Розбудова зрошувальної системи України відповідно до "Великого плану перетворення природи"

[3, с. 162]

Було організовано Всеукраїнський інститут по проектуванню водогосподарських заходів «Укргіпроводу», який включав управління, дирекцію та загальні відділи, а також територіальні виробничі ячейки двох видів: по великим об'єктам - «Бюро головних інженерів проекту» та «обласні проектно-дослідницькі контори», які розташовувались по обласним центрам [4, арк. 12].

Проте, вже дуже швидко почала простежуватися тенденція до неповного виконання поставлених планів.

Річний план перебудови зрошувальної системи в переході на нову систему зрошення по УРСР на 1951 рік був встановлений на площі 22500 гектарів. На 1 травня 1951 року роботи були виконані на площі 8920 гектарів, що складало 36,5% [4, арк. 79]. Роботи виконувались нерівномірно. Якість виконуваних робіт на об'єктах водогосподарського будівництва була низькою. Так, наприклад, у 1951 р. весняними та осінніми повенями було знесено понад 150 земляних гребель та водопропускних споруд у колгоспах і радгоспах [5, арк. 14]. Серед причин невиконання планів капітального будівництва по головводгоспу УРСР називались наступні: відсутність лісу на більшості будівельних майданчиків, незадовільне постачання будівельних матеріалів підприємствами, зростання житлового господарства. Водогосподарське будівництво в умовах зими, весняних розливів річок та бездоріжжя на ряді об'єктів ускладнювались [6, арк. 15].

Так, в Одеській області, наприклад, план будівництва зрошувальних ділянок під полив у 1949 р. і був виконаний на 52%, хоча область на увесь план мала матеріально- технічне обладнання та технічні проекти [7, арк. 136].

У Вінницькій області, не дивлячись на наявність 170 готових технічних проектів, ставків було побудовано тільки 53 (1950-1951 рр. (авт.)). До 1 млн. карбованців сільськогосподарських кредитів на водогосподарське будівництво не було використано. 300 тис. карбованців державних коштів, відпущених на технічне керівництво будівництвом ставків та водойм, також не було використано [7, арк. 143].

У Чернігівській області було намічено планом побудувати 30 ставків, не було побудовано 13, причому із 17 побудованих за проектами було побудовано тільки 7. Повільно тут просувалось будівництво державних риборозплідників. Через недостатнє виділення робочої сили та транспорту, із виділених державою 542000 карбованців на 1 жовтня 1949 р. було освоєно тільки 76000 карбованців [7, арк. 144].

У Дніпропетровській області, при добрій забезпеченості інженерно-технічними працівниками, було побудовано тільки 18 ставків із 110 запланованих. Понад 100 готових технічних проекти з будівництва ставків та водойм лежали без застосування [7, арк. 140].

У Полтавській області не було використано понад 800 тис. карбованців сільськогосподарських кредитів, відпущених на будівництво ставків та водойм. За планом 1949 року із 8750 гектарів осушених земель було використано під посів фактично 5784 гектари [7, арк. 142].

У Херсонській області для потреб зрошення пробурили тільки 23 свердловини, хоча увесь план - 85 свердловин, був забезпечений буровим обладнанням та трубами [7, арк. 39].

Ізюмська область дуже відстала з виконанням плану будівництва зрошувальних ділянок вже у 1949 р. У той час проводилося будівництво тільки 1 водосховища у Саратському районі. 8 проектів колгоспних ставків лежали без діла. Не були розпочаті масові водно-господарські роботи на 2600 гектарах зрошувальних ділянок. Причина відставання області на той час вбачалась у тому, що обком партії не приділяв необхідної уваги будівництву великих іригаційних об'єктів. На провідному будівництві по обвалуванню острова Степовий була зовсім відсутня трудова участь зацікавлених колгоспів. Те ж саме і на будівництві водосховища на річці Хаджидер. Завезене в область обладнання лежало без діла при наявності достатніх кредитів при їх реалізації колгоспами. Обком Компартії не виконав вказівки ЦК плану 8000 гектарів було підготовлено під освоєння тільки 4038 гектарів, а також постанову ЦК КП(б)У від 8 вересня 1949 р. про організацію не пізніше 15 вересня 1949 р. масових виходів колгоспників на будівництво водогосподарських об'єктів [7, арк. 141].

У Миколаївській області план будівництва зрошувальних ділянок під полив 1949 року було не виконано на площі 1718 гектарів і не початі роботи на площі 6000 гектарів плану на 1949 рік. Будівництво ставків також відставало через те, що погано велись роботи. Побудовано було тільки 2 ставки, і ті без технічних проектів, хоча область мала 17 готових технічних проектів. В її розпорядженні також були 2 лісозахисні станції [7, арк. 138].

