Обслуговування сільськогосподарських машин

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

Неодмінною умовою успішної реалізації проблеми забезпечення населення України продовольством є прискорене переведення сільськогосподарського виробництва на індустріальну основу, широке впровадження нових моделей машин і завершення комплексної механізації рільництва, плодоовочівництва та виноградарства.

Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва реформованого аграрного сектора економіки України неможливе без сучасного матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських виробників усіх форм власності на землю і майно, що значною мірою впливає па динаміку соціально-економічного розвитку України.

Комплексна механізація сільськогосподарського виробництва - це система організації і ведення виробничих процесів, за якої всі операції при вирощуванні сільськогосподарських культур, збиранні врожаю, післязбиральному обробітку і закладанні його на зберігання викопуються машинами в певній послідовності.

У сучасному виробництві продукції рослинництва широко використовують машинні технології. Для конкретних умов господарювання можна використати декілька варіантів технологій. Однак не всі вони будуть однаково ефективними. Для вибору оптимального варіанта спеціаліст сільськогосподарського виробництва проводить техніко-економічний аналіз відповідності всіх технологій нормативним параметрам: як раціонально це робити па всіх стадіях виробництва, які ресурси і техніка для цього необхідні.

Залежно від наявності в господарстві засобів інтенсифікації виробництва (насіння, добрив, засобів хімічного захисту, машин, палива і т. п.) використовують екстенсивні, нормальні, інтенсивні і високоінтенсивні технології.

Нормальні технології забезпечують реалізацію біологічного потенціалу вирощуваних сортів більш ніж на 50%, інтенсивні -- на 65%, високоінтенсивні -- на 85%.

При складанні технології для конкретних умов господарювання використовують банк даних про базові технології виробництва зерна, картоплі, кормів, овочів, цукрових буряків, льоноволокна і льононасіння, включені в реєстр «Технології виробництва продукції рослинництва».

Прив'язка базових технологій до конкретних умов ландшафтів і господарств здійснюється за допомогою основних і додаткових технологічних адаптерів, що складаються з технологічних процесів і набору сільськогосподарської техніки для їх виконання. В адаптер включаються лише ті технологічні процеси, які впливають на об'єкт обробки.

Для реалізації технологій складають комплекс машин, що включає енергетичні, транспортні, навантажувальні, контрольно-управляючі та інформаційні машини. Будь-яка машина являє собою механічне обладнання, яке виконує роботу для перетворення енергії, матеріалів або інформації.

Сільськогосподарські машини належать до групи технологічних машин. У будь-якій машині є двигун, передаточний механізм і робочі органи, які безпосередньо діють на об'єкт обробки. Кожна машина виконує одну або декілька технологічних операцій, при яких проходять якісні зміни оброблюваного матеріалу -- його розмірів, стану, форми, фізичних і біологічних властивостей.

На відміну від промисловості, в сільському господарстві машини безпосередньо діють на об'єкти живої природи: рослини, насіння, ґрунт, заселений живими організмами різних видів.

При виконанні технологічних процесів машини повинні, по-перше, створювати найкращі умови для вирощування рослин, а, по-друге, не шкодити і не заважати їхньому розвитку. Тому при створенні нових машин або при їх придбанні враховують агропромислові, ґрунтово-кліматичні умови і строки робіт. Для успішного використання машин важливо також, щоб рослини були пристосовані до машинної технології їх вирощування. Цю вимогу враховують при виведенні і районуванні нових сортів сільськогосподарських культур.

За призначенням машини ділять на групи. Назва груп машин відповідають технологічним адаптерам, для яких вони призначені: машини для основного обробітку ґрунту, внесення добрив, передпосівного обробітку ґрунту, сівби, садіння та ін.

За ступенем рухомості при обробці матеріалу розрізняють мобільні, стаціонарні, пересувні та переносні машини.

Розрізняють причіпні, напівначіпні, начіпні, монтовані та самохідні мобільні машини. Машини перших чотирьох типів з'єднують з тракторами, утворюючи польові агрегати.

Причіпні машини обладнують колісним ходом, на якому вони знаходяться як в робочому, так і в транспортному і положенні.

Напівначіпні машини при транспортуванні опираються на трактор і власний колісний хід, начіпні -- повністю на начіпне обладнання трактора. Монтовані машини не мають єдиної рами. Ними складаються з окремих одиниць, які кріплять на трактор у різних місцях і з'єднують між собою. Ними керують за допомогою різних систем з кабіни трактора.

Самохідні машини оснащені двигуном, трансмісією, ходовою частиною, кабіною і робочими органами, змонтованими на загальній рамі. Вони характеризуються високою мобільністю і маневреністю. Самохідними, в основному, бувають збиральні машини.

Властивості машин кожної групи оцінюють за комплексом агротехнічних, енергетичних, технічних, маневрових і ергономічних показників, відображених у каталогах і рекламних матеріалах. Агротехнічні показники характеризують якість роботи, яку викопує машина.

