Породи бджіл

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Породи бджіл

Породою називають цілісну групу бджолиних сімей, які мають спільне походження і досить стійко передають потомству біологічні і господарсько корисні ознаки. У бджільництві нині є лише аборигенні породи, які сформувались в процесі еволюції і добре пристосовані до місцевих кліматичних та медозбірних умов. Дещо на їх формування вплинула масова народна селекція. Для визнання групи бджолиних сімей породою основною вимогою є велика кількість високопродуктивних сімей (не менше 20 тис.), наявність у її структурі 4--6 ліній і більше, розміщення суцільним масивом на певній території. В нашій країні у зв'язку з різними кліматичними і природними умовами склалось багато аборигенних порід бджіл, які є цінним генофондом бджільництва. На території колишнього СРСР офіційно визнані такі породи бджіл: середньоросійська, сіра гірська кавказька, жовта кавказька, карпатська і українська степова.

Середньоросійська порода бджіл поширена в середній і північній смузі європейської частини колишнього СРСР та в районах Сибіру. Бджоли цієї породи порівняно з іншими, яких розводять в нашій країні, найбільші. Так, маса одноденних бджіл 110 мг, довжина хоботка робочих бджіл 5,9--6,3 мм, ширина третього тергіта 5 мм, маса неплідної матки 190 мг, плідної 200--210 мг. У період найінтенсивнішого розвитку сім'ї матка відкладає 1500--2000 яєць за добу. порода бджола кавказький господарський

Середньоросійські бджоли добре пристосовані до суворих умов лісової зони. Вони добре переносять холодну тривалу зиму, малосприйнятливі до нозематозу і падевого токсикозу, найкраще використовують медозбір з липи, іван-чаю, малини, гречки тощо. Принесений нектар складають у верхній частині гнізда і надставках. У цих бджіл добре розвинені воскові залози та інстинкт будування стільників. Печатка меду «суха». При огляді гнізд ведуть себе агресивно, надто збудливі, збігають вниз і звисають гронами на нижньому бруску рамки, перебігають з освітленої частини рамки на затемнену. Погано захищають гніздо від бджіл-злодійок. Гніздо прополісують посередньо. Вони рійливі: в окремі роки в ройовий стан приходить до 90 % усіх бджолиних сімей пасіки. При роїнні закладають 25--30 маточників. З ройового стану вивести важко. Особливо цим виділяється бурзянська порода бджіл, яка збереглася в бортях і яку розводять в Башкирському державному заповіднику. В північних районах зони Полісся України поширені поліські бджоли -- одна з популяцій середньоросійської. Чистопородних бджіл цієї породи розводять й ведуть з ними селекційну роботу на Башкирській, Орловській і Українській дослідних станціях бджільництва. Медова продуктивність їх варіює від 13 до 70 кг. За даними науковців, середній вихід меду на сім'ю становить 28,2 кг.

Сіра гірська кавказька. Зона природного поширення -- гірські і високогірні райони Північного Кавказу і Закавказзя. Бджоли цієї породи поширені в нашій країні та за кордоном. Вони винятково миролюбні і мають найдовший хоботок серед бджіл всіх порід світу. Довжина хоботка 6,6--7,2 мм, ширина третього тергіта 4,7 мм, маса одноденних робочих бджіл 75--90 мг, маса неплідної матки понад 180, плідної 200 мг. У період інтенсивного розвитку бджолиних сімей матки відкладають 1100--1500 яєць за добу. Робочі бджоли цієї породи краще пристосовані до збирання нектару з квіток червоної конюшини та її запилення. Характерною особливістю їх є більш ранній виліт з вулика вранці і більш пізнє повернення увечері. В теплу погоду вони можуть навіть ночувати на квітах. Найбільш вираженою господарсько корисною ознакою кавказьких бджіл є надзвичайно енергійна здатність до відшукування нових джерел корму, кращого використання підтримуючого медозбору з різнотрав'я, широка флороміграція. Це пояснюється тим, що принесений нектар вони складають безпосередньо навколо розплоду та між ним. Таким чином бджоли обмежують відкладання яєць маткою, що зумовлює зменшення розплоду і збільшення меду в гнізді. Тому в умовах слабкого медозбору сім'ї цих бджіл дають найбільше меду. Проте при сильному медозборі кавказькі бджоли за продуктивністю поступаються перед іншими породами. Вони малорійливі. У ройовий стан приходить до 5 % сімей пасіки. При цьому закладають невелику кількість маточників (5--20), що практично не впливає на темп медозбору, будування стільників і вигодовування розплоду. Бджолині сім'ї легко переходять з ройового стану в робочий уже при медозборі 0,4--0,5 кг за день.