У ході виконання робіт по перевлаштуванню зрошувальної мережі у колгоспах Ворошиловградської області станом на 10 листопада 1951 р. були виконані роботи на площі 1151 гектар, або 40% річного плану [5, арк. 97].

Такі показники можна пояснити авральністю та недостатньою підготовленістю робіт, їх матеріальної підтримки. Наприклад, як виходить із довідки про підготовку колгоспів УРСР до проведення поливів на зрошуваних землях у 1948 р. станом на 15 квітня 1948 р., потреба у нафті для проведення поливів була встановлена у кількості 12976 тонн, знаряджено було 6500 тонн [8, арк. 6].

Наприкінці 1940-х рр. також вказували на нестачу уваги до питань боротьби із засоленням зрошуваних площ та несвоєчасні заходи з попередження засолення [4, арк. 8].

У 1951 р. жодна державна зрошувальна система не була здана в експлуатацію [5, арк. 14].

За даними Головводгоспу МСГ УРСР в 1953 р. на території України зрошувалось 57479 га. Розрив між підготовленими і фактично политими площами пояснюються наступними причинами: а) 7046 га - не поливалась у зв'язку з достатньою кількістю природних опадів; б) 6742 га - на поливалось через недостатність води в джерелах зрошення; в) 6963 га - не забезпечено поливами через недостатність робочої сили в колгоспах; г) 11835 га - не зрошувалось за організаційно-господарськими причинами (несправність внутрішньогосподарської мережі та насосно-силового устаткування) [9, арк. 9].

Найбільш відстаючими будівництвами Головводгоспу Міністерства сільського господарства УРСР у 1952 р. були: а) регулювання річки Остер та осушення її заплави (Чернігівська область), де річний план станом на 1 листопада 1952 р. був виконаний на 65,8%; б) будівництво зрошувальної системи у заплаві річки Бистриця, річний план на 1 листопада 1952 року був виконаний на 74,0% [10, арк. 27].

Та все ж, незважаючи на значні труднощі, роботи тривали.

У Полтавській області станом на 1 січня 1955 року було 216 гектарів з закінченим будівництвом зрошувальних ділянок. Головним гальмом у розгортанні робіт по будівництву нових зрошувальних ділянок була відсутність відцентрових насосів, нафтодвигунів та труб [11, арк. 56].

А от, наприклад, Інгулецька зрошувальна система підлягала введенню у експлуатацію восени 1957 р. Інгулецький зрошувальний масив розташований у південній частині Північного крила Причорноморської западини на пліоценовій терасі Інгулецько-Бузького водороздільного простору на території чотирьох районів Миколаївської та Херсонської областей, на площі біля 4000 квадратних кілометрів [12, арк. 16]. У 1956 р. було введено в дію зрошувальну систему на 5200 гектарах. У наступному році планувалось здійснити будівництво ще на 11000 гектарах на Інгулецькій зрошувальній системі. Головним гальмом в будівництві Інгулецької зрошувальної системи була вкрай незадовільна поставка бутощебеневої продукції Міністерством промбудматеріалів УРСР [13, арк. 165]. Також незадовільним було й фінансове забезпечення. Так, для будівництва Інгулецької зрошувальної системи у 1955 р. було асигновано 55 млн. крб., за 1956 р. виконано робіт на 29 млн. крб. У результаті чого заплановані 10 тис. га не були введені [14, арк. 20].

Аналогічні проблеми були й при будівництві інших зрошувальних систем. У 1954 р. на Сімферопольське водоймище та Салгірську зрошувальну систему було виділено 25 млн. крб., а робіт виконано на 21 млн. крб., у 1955 р. при асигнуваннях 8,5 млн. крб. Виконано робіт на 7,8 млн. крб., у 1956 р. - при асигнуваннях 8,8 млн. крб. Робіт виконано на 5,2 млн. крб. [14, арк. 20]. Гальмувалося завершення робіт в Салгірській зрошувальній системі і через відсутність необхідних будматеріалів. Так, за планом 1959 р. для системи потрібно було 286 умовних км азбестоцементних труб, проте було виділено лише 187 у.км, що призводило до зривів виконання програми по системі [15, арк. 22].

Важким був процес створення Ірпінської зрошувальної системи. Так, систематично не виконувався план освоєння поіменних земель, що було пов'язано з незабезпеченістю прищепними знаряддями для підйому торф'яників з великими пнями. Русло від с. Раковки та вище не було відрегульовано і не могло забезпечувати нормальний зброс води без затоплення пойми, тому освоєння 6,5 тис. га заболочених земель під сільськогосподарськими культурами могло бути зроблено лише після проведення регулювальних робіт на цих ділянках [11, арк. 117].

