Система обробітку ґрунту на зрошуваних землях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система обробітку ґрунту на зрошуваних землях

У сівозмінах на зрошуваних землях рекомендують застосовувати диференційовані системи обробітку ґрунту, в яких поєднують продовж ротації оранку з безполицевим обробітком на різну глибину, щілювання або ґрунтопоглиблення важких за гранулометричним складом ґрунтів та пряму сівбу культур проміжних посівів. Такі системи обробітку ґрунту дозволяють зменшити витрати сукупної енергії, порівняно з системою різноглибинної оранки на 500-600 Мдж., а витрати пального -- на 5-6 кг на один гектар сівозмінної площі. степ ґрунтозахисний добриво суперфосфат

Овочеві культури, кормові та буряки цукрові на зрошуваних землях за ретельного післязбирального подрібнення рослинних решток слабо реагують на спосіб обробітку ґрунту. Тому перевага полицевій звичайній або ярусній оранці надається за необхідності загортання в ґрунт органічних добрив і сидерату добрив, а також соломи в більш глибокі частини орного шару. За умов внесення цих добрив під попередні культури найбільш раціональний під овочеві і буряки глибокий безполицевий обробіток ґрунту. При засміченні полів коренепаростковими бур'янами після збирання пшениці озимої виконують пошаровий обробіток за типом напівпарового.

Таблиця 70. СИСТЕМА ҐРУНТОЗАХИСНОГО ОСНОВНОГО ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ В ПІВДЕННОМУ СТЕПУ

Таблиця 71. Cистема обробітку зрошуваних чорноземних і темно-каштанових ґрунтів центрального і південного степу в зерно-травяно-просапній сівозміні (інститут зрошувального землеробства УААН)

Рекомендовані для впровадження ґрунтозахисні сівозміни на зрошуваних схилах крутизною понад 3 ° повинні займати близько 10% зрошуваних земель. Щорічні втрати ґрунту з зрошуваних схилів при поливах, сніготаненні і зливових опадах у літній період досягають 1315 т/га, що значно перевищує допустимі межі.

У ґрунтозахисних сівозмінах рекомендують застосовувати безполицевий обробіток знаряддями плоскорізного, чизельного типу, пряму сівбу проміжних культур і щілювання посівів багаторічних трав у період вегетації перед поливом, а також щілювання зябу перед входом в зиму з метою акумулювання талих вод. Така система обробітку призводить до збільшення енергетичних і експлуатаційних витрат на 3-5%, проте забезпечує значний екологічний ефект, знижуючи стік води і змив ґрунту в 2-3 рази порівняно з оранкою. Додаткові витрати на протиерозійний обробіток скуповуються приростом врожаю 7-10 ц зернових одиниць на 1 га сівозмінної площі.

Система удобрення

Гній у сівозмінах Степу необхідно вносити на полях чорного та зайнятого пару, під кукурудзу на силос, яка є попередником озимої пшениці, а в бурякосійних районах -- і під буряки цукрові. Розміщують його так, щоб поживні речовини використовували три-пять культур із розрахунку на 1 га сівозмінної площі 8-10 т.

За реакцією на внесення мінеральних добрив у оптимальних співвідношеннях і нормах основні польові культури розміщують у такій послідовності: пшениця озима, ячмінь, овес, просо (прирости врожаю -- 7-12 ц/га), кукурудза (6-8 ц/га), горох (2-4 ц/га). Достатньою кількістю мінеральних добрив для допосівного внесення повинні бути забезпечені соняшник і цукрові буряки.

Найвищі урожаї пшениці озимої одержують за сумісного застосування в сівозміні органічних і мінеральних добрив. Гній в умовах недостатнього зволоження вносять переважно в полі та зайнятого пару, під просапні (кукурудза на силос), де пшениця озима використовує його післядію. Оптимальна норма гною під пшеницю озиму по чорних і зайнятих парах становить 30-35 т/га. За розміщення озимої пшениці після кукурудзи на силос гній краще вносити під попередник в нормі 3540 т/га. Приріст урожаю зерна пшениці при цьому дещо знижується, проте врожай силосної маси кукурудзи зростає. При збільшенні норми гною від 20 до 40 т/га абсолютні прирости врожаю зростають, а відносні (на 1 т гною) -- зменшуються. Через обмежене виробництво органічних добрив під пшеницю озиму гній в нормі понад 40 т/га вносити недоцільно.

