Основні ланки систем землеробства в лісостепу. Агрокліматична характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні ланки систем землеробства в лісостепу. Агрокліматична характеристика

Зона Лісостепу простягається смугою понад 1 тис. км від Карпат до східних кордонів України. Загальна площа її становить понад 20,1 млн га, або 33,6% території держави. До неї входять Черкаська, Полтавська, Вінницька, Тернопільська, більша частина Хмельницької й Сумської, східні райони Львівської, Івано-Франківської й Чернівецької, південні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської, північні райони Кіровоградської, Одеської, Миколаївської та Харківської областей. Порівняно м'яка зима, помірно вологе й тепле літо та родючі ґрунти створюють найсприятливіші в Україні умови для одержання високих й сталих врожаїв майже всіх тепло - і вологолюбних культур.

У Лісостепу сконцентровано 37,5% площі посіву зернових - 34,2 - пшениці озимої, 41 - ячменю ярого, 27,4 - кукурудзи, 81 - буряків цукрових, 35,5% овочевих культур.

Перетинаючи широкою смугою із заходу на схід територію держави між Поліссям на півночі й Степом на півдні, зона відзначається неоднорідністю ґрунтово-кліматичних і погодних умов.

При плануванні й виконанні заходів щодо подальшого розвитку та інтенсифікації сільського господарства необхідно враховувати агрокліматичні умови території. Це дасть змогу максимально використовувати природні ресурси та послабити вплив несприятливих метеорологічних умов на сільськогосподарські культури.

Сонячна радіація - незамінний обов'язковий екологічний фактор існування рослин і біосфери. У великому циклічному кругообігу головним джерелом енергії для біологічних і ґрунтових процесів є сонячна радіація. Вся поверхня землі одержує за рік від сонця, за наближеними оцінками, 21 х 1020 Дж тепла. Основа частина цієї енергії витрачається на формування клімату та океанічних течій, турбулентний обмін між підстилаючими поверхнями й атмосферою, випаровування води з поверхні суші та океану, поглинання рослинним покривом землі. Рослини в процесі фотосинтезу засвоюють тільки 0,5-5% сонячної енергії.

Сонячна радіація є основним енергетичним ресурсом землі. Радіаційний фактор визначається надходженням тепла від сонця і залежить від тривалості дня та висоти стояння сонця над горизонтом, а також від хмарності, прозорості атмосфери, стану земної поверхні. Сумарна радіація в зоні Лісостепу за рік становить 95-107 кКал на 1 см 2. Продовж року на території України полуденні висоти стояння сонця змінюються в широких межах: взимку від 250 на півночі до 230 на півдні, влітку відповідно від 600 до 680. Тривалість дня коливається відповідно взимку від 7,4 до 8,6 год, влітку - від 15,3 до 16,5.

Надходження ФАР (фотосинтетично активної радіації) у різних регіонах України неоднакове. Тому оцінюють роботу в рослинництві за допомогою коефіцієнта корисної дії ФАР у посіві. Встановлено, що для нагромадження органічної маси рослинами необхідна така кількість радіації, яка б перевищувала певне значення, що називається компенсаційною точкою. Для багатьох теплолюбних рослин, до яких належать сільськогосподарські, це значення в межах 20-35 Вт/м 2. За нижчих значеннях інтенсивніше відбувається дихання і зменшується нагромадження органічної маси.

Підвищенню рівня використання сонячної енергії можуть помітно сприяти агротехнічні заходи, спрямовані на краще забезпечення рослин вологою, поживними речовинами, освітленням та іншими факторами з метою прискорення росту рослин і утворення оптимальної асимілюючої поверхні.

Температурні умови

У найхолоднішому місяці - січні - середня температура повітря коливається від -7.. .-8 °С на сході зони до - 4 °С на заході. Середня температура лютого така сама, як січня. Абсолютний мінімум температури в межах - 33.. .38 °С і буває не частіше, як один раз в 50-60 років. Мінімальна температура - 20 °С і нижче буває щороку.

Зима характеризується тривалими і інтенсивними відлигами з підвищенням температури в окремі роки до 12-14 °С тепла. Характерною рисою термічного режиму взимку є порівняно невеликі зміни температури з місяця в місяць. Найбільше підвищення температури в усій зоні вставлено в періоди березень - квітень та квітень - травень. Дальше підвищення температури відбувається значно повільніше.

