Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні ланки адаптивних систем землеробства в Україні

Таблиця 41. Основні водно-фізичні властивості дерново-підзолистих ґрунтів

Дані про водно-фізичні властивості дерново-підзолистих ґрунтів свідчать, що глинисто-піщані ґрунти дуже щільні. Об'ємна маса в орному шарі перевищує оптимальні значення на 0,3-0,5 г/см3. При цьому і дуже низька щілинність цих ґрунтів, як і рівня граничної вологоємності та водопідйомної здатності з високої водопроникності. Внаслідок таких значень водно-фізичних властивостей ці ґрунти швидко прогріваються і підсихають, що вимагає на 10-15 днів раніше розпочинати весняні польові роботи.

Дерново-підзолисті глинисто-піщані ґрунти малопотужні -- гумусний горизонт їх становить лише 15-18 см, вміст гумусу не перевищує 1% і стрімко зменшується до глибини 20-22 см, а вже з глибини 20-30 см практично відсутній. Реакція ґрунтового розчину у верхній частині профілю коливається від слабо - до середньокислої, гідролітична кислотність відносно висока. Сума ввібраних основ низька, ступінь насичення основами складає лише 52-53%. Дуже слабо забезпечені ці ґрунти рухомими формами фосфору і калію.

Фізичні та фізико-хімічні властивості дерново-слабо- і середньопідзолистих глинисто-піщаних ґрунтів дещо кращі, що і дозволяє використовувати їх для вирощування маловимогливих культур в сидеральних сівозмінах, а саме: жита, гречки, картоплі, люпину. Ці ґрунти непридатні під сади.

Природна родючість дерново-підзолистих супіщаних ґрунтів вища, ніж піщаних та глинисто-піщаних. Вони придатні для вирощування всіх районованих в зоні культур. У гранулометричному складі переважають піщані фракції. У зв'язку з більшим вмістом мулу супіщані ґрунти порівняно з глинисто-піщаними мають вищу зв'язність, вологоємність, кращу водопідйомну і водоутримну здатність. Такі ґрунти можуть нагромаджувати у метровому шарі до 180 мм вологи. Наявність щільного ілювіального горизонту з глибини 50-60 см стримує фільтрацію вологи вглиб і створює сприятливі умови зволоження для розвитку рослин.

Фізико-хімічні та фізичні властивості дерново-підзолистих супіщаних ґрунтів також мало придатні для одержання високих врожаїв. Ці ґрунти бідні на гумус, сильно кислі, насичені основами, мають підвищену гідролітичну кислотність та малу суму ввібраних основ. Забезпечення рослин рухомим азотом, калієм (5 мг/100 г ґрунту) і фосфором (4-5 мг/100 г ґрунту) низьке.

Особливо несприятливий для рослин повітряний режим супіщаних ґрунтів, що пов'язано з дуже високою щільністю як орного, так і підорного шарів (1,51-1,53 г/см3), а також надмірно низькою загальною щільністю, яка, за класифікацією Н. А. Качинського, для орного шару є незадовільною. Тому постає необхідність пошуку засобів та шляхів оптимізації фізичних властивостей дерново-підзолистих ґрунтів при їх сільськогосподарському використанні.

Дерново-підзолисті ґрунти зони Полісся переважно оглеєні. Майже 60% оглеєних ґрунтів у складі ріллі.

За фізико-хімічними показниками дерново-підзолисті оглеєні ґрунти близькі до своїх неоглеєних відмін. Забезпечення рухомими формами азоту та калію оглеєних ґрунтів низьке, фосфору -- дуже низьке.

Низька родючість оглеєних ґрунтів, у першу чергу, обумовлена несприятливим водно-повітряним режимом. Сезонне перезволоженім робить їх обмежено придатними для вирощування сільськогосподарських культур, а саме: озимих, коренеплодів, картоплі. Тільки після застосування заходів регулювання водного режиму (осушення, щілювання, поліпшення поверхневого стоку та відповідних технологій обробітку ґрунту) можна використовувати ці ґрунти практично під усі районовані культури. Ці ґрунти непридатні під закладання садів, хмільників, ягідників.

