Аналіз основних напрямів і завдань структурної диференціації сільського господарства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз основних напрямів і завдань структурної диференціації сільського господарства України

Д.А. Міщенко

Анотації

У статті розглянуто основні напрями і завдання держави щодо забезпечення структурної диференціації сільського господарства України з метою підвищення ефективності аграрного виробництва і покращення соціально-економічної ситуації на селі.

The article discusses the main directions and tasks of the stateto ensure the structural differentiation of Agriculture of Ukraine in order to enhance agricultural production and improvesocio-economic situation in the countryside.

Ключові слова: сільське господарство, макроекономіка, державне регулювання, диференціація, інвестиції.

Key words: agriculture, macroeconomics, government regulation, differentiation, and investments.

Вступ

У 1992-2011 рр. в Україні були проведені радикальні інституційні перетворення, в результаті яких виникла нова держава, яка проголосила своїми пріоритетами забезпечення прав і свобод громадян, особистості, недоторканність приватної власності, демократичні принципи управління державою.

Прийнята Конституція стала точкою відліку в проведенні корінних інституційних реформ. Законодавча база України змінилася практично повністю, створивши правові основи демократичних перетворень і нового шляху розвитку.

У 2003 р. був прийнятий Цивільний кодекс, який встановив правовідносини між юридичними і фізичними особами України, визначив основні види взаємодії між суб'єктами права, що вступають у цивільно-правові відносини.

Кодекс законів про працю законодавчо закріпив відносини роботодавця та працівника, виключивши застарілі норми, що служили прикриттям несумлінного ставлення працівників до своїх обов'язків, розвинувши підприємницьку ініціативу.

Нове податкове та бюджетне законодавство, яке було прийнято і оновлено в 2001 році, забезпечує ясні і прозорі правила розвитку бізнесу, формування та витрачання бюджетних коштів, основи державного управління. З введенням в дію цього розділу законодавства виникла нова правова основа розвитку бізнесу, адаптована до відповідних норм, які існують у промислово розвинених країнах. Порівнюючи з Європейськими країнами Україна ввела невелике податкове навантаження на бізнес, що вже позитивно позначається на зростанні інвестиційної активності.

Останні роки характеризувалися завершенням, в основному, законодавчої реформи в Україні. Найбільш значимими етапами цієї діяльності є прийняття земельного законодавства. В оновленому Земельному кодексі визначені процедури обороту і права на землі несільськогосподарського призначення, створивши цим законодавчу основу реалізації відповідних конституційних положень. Важливо, що на власників земельних ділянок, землекористувачів та орендарів законодавчо покладаються обов'язки щодо їх збереження. З прийняттям поправок в кримінальне законодавство були виключені норми, що перешкоджають розвитку підприємництва. У сфері соціальних відносин держава здійснює перехід від патерналістської до субсидіарної моделі відносин.

Найбільш значущим результатом у цій галузі є початок пенсійної реформи, реалізація якої в середньостроковій перспективі забезпечить громадянам України гарантії матеріального забезпечення в старості.

Наслідки радикальної зміни законодавчої бази ще не виявилися повною мірою, але вже з позицій їх індикативної економічної оцінки можна констатувати такі основні результати: в країні відбулися незворотні реформи економічних відносин, які створили основу для диференціації галузей макроекономіки, поступового економічного зростання на засадах ринкових відносин та підвищення добробуту громадян

Постановка завдання

Мета статті - розглянути основні напрями і завдання держави щодо забезпечення структурної диференціації сільського господарства України з метою підвищення ефективності аграрного виробництва і покращення соціально-економічної ситуації на селі.

Результати

В даний час економічна ефективність розглядається як неодмінна умова соціального благополуччя, необхідна умова досягнення сталого економічного зростання.