Особливість сільського господарства виключає можливість виправити і переробити польові роботи, виконані неякісно, з порушенням агротехніки. Тому контроль якості виконаних машинами робіт -- важливе завдання і обов'язок спеціалістів сільського господарства і механізаторів. Розрізняють поточний і приймальний контроль. У першому випадку перевіряють відповідність технологічних регулювань умовам роботи для одержання найвищої продуктивності і високої якості операцій, що викопуються. В другому випадку перевіряють відповідність основних показників якості виконаної роботи агротехнічним вимогам, заданим параметрам і вимогам довкілля. агропромисловий культиватор генератор трактор

Енергетичні показники включать тяговий клас трактора, з яким агрегатують машину, силову дію машини па трактор, її тяговий опір, потужність двигуна самохідних машин, питомі затрати енергії па одиницю викопаної роботи, встановлену потужність електродвигунів стаціонарних машин та ін.

Економічні показник характеризують затрати праці па обслуговування машини та її продуктивність, тобто кількість роботи заданої якості, викопаної машиною за встановлений проміжок часу.

Технічні показники це ширина захвату, маса, габаритні розміри машини, колія, питомий тиск коліс па ґрунт, надійність та ін.

Маневрові показники - це робоча і транспортна швидкості, радіус повороту, час переводу машини із робочого стану в стан, необхідний для транспортування та ін.

Ергономічні показники визначать умови праці тракториста-машиніста і комфортність його робочого місця.

Соціально-економічне значення машин полягає в безперервному підвищенні продуктивності, якості продукції і покращенні умов праці. Використання машин уможливило впровадження найновіших технологій, збільшення врожайності і валового збору продукції рослинництва.

Процес створення машин складається з таких етапів: зародження ідеї, впровадження її в технічне завдання, розробка технічного проекту, виготовлення дослідних зразків, їх випробування, постановка на виробництво, масове виробництво, старіння, заміна. Заміна старої машини можлива лише за наявності нових ідей і наукових розробок.

Науково-технічний процес у механізації сільськогосподарського виробництва спрямований на зниження питомих затрат енергії, підвищення продуктивності, покращення показників якості виконуваної роботи і умов праці тракториста-машиніста, автоматизацію робочого процесу машин, зниження технологічного навантаження на природне середовище.

При розробці нової техніки використовують принцип доповнення або принцип заміни. У першому випадку виробничу машину вдосконалюють або модернізують без змін її робочого процесу. Продуктивність вдосконаленої машини збільшується в 1,3 рази, а модернізованої -- в 1,6 рази порівняно з виробничою. В другому випадку, використовуючи винаходи, розробляють нову або принципово нову машину, робочий процес якої відрізняється суттєвою новизною, а продуктивність збільшується вдвічі і більше.

Механізатори та фахівці повинні мати необхідні знання про сільськогосподарські машини, щоб вибирати економічно ефективні зразки техніки, складати з них комплекси для реалізації запланованих технологій і організовувати їх ефективне використання.

Сьогодні на полях державних, колективних і фермерських господарств можна побачити різноманітну вітчизняну і зарубіжну техніку. Тому механізатори повинні добре знати їх будову та принцип роботи, вміти своєчасно і кваліфіковано регулювати робочі органи, вузли і механізми машин, професійно виконувати агрегатування, налагодження, а також проводити діагностування та технічне обслуговування.



1. Агротехнічні вимоги при міжрядному обробітку

Якість міжрядного обробітку значною мірою залежить від фізико-механічних властивостей ґрунту, швидкості руху агрегату, стану рослин, вибору й розстановки робочих органів культиватора тощо.

Агротехнічні вимоги. Ґрунт в міжряддях треба обробляти на глибину, що відповідає агротехнічним вимогам культури.

Поверхня ґрунту в зоні обробітку має бути рівною, а оброблений шар дрібно грудочкуватим і розпушеним. Глибина борозенок у міжряддях допускається не більше 3 … 5 см.

Обробіток ґрунту потрібно проводити без перемішування нижніх шарів ґрунту з верхнім.

Ширина захисної зони повинна бути мінімальною, але такою, щоб не пошкоджувалися корені і наземні органи рослин під час обробітків.

При міжрядному обробітку в зоні проходу робочих органів культиватора бур'яни треба повністю підрізати.

Сухі й рідкі добрива потрібно вносити і загортати на глибину, встановлену агротехнічними вимогами.

При підгортанні ґрунт треба прикидати до рослин.

Показники якості. Якість виконання міжрядного обробітку оцінюють за такими показниками: строки обробітку; глибина та рівномірність; наявність гребенів і необроблених міжрядь; кришіння обробленого шару ґрунту; ступінь підрізання бур'янів в зоні обробітку; ступінь пошкодження культурних рослин.

