Ведення землеробства в умовах степу

Ґрунтовий покрив зони

Степова зона розміщена південніше Лісостепу і простягається з південного заходу на північний схід на 1100 км, і з півночі на південь до 500 км. Загальна територія Степу 25 млн га (40% території країни), сільськогосподарські угіддя займають 16,4 млн га з яких рілля -- 13,3 млн га, або 82%. До зони входять: Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська, Запорізька, Донецька, Дніпропетровська, Луганська області та АР Крим.

Рельєф зони не одноманітний. Це зумовлено тим, що українські степи знаходяться на чотирьох різних за будовою геоморфологічних рівнях: бузько-дністровському, донецькому, придніпровському і причорноморському. їх структура, висота і характер поверхні та генетична різноманітність визначились своєрідністю неотектонічних і екзогенних процесів. У центральній і південно-західній частині зони розкинулась плоска або незначно розчленована неглибокими балками Причорноморська низовина. Характерними для чорноморського степу є годи -- западини площею до кількох гектарів і більше, що простягайсь у південно-західному напрямі з повільними лівими схилами і досить крутими правими схилами. Північна частина зони на Правобережжі Дніпра розчленована відрогами Придніпровського підвищення, на Лівобережжі зайнята південними окраїнами Придніпровської низовини. На північному заході розчленований глибокими балками рельєф визначили південні відроги Подільської і Центрально-Молдавської височини. На сході зони Донецька і Приазовська височини порізані глибокими річковими долинами.

Ґрунтотворними породами в Степу є лесоподібні, алювіальні, озерні, сольові, делювіальні, пролювіальні утворення. Серед них важлива роль належить лісам, які шаром 10-30 м виривають вододільні плато та тераси річкових долин. Для порід властивий важкосуглинковий гранулометричний склад, пористість, карбонатність.

Рослинність степової зони, під впливом якої сформувався ґрунтовий покрив, представлена трав'яною формацією -- переважно багаторічними сухолюбними видами. Серед них переважають ковила, типчак, кореневищні злаки, а також дводольні та ефемери. Деревна рослинність зустрічається лише в глибоких долинах, заплавах річок, чагарники -- в ярах і балках.

Ґрунтотворні процеси в цій зоні довгий час визначались особливістю нагромадження і розкладання органічної маси степової рослинності. Із загального щорічного надходження 25-30 т/га органічної маси понад 75% її у вигляді відмерлих коренів нагромаджується у верхніх ґрунтових горизонтах. Завдяки порівняно короткому циклу розвитку трав'яних рослин кругообіг мінеральних речовин під їх покривом у кілька разів більший порівняно з лісовим.

У степовій зоні сформувались чорноземи звичайні, які займають 66,3% серед сільськогосподарських угідь і 66% серед орних земель та чорноземи південні відповідно 20,2 і 22,7%.

Чорноземи звичайні залежно від природних умов ґрунтоутворення за глибиною і рівнем гумусованості гумусних горизонтів поділяються на глибокі середньо - і малогумусні, середньоглибокі середньо - і малогумусні та неглибокі малогумусні.

Ці ґрунти мають високу природну родючість. В них порівняно великі запаси основних поживних елементів. Вміст азоту в межах 0,170,24%, причому більшість його знаходиться в шарі 0-50 см, де розташована основна маса кореневої системи. Запаси фосфору (0,13-0,15%) зосереджено переважно у верхньому гумусному горизонті, як результат біологічної акумуляції, причому серед них переважають важкорозчинні, малодоступні для рослин сполуки з кальцієм. Чорноземи звичайні добре забезпечені калієм, в тому числі й рухомими та обмінними формами. Сума ввібраних основ до 40, гідролітична кислотність 1,0-2,5 мг.-екв. на 100 г ґрунту. Ступінь насичення основами понад 95% (табл. 1).

Таблиця 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ЧОРНОЗЕМІВ СТЕПОВОЇ ЗОНИ (за М. К. КРУПСЬКИМ, М. І. ПОЛУПАНОМ)

Чорноземи звичайні глибокі середньогумусні на лісах поширені в північній частині Степу та на Донецькому кряжі, займають вододіли та пологі схили. їх профіль подібний до чорнозему типового, але гумусований на меншу глибину. Орний шар пилувато-грудочкової структури, пухкий, перехід до наступного горизонту поступовий.

