Агровиробнича характеристика дерново-слабопідзолистих глинисто-піщаних ґрунтів на водно-льодовикових пісках та заходи щодо покращення їх родючості

РОЛЬ МАКРОРЕЛЬЄФУ

Макрорельєф -- крупні форми рельєфу, які визначають загальний вигляд великої території земної поверхні: гірські хребти, плоскогір'я, долини, рівнини тощо. Виникнення форм макрорельєфу пов'язане головним чином з тектонічними явищами в земній корі.

Форми макрорельєфу впливають насамперед на перерозподіл атмосферних опадів на великих територіях і зумовлюють горизонтальну і вертикальну зональності ґрунтів.

На великих рівнинах в певному напрямку відбувається зменшення або збільшення кількості атмосферних опадів. Це зумовлює зміну біокліматичних зон, для яких характерні певний тип рослинності, тип водного і температурного режимів. Таким чином, певне поєднання факторів ґрунтоутворення набуває зонального характеру. В результаті формуються ґрунтові зони і підзони, що є проявом закону горизонтальної зональності. На материках Земної кулі можна виділити кілька прикладів горизонтальної зональності ґрунтового покриву на великих рівнинних територіях. Закономірні зміни ґрунтових зон мають місце на території Східно-Європейської рівнини, на рівнинній частині Африки, Північної Америки та інших континентів.

Вплив форм макрорельєфу на зміну градієнта тепла і вологи залежно від висоти місцевих форм виявив І. В. Тюрін (1949), вивчаючи ґрунти Правобережної України. Він показав, що масив сірих лісових ґрунтів приурочений до підвищеної і розчленованої частини Волино-Подільського плато. По периферії цього підвищення на пониженій території з півдня, сходу і півночі поширені чорноземи. Це явище І. В. Тюрін пояснює тим, що підвищені райони Лісостепу більше зволожені, ніж понижені. Процеси вилуговування і опідзолення на підвищених і розчленованих ділянках відбуваються швидше. На понижених ділянках ці процеси виражені слабко тому, що ґрунтові води залягають ближче до поверхні і тим самим уповільнюють промивання ґрунту. Сірі лісові ґрунти в цьому районі мають промивний режим. Аналогічні явища є на території Руської і Приволзької височинах.

Гірські системи також здійснюють перерозподіл атмосферних опадів, що зумовлює зміну рослинних і ґрунтових зон. Високі гори є бар'єром на шляху теплих вологих повітряних мас. Тому на навітрені схили випадає велика кількість опадів, а на схилах протилежної експозиції формується посушливий клімат. Зрозуміло, що ґрунтовий покрив вологих і сухих схилів неоднаковий. Такі контрасти мають місце між західними і східними схилами Кавказу, між східними і західними схилами Великого Водороздільного хребта в Австралії, між схилами Кіліманджаро в Африці та в багатьох інших районах світу.

Крім перерозподілу сонячного тепла і атмосферних опадів в гірських районах на ґрунтоутворення впливає абсолютна висота місцевості. Зі зміною висоти місцевості змінюються всі кліматичні фактори: температура, вологість повітря, кількість опадів, тиск, інсоляція тощо. З підняттям у гори розріджується атмосфера, у повітрі зменшується вміст водяних парів і пилуватих часток, збільшується сонячна радіація, надходження ультрафіолетових променів і одночасно випромінення тепла.

Такі зміни кліматичних умов зумовлюють диференціацію рослинності і ґрунтів, тобто виникнення природної зональності. Ґрунтові зони, які закономірно змінюють одна одну, утворюють вертикальні ґрунтові структури.

ЗНАЧЕННЯ ФОРМ МЕЗО- І МІКРОРЕЛЬЄФУ

Форми мезорельєфу -- це форми середніх розмірів за висотою і протяжністю (кілька квадратних кілометрів). Прикладом таких форм є яри, балки, улоговини, тераси, долини струмків, горби тощо. Виникли вони в результаті геологічних процесів денудації, утворення континентальних відкладів тощо.