Контроль якості міжрядного обробітку. Рівномірність глибини обробітку визначають одночасно з його проведенням. Для цього по всій ширині захвату культиватора в міжряддях видаляють розпушений і насипаний на захисні смуги ґрунт. На поверхню ґрунту перпендикулярно напрямкові руху агрегату накладають рейку і лінійкою визначають відстань від дна борозни до нижньої частини рейки (не менше трьох разів у кожному міжрядді). Якщо є металеві стержні з поділками, глибину обробітку визначають без попереднього видалення розпушеного ґрунту. Стержень заглиблюють у ґрунт до дна борозни так, щоб він упирався в необроблену частину ґрунту в рядках. Для більш точної оцінки рівномірності глибини культивації роблять не менше 25 … 30 вимірів на площі, що дорівнює змінному завданню механізатора.

У польових дослідах, де особливо потрібні точні порівняння, глибину культивації визначають за результатами профілювання. Для цього знімають профілі поверхні ґрунту до і після обробітку, а також профілі дна борозни вздовж і впоперек напрямку руху.

Рівномірність глибини обробітку визначають за відхиленням середньої глибини культивації від заданої, яка не повинна перевищувати ± 1 см. Для комплексної і більш точної оцінки рівномірності глибини обробітку використовують статистичний показник -- коефіцієнт вирівняності В і оцінюють виконання роботи за п'ятибальною. Якщо робочі органи культиватора під час обробітку йдуть на різній глибині, тоді глибину культивації визначають за кожним робочим органом. Потім обчислюють середню глибину руху робочого органу і її відхилення від заданої. Рівномірність глибини обробітку визначають за коефіцієнтом В, який розраховують за даними глибини ходу одного із робочих органів.

Бриластість, кришіння ґрунту і ступінь підрізання бур'янів у зоні проходу робочих органів культиватора визначають за методикою, викладеною в розділі "Контроль якості передпосівного обробітку ґрунту". Оцінюють ці показники за відповідними п'ятибальними шкалами.

Ступінь пошкодження культурних рослин культиватором значною мірою залежить від фази розвитку рослин, якості сівби, майстерності механізатора, швидкості руху агрегату тощо. Оцінюючи ступінь пошкодження рослин у початкових фазах їх розвитку, звичайно визначають кількість підрізаних і засипаних рослин, тоді як в більш пізні фази враховують також пошкодження їх вегетативних органів.

При оцінюванні ступеня пошкодження рослин після проходу агрегату виділяють два рядки, в яких на відповідній відстані підраховують загальну кількість рослин, кількість засипаних рослин і тих, що мають механічні пошкодження. При ширині міжрядь 30, 60, 45 см краще проводити підрахунок рослин на відрізках довжини рядків відповідно 14,3; 16,7; 22,2 м, оскільки кількість рослин на зазначених відрізках відповідатиме густоті стояння рослин на 1 га. Виразивши кількість пошкоджених рослин у відсотках до загальної їх кількості на обліковій довжині рядка, визначають пошкодженість рослин трактором чи культиватором, користуючись п'ятибальною шкалою:

Пошкоджено рослин, %		Оцінка, балів
Під час першого і другого обробітків	При наступних обробітках	Відмінно - 5
< 1	5	Добре - 4
1-3	5-10	Задовільно - 3
3-5	10-15	Незадовільно - 2
5-7	15-20	Дуже погано - 1
> 7	20

Для більш точного оцінювання ступеня пошкодження культурних рослин підрахунки треба проводити у 10 … 15 місцях на площі, яку механізатор має обробити за зміну.

Комплексну оцінку якості міжрядного обробітку визначають підсумовуванням балів по всіх показниках:

Показник	Максимальна оцінка, балів
Рівномірність глибини обробітку	5
Брилистість	5
Якість кришення ґрунту	5
Ступінь підрізання бур'янів	5
Ступінь пошкодження культурних рослин	5



2. Комплектування агрегату Т - 40 , КРН - 4,2

Культиватор призначений для міжрядної обробки посівів просапних культур з одночасним внесенням гранульованих мінеральних добрив.

Забезпечує якісне розпушування ґрунту в міжряддях на задану глибину зі знищенням бур'янів.

Культиватор КРН - 4,2 розроблений для обробки 6 - рядних посівів кукурудзи, соняшнику та інших культур, висіяних з міжряддям 70 см.

За заявками споживача культиватор комплектується підгортальниками, бороздоутвореними корпусами, захисними дисками.

Агрегатується з тракторами тягового класу Т-40.Наявність транспортного пристрою дозволяє переміщати по дорогах загального призначення з габаритом 2,5 м. Паралелограмна підвіска секцій робочих органів забезпечує копіювання рельєфу ґрунту. Шини атмосферного тиску опорно-приводних коліс і обрезинені катки культиватора забезпечують їх само очистку від налиплого ґрунту.

Передбачений варіант використання культиватора для суцільної культивації з лапами - бритвами , а також для підгортання . Сталеві утримувачі стійок лап витримують значні навантаження. Лапи зі сталі 65Г мають наплавлену кромку ріжучих країв сормайтом , що забезпечує їх самозаточеність і довговічність.

Норма висіву добрив встановлюється за допомогою механізмів передач з натяжними роликами. Обертання від опорно-приводних коліс через редуктор передається на вал туковисівного апарату .

У туковому бункері встановлені пластикові втулки, які перешкоджають безпідставного пробудженню мінеральних добрив.

