Властивості зелених насаджень та їх роль у населених пунктах

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський національний аграрний університет

Кафедра землевпорядкування та кадастру

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Планування і використання земель населених пунктів» на тему:

«Властивості зелених насаджень та їх роль у населених пунктах"

Виконав студент 2 ст курсу

Групи 1601

Молокоєдова Т.С.

Перевірив: Гончаров В.В.

Суми 2017

Зелені насадження є частиною структури міста або селища, їх сельбищних зон, житлових районів і мікрорайонів. Вони впливають на умови життя населення, виконуючи різноманітні санітарно-гігієнічні та декоративно-планувальні функції.

Зелені насадження - унікальне створіння природи. Їх роль багатогранна і багатофункціональна. Вони беруть участь у кругообігу газів, формуванні клімату, створенні оптимальних умов для праці та відпочинку. Це продуценти кисню. Зелені насадження виконують також пило-, газо-і шумозахисну роль. Велике значення мають зелені насадження у створенні санітарно-захисного розриву між житлової та виробничої зонами, а також у зоні водозабірних споруд. Вони сприяють підтримці чистоти ґрунту на території санітарно-захистної зони. З цією метою по межі першого поясу охоронної зони, крім огорожі, рекомендують створювати щільний живопліт, а всю площу засівають травою з розвиненою кореневою системою. Навколо шахтних колодязів на кордоні охороняємої ділянки висаджують дерева і чагарники.

Гігієнічне значення зелених насаджень полягає в зниженні запиленості повітря та зменшенні вмісту в ньому шкідливих хімічних речовин, поліпшенні мікроклімату територій та приміщень, збагаченні повітря киснем і фітонцидами.

Декоративно-планувальні зелені насадження використовують для створення привабливих житлових районів, що сприяє організації повноцінного відпочинку в умовах, наближеним до природних, покращує настрій підвищує життєвий тонус людини.

Зниження запиленості повітря зеленими насадженнями відбувається внаслідок уповільнення швидкості руху забрудненого потоку в зеленому масиві і випадання пилу на поверхню листя, хвої, гілок і стовбурів. Під деревами в результаті різниці температур виникають низькохідні потоки повітря, що сприяють осіданню пилу. Пил змиває дощ або струмень води під час поливу зелених насаджень. Здатність різних порід дерев і чагарників затримувати пил не однакова. Вона залежить від будови листа. Найкраще затримують пил шорсткі, покриті ворсинками листя (в'яз, бузок, клен гостролистий, липа та ін.). Запиленість повітря серед зелених насаджень в 2-3 рази менше ніж на відкритих територіях.

Газозахисних роль зелених насаджень в чому визначається їх стійкістю до дії різних газів. Серед дерев і чагарників найбільш стійкими до газів є ялина колюча, акація біла, клен, тополя канадська; найменш стійкими - береза, ялина звичайна, сосна, ясен звичайний. Концентрацію газів у повітрі зелені насадження активно знижують в період вегетації. Так, якщо до появи листя концентрація оксиду вуглецю за зеленою смугою шириною 60 м становила 7,5 мг/м3, то після його появи зменшувалася до 4,5 мг/м3. Вплив зелених насаджень на концентрацію газів у повітрі залежить і від щільності посадок. Серед густих зелених насаджень, розташованих поблизу джерел викиду в атмосферу шкідливих речовин, створюється застій повітря, що може призвести навіть до підвищення концентрації атмосферних забруднень.

Тому поблизу від джерел викиду в межах санітарно-захистних зон слід створювати посадки зелених насаджень, що добре продуваються. Встановлено також, що ефект зеленого фільтра залежить від виду та концентрації пилу і газів в повітрі. Коливання ефективності пилеосадження для однієї рослини може дорівнювати від 0,005 до 0,12 мг/мі. Для ефективного застосування пило-та газозахисних властивостей зелених насаджень необхідно враховувати вище наведені їх особливості.

