Система обробітку ґрунту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система обробітку ґрунту

1. Обробіток ґрунту під ярі культури

Першим заходом у системі зяблевого обробітку є лущіння, що здійснюють слідом за збиранням попередника. Запізнення з лущінням на 5 днів призводить до збільшення забур'яненості на 25 %, а на 10 днів -- до 50 % порівняно з виконанням його одночасно із збиранням попередника.

Глибина лущіння повинна бути не менше 5-8 см. За наявності багаторічних бур'янів застосовують 2-3 лущіння, збільшуючи глибину до 10-12 см і більше. Кращу якість виконання цього заходу забезпечують важкі дискові борони і лемішні лущильники в агрегаті з боронами та котками, особливо на недостатньо зволожених та ущільнених ґрунтах.

На чорноземах і сірих лісових ґрунтах за умови високої протиерозійної їх стійкості орють плугами з передплужниками на глибину 28-35 см під буряки цукрові, 25-27 -- під кукурудзу, соняшник, картоплю та на 20-22 см -- під зернові культури, зернобобові та культури зайнятого пару.

У підзонах недостатнього і нестійкого зволоження кращі результати під просапні культури після стерньових попередників забезпечує поліпшений зяблевий обробіток. Він включає лущіння стерні на 6-8 см слідом за збиранням попередника в агрегаті з боронами. Повторне лущіння виконують через 10-12 днів на 12-14 см в агрегаті з боронами. За умов ущільнення ґрунту і проростання бур'янів -- боронування або культивацію з боронуванням та глибоку зяблеву оранку в другій половині вересня -- на початку жовтня. Система поліпшеного зяблевого обробітку ефективна і в підзоні достатнього зволоження, оскільки при цьому краще знищуються коренепаросткові бур'яни і створюється оптимальний агрофізичний стан ґрунту навесні.

На полях, засмічених переважно однорічними бур'янами, за умов достатнього зволоження ефективний напівпаровий обробіток, який передбачає лущіння в два сліди стерні зразу після збирання попередника та глибоку зяблеву оранку в кінці липня -- на початку серпня плугами в агрегаті з боронами, а за посушливої погоди -- з котками. У міру ущільнення ґрунту і проростання бур'янів поле обробляють боронами або культиваторами з боронами, а в жовтні -- безполицевими знаряддями (КПЄ -- 3,8) на глибину 16-20 см під кутом до напряму оранки.

У районах достатнього зволоження найбільш ефективний метод "удушення" кореневищних бур'янів, який полягає в поздовжньо-поперечному обробітку поля дисковими знаряддями на глибину 1012 см з інтервалом 10-12 днів і наступній оранці на 25-27 см, коли пирій буде в фазі шильця. Проростки, які з'являються на поверхні поля після оранки, знищують восени та навесні культиваторами з пружинними лапами.

За посушливих умов не завжди вдається спровокувати проростання подрібнених кореневищ восени. Тому слід також здійснити післяжнивне лущіння і глибоку оранку на 25-30 см. Вивернеш на поверхню відрізки кореневищ гинуть від висушування, а загорнуті на дно борозни -- від "удушення" та виснаження.

Добрі результати забезпечує обробіток ґрунту під просапні культури, зокрема під буряки цукрові, за допомогою двоярусних плугів (ПНЯ-4-40, ПЯ-3-35). При цьому краще загортаються рослинні рештки, добрива, на поверхню виноситься чистіший від насіння бур'янів шар ґрунту.

Особливу проблему являє собою основний обробіток ґрунту після кукурудзи на зерно. Як правило, збирання її супроводжується значними втратами листково-стеблової маси. Через це потрібні багаторазові проходи агрегатів з важких дискових борін, щоб якісно виконати оранку чи безполицевий обробіток.

Тривалий період після збирання стерньових попередників сприяє створенню необхідних умов для провокування проростання насіння однорічних бур'янів коткуванням злущеного поля. Найдоцільніше агрегатувати для лущіння важкі культиватори та плоскорізи з голчастими боронами і котками. Найбільш злісні види бур'янів у сівозмінах знищують за спеціальною схемою, яка вимагає лущіння в поєднанні з дальшими заходами основного обробітку. Проти осоту рожевого до виконання основного обробітку ґрунту використовують знаряддя з підрізуючими органами -- важкі культиватори КПЄ-3,8, КРГ-3,6, КТС-10 чи культиватори-плоскорізи КПШ-5, КПШ-9, які розпушують ґрунт на глибину 10-12 см. Повторно проростки осоту підрізають до їх виходу на поверхню, враховуючи швидкість їх відростання, яка становить, в середньому 1 см за добу. Основний обробіток після 2-3-разового підрізування бур'янів краще виконувати безполицевими знаряддями, тому що після витрат рослиною більшої частини запасних поживних речовин виснажені пагони бур'янів не досягають поверхні, тим часом як за оранки життєздатні бруньки переміщуються у верхній шар ґрунту.