Про ефективність зрошувальних робіт можна судити, і по Альмінській зрошувальній системі Кримської області, яка у 1957 р. обслуговувала 6 колгоспів та 5 радгоспів із загальною зрошуваною площею 3040 гектарів. Інвентаризаційна вартість усіх споруд зрошувальної системи складала 3,2 мільйона карбованців [11, арк. 136].

Проте, про економічну ефективність затрат на сільськогосподарське освоєння зрошувальних земель важко судити з точністю, так як великою перешкодою в контролі за нею була та обставина, що всупереч настійній вимозі вищестоящих організацій, господарства- землекористувачі не проявляли бажання і не вели окремо облік врожайності на зрошувальних землях [16, арк. 22].

Зрошувальні землі в цілому використовувались у 1950-х рр. зовсім незадовільно й ефективність зрошування була значно нижчою від закладених у зрошувальному землеробстві можливостей. У 1955 р. за даними ЦСУ із загальної площі земель з нарізної зрошувальною системою зрошувалось 66,9% [17, арк. 3]. А ті зрошувальні землі, які вводились в обробіток, використовуються неефективно. Так, у 1956 р. 45,7% земель по Кам'янській державній зрошувальній системі були використані під посіви зернових культур [17, арк. 1].

І все ж держава часто просто не справлялася з витратами. До 1950 р. будівництво зрошувальних систем здійснювалося в основному за рахунок коштів господарств. Про план і джерела фінансування іригаційних робіт у період з 1948 по 1954 роки можна судити з наступних цифр. Загальна сума капіталовкладень по будівництву великих зрошувальних систем у південних областях УРСР на цей період складала 2605,0 млн. карбованців [18, арк. 101]. Вартість зрошення масивів площею понад 25,0 тис. гектарів була віднесена за рахунок союзного бюджету і визначена сумою 1638,0 млн. карбованців. Вартість зрошення масивів площею до 25,0 тис. гектарів була віднесена за рахунок республіканського бюджету і визначена сумою у 613,6 млн. карбованців [18, арк. 102]. Усі роботи по будівництву картових зрошувачів планувалося виконати за рахунок трудової участі та ресурсів колгоспів

1 визначалися сумою 203,4 млн. карбованців, що складало 8,3% до всього об'єму капіталовкладень [16, арк. 102]. Крім державних капіталовкладень, колгоспи за рахунок своїх коштів побудували і ввели у дію у 1954-1958 роках 29,53 тис. гектарів зрошуваних земель та відбудували 39,16 тис. гектарів осушених земель [19, арк. 90].

У 1954 р. було збудовано 1665 ставків у колгоспах УРСР, при плані - 1100, 6701 зрошувальних ділянок при плані - 3000, 1777 артезіанських свердловин при плані - 825, підготовлено до зрошування 123920 га або 93,% [20, арк. 3].

У червні 1955 р. ЦК КПУ та Рада Міністрів УРСР відмітила недоліки у роботі водогосподарських організацій. З цією метою пропонувалося у Головводгоспі при Раді Міністрів УРСР організувати постійно діючу технічну раду. А в управліннях Укрводбуду, Укрмеліоводбуду, Укрмехгідробуду, Кримводбуду, Укргіпроводгоспу у серпні 1955 р. створити постійно діючи виробничо-технічні ради в управліннях, трестах, інститутах, в усіх підвідомчих організаціях, конторах, станціях, проектних фірмах. До участі у роботі цих рад планувалося залучити найбільш кваліфікованих інженерів, конструкторів, майстрів, новаторів та раціоналізаторів виробництва, а керувати радами мали головні інженери організацій. Основне завдання - впровадження досягнень науки, техніки у виробництво. На всіх ланках вимагалося «всебічно сприяти винахідникам та раціоналізаторам у питаннях впровадження запропонованих ідей у виробництво» [21, арк. 14].

Загалом за період 1953-1957 рр. в УРСР було споруджено 12594 артезіанських свердловин при плані в 9879 свердловин. Збудовано 20576 шахтних колодязів і 4207 ставків та водоймищ [19, арк. 88]. Протягом 19541958 рр. в УРСР було введено: 76580 га для зрошення, 115510 га для осушення, 2700 прудів, 420 км водопроводів,

2 великі водосховища [21, арк. 1].

За 5 років після вересневого пленуму ЦК КПРС (19541958 рр.) водогосподарські будівельні організації Головного управління водного господарства при Раді Міністрів УРСР виконали робіт на 1810,7 млн. крб. [19, арк. 89].