Зелені насадження в процесі фотосинтезу поглинають з повітря діоксин вуглецю і виділяють кисень. У середньому 1 га насаджень поглинає за 1 год 8 кг діоксиду вуглецю, тобто стільки, скільки видихають за цей же самий час 200 чоловік. Різні породи деревно-чагарникових рослин мають різну інтенсивність фотосинтезу. Так, протягом вегетаційного періоду дерево тополі берлінської асимілює в 6,9 разів більше вуглекислого газу, ніж ялина звичайна. Згадані властивості зелених насаджень використовують для оздоровлення повітря міст, прогнозу можливих сануючих дії різних за площею та складом порід насаджень. Впливи зелених насаджень на формування мікроклімату пояснюється зміною швидкості і напряму вітру, підвищенням вологості і зниженням напруги сонячної радіації серед деревних і чагарникових насаджень. Ці властивості використовують для поліпшення мікроклімату в житловій забудові. Так, вітрозахисні функції зелених насаджень у поєднанні з різними прийомами забудови можуть забезпечити захист території від несприятливих вітрів. Для збереження і посилення руху повітря в цілях поліпшення провітрювання висаджують окремі дерева з високим штамбом, роблять групові насадження без чагарнику, створюючи з них смуги насаджень, паралельних напрямку вітру. Сприятливий вплив зелених насаджень на радіаційно-тепловий режим пояснюється тим, що дерева в залежності від щільності насаджень і породи затримують значну частину сонячної енергії. Пом'якшенню радіаційної-теплового режиму сприяють також вертикальне озеленення стін будівель та інших споруд, широке застосування газонів. Завдяки цьому температура повітря знижується на 2-6 Сє, а радіаційний температура - на 20-30 Сє. Найбільш ефективно знижують температуру повітря дерева з великими листками. Зелені насадження сприяють підвищенню вологості повітря, так як листя дерев і чагарників, а також трава газонів під час нагрівання випаровують у повітря воду.