Під мікрорельєфом розуміють дрібні форми рельєфу, які займають незначні площі і є деталями крупних форм. Сюди належать горбочки, пониження, купини, невеликі западини, спучування, карстові воронки, берегові вали тощо.

Елементи мезо- і мікрорельєфу перерозподіляють сонячну енергію і вологу атмосферних опадів на даній території.

Перерозподіл сонячної енергії визначається наявністю схилівнеоднакової крутизни і експозиції. Північні схили у всі пори року на всій території Північної півкулі дістають менше тепла, ніж південні, і тому холодні. Різниця температури ґрунту влітку між північними і південними схилами при однаковій їх крутизні може досягати 5--8°.

Особливості теплового режиму на схилах різних експозицій неоднаково впливають на їх водний режим і характер рослинності. Це зумовлює формування різнотипних ґрунтів. На південних схилах ґрунти формуються в умовах відносно меншого зволоження і більш контрастного температурного режиму, що характерно для південнішої зони. У зв'язку з цим на південних схилах, як правило, розвивається землеробство, а північні схили залишаються неосво-єними.

Нерівності рельєфу зумовлюють стікання поверхневих вод. Вода атмосферних опадів стікає по схилах з підвищених елементів рельєфу в понижені. В результаті підвищені ділянки втрачають частину вологи, а ґрунти понижених одержують їх додатково.

З перерозподілом вологи по елементах рельєфу пов'язана міграція твердих і водорозчинних продуктів вивітрювання і ґрунтоутворення. Стікаючі по схилах дощові і талі води несуть з собою частки ґрунту і розчинені сполуки, які акумулюються на понижених ділянках. Таким чином, ґрунтоутворення на різних елементах рельєфу відбувається в різних гідротермічних і геохімічних умовах.

За положенням на рельєфі і характером перерозподілу атмосферних опадів виділяють три групи ґрунтів, які називають генетичними рядами зволоження.

На підвищених елементах рельєфу в умовах вільного стоку поверхневих і при глибокому заляганні ґрунтових вод, тобто в автономних ландшафтно-геохімічних умовах, під впливом низхідного руху води по профілю формуються автоморфні ґрунти.

Гідроморфні ґрунти формуються на понижених ділянках рельєфу в умовах тривалого застою поверхневих вод або при неглибокому (менше 3 м) заляганні ґрунтових вод, які збагачені хімічними елементами і сполуками, принесеними з підвищених елементів. Ці ґрунти формуються залежно від ландшафтно-геохімічних умов під впливом висхідного руху води.

Ґрунти, які формуються в автономних умовах, але їх короткочасно затоплюють поверхневі води або вони формуються при неглибокому (3 - 6 м) заляганні ґрунтових вод, називають напівгід-роморфними (лучно-чорноземні ґрунти).

Ґрунти, які формуються в умовах сезонного ґрунтового зволоження, називають автоморфно-гідроморфними.

Залежність гідроморфних ґрунтів від хімічного складу порід і ґрунтів підвищених елементів рельєфу називають геохімічним сполученням ґрунтів.

Головним фактором формування ландшафтів, а значить і грунтів у горах є вертикальна зональність, відкрита В.В.Докучаєвим ("До вчення про зони природи", 1899): грунти закономірно змінюються по мірі підняття від підніжжя гори до вершини, що зумовлено зміною факторів і умов грунтоутворення.

Умови грунтоутворення в гірських країнах досить специфічні порівняно з навколишніми рівнинними територіями. Клімат характеризується меншими значеннями температури, більшою кількістю опадів, підвищеною вологістю повітря, вищою сонячною радіацією, різкішими амплітудами коливань усіх кліматичних показників. З висотою зменшується вологість повітря, збільшується кількість опадів, радіація (особливо пряма); на кожні 100 м висоти середня температура зменшується на 0,5°С. У горах багато місцевих кліматів і кліматичних інверсій, тобто відхилень від нормальної закономірності клімату. Це зумовлено різними напрямками гірських хребтів, характером долин і ущелин.