Для знищення у післязбиральний період пирію застосовують інтенсивне лущіння. Задернілі ділянки обробляють важкими культиваторами КПЄ-3,8, КРГ-3,6, КЧП-5,4, КТС-10-1. Після відростання пагонів та формування із шилець листків довжиною 5-6 см використовують широкозахватні дискові лущильники, які додатково подрібнюють кореневища, провокуючи відростання фізіологічно стиглих бруньок, а пагони, що сформували листки, присипають землею, втрачають здатність переборювати опір ґрунту і відмирають. За необхідності обробіток дисковими лущильниками повторюють. На запирієних полях доцільно орати.

Для боротьби з малорічниками ефективний обробіток у літньо-осінній період за схемою напівпару. Після ранньої оранки система обробітку така сама, як і в паровому полі. Система напівпарового ґрунтозахисного обробітку має відмінності, які полягають у тому, що боротьбу з бур'янами виконують на фоні неглибокого (8-12 см) розпушення (після збирання попередника) плоскорізами або дисковими знаряддями і завершується глибоким безполицевим обробітком у жовтні.

Найбільш пластичною культурою щодо способів і глибини основного обробітку ґрунту в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України є кукурудза. Урожай її зерна, як свідчать численні дослідження, зокрема професора А. М. Малієнка, при розміщенні після стерньових попередників і цукрових буряків істотно не відрізняється за способами зяблевого обробітку ґрунту (оранка і плоскорізний обробіток).

Під ярі колосові і зернобобові після просапних у районах недостатнього зволоження, особливо за умов дії вітрової ерозії, основний обробіток здійснюють найчастіше безполицевим знаряддям на глибину 2022 см, а за відсутності багаторічних бур'янів -- на 12-14 см. На рівних площах полицевий чи безполицевий обробіток виконують на 20-22 см. При зменшенні глибини обробітку у цій зоні виявлено стійку тенденцію до зниження врожайності ярих колосових, що пов'язано з помітним ущільненням ґрунту від машин, які працюють на збиранні і вивезенні врожаю просапних культур, коли випадають пізньоосінні опади. Неглибоке розпушування ґрунту за таких умов не сприяє відновленню рівня щільності будови і водопроникності ґрунту.

При вирощуванні круп'яних культур, враховуючи їх слабку стійкість до бур'янів, після культур, які рано звільняють поле, застосовують напівпаровий обробіток ґрунту. Забур'яненість посівів при розміщенні їх після стерньових попередників і по пласту багаторічних трав зменшується також з поглибленням оранки до 28-30 см.

Регулювання глибини сівби, температури та зволоження ґрунту досягають перед - і післяпосівним коткуванням. Ущільнення верхнього шару помітно зменшує розмір вертикальної вібрації сошників сівалок, дозволяє оптимізувати глибину та рівномірність загортання насіння у вертикальному профілі і таким чином сприяє формуванню рівномірного стеблостою зернових та кукурудзи. Коткування нівелює помилки і порушення у передпосівному обробітку, які часто зумовлені конструктивними недоліками культиваторів. Середній приріст урожаю зерна озимих і ярих колосових завдяки коткуванню коливається у межах 3-6 ц/га, причому передпосівне каткування ефективніше, ніж післяпосівне. Цей захід є обов'язковим у технології вирощування проса, а за посушливих умов -- як до, так і після сівби.

Передпосівний обробіток ґрунту під ярі пізніх строків сівби (кукурудза, гречка, просо) передбачає, як правило, ранньовесняну більш глибоку культивацію (на 10-12 см) і передпосівний обробіток на глибину загортання насіння. За необхідності виконують обробітки на проміжну глибину. Подібна схема ефективна за достатнього зволоження, особливо на важких за гранулометричним складом ґрунтах. У більш посушливих районах (лівобережний Лісостеп, Степ) замість глибокої ранньовесняної культивації переважним має бути якісне боронування зябу.

До- і післясходове боронування посівів ярих зернових та зернобобових культур -- ефективний, дешевий і безпечний для навколишнього середовища захід боротьби з бур'янами. Одним досходовим і одним-двома наступними боронуваннями знищується 60-80% однорічних бур'янів. До сходів посіви боронують через 4-6 днів після сівби. Сходи гороху боронують за появи 3-5 листків і завершують при переплетенні вусиків, кукурудзи -- при появі 5-6, гречки -- двох листків. На легких ґрунтах використовують борони посівні ЗБП-0,6 або сітчасті БСО-4,0А, на середніх і важких -- середні зубові БЗСС-1,0.