Україна радикально відрізняється від розвинених країн за структурою і співвідношенням частки національного багатства. Ресурсна забезпеченість України унікальна. Але низька ефективність використання природних ресурсів є однією з причин малої ефективності економіки, традиційно орієнтованої на "необмеженість" національної ресурсної бази. Питомі витрати природних ресурсів і забруднення у розрахунку на одиницю кінцевої продукції в Україні вкрай великі в порівнянні з економічно розвиненими країнами. сільський господарство аграрний

Комплекс заходів щодо зниження ресурсоємності, структурна перебудова економіки, збільшення частки послуг, розвиток наукомістких технологій, впровадження міжнародних екологічних стандартів і вимог, розвиток інноваційної діяльності, передбачені в програмах соціально-економічного розвитку країни і державних цільових програмах. Особливого занепокоєння викликає значне зменшення протягом останніх дев`яти років питомої ваги підприємств, які займалися інноваціями, з 18 до 12,8%.

У 1992 - 1998 рр. в інвестиційних процесах відбувалися негативні явища - скорочення капіталовкладень в більшості секторів реальної економіки, відтік капіталу за кордон.

У 1999 - 2000 рр.. ситуація стала поліпшуватися. Інвестиційне пожвавлення останніх років пов'язано переважно з використанням власних ресурсів підприємств реального сектора. Протягом 90-х років саме кошти підприємств були основним джерелом інвестицій в основний капітал. У короткостроковій і середньостроковій перспективі власні ресурси підприємств будуть як і раніше виступати головним джерелом інвестицій реального сектора, однак їх явно недостатньо для покриття масштабних інвестиційних потреб національної макроекономіки. З 2008 року відбувається спад інвестицій в основний капітал в Україні. Негативним є незначна частка вкладень в сільське господарство, так в 2009 році було вкладено в сільське господарство лише 6,2% від загальних інвестицій в основний капітал.

Об'єктивними обмеженнями інвестиційного розвитку країни на даному етапі виступають: дефіцит внутрішніх ресурсів для інвестиційної реконструкції підприємств; високе боргове навантаження на економіку, внаслідок чого значна частина ресурсів вимушено буде вилучатися з виробництва і спрямовуватися на обслуговування зовнішніх боргів; "зв'язування" інвестиційних ресурсів завданнями підтримки безпечного функціонування технічних систем і захистом економіки від серйозних техногенних, екологічних катастроф та масових аварій, що буде обмежувати можливості руху капіталу у високотехнологічні сфери виробництва.

За роки кризи обсяг інвестицій в основний капітал скоротився, активне залучення українського і іноземного капіталу в реальний сектор стає одним із пріоритетних завдань економічної політики України, від вирішення якої залежить майбутнє української економіки [1].

Через обмеженість бюджетних коштів прямі інвестиції держави здатні забезпечити умови реконструкції економіки тільки на певних напрямах. Інвестиційно-активна стратегія, орієнтована на модернізацію і диференціацію української економіки, пов'язана з основними потенційними джерелами необхідного зростання інвестицій, створенням умов для скорочення відтоку українського капіталу і збільшення обсягу прямих іноземних інвестицій.

У період з 1992 по 2005 роки діловий клімат залишався незадовільним. Основними проблемами на той момент були: невизначеність прав власності, особливо прав власності на землю; невиправдано велика кількість ліцензованих видів діяльності; висока інфляція.

Разом з тим у сфері ділової активності відбувалося впровадження принципів корпоративного управління та формування кодексів корпоративної поведінки. Робилися кроки для створення умов підвищення прозорості дій бізнесу, які зачіпають соціальні та екологічні питання [2].

Зараз в економіці України склалися більш сприятливі тенденції, які визначають загальну передбачуваність ситуації на найближчі роки. Це, насамперед: відносна макроекономічна стабільність та передбачуваність; поліпшення податкового законодавства, поступове зниження податкового тягаря; недопущення погіршення умов для інвесторів; становлення цивілізованих форм земельних відносин та обороту земель.