Недоліком в умовах України є те, що бджолині сім'ї кавказької породи весною та восени повільно нарощуються і гірше зимують, ніж українські степові, карпатські та поліські. Однією з причин поганої зимівлі є ураження нозематозом і падевим токсикозом. В чистоті зберігаються в Грузії, Вірменії, Азербайджані, а також в окремих районах Ставропольського і Краснодарського країв Росії. Основну селекційну роботу ведуть Грузинська науково-дослідна станція бджільництва і Науково-дослідний інститут бджільництва. Медова продуктивність змінюється від 4 кг у Азербайджані до 58 кг у Башкирії. Середній вихід меду від бджолиної сім'ї становить 29 кг.

Бджіл сірої гірської кавказької породи широко використовують для промислового схрещування з іншими породами в районах з порівняно бідним і помірним медозбором.

Жовта кавказька порода сформувалась в низинних районах Грузії, Вірменії та Азербайджану. Бджоли цієї породи поширені на Північному Кавказі. Хоботок у них дещо коротший (6,5--6,9 мм), ніж у сірих гірських кавказьких бджіл. У забарвленні тергітів переважає жовтий колір. Під час інтенсивного розвитку бджолиних сімей матки відкладають 1100--1700 яєць за добу. За іншими морфологічними ознаками вони не відрізняються від сірих гірських кавказьких бджіл.

Добре пристосовані до умов жаркого сухого клімату. Під час спеки не вентилюють гніздо, а нерухомо сидять на стільниках. Взимку потребують частих обльотів. Помірно рійливі, за винятком окремих популяцій, миролюбні, схильні до крадіжок. Печатка меду «мокра».

Чистопородним розведенням і селекцією жовтих кавказьких бджіл займаються на Вірменській дослідній станції бджільництва, а також в бджолорозплідниках Закавказзя.

Карпатська порода сформувалась в Карпатах, має сіре забарвлення тіла. Довжина хоботка робочих бджіл 6,3--6,7 мм, ширина третього тергіта 4,8 мм, маса одноденних робочих бджіл 110 мг, маса неплідної матки до 185 мг, плідної -- 205 мг. У період інтенсивного розвитку бджолиних сімей матка відкладає 1200--1800 яєць за добу. Сім'ї карпатських бджіл малорійливі: як правило, роїться не більше 4 % бджолиних сімей. У тих сім'ях, які рояться, буває 8--30 маточників. Цей стан можна загальмувати протиройовими заходами. Карпатські бджоли мають схильність до тихої зміни маток, при цьому часто стара матка мирно живе з молодою 5--6 тижнів.

Ці бджоли економно витрачають зимові кормові запаси. Вони найспокійніші. Протягом майже всього сезону бджолині сім'ї можна оглядати без лицевої сітки і димаря. Після відбору матки із сім'ї льотна активність бджіл не послаблюється, в результаті чого медозбір майже не знижується при формуванні пакетів. Печатка меду переважно «суха». За зимостійкістю не поступаються перед середньоросійськими.

Згідно з планом породного районування карпатську породу бджіл розводять у багатьох областях нашої країни. В чистоті вона зберігається в Закарпатській, Чернівецькій, Івано-Франківській і Львівській областях. Основні репродуктори чистопородного матеріалу розміщені в Закарпатті і на Буковині. Масову репродукцію бджіл карпатської породи ведуть в Закарпатській, Чернівецькій, Івано-Франківській областях України.