Чорноземи південні розповсюджені переважно в Причорноморській низовині на схід від Дністра і складають 3322 тис. га, в тому числі ріллі 3031 тис. га, або 91,2%.

Для чорноземів південних характерна диференціація профілю: виділяється ущільнений горизонт, збагачений на мулисту гранулометричну фракцію, а його враженість зростає з півночі на південь.

Гумусованість профілю значною мірою залежить від географічного положення і гранулометричного складу ґрунтотворної породи. Вміст гумусу у важкосуглинкових і легкоглинкових ґрунтах становить 3-3,5%, середньосуглинкових 2-3%, легкосуглинкових і супіщаних 0,4-2%.

За гранулометричним складом серед південних чорноземів переважають важкосуглинкові та легкоглинкові (86,1%), середньо - (10,4%) і легкосуглинкові (1,8%), супіщані (1,7%) площі ґрунтів сільськогосподарських угідь. Ці ґрунти мають досить добру мікроструктуру. Серед мікроагрегатів переважають (78-90%) фракції >0,01 мм. Чорноземи південні менш родючі від чорноземів звичайних, оскільки в них менше гумусу та лужна реакція -- рН 7,6-7,9. Загальний вміст азоту в межах 0,1-0,2, фосфору 0,1-0,15%, в тому числі рухомого 4 до 12 мг, обмінного калію 0,3-1,2 мг на 100 г ґрунту.

Степові чорноземи давно зазнали антропогенного впливу. З введенням їх у сільськогосподарське виробництво, як і в інших типів ґрунтів, змінився характер кругообігу речовин, органічних речовин надходить менше, ніж на природних угіддях. Крім того розорювання та внесення добрив значно підвищили їх біологічну активність, що прискорює мінералізацію органічних решток і призводить до поступової втрати гумусу.

Довготривалий обробіток ґрунтів Степу дещо погіршив структуру, вона розпилилася, втратила стійкість до руйнівної дії води. Пилувата фракція закупорює повітряні ходи, через що погіршується аерація, ґрунт ущільнюється, утворюються грудки, міцна кірка, яка в окремі роки затруднює появу сходів насіння. Тому родючість цих ґрунтів і придатність для вирощування сільськогосподарських культур значною мірою визначається рівнем їх окультурення, системи удобрення, обробітку, меліоративних заходів та структурою посівних площ.

У чорноземах звичайних внесення органічних і мінеральних добрив у нормах, що компенсують винос поживних елементів з урожаєм, забезпечує їх високу родючість. Високий вміст гумінових кислот, перевага їх над фульвокислотами обумовили добре забезпечення азотом, запаси якого в шарі 0-20 см чорноземів звичайних глибоких досягають 4,05,6, середньоглибоких 4-5, а в шарі 0-50см відповідно 10-11 і 8-10 т/га.

Вміст фосфору в цих ґрунтах у межах 0,13-0,15%, більше його міститься у верхньому гумусному горизонті в органічних сполуках.

Чорноземи південні також мають порівняно високу потенційну родючість, високий вміст азоту, фосфору, калію та інших елементів, вони здатні забезпечувати високі врожаї районованих культур.

Сухий Степ України займає крайню південну частину Причорноморської низовини і прилеглу до неї вузьку смугу Кримського степу над Сивашем на площі 4,7 млн га, в тому числі сільськогосподарські угіддя 1,8 млн га, з них рілля складає 1,2 млн га, або 85%. Перехід від степової зони як з півночі в Причорномор'ї, так і з півдня Криму неширокий -- до 25 км, де солонцюваті чорноземи переходять в темно-каштанові слабосолонцюваті ґрунти.

Материнською ґрунтотворною породою тут є важкоглинкові і глинисті лесоподібні відклади. Причому залягають вони в декілька ярусів, чергуються з похованими ґрунтами. Підвищена концентрація розчинних солей в материнських породах чи похованих ґрунтах призводить до засолення і зниження продуктивності ґрунтового покриву цієї зони.

