Запилення сільськогосподарських культур бджолами

Размещено на http://allbest.ru

Реферат

Запилення сільськогосподарських культур бджолами

Вступ

Бджолозапилення у технології вирощування високих урожаїв комахозапильних культур є важливою умовою інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. У нашій країні бджоли щорічно запилюють різні культури. Вартість щорічного підвищення урожаю від бджолозапилення тільки основних культур у 17 разів перевищує витрати на нього.

В умовах високоінтенсивного землеробства, з яким пов'язане переорювання земель , та хімізації зменшується кількість диких корисних комах і посилюється роль медоносних бджіл як запилювачів. Нині вони виконують 90--95 % всієї запилювальної роботи на сільськогосподарських культурах.

Особливо зростає роль бджільництва в умовах концентрації і спеціалізації рослинництва. Великі площі посівів потребують більше й запилювачів, якими є в основному медоносні бджоли.

Пасічникам необхідно знати біологію цвітіння рослин, роль бджіл у цьому процесі, вміти своєчасно підготувати пасіку до запилення, правильно розмістити її на посіві, посилити запилювальну роботу бджіл та контролювати хід запилення у процесі цвітіння.

Запилення і запліднення у рослин

Квітка -- це орган статевого розмноження рослин. Жіночий статевий орган -- маточка складається із стовпчика, приймочки і зав'язі, всередині якої знаходиться різна кількість насінних зачатків з яйцеклітинами. В пиляках тичинок квітки дозрівають пилкові зерна (спермії), тобто чоловічі статеві клітини. Перенесення пилку на приймочку маточки називається запиленням.

Залежно від походження пилку, яким запліднюється квітка, розрізняють самозапильні і перехреснозапильні рослини. У самозапильної рослини квітка запилюється і запліднюється пилком своїх тичинок. Часто це відбувається ще до розкривання квітки. Так запилюється пшениця, ячмінь, овес, горох, квасоля, боби та інші культури.

Квітка перехреснозапильних рослин запилюється і запліднюється пилком інших рослин того ж виду. Свій пилок, хоча й потрапляє на маточку, проте не проростає.

Більшість рослин нормально розвивається при перехресному запиленні їх квіток, а самозапилення згубно діє на наступне покоління.

Пилок перехреснозапильних рослин переноситься водою, вітром і комахами (здебільшого бджолами).

Медоносні бджоли -- основні запилювачі сільськогосподарських рослин

Багато комах запилюють квітки, проте найкращими запилювачами майже для всіх рослин є медоносні бджоли. Бджола відвідує за один виліт близько сотні або й більше квіток кращих медоносів і приносить на приймочку квітки суміш пилку одного ботанічного виду, але з багатьох рослин, що забезпечує властиве рослинам вибіркове запліднення. Здебільшого бджоли запилюють квітки, торкаючись їх приймочки своїм запиленим тілом.

На відміну від інших комах бджоли нагромаджують великі запаси їжі у формі меду та перги, для чого працюють цілий день. Сильна сім'я бджіл за день відвідує декілька десятків мільйонів квіток. Чим більше приваблюють їх квітки нектаром, тим енергійніша і триваліша робота, тим більше бджіл на квітках.

Бджоли зимують великими сім'ями, тому вони єдині запилювачі рослин, які зацвітають ранньою весною. Бджолині сім'ї легко розмножуються. Потрібну кількість їх можна підвозити до місця запилення і керувати льотно-запилювальною роботою. Медоносні бджоли здатні працювати у теплиці взимку, що є їх незамінною особливістю. Використовують їх також для одержання міжсортових гібридів.

Породи бджіл для запилення вибирають з урахуванням її здатності до запилення конкретних культур, внутрівидової мінливості, кількості робочих особин у сім'ї, стійкості проти захворювань, зимостійкості, плодючості, флороспеціалізації, підвищення урожайності від запилення та ін. Флороспеціалізацією називають здатність окремих порід бджіл збирати корми з певних видів рослин. Вона стійкіше проявляється у роки сильного нектаровпділення рослин. В умовах слабкого виділення нектару бджоли переключаються на більш медоносні квіти інших видів рослин, що називають флороміграцією бджіл. Ця особливість найбільш властива сірій гірській кавказькій породі, бджоли якої можуть нести на своєму тілі пилок з 34 видів рослин, тим часом як середньоросійські -- з 21, українські -- з 22 і італійські -- з 23. Науковці встановили, що більшість (65--85 %) бджіл шести досліджуваних порід збирає корм біля пасіки у радіусі до 1,5 км. На віддаль 3 км відлітає лише 3,7 % бджіл. Інтенсивність відвідування бджолами сільськогосподарських культур різна. Наприклад, червону конюшину краще відвідують сірі гірські кавказькі бджоли. Вони краще розкривають квітки люцерни, а у відвідуванні липи і гречки поступаються перед середньоросійськими.

