість державних сільськогосподарських інспекцій є все ж таки вертикально інтегрованими органами з чіткою ієрархічною структурою. Виключення пояснюються тим, що специфіка роботи певних інспекційних органів має яскраво виражений регіональний характер, і за показники, які контролюються цими інспекціями, відповідальність несуть органи виконавчої влади областей.

Основними завданнями Держконтрольсільгосппроду є участь у межах компетенції у реалізації державної політики у сфері державного контролю якості сільськогосподарської продукції, зокрема зерна та продуктів його переробки, проведення моніторингу ринку сільськогосподарської продукції; участь в організації контролю за формуванням державних та регіональних ресурсів сільськогосподарської продукції, її якості, сприяння здійсненню заходів щодо державної підтримки товаровиробників; здійснення державного контролю за додержанням вимог стандартів, технічних умов, інших нормативних документів, пов'язаних з якістю, безпекою, сертифікацією сільськогосподарської продукції під час її заготівлі, зберігання, переробки, реалізації та здійснення експортно-імпортних операцій.

Державна інспекція по нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів (Держтехнагляд) є структурним підрозділом центрального апарату Міністерства аграрної політики України. Інспекція діє на підставі Положення про Державну інспекцію по нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів Міністерства аграрної політики України, що затверджене наказом Мінагрополітики «Про положення про структурні підрозділи Мінагрополітики України від 8 листопада 2000 р. №222.

На обласному рівні інспекція функціонує на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового положення про інспекцію державного технічного нагляду обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації» від 12 січня 1996 р. №59. За своїм організаційно-правовим становищем обласна інспекція держтехнагляду є структурним підрозділом обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації, підзвітним і підконтрольним голові відповідної адміністрації та Мінагрополітики.

Основними завданнями Держтехнагляду є:

- забезпечення, в межах наданих повноважень, реалізації державної політики з питань нагляду за технічним станом машин та обладнання підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності;

- здійснення через систему органів Держтехнагляду державного технічного нагляду на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та громадянами за дотриманням правил технічної експлуатації та вибракування машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторних причепів, посівних та збиральних машин), правил транспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях галузей агропромислового виробництва.

Державна інспекція з безпеки мореплавства флоту рибного господарства (Держрибфлотінспекція) є спеціально уповноваженим органом державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибного господарства, яка діє при Державному департаменті рибного господарства (Укрдержрибгосп) і йому підпорядковується. Основною метою діяльності Держрибфлотінспекції є здійснення державного нагляду за безпекою мореплавства рибопромислового флоту.

Держрибфлотінспекція очолює службу державного нагляду за безпекою мореплавства флоту рибного господарства, що складається з Держрибфлотінспекції, інспекцій державного портового нагляду морських рибних портів і відповідних структур підприємств.

Основними завданнями Держрибфлотінспекції є:

- державний нагляд за безпекою мореплавства суден флоту рибного господарства;

- за дорученням Укрдержрибгоспу представництво та захист в міжнародних організаціях інтересів України з питань безпеки мореплавства флоту рибного господарства, підготовка звітів та інформації до міжнародних організацій щодо дотримання положень міжнародних договорів України в галузі регулювання риболовства;

- здійснення контролю держави порту за відповідністю суден, що заходять у морські рибні порти України незалежно від їх прапору, стандартам безпеки мореплавства;

- забезпечення готовності рятувальних засобів для їх адекватного застосування у разі надзвичайних подій на суднах та підприємствах рибного господарства.

Юридична відповідальність за правопорушення в аграрному секторі економіки України

Загальні засади формування інституту аграрно-правової відповідальності

Юридична відповідальність за порушення аграрного законодавства являє собою комплексний правовий інститут, який складається з сукупності правових норм, що закріплюють види юридичної відповідальності. Вони мають міжгалузеву сферу дії. їх активно застосовують для охорони правопорядку в аграрному секторі економіки. Юридична відповідальність полягає в установленні для правопорушника певних негативних наслідків, слугує відновленню порушених прав і нерозривно пов'язана з негативною реакцією держави на правопорушення і на суб'єкта, що винний у вчиненні порушення. Підставою для юридичної відповідальності є наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення, юридичного факту скоєння правопорушення або право-застосовного акта, що набрав чинності.