Поряд з дерново-підзолистими ґрунтами в зоні Полісся поширені дерново-глеєві і болотні ґрунти та окремими плямами -- сірі лісові ґрунти. Гумусний горизонт незмитих ясно-сірих та сірих лісових ґрунтів легкосуглинкового складу має потужність 20-27 см, розпилений, містить 1,8% гумусу, 9,9 мг.-екв. на 100 г ґрунту ввібраних основ, має ступінь насичення основами 70%.

За гранулометричним складом дані ґрунти являють собою піщано-грубопилуваті суглинки. Фракції грубого пилу, піску, мулу та фізичної глини в орному шарі займають відповідно 62,0; 15,8; 12,0 та 22,2%.

Середньозмиті ґрунти порівняно з незмитими містять значно менше гумусу, ввібраних основ і мають ступінь насичення основами на рівні ілювіального горизонту незмитих відмін. Отже, орний шар середньо-змитих ґрунтів частково включає ілювіальний горизонт, який вирізняється меншою родючістю порівняно з гумусним горизонтом і, як наслідок, ці ґрунти менш родючі й потребують поліпшення.

Агрокліматична характеристика

Серед найрізноманітніших природних багатств чільне місце займають кліматичні ресурси. Від того, як їх використовують, значною мірою залежать результати господарської діяльності людини. Одержувати високі врожаї, як свідчить досвід, можливо лише за вирощування сільськогосподарських культур на належному агротехнічному рівні з урахуванням особливостей ґрунту, погоди та клімату.

Комплексне вивчення закономірностей формування врожаю рослин у системі ґрунт-рослина-атмосфера, його прогнозування та програмування можливі на основі кількісної оцінки кліматичних факторів.

Сонячна радіація серед кліматичних показників являє собою найважливіший екологічний фактор. Вона є джерелом енергії майже всіх природних процесів і явищ, що відбуваються на земній поверхні, в атмосфері, гідросфері та верхніх шарах літосфери.

Завдяки сонячній радіації в усьому світі, за підрахунками А. А. Ничипоровича, утворюється понад 100 млрд т органічної речовини і водночас атмосфера збагачується на кисень та звільняється від надмірної кількості вуглекислого газу.

Сонячній радіації належить виняткове важливе значення в природі та життєдіяльності рослин. За її участю відбувається процес фотосинтезу, транспірації, переміщення речовин у рослинах, якісні біохімічні перетворення. Енергія сонячного променя витрачається на здійснення морфологічних процесів: проростання насіння, закладання й розвиток вузла кущіння у злакових рослин, ріст проростків, формування міжвузлів, розвиток квіток, суцвіть, дозрівання плодів тощо. Сонячна радіація повною мірою використовується на нагрівання ґрунту, рослин, випаровування та інші процеси.

У сільськогосподарському виробництві важливими характеристиками радіаційного режиму є тривалість сонячного сяяння та сумарна радіація. Вони мають значення у період росту й розвитку рослин, впливають і визначають величину врожайності та якість рослинної продукції.

У технологіях вирощування продукції рослинництва найбільше екологічне значення має тривалість дня і ночі продовж року, яка змінюється відповідно до зміни географічної широти. Тривалість дня називають фотоперіодом, а реакцію розвитку рослин на неї -- фотоперіодизмом. Фотоперіодизм суттєво впливає на фізіологічні, біохімічні процеси, розвиток, морфологію, анатомічну будову рослин. За реакцією на світло рослини умовно поділяють на чотири групи, які вимагають тривалого денного освітлення (рослини довгого дня, фотоперіодизм яких триває понад 12 год), що вимагають нетривалого денного освітлення (рослини довгого дня, фотоперіодизм яких триває менше 12 год), які вимагають середнього денного освітлення (10-12 год), нейтральні (цвітуть незалежно від тривалості фотоперіодизму).

До першої групи рослин відносять пшеницю, жито, овес, ячмінь, льон, горох, сочевицю, мак, гірчицю, вику, конюшину, тимофіївку, буряки, моркву; до другої -- просо, кукурудзу, сорго, коноплі, бавовну, сою, квасолю. Решту рослин відносять до останніх двох груп.

Рослини першої групи з переміщенням на північ прискорюють свій розвиток, а при просуванні на південь їхній розвиток уповільнюється.