За рік 1 га лісу випаровує в атмосферу від 1,0 до 3,5 млн кг вологи, що складає від 20 до 70% атмосферних опадів. Особливо велика роль зелених насаджень у боротьбі з вітрами, сніговими заметами та пиловими бурями. Вітрозахисна смуга шириною 10-12 м знижує швидкість вітру майже на 50%, а система з двох-трьох таких смуг - майже в 5 разів. Навіть взимку, за відсутності листя на деревах, швидкість вітру знижується в 2 рази. Зміна температури і вологості повітря на озеленених ділянках сприяє появі повітряних місцевих потоків: у спеку нагріте повітря піднімається вгору, а на його місце надходить прохолодне повітря з зелених масивів. Мікроклімат зелених насаджень більш сприятливий, якщо озеленені ділянки з'єднуються з водоймами. Мікроклімат озеленених ділянок сприятливо впливає на самопочуття людини, функціональний стан нервової, серцево-судинної систем і органів дихання. Результати досліджень, проведених у різних клімато-географічних зонах і на різних ділянках міста, свідчать, що перебування людини в зоні зелених насаджень покращує теплообмін, знижує температуру шкіри, нормалізує частоту пульсу та дихання, забезпечуючи комфортне самопочуття, а також піднімає настрій і знімає емоційну напругу. Таким чином, гігієнічне значення зелених насаджень надзвичайно велике. Тому лікар-гігієніст повинен контролювати виконання гігієнічних вимог і норм озеленення сельбищної зони, житлових районів і мікрорайонів. У містах на 1 жителя має бути 100-150 мІ зелених насаджень. Крім того, необхідний значний резерв зелені для компенсації очисних процесів на підприємствах від шкідливих газів і аерозолів, що викидаються ними. При цьому діоксид вуглецю, видихається людьми, становить лише 10% його загального надходження в атмосферу. Проектуючи нові і розширюючи існуючі населені пункти, важливо передбачити рівномірне і безперервне озеленення території з максимальним збереженням зелених насаджень. Внутрішньоміські зелені насадження ділять за функціональною ознакою на три групи: загального, обмеженого та спеціального призначення. До зелених масивів загального призначення належать парки, сади, сквери, набережні. Зелені насадження обмеженого користування розташовуються на житлових територіях, ділянках шкіл, дитячих дошкільних установ, спортивних споруд, закладів охорони здоров'я, промислових підприємств. Зелені насадження спеціального призначення розташовуються на вулицях, у санітарно-захисних та охоронних зонах, на кладовищах та біля крематоріїв, в квіткових господарствах. Озеленення території житлової забудови має бути не менше 24%, промислових підприємств - 30%, ділянок шкіл і дитячих дошкільних установ - 45-55%, закладів охорони здоров'я - не менше 60%. При озелененні лікувально-профілактичних установ враховують максимальний захист лікарняних корпусів від шуму, пилу, вітру, спеки. Внутрішню територію лікарні розбивають по типу парку, де переважає древесно-чагарникова рослинність. Пішохідні доріжки затінюють зеленими насадженнями з порід, що виділяють фітонциди (ялівець, липа, сосна, ялина, горобина, клен татарський, черемха). Гігієнічні вимоги до озеленення населених пунктів враховують багатофункціональне значення деревних і чагарникових насаджень, норми озеленення, розташування й розміри зелених ділянок залежно від призначення, планування та благоустрою озеленених територій. Велике гігієнічне значення мають площу і благоустрій парків, садів і скверів. Так, площа загальноміського парку повинна бути не менше 15 га, щоб розмістити там всі функціональні зони (видовищні, спортивно-оздоровчі, відпочинку та ін.). Озеленені ділянки повинні займати не менше 70% площі. Парки, сади, сквери та бульвари мають бути обладнані водопроводом, каналізацією, водостоками, освітлювальними приладами та господарськими приміщеннями. Для покриття алей, доріжок і майданчиків рекомендують використовувати плитку, щебінь та інші міцні мінеральні матеріали. Покриття з теплих асфальтобетонних сумішей допускається застосовувати у вигляді винятку, крім південних районів. У житловому районі (або для групи житлових районів при дотриманні допустимого радіусу пішохідної доступності) для відпочинку населення створюють сади і парки площею від 3 до 10 га. Велику оздоровчу роль виконують озеленені ділянки поблизу житлових будинків (дерева та кущі), а також газони на території шкіл та дитячих закладів. Площа зелених насаджень у мікрорайоні без озеленених ділянок шкіл і дитячих дошкільних установ повинна бути не менше 6 мІ на першу чергу будівництва і не менш 9 мІ - на розрахунковий термін на 1 жителя. Озеленені ділянки повинні займати не менше 40-50% вільної житлової території. Зони відпочинку передбачають на ландшафтно-рекреаційних територіях міст (внутрішньоміські), приміських зон (заміські), у системах розселення (міжселищні). Зони короткочасного відпочинку розміщують з урахуванням доступу до них громадським транспортом (звичайно не більше 1,5 год). Зони тривалого відпочинку створюють за межами населених пунктів у найбільш сприятливих місцях.