На широкорядних посівах зернових культур міжряддя періодично обробляють культиваторами, причому у посушливих районах переважно неглибоко -- на 5-8 см, а за достатньої кількості вологи на різну глибину -- від 10-12 до 4-5 см. Завершальний обробіток поєднують з підгортанням. Підгортання особливо важливе для кукурудзи, так як поряд з присипанням вегетуючих бур'янів воно підвищує стійкість стебел до вилягання.

Досходовий суцільний обробіток посівів цукрових буряків боронами або ротаційними робочими органами типу РБ-5,4 виконують у період масового проростання бур'янів (фаза білої ниточки -- з'явлення на поверхні ґрунту), а закінчують при довжині гіпокотилю пророслих культурних рослин з сім'ядолями 0,5 см. У фазу розвиненої вилочки буряків міжряддя обробляють культиваторами УСМК-5,4В, обладнаними захисними дисками і однобічними лапами-бритвами захватом 150 мм. Для розпушування ґрунту в захисних зонах і рядках встановлюють шестидискові ротаційні батареї. Захисна зона для лапи-бритви повинна бути більшою на 10 мм, ніж для захисного диска.

Від появи сходів до фази двох пар справжніх листків ґрунт у захисних зонах рядків і міжряддях цукрових буряків розпушують роторами з щитками. За достатньої кількості резервних, добре укорінених рослин буряків для післясходового догляду за посівами застосовують боронування упоперек напряму сівби. До боронування міжряддя не обробляють, оскільки це сприяє присипанню рослин землею. Якщо міжрядний обробіток виконано, то посіви коткують гладенькими котками. Пошкодження і присипання рослин, непередбачене зменшення густоти посівів -- основні недоліки боронування, які виключають його застосування за умови сівби буряків на кінцеву густоту.

ґрунт яра лущіння

2. Обробіток ґрунту під озимі культури

Обробіток зайнятих парів розпочинається відразу, слідом за збиранням попередника дискуванням у двох напрямах на глибину 6-8 см для створення добре замульчованого верхнього шару ґрунту. Глибина оранки залежить від необхідності приорювання післязбиральних решток та гною.

Після гороху ґрунт обробляють дисковими або плоскорізними знаряддями на 8-10 см з наступним доведенням його до передпосівного стану унаслідок культивації та коткування.

Після кукурудзи на силос ґрунт, як правило, буває пересушений, а часу на його обробіток залишається мало, тому підготовку такого поля виконують виключно поверхневим способом. Для цього поле дискують у двох напрямах на глибину 6-8 см, добиваючись повного мульчування посівного шару ґрунту. За своєчасного і якісного обробітку волога підтягується ще діючою кореневою системою, ґрунт "відходить" і добре розробляється наступною культивацією.

Необхідно відзначити важливість строків збирання кукурудзи як попередника пшениці озимої. За даними Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла, при збиранні кукурудзи та підготовці ґрунту 10 серпня врожай пшениці становив 47,2 ц/га, 20 серпня -- 40,6 ц/га, 1 вересня -- 29,4ц/га.

У Лісостепу ефективні оранка або поверхневий обробіток залежно від попередника, строків звільнення поля від попередника. Так, оранку виконують не менше як за 20-30 днів до сівби озимих і не пізніше як через 7-10 днів після лущіння. Після гороху й пізніх попередників (кукурудза на силос тощо), особливо за недостатнього зволоження, коли у верхньому (0-10 см) шарі суглинкових ґрунтів міститься менше як 10 мм доступної вологи, ефективним є поверхневий обробіток.

Вибір способу обробітку пласта багаторічних трав залежить від рівня зволоження ґрунту до початку обробітку. Оранка має перевагу в тому випадку, якщо запаси вологи не знижуються вище наведених критичних значень. За посушливих умов застосовують поверхневий обробіток дисковими боронами, безполицевими знаряддями КПЄ-3,8, ОПТ-3,5, КПШ-5 на глибину 10-12 см.

Технологічні вимоги до підготовки ґрунту під озимі передбачають доведення його до стану, придатного для сівби безпосередньо після основного обробітку. При обробітку поля через 1-2 дні після оранки досягти необхідної якості розробки посівного шару неможливо. У зв'язку з цим слідом за оранкою з мінімальним розривом у часі виконують обробіток агрегатами типу РВК, а за їх відсутності -- культиваторами КПС-4 в агрегаті з кільчасто-зубчастими котками. Для безполицевого обробітку найдоцільніше агрегатування важких дискових борін, протиерозійних або плоскорізних культиваторів з голчастими боронами та кільчасто-шпоровими котками або використання комбінованих агрегатів типу АКТІ.