Сухостепові ґрунти утворились за умов посушливого клімату, зрідженої трав'яної рослинності з поверхневою кореневою системою і висхідної течії ґрунтових вод, яка підтягувала до поверхні легкорозчинні солі.

Переважаючими ґрунтами в сухому Степу, на фоні яких сформувалися ґрунтові комплекси, є темно-каштанові, що займають 70,2% в сільськогосподарських угіддях, або 76% серед орної землі, та каштанові -- відповідно 5,8 і 5,2%.

Характерною морфологічною ознакою темно-каштанових ґрунтів є диференціація профілю за елювіальним типом. Особливо вона добре помітна на цілинних ґрунтах, які не зазнали впливу агрокультури.

Гумус міцно зв'язаний з мінеральною частиною. В глинистих і важкосуглинкових каштанових ґрунтах кримського сухого Степу його міститься 1,7-3, а в легкосуглинкових і супіщаних різновидностях Азово-Причорноморської смуги лише 0,7-1,5%.

Легкорозчинні солі і гіпс зосередженні на глибині 150-200 см, а на правобережжі Дніпра навіть глибше. Реакція водного розчину нейтральна або слаболужна (рН водне 6,8-8,0). Ці ґрунти поділяють на слабо - і сильносолонцюваті. Каштанові ґрунти утворились у найпосушливіших районах сухосте-пової зони -- на території, що прилягає як з півночі, так із півдня до Сиваша. Серед сільськогосподарських угідь зони їх площа 100 тис. га, з яких 80 тис. га в обробітку. Суцільних масивів вони не мають, а залягають в комплексі з солонцями каштановими. Профіль цих ґрунтів на відміну від темно-каштанових слабше і на меншу глибину гумусований. Солі вимиті на значну глибину (70-80 см), за ступенем солонцюватості поділяють на каштанові слабо- і сильносолонцюваті.

Окультурення та особливості використання ґрунтів сухого Степу

Ґрунти сухого Степу, які є в обробітку, зазнали докорінних змін. Елювіальність каштанових ґрунтів можна помітити тільки за крем'янистою присипкою на структурних агрегатах, а ілювіальний горизонт -- за горіхуватою чи призматичною структурою.

У процесі використання каштанових ґрунтів помітні зміни морфологічної будови лише у верхній частині профілю. В орному шарі руйнується зерниста і формується пилувато-грудочкувата структура, а підорний ущільнюється, стає чіткіше вираженою горіхувата.

Під впливом обробітку змінились фізико-хімічні властивості цих ґрунтів. Внаслідок руйнування колоїдного комплексу зменшується ємність вбирання в орному шарі й підвищується у підорному. Мулиста фракція з верхнього шару перемістилася вниз за профілем. У прямій залежності від глинистих частин з поверхні до підорного шару зростає і загальна вбирна здатність. В окультурених ґрунтах завдяки вирощуванню, у першу чергу, зернових культур з часом зменшується сума обмінних катіонів, зокрема кальцію.

При освоєнні каштанових ґрунтів поступово змінюється їхній поживний режим. Якщо в природних угіддях у верхньому горизонті (0-10 см) разом з органічною речовиною нагромаджується і значна кількість азоту, то за обробітку їх із зменшенням вмісту гумусу втрачаються і азотовмісні сполуки. У підорному шарі разом з нагромадженням гумусу підвищується і вміст азоту. В орних ґрунтах за рахунок оптимізації мікробіологічних процесів покращується фіксація азоту з повітря. Що ж до рухомих, доступних для рослини азотистих сполук, то їх в розораному ґрунті виявляється значно менше, ніж на цілині. У темно-каштановому ґрунті в паровій сівозміні вже через п'ять років використання азоту, що легко гідролізується, міститься 11 мг/кг проти 108 на цілині і 65 мг/кг у травопільній сівозміні. Ця різниця зумовлена нерівномірністю мінералізації природних запасів гумусу за різних умов використання ґрунту.