Новим планом породного районування бджіл передбачено утримання на Україні бджіл української степової, карпатської та середньоросійської порід, які здатні запилювати у різній мірі всі комахозапильні сільськогосподарські культури. Охорона та розмноження місцевих порід бджіл є важливим природоохоронним заходом.

Запилювальна робота бджіл

Посиленню запилювальної роботи бджіл сприяє збільшення кількості доступного нектару в квітці, нестача перги у гнізді, висока плодючість матки, яка дає багато розплоду, дресирування бджіл, спрямована селекція на краще відвідування окремих культур.

Нектароносність квіток прямо залежить від усього комплексу агротехнічних заходів, властивостей грунту, сорту рослин, погодних умов під час цвітіння. Так, внесення у грунт добрив на Запорізькій сільськогосподарській станції збільшило кількість квіток люцерни на 43 %, а цукру в нектарі на 69 %.

На інтенсивність роботи бджіл впливають екологічні умови. Так, Р. Б. Козін (1986), вивчаючи активність бджіл на люцерні в чотирьох різних географічних зонах (Ленінград -- Ташкент), спостерігав її найвищий прояв на півдні. І. Єлагіним (1977) зареєстровано найінтенсивніше відвідування квіток бджолами при вмісті цукру в нектарі конюшини 50 %, буркуну -- 39, еспарцету -- 46, люцерни -- 33%. Бджоли перестають брати нектар при цукристості нижче 4,2 % (після дощів) і вище 70 % (в засуху).

Рослини, які дають обмаль доступного нектару, бджоли відвідують погано. У таких випадках застосовують методи примусового поліпшення запилювальної роботи. Перед запиленням бджолині сім'ї зміцнюють молодими матками, просторим гніздом та збільшеною кількістю відкритого розплоду. Створюють штучну нестачу пилку відбором пергових рамок з гнізд, використанням пилковловлювачів. Потреба сім'ї у білковому кормі посилює збирання пилку і запилювальну роботу бджіл на квітках. На Башкирській дослідній станції такі прийоми підвищили збір пилку з конюшини майже в 4,5 раза, а урожайність насіння -- від 2,6 до 4,7 ц/га. У дослідах В. П. Поліщука (1981) нестача пилку у гнізді бджолиної сім'ї, створена різними прийомами, збільшувала принесення його бджолами у 2--2,5 раза, а нестача у гнізді розплоду (Сташенко В. І., 1988), зменшила масу обніжжя у бджіл на 13--28%.

Методи дресирування бджіл вперше розроблені і застосовані у насінництві червоної конюшини (Губін О. Ф., 1958). Тепер їх є декілька.

Дресирування бджіл на запах здійснюють багаторазовим згодовуванням сиропу, ароматизованого квітками запилюваної культури. Корм виливають у годівниці, розташовані над гніздом у вулику так, щоб вхідна щілина розміщувалась впоперек усіх міжрамкових просторів гнізда. Одержавши корм у вулику, бджоли розшукують квітки такого ж запаху, знаходять їх і, збираючи нектар у квітці, запилюють її. В деяких областях впровадження цього заходу сприяло збільшенню розкриття квіток люцерни бджолами в 2,2 раза.

Дресирують бджіл на певну територію за допомогою годівниці з кормом, яку залишають у вулику або біля льотка, поки набереться у ній багато бджіл. Потім її переносять з бджолами на віддалену від пасіки запилювану ділянку. Бджоли повертаються у вулик, мобілізують свою сім'ю на відвідування годівниці. Коли в ній не стане корму, бджоли шукають його на сусідніх квітках, запилюючи їх, і розлітаються по полю. Цей метод дає кращі результати, коли до сиропу додають 1--2 краплі ефірної олії (анісової, м'ятної або іншої), яка створює сильний спрямовуючий запах. Сироп доливають у годівницю 2--3 дні, щоб привабити більше бджіл. Потім її забирають, продовжуючи щоденне дресирування на запах. Використовуючи у цьому методі різну ефірну олію, Е. І. Якушева (1988) одержала збільшення урожаю тепличних огірків на 6--17%.