Перехід на інтенсивну технологію вирощування озимої пшениці потребує прогресивних способів застосування мінеральних добрив. Так, локальне внесення фосфорно-калійних або рідких комплексних добрив (РКД) на глибину 10-12 см у допосівний період і азотних навесні дає можливість забезпечити рослини елементами живлення продовж усього періоду вегетації при меншій їх втраті порівняно з розкидним способом.

Локальне внесення добрив доцільно поєднувати із стартовим внесенням добрив у рядки під час сівби у розрахунку по 20 кг/га Р205. Для стартового удобрення доцільно використовувати комплексні добрива.

Як правило, азотні добрива за інтенсивної технології вирощування пшениці озимої у допосівний період не вносять, оскільки надмірне азотне живлення призводить до переростання рослин, неякісного їх загартовування та незадовільної перезимівлі. Саме тому основну кількість азотних добрив тут вносять під час підживлення посівів навесні.

Встановлено, що внесення 60 кг/га азоту у два строки -- навесні по таломерзлому ґрунту й у фазу виходу в трубку забезпечує додатковий приріст врожаю зерна до 4 ц/га порівняно з разовим внесенням азоту в допосівний період у дозі 120 кг/га. Так, для забезпечення врожаю зерна пшениці озимої 50-60 ц/га і за середнього забезпечення ґрунту фосфором потрібно внести 70-90 кг/га Р205.

Дозу фосфорних та калійних добрив коригують залежно від вмісту рухомих їх форм у ґрунті. Ці добрива краще вносити під основний обробіток ґрунту. Ефективним є застосування рядкового способу внесення добрив у нормі 10-20 кг/га Р205. На чорноземах звичайних норма внесення калійних добрив становить 40-60 кг/га К20. На південних чорноземах і каштанових ґрунтах калійні добрива застосовувати недоцільно.

За вмістом в орному шарі понад 25 мг мінерального азоту на 1 кг ґрунту вносити азотні добрива перед сівбою пшениці озимої не варто. При менших запасів необхідно застосовувати під допосівну культивацію в районах достатнього зволоження 20-30%, а недостатнього -- до 50% загальної розрахункової дози азотних добрив.

Під пшеницю озиму на чорноземах звичайних середньо - і малогумусних північного Степу після чорного пару вносять 30-60Р60К30, після зайнятого -- К60-90Р60-90К30, після зернобобових -- К60Р60-90К30. На чорноземах південних, темно-каштанових і каштанових солонцюватих ґрунтах південного Степу після чорного пару -- К60Р45-60, після зайнятого пару вносять К90Р45-60.

Внесення під кукурудзу 20 т/га гною підвищує врожайність зерна на 2,5-5 ц/га. Враховуючи, що кукурудза досить ефективно використовує добрива, внесені під попередні культури сівозміни, її можна вирощувати після озимої пшениці, розміщеної після угноєного пару. Під кукурудзу доцільно застосовувати сирий пташиний послід нормою 7,5-10 т/га, який за ефективністю в цій зоні прирівнюється до 20 т/га напівперепрілого гною.

Позитивна дія гною істотно зростає в напрямку з півдня на північ зони. Збільшення нормі гною до 60 т/га при дефіциті продуктивної вологи в ґрунті не сприяє зростанню врожаю порівняно з внесенням 40 т/га.

У несприятливі за зволоженням роки внесення мінеральних добрив під оранку ефективніше, ніж застосування під весняну культивацію. За достатньої кількості вологи ефективність добрив зростає незалежно від строків їх внесення. Найбільш доцільно вносити їх навесні локальним способом.

Перенесення всієї норми добрив або її частини із основного в підживлення, як правило, не сприяє подальшому зростанню врожаю кукурудзи. Однак, враховуючи той факт, що добрива надходять продовж року нерівномірно і в обмеженій кількості, не слід зовсім відмовлятися від вегетаційних підживлень. Вони доцільні на полях, де восени та в допосівний період було недостатньо внесено добрив. Для підживлення кукурудзи у фазу 5-6 листків застосовують переважно азотні або азотно-фосфорні добрива у 20-30 кг/га діючої речовини. У сприятливі за зволоженням роки цей захід забезпечує навіть вищий приріст урожаю, ніж внесення всієї рекомендованої норми мінеральних добрив у допосівний період.