В аграрному праві юридична відповідальність являє собою комплексний правовий інститут, який охоплює сукупність правових норм, що закріплюють види, засоби й порядок застосування заходів юридичної відповідальності до порушників аграрного законодавства. Будь-яка форма юридичної відповідальності застосовується за вчинення певного правопорушення. Правопорушення у аграрній галузі регулюються різними нормами інших галузей права, є неоднорідними і забезпечується не тільки нормами аграрного законодавства, а й відповідними нормами, що містяться у трудовому, фінансовому, цивільному, земельному, адміністративному, кримінальному законодавстві тощо, а тому питання правового регулювання аграрно-правової відповідальності неможливо звести до застосування норм якоїсь однієї норми чи декількох галузей права. Так, ст. 211 ЗК передбачена цивільна, адміністративна або кримінальна відповідальність громадян та юридичних

осіб за порушення земельного законодавства, а ст. 104 Закону України «Про ветеринарну медицину» передбачена відповідальність у вигляді штрафу за правопорушення в галузі ветеринарної медицини фізичних, юридичних та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, чия діяльність пов'язана з вирощуванням (розведенням) тварин, виробництвом та обігом об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, а також з наданням послуг лабораторної діагностики та веденням ветеринарної практики.

Суб'єктами аграрних правопорушень можуть бути юридичні особи різних форм власності, громадяни і посадові особи, що здійснюють свою діяльність у сфері сільського господарства, основним видом діяльності яких є виробництво, переробка, реалізація і зберігання сільськогосподарської продукції. Фізичні та юридичні особи, що не є суб'єктами аграрних відносин, також можуть бути правопорушниками аграрного законодавства. Так, наприклад, правопорушення щодо псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою та нафтопродуктами, неочищеними стічними водами, виробничими та іншими відходами можуть здійснювати особи, що не є суб'єктами аграрних відносин. При цьому правопорушниками можуть бути також державні органи, органи місцевого самоврядування і їх посадові особи, які уповноважені здійснювати відповідний контроль у галузі аграрного законодавства.

Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільському виробництві

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосований тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення з посади. Згідно зі ст. 147 КЗпП законодавством, зокрема локальними актами підприємств, можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Наприклад дисциплінарна відповідальність членів сільськогосподарських кооперативів, які вчинили дисциплінарний проступок, повинна передбачатися статутом і правилами внутрішнього розпорядку підприємства. Ними може бути догана, попередження про виключення з членів і виключення з членів КСП. Крім того, ч. 2 ст. 166 ЦК України встановлено, що член сільськогосподарського кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання або неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу і законом.

Дисциплінарні стягнення до осіб» зайнятих у сільськогосподарському виробництві, застосовуються органом, якому надане право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника і настає також при порушенні працівником умов праці, якщо це не завдало матеріальної шкоди підприємству. Працівники, які обіймають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством. Так, вищим органом самоврядування у сільськогосподарському підприємстві кооперативного чи корпоративного типу є загальні збори його членів або збори уповноважених, які вирішують питання про обрання його голови, а тому такий голова може бути звільнений з посади за рішенням цих органів.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці і не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. У разі незгоди працівника із заходами застосування дисциплінарного стягнення він може оскаржити таке рішення у порядку, встановленому чинним законодавством.

Матеріальна відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств

У національному законодавстві, крім галузевих кодексів, існує значна кількість нормативно-правових актів, що регулюють питання, пов'язані з відшкодуванням шкоди. У ст. 130 КЗпП зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації через порушення покладених на них трудових обов'язків. Матеріальна відповідальність працівників - це один із видів юридичної відповідальності, згідно з якою працівник при виконанні трудових обов'язків зобов'язаний відшкодувати завдану ним шкоду підприємству, установі, організації.

Підставами застосування матеріальної відповідальності є шкода, завдана винним суб'єктом. Для притягнення особи до матеріальної відповідальності повинні настати суттєві умови, коли до працівника може бути застосована матеріальна відповідальність. Такими умовами є: перебування, якому заподіяно матеріальну шкоду, в трудових відносинах з підприємством, установою, організацією; встановлення розмірів відповідальності працівника; наявність вини працівника.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або полагодити пошкоджене.

Згідно з КЗпП встановлено такі види матеріальної відповідальності:

- у межах середнього місячного заробітку (ст. 132);

- обмеженої матеріальної відповідальності (ст. 133);

- повної матеріальної відповідальності (ст. 134).