Медова продуктивність бджолиних сімей змінюється від 30 до 80 кг. За результатами виробничого випробування медова продуктивність карпатських бджіл на Україні становить в середньому 40,7 кг.

Українська степова порода сформувалась у зонах Лісостепу та Степу України. Дослідженнями останніх років установлено, що вона близькоспоріднена з карпатською. Довжина хоботка робочих бджіл 6,3--6,6 мм, ширина третього тергіта 4,9 мм, маса одноденних робочих бджіл 105 мг, маса неплідної матки понад 180 мг, плідної 200 мг. Матки відкладають 1100--1500 яєць і більше за добу. Бджоли миролюбні, зимостійкі, менш рійливі порівняно із середньоросійськими, добре прополісують гніздо, інтенсивно будують стільники і добре використовують сильний взяток, стійкі проти захворювань. Печатка меду переважно «суха».

Чистопородним розведенням українських бджіл займаються в Кіровоградській, Хмельницькій і Полтавській областях. Тут розміщені господарства-репродуктори маток і бджіл цієї породи. Медова продуктивність бджолиних сімей 30--80 кг.

План породного районування бджіл. Вперше в нашій країні він був затверджений колишнім Міністерством сільського господарства СРСР у 1979 р. Складанню цього плану передувало випробування вітчизняних і завезених порід бджіл та їх помісей у різних кліматичних і медозбірних умовах в 60--70-ті роки XX ст. На Україні районували чотири породи бджіл: українську степову (місцеву), карпатську, сіру гірську кавказьку і середньоросійську (поліську). Недоліком цього плану було розведення трьох, рідше чотирьох порід бджіл у одній області. І лише в Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях передбачалось розведення тільки карпатських, а в Кіровоградській -- українських степових бджіл. Розведення декількох порід бджіл в одних і тих же районах призвело до виникнення безсистемних помісей та зниження продуктивності бджолосімей. Тому роботи по породному районуваню бджіл проводились і у 80-ті роки. На їх основі у 1988 р. було прийнято новий план, згідно з яким на Україні розширені зони чистопородного розведення карпатських і українських степових бджіл. У більшості областей районовані місцеві і карпатські бджоли (лише у Вінницькій області -- і сірі кавказькі). Впорядкування плану породного районування бджіл на Україні дасть змогу розводити їх по зонах, що історично склалися і є найсприятливішими по розвитку, продуктивності й зимостійкості. Крім того, це відкриває більше можливостей експорту пакетних сімей в райони Росії, які багаті медоносними ресурсами, але мають низьку насиченість бджолами.

В зв'язку з затвердженням плану породного районування бджолорозпліднииькі господарства країни виводять маток визначеної породи і розсилають їх тільки в області, де ці породи районовані. Це запобігає безконтрольному потраплянню маток у зони, де ці бджоли малоефективні або можуть завдавати шкоди через слабку зимостійкість.

Збереження аборигенних порід бджіл. Бджоли тривалий період піддавались природному відбору, тому найбільш пристосовані до тих умов, у яких склались, і являють велику цінність для селекційної роботи. Нині охорона аборигенних порід бджіл на Україні є першочерговим завданням. Протягом останніх десятиріч завозили різні породи бджіл з-за кордону для випробування з метою дальшого їх використання. Це обґрунтовували тим, що в результаті інтенсивної діяльності людини в сільському господарстві відбулись різкі зміни медозбірних (вирубування лісів, розорювання степів і лук, поява великих площ сіяних медоносів) і кліматичних умов. Вважали, що місцеві бджоли за короткий проміжок часу не змогли достатньою мірою пристосуватись до них і стали менш продуктивними.

