Перспективи розвитку фермерства в Україні

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У зарубіжних країнах з розвиненими типами аграрних підприємницьких відносин увага вчених більшою мірою зосереджена на питаннях ефективного управлінського впливу на фермерські господарства державних та суспільних інститутів. Ці питання, зокрема, досліджують А. Метьюз [1], А. Лорант [2], Л. Руоксі [3], С. Давидова і К. Томсон [4] й ін.

Умови ефективного функціонування та розвитку фермерства в Україні досліджують В. Гарбар [8], Ю. Лупенко і М. Малік [11], М. Кісіль [16] й ін.

Особливості державного регулювання фермерства розкрито у публікаціях В. Довженко [9], А. Олішевської [12], Т. Яворської [15], Л. Суліменко та О. Нечипорука [14] й ін.

У дослідженнях учених узагальнено світовий досвід і практику становлення фермерства, виявлено особливості його розвитку в умовах ринкових перетворень. Разом із тим проблеми становлення підприємництва у фермерських господарствах України вимагають додаткових досліджень, пов'язаних із пропозиціями щодо прискорення переходу фермерських господарств на інвестиційно-інноваційний шлях розвитку.

Мета статті - проаналізувати сучасний стан та виявити проблеми функціонування фермерських господарств в Україні для визначення пріоритетних напрямів подальшого розвитку.

Джерело: Складено автором на основі даних Державної служби статистики України [13].

сільськогосподарський фермерський кооперація

Проте більшість їх малоземельні - 56,3% мають земельний наділ, що не перевищує 50 га, і лише 4,7% - понад 500 га [13]. З 2012 року намітилася тенденція до зниження кількості сільськогосподарської техніки фермерських господарств, що підтверджує про погіршення матеріального забезпечення виробництва. На одне господарство припадає в середньому 0,75 трактора, 0,24 комбайна та 0,35 вантажного автомобіля, що звичайно недостатньо для обробітку сільськогосподарських угідь.

Результативність діяльності фермерських господарств України показана у таблиці 2..

Таблиця 2. Ефективність виробництва та результати діяльності фермерських господарств України

Валова продукція фермерських господарств щорічно зростає. У структурі виробництва переважає продукція рослинництва і його частка підвищується. Зростає також частка фермерства у структурі сільськогосподарського виробництва України (з 6,1% у 2010 році до 7,6% у 2014-му). У 2014 році серед основних культур, що вирощуються фермерами, переважали соняшник (19,3% виробленого в Україні), картопля (18,2%), соя (15,7%) та зернові (зокрема, просо - 20,6%, гречка - 19,2, ячмінь - 16,8, пшениця - 14,3%) [13]. Вища врожайність у господарствах з більшими обсягами валового збору.

Поголів'я худоби і птиці у фермерських господарствах до 2014 року постійно зростало, спостерігається скорочення поголів'я, хоча частка цих господарств у вирощуванні певних видів тварин залишається сталою.

За аналізований період щорічно позитивну динаміку мала виручка фермерських господарств, хоча прибуток не має стійкої тенденції: у 2013 році порівняно із 2012-м він знизився на 27%.

Рівень рентабельності у 2014 році хоча й зріс порівняно з 2013-м, проте є нижчим, ніж у 2010 році.

Вищими є показники рентабельності рослинництва (31,5% у 2014 р.). Рентабельність тваринництва хоча й низька, проте має постійну тенденцію до зростання за останні три роки.

Важливою умовою розвитку фермерства є державна підтримка (табл. 3).

Таблиця 3. Державна підтримка фермерських господарств, млн грн

Джерело: Складено автором на основі даних Державної служби статистики України [13].

Наведені дані відображають щорічне зростання як загальних обсягів державної підтримки фермерських господарств, так і з розрахунку на одне господарство, хоча її абсолютні розміри не відповідають потребам ефективного розвитку фермерства. У структурі державної підтримки пряма фінансова підтримка у 2014 році становила 2,8%. Цей показник знизився порівняно з попередніми роками (20,8% у 2010 році, 7 - у 2012-му, 5,4% - у 2013 році). Переважна частина державної підтримки здійснюється за рахунок відшкодування податку на додану вартість.