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівникам» від 29 грудня 1992 р. роз'яснив, що за правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту, наприклад це може стосуватися агронома, який працює на сільськогосподарському підприємстві на умовах, викладених у контракті.

При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку, який згідно з чинним законодавством визначається, виходячи із заробітку за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, а якщо шкода виявлена після звільнення - дню звільнення. У разі коли працівник на даному підприємстві, в установі, організації працював менше 2-х місяців, він обчислюється із заробітку за фактично пропрацьований час. Матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку також несуть працівники, які допустили зіпсуття або знищення цінностей в ході трудового процесу.

Випадки обмеженої матеріальної відповідальності робітників і службовців регулюються ст. 133 КЗпП, згідно з якою робітники і службовці - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. У такому самому розмірі робітники і службовці несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування.

Керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники несуть повну матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей.

Іншим різновидом є матеріальна відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств, яка встановлюється ст. 134 КЗпП. Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією згідно зі ст. 135і КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при-їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоду завдано не при виконанні трудових обов'язків; 8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства всіх форм власності винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць.

Пленум Верховного Суду України в згаданій вище постанові від 29 грудня 1992 р. вказав, що при вирішенні питання про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), необхідно перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135і КЗпП може бути укладений такий договір, та чи був він укладений.

Наприклад, при прийнятті на роботу комірника, який працює на сільськогосподарському підприємстві, повинен укладатися письмовий договір про повну матеріальну відповідальність, і у разі відсутності такого договору така особа не може нести повну матеріальну відповідальність. Крім того, слід звернути увагу на ту обставину, що на основі договору про повну матеріальну відповідальність, така відповідальність можлива лише за збереження майна, переданого працівнику. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у відповідному розмірі шкоди.

Матеріальну відповідальність у повному розмірі несуть також працівники сільськогосподарських підприємств, які займаються випуском сільськогосподарської продукції, за шкоду, заподіяну недостачею, умисним знищенням, умисним зіпсуттям цієї продукції. Матеріальна відповідальність у повному розмірі покладається на працівника у випадках, передбачених окремими законодавчими актами. Така відповідальність на працівника може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну перевитратою пального, допущеною працівником автомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок зроблених з її вини викривлень даних про виконання робіт; за шкоду, заподіяну розкраданням, недостачею, понаднормативними витратами валютних цінностей; заподіяну касиром через незабезпечення цілості матеріальних цінностей та іншими винними діями.

Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. №116, згідно з якою розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається за балансовою вартістю цих цінностей (з вирахуванням амортизаційних відрахувань), але не нижче 50 відсотків від балансової вартості на момент встановлення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Міністерство статистики, відповідного розміру податку на добавлену вартість та розміру акцизного збору.

Цією ж постановою встановлюється у сільськогосподарських підприємствах ще один вид матеріальної відповідальності - підвищена. Підвищена матеріальна відповідальність встановлюється п. 5 зазначеного Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. У разі розкрадання чи загибелі тварин сума збитків визначається за закупівельними цінами, які склалися на момент відшкодування збитків, із застосуванням коефіцієнта 1,5.

Адміністративна відповідальність за порушення у сільському господарстві

Найпоширенішим видом відповідальності за порушення аграрного законодавства є адміністративно-правова відповідальність, яка настає за наявності в діях винних осіб адміністративних порушень, перелік яких міститься в адміністративному законодавстві, більшість із них передбачає накладення на винних осіб штрафів різних розмірів. Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення особою адміністративного порушення, що містить склад адміністративного порушення, і застосовування відповідних адміністративних стягнень залежно від виду правопорушення щодо об'єкта аграрних правовідносин. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

До винних осіб, згідно зі ст. 24 КУпАП можуть застосовуватися такі види адміністративних стягнень, як попередження; штраф; оплатив вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); громадські роботи; виправні роботи; адміністративний арешт. Законами України можуть бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень; Основним видом адміністративних стягнень за порушення аграрного законодавства є адміністративний штраф, що накладається в установленому порядку на громадян і посадових осіб.