Літній період характеризується високими і сталими температурами без значних змін на території зони. В найтеплішому місяці - липні - середня температура становить +20 °С на сході зони, знижуючись до +18 °С на заході. Температура серпня відрізняється від температури липня на 1-2 °С. Абсолютні максимуми досягають 39-40 °С. Найбільші зниження температури відбуваються продовж жовтня-листопада.

Перехід до середніх плюсових температур, встановлено у західних районах в першій або на початку другої декади, в центральних - в кінці другої і в східних - у третій декаді березня. Перехід до середніх мінусових температур восени на заході відбувається в кінці, а на сході - в середині листопада. Отже, теплий період в Лісостепу триває 230-265 днів.

Початок безморозного періоду припадає на третю декаду квітня. Лише в крайніх східних районах Харківської та Сумської областей останні весняні приморозки в повітрі в середньому припадають на початок травня, а в південних районах Вінницької області - на другу декаду квітня. У повітрі перші осінні приморозки бувають в середньому в першій декаді, і лише в південно-західних районах зони вони припадають на другу декаду жовтня. Проте в окремі роки в Лісостепу останні весняні приморозки в повітрі зареєстровано навіть у другій половині травня, а перші осінні - у вересні (табл. 53). метеорологічний сільськогосподарський екологічний

Таблиця 53. ЙМОВІРНІСТЬ ПРИМОРОЗКІВ РІЗНОЇ ІНТЕНСИВНОСТІ У ПОВІТРІ ЗА ДЕКАДАМИ, %

На поверхні ґрунту приморозки навесні закінчуються пізніше, а восени починаються на 10-20 днів раніше, ніж у повітрі. На розподіл мінімальних температур на території дуже впливає мікрорельєф. На знижених ділянках приморозки навесні можуть закінчуватись пізніше, а восени починатись раніше порівняно з підвищеними формами рельєфу.

Період активної вегетації розпочинається в третій декаді квітня майже одночасно з безморозним періодом у повітрі. Закінчення цього періоду теж майже збігається з початком перших осінніх приморозків у повітрі, тобто в першій декаді жовтня. Отже тривалість усього періоду в межах зони, залежно від місцевих умов, коливається від 155 до 170 днів.

В період активної вегетації в зоні Лісостепу приморозків у повітрі майже не буває. Однак на поверхні ґрунту в цей період вони можливі. Тривалість періоду від дати переходу середньодобової температури через 10 °С до закінчення приморозків на поверхні ґрунту визначає ступінь небезпеки останніх. При більшій тривалості цього періоду приморозки закінчуються пізніше і можуть пошкодити рослини.

Для більшості районів тривалість морозонебезпечного періоду навесні становить 11-20 днів.

Середня добова температура вище 15 °С, що визначає початок періоду найінтенсивнішої вегетації, настає в південних та південно-східних районах зони в середині, а в західних - наприкінці травня. Найдовше цей період триває у південних та південно-східних районах (115-120 днів); у західних тривалість його становить близько 100 днів.

Теплозабезпечення сільськогосподарських культур визначається сумою активних температур, тобто сумами середніх добових температур, вище 10 °С. Середні багаторічні суми активних температур у західному Лісосте в межах 2300-2500 °С, центральному - 2500-2700 °С і в східному - 2600-2900 °С. На всій території зони тепла цілком вистачає для достигання не лише озимих та ярих зернових культур, а й овочів, картоплі, цукрових буряків, соняшнику та ін.

Забезпечення опадами та посушливі явища.

Вологозабезпечення основних сільськогосподарських культур

Вологозабезпечення рослин в основному визначається відношенням кількості вологи, яка є в ґрунті, до тієї кількості, яка потрібна для нормального розвитку рослин. Встановлено, що запаси продуктивної вологи незалежно від ґрунтово-кліматичних умов до 5 мм в орному шарі ґрунту під час сівби не дають сходів, при запасах 10 мм сходи з'являються, проте вони починають частково засихати і стають дуже зрідженими. При запасах 11-20 мм умови для з'явлення сходів задовільні, а при запасах понад 20 мм завжди з'являються дружні сходи.