Рослини короткого дня розвиваються швидше за коротшого дня і довшої ночі. Переміщення рослин на північ спричиняє збільшення періоду їхнього розвитку. Завдяки цьому рослини короткого дня у більш північних районах будуть цвісти із запізненням, а то й зовсім не цвітуть, нарощуючи значну масу.

У житті сільськогосподарських культур важливу роль відіграє сумарна радіація. Вона потрібна рослинам, насамперед, для проходження фотосинтезу. У річному ході місячні суми сумарної радіації змінюються відповідно до річного ходу висоти сонця і тривалості дня з мінімумом у грудні і максимумом у червні-липні. Сумарна радіація в зоні Полісся досягає 90-95 ккал/см2. Місячні суми радіації продовж теплих періодів року перевищують 10 ккал/см2, іноді 16-17 ккал/см2; взимку вони становлять не більше як 3 ккал/см2, знижуються в окремі роки до 1,2-1,3 ккал/см2.

Частина потоку сонячної радіації, яку використовують рослини у процесі фотосинтезу, називається фотосинтетично активною радіацією (ФАР). Фізіологічно активна радіація, крім процесу фотосинтезу, забезпечує дихання, ріст, розвиток, нагромадження органічної речовини, які є основою життєдіяльності рослин. В табл. 42 наведено місячні суми ФАР з температурами 5 і 10°С. За цими даними, більшу частину ФАР зелена поверхня зони одержує у весняно-літній період. Така кількість сонячної радіації забезпечує вирощування багатьох основних сільськогосподарських культур.

Таблиця 42. Середні багаторічні місячні суми фар, мдж/м2 (за даними М.Ф. Цупенко)

У сільському господарстві використовують ряд науково обґрунтованих агротехнічних заходів для регулювання збільшення або зменшення сонячної радіації, одержаної окремою рослиною. Серед них: проріджування посівів, зменшення або збільшення норми висіву, спосіб сівби, насадження куліс із високостеблих рослин, сумісні посіви, додаткове штучне освітлення, зміна напрямку сівби відносно сторін горизонту тощо.

Посів сільськогосподарських культур -- це складна оптична система, яка перерозподіляє потік сонячної енергії. Основним фактором, від якого залежить поглинання і пропускання ФАР, є відношення площі листкової поверхні до площі поля. Встановлено, що найбільше ФАР поглинається тоді, коли площа листкової поверхні перевищує площу поля в 4 рази і більше, тобто коли вона становить не менше 40 тис/м2 на 1 га. Поглинання ФАР залежить від густоти стояння рослин в ценозі. Для кожної культури вона різна. Оптимальна густота стояння для озимої пшениці -- 3,0-3,5 млн шт./га, ярих зернових -- 3,5-4,0, кукурудзи на зерно -- 50-60 тис. шт./га, цукрових буряків -- 80-100, картоплі -- не менше як 50-60 тис шт./га.

У використанні сонячної радіації важливе значення має напрямок сівби. Якщо сівба з півночі на південь, то урожайність озимої пшениці найбільша. Це також стосується до більшості польових культур.

Напрямок сівби впливає на якість і кількість врожаю льону та конопель. Льон, посіяний в напрямку із сходу на захід, вищий і відзначається більшим виходом якісного волокна.

У збільшенні поглинання сонячної радіації важливе значення має спосіб сівби. Для рівномірного використання світла застосовують сучасні способи сівби, а саме: пунктирний, точний, смуговий, перехресний.

Зернові культури не можна висівати дуже густо, щоб рослини не затінювали одна одну і внаслідок цього не вилягали. Льон навпаки, висівають густіше, щоб стебла були тонкіші і з кращою якістю волокон.

При вирощуванні просапних культур важливе значення має вчасне прорідження посівів. Якщо з ним запізнюються, то рослини від нестачі світла "стікають". Для поліпшення світлового режиму необхідно вчасно знищувати бур'яни, оскільки вони забирають у рослин, крім поживних речовин і води, багато світла.

У кормовиробництві для ефективного використання сонячної радіації висівають травосумішки, в результаті чого створюються різноярусні травостої, здатні повніше поглинати енергію сонця.