Основна мета структурних змін в економіці полягає в ліквідації обмежень для розвитку секторів української економіки, потенційно конкурентоспроможних як на внутрішньому, так і на світовому ринках. Реалізації конкурентних переваг цих секторів перешкоджають недосконалість і нерозвиненість ринкових механізмів та інститутів, а також несприятливі для модернізації виробничої бази та підвищення ефективності стартові умови, що склалися на сьогодні в цих секторах. У таких умовах першочерговими завданнями структурної диференціації макроекономіки, в тому числі і сільського господарства, стають: підвищення інноваційної активності і стимулювання випереджаючого розвитку високотехнологічного сектора економіки; припинення прямого і непрямого субсидування збиткових підприємств; стимулювання процесів реструктуризації і реформування підприємств, підвищення їх ефективності, сприяння процесам інтеграції і утворення великих конкурентоспроможних компаній при збереженні конкуренції на ринках і всілякому сприянні розвитку малого та середнього бізнесу; підвищення ефективності діяльності інфраструктурних монополій шляхом забезпечення більшої інформаційної прозорості та посилення контролю за їх витратами, організаційного поділу природно-монопольних і немонопольних сегментів, формування конкурентного середовища в немонопольних сегментах, забезпечення рівного доступу до інфраструктури; посилення в процесі реструктуризації природних монополій антимонопольного контролю на залізничному транспорті, в галузі зв'язку, паливно-енергетичному комплексі, цивільної авіації; забезпечення взаємопов'язаного тарифного регулювання на послуги суб'єктів природних монополій; реалізація цільових програм розвитку інфраструктури транспорту, зв'язку та телекомунікацій, ефективного ресурсоспоживання і охорони навколишнього середовища; формування конкурентного середовища, створення рівних і передбачуваних умов економічної діяльності в Україні, як в масштабі всієї економіки, так і на конкретних галузевих ринках.

У середньостроковій перспективі намічено реформування систем стандартизації та сертифікації, спрямоване на заміну зайвого адміністративного контролю з посиленням відповідальності виробників продукції. Стандарти будуть орієнтовані на сучасні вимоги науки і технології при обліку всіх вимог міжнародних стандартів (насамперед ISO 14001 та його похідних).

Планується спростити доступ до інформації про стандарти і проекти стандартів, що дозволить зробити систему стандартизації більш "прозорою" для українських і зарубіжних підприємців і споживачів, істотно скоротити зону обов'язкової сертифікації, застосовувати декларації виробників і добровільну сертифікацію [3].

Структурні зміни в економіці в довгостроковій перспективі забезпечать якість та безпеку товарів, робіт і послуг на споживчому ринку, ефективне функціонування сільськогосподарських організацій. При розробці концепції і стратегії переходу України на шлях сталого розвитку, а також розробки стратегій, планів і програм у галузі соціально-економічного розвитку, охорони навколишнього середовища та конкретних проектів на всіх рівнях накопичувався певний досвід. Визначеного підвищення потенціалу у сфері сталого розвитку сприяли міжнародні програми (зокрема, Світового Банку, Програми ООН з навколишнього середовища, Програми ООН з розвитку та ін), які розповсюджують нові підходи у сфері екологічної політики. Проте в цілому ці процеси не носили цілеспрямованого систематичного характеру і не завжди стимулювали вирішення екологічних, економічних і соціальних проблем в їх взаємозв'язку. Україна володіє значним потенціалом для сталого розвитку. Величезний інтелектуальний капітал, фундаментальна і прикладна наука, конкурентоспроможні технології, створені основи ринкових інститутів, великі природні ресурси, основні елементи виробничої та комунікаційної інфраструктури - всі ці фактори створюють передумови для економічного і соціального оновлення країни. Завдання полягає в тому, щоб прискорити цей процес, надати йому стійкий характер, зробити його соціально обумовленим і екологічно орієнтованим [4].