Основні весняні польові роботи розпочинають при настанні стиглості ґрунту, що в середньому припадає у південній частині зони на 1-5 квітня, а у північній - на 5-10 квітня. Супіщані ґрунти підсихають на 5-10 днів раніше, ніж середньосуглинкові, а важкосуглинні ґрунти, навпаки, на 5 днів пізніше. Строки настання стиглості ґрунту в західних та східних районах мало відрізняються, лише в південній частині Сумської області і північних районах Харківської вони затягуються до початку другої декади квітня.

При визначенні строків сівби, крім стану вологості ґрунту, слід враховувати і його температурний режим. Порівнюючи середні дати сталого прогрівання ґрунту на 5, 10 і 15 °С на глибині 10 см з датами настання фізичної стиглості ґрунту, можна помітити, що у північній половині зони перехід температури через 5 °С настає на 2-4 дні пізніше стиглості ґрунту, при якому умови для польових робіт помітно погіршуються, а сходи затримуються. У зв'язку з цим при сівбі теплолюбних культур не завжди доцільно чекати встановлення оптимальних температур, щоб не втратити вологу з ґрунту.

Отже, сівбу ранніх ярих зернових культур та цукрових буряків вісім років з десяти доцільно провадити у східних Лісостепових районах Харківської, Полтавської та Київської областей у другій декаді квітня, а в західних областях, де вологість ґрунту завжди достатня, краще сіяти у пізніші строки, а саме в третій декаді квітня.

Агрокліматичні умови для післяжнивних та післяукісних культур

Після збирання озимих та ранніх ярих зернових культур до кінця вегетаційного періоду в зоні Лісостепу залишаються ще значні теплові ресурси. В західних районах сума невикористаних активних температур становить 1100-1200 °С, а в центральних та східних - 1300-1400 °С. Тривалість періоду від закінчення збирання озимих та ярих культур до дати переходу середньої добової температури через 10 °С восени становить в межах зони 60-80 днів, а період вегетації холодостійких культур - близько 100 днів.

Продовж цього періоду тепла цілком достатньо для дозрівання найбільш скоростиглих сортів вівса, ячменю, гречки, гороху, а також для розвитку рослин до стану кормової стиглості (фаза цвітіння) середньостиглих сортів цих культур. Достатньо його і для вирощування деяких овочевих культур.

Ступінь вологозабезпечення в період сівби післяжнивних культур теж не може бути перешкодою для їх вирощування. Проте, необхідно враховувати, що умови вологозабезпечення після ярих зернових гірші ніж після озимини.

Теплозабезпечення післяукісних культур, які сіють після збирання на зелений корм, - кукурудзи, жита озимого, вико-вівсяної сумішки тощо, краща, бо строки їх сівби настають значно раніше, ніж строки сівби післяжнивних культур.

Загалом у лісостеповій зоні України ресурси тепла і вологи цілком достатні для вирощування післяжнивних і особливо післяукісних культур, що є одним з важливих засобів повного використання агрокліматичних факторів зони. Набір післяжнивних і післяукісних культур та їх чергування залежать від зони, спеціалізації господарства, рівня агротехніки, а також погодних умов року.

Насичення польових і кормових сівозмін проміжними посівами збільшує вихід продукції з одиниці площі та поліпшує її якість. За даними С.В. Бегея та І.А. Шувара польова сівозміна, насичена проміжними культурами на 20 % порівняно до контролю (без проміжних посівів) збільшила вихід кормових одиниць на 10,6-27, перетравного протеїну на 14-27%, кормова плодозміна: на 14,9-25,5 і 14-27; кормова конвеєрна на 11-25 і 12 -27%. Забезпечення кормової одиниці перетравним протеїном у перших двох сівозмінах було оптимальним і становило 104-112 г, у конвеєрній помітно вищим за оптимальний показник і дорівнювало 127-129г.

Ґрунти Лісостепу та їх сільськогосподарське використання

Лісостепова зона - це природна зона помірного поясу, для якої характерне чергування лісової та степової рослинності. Ґрунти формуються за умов несталого зволоження, за яких підзолистий процес ґрунтоутворення поєднується з дерновим. Найпоширенішими ґрунтами в зоні є чорноземи та сірі опідзолені. Маючи високу природну родючість, вони є основним об'єктом сільськогосподарського використання. Ґрунти інших типів (солонцюваті, болотні і підзолисті) займають незначні площі. Чорноземи характеризуються диференціацією профілю, сприятливою для розвитку рослин, слабокислою або нейтральною реакцією ґрунтового розчину, добрими фізичними властивостями, високим вмістом пожнивних речовин.