Підвищенню рівня використання сонячної енергії сприяють й інші агротехнічні заходи, спрямовані на краще забезпечення рослин

Температурний режим

Таблиця 43. Середньомісячна та річна температура, °С (за даними М.Ф. Цупенко)

У зоні Полісся зима характеризується частими відлигами з підвищенням температури в окремі роки до 10-13 °С тепла. Стійке промерзання ґрунту в східних і північно-східних районах Полісся триває в окремі роки до 145 днів, у західних -- близько 110, у південно-західних -- до 120 днів.

Найбільше промерзає ґрунт під озимими в крайніх східних районах у першій декаді, у центральних -- у другій декаді листопада, а в західних -- на початку грудня. У напрямку з південного заходу на схід і північний схід ґрунти промерзають на більшу глибину.

Зимовий характер розподілу температури повітря триває ще й у березні. Проте з цього місяця починається її швидше зростання і вона стає на 3-5 °С вищою, ніж у лютому. В квітні середня температура повітря на 5-9 °С вища від березневої і всюди позитивна. Середня місячна температура повітря у квітні становить 6-7С.

У травні переважає погода літнього типу. Середня температура повітря на 5-7 °С вища, ніж у квітні. Від травня до червня середня температура підвищується на 3-4 °С. Влітку зростання температури від місяця до місяця відбувається повільніше.

Температурний режим літнього періоду майже однаковий на всій території Полісся. Найтеплішим місяцем є липень. Середня температура липня коливається в межах 18-19 °С, максимальна -- 33-40 °С У 90 % років на всій території у липні можлива максимальна температура близько 30 °С.

У період з вересня до грудня температура щомісяця зменшується на 4-6°С.

Вегетаційний період більшості сільськогосподарських культур обмежується переходами навесні і восени середньої добової температури повітря через плюс 5 °С. У зоні Полісся період з температурою вище 5 °С триває 195-238, а період з середніми плюсовими температурами -- 240-288 днів (табл. 44).

Таблиця 44. Середня багаторічна тривалість безморозного періоду, дні (за даними М. Ф. Цупенко)

Середня тривалість безморозного періоду становить 156-170 днів.

Період вегетації теплолюбних культур обмежується переходами середньої добової температури повітря через плюс 10 °С, а період найбільшої активності вегетації -- переходами температури через плюс 15 °С. На території Полісся кількість днів з температурою понад 10 °С досягає 157-186, а з температурою вище плюс 15 °С -- 90-130 днів.

Для загальної характеристики теплозабезпечення сільськогосподарських культур найпоширенішим показником є сума активних температур (температура вище 10 °С). Цей показник дає можливість визначити північну межу можливого вирощування тієї чи іншої культури.

Середні багаторічні суми активних температур на території зони становлять 2310-3065 °С (табл. 45).

Таблиця 45. сума середніх добових позитивних температур повітря (за даними М. Ф. Цупенко)

У зоні Полісся у весняний та осінній періоди спостерігаються заморозки. Приморозки на поверхні ґрунту навесні закінчуються пізніше, а восени починаються раніше на 10-20 днів.

Режим опадів

На Поліссі середня кількість опадів продовж року коливається від 550 до 650 мм. В холодні та теплі місяці випадає різна їх кількість (табл. 46).

Таблиця 46. Середня багаторічна кількість опадів у зоні полісся, мм (за даними М.Ф. Цупенко)

У холодний період року (грудень-березень) випадає лише 20-25% річної суми опадів, що становить близько 150-170 мм.

У теплий період року (квітень-листопад) на Поліссі випадає 400-500 мм опадів. Максимум опадів майже на всій території припадає на червень. За вегетаційний період (квітень-жовтень) кількість днів з такими опадами становить: у першу половину вегетаційного періоду (квітень-липень) -- від 30 до 35, у другу (серпень-жовтень) -- 20-25 днів. Кількість днів з опадами більше або рівною 5 мм за добу становить відповідно 13-15 і 8-10.

