Стан конярства в Вінницькій області

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТАН КОНЯРСТВА В ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

Починаючи з1991 року, вітчизняне конярство, як і більшість інших тваринницьких галузей, зазнало значного скорочення. Так, в Україні на початку 1990 року нараховувалось 754 тис. голів коней, а на початку 2014 року їх чисельність зменшилась до 376,6 тис. гол., або на 49,9 %, тобто вдвічі. Галузь конярства на сьогодні не конкурентноспроможна і не дає бажаних прибутків, продовжується значне скорочення чисельності племінних, спортивних та робочих коней.

Міжнародною продовольчою організацією РАО [1,2] та законодавством України [4] визначено, що в Україні конярство має бути не лише однією з традиційних галузей аграрного комплексу України, але і об'єктом збереження біологічного різноманіття. Вивчаючи роль і значення коней у народному господарстві України, можна стверджувати, що галузь має комплексний характер, тоді як у державній економіці багатьох країн Європи конярство займає і дотепер досить важливе місце. Наприклад, в таких країнах, як Німеччина, Австрія, Франція зберігається високий рівень розвитку галузі, а за останні десять років спостерігається тенденція до значного збільшення конепоголів'я.

Основною причиною, яка стримує розвиток конярства в Україні є відомча роз'єднаність суб'єктів конярства, недосконала структура їх управління, яка не дозволяє здійснювати єдину політику щодо розвитку галузі конярства [3].

Метою дослідження було вивчення динаміки чисельності поголів'я коней в Вінницькій області, виявлення основних чинників, що зумовлюють занепад галузі конярства.

Матеріал та методи досліджень. Матеріалами для вивчення стану конярства послужили дані державної реєстрації племінних коней, зведені дані обліку коней та річні звіти провідних господарств.

Результати досліджень. Історичний аналіз розвитку конярства на Вінниччині показує, що основним напрямком використання коней тут було, є і в найближчій перспективі буде переважати робоче використання. За аналізом даних можна стверджувати, що за період з 1991 по 2014 роки спостерігається нестабільність галузі. Про це свідчить і зменшення поголів'я коней. конярство племінний поголів'я

Разом із скороченням відбувся перерозподіл поголів'я коней у господарствах за формами власності. Так, якщо у 1991 році у сільськогосподарських підприємствах утримувалось 52,1 тис.голів коней, то у 2014 році їх залишилось усього 2,5 тис.голів. Поряд з тим, спостерігається зворотна динаміка у господарствах населення: у 1991 році утримувалось 1,5 тис. голів, а на початок 2014 року нараховується вже 15,0 тис.голів, тобто, до господарств населення перейшло 85,7 % усього поголів'я коней. Як наслідок, відбувається некероване відтворення, відсутність обліку, практично припиняється селекційний процес із породами і користувальним поголів'ям, що в свою чергу, породжує низький економічний ефект, а часто навіть і збиток від використання коней у різних сферах господарської діяльності.

Станом на 01.01.14 рік в Вінницькій області діють три суб'єкти племінної справи в тваринництві з конярства: ТОВ «Племзавод Україна» (Липовецького району), ТОВ «Вінницький кінний завод» (Оратівського району) та ПОП «Рідний край» (Ямпільського району).

Таким чином, станом на 1 січня 2014 року загальна чисельність племінних коней у зазначених господарствах області становить 144 голови що майже на ЗО % менше, порівняно до 2009 року. Таке скорочення поголів'я пояснюється і дуже обмеженою державною підтримкою, особливо в останні роки.

З аналізу даних чисельності загального поголів'я коней, яке зосереджене в сільськогосподарських підприємствах (без врахування поголів'я коней господарств населення) на початок 2014 року та чисельності племінних коней в племгосподарствах випливає, що частка племінного конярства області становить лише 6,1 %, що є свідченням його кризового стану.

Щодо вивчення історії та сучасного породного складу племінних коней, то починаючи з 30-х років XX століття у Вінницькій області перевагу надавали розведенню коней рисистих порід. Наприклад, у 1949 році із числа пробонітованих жеребців 43,8 % були віднесені до орловської та російської рисистої порід; 37,2 % - до арденської і брабансонської і тільки 7,4 % - до чистокровної верхової, всі інші займали від 0,39 до 1,16 %. З часом різноманіття порід зменшилось, дещо підвищилась якість племінних тварин, коні стали більш однорідними, набули рис, характерних для рисистих порід [6]. Як видно з даних племінні господарства Вінниччини і дотепер надають перевагу рисистим породам, і тільки ТОВ «Вінницький кінний завод» (Оратівського району) традиційно займається розведенням коней української верхової породи.