За вмістом гумусу чорноземні ґрунти поділяють на малогумусні (35%) і середньогумусні (понад 6%) У південній смузі переважають чорноземи типові. Чим важчий гранулометричний склад ґрунту, тим вищий вміст гумусу. Тому характерною ознакою чорноземних ґрунтів є нагромадження великої кількості стійких гумусових сполук. У метровому шарі ґрунту їх міститься 400-600 т/га. Вміст валового азоту в чорноземах становить 0,2-0,5%, Р 205 - 0,15-0,30 і К 20 - близько 2,02,5%. Глибокий гумусний горизонт із зернисто-грудкуватою структурою обумовлює сприятливі водно-повітряні властивості чорноземних ґрунтів - добру водопроникність, високу вологоємність і аерацію. Ці ґрунти мають також високу вбирну здатність - 30-40 мг.-екв/100 г ґрунту.

Чорноземи типові мало - і середньогумусні достатньо насичені кальцієм і магнієм, реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної (рН 6,0-6,7), в карбонатних рН 6,8-7,0. У вилугуваних відмінах кислотність водної витяжки дещо вища.

За гранулометричним складом чорноземи поділяють на супіщані легко -, середньо - і важкосуглинкові. Залежно від характеру ґрунтоутворюючих порід їх поділяють на чорноземи на лесах і на лесовидних суглинках. Гранулометричний склад чорноземів, що залягають у північному Лісостепу, більш легкий. За ступенем окультурення вони бувають слабко -, середньо - і добреокультурені. Такий умовлений поділ за окультуренням здійснений на підставі агрохімічних, фізичних та фізико-хімічних властивостей.

Чорноземи типові поділяють на мало - і середньогумусні. Ці ґрунти добре окультурені, насичені гідроксидами кальцію і магнію. Реакція ґрунтового розчину нейтральна або слабокисла. Гумусний шар досягає близько 85-100 см. Чорноземи вилугувані є малоструктурними і за гранулометричним складом переважно грубопилувато-легкосуглинковими. Вони залягають на знижених елементах рельєфу, де сильніше промиваються і вилуговуються. У зв'язку з цим погіршуються їхні фізичні та біологічні властивості, що перешкоджає нормальному розвитку рослин. У чорноземах вилугуваних зменшується вміст гумусу, зростає кислотність ґрунтового розчину через вимивання карбонатів і заміну іонів Са 2+ і М§2+ на іони Н+.

Чорноземи є головною ґрунтовою відміною Лівобережного Лісостепу України, а в Правобережному більші площі займають сірі лісові ґрунти з кислою реакцією. Серед них поширені ясно-сірі, темно-сірі і чорноземи опідзолені.

Сірі опідзолені ґрунти поширені в Лісостепу і на Поліссі. За ступенем опідзолення їх поділяють на слабко - середньо - і сильноопідзолені.

Через низьку структурність і несприятливі водно-повітряні властивості при оранці утворюються брили. Вони швидко осідають після обробітку і легко запливають. Глибина гумусного горизонту становить 25-30 см. Нижче розміщені ущільнений ілювіальний горизонт і ґрунтоутворююча порода. Глибина залягання карбонатів становить 80-170 см. За гранулометричним складом ці ґрунти суглинкові. Вміст гумусу в середньому становить 1,2-2,4%, рН сольової витяжки близько 5,5, гідролітична кислотність 1,7-2,8 мг.-екв/100 г ґрунту, сума увібраних основ 4,0-17,3 мг.-екв/100 г ґрунту, ступінь насичення основами - 70-88%.

Вміст поживних речовин у цих ґрунтах невисокий. Азоту недостатньо, кількість його залежить від вмісту гумусу. Ступінь забезпечення ґрунту фосфором і калієм середній.

У темно-сірих опідзолених ґрунтах гумусо-елювіальний горизонт становить 50-60 см, карбонати залягають на глибині 110-150 см. За гранулометричним складом вони легко - і середньо суглинкові. Вміст гумусу становить 2,3-3,5%, сума увібраних основ - 10-25 мг.-екв/100 г ґрунту, ступінь насичення основами 75-90%, реакція ґрунтового розчину слабокисла (рН 5,5-6,5). Ступінь забезпечення ґрунтів поживними речовинами середній.

