Шляхи підвищення ефективності виробництва продукції рослинництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шляхи підвищення ефективності виробництва продукції рослинництва

Постановка проблеми у загальному вигляді

економічний олійний сільськогосподарський інтеграція

Протягом останніх часів на ринку продукції рослинництва спостерігається справжній бум виробництва олійних культур. Все більше площ відводиться суб'єктами підприємництва під посіви соняшнику, ріпаку, сої, кукурудзи.

Але не ведеться комплексного вивчення питань ефективності вирощування олійних культур, переробки і використання одержаної з нього продукції. Не визначено перспектив виробництва та переробки насіння олійних культур, відносин між підприємствами, які його вирощують і переробляють.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемами виробництва і переробки олійних культур в Україні займаються такі провідні вчені: М. Абрамик, М. Вірьовка, В. Войтов, В. Гайдаш, Г. Гелетуха, А. Гуржій, П. Гайдуцький, Т. Дудар, В. Дубровін, С. Заїка, Г. Калетнік, М. Калінчик, І. Масло, М. Климчук, М. Кобець, Г. Ковальчук, М. Коденська, В. Камінський, В. Марченко, М. Макар, В. Месель-Веселяк, А. Фаїзов, О. Шпичак та ін. В роботах науковців звертається увага на те що майже весь вирощений врожай надходить на продаж за межі держави, а не переробляється в регіоні, урожайність насіння ріпаку а в частини підприємств до 11 ц нижча, ніж у середньому по Україні.

Формулювання цілей статті. Метою нашого дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад і перспективних напрямів підвищення економічної ефективності виробництва олійних культур в сільськогосподарських підприємствах Харківської області. Отже, пошук шляхів підвищення ефективності виробництва насіння олійних культур з залученням до цього процесу новітніх іноземних і вітчизняних розробок, визначення організаційно-економічних напрямів розвитку галузі в Харківській області визначили завдання нашого дослідження.

Виклад основного матеріалу дослідження

Структурні зміни в формах власності, формування ринкової системи господарювання тісно пов'язана з виникненням самостійної ініціативної господарської діяльності суб'єктів економічних відносин спрямованої на виробництво продукції з метою отримання прибутку. В результаті чого суб'єкти підприємницької діяльності вимушені самі, без підтримки держави організовувати свою виробничу та економічну діяльність в ринковому економічному середовищі.

Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів.

Розглядаючи теоретичні аспекти, зазначимо що економічний ефект відображає систему показників, що характеризують попередні (планові) та фактичні підсумки виробництва. Систему цих показників утворюють величина одержаного прибутку, обсяг чистої, товарної або реалізованої продукції, економія певних видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо.

Система показників ефективності виробництва, що побудована з урахуванням зазначених принципів, має включати кілька груп:

1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності підприємства); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів; 4) показники ефективності використання фінансових ресурсів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Класифікацію чинників підвищення ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом.

Групування чинників за першою ознакою робить можливим

достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці та зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання зазначених шляхів підвищення ефективності діяльності вимагає забезпечення впровадження комплексу заходів, які за сутністю дають характеристику основним шляхам розвитку й удосконалення виробничої діяльності суб'єктів господарювання.

Визначальними напрямами є:

1) швидше впровадження науково-технічного та організаційного прогресу;

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток і вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання [5].

Розширене відтворення у сільському господарстві значною мірою залежить від стану розвитку галузі, яка в повній мірі забезпечує її знаряддям і предметами праці належної якості. Тому останнім часом зростає роль агропромислової інтеграції. При цьому велике значення має і сільське господарство для промисловості, адже 60 % виробленої сільськогосподарської продукції постачається як сировина для промислової переробки галузям легкої і харчової промисловості. В розвинутих країнах цей показник досягає 90 % [6].