Для видалення залишків мінеральних добрив в туковому бункері передбачений розвантажувальний люк.



Тип агрегату	навісний
Виробник, га/ч	4,2
Ширина захвату, м	4,2
Кількість обробляючих рядків, шт.	6
Ширина міжряддя, см	70
Норма висіву туків, кг/га	50-250
Ємність бункерів (сумарна), дм3	288
Робоча скорість, км/ч	5-10
Глибина обробітку, см	6-16
Габаритні розміри (в робочому положенні), мм	4875х2100х1700
Маса, кг	660±25
Потужність трактора, л.с.	от 65

Мал.1. Культиватор КРН - 4,2 міжрядного обробітку



3. Технічне обслуговування агрегату

Технічне обслуговування - це комплекс операцій або операція підтримання робото здатності або справності виробів при використанні за призначенням, очікуванні, зберіганні і транспортуванні.

Діагностування тракторів є однією із складових систем технічного обслуговування. На роботу трактора, його складових частин суттєво впливають умови експлуатації (грунтово -кліматичні, якість обслуговування, кваліфікація механізаторів). Від цього залежить інтенсивність спрацювання деталей, а значить і технічний стан трактора.

3.1 Щозмінне технічне обслуговування ( ЩТО)

Виконують на початку або у кінці зміни. Це дозволяє не тільки підтримувати робото здатний стан машин, а й оперативно одержувати інформацію про зовнішній стан їх складових частин.

До ЩТО тракторів входять: очищення трактора від пилу і бруду; перевірка відсутності підтікання палива, масла і електроліту і при необхідності його усунення, перевірка рівнів масла у піддоні картера двигуна, охолодної рідини у радіаторі, доливання до заданих рівнів; перевірка роботоздатності двигуна, рульового керування, системи освітлення і сигналізації, склоочисника і гальм. Протягом зміни допускається дозаправка двигуна маслом. Виконують ЩТО на місці стоянки трактора, при цьому практично не потрібно спеціальних засобів технічного обслуговування.

ТО-1 складається з операцій ЩТО і додатково з огляду (візуального) та миття трактора, перевірки і, в разі необхідності, регулювання натягу приводних пасів, тиску повітря в шинах, промивання касет і дефлектора мультициклонного повітроочисника, заміни масла у піддоні масляно-інерційного повітроочисника, зливання відстою з фільтра грубої очистки палива, масла у гальмових відсіках заднього моста та ЗКМ, конденсату з повітряних балонів, перевірки акумулятора, клем, наконечників проводів, вентиляційних отворів у пробках, доливання дистильованої води в акумулятори, перевірки рівня масла у складових частинах трактора (відповідно до таблиці та карти мащення) і в разі необхідності доливання до встановленого рівня, мащення складових частин трактора відповідно до таблиці та карти мащення.

ТО-2 включає операції ТО-1. Крім перевірки рівня масла у піддоні картера двигуна, миття касет мультициклонного повітроочисника, викопують додатково такі операції:

· перевіряють і, в разі необхідності, регулюють зазори між клапанами та коромислами, зчеплення основного двигуна, ЗКМ І привода вала відбору потужності (ВВП), муфти керування поворотом, гальмової системи колісних тракторів, гальма ЗКМ і карданної передачі, муфти переднього моста, осьовий зазор підшипника напрямних коліс, натяг гусениць, очищають отвори у пробках баків основного і пускового двигунів;

· перевіряють густину електроліту в акумуляторах і, в разі необхідності, підзаряджають батареї або замінюють їх зарядженими;

· очищають дренажні отвори генератора;

· замінюють масло і мастило у складових частинах трактора відповідно до таблиці мащення, очищають центрифугу, очищають і промивають повітроочисник;

· перевіряють зовнішні різьбові та інші з'єднання і при необхідності підтягують їх.

Після закінчення обслуговування трактора перевіряють герметичність з'єднання повітроочисника і впускних повітропроводів двигуна.

ТО-3 полягає у виконанні операцій ТО-2 і додатково: у перевірці і регулюванні форсунки та тиску початку впорскування й якості розпилювання палива, паливного насоса, між електродами свічки і контакту переривника магнето, зчеплення редуктора пускового двигуна, підшипників напрямних коліс або опорних котків гусеничних тракторів, осьового зміщення кареток підвіски, підшипників кінцевої передачі, зачеплення черв'ячної пари рульового механізму, гідропідсилювача рульового механізму, агрегатів гідросистеми, стоянкового гальма, підшипників проміжної опори карданної передачі, пневмосистеми.

3.2 Сезонне технічне обслуговування і обслуговування в особливих умовах експлуатації

При переході трактора до експлуатації в осінньо-зимових умовах включає: заправку системи охолодження рідиною, що не замерзає при низькій температурі; вмикання індивідуального підігрівника і встановлення утеплювальних чохлів; заміну масла літніх сортів на зимові згідно із таблицею мащення; відключення радіатора системи мащення двигуна; встановлення у положення З (зима) гвинта сезонного регулювання реле-регулятора; доведення до зимової норми (у районах із різко континентальним кліматом і з температурою взимку мінус 40 °С) щільності електроліту в акумуляторах; перевірку роботоздатності засобів пуску двигуна.