Реградовані ґрунти. Темно-сірі опідзолені ґрунти, чорноземи опідзолені, реградовані ґрунти поширені в Лісостепу. Серед них переважають легко - і середньосуглинкові. Внаслідок процесу реградації в цих ґрунтах підвищилась лінія залягання карбонатів, пухкішим став ілювіальний горизонт, збільшився вміст гумусу, підвищилось насичення основами порівняно з темно-сірими та опідзоленими чорноземами.

Лучні ґрунти. Вони поширені переважно у зниженнях з високим рівням підґрунтових вод. За гранулометричним складом переважають середньо - і легкосуглинкові ґрунти. Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної або слаболужна. Забезпечення лучних ґрунтів азотом добре і помірне, фосфором - помірне, калієм - добре і помірне.

Сільськогосподарське використання ґрунтів Лісостепу

Застосування органічних добрив значно підвищує врожайність сільськогосподарських культур на всіх ґрунтах Лісостепу. На чорноземах опідзолених і сірих лісових ґрунтах з підвищеною кислотністю внесення добрив слід поєднувати з вапнуванням, а на солончаках, солонцях і солонцюватих ґрунтах - із гіпсуванням. Важливим завданням сільськогосподарського виробництва є максимальне використання запасів потенційної родючості чорноземних ґрунтів. Основні шляхи його вирішення - раціональні способи обробітку, нагромадження і правильне використання вологи, внесення добрив, поліпшення структури, використання високоврожайних культур.

Ефективність гною знижується від чорноземів Лісостепу до південних чорноземів Степу внаслідок погіршення умов зволоження. Тому в чорноземній зоні з вираженим дефіцитом вологи (звичайні і південні чорноземи) для підвищення ефективності органічних добрив їх використовують у добре розкладеному стані.

Раціональне використання родючості чорноземних ґрунтів потребує активізації мікробіологічних процесів, ефективного обробітку ґрунту в поєднанні з заходами поліпшення водного режиму.

Система сівозмін

У підзоні достатнього зволоження для господарств зерно-буряково-тваринницького напряму в польових сівозмінах можливе таке чергування культур:

1.1 - конюшина на 2 укоси; 2 - пшениця озима; 3 - буряки цукрові; 4 - горох; 5 - пшениця озима + післяжнивні посіви; 6 - кукурудза на силос; 7 - пшениця озима; 8 - буряки цукрові, картопля; гречка; 9 - кукурудза на зерно; 10 - ячмінь + конюшина.

II. 1 - конюшина; 2 - пшениця озима; 3 - буряки цукрові; 4 - кукурудза на силос; 5 - кукурудза на зерно, буряки цукрові; 7 - горох; 8 - пшениця озима; 9 - буряки цукрові; 10 - ячмінь + конюшина.

III. 1 - горох; 2 - пшениця озима; 3 - буряки цукрові; 4 - ячмінь + конюшина; 5 - конюшина; 6 - пшениця озима; 7 - буряки цукрові; 8 - горох; 9 - пшениця озима; 10 - кукурудза, просо, гречка.

IV. 1 - пар зайнятий; 2 - пшениця озима; 3 - буряки озима; 4 - ячмінь + конюшина; 5, 6 - багаторічні трави; 7 - пшениця озима + післяжнивні посіви; 8 - кукурудза, картопля, кормові коренеплоди; 9 - зернобобові, однорічні трави; 10 - пшениця озима.

V. 1 - конюшина; 2 - пшениця озима; 3 - буряки цукрові; 4 - кукурудза на зерно і силос; 5 - горох; 6 - пшениця озима; 7 - буряки цукрові; 8 - ячмінь + конюшина.

У І. 1 - багаторічні і однорічні трави; 2 - пшениця озима; 3 - буряки цукрові; 4 - горох; 5 - пшениця озима; 6 - буряки озима; 7 - ячмінь + багаторічні трави, кукурудза.

Для фермерських господарств, які здебільшого вузькоспеціалізовані, варіанти схем польових сівозмін можуть бути такими:

I. 1 - конюшина; 2 - пшениця озима; 3 - буряки цукрові; 4 - кукурудза на зерно, гречка; 5 - ярі + конюшина.

II. 1 - багаторічні трави, горох, гречка; 2 - пшениця озима; 3 - буряки цукрові, кукурудза; 4 - ячмінь + багаторічні трави.