Випробування завезених в Україну бджіл показало, що сірі гірські кавказькі бджоли та їх помісі першого покоління з місцевими дещо продуктивніші, ніж аборигенні. Це стало основою для масового завезення цієї породи в усі зони і викликало дальше поглиблення метизації українських, карпатських та поліських бджіл кавказькими. У період (60-і роки XX ст.) планового випробування різних порід бджіл з метою їх районування постала проблема виділення чистопородних місцевих бджіл для порівняння з завезеними, оскільки проявились негативні наслідки масового завезення бджіл з південних районів Росії у післявоєнні роки з метою відновлення бджільництва. Поширенню кавказьких бджіл на Україну також сприяли: відсутність відселекціонованих місцевих бджіл і масової репродукції їх маток; використання при породному випробуванні місцевого матеріалу, що був умовно місцевим і являв собою помісі бджіл невідомого походження, які не спроможні проявити високу життєздатність і продуктивність, а завезеного (сірі гірські кавказькі, крайнські, італійські) -- відселекціонованого. Поза увагою залишалась і перспектива масової реалізації чистопородних місцевих бджіл за межі України з метою підвищення продуктивності галузі і збільшення виробництва меду. Все це вплинуло на результати випробування бджіл. За тимчасовою вигодою використання кавказьких бджіл (підвищена продуктивність у перші роки) лишились непоміченими їх слабка зимостійкість, підвищена захворюваність нозематозом, відставання по продуктивності при сильних медозборах.

Тому з другої половини 60-х років XX ст. велику увагу приділяють вивченню, збереженню і селекції аборигенних бджіл. Одержані результати висвітлені в плані породного районування бджіл.

Різноманітні природні і господарські умови нашої республіки і заселення багатьох її районів бджолами з давніх часів сприяли формуванню цінних порід бджіл: українських степових, карпатських і поліських.

Із цих порід найбільш зимостійкі, майже не піддаються захворюванням на нозематоз і падевий токсикоз, задовільно зимують на вересовому меду бджоли поліської породи. Зона їх поширення -- поліські райони. Вивченням породи займались спеціалісти Української дослідної станції бджільництва.

Українські степові бджоли були поширені у степових і лісостепових районах і характеризувались медистістю, малою схильністю до роїння, зимостійкістю, красивою печаткою меду. Нині ці бджоли збереглись в чистоті лише на деяких пасіках. Кіровоградська область оголошена заповідною зоною по збереженню і покращанню цієї породи бджіл. Селекційну роботу ведуть Українська дослідна станція бджільництва і кафедра бджільництва Української сільськогосподарської академії. Репродукція маток українських бджіл -- не більше 5 тис. в рік, що дуже мало для задоволення існуючого попиту.

Карпатські бджоли поєднують у собі цінні особливості сірих гірських кавказьких і середньоросійських. Зона природного поширення -- Карпати і райони, що до них прилягають. Репродуктори чистопородного розведення знаходяться на Закарпатті та Буковині.

Поліпшення бджіл досягають чистопородним розведенням місцевих порід згідно з планом їх породного районування. Для заміни низькопродуктивних, невідомого походження бджіл на пасіці необхідно за 1--2 роки придбати і підсадити плідних маток бажаної породи в усі сім'ї або придбати декілька маток і організувати від них вивід на місці. Молодих маток спаровують з місцевими трутнями і одержують від них робочих бджіл-помісей і чистопородних трутнів, оскільки вони виводяться з незапліднених яєць. На наступний рік купують маток цієї ж породи, але не рідних з купленими у перший рік, виводять неплідних і підсаджують в усі сім'ї пасіки. Молодих маток спаровують з чистопородними трутнями, які повинні виводитись в усіх сім'ях.

Однак чистопородне розведення можливе лише тоді, коли пасіки ізольовані (5--10 км) одна від одної, або коли на сусідніх пасіках виконують аналогічні роботи по заміні маток старої на нову породу бджіл.

При чистопородному розведенні можна поліпшувати продуктивність сімей, використовуючи ефект гетерозису. При цьому схрещують різні лінії однієї породи і одержують бджіл міжлінійних гібридів, сім'ї яких продуктивніші на 20--25 %.

Размещено на Allbest.ru