Грунтотворні породи гірських територій характеризуються значною різноманітністю та строкатістю. Переважно це щільні продукти вивітрювання кристалічних гірських порід, що зумовлює незначний розвиток грунтового профілю. Кора вивітрювання в горах в основному елювіального типу, рідко - транзитного, і тільки в окремих погано дренованих безстічних міжгірних впадинах утворюються кори акумулятивного типу.

Роль рельєфу в гірському грунтоутворенні надзвичайно велика. В.В.Докучаєв назвав його "вершителем грунтових доль". Загалом рельєф дуже складний, сильно розчленований, характеризується великими перепадами висот, різноманітністю форм, хоча переважають схили різної крутизни, форми, експозиції. У зв'язку з цим у горах при відсутності захисту рослинами сильно розвивається водна ерозія, інтенсивний боковий внутрішньогрунтовий стік. Це одна з причин незначної потужності профілю, відносної молодості грунтів, постійного вивітрювання гірських порід, постійного збагачення грунтів продуктами вивітрювання при постійній їх втраті в результаті геохімічного відтоку. Велику роль в інтенсивності розвитку грунтів відіграє експозиція схилу. Південні схили тепліші, сухіші, сніговий покрив на них тримається коротший час, сніготанення бурхливіше, тому на них інтенсивніше проявляється ерозія порівняно зі схилами північної експозиції. Для гірської рослинності характерна поясність розміщення за висотою. Для більшості гірських систем найзагальнішою закономірністю є така зміна рослин з висотою: листяні ліси, темнохвойні ліси, світлохвойні ліси, середньотравні субальпійські луки, низькотравні альпійські луки, субнівальний пояс з несуцільним рослинним покривом, нівальний пояс без рослинності. У зв'язку зі зміною умов грунтоутворення від підніжжя до вершини гори розташовуються ряд вертикальних грунтових зон, багато в чому подібних до відповідних горизонтальних грунтових зон на рівнинах та їх зміни з півдня на північ. Нижній пояс гірських грунтів визначається умовами тієї природної широтної зони, на території якої знаходиться гірська країна. Наприклад, якщо гірська система знаходиться в пустельній зоні, то на її схилах від підніжжя до вершин можуть сформуватись: гірські бурі напівпустельні, гірсько-каштанові, гірсько-чорноземні, гірсько-лісові та гірсько-лугові грунти. Але якщо гори розташовані в тайгово-лісовій зоні, то в цих умовах можуть утворюватись лише зони гірсько-лісових і гірсько-тундрових грунтів.

Часто структура вертикальної зональності грунтового покриву гірської країни залежить від місцевих біокліматичних особливостей. При цьому спостерігаються такі винятки із закону вертикальної зональності грунтів:

- випадання зони (інтерференція). Наприклад, у гірських районах Центральної Азії розвинена гірсько-степова зона, що безпосередньо переходить у гірсько-лугову, а зона гірсько-лісових грунтів випадає. Це викликано різкою засушливістю клімату даної частини континенту;

- інверсія зон - це порушення порядку розташування зон. Наприклад, в окремих районах Закавказзя чорноземи знаходяться вище від лісових грунтів;

- міграція зон - проникнення одних зон в інші по гірських долинах, ущелинах.

Процеси грунтоутворення в горах аналогічні тим, що проходять на рівнинній території, але у зв'язку з визначальною роллю рельєфу, мають свої особливості: сильний вплив грунтотворної породи в результаті відносної молодості грунтів, постійного залучення в грунтоутворення нових шарів породи. Тому гірські грунти сильно щебенисті; успадковують переважно всі властивості породи; в них паралельно з грунтоутворенням інтенсивно йдуть процеси вивітрювання, особливо фізичного; профіль слабо диференційований; може містити багато гумусу, але органічні речовини в його складі молоді, слабкогуміфіковані; грунти переважно мають негативний загальний баланс речовин завдяки механічній денудації та геохімічному виносу, що знову ж таки є причиною малопотужності профілю, збагачення його первинними мінералами.