Для експлуатації у весняно-літніх умовах слід зняти з трактора утеплювальні чохли; включити радіатор системи мащення двигуна; відключити від системи охолодження індивідуальний обігрівник; встановити гвинт сезонного регулювання реле-регулятора у положення Л (літо); довести щільність електроліту в батареях акумулятора до літньої норми (у районах з різко континентальним кліматом); при необхідності видалити накип із системи охолодження, до заправити систему живлення двигуна паливом літнього сорту. При використанні трактора в південній кліматичній зоні допускається виключити з переліку робіт операції СТО. Якщо трактор працює у специфічних, відмінних від звичайних умов експлуатації, необхідно додатково виконувати ряд операцій технічного обслуговування. Так, при технічному обслуговуванні трактора під час роботи на піщаних ґрунтах або в умовах пустель, потрібно: заправляти дизель маслом і паливом закритим способом; заміняти через кожних три зміни масло у піддоні повітроочисника, центральну трубу повітроочисника перевіряти і при потребі очищати під час кожного ТО-1; доливати через кожних три зміни дистильовану воду в акумулятори; при ТО-1 перевіряти якість масла у двигуні і натяг гусениць, при потребі замінити масло і відрегулювати натяг гусениць; промити при ТО-2 пробку бака для палива.

В умовах низьких температур необхідно: при температурі навколишнього середовища нижче -- ЗО °С застосовувати дизельне арктичне паливо і спеціальні сорти масла і мастил, рекомендованих підприємствами-виготівниками; у кінці зміни повністю заправляти паливом баки, злизати конденсат з повітряних балонів пневматичної системи, систему охолодження двигуна заправляти рідиною, що не замерзає при низьких температурах повітря. При технічному обслуговуванні трактора, що працює па кам'янистих ґрунтах, необхідно: щозмінно (візуально) перевіряти відсутність пошкодження ходової системи і захисних пристроїв трактора, а також кріплення зливних пробок картерів двигуна, заднього і переднього мостів, бортових редукторів, ведучих коліс. Для роботи трактора в умовах високогір'я необхідно змінити циклову подачу палива і подачу насоса системи живлення двигуна відповідно до середньої висоти розміщення трактора над рівнем моря.

Під час технічної обслуговування трактора, що працює на болотистих ґрунтах, необхідно щозмінно перевіряти і при потребі очищати від бруду зовнішню поверхню системи охолодження і мащення: при роботі у лісі очищати трактор від залишків рослинності; після долання водних перешкод або заболочених ділянок перевіряти наявність води в агрегатах силової передачі і ходової системи, а в разі виявлення у відстої води -- замінити масло. Всі виявлені під час ТО несправності слід усунути.



4. Регуліровка культиватора на глибину 10 см. обробітку ґрунту

Для підготовки культиватора до роботи необхідно: - оглянути культиватор і перевірити наявність, технічний стан та кріплення усіх робочих і допоміжних органів; - підібрати робочі органи у відповідності до умов заданого варіанту; - встановити раму культиватора в горизонтальній площині; - встановити робочі органи на задану глибину 10 см обробітку ґрунту; - встановити борони на культиватор.

Огляд культиватора і перевірка наявності, технічний стан та кріплення усіх робочих і допоміжних органів. Перевірити кріплення і стан начіпки або причепа, головних кронштейнів секцій, механізму регулювання глибини руху робочих органів, грядилів, борін, тримачів робочих органів. Гайки або головки болтів, якими закріплені робочі та допоміжні органи культиватора повинні бути надійно зафіксовані шайбами, шплінтами або контргайками від самовідкручування.

Кріплення деталей без фіксування не допускається. Зуби борін повинні бути перпендикулярні планкам і закріплені гайками з контргайками. Тяги начіпки повинні мати однакову довжину. Різальні крайки робочих органів повинні мати товщину не більше 0,3…0,5 мм, а леза і стояки лап прямолінійні. Підбирання робочих органів у відповідності до умов. Робочі органи культиватора вибираються в залежності від виду, мети та завдання обробітку ґрунту.

Обробіток ґрунту весною або після оранки передбачає - завдання - розробити грудки, вирівняти поле - вибирають пружинні або долотовидні лапи і середні борони. Обробіток ґрунту перед посівом передбачає - завдання - створити ложе для насіння, розпушити ґрунт та знищити бур'яни - використовуються стрілчасті універсальні лапи.

На випадок, коли вибрані стрілчасті лапи, у першому ряду встановлюються лапи шириною захвату - 270 мм, а у другому - 330 мм. При великій кількості бур'янів, для забезпечення перекриття лап, в попередньому і задньому рядах ставлять лапи з шириною захвату 330 мм. Встановлення рами культиватора в горизонтальній площині. Положення рами культиватора відносно поверхні ґрунту визначає положення робочих органів. Культиватор начіпний повинен бути з'єднаним з трактором. На причіпному культиваторі під причіп встановлюється брусок такою висотою, щоб гряділі і рама культиватора були паралельні поверхні ґрунту.