Після культур, які залишають малу кількість післязбиральних решток (горох, гречка), плоскорізи і дискові знаряддя близькі за ефективністю. Після кукурудзи на силос ефективне застосування дискових борін. Голчасті борони при використанні їх у комбінованих агрегатах для розпушування, вирівнювання, ущільнення ґрунту встановлюють у пасивному положенні.

На схилах і рівних площах посіви озимих доцільно щілювати. Щілювання на схилах сприяє додатковому нагромадженню 300-400 м3/га вологи і підвищенню врожаю зерна пшениці озимої на 4 ц/га. На рівних ділянках, особливо при сівбі озимих по поверхневому обробітку, щілювання зменшує загрозу загибелі їх у мікропониженнях. Його здійснюють у двох пересічних напрямках з відстанню між проходами агрегату 10-12 м. Схили щілюють у напрямку, близькому до горизонталей місцевості, на глибину 40-45 см з відстанню між проходами 7-12 м щілювачем ЩП-3-70. Оптимальний строк щілювання на полях озимих -- до передпосівного обробітку.

Послідовне виконання рекомендованих заходів основного обробітку ґрунту під озимі, у тому числі і поверхневого, у посушливих районах не є гарантією одержання дружних сходів. Необхідна обачність подальшого обробітку, який би не пересушив верхній шар ґрунту до строку сівби озимих. За таких умов культивацію слід поєднувати з коткуванням. Для передпосівного обробітку замість культиваторів КПС-4, які погано регулюються на задану глибину обробітку, доцільно використовувати культиватори УСМК-5,4, комбіновані агрегати типу РВК, лапчасті борони і зчіпки послідовно з'єднаних зубових борін. Необхідність передпосівного обробітку культиваторами як під озимі, так і під ярі культури часто обумовлюється не агротехнічними умовами, а низькою якістю або несвоєчасністю основного обробітку, коли поле заростає бур'янами і застосування борін неефективне.

3. Обробіток ґрунту у сівозміні

Встановлено, що в Лісостепу найбільшу ефективність забезпечує комбінований обробіток ґрунту, який передбачає поєднання способів полиневого, безполицевого, роторного і комбінованого заходів основного та поверхневого механічного обробітку ґрунту на різну глибину (табл. 56).

У Лівобережному Лісостепу рекомендовано:

* під озимі культури після всіх попередників обробіток дисковими з (до 8 см) або плоскорізними (на 10-12 см) знаряддями;

* під ярі колосові і зернобобові після просапних попередників обробіток безполицевими знаряддями на глибину 20-22 см, а на полях, чистих від багаторічних бур'янів, -- до 12-14 см;

* під просапні культури поліпшений зяблевий обробіток, який включає одне -- три лущіння на глибину від 6-8 см до 10-12 см плоскорізами або важкими дисковими боронами. Під цукрові буряки оранка на 30-32 см, кукурудзу і соняшник на 25-27 см, вносять гній і орють у першій половині жовтня (табл. 57).

На чорноземах типових середньосуглинкових у типовій зернопросапній сівозміні із таким чергуванням культур: 1 -- конюшина; 2 -- пшениця озима; 3 -- буряки цукрові; 4 -- кукурудза на силос; 5 -- пшениця озима; 6 -- кукурудза на зерно; 7 -- горох; 8 -- пшениця озима; 9 -- буряки цукрові; 10 -- ячмінь з підсіванням конюшини -- вчені Національного університету біоресурсів і природокористування України (професор В. П. Ґудзь) рекомендують полицево-плоскорізний та полицево-чизельний обробіток. Полицево-плоскорізний обробіток включає дві оранки ярусними плугами ПНЯ-4-40 під буряки цукрові, два поверхневих обробітки важкими дисковими боронами під пшеницю озиму після гороху і кукурудзи на силос та обробіток плоскорізами типу КПГ-250 під решту культур сівозміни. Система полицево-чизельного обробітку аналогічна полицево-плоскорізному, але замість плоскоріза доцільно використовувати чизель.