4. Розрахункова частина курсової роботи

Морфологія ґрунту

Ho степова повсть - опад злаково-трав'янистої рослинності;

H - перегнійно-акумулятивний горизонт, темно-сірий з коричневим відтінком,середньо суглинковий до важкосуглинкового, пороховато-грудкуватої структури,підорний грудкувато-зернистий,пухкий, щільно пронизаний червоточинами, збагачений на копроліти, коренів багато,перехід поступовий;

Hpперегнійно-перехідний (верхній перехідний горизонт), темно-сірий з буруватим відтінком, середньо суглинковий до важкосуглинкового, зернисто-грудочкуватої структури, від великої кількості кротовин має ніздрюватий вигляд, ущільнений, багато капролітів, перехід поступовий;

РНгоризонт гумусових потьоків, брудно-темнувато-бурого забарвлення, щільний, пористий, багато копролітів, перемішаний кротовинами, перехід поступовий;

Ph перехідний (нижній перехідний) горизонт, темно-бурого кольору з великою кількістю темнувато-бурих і темно-бурих плям, горіхуватої структури, щільний,коренів мало, вицвіти карбонатів, перехід поступовий;

PKкарбонатний горизонт, сіро-бурого кольору , дуже щільний, карбонати у вигляді рясної білозірки, коренів немає; перехід поступовий;

Pkv141- материнська порода-карбонатний лес, палево-бурого кольору, карбонати у вигляді зерен білозірки з глибини 2м зустрічаються друзи гіпсу.

Ґрунтовий профіль чорнозему південного

Загальні фізичні властивості ґрунту

Визначення щільності складення ґрунту непорушеної будови (об'єм циліндру (V) - 100 cм³)

dc =

Таблиця 4.1

Шар ґрунту, см	Маса вологого ґрунту (m), г	Вологість ґрунту (Вол.), %	Щільність складення (dc), г/см3	Оцінка щільності складення орного шару ґрунту
1	2	3	4	5
0-20	142,9	11,6	1,28	Ущільнена рілля
20-40	143,4	9,5	1,31
40-60	143,7	8,0	1,33
60-80	144,4	7,0	1,35
80-100	144,8	6,5	1,36
0-100	143,84	8,52	1,33

Визначення щільності твердої фази ґрунту

dт.ф. =

Таблиця 4.2

Шар ґрунту, см	Маса сухого ґрунту (m). г	Маса пікнометра з водою (m1), г	Маса пікнометра з водою і ґрунтом (m2), г	Щільність твердої фази ґрунту (dт.ф.), г/см3
1	2	3	4	5
0-20	7,66	112,47	116,55	2,14
20-40	7,55	112,35	116,39	2,15
40-60	7,44	112,23	116,23	2,16
60-80	7,33	112,11	116,06	2,17
80-100	7,22	111,99	115,90	2,18
0-100	7,44	112,23	116,90	2,16

Визначення показників шпаруватості ґрунту

P = (1- ) *100%

КР = ВВ:2*5+5

НР = Р - КР

Таблиця 4.3

Шар ґрунту, см	Загальна шпаруватість (Р), %	Капілярна шпаруватість (КР), %	Некапілярна шпаруватість (НР), %	Відношення КР/НР
1	2	3	4	5
0-20	40	28,5	11,50	2,48
20-40	39	27,5	11,50	2,39
40-60	38	25,5	12,50	2,04
60-80	38	23,5	14,50	1,62
80-100	38	20,25	12,75	1,14
0-100	38	25,05	12,95	1,93

Отже, загальні фізичні властивості каштанового ґрунту такі: щільність складення орного шару каштанового ґрунту за класифікацією М.О. Качинського - ущільнена рілля; щільність твердої фази ґрунту становить 2,16 г/см³, що є характерним для більшості ґрунтів; відношення КР/НР -1,93 (оптимальне = 1). Досліджуваний грунт потребує заходів покращення фізичних властивостей.

Заходи щодо покращення фізичних властивостей ґрунту:

Поліпшення фізичних властивостей ґрунтів здійснюються агротехнічними, хімічними і біологічними способами.

Агротехнічними є різні способи обробітку ґрунтів, за допомогою яких можна підготувати посівний шар, зруйнувати підорну підошву, брили, здійснити безліч інших агрономічно корисних операцій.