Положення начіпки і рами культиватора регулюється зміною довжини розкосів начіпного обладнання трактора, у причіпного культиватора - гвинтами.

Встановлення робочих органів культиватора на задану глибину 10см. обробітку ґрунту. Для встановлення робочих органів на задану глибину обробітку ґрунту необхідно виконати послідовно слідуючи дії. Під опорні колеса культиватора встановити бруски, висота яких менша заданої глибини на 2…3 см. При цьому голівки штанг повинні бути на одній відстані від вкладишів або торкатися їх. Якщо яка-небудь лапа не торкається опірної поверхні або голівки штанг виступають за вкладиші, то треба відпустити контргайки і гвинти, встановити лапи «правильно». Положення «правильно» зафіксувати гвинтами.

Встановлення борін на культиватор. Ланцюги, на яких підвішуються борони, повинні бути однакові. Ця вимога відноситься також і до передніх тяг борін. Перекіс борін неможливий тому, що при цьому погіршується якість обробітку ґрунту. Задача встановлення борін - одержати однакову глибину руху зубів і кожен зуб повинен робити власний слід.

Схема встановлення робочих органів на глибину обробітку ґрунту показана на рис 2. Використовуючи підставки (дерев'яні бруски), встановлюються опорні колеса секцій і робочі органи в вертикальній площині. При цьому висота брусків повинна бути менша глибини ходу робочих органів на 1…1,5 см.



Рис. 2 Схема установки робочих органів на глибину 10 см. обробітку ґрунту:

1 - копіююче колесо секції; 2 - механізм групового регулювання глибини руху робочих органів секції; 3 - гряділь; 4 - пруткові ротори; 5 - пасивний шлейф; 6 - стріловидні лапи; 7 - підставки під колесо та ротори; 8 - опірна поверхня майданчика (дно борозни).



5. Описати повітряну систему охолодження переваги та недоліки

Система повітряного охолодження. В цій системі тепло від деталей двигуна відводиться в результаті обдування циліндрів і їх головок повітрям.

Система повітряного охолодження двигуна складається з вентилятора (рис.3) та напрямних: кожух, щитків (дефлекторів), апарату.

Ротор вентилятора і напрямний апарат відлиті з алюмінієвого сплаву. Ротор закріплений на одному валу з шківом, який приводиться клинопасовою передачею від шківа колінчастого вала. Напрямний апарат разом з каркасом прикріплений до остова двигуна. Він служить для зміни напрямку повітряного потоку на протилежний обертанню ротора, що створює неможливість завихрення. Для оберігання вентилятора від потрапляння сторонніх предметів і зменшення забрудненості поверхонь, що охолоджуються напрямний апарат обладнаний захисною сіткою.

Рис. 3. Схема повітряної системи охолодження:

1 - масляний радіатор; 2 - кожух; 3 - замок; 4 - задній дефлектор; 5 - циліндр; 6 - шпилька кріплення середнього дефлектора; 7 - середній дефлектор; 8 - передній дефлектор; 9 - вентилятор; 10 - напрямний апарат; 11 - захисна сітка



Повітря, що нагнітається вентилятором, направляється кожухом та дефлекторами в міжреберний простір циліндрів і головок. Регулюють тепловий стан двигуна дросельним диском, який встановлюється під захисну сітку вентилятора, а також вмиканням або вимиканням масляного радіатора

Система повітряного охолодження зменшує габарити і масу дизеля, простіша в експлуатації, але має підвищений шум і витрати потужності двигуна (5...10 %) на привод вентилятора.

Переваги:

Швидке прогрівання агрегату;

Простота конструкції.

Недоліки:

Залежність від обертів двигуна;

Нерівномірність підведення тепла по висоті циліндрів.

Основним елементом системи є вентилятор. На привід його витрачається до потужності двигуна.

Основний принцип повітряної системи - направляти повітря на найбільш нагріті деталі. Це досягається за допомогою дифлекторів.



6. Описати будову джерела електричного струму автомобіля генератора

Генератор призначений для живлення споживачів електричного струму і підзаряду акумуляторної батареї під час роботи двигуна на середніх і великих обертах колінчастого вала.

На автомобілі ЗІЛ-131встановлений генератор змінного струму Г287-Б. Генератор встановлений в передній частині двигуна та кріпиться за допомогою кронштейна і розпірної планки. Ротор генератора приводиться в обертання трапецієподібним ременем - безпосередньо від шківа колінчастого вала.

6.1 Будова генератора

Технічна характеристика генератора Г287-Б:

- змінного струму з вбудованим кремнієвим випрямлячем;

- номінальна напруга 14 В;

- максимальна сила струму 95 А.

Основні частини генератора:

- статор;

- ротор;

- кришка з боку контактних кілець;

- випрямний блок (на кришці);

- щітковий вузол;

- кришка з боку привода;

- вентилятор;

- шків.