Адміністративна відповідальність за правопорушення у сільському господарстві передбачена КУпАП, зокрема за: псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52); порушення законодавства про захист рослин (ст. 83і); потрава посівів, зіпсуття або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських культур, що знаходиться у полі, пошкодження насаджень колективних сільськогосподарських підприємств, інших державних і громадських чи фермерських господарств (ст. 104); порушення порядку та умов ведення насінництва (ст. 104і); порушення правил щодо боротьби з карантинними шкідниками й хворобами рослин та бур'янами (ст. 105); вивезення матеріалів, що не пройшли карантинну перевірку або відповідну обробку (ст. 106); невжиття заходів щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх зберігання та переробки (ст. 106і); незаконні посів та вирощування снотворного маку чи конопель (ст. 1 Об2); порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (ст. 107); порушення законодавства про племінну справу у тваринництві (ст. 107і); грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і техніки безпеки (ст. 108).

За ці правопорушення до винних громадян та посадових осіб можуть застосовуватися різні види адміністративних стягнень, які встановлені ст. 24 КУпАП, Так, за порушення ст. 83і КУпАП до громадян можуть застосовуватися різні види стягнення - попередження або накладання штрафу. Мінімальний штраф у розмірі від 0,5 до 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян передбачений ст. 107, максимальний передбачений ст. 1062 і тягне за собою накладання штрафу від 18 до 88 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно вирощених наркотичних рослин. Щодо посадових осіб мінімальний штраф передбачений ст. 107 і може накладатися у розмірі від 3 до 6, а максимальний - від 50 до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і передбачений ч. 2 ст. 107'. У деяких випадках закон передбачає застосування альтернативної адміністративної відповідальності. Наприклад, ст. 108 КУпАП за грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки під час їх експлуатації може накладатися штраф від 6 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування зазначеними машинами на строк до одного місяця.

Майнова відповідальність за аграрні правопорушення

Важливу роль у захисті інтересів сільськогосподарських підприємств відіграє майнова відповідальність. Майнова відповідальність за порушення аграрного законодавства регулюється перш за все нормами, що містяться у цивільному, трудовому, земельному, аграрному, господарському законодавстві. Залежно від об'єкта розрізняють майнову відповідальність за шкоду завдану майну та особі. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені у ст. 1166 ЦК України. Для настання майнової відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка суб'єкта шкоди; 3) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою суб'єкта шкоди; 4) наявність вини.

Враховуючи специфіку аграрних відносин, що земля посідає домінуюче становище серед інших природних компонентів і відіграє основну роль у сільському господарстві, слушно розглядати майнову відповідальність саме за порушення норм земельного законодавства. Захист прав громадян і юридичних осіб за порушення земельного законодавства передбачений нормами ЗК України і здійснюється шляхом відшкодування заподіяних збитків, що передбачено п. «г» ч. 3 ст. 152 ЗК України.

Підстави та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам передбачені статтями 156,157 ЗК України. Згідно зі ст. 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: 1) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом; 2) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь для інших видів використання; 3) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; 4) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь; 5) приведення сільськогосподарських угідь у непридатний для використання стан; 6) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Визначення шкоди може проводитися на основі різноманітних методів, зокрема витратного, розрахункового, нормативного тощо.

Норми, які передбачають відшкодування майнової шкоди, також передбачені ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р, згідно з якою підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Збитки, заподіяні неправомірними діями, відшкодовуються на підставі загальних положень статей 1166-1194, 1209-1211 ЦК України та статей 224-229 ГК України. Заподіяння шкоди власникам землі та землекористувачам відшкодовується на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтовного покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. №963.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, зазначеним у ст. 157 ЗК України, розроблений за Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженою наказом Мінприроди України від 27 жовтня 1997 р. №171 зі змінами, внесеними наказом Мінприроди України від 4 квітня 2007 р. №149.

Майнова відповідальність здійснюється також за заподіяння втрат сільськогосподарського виробництва. Так, відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ) та чагарників як основного засобу виробництва в сільському господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом, обмеженням прав власників землі і землекористувачів або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави. Відшкодовуються також втрати, спричинені виключенням сільськогосподарських угідь і чагарників з господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. При цьому втрати сільськогосподарського виробництва компенсуються винними особами незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Крім встановленого порядку відшкодування, законом визначається перелік випадків звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва. Від відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва звільняються громадяни та юридичні особи у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення, державних об'єктів дорожнього будівництва, культових споруд релігійних організацій, кладовищ, меліоративних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд, під будівництво і обслуговування жилих будинків і господарських будівель, для розміщення внутрішньогосподарських об'єктів сільськогосподарських, організацій та установ, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для попереднього використання, під об'єкти і території природно-заповідного фонду. У разі здійснення внутрішньогосподарського будівництва сільськогосподарськими підприємствами такі витрати провадиться без відшкодування. Втрати сільськогосподарського виробництва використовуються виключно на освоєння земель для сільськогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою. Законом використання цих коштів на інші цілі не передбачено.