Хімічними способами є вапнування, гіпсування та штучне оструктурення ґрунтів. Вапнування кислих і гіпсування солонцюватих ґрунтів позитивно впливає на фізичні і фізико-механічні властивості (твердість, опір обробітку, липкість та ін.)

Біологічні заходи є найбільш універсальними. Це передусім внесення гною та інших органічних добрив (різноманітних компостів, торфу, сапропелю тощо). Оструктурювальний ефект і відповідно поліпшення фізичних властивостей можливі лише за глибокого їх заорювання під плужний обробіток восени, а вразі внесення внаслідок швидкої мінералізації їх довгострокова дія зникає. Сівозміна і використання фіто меліоративних можливостей вирощуваної культури також впливають на фізичні, у тому числі фізико-механічні, властивості. Особливо привабливими тут є культури суцільного посіву з глибокою кореневою системою, сидерати, рослинні рештки.

Вміст в ґрунті гумусу

Гт/га = Г%*dc*h см

Гкг/га = Гт/га*1000

Nзаг = Гкг/га*0,05

Nміn = Гкг/га*0,01

Таблиця 4.4 Основні показники гумусного стану ґрунту

Шар ґрунту, см	Вміст гумусу	Запас гумусу	Вміст N, кг/га	% до загального вмісту гумусу		Тип гумусу
	%	Рівень показника	т/га	кг/га	загального	мінерального	гумінових кислот	фульвокислот
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
0-20	2,4	Низький	61,44	61440	3072	614,4	30	36	0,83	Гумтно-фульватний
20-40	1,9	Дуже низький	49,78	49780	2489	497,8	27	32	0,84
40-60	1,7	Дуже низький	45,22	45220	2261	452,2	25	26	0,96
0-60	2,0	Низький	157,2	157200	2607,3	1564,4	27,33	31,33	0,88

Вміст гумусу у грунті знаходиться на низькому і дуже низькому рівні. Навіть у орному горизонті грунту запаси гумусу нижче середнього. Данний розріз за класифікацією показників гумусного стану грунтів (за Д.С. Орловим і Л.О. Гришиною_ належить до гуманно-фульватного, тому що відношення лежить у межах 0,5-1. Данний грунт потребує підвищення вмісту гумусу у грунті.

Заходи по збереженню та підвищенню вмісту гумусу в ґрунті: Серед заходів, спрямованих на забезпечення бездефіцитного балансу гумусу, найважливіше значення мають рослинні рештки і органічні добрива. При застосуванні сидератів коефіцієнт гуміфікації наближується до нуля, але при цьому не розкладається органічна речовина ґрунту.

Вапнування кислих ґрунтів збільшує вміст у них гумінових кислот, розширюючи співвідношення ГК:ФК. Гній та вапно деякою мірою змінюють тип гумусу в бік гуманного.

Також до основних шляхів збільшення вмісту гумусу відносять:

ь Дотримання сівозміни;

ь Науково обґрунтований обробіток ґрунту;

ь Насадження лісосмуг;

ь Проведення меліорацій.

Агрегатний склад ґрунту

Таблиця 4.5. Вміст водотривких агрегатів ґрунту, %

Шар ґрунту, см	Діаметр агрегатів, мм	Ступінь структурності
	>5	5-3	3-1	1-0,5	0,5-0,25	>0,25	1-5
1	2	3	4	5	6	7	8	9
0-20	5	10	8	6	4	33	18	Задовільний
20-40	9	11	9	7	5	41	20
40-60	10	13	14	15	16	68	27
0-60	8	11,3	10,3	9,3	8,3	47,3	21,6

Під структурою ґрунту розуміють сукупність окремостей, або агрегатів, різних за розміром, формою, міцністю та зв'язаністю. Дослідивши діаметри агрегатів в різних шарах ґрунту, визначивши суму водостійких агрегатів >0,25 мм, можна зробити висновок, що даний ґрунт володіє відмінним ступенем структурності і не потребує оструктурення.