За даними Черкаської державної сільськогосподарської дослідної станції, на чорноземах реградованих найдоцільнішою і прийнятною для швидкого впровадження у виробництво є диференційована полицево-безполицева система різноглибинного основного обробітку з використанням побічної продукції (солома озимих і стебла кукурудзи) як органічного добрива. У зернопросапній сівозміні рекомендують: під горох -- плоскорізний обробіток або дискування на глибину 8-10 см + поглиблення плоскорізом-щілювачем ПЩН-2,5 на 45 см; під пшеницю озиму -- дисковий або плоскорізний обробіток на 8-10 см; під кукурудзу -- чизельний обробіток на 25-27 см або плоскорізом-щілювачем на 8-10 та 45 см; під буряки цукрові -- оранка на 30-32 см; під ячмінь -- плоскорізний обробіток на 20-22 см.

Таблиця 3 Система обробітку сірого лісового грубопилувато-легкосуглинкового ґрунту в зерно-просапній сівозміні північного лісостепу (Інститут землеробства НААН)

Таблиця 2 Система обробітку чорнозему типового грубопилувато-легкосуглинкового в зерно-просапній сівозміні лівобережного лісостепу (Інститут землеробства НААН)

4. Система удобрення

Гній, як основний вид органічних добрив, найбільший ефект дає продовж 3-4 років, тому в польових сівозмінах його вносять 2-4 рази за ротацію під високопродуктивні просапні культури -- буряки цукрові, кукурудзу, картоплю, коноплі або їх попередник -- пшеницю озиму в ланці з чорними і зайнятими парами. Норми застосування гною в кожному полі повинна бути не менше 25-30 т/га. Органічні добрива найефективніше вносити під обробіток ґрунту плугами.

Повне мінеральне добриво на неугноєних полях діє, як правило, сильніше, ніж на угноєних. Тому гній у сівозмінах можна вносити під одні, мінеральні добрива -- під інші культури, поєднуючи їх застосування в сівозміні загалом. Для одержання найвищих урожаїв основних культур, що вирощують за інтенсивними технологіями, їх треба забезпечити обома видами добрив і в цьому разі змішувати їх не слід.

За інтенсивних технологій вирощування цих культур передбачено внесення добрив у декілька строків згідно з біологічними потребами рослин: фосфорно-калійних переважно в основне допосівне удобрення й часткове застосування в основне удобрення азотних (під буряки цукрові, кукурудзу та інші ярі культури), а також внесення невеликими дозами (М10-15Р10-15К10-15 або Р10-15) у припосівне удобрення та дво-, триразове застосування азоту в підживлення (на озимих зернових культурах).

На опідзолених ґрунтах, а також на вилугуваних та чорноземах опідзолених у сівозмінах з широким набором культур, що потребують нейтральної реакції, вапно вносять під попередники або передпопередники культур, які найкраще реагують на вапнування. Для високобуферних чорноземів і сірих лісових ґрунтів, які містять понад 3% гумусу, дозу СаС03 встановлюють за гідролітичною кислотністю.

Постійне застосування доз мінеральних добрив підсилює процес підкислення ґрунтів, тому до рекомендованих доз внесення вапна необхідно робити поправки на нейтралізацію фізіологічної кислотності. Для нейтралізації центнера мінеральних добрив потрібна така кількість карбонату кальцію: хлористого амонію -- 1,4 ц; сульфату амонію -- 1,2; аміачної селітри -- 0,75; карбаміду -- 0,8; аміачної води -- 0,4; аміаку безводного -- 1,5 ц.

Гіпсування ефективне в районах з достатньою кількістю опадів (понад 400 мм на рік) на ґрунтах содового типу засолення. Гіпс краще вносити у парове поле або після посівів просапних культур, де були часті розпушування, що сприяє контакту меліоранта з ґрунтом.

Ефективність хімічної меліорації значно підвищується при поєднанні її з внесенням на солонцях 30 т/га гною.

Оптимальні рівні живлення для розвитку сільськогосподарських культур за вмістом рухомого фосфору та обмінного калію на лісових ґрунтах та чорноземах опідзолених становлять відповідно 11-16 і 16-19 мг і на засолених ґрунтах -- 3 та 5 мг на 100 г ґрунту. Залежно від типу ґрунту і його гранулометричного складу можна підвищити вміст рухомого фосфору та обмінного калію на 1 мг у 100 г ґрунту при внесенні 60-120 кг/га діючої речовини фосфорних і 80-100 кг/га калійних добрив на фоні до 40 т/га гною. Для підвищення загального гумусу на 0,1% слід вносити не менше 4-5 т/га сівозмінної площі підстилкового гною.