III. 1, 2 - конюшина у сумішці з тимофіївкою; 3 - пшениця озима + післяжнивні та озимі проміжні; 4 - кукурудза, кормові коренеплоди; 5 - ячмінь + конюшина з тимофіївкою.

IV. 1, 2 - багаторічні трави; 3 - ріпак озимий, горох із вівсом і гірчиця біла; 4 - вика з вівсом і райграсом однорічним; 5 - жито озиме на зелений корм + багаторічні трави.

Для господарств, що спеціалізовані на виробництві свинини, рекомендовано такі схеми сівозмін:

I. 1 - конюшина; 2 - пшениця озима + післяжнивні посіви; 3 - кукурудза на зерно; 4 - картопля; 5 - ячмінь + конюшина.

II. 1 - конюшина; 2 - пшениця озима + післяжнивні посіви; 3 - кукурудза на зерно, горох; 4 - картопля; 5 - ячмінь + багаторічні трави.

Можлива схема чергування культур в сівозміні для господарства, яке спеціалізується на виробництві птиці:

1 - жито озиме (з випасанням восени і навесні) + післяукісні посіви однорічних трав із підсіванням конюшини з люцерною; 2 - конюшина з люцерною (для випасання і заготівлі трав'яного борошна); 3 - кукурудза на зерно; 4 - ячмінь.

Господарства, що займаються вирощуванням ріпаку на зерно з подальшого переробкою на олію, рекомендовано такі орієнтовні схеми сівозмін:

I. 1 - горох чи конюшина або кукурудза на зелений корм; 2 - ріпак озимий; 3 - пшениця озима; 4 - кукурудза на зерно; 5 - гречка або ячмінь з підсівом конюшини.

II. 1 - багаторічні трави або горох; 2 - ріпак озимий; 3 - пшениця озима; 4 - буряки цукрові; 5 - кукурудза; 6 - ячмінь + багаторічні трави.

III. 1 - горох; 2 - пшениця озима + післяжнивні посіви; 3 - ячмінь; 4 - ріпак ярий; 5 - овес.

IV. 1 - конюшина; 2 - ячмінь озимий; 3 - ріпак озимий; 4 - пшениця озима; 5 - кукурудза на силос; 6 - ячмінь + конюшина.

V. 1 - чорний або ранній чистий пар; 2 - ріпак озимий; 3 - пшениця озима + післяжнивні культури; 4 - кукурудза на зерно; 5 - гречка або ячмінь.

Для підзони нестійкого зволоження зерно-буряково-тваринницької спеціалізації господарств орієнтовними схемами польових сівозмін можуть бути:

I. 1 - пар зайнятий (озимі та однорічні культури на зелений корм і ранній силос), горох; 2 - пшениця озима; 3 - буряки цукрові; 4 - ярі зернові + багаторічні трави; 5 - багаторічні трави на один укіс; 6 - пшениця озима; 7 - буряки цукрові; 8 - зернобобові; 9 - пшениця озима, жито озиме; 10 - збірне поле (кукурудза на зерно і силос, соняшник, гречка).

II. 1 - багаторічні і однорічні трави; 2 - пшениця озима; 3 - буряки цукрові; 4 - кукурудза на зерно; 5 - горох; 6 - пшениця озима; 7 - буряки цукрові, соняшник, картопля; 8 - кукурудза на силос, гречка (після буряків цукрових); 9 - пшениця озима, жито, ячмінь + післяжнивні; 10 - ячмінь, овес + багаторічні трави.

III. 1 - багаторічні трави; 2 - пшениця озима; 3 - буряки цукрові; 4 - горох; 5 - пшениця озима; 6 - буряки цукрові; 7 - кукурудза на силос та зелений корм, гречка; 8 - пшениця озима; 9 - буряки цукрові; 10 - ячмінь, овес + багаторічні трави.

IV. 1 - багаторічні або однорічні трави; 2 - пшениця озима; 3 - буряки цукрові; 4 - кукурудза на зерна і силос; 5 - горох, гречка; 6 - пшениця озима; 7 - буряки цукрові; 8 - ячмінь + багаторічні трави.