Заходи по оструктуренню ґрунту: Одним із найдоступніших агротехнічних заходів збереження і поліпшення структури ґрунтів є їх своєчасна культурна оранка. З одного боку, оранка розпушує ґрунт, сприяючи цим утворенню оптимальних за розміром агрегатів, з другого - прискорює розкладання органічних речовин і втрату гумусу, що також призводять до зниження водостійкості агрегатів.

Істотно поліпшують агрегатний склад ґрунтів багаторічні трави, оптимально включені в сівозміну, - цьому сприяє розгалужена тонковолокниста коренева система конюшини, люцерни, тимофіївки та багатьох інших трав.

Великий оструктурю вальний вплив чинять торфокомпости, зелені добрива (сидерація), заорювані пожнивні та інші рослинні рештки.

Агромеліоративними методами оструктурювання ґрунтів є вапнування кислих ґрунтів та гіпсування солонців.

Гранулометричний склад ґрунту.

Таблиця 4.6. Розрахунок гранулометричного складу ґрунту

Шар ґрунту, см	Діаметр агрегатів, мм	Назва грануметричного складу ґрунту
	>1	1-0,5	0,5-0,25	0,25-0,05	0,1-0,005	0,05-0,01	0,01-0,005	0,005-0,001	0,05-0,001	Менше 0,001	Менше 0,01
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
0-20	-	1,4	2,5	15,1	19,0	5,4	8,9	4,5	18,8	62,2	75,6	Легкосуглинковий
20-40	-	1,9	3,3	16,3	21,5	6,3	9,1	6,9	22,3	56,2	72,2
40-60	-	2,8	3,6	18,6	25	8,1	10,5	7,5	26,1	48,9	66,9
0-60	-	2,03	3,13	16,7	22	6,6	9,5	6,3	22,4	55,6	71,4

Гранулометричним складом ґрунту називають процентне співвідношення окремих механічних фракцій (піску, пилу, мулу). Дослідивши частинки різного розміру, можна дійти висновку, що даний ґрунт має легкосуглинковий гранулометричний склад.

Використання ґрунтів різного гранулометричного складу:

Більшість рослин добре росте на ґрунтах середнього механічного складу. Кукурудза, картоплю, кавуни, томати доцільніше вирощувати на легкосуглинкових і супіщаних ґрунтах, а пшеницю, овес, буряки й капусту - на середньо- та важкосуглинкових.

Розрахунок водних властивостей ґрунту

Таблиця 4.7. Розрахунок ґрунтово-гідрологічних констант

Шар ґрунту, см	Щільність ґрунту, (dc ) г/см3	Форми ґрунтової вологи, %	Вологоємність, %
		Від маси ґрунту	Від об'єму ґрунту	Від маси ґрунту	Від об'єму ґрунту
		МАВ	МГВ	ВВ	МАВ	МГВ	ВВ	НВ	КВ	ДАВ	НВ	КВ	ДАВ
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14
0-20	1,28	4,7	6,3	9,4	6	8,1	12	23,5	28,5	14,1	30,08	36,5	18,0
20-40	1,31	4,5	6	9	5,9	7,9	11,8	22,5	27,5	13,5	29,48	36,03	17,7
40-60	1,33	4,1	5,5	8,2	5,5	7,3	10,9	20,5	25,5	12,3	27,37	33,9	16,4
60-80	1,35	3,7	4,9	7,4	5	6,6	10	18,5	23,5	11,1	24,98	31,7	15,0
80-100	1,36	3,05	4,1	6,1	4,2	5,6	8,3	15,3	20,3	9,2	20,74	27,5	12,4
0-100	1,33	4,01	5,4	8,02	5,3	7,2	10,7	20,1	25,1	12,04	26,67	33,3	16,0

Водними властивостями ґрунту називають сукупність властивостей, які визначають поведінку ґрунтової води в його товщі. Найбільш важливими водними властивостями є: водоутримуюча здатність ґрунту, його вологоємність, водопідйомна здатність. Запаси продуктивної вологи даного типу грунту в розрахунковому шарі ґрунту -добрі.