Найбільший обсяг державної підтримки припадав на господарства із середньою площею 315,6 га (24,0%) і 288,4 га (28,2%). Більшість фермерських господарств (93,3%) із середньою площею сільськогосподарських угідь 68,1 га майже не одержували державної підтримки [15, с. 251]. Таким чином, переважну частину бюджетної підтримки мають більші за розміром фермерські господарства.

Основними факторами, що негативно впливають на розвиток фермерства в Україні, є:

- труднощі зі збутом продукції через падіння платоспроможного попиту населення, монополізм заготівельних і торговельних організацій, нестачу власного вантажного транспорту, нерозвиненість кооперації та ін.;

- складна система оподаткування: незважаючи на наявність пільг і спеціальних режимів, розмір податків та обов'язкових платежів є непомірно високим, а система оподаткування й звітності досить громіздкою і складною. Це зумовлює вилучення у фермерів значної частини оборотних коштів, робочого часу, збільшує собівартість продукції та штовхає їх на приховування доходу [11];

- неврегульованість земельних відносин, що пов'язано зі складністю оформлення власності на землю. Станом на 2013 рік 11,7% фермерських господарств були безземельними [13]. Іншим - важко залучити додаткові землі, а тому вони не можуть розширити своє господарство. У результаті не працює найважливіший ринковий механізм - земельно-іпотечне кредитування;

- скорочення бюджетного фінансування. Обсяги підтримки фермерських господарств із боку держави низькі порівняно з їхнім внеском у забезпечення країни продовольством, а фермери погано поінформовані про державну підтримку, дуже складні процедури її оформлення;

- випереджальне зростання цін на продукцію промисловості й послуги, що загострює проблему «ножиць цін»;

- кредитно-фінансова політика щодо фермерських господарств є безсистемною, не має чіткої структури і не реалізує своєї прямої мети - забезпечення фермерства кредитними ресурсами для відновлення й розширення виробництва. Держава не забезпечує меншу процентну ставку сільськогосподарського кредиту. За даними НБУ, середньорічні ставки для нових кредитів сільського господарства у 2015 році становили 21,2% у національній валюті [7]. З огляду на рентабельність діяльності фермерських господарств така ставка є надто високою. До того ж складною є сама процедура одержання кредитів. Як наслідок - нестача обігових коштів, недостатня оснащеність матеріально-технічними ресурсами, добривами, насіннєвим матеріалом і т.д.;

- повільний та нерівномірний розвиток кооперації, що стримується як об'єктивними причинами - відсутністю пільг і недофінансуванням державної цільової програми розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, так і суб'єктивними - нерозумінням сутності кооперації, неналагодженістю механізму взаємодії учасників кооперації, відсутністю мотивації фермерських господарств для роботи в єдиній маркетинговій мережі руху продукції та інші причини [14, с. 51];

- у соціальній сфері на фермерство впливає протиріччя якості й темпів розвитку міста і села, нижчі доходи, нерозвиненість інфраструктури;

- загострення екологічних проблем. Зростає руйнування та деградація ґрунтів унаслідок використання застарілих агротехнологій, недотримання сівозміни. Впливу ерозії зазнає 57,5% земель. Нині більше 40% орних земель України потребують проведення хімічної меліорації [12, с. 63].

Наведені фактори знижують потенціал розвитку нових фермерських господарств і зумовлюють необхідність посилення державного регулювання агросфери.

Досвід організації ефективного управління АПК розвинутих країн показує, що разом з розвитком ринкових відносин видозмінюються форми державного управління, переходячи від суто адміністративних функцій до соціального менеджменту, що орієнтований на задоволення потреб безпосередніх виробників у послугах щодо поширення передових технологій, професійної підготовки та інформаційно-консультаційного обслуговування [2; 3]. Держава забезпечує функціонування й підтримку регулятивних механізмів, ґрунтуючись на вивченні суспільної потреби в них та передає частину своїх управлінських функцій громадським інститутам (асоціаціям, спілкам і т.д.).