При плануванні основного внесення добрив необхідно виходити з погодних умов, які складаються. Після посушливої другої половини літа і помірно вологої осені слід очікувати меншого виносу поживних речовин із ґрунту, що дозволяє проводити розрахунок потреби фосфорних та калійних добрив у помірних нормах. За різко виражених посушливих умов виходять з того, що частина поживних речовин ґрунту та добрив залишалась невикористаною і є перехідним фондом для врожаю наступного року. Це дозволяє зменшити розрахункову норму добрив приблизно на 20%. При одержанні високих врожаїв або перезволожені в цей період треба очікувати зменшення кількості засвоєних поживних речовин, і тому розрахункову норму фосфорних та калійних добрив можна підвищити на 10-15%.

За кількістю опадів в осінньо-зимовий період (серпень-березень) визначають розміри ранньовесняних підживлень озимих азотними добривами. При сумі опадів за вказаний період до 170 мм (50-60% багаторічної норми) підживлення неефективні, 240 мм (80% норми) -- доцільні невисокі дози азоту, 280-320 мм -- потреба в азотних добривах зростає і вони високоефективні.

Застосування підстилкового гною безпосередньо під озимі та ярі зернові, зернобобові, круп'яні культури у ланці сівозміни менш ефективне, ніж внесення його під просапні попередники цих культур.

В умовах центрального і східного Лісостепу при вирощуванні пшениці озимої загальна доза азоту не повинна перевищувати К90-120 незалежно від попередника і типу ґрунту. Найбільш економічно обґрунтованою для застосування під пшеницю озиму є доза фосфорних добрив 40-60 кг/га з можливим збільшенням її до 90 кг/га Р205 при можливості отримання врожаїв зерна 60-70 ц/га. Застосування калійних добрив у дозі понад 60 кг/га діючої речовини під пшеницю озиму після основних попередників економічно і екологічно недоцільне при середньому забезпеченні ґрунту калієм.

Азотні добрива потрібно вносити диференційовано, в основному в період весняно-літньої вегетації. Якщо в орному шарі міститься менше як 30 кг/га мінерального азоту (таке спостерігається на бідних ґрунтах після непарових попередників, які звільняють поле менш, ніж за 25 днів до сівби), частину азотних добрив (не більше 30 кг/га) треба вносити до сівби озимих.

Перше підживлення азотними добривами виконують під час весняного лущіння з метою забезпечення пшениці озимої азотом при переході рослин на третій етап органогенезу, коли диференціюється конус росту та закладаються основні параметри колосу. Норму азотних добрив розраховують як різницю нормативної витрати азоту та валових запасів мінеральних форм його в шарі ґрунту 0-40 см на період осіннього припинення або весняного відновлення вегетації. Якщо норма першого підживлення перевищує 60 кг/га, то її ділять на дві частини і підживлюють у кінці другого (весняне відновлення вегетації) та на четвертому етапі органогенезу (перед виходом у трубку).

На надмірно розкушених посівах з великою кількістю стебел (понад 1200 штук на 1 м 2) підживлення азотними добривами переносять на більш пізні строки.

На полях після кращих попередників, де висіяні цінні та сильні сорти пшениці озимої, потрібне ще одне підживлення азотними добривами. Його виконують у середині сьомого (колос у піхві листка набух, але ще не з'явився) до кінця дев'ятого (цвітіння пшениці) етапу органогенезу. Норма азоту в цей період становить близько 50 кг/га.

За ранньої весни підживлення краще виконувати пізніше, щоб не стимулювати наростання вегетативної маси, і навпаки, у роки з пізньою весною -- у ранішні строки. Найефективніше рослини пшениці озимої використовують азот добрив, внесених на III, IV та VIII етапах органогенезу, особливо за сприятливих умов зволоження і на посівах, оброблених пестицидами та ретардантами. За узагальненими даними, у перше підживлення найкраще використовувати 30% норми азоту, у друге -- 50, у трете -- 20%.

Оптимальні за густотою посіву (500-550 рослин на 1 м2 і 1,0-1,5 синхроннорозвинених з осені пагонів для сортів Поліська 70, Іллічівська, Миронівська ювілейна, Киянка; 350-400 рослин на 1 м2, два пагони для Миронівської 808) рослини пшениці озимої після добрих попередників і на родючих ґрунтах не потребують ранньовесняного підживлення азотом. За кількості рослин 250-350 на 1 м2 посіву для сортів типу Миронівської 808 і 380-450 для сортів, у яких коефіцієнт кущіння менший, слід підживлювати азотом у дозі 20-30 кг/га. Сорти інтенсивного типу нового покоління (Поліська 90, Мирлебен, Миронівська 61, Скіф'янка, Спартанка та ін.) обов'язково слід підживлювати, як тільки вони вийшли із зими у фазі 2-3 листків, або коли вони мають менше як 1000 стебел на 1 м2 площі посіву. За нормального або надлишкового кущіння перше підживлення треба починати на V--VI етапах органогенезу.

