Сучасний стан забезпеченості та рівня використання земельних ресурсів в особистих селянських господарствах

Постановка проблеми. Аграрна та земельна реформи, що проводяться в Україні, зумовили розвиток різних форм власності, різноманіття землекористувань і землеволодінь. Крім того, у ході аграрних та земельних трансформацій відбулися докорінні зміни у структурі сільського господарства: концентрація сільськогосподарського виробництва відбувалась переважно в індивідуальному секторі. Особисті селянські господарства (далі ОСГ) стали тією ключовою ланкою, яка пом'якшила можливі катастрофічні наслідки глибокої економічної кризи пострадянської колгоспно-радгоспної системи. Нині вони значною мірою гарантують продовольчу безпеку держави, стабільну зайнятість і грошові доходи сільського населення. Враховуючи вище викладене, виникає об'єктивна потреба в оцінці сучасного стану, якості й ефективності використання земельних ресурсів власниками ОСГ.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У вітчизняній економічній науці проблемам формування та удосконалення земельних відносин, регулювання ринкового обігу земель та управління земельними ресурсами присвячені наукові праці таких відомих вчених, як І. Баланюк [3], В. Будзяк, П. Гайдуцький [1], А. Даниленко, П. Канінський, В. Месель-Веселяк [9], П. Саблук [і], А. Третяк [11], М. Федоров, М. Хвесик, В. Юрчишин та ін. Дослідженню соціально- економічних аспектів розвитку ОСГ присвячені наукові праці О. Бородіної [4; 10], В. Дієсперова, Т. Зінчук [5], Ю. Лупенка [1; 9], М. Маліка, О. Могильного, Л. Молдаван, О. Онищенка, І. Прокопи [4; 10], В. Рябоконя, О. Шпичака, К. Якуби та ін. вчених. Проте, в аграрній економічній науці залишаються недостатньо розробленими питання створення дієвого механізму реформування земельних відносин з урахуванням вимог соціально спрямованого агропромислового виробництва, створення сприятливого інституціонального середовища для розвитку всіх організаційно-правових форм сільськогосподарського землекористування, зокрема ОСГ.

Особисті селянські господарства відіграють важливу роль у розвитку аграрного сектора України з огляду на необхідність посилення багатофункціональної ролі сільського господарства та європейську інтеграцію. Сільські домогосподарства здійснюють свою діяльність відповідно до положень Земельного кодексу України та Закону України «Про особисте селянське господарство», який зазначає, що ОСГ - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використання майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму [6].

Органи державної статистики ж використовують категорію «господарства населення», до яких відносять домогосподарства, що здійснюють сільськогосподарську діяльність як з метою самозабезпечення продуктами харчування, так і з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції. До цієї категорії віднесені також фізичні особи-підприємці, які провадять свою діяльність у галузі сільського господарства [8, с. 87].

Тобто категорія «господарства населення» об'єднує всіх тих виробників сільськогосподарської продукції, які не мають статусу юридичної особи. Ними є: особисті селянські господарства; громадяни, що займаються сільськогосподарською діяльністю на землях, виділених для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, ділянок колективного й індивідуального садівництва та городництва, дачних ділянках; фізичні особи-підприємці, які провадять свою діяльність у галузі сільського господарства. Досліджуючи передумови та результати аграрної реформи в Україні, Гайдуцький П., Саблук П., Лупенко Ю. та інші зазначають, що особисті селянські господарства - важлива форма господарювання, найбільш пристосована до умов ринку та стійка проти загальної кризи [1, с. 179]. Геєць В., Юрчишин В., Бородіна О., Прокопа І., розкриваючи прояви і причини різновекторності аграрного та сільського розвитку в Україні, відмічають, що ринковий обіг сільськогосподарських земель з використанням механізмів оренди забезпечує консолідацію великих масивів землі для організації інтенсивного сільськогосподарського виробництва та підвищення його ефективності. Водночас, відомі вчені наголошують, що надмірна концентрація землекористування (у тому числі транснаціональними корпораціями, які проявляють агресивність на вітчизняному ринку оренди землі) створює загрози здійсненню державного контролю над певними територіями та спричиняє посилення їх знелюднення. Це, у свою чергу, провокує зростання соціальної напруженості у суспільстві через обезземелення селян. Монополізація прав оренди землі великими землекористувачами утримує орендну плату на низькому рівні, обмежує можливості орендодавачів і звужує доступ невеликих сільськогосподарських підприємств, фермерських і особистих селянських господарств до ринку землі та її оренди населення [4, с. 5-6]. Справедливо зауважує Зінчук Т., що здійснений у результаті аграрних трансформацій розподіл землі та майна призвів, з одного боку, до створення великих агрохолдингових структур, а з іншого - до значної деконцентрації земель, які використовуються окремими господарствами, що, у свою чергу, зумовило формування багатомільйонного сектора сільських парцелянських домогосподарств з низьким рівнем товарності [5, с. 258-259]. Незважаючи на велику кількість і різноплановість проведених досліджень, окремі питання, пов'язані з подальшим розвитком земельних відносин в особистих селянських господарствах в умовах ринкових трансформацій на регіональному рівні залишаються недостатньо вивченими, що й обумовило вибір напряму дослідження.

Постановка завдання. Оскільки розробка теоретичних і практичних положень щодо підвищення ефективності використання земельних ресурсів з врахуванням регіональних особливостей та соціально-економічних механізмів ефективної реалізації власниками ОСГ прав власності на землі сільськогосподарського призначення не розкриті повною мірою в більшості наукових праць, це стало підставою для вибору теми дослідження. Метою даної статті є оцінка сучасного стану забезпеченості та ефективності використання земельних угідь в особистих селянських господарствах Волинської області.

Виклад основного матеріалу дослідження. Головним результатом проведення земельної реформи у Волинській області стали структурні зміни у розподілі земель як за формами власності та господарювання, так і за кількістю землевласників і землекористувачів.

Господарства населення та аграрні формування виступають нині основними землекористувачами, у їх власності та користуванні знаходиться 79,0 % сільськогосподарських угідь.

В цілому, земельний фонд області становить станом на 1.01.2014 р. 2014,4 тис. га і найбільша його частка припадає на землі сільськогосподарського призначення. На кінець 2013 р. сільськогосподарські угіддя займали 1048,7 тис. га, або 52,1 % земельних площ, з яких 673,2 тис. га (64,2%) - орні землі (табл. 1).

Таблиця 1 Площа сільськогосподарських угідь за категоріями землевласників і землекористувачів Волинської області, тис. Га