Перспективним є формування груп бджолиних сімей, які краще працюють на люцерні. Цю роботу ведуть у інституті бджільництва, на Українській дослідній станції бджільництва і вже одержано позитивні результати. бджільництво квітка запилення нектароносність

Запилювальна робота бджіл послаблюється при наявності конкурентної флори, що слід враховувати у процесі розміщення культур сівозміни.

Дикі запилювачі, їх використання, зберігання та розмноження

Дикі комахи становлять 10--20 % серед запилювачів рослин. Це поодинокі бджоли, джмелі, квіткові мухи та інші комахи. За даними відомого ентомолога С. І. Малышева, у світі поодиноких бджіл понад 20 тис. видів, а на Україні не одна сотня. Вони різняться між собою розміром та кольором тіла, місцем гніздування, циклом розвитку.

Більшість з них гніздяться у землі, риючи нірки на ущільнених, теплих, вільних від рослин місцях. Одні види розселяються навколо, а інші утворюють колонії. З такими бджолами уже почали працювати у США, створюючи для них поблизу полів люцерни кращі умови гніздування -- земляні довгі насипи, задерновані місця.

Є бджоли деревогніздні. Вони роблять нірки на 15--20 см у старій деревині.

Стеблові бджоли виточують гніздовий хід у м'якій деревині, серцевині стебел і гілок рослин.

Бджоли-каменщиці поширені на півдні, роблять нірки із землі, піску, склеюючи їх смолою та слиною.

Бджоли-жильці самі не роблять гнізд, а користуються відповідними за діаметром ходами дощовиків, порожнинами у землі, дереві, стеблах, роблять комірки із шматочків листя.

Більшість видів поодиноких бджіл зимують у стадії передлялечки. У сприятливих умовах наступного року відродження і парування дорослих бджіл здебільшого збігається з початком цвітіння рослин, на яких цей вид бджіл збирає корм. Після парування самка будує у зробленому нею або знайденому гнізді комірку, заповнює її на 3/4 сумішшю пилку та нектару, відкладає на неї яєчко і запечатує комірку. Поряд з нею будує другу комірку. Їх буває 6--12. Бджола закриває гніздо шматочками листя, землею і відлітає. Живе вона всього 1--1,5 міс. Так живуть і бджоли-листорізи.

Поодинокі бджоли в основному заготовляють корми (особливо для личинок), збираючи їх із певних видів рослин. Якщо самка поодинокої бджоли виду коллета, яка збирає корм на квітках вербових, відродиться рано, то будує гніздо і сидить на сережках верби, чекаючи її цвітіння.

У господарському відношенні найбільший інтерес являють собою бджоли-жильці, особливо листорізи. Приваблюють їх у спеціальні вулики, що мають багато штучно зроблених дерев'яних чи паперових порожнинок спеціального розміру і діаметра. Тут бджоли будують комірки, заповнюють їх сумішшю пилку з нектаром і відкладають яйця. Після цвітіння вулики забирають з поля, а восени розбирають кокони і зберігають їх узимку при температурі зимівника медоносних бджіл. Весною переносять у природні умови, або інкубатори, де підтримують температуру +34 °С. На початку цвітіння люцерни відроджених бджіл у спеціальних ящиках виносять у поле і розміщують їх біля вуликів.

В насінництві багаторічних трав, особливо люцерни, дотримуються спеціальних агрозаходів щодо збереження поодиноких бджіл. Насінні ділянки розміщують поблизу природніх місць гніздування диких комах-запилювачів. На великих площах посіву через 150--200 м підкошують смуги, щоб грунт краще прогрівався, або засівають їх злаковими травами. Тут ці бджоли селяться.

Перед цвітінням насінників скошують кормові трави в радіусі 400--500 м насінницького поля і не розміщують інші посіви, які могли б приваблювати цих бджіл. Використовують на насіння перший і другий укоси, щоб бджоли мали більший період живлення. Насінні ділянки в останній рік користування скошують до початку цвітіння, щоб відроджені бджоли перелетіли на молоді посіви насінників. З початком бутонізації припиняють хімічні обробки рослин. Добрі результати запилення рослин різними комахами, для яких створено мікрозаповідник, та медоносними бджолами одержали у господарствах Каховського району на Херсонщині. Урожай насіння люцерни тут збільшився до 2,1--3,7 ц/га.

Поки що немає надійної основи різкого збільшення кількості диких комах-запилювачів у найближчі роки, тому здійснюють запилення в основному медоносні бджоли.

Размещено на Allbest.ru