Позитивно на врожай кукурудзи впливають мінеральні добрива, внесені у невеликих дозах під час сівби. Для цього доцільно використовувати складні мінеральні добрива в дозах за фосфором 10-15 кг/га.

При вирощуванні кукурудзи за інтенсивною технологією орієнтовні норми мінеральних добрив становлять: у північному та північно-західному Степу -- ІЧ60-90Р60-90К40-60; У центральному та східному -- N60^60-90^0; у південному та південно-східному Степу і Криму -- К60-90Р60К40.

Під ячмінь слід вносити повне мінеральне добриво у помірних нормах з перевагою азоту і фосфору над калієм (М60Р60К30). Дуже важливо забезпечити ячмінь фосфором на початку вегетації внесенням під час сівби в рядки Р10-20, що сприяє інтенсивному розвиткові кореневої системи і поліпшує використання рослинами поживних речовин.

У різних ґрунтово-кліматичних умовах ячмінь неоднаково реагує на строки і способи внесення мінеральних добрив. Тому у північних, центральних та східних районах Степу перевагу віддають весняному строку внесення, у тому числі і локальним способом. У більш посушливих районах ефективність обох строків внесення добрив однакова або переважає осіннє застосування. Під ячмінь, що вирощують за інтенсивною технологією, норми мінеральних добрив становлять: у північній, південно-західній, центральній та східній частинах Степу -- К45-60Р40-50К30, південних і південно-західних частинах зони та в Криму -- К40-50Р40-50К20.

На відміну від озимих культур визначальним фактором у збільшенні білковості зерна ячменю при роздрібненому внесенні азоту є оптимальне забезпечення рослин цим елементом на початку вегетації та дотримання відповідного співвідношення між передпосівною дозою і дозою, що використовують для підживлення. За співвідношенні між ними 1:1 досягають найбільш оптимального зв'язку між азотним і вуглеводним обмінами на перших етапах органогенезу. У цьому випадку забезпечується як висока зернова продуктивність, так і збільшення вмісту білка у зерні. Одночасно підвищується стійкість рослин до вилягання.

За співвідношенні норм азоту 2:1 потенційна продуктивність рослин зростає, проте зростає можливість вилягання посівів внаслідок зниження кількості вільних вуглеводів у запасному фонді листкового апарату рослин, що зазвичай використовують на синтез клітковини та інших вуглеводів, необхідних для посилення механічної стійкості соломи. При співвідношенні норми азоту 1:2 знижується як урожайність, так і білковість зерна ячменю через стимулювання додаткового стеблоутворення разом з відведенням значної кількості азоту ґрунту на вегетаційний ріст пагонів. Встановлено, що поряд з зростанням врожайності мінеральні добрива, насамперед азотні, внесені окремо або сумісно з фосфорно-калійними, позитивно впливають на якість зерна.

Овес так само, як і ячмінь, позитивно реагує на внесення в допосівний період насамперед азотних добрив окремо або азотних у поєднанні з фосфорними.

Овес менше від ячменю реагує на строки внесення мінеральних добрив. Проте за весняного використання їх локальний спосіб ефективніший, ніж внесення врозкид.

Позитивно впливає на врожайність внесення КбоРбоК30-4о до сівби. Значні прирости врожаю забезпечує внесення в рядки під час сівби складних добрив у дозі за фосфором 10-15 кг/га.

При вирощуванні вівса за інтенсивною технологією норми внесення мінеральних добрив у Степу становлять: у північній і північно-західній частині -- К40-50Р30-40К30-40, центральній і східній частині -- К30-40Р30-40К20-30, південній та південно-західній і в Криму -- К30-40Р30-40.

Просо краще реагує на внесення мінеральних добрив навесні, ніж восени. Найбільш ефективне локальне внесення. Частину азотних добрив на широкорядних посівах у дозі 15-20 кг/га діючої речовини доцільно застосовувати у підживлення під час першого обробітку міжрядь.

За нестачі добрив для допосівного внесення доцільно використовувати їх малими дозами в рядки під час сівби переважно у вигляді складних добрив (10-15 кг/га за фосфором).

При вирощуванні проса за інтенсивною технологією мінеральні добрива використовують в таких орієнтовних нормах: у північному і північно-східному Степу -- ї!40-60Р40-50К40-50; центральному та східному -- ї140-60Р40-50К30-40; південному та південно-західному Степу і Криму -- 3о-45Р3о-4о (менша норма -- після угноєних попередників, більша -- після неугноєних).