Майнову відповідальність у межах порушення земельного законодавства несуть як суб'єкти, що виробляють товарну сільськогосподарську продукцію чи займаються її переробкою, так і органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Наприклад фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства. Звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою. Крім того, за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність шляхом відшкодування збитків у повному обсязі органом, який видав акт.

Майнова відповідальність може застосовуватися за порушення договірних відносин у сфері технічного сервісного обслуговування сільськогосподарських підприємств, реалізації сільськогосподарської продукції тощо. Технічне обслуговування здійснюється згідно з договором по технічному обслуговуванню машинно-тракторного парку, устаткування тваринницьких ферм, птахоферм. Згідно з умовами цього договору виконавець бере на себе зобов'язання забезпечити якісне і своєчасне технічне обслуговування манган і устаткування відповідно до стандартів, технічних умов, правил та інструкцій, а також здійснити своєчасне усунення несправності машин у процесі їх експлуатації. За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань сторони несуть майнову відповідальність.

Статтею 623 ЦК України передбачена відповідальність за відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань. Так, відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 р. у разі прострочення платежу за аграрну продукцію заготівельник сплачує пеню. Порядок розгляду спорів, що виникають з договірних відносин, здійснюються відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Аграрні правопорушення як підстави настання кримінальної відповідальності

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України (КК). В останні роки в Україні масовим явищем стали порушення земельного законодавства, особливе місце серед яких посідає самовільне зайняття земель (ст. 197і); порушення порядку зайняття господарською діяльністю (ст. 202); порушення правил екологічної безпеки (ст. 236); забруднення або псування земель (ст. 239); порушення законодавства про захист рослин (ст. 247); безгосподарне використання земель (ст. 254).

Розглядаючи порушення правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, та інших вимог законодавства про захист рослин, що спричинило тяжкі наслідки, слід зазначити, що диспозиція ст. 247 КК України має бланкетний характер. Для притягнення особи до відповідальності слід встановити, які конкретно правила нею було порушено та яким нормативним актом ці правила встановлено. Такими, зокрема, є закони України «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 р., «Про пестициди та агрохімікати» від 2 березня 1995 р. тощо. Здебільшого порушення законодавства про захист рослин здійснюється шляхом невжиття заходів, спрямованих на знищення шкідників та збудників рослин; невжиття заходів по утилізації та знищенню сільськогосподарської сировини, яка не відповідає встановленим вимогам щодо вмісту пестицидів і агрохімікатів.

Безгосподарне використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель із сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, полягає у тому, що винна особа, якою, зокрема, може бути спеціаліст, що працює на сільськогосподарському підприємстві, не виконує або неналежним чином виконує покладений на неї обов'язок захищати землі від шкідливого впливу (ст. 254 КК України) Виведення земель з сільськогосподарського обороту означає припинення їх використання за цільовим призначенням на певний час.

Розглядаючи питання притягнення особи до кримінальної відповідальності необхідно зазначити, що об'єктами злочинів у сфері сільськогосподарського товаровиробництва можуть виступати: 1) трудові права громадян; 2) майно, речі, майнові об'єкти; 3) встановлені правила здійснення господарської діяльності; 4) довкілля, насамперед земля як основа товарного сільськогосподарського виробництва; 5) безпека виробництва, а також безпека руху та експлуатації транспортних засобів; 6) службова діяльність.

За ці злочини на винних осіб може накладатися мінімальний штраф до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 247 КК України), максимальний штраф у розмірі до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 202 КК України). Максимальна межа покарання встановлюється через позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, яка визначається ст. 236 КК України.

Винні громадяни та посадові особи залежно від характеру злочину за порушення аграрного законодавства і суспільної небезпеки караються позбавленням волі, штрафом та додатковими покараннями у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також конфіскацією знарядь і засобів злочину та всього незаконно добутого.

Размещено на Allbest.ru