Статор - пакет пластин з електротехнічної сталі, що має 18 пазів. У пази поміщена обмотка з 18 котушок, які створюють 3 фази, сполучені між собою зіркою. Трьома шпильками статор затиснений між передньою і задньою кришками корпусу генератора, виготовленими з алюмінієвого сплаву.

Ротор складається з вала, встановленої на ньому котушки з обмоткою збудження, двох напресованих на вал шестиполюсних кігтеподібних наконечників, що створюють сердечник ротора, і двох контактних кілець, до яких приєднані кінці обмотки збудження.

Рис.4. Генератор змінного струму Г287-Б:

1 - статор; 2 - обмотка статора; 3 - ротор; 4 - обмотка збудження; 5 - втулка ротора; 6 - вентилятор; 7 - шків; 8 - розпірна втулка; 9, 11 - кришки; 10 - вивід обмотки статора; 12 - випрямний блок,13 - лабіринтове кільце; 14 - гумове кільце; 15 - клема «+» генератора; 16 - контактне кільце; 17 - щіткотримач; 18 - прокладка Полюси («кігті») наконечників з північною полярністю розміщуються в проміжках між полюсами наконечників з південною полярністю. Таким чином, північні і південні полюси сердечника ротора чергуються між собою.



Вал ротора обертається в кулькових підшипниках закритого типу, поміщених в кришках генератора. Підшипники змащують тільки під час розбирання генератора.

З боку привода на валу ротора встановлені і закріплені гайкою вентилятор, що створює потік повітря для охолоджування порожнини генератора, і шків привода ротора.

На задній кришці корпусу генератора укріплений щіткотримач з двома щітками, притиснутими до контактних кілець ротора пружинами; одна щітка сполучена з масою, інша з вивідним затиском на кришці корпусу генератора. Щітки призначені для з'єднання обмотки збудження ротора, що створює магнітне поле, з джерелом живлення постійного струму (акумуляторною батареєю або через випрямний пристрій з обмоткою статора генератора).

На внутрішній, торцевій поверхні задньої кришки змонтовані шість кремнієвих діодів випрямного пристрою: три діоди Д 242 на алюмінієвому радіаторі, сполучені гнучким провідником з ізольованим затиском «+» генератора, і три діоди Д242АП зворотної полярності - безпосередньо на кришці.

Діоди зібрані в трифазну мостову схему випрямляння, сполучену з обмоткою статора.

Рис.5. Електрична схема генератора



Генератор працює таким чином. Під час увімкнення запалення вимикачем запалення, через обмотку збудження ротора починає протікати постійний струм від акумуляторної батареї.

При цьому в сердечнику ротора утворюється магнітне поле, що замикається через статор. Під час обертання ротора магнітне поле його полюсів, що пронизує витки котушок статора, змінюється, і в кожній з них по черзі індуктується змінна ЕРС. У міру збільшення частоти обертання вала ротора ця ЕРС зростає.

З моменту, коли ЕРС генератора перевищить ЕРС акумуляторної батареї, живлення всіх споживачів енергії (акумуляторна батарея, обмотка збудження генератора, прилади освітлення і т. д.) відбувається від генератора через випрямляч.

6.2 Регулювання напруги генератора

З підвищенням частоти обертання колінчастого вала двигуна ЕРС в обмотках статора генератора і напруга в його зовнішньому ланцюзі збільшуються. Щоб напруга залишалася в допустимих межах (приблизно 13,5...14,5

В при номінальній напрузі 12 В), на автомобілі встановлюють безконтактно-транзисторні регулятори напруги РР-132, що не має електромагнітного реле. Дія цього приладу заснована, як і інших регуляторів, на зміні струму в обмотці збудження генератора шляхом включення в її ланцюг додаткових резисторів.

Реле-регулятор РР132-А працює з генераторами Г287-Б і Г250-П1 і включає тільки регулятор напруги, який виконаний на двох кремнієвих транзисторах типу п - р - п. Реле-регулятор має клеми «+», Ш і М, якими підключається в схему електрообладнання.

При напрузі генератора менше 14,0-14,6 В стабілітрон Д4 закритий. Транзистор Т 1 також закритий, оскільки його база через резистор R3 сполучена з масою. Транзистор Т2 відкритий, оскільки на його базу через резисторR5, діоди Д2 і Д3 подається позитивний потенціал. Струм в ланцюзі обмотки збудження проходить через відкритий транзистор Т2, напруга генератора не обмежується.

При напрузі генератора 14,0-14,6 В стабілітрон Д4 пробивається і потенціал бази транзистора Т1 різко підвищується, внаслідок чого транзистор Т1 відкривається. Це викликає значне пониження потенціалу бази транзистораТ2 і його закриття, що дорівнює перериванню струму в ланцюзі обмотки збудження генератора. Напруга генератора знижується до тих пір, доки не закриються стабілітрон Д4 і транзистор Т1. З їх закриттям транзистор Т2відкривається, замикаючи знову ланцюг обмотки збудження генератора. Це призводить до збільшення магнітного потоку і напруги генератора.

Далі процес повторюється, підтримуючи напругу генератора в межах 14,0-14,6 В.