Найбільша добова сума опадів на Поліссі коливається в межах 60120 мм. Для сільського господарства особливо шкідливі зливи. На території Полісся такі зливи спостерігаються дуже рідко -- 1-5 разів за 100 років. Значної шкоди сільському господарству завдає град, який часто супроводжується сильними зливами та грозами. Найчастіше град випадає в травні-червні і триває від кількох хвилин до чверті години. Посушливі явища, що дуже шкідливі для сільського господарства, на Поліссі спостерігаються рідко. Зазвичай вони зумовлені бездощів'ям, яке триває продовж 10 днів і більше. У цій зоні спостерігається в середньому 2-3 бездощових періоди продовж квітня-жовтня.

Сільськогосподарські рослини для нормального перебігу біологічних процесів у період свого розвитку потребують певної кількості доступної вологи. Іноді кількість вологи в ґрунті буває більша і порушує повітряний режим останнього, внаслідок чого рослини перебувають у пригніченому стані. Коли ж запаси вологи недостатні і ґрунтові пори надмірно заповнені повітрям, рослини пригнічуються надмірним висушенням і за різкої нестачі води гинуть. Таким чином, забезпечення сільськогосподарських культур водою визначається співвідношенням фактичної кількості її в ґрунті до кількості, яка потрібна для нормального розвитку рослин.

Доведено, що для нормального розвитку зернових культур запаси вологи в посівному шарі ґрунту в початковий період росту повинні становити не менше 10 мм. У період інтенсивного утворення і розвитку основної кореневої системи в орному шарі має бути не менше ніж 20-40 мм продуктивної вологи. У період найбільшого приросту вегетативної маси та формування колоса і квіток (вихід у трубку -- колосіння) запаси вологи в метровому шарі мають становити не менше як 65% найменшої польової вологоємності.

У період розвитку зерна (від цвітіння до воскової стиглості) для задовільного стану рослин запаси продуктивної вологи в метровому шарі мають бути не нижче 50-60 мм. Запаси вологи 125-175 мм у цей період забезпечують максимальні врожаї. Разом з тим такі запаси її у цей період можуть негативно впливати на врожай внаслідок вилягання хлібів та інтенсивного розвитку хвороб і шкідників.

Для комплексної оцінки умов зволоження користуються гідротермічним коефіцієнтом (ГТК). У зоні Полісся значення ГТК неоднакове (табл. 47). Доведено, що найкращі умови для одержання високих врожаїв зернових та інших культур тоді, коли ГТК дорівнює 1,1-1,4. За теплий період в зоні Полісся ГТК становить 1,4-1,9. Вологозабезпечення зони достатнє для одержання високих врожаїв сільськогосподарських культур.

Таблиця 47. Середньобагаторічний гідротермічний коефіцієнт за теплий (ІУ-Х місяці) період (за даними М. Ф. Цупенко)

Система сівозмін

Підвищення культури землеробства передбачає впровадження у виробництво заходів, що становлять науково обґрунтовану його систему. Серед них важливе значення мають правильні сівозміни, які є головною і незамінною її ланкою та займають особливе місце за різноманітним сприятливим впливом на родючість ґрунту і врожайність сільськогосподарських культур. На основі сівозмін створюють системи удобрення, механічного обробітку ґрунту і захисту посівів від бур'янів, шкідників та збудників хвороб. Безсистемне виконання цих заходів, без врахування того, що вирощували на полі в попередні і що буде висіяно у наступні роки, призводить до низької ефективності й запущеності полів. У науково обґрунтованих сівозмінах краще проявляються об'єктивні закони землеробства, а їх дотримання уможливлює регулювати кругообіг елементів живлення рослин у сільському господарстві.

Сільське господарство Полісся має напрям зерно-льоно-картопле-тваринницький. На частку Полісся припадає 92-93% валового виробництва льону, 82-83% -- люпину, 55-56% -- жита, 46-47% -- картоплі, 21-22% -- ячменю. Серед зернових культур значне місце займають жито і гречка, серед кормових -- люпин. У південних районах польове господарство спеціалізується на вирощуванні цукрових буряків, пшениці, ячменю і зернобобових культур.

У господарствах з промисловим виробництвом картоплі її питома вага в структурі може становити до 20-25% при зменшенні посівів зернових і частково кормових культур.

Господарства, що спеціалізуються на виробництві яловичини, молока і вирощуванні нетелів, у структурі посівних площ під зернові виділяють 43-48%, картоплю -- 8-12%, льон-довгунець -- 5-10 і під кормові -- 34-40%.