Однак, робота зрошувальних систем, які були введені завдяки значним зусиллям, характеризувалася нестабільністю, адже вони потребували постійного догляду, який не завжди могла забезпечити держава. Так, не були у достатній мірі відрегульовані водоприймальники. У Чернівецькій області на річках Серет, Міхідра, Міходерка, Білка не були відрегульовані водоприймальники на відстані до 10 км, замулились та заросли кущами, навіть мало місце тимчасове затоплення значних площ сільськогосподарських угідь [22, арк. 17].

Як відмічав у доповідній записці начальник обласного управління водгоспу Луганської області

С. Подкопаєв, існуючи в області зрошувальні системи для переоблаштування потребували великих витрат, рівних новому будівництву, адже крім земляних робіт, потрібно було здійснити заміну трубопроводів, насосних станцій [23, арк. 12]. Всі ці роботи змушені були виконувати колгоспи фактично власними силами.

У середині 1950-х рр. здійснювали очистку каналів від обвалів та мулу, очистку каналів від рослинності а також ремонт гідротехнічних споруд на зрошувальних системах силами та коштами колгоспів [9, арк. 13]. У січні 1960 р. на Закарпатті на виконання постанов ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР частина колгоспів приступила до робіт по ремонту існуючої мережі каналів, у колгоспах Виноградівського району протягом листопада-грудня 1959 р. було очищено 13 км каналів, в Ужгородському - 5 км [24, арк. 9].

На засіданні Верховної Ради УРСР у березні 1957 р. депутати вказували на численні труднощі у використанні зрошуваних земель. Так, у найбільш посушливий період на Хмельниччині (липень-серпень) не поливалися, тому що водні джерела пересихали, що негативно відбивалося на вирощуванні високих гарантованих врожаїв [25, с. 52].

У 1955 р. було введено 14298 га зрошуваних площ по Благовіщенській зрошувальній системі, проте у 1956 р. в експлуатацію не було введено жодного га зрошуваних площ. У відповідності з постановою ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР від 15 березня 1956 р. Укрводбуд повинен був ввести в експлуатацію 10 тис. Га зрошуваних площ по Інгулецькій зрошувальній системі, але фактично 1956 р. не було введено жодного га. Аналогічна ситуація по Салгирській зрошувальній системі, де планувалося ввести 3 тис. га у 1957 га, але не було введено ні одного [26, арк. 1-2].

ЦК КПУ та Рада Міністрів своєю постановою «Про забезпечення населення м. Харкова картоплею та овочами» віл 26 лютого 1959 р. зобов'язали Головне управління водгоспу при Раді Міністрів УРСР збудувати у 19591960 рр. у спецгоспах Харківщини 1 тис. га зрошуваних ділянок та осушити 1 тис. га заболочених земель. Для здійснення цих робіт на 1959 р. було асигновано 2600 тис. крб. та виділені будматеріали: 40,6 км азбестоцементних труб, 65 т. сталевих труб, 130 т. цементу та інших матеріалів. Проте, як видно з листа голови виконкому облради Д. Піснячевського до голови Ради Міністрів УРСР Н. Т. Кальченка та секретаря ЦК КПУ Н. В. Підгорного у вересні 1959 р., Харківська будівельно-монтажна контора «Меліоводбуд», якій було доручено виконання робіт по зрошенню та сушенню земель так і не отримала жодного наряду на виділені матеріали, через що своєчасне виконання вказаних робіт знаходилось під загрозою [15, арк. 129].

Інколи навіть новостворювані зрошувальні системи не відповідали нормативам. Як вказував начальник Головного управління водгоспу при Раді Міністрів УРСР Є. Алєксєєвський, у 1959 р. здача Жовтневого водосховища та 6555 га зрошуваних площ не була затверджена в заплановані терміни через ряд недопрацювань: канал знаходився в аварійному стані, відвідний вал не був завершений. Відмічалася велика кількість недопрацювань по вже зданим площам І та ІІ черги Інгулецької зрошувальної системи, не була ліквідна фільтрація каналів [15, арк. 10].

Наприкінці 1950-х рр. зрошувальні площі, що прилягали до лівобережного трубопроводу Салгірської зрошувальної системи експлуатувалися протягом кількох років, хоча й не були прийнятими комісією в експлуатацію [15, арк. 13].

Натомість «недопрацювання» у системах усувалися вкрай повільно, що загрожувало зривами планів введення в експлуатацію зрошуваних земель. Так, були виявлені помилки під час будівництва Краснознаменської зрошувальної системи, в результаті яких відбувалось підтоплення зрошувальних ділянок на місцевих стоках, а колгосп ім. Леніна Каховського району не був забезпечений плавучою насосною станцією для подання води [26, арк. 54].