Удосконалення регулювання й підтримки діяльності фермерських господарств в Україні повинно здійснюватися за такими стратегічними напрямами:

1. Основним напрямом удосконалення державного регулювання є посилення адресності обсягів державного фінансування і підтримки. Передусім адресність державної підтримки фермерства повинна бути посилена в регулювальних програмних документах аграрної політики та бюджетному процесі у визначенні призначень і одержувачів. Важливими елементами системи державної підтримки мають стати агролізинг, страхування ризиків та відшкодування процентної ставки за інвестиційними кредитами, без чого важко здійснити модернізацію матеріальної бази фермерських господарств.

2. Державне регулювання у сфері ціноутворення повинно спрямовуватися на усунення диспаритету цін на сільськогосподарську й промислову продукцію. Одним із механізмів може бути закупівля за узгодженими з фермерськими асоціаціями гарантованими цінами продукції фермерських господарств у регіональні продовольчі фонди і вплив економічними (податкові пільги чи пільговими умовами кредитування) й адміністративними (контроль над нормами виходу готової продукції) методами у підприємствах, що займаються придбанням і переробкою фермерської продукції.

3. Необхідна реформа системи оподаткування фермерських господарств у напрямі збереження спрощеної системи оподаткування та пільг по ПДВ.

4. Розвиток кредитно-фінансової системи децентралізацією, зростанням ролі місцевої влади й міжфермерського кооперування. Основну частину кредитно-фінансової інфраструктури необхідно формувати в регіонах. За певних умов може бути ефективним короткострокове кредитування фермерських господарств із засобів регіональних бюджетів за пільговою ставкою під заставу продукції з повним або частковим погашенням боргу поставками в продовольчий фонд за фіксованими цінами. Але найоптимальніший шлях - розвиток міжфермерської кредитної кооперації. Необхідно також передбачити кошти в державному бюджеті на здешевлення кредитів для сільгоспвиробників на придбання вітчизняної техніки та визначити відповідний механізм кредитної підтримки.

5. Удосконалення інформаційно-консультаційної підтримки: налагодити регіональні системи моніторингу соціально-економічного стану фермерства, вивчення громадської думки фермерів і сільського населення силами департаментів сільського господарства, асоціацій фермерських господарств та соціологічних служб. Тому для фермерів необхідні інформаційно-консультаційна допомога, розширення доступу їх до ринку наукових, освітніх, консультаційних послуг й інформації. Необхідним є розвиток інституту дорадництва на основі структури Асоціації фермерських господарств.

6. Поглиблення інтеграційних процесів і кооперування забезпечить високий рівень розв'язання проблем маркетингової діяльності та матеріально-технічного й технологічного забезпечення виробництва [4]. Створення постачальницьких або сервісних обслуговуючих кооперативів розширить умови для спільного придбання і використання складної, енергомісткої та дорогої техніки, закупівлі матеріальних ресурсів, проведення ремонту й обслуговування технічних засобів. Результатом таких дій буде забезпечення надійності каналів постачання ресурсів, зниження витрат і підвищення результативності господарської діяльності фермерських господарств [9, с. 45].

7. Соціальний напрям розвитку фермерських господарств полягає у підтримці місцевих ініціатив розвитку сільських територій та поліпшенні якості життя на селі; підтримці й популяризації малорозвинених напрямів агросфери (виробництво лікарських рослин, зелений туризм та інші) для активізації підприємництва серед сільського населення.

8. Посилення екологічної складової у діяльності фермерства можливе за рахунок виділення коштів на компенсацію заходів, що спрямовуються підприємствами на збереження й підвищення родючості ґрунтів і боротьбу з ерозійними процесами; охорона земель та раціональне використання сільськогосподарських угідь; стимулювання органічного виробництва.