У господарствах з виробництва молока і овочів, що розміщені, як правило, довкола великих міст, у структурі посівних площ зернові займають 28-32%, овочеві -- 18-22%, кормові 45-50%. Вихід зерна з 1 га ріллі невеликий, але різко зростає вихід кормів і овочів.

На Поліссі порівняно краще, ніж в господарствах інших зон забезпечені природними кормовими угіддями, тому структура посівних площ тут може істотно відрізнитись навіть за однакової спеціалізації (табл. 48) і в кожному конкретному випадку їх треба уточнювати, виходячи з природних умов.

Враховуючи господарські та природні умови, розмір полів у сівозмінах Полісся можна мати 50-150 га, на окремих ґрунтових відмінах навіть менше.

Наведені нижче схеми польових сівозмін доцільно використовувати як орієнтовні, конкретизуючи їх до особливостей господарств.

За тваринницько-картопле-льонарської спеціалізації господарств чергування культур у сівозмінах може бути таким:

I. 1 -- багаторічні трави; 2 -- пшениця озима; 3 -- льон; 4 -- озимі, післяжнивні посіви; 5 -- картопля; 6 -- ярі зернові; 7 -- кукурудза на силос; 8 -- коренеплоди кормові; 9 -- ярі та жито + багаторічні трави.

II. 1 -- багаторічні трави; 2 -- льон; 3 -- пшениця озима; 4 -- картопля; 5 -- ярі; 6 -- кукурудза на силос і зелений корм; 7 -- жито; 8 -- люпин, коренеплоди, однорічні трави, післяукісні посіви; 9 -- ярі + багаторічні трави.

III. 1 -- конюшина; 2 - пшениця озима; 3 -- льон; 4 -- картопля; 5 -- кукурудза на силос; 6 -- люпин; 7 -- ярі зернові + багаторічні трави.

IV. 1 -- однорічні трави, люпин; 2 -- жито озиме, післяжнивні посіви; 3 -- льон-довгунець + пожнивні посіви; 4 -- картопля; 5 -- озимі та ярі зернові.

У господарствах картопле-зерно-тваринницького напряму: І. 1 -- конюшина; 2 -- пшениця озима, пожнивні посіви; 3 -- картопля; 4 -- кукурудза на силос і зелений корм; 5 -- озимі; 6 -- картопля; 7 -- ярі + багаторічні трави.

Таблиця 48. Орієнтовна структура посівних площ і продуктивність сівозмін для основних типів господарств полісся (за даними В.Ф. Сайка, П. І. Бойка)

II. 1 -- конюшина; 2 -- пшениця озима; 3 -- картопля; 4 -- жито озиме; 5 -- кукурудза на силос і зелений корм; 6 -- озимі, пожнивні; 7-картопля; 8 -- ярі + багаторічні трави.

У господарствах, що спеціалізуються на виробництві м'яса ВРХ, молока та вирощуванні племінного молодняку:

I. 1 -- багаторічні трави; 2 -- багаторічні трави; 3 -- багаторічні трави; 4 -- пшениця озима; 5 -- льон, кукурудза на силос; 6 -- озимі, післяжнивні посіви; 7 -- картопля, коренеплоди; 8 -- ячмінь; 9 -- кукурудза й однорічні трави на зелений корм, післяукісні посіви; 10 -- ярі зернові + багаторічні трави.

II. 1 -- багаторічні трави; 2 -- льон і кукурудза на силос; 3 -- пшениця озима; 4 -- ячмінь, озиме жито; 5 -- кукурудза на силос; 6 -- однорічні трави на зелений корм; 7 -- озимі, післяжнивні; 8 -- картопля, коренеплоди; 9 -- ярі + багаторічні трави.

III. 1 -- багаторічні трави; 2 -- багаторічні трави; 3 -- пшениця озима; 4 -- льон, кукурудза на силос; 5 -- озимі, післяжнивні посіви; 6 -- картопля, коренеплоди; 7 -- ярі зернові + багаторічні трави.