У середньостроковій перспективі необхідно досягнути скорочення розриву між Україною і розвиненими країнами, а в довгостроковій перспективі - забезпечення і зміцнення позиції України як однієї з країн, активних учасників і лідерів світового процесу сталого розвитку.

Стратегічними пріоритетами розвитку економіки України є формування умов та ефективних економічних механізмів, що дозволяють забезпечити досягнення наступних базових цілей суспільства: гідного життя і вільного розвитку людини; гармонійних соціальних відносин; стійкої динаміки розвитку; забезпечення національної безпеки.

Метою стратегії соціально-економічного розвитку України є послідовне підвищення рівня життя населення на основі самореалізації кожного громадянина, зниження соціальної нерівності, збереження незалежності і культурних цінностей України, затвердження економічної і політичної ролі країни [6].

Обрана стратегія передбачає ефективне виконання ключових функцій держави: формування та забезпечення реалізації норм і правил поведінки економічних агентів; підтримання макроекономічної і структурної рівноваги в тій частині, в якій ринковий механізм виявляється не в змозі це зробити, створення сприятливих соціальних умов функціонування економіки, забезпечення економічної безпеки та ефективне реагування на виклики та фактори нестабільності [5].

Основними методами управління макроекономіки, в тому числі і сільського господарства, стануть:

- розвиток ринкових механізмів перерозподілу господарських ресурсів на користь високо конкурентних галузей і секторів, які визначають загальну конкурентоспроможність української економіки; зняття адміністративних, соціальних та інших бар'єрів для цього перерозподілу;

- створення економічних, організаційних і правових механізмів прискореного розвитку інвестиційного та інноваційного потенціалу української економіки і концентрації його на ключових напрямах економічного розвитку;

- концентрація ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку, в тому числі за допомогою механізмів цільового програмування;

- реструктуризація неконкурентоспроможних секторів за державної підтримки, вирішення супутніх соціальних і структурних проблем;

- підтримка експорту українських товарів і послуг, у тому числі екологічних та інформаційних.

При цьому фундаментальними принципами проведення структурної диференціації, в тому числі і сільського господарства, є: системоутворююче значення конкурентного ринку як головного регулятора економічного розвитку; максимальне використання потенціалу приватного підприємництва; оптимізація державного втручання в економіку.

Структурну перебудову і диференціацію макроекономіки в найближчому майбутньому доцільно реалізовувати в рамках наступних напрямків підвищення конкурентоспроможності та інноваційної відкритості української економіки. Перший напрямок - розвиток високотехнологічних наукомістких галузей і виробництв. Його реалізація передбачає, передусім, сприяння розвитку ринків цієї продукції, захист інтелектуальної власності, стимулювання зв'язку інвестицій з науково-дослідними і дослідно-конструкторськими розробками. Другий напрямок - розвиток конкурентоспроможних виробництв споживчих і інвестиційних товарів, заснований на використанні наявних конкурентних переваг вітчизняних товаровиробників, проведенні раціональної політики державних закупівель на конкурсній основі, наданні сприяння в просуванні українських товарів на зовнішні ринки. Третій напрямок - забезпечення стабільного розвитку енерго-сировинних виробництв з метою задоволення потреб внутрішнього ринку і припливу валютних ресурсів при збереженні навколишнього середовища [8].