V. 1 - багаторічні трави (0,5 поля), просо, овес; 2 - багаторічні трави (0,5 поля), гречка; 3 - пшениця озима; 4 - буряки цукрові, картопля, буряки кормові; 5 - кукурудза на зерно; 6 - горох; 7 - пшениця озима; 8 - буряки цукрові; 9 - кукурудза на силос і зелений корм; 10 - ячмінь, овес з підсіванням багаторічних трав, пшениця озима + післяжнивні посіви.

Таблиця 55. Оптимальні параметри продуктивності сівозмін для основних виробничих типів сільськогосподарських підприємств різної форми власності та господарювання в зоні лісостепу (за даними П.І. Бойка)

Підзона недостатнього зволоження. У господарствах з багатогалузевим тваринництвом і питомою вагою буряків цукрових 10 % застосовують таке чергування культур: 1 - чорний пар; 2 - пшениця озима; 3 -- буряки цукрові; 4 - горох; 5 - пшениця та жито озимі; 6 - кукурудза на зерно; 7 - ячмінь, овес + багаторічні трави, кукурудза на зерно; 8 - багаторічні трави на один укіс, однорічні трави; 9 - пшениця озима; 10 - буряки цукрові, соняшник, кукурудза на зерно і силос.

Напрям спеціалізації - виробництво свинини і продукції птахівництва:

I. 1 - багаторічні трави; 2 - пшениця озима; 3 - буряки цукрові; 4 - кукурудза на зерно; 5 - горох; 6 - пшениця озима; 7 - буряки цукрові, кукурудза на зерно, кормові коренеплоди, просо, картопля; 8 - однорічні трави на корм і силос; 9 - пшениця озима + післяжнивні посіви; 10 - ячмінь + багаторічні трави.

II. 1 - багаторічні трави; 2 - пшениця озима; 3 - буряки цукрові, кормові коренеплоди; 4 - кукурудза на зерно і силос; 5 - кукурудза на зерно; 6 - горох (чина); 7 - пшениця озима; 8 - жито озиме, просо, овес, гречка; 9 - ячмінь + багаторічні трави.

Для дрібнотоварних фермерських господарств можуть бути такі схеми сівозмін:

I. 1 - багаторічні трави; 2 - пшениця озима; 3 - буряки цукрові; 4 - кукурудза; 5 - ячмінь + багаторічні трави.

II. 1 - горох; 2 - пшениця озима; 3 - кукурудза на зерно; 4 - ячмінь.

III. 1 - кукурудза на силос; 2 - пшениця озима; 3 - кукурудза; 4 - кукурудза.

IV. 1 - горох; 2 - кукурудза; 3 - кукурудза; 4 - ячмінь.

V. 1 - горох; 2 - пшениця озима; 3 - гречка; 4 - ячмінь.

У І. 1 - соя, горох; 2 - кукурудза; 3 - кукурудза; 4 - ячмінь.

Ґрунтозахисні сівозміни розміщують на середньо - та сильнозмитих ґрунтах, що мають невисоку родючість, на схилах, що перевищують 5 °. Для них підбирають культури, які сприяють продуктивному використанню цих земель та підвищенню їх родючості.

У сівозмінах, де передбачено використання трав, доцільніше висівати бобові трави (конюшину і люцерну), які забезпечують вищий, ніж злакові сумішки, урожай зеленої маси, а також зерна наступної озимої пшениці.

У цій зоні з однорічних культур в ґрунтозахисних сівозмінах найпродуктивнішими є озима пшениця, озиме жито, просо, однорічні трави (вико-вівсяна сумішка). З просапних - високоврожайна кукурудза.

Рекомендовано такі ґрунтозахисні сівозміни:

І. 1, 2 - багаторічні трави; 3 - пшениця озима; 4 - горох; 5 - пшениця озима; 6 - ячмінь + багаторічні трави.

II. 1,2,3 - багаторічні трави; 4 - кукурудза на зерно; 5 - горох; 6 - пшениця озима; 7 - ярі зернові + багаторічні трави.

III. (на дуже змитих ґрунтах) 1, 2, 3, 4 - багаторічні трави; 5 - кукурудза на залежний корм; 6 - пшениця або жито озимі; 7 - ярі + багаторічні трави.

Размещено на Allbest.ru