Для господарств овоче-молочного напряму:

І. 1 -- багаторічні трави; 2 -- багаторічні трави; 3 -- овочеві; 4 -- ячмінь; 5 -- однорічні трави, кукурудза; 5 -- пшениця озима, післяжнивні; 7 -- овочеві, коренеплоди; 8 -- ярі зернові + багаторічні трави.

На легких ґрунтах доцільні сівозміни короткої ротації:

I. 1 -- люпин на зелений корм; 2 -- жито озиме; 3 -- жито озиме, овес; 4 - картопля; 5 -- жито озиме.

II. 1 -- люпин на зелений корм; 2 -- жито озиме; 3 -- картопля; 4 - кукурудза на силос; 5 -- жито озиме; 6 -- картопля; 7 -- овес.

Враховуючи спеціалізацію господарств, ґрунтово-кліматичні умови Полісся і розміщення культур після різних попередників та вплив їх на родючість ґрунту, рекомендують такі кормові сівозміни:

Господарства скотарсько-м'ясо-молочного напряму. Дерново-підзолисті піщані ґрунти:

I. 1 -- люпин багаторічний на сидерат; 2 -- жито озиме, післяжнивні посіви; 3 -- картопля; 4 -- овес, післяжнивні посіви; 5 -- озимі на зелений корм, зернобобова сумішка на зелений корм; 6 -- пшениця озима + люпин багаторічний.

II. 1 -- люпин на зерно (солома на добриво); 2 -- картопля; 3 -- овес, післяжнивні посіви на зелений корм; 4 -- озимі на зелений корм, зернобобові суміші на зелений корм; 6 -- жито озиме.

Дерново-підзолисті ґрунти:

І. 1 -- люпин на зерно (солома на добриво); 2 -- картопля; 3 -- кукурудза і суданська трава на зелений корм; 4 -- овес, післяжнивні посіви;

5 -- озимі на зелений корм, бобово-злакові суміші на зелений корм; 6 -- жито озиме.

II. 1 -- люпин на зерно (солома на добриво); 2 -- кукурудза + соняшник + горох на зелений корм; 3 -- пшениця озима + люпин багаторічний; 4 -- люпин на сидерат, картопля; 5 -- кукурудза + соняшник на зелений корм; 6 -- жито озиме; 7 -- овес, однорічні трави.

III. 1 -- люпин на зелений корм і силос; 2 -- пшениця озима, післяжнивні посіви; 3 -- картопля; 4 -- льон; 5 -- жито озиме, післяжнивні посіви; 6 -- озимі на зелений корм, кукурудза на силос; 7 -- овес, однорічні трави.

Ясно-сірі лісові ґрунти:

І. 1 -- багаторічні трави; 2 -- багаторічні трави; 3 -- пшениця озима, післяжнивні посіви; 4 -- картопля, коренеплоди; 5 -- ячмінь + багаторічні трави; 6 -- багаторічні трави; 7 -- пшениця озима, проміжні культури; 8 -- озимі на зелений корм, кукурудза на силос; 9 -- овес + багаторічні трави.

Сірі лісові ґрунти:

І. 1 -- багаторічні трави; 2 -- пшениця озима, післяжнивні посіви; 3

-- картопля, коренеплоди; 4 -- ячмінь + багаторічні трави; 5 -- багаторічні трави; 6 -- пшениця озима, післяжнивні культури; 7 -- озимі на зелений корм, кукурудза на силос; 8 -- горох; 9 -- пшениця озима, післяжнивні посіви; 10 -- ярі зернові + багаторічні трави.

Темно-сірі лісові ґрунти:

І. 1 -- багаторічні трави; 2 -- багаторічні трави; 3 -- пшениця озима; 4 - коренеплоди; 5 -- ячмінь, післяжнивні посіви; 6 -- озимі на зелений корм, кукурудза на силос; 7 -- горох; 8 -- пшениця озима + багаторічні трави.

Господарства свинарського напрямку розвитку:

І. 1 -- багаторічні трави; 2 -- картопля, коренеплоди; 3 -- ячмінь; 4

-- люпин на зелений корм; 5 -- озимі, післяжнивні посіви; 6 -- кукурудза, горох, люпин на зерно; 7 -- ячмінь + багаторічні трави.

Размещено на Allbest.ru