Вміст валових і рухомих форм азоту, фосфору і калію

Таблиця 4.8 Вміст елементів живлення у заданому ґрунті

Шар ґрунту, см	Щільність ґрунту, г/см3	Валовий вміст елементів живлення	Вміст рухомих елементів живлення
		N	P2O5	K2O	N	P2O5	K2O
		%	т/га	%	т/га	%	т/га	Мг в 100 г ґрунту	кг/га	Мг в 100 г ґрунту	кг/га	Мг в 100 г ґрунту	кг/га
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14
0-20	1,28	0,7	17,92	0,16	4,1	1,4	35,8	2,2	56,3	6	153,6	21,4	547,8
20-40	1,31	0,45	11,8	0,15	3,9	1,2	31,4	1,9	49,8	5,3	138,9	18,5	484,7
0-40	1,30	0,58	29,7	0,16	8,0	1,3	67,3	2,05	106,1	6,56	292,5	20	1032,5

У орному шарі досліджуваного ґрунту, вміст калію, азоту і фосфору високий. Внесення азотних, калійних і фосфорних добрив грунт не потребує.

Розрахунок показників фізико-хімічних властивостей ґрунту

Таблиця 4.9 Фізико-хімічні властивості ґрунту

Шар ґрунту, см	рН водний	Обмінні основи (катіони)		Сума увібраних основ, мг.-екв./100	Н+, мг.-екв./100	Ємність насиченості ґрунту основами, %	Ступінь насиченості ґрунту основами, %	% Na+ від ємності вбирання	Оцінка ґрунту за ступенем солонцюватості
		Ca2+	Mg2+	Na+
		мг.-екв./100г	%	мг.-екв./100г	%	мг.-екв./100г	%
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15
0-20	4,5	8,5	46,45	5,8	31,7	4	21,9	1,5	18,3	1,7	20	91,5	20	Сильно солонцюваті
20-40	4,6	9,4	48,45	5,9	30,4	4,1	21,1	1,6	19,4	1,8	21,2	91,5	19,3
0-40	4,6	8,8	47,5	5,85	31,0	4,1	21,5	1,55	18,9	1,75	20,6	91,5	19,7

Для кожного шару ґрунту розрахувати дозу внесення вапна:

D_CaCO3=50H*dc*hсм

Для горизонту 0-20 см D_CaCO3=50*1,7*1,28*20 = 2176 кг/га

Для горизонту 20-40 см D_CaCO3=50*1,8*1,31*20 = 2358 кг/га

Для горизонту 0-40 см D_CaCO3=50*1,75*1,295*40=4532,5 кг/га

Визначити фактичну потребу у вапнуванні:

Для горизонту 0-20 см D_CaCO3= 91,5- ґрунт не потребує вапнування;

Для горизонту 20-40 см D_CaCO3=91,5 - ґрунт не потребує вапнування;

Для горизонту 0-40 см D_CaCO3=91,5 - ґрунт не потребує вапнування.

Для кожного шару ґрунту розрахувати дозу внесення гіпсу:

Для горизонту 0-20 см D (CaSО₄ * 2H₂O) =6,60 т/га

Для горизонту 20-40 см D (CaSО₄ * 2H₂O) =6,85 т/га

Для горизонту 0-40 см D (CaSО₄ * 2H₂O) =13,45 т/га

Даний тип ґрунту сильносолонцюватий - грунт не потребує внесення гіпсу Ступінь насиченості ґрунту основами становить 91,5% - це означає, що грунт не потребує внесення вапна.

Таблиця 4.10 Маса розрахункового шару ґрунту. Склад водної витяжки, сума токсичних солей і розрахунок промивної норми

Шар ґрунту, см	Щільність ґрунту, г/см3	Маса розрахункового шару ґрунту, т/га	Аніони,	Катіони,
			СО2- 3	НСО3-	СІ-	SO24-		Ca2+	Mg2+	Na+ +K+
			0,03	0,061	0,0355	0,016		0,02	0,012	0,023
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
0-20	1,28	2560
20-40	1,31	2620
40-60	1,33	2660	-
60-80	1,35	2700	-
80-100	1,36	2720	-
0-100	1,33	13300