Аналогічна залежність проявляється і з динамікою фосфору в основних ґрунтах. Фосфатний режим орного шару окультурених ґрунтів значною мірою визначається не тільки характером використання природних запасів, а й системою удобрення, особливістю перетворення внесених добрив.

Калійний режим для більшості каштанових ґрунтів склався досить сприятливо. Це зумовлено значним вмістом калію в мінералах материнської породи, а тому валові запаси його досягають 2,1-2,3%. За тривалий час використання загальний вміст калію змінився мало, але водорозчинних його сполук помітно зменшилось.

Поліпшення засолених ґрунтів пов'язано із складними меліоративними заходами, які потребують значних матеріальних витрат.

Використання солончаків і сильно засолених ґрунтів можливе лише після промивання їх прісною водою. Найкраще це робити в осінньо-зимовий період, коли підґрунтові води найглибші, а випаровування з поверхні найменше. При цьому дуже важливо правильно встановити норму води для поливу, не допустити з'єднання її з підґрунтовою, яка може підійматися вверх по капілярах і призводити до поверхневого засолення. Промивні води відводять з поля за допомогою дренажу.

У солонцях на глибині 20-40 см залягає ущільнений горизонт, в якому нагромаджуються вимиті з верхніх шарів колоїди і мулисті частинки. Цей горизонт не пропускає воду і повітря, внаслідок чого створюється несприятливий водно-повітряний режим для коріння рослин.

Поліпшення солонців можливе при поєднанні хімічної і біологічної меліорації та агротехнічних заходів. Необхідно витіснити катіони натрію з ГВК кальцієм, в результаті чого зменшиться дисперсність колоїдів та покращиться структура ґрунту. Цього досягають внесенням гіпсу.

Для біологічної меліорації використовують люцерну, буркун, лисохвіст. Вони глибокою кореневою системою підіймають сполуки кальцію з нижніх горизонтів, який потім витісняє натрій з вбирного комплексу.

Ефективною в поліпшенні солонців є плантажна оранка, за допомогою якої на поверхню із значної глибини виорюється гіпсовий горизонт. Крім того, відбувається дегідратація колоїдів і фізичні властивості солонців значно поліпшуються. Під таку оранку необхідно вносити органічні добрива.

Особливість меліоративних і агротехнічних заходів та їх економічна доцільність визначаються ступенем солонцюватості ґрунту, глибиною залягання карбонатів, гіпсового і сольового горизонтів та інших факторів.

Продуктивність ґрунтів сухого Степу визначається перш за все, забезпеченням посівів польових культур вологою. Тому агротехнічні заходи повинні бути спрямовані на нагромадження, збереження чистих парів, сівба куліс з високостебельних культур, безполицевий обробіток ґрунту. Вирішальним фактором у підвищенні родючості ґрунтів цієї зони є зрошення.

Агрокліматична характеристика зони Степу

Степова зона України займає південну та південно-східну частини України і складає 46,5% площі сільськогосподарських угідь країни. За умовами ґрунтового покриву, теплового режиму та зволоження території зону поділяють на північну та південну підзони. Природною межею між ними є лінія переходу чорноземів звичайних у південні.

Північний Степ. У підзону входять Дніпропетровська, Луганська, Донецька області, південні та південно-східні райони Кіровоградської, Полтавської і Харківської областей, північні райони Миколаївської, Херсонської та Запорізької областей, північна і центральна частина Одеської області.

Клімат підзони континентальний. Середньомісячна температура повітря в січні у межах -4... -8 °С, у липні від +21 до +23 °С. Середньомісячна кількість опадів 425-450 мм. Розподіляються вони продовж року нерівномірно, бездощові періоди часто тривають 25-30 днів. Високі температури за низької відносної вологості повітря часто зумовлюють посуху, особливо у другій половині літа. Сильні вітри викликають дефляцію ґрунту. Рельєф зони переважно рівний, порушений на околицях Донецьким кряжем і відрогами Середньоруської, Приазовської та Велико-Подільської височини.