Елементи мінерального живлення в рослини гороху надходять майже продовж усього вегетаційного періоду. При цьому фосфор та калій засвоюються в основному до фази формування і наливання зерна, а азот -- майже до повної стиглості.

Позитивно впливають на врожай гороху фосфорні добрива, внесені окремо або з невеликою кількістю калійних. Дози фосфорно-калійних добрив слід диференціювати залежно від особливостей ґрунту. На чорноземах звичайних малогумусних збільшення дози фосфорних добрив з 30 до 60 кг/га Р205 забезпечує приріст урожаю до 4ц/га, а в поєднанні з калійними (30 кг/га діючої речовини) -- до 5 ц/га. Ефективним є рядкове внесення фосфорних або складних добрив з розрахунку 15-20 кг/га Р205.

Соняшник у сівозміні найбільш раціонально розміщувати після угноєних попередників, оскільки він добре використовує післядію гною.

Чільне місце у системі удобрення соняшнику належить мінеральним добривам. У допосівний період слід вносити насамперед фосфорні добрива у поєднанні з азотними. Дія калійних добрив, як правило, менш ефективна, ніж фосфорних і азотних. Це обумовлено достатнім забезпеченням більшості ґрунтів Степу обмінними формами калію. Однак застосування калійних добрив підвищує стійкість рослин до вилягання, зменшує загрозу поширення різних збудників хвороб. Норма мінеральних добрив під соняшник повинна становити 30-60 кг/га азоту і калію та 60 кг/га фосфору.

Для ефективного використання добрив важливе значення мають строки та способи їх внесення. За розкидного способу їх доцільніше вносити восени під основний обробіток ґрунту, ніж навесні під культивацію. Однакові або навіть більш високі прирости врожаю насіння соняшнику одержують від таких самих норм добрив, якщо їх вносять навесні локальним способом і загортанням у ґрунт на глибину 10-12см.

За умов недостатнього забезпеченням добривами цю культуру необхідно розміщувати після добре удобрених попередників. Високу ефективність мінеральних добрив при рядковому внесенні (15-20 кг/га Р205) встановлено на полях, недостатньо удобрених у допосівний період.

У різних ґрунтово-кліматичних районах Степу і залежно від попередника співвідношення елементів живлення у добривах (зокрема між азотом і фосфором) може змінюватись у той чи інший бік. При сівбі пшениці озимої після кукурудзи на силос, яка з урожаєм виносить з ґрунту багато азоту, у складі повного мінерального добрива азотні добрива повинні переважати над фосфорними. Після багаторічних трав та гороху, які збагачують ґрунт на азот, навпаки, більше значення для формування урожаю цієї культури мають фосфорні добрива.

Для насичення сівозміни добривами, які сприяють підвищенню її продуктивності щодо зерна на 25-40%, наближаються до оптимальних такі дози: гною близько 8-10 т/га сівозмінної площі, мінеральних добрив -- 45-60 кг/га азоту та фосфору і 30-40 кг/га калію на гектар посіву зернових.

Для одержання високоякісного зерна пшениці озимої та підвищення вмісту протеїну у листковій масі кукурудзи посіви цих культур слід підживлювати позакоренево сечовиною з розрахунку 30-45 кг/га азоту.

За даними досліджень і практики передових господарств зони рекомендують такі системи застосування добрив у сівозмінах різної спеціалізації (табл. 72).

Таблиця 72. ОРІЄНТОВАНА СХЕМА РОЗПОДІЛУ ДОБРИВ У ПОЛЬОВИХ СІВОЗМІНАХ СТЕПУ (за даними Г. Р. ПІКУША)

Наведені дози добрив у кожному конкретному випадку уточнюють з урахуванням даних ґрунтової і листкової діагностики, а також розміщення культур у сівозмінах після різни попередників, використовуючи існуючі поправні коефіцієнти середніх доз мінеральних добрив на попередник і наявність добрив у господарстві.

За нестачі добрив для внесення в рекомендованих дозах під усі культури сівозміни їх, насамперед, необхідно внести під зернові й технічні. У такому разі інші культури польової сівозміни (кукурудза на силос, горох, парозаймаючі та інші культури) використовують післядію гною і мінеральних добрив, а сіяти їх доцільно з обов'язковим внесенням у рядки гранульованих складних добрив або суперфосфату.

Размещено на Allbest.ru