За умов недостатнього зволоження потрібне внесення азоту щодо етапів органогенезу пшениці озимої не має практично ніякої переваги перед одноразовим його застосуванням перед сівбою або внесенням перед сівбою у поєднанні з ранньовесняним підживленням. В умовах різкої нестачі вологи навесні, у період кущіння -- виходу у трубку, що часто спостерігається у східній частині та центральному Лісостепу, підживлення азотом на ІУ-У і VIII етапах органогенезу не має позитивного впливу на продуктивність рослин. За цих умов доцільне одноразове внесення азотних добрив восени до сівби або до сівби і в підживленні навесні по мерзлоталому ґрунту чи в прикореневому живленні. Проте слід зазначити, що чим гірший попередник, тим вища ефективність роздрібненого внесення азотних добрив під пшеницю озиму.

Для одержання 30-40 ц/га зерна жита озимого на чорноземах типових орієнтовно треба вносити К40Р40К40 і сірих лісових ґрунтах -- К60Р60К60

Всю норму фосфорних і калійних добрив під озиме жито слід вносити до сівби під оранку або під передпосівну культивацію. Азотні добрива найбільше ефективно діють при внесенні в кілька строків продовж вегетації. Восени у більшості випадків для жита достатньо внести 20-30 кг/га азоту, а решту норми перенести на весняні підживлення. На початку вегетації залежно від густоти рослин, їх розвитку, запасів азоту в ґрунті вносять 30-50 кг/га. У фазу виходу в трубку роблять друге підживлення в нормі 30-60 кг/га, а у фазу колосіння -- третє в нормі 20-40 кг/га.

При вирощуванні кукурудзи за інтенсивною технологією на чорноземах типових й чорноземах реградованих вносять К60-90Р60К60, чорноземах опідзолених і темно-сірих лісових ґрунтах -- К60-90Р60-90К60, сірих лісових ґрунтах -- М90-120Р60К60-90. Для одержання урожаїв зерна до 70 ц/га норми мінеральних добрив на чорноземах опідзолених і темно-сірих лісових ґрунтах К90-120?90К120-150, а сірих лісових-К120?90К150-180-

На фоні гною норму фосфорно-калійних добрив можна зменшити на 20-30%. Якщо основне добриво під кукурудзу не внесено, доцільно невелику кількість туків дати в рядки під час сівби (1ЧРК)10-15. На ґрунтах, де вміст рухомого фосфору 12-15 мг на 100 г ґрунту, основне фосфорне добриво застосовувати не обов'язково, у цьому випадку можна обмежитись лише рядковим внесенням. Перенесення частини добрив з основного удобрення в припосівне або у підживлення порівняно з одноразовим внесенням дає негативні результати. На легких ґрунтах, бідних на мінеральні форми азоту, перенесення частини азотних добрив (М30-60) з основного внесення у підживлення, особливо в умовах достатнього зволоження, дає додатковий приріст урожаю.

Під ячмінь на чорноземах після удобрених просапних культур нераціонально підвищувати норму азотних добрив понад 40 кг/га азоту в усіх агроґрунтових провінціях Лісостепу, а після неудобрених та стерньових попередників треба збільшувати до 60 кг/га. Ефективність дії фосфорних добрив нижча, ніж азотних.

Оптимальною нормою калійних добрив на чорноземах типових є 40 кг/га, на опідзолених їх можна підвищувати до 60-90 кг/га залежно від забезпечення ґрунту рухомими формами калію.

Після неудобрених попередників для одержання врожаю зерна ячменю 30-40 ц/га основне добриво доцільно вносити в нормі К40-60Р40-60К40 на чорноземах типових, К40-60Р60-90К60 на чорноземах опідзолених і темно-сірих лісових ґрунтах та К60-90Р60-90К60-90 на сірих лісових. Під пивоварні сорти норму азоту зменшують на 30-50%.

Якщо основне мінеральне добриво не внесено, то внесення його в рядки під час сівби на опідзолених ґрунтах по 10-15 кг/га КРК, а на чорноземах типових Р10 або К10Р10 забезпечить їх високу ефективність. Після достатньо удобрених попередників (буряків цукрових, картоплі, кукурудзи), особливо в західному Лісостепу, під ячмінь раціонально вносити добриво в рядки у вищезазначених нормах.

Під овес гній вносити економічно невигідно. Ця культура добре використовує післядію гною, внесеного під просапні культури.

Овес добро використовує і післядію мінеральних добрив. Тому при розміщенні його після удобрених попередників можна обмежитись внесенням добрив лише в рядки (М10-20Р10-20К10-20). При вирощуванні вівса за інтенсивною технологією рядкове удобрення є обов'язковим і при удобренні його до сівби.