Південний Степ об'єднує південні та південно-західні райони Одеської області, південні райони Херсонської області і Автономну Республіку Крим. Для цієї підзони характерні високі температури повітря в літні місяці, низька відносна вологість повітря, часті суховії, ґрунтові та повітряні посухи. У січні середня температура повітря становить від мінус 1,5 до мінус 5 °С, у липні 23-24 °С. Середньорічна кількість опадів складає 300-450 мм, з них в теплий період року 200-250 мм, часто у вигляді злив, які супроводжуються градом, грозою чи бурею і завдають значної шкоди сільському господарству. Бездощові періоди різної тривалості продовж року можуть тривати понад 40 днів.

Для більшої території Степу характерні бурі. Особливо часто вони повторюються в Херсонській, Миколаївській і Запорізькій областях, у центральних районах Криму і східних районах Луганської області.

Серед різноманітних природних багатств вагоме місце займають кліматичні ресурси. Від їх відповідного використання значною мірою залежать результати господарської діяльності людини. Встановлено, що одержувати високі врожаї можливо лише за використання сільськогосподарських культур на належному агротехнічному рівні з урахуванням особливостей погоди та клімату. Комплексна оцінка закономірностей формування врожаю рослин у системі ґрунт -- рослина -- атмосфера, його прогнозування та програмування можливі лише на основі кількісної оцінки кліматичних факторів.

Сонячна радіація

Рослини використовують сонячну енергію продовж усього свого життя. Причому Сонце діє на рослин не тільки безпосередньо, а й через нагрівання ґрунту і повітря.

Для характеристики сонячного режиму певного району потрібно також використовувати таку характеристику, як тривалість сонячного сяяння. Це час, продовж якого сонце не було закрите хмарами і його промені безпосередньо досягли земної поверхні (табл. 2).

Таблиця 2. МІСЯЧНА ТРИВАЛІСТЬ сонячного сяяння В ПЕРІОД ВЕГЕТАЦІЇ РОСЛИНИ, год. (за ДАНИМИ К. Т. ЛОГВІНОВА)

Рослини потребують якісного тривалого денного освітлення. Без світла практично не можна їх вирощувати. Рослини, що вирощені при малому освітленні, характеризуються низьким вмістом хлорофілу, поживних речовин, цукрів, азотистих сполук, мікро- та макроелементів, вітамінів. В умовах затінення збільшується висота рослин, але ослаблюється кущіння, знижується маса надземних органів, погіршуються умови розвитку кореневої системи. Недостатня кількість освітлення зі значною хмарністю є причиною слабкості, диференціації тканин рослини, вони надто витягуються, що часто призводить до переростання та вилягання зернових культур, а коренеплоди та бульбоплоди при цьому слабо розвиваються (табл. 3).

степ чорнозем родючість сільськогосподарський

Таблиця 3. УРОЖАЙНІСТЬ РОСЛИН ЗАЛЕЖНО ВІД ОСВІТЛЕННЯ (за даними М. КРАУЗЕ)

Сонячна радіація помітно впливає на хімічний склад рослин. За достатнього освітлення рослини і посіви формують високу врожайність доброї якості. Так, зерно сільськогосподарських культур містить більше білку, клейковини, мінеральних речовин, вітамінів. Вміст цукру в коренеплодах і плодах овочевих, баштанних культур зростає із збільшенням кількості сонячних днів продовж вегетаційного періоду.

Однією з важливих характеристик радіаційного режиму є тривалість сонячного сяйва. Знання річного ходу сонячного освітлення дає змогу провести вчасно сівбу та здійснити інші технологічні елементи.

Найбільша тривалість сонячного освітлення в Україні у середньому за рік складає 2150-2450 год. Це відбувається у Криму і на узбережжі Чорного та Азовського морів, у степу вона становить 2000-2200 годин.

Найбільш сонячним є період травень -- серпень, коли тривалість сонячного освітлення становить на Поліссі 48-60% від можливої і збільшується на південь та в Криму до 70-75%. Найменш сонячними є листопад -- лютий, коли тривалість сонячного освітлення на півночі України становить 13-28% від можливої, на півдні та в Криму 17-32%. У північному Степу мінімальне значення тривалості сонячного освітлення становить до 35-45 год (15-20% можливого), а у південному відбувається подальше збільшення до 45-60 год (19-25 % можливого).