Серед механізмів структурної диференціації макроекономіки та сільського господарства важливу роль мають відігравати програмно-цільові методи. Формування державних цільових програм буде здійснюватися на основі наступних принципів: безумовний відхід від галузевого підходу до інтегрованої побудови державних цільових програм, з урахуванням соціальних і екологічних чинників; в частині науково-технічних програм - забезпечення безперервності циклу "наукові дослідження - дослідно-конструкторські розробки-технології - виробництво - ринкова реалізація"; гнучкість у визначенні програмних заходів, відбір об'єктів фінансування на основі комплексу науково-технічних, економічних, виробничих, екологічних та інших критеріїв; поєднання бюджетного і позабюджетного фінансування (бюджетні асигнування відіграють роль "каталізатора" для залучення коштів підприємств та недержавних фінансових структур); орієнтація на конструктивну взаємодію держави, приватного бізнесу, некомерційних та громадських організацій, засноване на поєднанні економічних інтересів і взаємних зобов'язань; вивільнення підприємницької ініціативи та підвищення відповідальності людей за рівень свого матеріального добробуту - найважливіші складові процесу переходу до сталого розвитку. Основні пріоритети політики в цій галузі - захист прав власності, розвиток і вирівнювання умов конкуренції; дебюрократизація економіки; стабільність макроекономічної політики; подальше зниження податкового тягаря.

Сучасне економічне зростання висуває дуже високі вимоги до "людського фактору". Тому нарощування інвестицій в людський капітал - освіту і здоров'я громадян, науку і культуру - необхідна складова частина соціально-економічної диференціації, акцентованої на вивільнення підприємницької ініціативи [7].

Висновки

В змінених умовах реальної економічної свободи і відповідальності Україна зуміє протистояти посиленню глобальної конкуренції та забезпечить безперервний інноваційний прогрес, необхідний для підвищення ефективності та мобільності виробництва, поліпшення якості товарів і послуг, створення та освоєння нових товарних ринків, поновлення організаційних форм підприємництва з метою сталого розвитку за такими пріоритетними напрямами: захист прав на інтелектуальну власність - законодавчий захист виключних прав на результат творчої діяльності буде забезпечуватися за допомогою розвитку систем патентної охорони (реєстрації) товарних знаків, винаходів, знаків обслуговування, корисних моделей і промислових зразків, правового захисту авторських і суміжних прав; особливу увагу буде приділено захисту від недобросовісної конкуренції, підробок та обмеження інших прав, що відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях; забезпечення прав громадян на сприятливе навколишнє середовище через ефективні економічні та правові механізми управління відносинами в сфері природокористування;

У сфері природо-ресурсних відносин продовжиться вдосконалення правових механізмів на принципах платності природокористування та перерозподілу податкового навантаження з кінцевої продукції на споживані природні ресурси.

Література

1. Бєляєв О.О. Держава і перехідна економіка: механізм взаємодії / Бєляєв О. О., Бебело А.С., Комяков О.М. - К.: КНЕУ, 2003. - 190 с.

2. Бородіна О.М. Коригування політики державної підтримки сільського господарства України / О.М. Бородіна, О.М. Могильний //Економіка АПК. - 2007. - №6. - С. 55 - 61.

3. Валентинов В.Л. Регулювання міжгалузевих відносин в системі аграрної політики / В.Л. Валентинов; Ін-т аграр. економіки УААН. - К., 2003. - 330 с. - Бібліогр.: с. 321-330.

4. Геєць В.М. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / [Геєць В.М., Александрова В.П., Артьомова Т.І. та ін.] - К.: Інститут економічного прогнозування НАН України; Фенікс, 2003. - 1008 с.

5. Дем'яненко С.І. До питання про стратегію розвитку аграрної полі-тики України / Дем'яненко С. I. //Економіка України. - 2004. - № 8. - C. 72-79.

6. Інституціонально-інформаційна економіка: підручник / А.А. Чухно, П.М. Леоненко, П. І. Юхименко. - К.: Знання, 2010. - 687 с.

7. Кириленко І..Г. Аграрна реформа в Україні: надбання, проблеми // І.Г.Кириленко/ Економіка АПК. - 2005. - №5. - С. 8-14.

8. Концепції інституціональної економічної теорії в управлінні розвитком соціально-економічних систем: Моногр. / М.А. Йохна, В.В. Стандник, П.Г. Іжевський, О.В. Замазій, В.Л. Карпенко. - Хмельниц., 2007. - 314 с.

Размещено на Allbest.ru