Таким чином, створення потужної зрошувальної мережі, будівництво ставків та водоймищ розглядалось тодішньою радянською владою як один з головних шляхів систематичного та невпинного підвищення родючості ґрунтів.

Для досягнення поставленої мети було проведено колосальний обсяг робіт. Так за 1950-1953 роки було здійснено перевлаштування існуючої зрошувальної мережі і перехід на нову, науково обґрунтовану, як більш ефективну, систему зрошення. Окрім цього велись широкомасштабні роботи по будівництву нових зрошувальних систем на малих і середніх річках, створенню артезіанських свердловин, водоймищ та ставків.

Плановий характер задумів по перетворенню природи і, зокрема, розбудови зрошувальної системи, носив досить суперечливий характер. До того ж, варто зауважити, що не зважаючи на масштабне зведення зрошувальної мережі часто вона виявлялась не ефективною. В першу чергу в зв'язку з необдуманим використанням зрошувальних територій. Зокрема використовуючи під посіви малоефективних в умовах зрошення сільськогосподарських культур, що суттєво знижувало ефективність зрошення сільськогосподарських угідь.

Список використаних джерел

1. Постановление Совета Министров СССР, 17 августа 1950 г. О переходе на новую систему орошения в целях более полного использования орошаемых земель и улучшения механизации сельскохозяйственных работ / Известия. - 1950. - 18 августа.

2. Довідки про передачу лісів колгоспам // Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України). - Ф.1. - Оп.80. - Спр.944.

3. Народне господарство УРСР: ювілейний статистичний щорічник. - К.: Техніка, 1987. - 455 с.

4. Про зрошення південних степів Придніпров'я // ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.80. - Спр.701.

5. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.80. - Спр.948.

6. Інформація про введення в дію потужностей та основних фондів по Головводгоспу при Раді Міністрів УРСР за 1956 р. // ЦДАВО України. - Ф.5106. - Оп.1. - Спр.110.

7. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.80. - Спр.817.

8. Інформація про проведену роботу з будівництва прудів та водоймі у 1948 р. // ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.80. - Спр.740.

9. Довідка про виконання водогосподарського будівництва за 1953 р. // ЦДАГО України. - Ф.5106. - Оп.1. - Спр.304.

10. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.80. - Спр.1118.

11. ЦДАВО України. - Ф.5106. - Оп.1. - Спр.72.

12. Там само. - Спр.278.

13. Там само. - Спр.239.

14. Довідка про забезпеченість коштами будівництва зрошувальних систем за 1954-1957 рр. // ЦДАВО України. - Ф.5106. - Оп.1. - Спр.269.

15. Довідка про сільськогосподарське освоєння Ірпінських осушувально-зрошувальних площ у 1959 р. // ЦДАВО України. - Ф.5106. - Оп.1. - Спр.267.

16. ЦДАВО України. - Ф.5106. - Оп.1. - Спр.316.

17. Довідки до проекту постанови щодо забезпечення ефективного використання зрошувальних земель в колгоспах та радгоспах // ЦДАВО України. - Ф.5106. - Оп.1. - Спр.339.

18. Довідка про електрифікацію та зрошення у південних областях УРСР // ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп.80. - Спр.699.

19. Інформації, звіти водного господарства УРСР // ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.80. - Спр.1262.

20. Довідка про виконання плану підготовки масових колгоспних меліоративних кадрів по УРСР станом на 01.01.1955 // ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.80. - Спр.1199.

21. Довідка про результати розвитку водогосподарського будівництва в УРСР за 5 років (1954-1958 рр.) // ЦДАВО України. - Ф.5106. - Оп.2. - Спр.251.

22. Довідка про стан та використання осушених земель у колгоспах УРСР // ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.80. - Спр.1246.

23. Інформації, звіти про роботу Головводгоспу при Раді Міністрів УРСР за 1960 р. // ЦдАвО України. - Ф.5106. - Оп.1. - Спр.269.

24. Інформація про ремонт існуючої мережі каналів. 1960 р. // ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп.80. - Спр.1284.

25. Заседание Верховного Совета УССР (третья сессия). 13-15 марта 1957 г. Стенографический отчет. - К.: Госполитиздат УССР, 1957. - 323 с.

26. Довідка про роботу Краснознаменської зрошувальної системи у 1959 р. // ЦДАВО України. - Ф.5106. - Оп.1. - Спр.267.

Размещено на Allbest.ru