Продовж року найбільша можливість тривалості сонячного освітлення влітку, а найменша взимку. За рік найбільша кількість днів без сонця (95 і більше) на Поліссі. На півдні вона поступово зменшується: у центрі до 85-90 днів, на півдні 65-70, у Криму до 50-60 днів, а на південному березі Криму -- до 45 днів.

У житті сільськогосподарських культур важливу роль відіграє сонячна радіація, і для умов зони Степу вона характеризується даними, наведеними в табл. 4.

Таблиця 4. СУМАРНА ФАР, кДж/см2 (за даними М. І. КАРАСЮКА)

У річному ході найбільше зростання сумарної радіації від зими до весни. У березні сумарна радіація збільшується порівняно з лютим від 44-48% на півночі до 38-40% у південному Степу та Криму. Найістотніше зменшення (на 35-45%) встановлено від жовтня до листопада і зумовлене воно зменшенням прямої радіації. Добові суми сумарної радіації більші, ніж за умов хмарності: у грудні -- у 2,0-2,7 рази, у червні -- у 1,2-1,4 разів. Добові суми збільшуються від грудня до червня у 5-7 разів. За ясної погоди добова і річна динаміка сумарної радіації проста -- з одним максимумом у близькополуденні години продовж доби і максимумом улітку продовж року.

У сільському господарстві використовують ряд науково обґрунтованих агротехнічних заходів для регулювання, збільшення або зменшення кількості сонячної радіації, яку одержує окремо рослина. Серед них поширені: проріджування посівів, зменшення або збільшення норми висіву, напрямку сівби, насадження куліс, сумісні посіви, екранізація рослин захисною плівкою, додаткове штучне освітлення тощо.

Рослинні ценози -- це складна оптична система, яка здатна перерозподілити потік сонячної енергії. Основним фактором, від якого залежить поглинання і пропускання ФАР, є відношення площі листкової поверхні до площі поля. Встановлено, що найбільше ФАР рослини поглинають тоді, коли площа листкової поверхні перевищує площу поля в 4 рази і більше, тобто коли вона становить не менше 40 тис. м2 на 1 га (табл. 5).

Таблиця 5. ПОГЛИНАННЯ ФОТОСИНТЕТИЧНО АКТИВНОЇ РАДІАЦІЇ (ФАР) ПОСІВАМИ КУКУРУДЗИ ЗАЛЕЖНО ВІД ПЛОЩІ ЛИСТКОВОЇ ПОВЕРХНІ (за даними Ю. І. ЧИРПОВА)

Поглинання ФАР залежить від густоти стояння рослин у посівах. Для кожної культури вона різна. Оптимальна густота стояння для о пшениці озимої -- 3-3,5 млн шт./ га (табл. 63), ярих зернових -- 3,5-4, кукурудзи на зерно -- 45-55 тис. шт./га, буряків цукрових -- 80-100, картоплі -- не менше 50-60 тис. шт./га.

Таблиця 6. ПОГЛИНАННЯ ФАР ПОСІВАМИ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ, мдж га/хв. (за даними В. П. ГУДЗЯ)

У збільшенні поглинання сонячної радіації важливе значення має спосіб сівби. Для рівномірного використання сонячного світла застосовують сучасні способи сівби, а саме: пунктирний, вузькорядний, смуговий, перехресний. Зернові культури не можна висівати дуже густо, щоб рослини не затінювали одна одну і внаслідок цього не вилягали. Льон, навпаки, висівають густіше, щоб стебла були тонші із кращою якістю волокна. При вирощуванні просапних культур важливе значення має вчасне прорідження рослин, якщо з цим запізнитися, то рослини від нестачі світла "стікають". Для поліпшення світлового режиму необхідно вчасно знищувати бур'яни, оскільки вони забирають у культурних рослин, крім поживних речовин і води, багато світла.

Температурний режим

Життєдіяльність рослин можлива лише в межах певного інтервалу температур. Потреба в теплі не однакова для різних культур і для однієї рослини продовж періоду розвитку. Для кожної фази росту й розвитку рослин існують мінімальні, оптимальні і максимальні температури.