До заміських зелених масивів належать приміські ліси або парки, гаї, луки, фруктові сади приміської сільськогосподарської зони, розплідники, зелений пояс навколо міста. Розміщуючи установи та підприємства обслуговування в зонах короткочасного відпочинку, формують громадські центри. Розміри території річкових і озерних пляжів в зонах короткочасного відпочинку приймають з розрахунку не менше 8 мІ на 1 відвідувача; довжину берегової смуги річкових і озерних пляжів - не менше 0,25 м на 1 відвідувача. На прилеглих до пляжів територіях створюють припляжну і акваторіїріальну зони: на 1 відвідувача - 15 мІ припляжної і 5 мІ екваторіальній (для купання). При влаштуванні автостоянок біля об'єктів масового відпочинку слід враховувати витрати часу на пішохідний підхід від місць стоянки автомобілів до окремих об'єктів. Вони повинні складати 8-15 хв (умовна довжина пішохідного шляху - 450-1000 м), а за наявності громадського транспорту - до 25 хв. Курортні зони (курорти) необхідно розміщувати на територіях, що мають природні лікувальні ресурси, сприятливі мікроклімат, ландшафт і належні санітарно-гігієнічні умови. На території курортних зон споруджують курортно-рекреаційні установи (санаторії, заклади відпочинку та туризму), створюють установи, підприємства та центри загальнокурортного обслуговування. Влаштовують парки і пляжі, а також спеціальні бальнеотехнічних, берегоукріплюючі та інші інженерні об'єкти. Курортні зони можуть бути відокремленими, розміщеними за межами міських і сільських поселень. Можуть бути функціональними зонами курортних міст і селищ. Вони можуть є також в інших селищах (промислових, портових, сільськогосподарських), на території яких є курортно-рекреаційні установи. Кількість лікуючих ся й відпочиваючих у курортно-рекреаційних закладах встановлюють за показниками одночасної місткості цих установ. Кількість неорганізованих відпочиваючих (в тому числі і тими, що користуються курсовками, абонементами на окремі види загальнокурортного обслуговування) визначається на підставі статистичних даних протягом декількох років з урахуванням житлового фонду місцевого населення. При проектуванні нових і реконструкції тих курортних зон передбачають: - розміщення курортно-рекреаційних установ на територіях з допустимим рівнем шуму; - винесення за межі курортних територій промислових і комунально-складських об'єктів; - залучення житлової забудови і громадських споруд, розташованих в курортній зоні, в рекреаційний фонд для обслуговування тих, що лікуються й відпочивають; - повне виключення в межах курортних зон транзитних транспортних потоків. Нову житлову забудову для проживання обслуговуючого персоналу курортно-рекреаційних установ передбачають поза курортною зоною на сельбищних територіях у межах 30-хвилинної доступності транспортом. На територіях, прилеглих до міст, слід передбачати приміські зони, що використовуються, як резерв для подальшого розвитку міст і розміщення об'єктів їх господарського обслуговування, а також зелені зони для організації відпочинку населення, поліпшення мікроклімату, стану повітряного басейну та санітарно-гігієнічних умов. Проект використання території приміської зони розробляють одночасно з генеральним планом міста з урахуванням основних містобудівних та санітарних норм, так як в межах приміської зони згідно з державними будівельними нормами "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" допускається розташування промислових, сільськогосподарських та інших підприємств , пов'язаних з обслуговуванням міста (сортувальні і вантажні станції, аеродроми і аеропорти, водозабірні та очисні споруди, сміттєпереробні і сміттєспалювальні заводи, кладовища). Зелена зона називається також лісопарком. Вона призначена головним чином для обладнання заміських парків і садів, розплідників і інших зелених насаджень, будинків відпочинку, пансіонатів, дитячих таборів відпочинку, лісових шкіл, фізкультурних, спортивних та інших закладів для відпочинку населення. При наявності природно-лікувальних факторів в зеленій зоні розміщують лікувально-профілактичні заклади. Площа лісів і лісопарків, розташованих в межах зеленої зони міст, слід приймати з розрахунку на 1 людину не менше 200 мІ для найбільших і великих міст, не менше 100 мІ для великих і не менше 50 мІ - для інших міст. Враховувати велике гігієнічне значення зеленої зони, лікар-гігієніст, вибираючи території для будівництва міста, повинен оцінити фактичне використання лісових масивів, можливість організації на їх базі лісопаркового пояса, зон масового відпочинку населення, а також переконатися в тому, що розташовані в межах зеленої зони населення пункти не підлягають подальшому територіальному розвитку. Для міст і інших населених місць, розміщених у безлісних районах, замість зеленої зони повинні передбачатися захисні смуги зелених насаджень з боку панівних вітрів. Ширина таких смуг для великих міст становить 500 м, для середніх - 100 м, для малих міст, селищ і сільських населених пунктів - 50 м.

зелений насадження населений мікроклімат

Література

1. http://medbib.in.ua/gigienicheskie-trebovaniya-landshaftno.html

2. http://gavrylova.com/?id=33&page=main

Размещено на Allbest.ru