Племінне поголів'я коней в господарствах незначне, але його якість заслуговує уваги, адже в загальному 87 % поголів'я - це елітні коні.

Лідером серед племінних господарств Вінниччини за кількістю поголів'я є «Вінницький кінний завод», хоч і в цьому господарстві спостерігається зменшення коней протягом останніх п'яти років (в середньому на 45 %). Але позитивним моментом є те, що із загальної кількості племінних коней української верхової породи в господарстві, всі за результатами бонітування віднесені до класу «Еліта».

Щодо аналізу показника відтворення, то як в цілому по Україні, так і на Вінниччині спостерігається тенденція його спаду. Так, показник виходу лошат за останні роки в середньому по господарствах становив 63,1% що в порівнянні з 2009 роком нижче на 7,3 %.

У племінному конярстві головною і основною продукцією є реалізація племінного молодняку. Здавна відомо, що конярство - це дуже специфічна галузь, виробничий цикл вирощування коня є тривалий, результати можливо отримати тільки через 3-4 роки. Даними висвітлено стан реалізації племінного молодняку на Вінниччині за останні 5 років, який показує зниження рівня реалізації племінних коней за останній рік. Найбільша кількість племінного молодняку була реалізована у 2012 році ТОВ «Вінницький кінний завод» (44 голови класу «Еліта»),

В теперішніх несприятливих умовах підвищення рівня реалізації племінного молодняку практично є неможливим, адже в останні роки відбувається різке зниження попиту на племінну продукцію конярства. До того ж висока собівартість вирощування молодняку в поєданні із зниженням попиту на нього складають чи не основну причину недоотримання прибутку, а доволі часто - і збитку. Так, середня ціна реалізації однієї голови племінного молодняку в 2012 р. в Україні склала всього 13 тис. гривень. Діючі ціни реалізації на племінну продукцію конярства і сьогодні покривають лише частину витрат, тоді як мінімальна вартість племінних коней за кордоном складає 10-15 тис. євро [7].

Таким чином, одним з критеріїв ефективної роботи господарств, які займаються племінним конярством, є зниження собівартості вирощування, годівлі та випробувань племінних коней. Тому пошук резервів зниження собівартості продукції у племінному конярстві на сьогодні є дуже актуальним.

Низький попит на племінну продукцію конярства, відсутність сформованої інфраструктури, задля якої удосконалюються породи коней, спричиняють тільки економічні збитки від ведення галузі в господарствах Вінницької області. При відсутності підтримки галузі на державному рівні перспектива подальшого розвитку конярства Вінниччини, в тому числі і племінного, практично відсутня. У Вінницькій області перспективним напрямком використання коней може бути розвиток таких сфер конярства, як кінний туризм, організація центрів іпотерапії, пунктів прокату, а також суспільних спортивних клубів. За період з 1991-2014 роки чисельність коней у Вінницькій області скоротилась на 67 % і становить 17,5 тис. голів, з яких у господарствах населення знаходиться 15,0 тис. голів. Племінне поголів'я коней зосереджено в 1 кінному заводі та в 2 племінних господарствах, де працюють з українською верховою і російською рисистою породами.

Список літератури

1. Scherf В. Basic dйmographie data - a prerequisite for effective management of animal genetic resources / B.Scherf, D.Pilling // Animal genetic resources information. - Vol. 44. - Rome, Italy. - 2009. - P. 1-6.2.

2. 61^st Annual Meeting of the European Association for Animal Production, August 23-27, 2010. - Heraklion-Crete Island, Greece.

3. Ткачова І.В. Стратегія розвитку галузі конярства в Україні/ І.В.Ткачова/ // Науковий вісник НУБІП України. - 2011. - Вип. 160. -Ч. 1.-С. 271-277.

4. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів Українищодо племінної справи у тваринництві» № 2374-VI від 29.06.2010 р.

5. Сліж В.С. Відтворювальна здатність кобил української верхової породи / В.С. Сліж// Автореф. канд. с.-г. наук. - Харків, IT УААН. - 1994. -20 с.

6. Судай В.Д. Використання коней в умовах реформованого сільськогосподарського підприємства / В.Д. Судай. - Вінниця. - 2001. -С. 98-174.

7. http://dneprhorses.wordpress.com/.

Размещено на Allbest.ru