Таблиця 4.11 Визначення типу та ступені засолення ґрунту

Шар ґрунту, см	Тип засолення	Ступінь зпсолення
	За аніонним складом	За катіонним складом
			Тип			Тип
1	2	3	4	5	6	7	8
0-20	0,15	0,37	Сульфатний	0,47	0,16	Магнієво-кальцієвий	Незасолені
20-40	0,18	0,38		0,47	0,15
40-60	0,19	0,38		0,36	0,14
60-80	0,28	0,35		0,40	0,15
80-100	0,29	0,34		0,44	0,15
0-100	0,22	0,36		0,43	0,15

Визначення маси розрахункового шару ґрунту, складу водної витяжки, суми токсичних солей дозволяє визначити втрати врожаю для різних культур в залежності від їх солевитривалості. Так втрати врожаю слабосолевитривалих культур - втрати врожаю 20-50%, середньо солевитривалих - втрати врожаю відсутні, сильно солевитривалих - втрати врожаю відсутні. Промивна норма залежить від суми токсичних солей. Для того щоб вимити 3840 кг/га токсичних солей, необхідно 2957 м³/га води (розрахунковий шар 0-20).



Висновки

Розрахувавши дану графічну роботу я визначив що грунт тут є чорнозем чорнозем звичаний також провівши подальші розрахунки я визначив оцінку щільності складення орного шару яка сягала відповідності ущільнена рілля і також я визначив з даного завдання загальну шпаруватість грунту, яка в орному шарі сягала 40%. Також із подальших розрахунків я визначив що даний грунт має гуматно - фульватний тип гумусу, добрі показники структурності його гранулометричну структурність. В подальших розрахунках я визначив водні властивості грунту з яких я роблю висновок що даний грунт потребує поливу поливними нормами які мною розраховані. Слід також сказати що в даній розрахунковій по моїм визначенням чітко видно що грунт не потребує у вапнуванні але потребує внесення гіпсу за моїми розрахунками адже грунт є сильносолонцюватим. Також я можу звернути увагу на вміст елементів живлення у грунті и можу сказати що якщо в господарстві є можливість внесення мініральних добрив то це буде не зайвим.

Отже взагалом я можу сказати що даний грунт при нинішній ситуації найбільше підходить для вирощування сильно солевитривалих культур але якщо в подальшому спиратися на дані розрахунки то можна значно поліпшити урожайність сільськогосподарських культур.



Список використаних джерел

1. Атлас почв СССР: под редакцией доктора сельскохозяйствених наук професора И.С.Кауричева и канидата сельскохоззяйствених наук И.Д. Грачко. - Москва: Колос, 1974.

2. Почвоведение. Гамаюнов В.Е. - Херсон, 1997. - 292 с. (Учебное пособие для преподователей и студентов сельськохозяйственных вузов по специальности 7.130.102. - «Агрономия».).

3. Грунти України: властивості, генезис, менеджмент родючості: [навч.посіб.] В.І.Купчик, В.В.Іваніна, Г.І.Нестеров та ін..; За ред. В.І.Купчика. - К.: Кондор, 2012. - 414 с.

4. Ґрунтознавство з основами геології: [навч.посіб.] / О.Ф.Гнатенко, М.В.Капштик, Л.Р.Петренко, С.В.Вітвицький. К.: Оранта. - 2005. - 648 с.

5. Грунтознавство: Підручник/ Д.Г. Тихоненко, М.О.Горін, М.І.Лактіонов та ін..; за ред.. Д.Г.Тихоненка. - К.: Вища освіта, 2005. - 703 сю.: іл.

6. Землеробство/ В.П.Гудзь, І.Д. Примак, Ю.В.Бідьоний; За ред. В.П.Гудзя. - К.: Урожай, 1996. - 384 с .

7. Крикунов В.Г. Грунти і їх родючість: Підручник. - К.: Вища шк., 1993. - 287 с .: іл..

8. Лабараторний практикум з грунтознавствю.: [навч.посіб.] О.В.Сидякіна, Н.І.Драчова, О.Л.Сидоренко. - Херсон: РВЦ Колос, 2012. - 147 с.

Размещено на Allbest.ru

...