Продовж року показники температури різняться між собою. Середня температура повітря найхолоднішого місяця -- січня -- коливається від мінус 8 °С на північному сході зони до мінус 2 °С на південному заході та в степовій частині Криму. Абсолютний мінімум температури змінюється від мінус 42 °С до мінус 20 °С, вони бувають один раз на 50-60 років. Середньодобова температура лютого наближається до січневої. Зима характеризується тривалими й інтенсивними відлигами з підвищенням температури до 15-18 °С.

Зима в Степу нестала, з частими відлигами, інколи температура підвищується до + 10-15 °С. Сніг тане, частина ґрунту цілком розмерзається, збагачуючи його вологою. За зимовий період буває 6-7 таких глибоких відлиг.

Весна починається найраніше на півдні Одеської області -- 17 лютого та в степовому Криму -- 21 лютого. На півночі весняні процеси (перехід температури через 0 °С, розмерзання ґрунту) настають пізніше -- на Херсонщині 2 березня; на Кіровоградщині 14 березня; в Луганській області 16 березня; на Донецькому кряжі 25 березня. Починаючи з березня, температура кожного наступного місяця підвищується на 48 °С, а влітку на 1,5-4 °С. Влітку спостерігають високі й сталі температури без значних змін на території зони. Середня температура найтеплішого місяця -- липня -- на півночі зони 21 °С, а на півдні 23 °С. Абсолютні максимуми температури досягають 39-41 °С.

У період зерноутворення (третя декада червня -- перша декада липня) середньодобова температура на півночі зони становить 18,5-22 °С, на півдні -- 19,5-23 °С. Ймовірність високих температур (25-30 °С) за таких середніх багаторічних температур складає 4-17%.

Перехід середньодобової температури повітря до плюсових температур у південному Степу припадає на першу декаду березня, за винятком південно-західних районів Одеської області та Криму, де цей перехід відбувається в третій декаді лютого. Тривалість періоду з плюсовими температурами у східних районах зони складає 240 днів, а в крайніх південно-західних районах і в Криму 305, на решті території -- 250-280 днів.

Початок вегетаційного періоду, який приблизно збігається з переходом середньодобових температур понад 5 °С, у південному Степу настає в кінці березня, в північному Степу -- на початку квітня. У сільськогосподарському виробництві важливо враховувати перехід температури повітря через 0, 5, 10 і 15 °С (табл. 7).

Для більшості районів північного Степу морозонебезпечний період навесні триває 10-20 днів. У районах з розчленованим або підвищеним рельєфом він затягується до 20 днів і більше за рахунок пізніших строків закінчення весняних приморозків. У теплішому південному Степу морозонебезпечний період не перевищує 10 днів. Початок періоду з середньою добовою температурою вище 15 °С, що збігається з початком найінтенсивнішої вегетації, у зоні Степу припадає на другу декаду травня, а кінець цього періоду в північному Степу -- на другу і в південному -- на третю декаду вересня.

Таблиця 7. ТРИВАЛІСТЬ ПЕРІОДУ ПЕРЕХОДУ ТЕМПЕРАТУРИ ПОВІТРЯ ЧЕРЕЗ 0, 5, 10, 15 °С (днів)

Для визначення теплозабезпечення сільськогосподарських культур найчастіше користуються сумами середньодобових температур вище 10 °С (сумами активних температур). Середні багаторічні суми активних температур у північному Степу коливаються в межах 2900 до 3100 °С, а в південному -- 3200-3500 °С. Суми цих температур з ймовірністю до 90 % дещо менші; а в північному Степу вони становлять 2550-3000 °С, у південному -- 3000-3200 °С.

Отже, на півночі зони щороку можуть достигати середньостиглі та середньопізні, а на півдні -- й пізні сорти кукурудзи, винограду та інших теплолюбних культур. Цих ресурсів тепла достатньо для вирощування післяжнивних культур. Проте умови зволоження тут дуже обмежені, тому вирощування післяжнивних культур може бути адаптованим лише за умов зрошення.

Размещено на Allbest.ru