Рис 6. Принципова схема з'єднання генератора Г287-Б і регулятора напруги РР132:

I -до котушки запалення; II - до навантаження;

1 - регулятор напруги; 2 - замок запалення; 3 - фільтр ФР-132; 4 -акумуляторна батарея; 5 - генератор



Рис.7. Транзисторний реле-регулятор РР132-А і його підключення в мережу

Технічна характеристика реле-регулятора РР132-А:

- тип - безконтактний, напівпровідниковий

- підтримувана напруга 13,9 - 14,6 В

- сила струму навантаження - 36 А

- частота обертання якоря генератора за якої перевіряється напруга - 3500 об/хв.



7. Сигнали світлофора

Для регулювання дорожнього руху служать світлофори, які встановлюють на перехрестях, пішохідних переходах та в інших місцях пожвавленого руху.

Слухаючись сигналів світлофорів пішоходи переходять вулиці та перехрестя, не заважаючи один одному і не ризикуючи потрапити під машину. Сигнали світлофорів допомагають водіям уникати зіткнень та інших нещасних випадків.

Світлофори бувають різні. Найпоширеніші трисекційні. Секції їхні можуть бути розташовані вертикально й горизонтально. У цих світлофорів три світлових сигнали -- червоний, жовтий, зелений.

Зелений дозволяє рух транспортним засобам і пішоходам. Якщо зелений сигнал почне мигати, це значить, що час його дії закінчується і скоро буде включений жовтий.

Жовтий попереджає пішоходів і водіїв про зміну сигналів. При цьому сигналі забороняється виходити на пішохідний перехід. Якщо загориться жовтий сигнал, а ви тільки почали переходити вулицю, то треба дійти до середини проїзної частини Н, зупинитися на середині вулиці. Якщо ви пройшли середину вулиці і в цей момент загорівся жовтий сигнал, то треба закінчити перехід. Червоний забороняє будь-який рух транспортних засобів і пішоходів. А якщо червоний сигнал світлофора загорівся, коли ви вже почали переходити вулицю? Тоді треба дійти до середини проїзної частини і чекати зеленого сигналу світлофора. Якщо червоний сигнал застав вас на середині проїзної частини, то слід зупинитися.

Останніми роками потоки транспортних засобів на вулицях і дорогах дуже зросли. На перехрестях почала збиратися велика кількість автомобілів, де почали встановлювати трисекційні світлофори з додатковими секціями -- стрілками.

Додаткові секції розташовують збоку основної вертикальної секції світлофора -- зліва і справа, а іноді й з двох сторін. У додатковій секції, розташованій зліва, загоряється зелена стрілка, звернена у ліву сторону, а в секції справа -- праворуч чи прямо.

Зелені стрілки показують водіям, куди дозволено рух. Вони можуть загорятися одночасно із зеленим і червоним сигналами основної секції світлофора.

Якщо у світлофора секція розташована зліва, то всі транспортні засоби можуть виїжджати на перехрестя для повороту ліворуч лише тоді, коли загориться зелена стрілка.

Пішоходам переходити вулицю дозволяється лише в тому випадку, коли загоряється зелений сигнал в основній секції світлофора.

Зелена стрілка в правій секції дозволяє автомобілям поворот праворуч. Якщо права зелена стрілка горить у сполученні з червоним чи жовтим сигналом основної секції, то водій повертає праворуч не одразу. Він повинен пропустити транспортні засоби, які їдуть зліва від нього у поперечному напрямку на зелений сигнал свого світлофора.

Пішоходам переходити вулицю можна тільки при зеленому сигналі основної секції світлофора, тому що при включенні правої секції зі стрілкою у її напрямку почнуть повертати транспортні засоби, і пішохід, який порушує правило переходу, може потрапити під їхні колеса.

Додаткові секції, розташовані по обидві сторони світлофора, також можуть включатися у сполученні як із червоним сигналом, так і з зеленим в основній секції.

Переходити вулицю у цьому випадку можна тільки на зелений сигнал основного світлофора (з виключеними сигналами бокових секцій).

Іноді на перехрестях можна зустріти чотирьох- і п'ятисекційні горизонтальні світлофори. Зелені стрілки по краях у них направлені як ліворуч, так і праворуч. У цьому випадку переходити вулицю дозволяється тільки на зелений сигнал світлофора.

Усі світлофори на перехрестях переключаються регулювальником за допомогою ручного керуючого пристрою або автоматично.

На великих магістралях світлофори переключаються автоматично, послідовно на кожному перехресті, і якщо водій вибере встановлену швидкість, то він зможе проїхати всі перехрестя без зупинок. Так діє «зелена хвиля».

Останнім часом у великих містах почали застосовувати світлофори з автоматичним перемиканням. Вони відрегульовані таким чином, що для руху транспорту по основній магістралі відводиться більше часу ніж для руху по другорядній. Так само налагоджують і пішохідні світлофори. Для руху транспортних засобів відводиться більше часу, ніж для руху пішоходів.

Размещено на Allbest.ru

...