Таким чином, у сільському господарстві існує вертикальна та горизонтальна інтеграція. Вертикальна інтеграція передбачає комплексне поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва з метою отримання продукції із сировини сільського господарства та вилучення більшої економічної вигоди при взаємній матеріальній заінтересованості. При цьому учасники процесу несуть рівноправну відповідальність за кінцевий результат їхньої спільної діяльності. Така інтеграція передбачає виробництво сільськогосподарської сировини, подальше її зберігання, перевезення, переробку і збут готової продукції.

Показником горизонтальної інтеграції виступає кооперування сільськогосподарських товаровиробників. Найбільшого поширення набули кооперативи з організації збуту та промислової переробки сільськогосподарської продукції. Правовою основою для розвитку сільськогосподарських кооперативів у країні стало прийняття Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» (від 10.07.2003 р.) [3], яким регулюються економічні, правові, соціальні та організаційні передумови діяльності. Горизонтальна інтеграція функціонує у виробництві зерна і породжує економічні зв'язки між виробничими підприємствами зерна та елітно-насіннєвими репродуктивними підприємствами. Крім цього, її можна використати приклад для встановлення організаційних зв'язків між науково-дослідними установами і сільськогосподарськими підприємствами. Для ефективності подальшого розвитку доцільно впроваджувати в практику сучасні новітні технології, прогресивні досягнення НТП та передовий досвід зарубіжних країн у методиці залучення ефективних методів організації виробничого процесу.

Висновки

Результати комплексного дослідження свідчать що поєднання промислового і сільськогосподарського виробництв забезпечує наявність синергічного ефекту, суть якого полягає в збільшенні економічного додаткового ефекту від інтегрованого виробництва та зменшенні витрат. Під час виробничого процесу значна частка продукції псується на етапі її реалізації, а інтегроване виробництво допомагає мінімізувати ці втрати шляхом своєчасної промислової її переробки без втрати зайвого часу [1].

В умовах динамічного росту вартості пально-мастильних матеріалів такий підхід допоможе скоротити затрати на перевезення товарної продукції до переробних підприємств. Впровадження утилізації побічних відходів аграрного сектору, що було неможливим при відокремленому виробництві без втрат, сприятиме подальшому збільшенню обсягів продукції. Зокрема, це стосується згодовування тваринам нестандартних кормів.

При відокремленому від інтеграції виробництві додатковий ефект отримують саме переробні підприємства, оскільки кінцевий продукт завжди оцінюється вище за виробничу сировину і за рахунок купівельної спроможності споживачів має більшу окупність поточних затрат. Тому якщо поєднати два види виробництв цей додатковий ефект отримають сільськогосподарські товаровиробники.

Література

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: [підручник] / В.Г. Андрійчук. -- [2-ге вид., доп. і перероб.]. -- К. : КНЕУ, 2002. -- 624 с.

2. Андрійчук В.Г.Теоретико-методологічне обґрунтування ефективності виробництва / В.Г. Андрійчук // Економіка АПК. -- 2015. -- № 5. - С. 52-63.

3. Березюк С.В. Удосконалення економічних відносин підприємств шляхом кооперування / С.В. Березюк // Аграрний вісник Причорномор'я: Біологічні та сільськогосподарські науки. -- Одеса : Одеський ДАУ. -- 2003. -- Вип. 22. -- С. 52-57.

4. Малік М.Й. Основи аграрного підприємництва / М.Й. Малік. -- К. : ІАЕ УААН, 2001. -- 582 с.

5. Масло І.П. Еколого-економічне обґрунтування виробництва та використання моторного палива на основі ріпакової олії для виробників сільськогосподарської продукції' / І.П. Масло, М.І. Вірьовка, М.В. Калінчик, П.С. Вишнівський // Економіка АПК. -- 2014. -- № 11. --С. 30-33.

6. Месель-Веселяк В.Я.Підвищенняефективності сільськогосподарського виробництва / В.Я. Месель-Веселяк // Економіка АПК. - 2005. - № 6. - С. 17-26.

7. Мельник Л.Ю. Економічна теорія на межі тисячоліть: [Навчальний посібник] / Л.Ю. Мельник, П.М. Макаренко, І.Г. Кириленко. - К. : ІАЕ УААН, 2003. - 748 с.

Размещено на Allbest.ru