Просо добре реагує на безпосереднє внесення органічних та мінеральних добрив і на добрива, внесені під попередник. Орієнтовно потрібно вносити не більше 20 т/га напівперепрілого гною. На більшості ґрунтів вносять під просо (ТЧРК)40-60.

Без основного внесення добрив туки доцільно застосовувати в рядки під час сівби. На чорноземах опідзолених, темно-сірих та сірих лісових ґрунтах це повинно бути повне мінеральне добриво М10Р10-15К10, на чорноземах типових -- М10Р10-15 або Р10-15. При розміщенні проса після удобрених попередників, наприклад цукрових буряків, добрива можна вносити лише при сівбі в рядки.

Неудобрені широкорядні посіви проса одночасно з першим обробітком міжрядь за умов достатньої вологості ґрунту можна підживити туками з розрахунку К20Р20К20.

Під гречку гній не вносять, враховуючи, те що вона позитивно реагує на його післядію. При розміщенні цієї культури після неудобреного попередника під неї вносять К30-45Р45-60К30-60, а після удобреного -- лише в рядки МюРю-нКю.

При інтенсивній технології вирощування гречки рекомендують вносити такі норми добрив: у західному Лісостепу -- К30-45Р40-50К30, у центральному та лівобережному Лісостепу -- К30-45Р45-60К30-45 (менша норма після угноєних попередників, більша -- після неугноєних).

Під час сівби у рядки вносять М10Р10-15К10 у вигляді складних добрив. На широкорядних посівах під час другого міжрядного обробітку на початку цвітіння, за необхідності, гречку підживлюють повним мінеральним добривом у нормі (ТГРК)15-20.

Під зернобобові культури орієнтовна норма основного добрива становить К30Р40-60К40-60. На чорноземах типових після удобрених попередників під горох, квасолю, чину, сочевицю азотні добрива можна не вносити, але насіння перед сівбою треба обробляти ризоторфіном. На чорноземах опідзолених, темно-сірих і сірих лісових ґрунтах рекомендують обов'язково вносити азот, бо на цих ґрунтах за рахунок азотфіксації можна задовольнити лише половину або три четверті загальної потреби рослин в азоті. Повне мінеральне добриво застосовують на всіх ґрунтах зони під кормові боби та сою.

За інтенсивної технології вирощування гороху і квасолі норми внесення мінеральних добрив становлять відповідно в західному Лісостепу -- ^0-30Р30-60К30-60 і К30-45Р30-45К50-60, У центральному та лівобережному лісостепу-К20-30Р40-60ЇЧ0-60 І К30-45Р30-40ЇЧ5-60.

У підзоні достатнього зволоження гній (40 т/га) рекомендують вносити безпосередньо під буряки цукрові в усіх ланках сівозміни. У під-зонах нестійкого та недостатнього зволоження гній (30 т/га) необхідно застосовувати також під буряки цукрові, що вирощують в ланках з багаторічними травами й горохом. Додаткове внесення (20 т/га) під буряки цукрові в ланках сівозміни із зайнятим паром теж доцільне, особливо якщо планують одержати високий (400-500 ц/га) урожай. Рідкий гній можна вносити під оранку і після оранки, не збільшуючи норми його понад 250 кг/га з розрахунку на азот.

У західних областях на чорноземах глибоких на фоні 30 га гною в ланці з паром, зайнятим кукурудзою, оптимальна норма основного мінерального удобрення становить 120 кг/га, а в ланці з травами -- 80120 кг/га. У підзоні нестійкого зволоження на чорноземах опідзолених у ланці із зайнятим паром під цукрові буряки основне удобрення вносять в нормі К90Р120К105, а в ланці з багаторічними травами -- К60Р80К70.

На чорноземах опідзолених і типових в Лісостепу під буряки цукрові оптимальною дозою азотних добрив є іЧ120. Внесення К150-240 у окремих випадках призводить до незначного підвищення врожаїв, але знижує якість коренеплодів та окупність добрив.

При плануванні одержання врожаїв коренеплодів буряків цукрових 300-350 ц/га дози застосування фосфорних добрив на чорноземах опідзолених не повинні перевищувати 60 кг/га, а при 350-400 ц/га 90 кг/га Р205. Внесення калійних добрив під буряки цукрові на чорноземах типових забезпечило практично однакові прирости врожаїв коренеплодів при підвищенні дози К20 від 60 до 240 кг/га. На чорноземах опідзолених найбільші прирости врожаю коренеплодів одержують при внесенні 120 кг/га К20.

Размещено на Allbest.ru