Державне регулювання розвитку агроформувань в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне регулювання розвитку агроформувань в Україні

Актуальність теми

аграрний економіка державний корпоративний

Обумовлюється необхідністю пошуку нових підходів до державного регулювання розвитку агрохолдингів, викликаного неоднозначністю громадського сприйняття їх функціонування і впливу на розвиток аграрного сектору в цілому.

Постановка проблеми. Реформування аграрного сектору економіки України призвело до формування дуалістичної організаційної структури: потужні вертикально інтегровані формування - агрохолдинги зі значними фінансово-матеріальними ресурсами і дрібнотоварні господарства, що вимушені боротися за своє виживання. Одне з ключових завдань трансформаційних перетворень - створення рівноправних умов діяльності для усіх організаційних форм підприємництва - доки не досягнуте. Проте має місце підвищення соціальної напруженості, погіршення розвитку сільських територій, поглиблення дисбалансу інтересів суб'єктів агробізнесу. У зв'язку з цим назріла необхідність активізації регулюючої дії держави на діяльність агропромислових формувань. Це вимагає пошуку нових підходів до регулювання їх діяльності, що відповідають сучасним умовам.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження учених відносно вказаної проблематики переважно спрямовані на визначення специфіки становлення і функціонування агрохолдингів, їх впливу на діяльність дрібних форм господарювання. Глибоко досліджувалися ці питання в роботах українських учених В. Андрійчука, А. Маринченка, О. Табенської, Т. Ожелевської та ін. [2; 4; 5; 10; 18]. Віддаючи належне їхнім напрацюванням, слід зазначити, що досі не отримали належного висвітлення питання місця і значення регуляторних імперативів з боку держави у функціонуванні вертикально інтегрованих агроформувань. Метою цієї статті є визначення основних напрямів державного регулювання діяльності агрохолдингів з метою реалізації переваг інтеграційних процесів і забезпечення балансу приватних і публічних інтересів.

Виклад основного матеріалу

Дослідження тенденцій розвитку агрохолдингів підтверджує закономірність процесів укрупнення сільськогосподарських підприємств, що цілком відповідає світовим тенденціям, зокрема, індустріальних країн Європи і Північної Америки. Ключовою складовою успіху агрохолдингів вважають економію від масштабу виробництва і концентрацію ресурсів. Застосування ефекту повного циклу виробництва забезпечує зниження собівартості продукції, зменшує транзакційні витрати, а прогресивні технології ведення господарської і управлінської діяльності дозволяють їм гідно конкурувати на світових ринках [1-3]. Параметри діяльності агрохолдингів відповідають міжнародним стандартам менеджменту якості ISO 9001, менеджменту у сфері безпеки харчової продукції ISO 22000 і екологічного менеджменту ISO 14001 [4]. Проте не менш важливим аспектом діяльності цих агроформувань є можливість розподілу ризиків. Адже кожен агрохолдинг - це завжди агропромислова фірма [5]. Консолідація промислового, банківського і власне аграрного капіталів дозволяє, з одного боку, мінімізувати ризик від здійснюваної діяльності, з іншої - притягати значні інвестиційні і фінансові потоки. Таким чином, агрохолдинги задають вектор розвитку сільськогосподарської галузі, визначають місце України на міжнародному ринку продовольства, тривалий час залишаються своєрідним локомотивом для національної економіки.

Однак, з іншого боку, діяльність агрохолдингів в Україні набула таких масштабів, які несуть в собі загрози економічного, структурного і соціального характеру. Ще А. В. Чаянов підкреслював, що великі сільгоспвиробники значною мірою залежать від ринкової кон'юнктури і істотні цінові коливання можуть виявитися для них згубними [6]. Незважаючи на досить сприятливі умови функціонування попередніх років, економічні виклики 2014- 2016 рр. істотно ослабили стійкість агрохолдингів. По-перше, сталося зниження світових цін на продукти харчування. Так ціновий індекс FAO в річному обчисленні з 2013 по 2013 рр. знизився на 41,4 пункт (на 17,2 %) для зернових культур, і на 60,9 пункт (на 23,9 %) для рослинних олій відповідно. По-друге, знижуються котирування акцій агрохолдингів. У 2012-2013 рр. жодна українська аграрна компанія не провела публічного розміщення акцій на біржі (IPO). У той час, коли банківське кредитування і IPO не можуть задовольнити потреби українського агросектора в залученні фінансування, ряд агрохолдингів вирішує цю проблему шляхом випуску єврооблігацій. У свою чергу, боргові зобов'язання тільки аграрних підприємств, що входять до складу агрохолдингів, без урахування інших взаємозв'язаних структур, впродовж 2013-2015 рр. збільшилися з 58 до 102 млрд. грн [7]. Ситуація посилюється скрутним геополітичним становищем, що мало ряд негативних наслідків: девальвація гривни зумовила здорожчання матеріально-технічних ресурсів, добрив, засобів захисту рослин і тому подібне, а також мільйонний збиток внаслідок переоцінки валютних боргів великими агрохолдингами і падіння купівельної спроможності населення; необхідність пошуку нових ринків збуту із-за закриття російського ринку; скорочення земельних активів із-за ескалації конфлікту на сході України; подальше утруднення доступу до фінансових ресурсів.

Недостатньо уваги приділяється питанню оптимального розміру агрохолдингів. Дослідники підкреслюють [8], що наявність ефекту масштабу виробництва спостерігається до певної межі, за якою управлінські витрати і витрати на контроль нівелюють ефект масштабу. Більше того, надмірна концентрація виробництва потужними вертикально інтегрованими компаніями загострює проблему забезпечення продовольчої безпеки держави. У цьому контексті питання об'ємів земельних активів, що знаходяться в користуванні агро холдингів, є одним із самих дискусійних. Так, якщо у 2007 р. земельний банк складав 1,7 млн. га, то у 2015 р. агрохолдинги контролювали вже 6,04 млн. га. Згідно досліджень міжнародної аудиторсько-консалтингової компанії Deloitte, за результатами діяльності 2015 р. вісім операторів українського аграрного ринку увійшли до рейтингу «500 найбільших компаній Центральної і Східної Європи» [9]. Також має місце витіснення з ринку оренди землі певної кількості аграрних підприємств і фермерів [10]. Учені застерігають, що ситуація може загостритися із-за відміни мораторію на продаж землі і тоді ринок землі може перетворитися на олігополістичний. Зокрема, пропонується регламентувати діяльність цих господарських структур з правової точки зору [11], ввести обмеження на розмір земельних ділянок, які можуть знаходитися у власності. Така позиція цілком зрозуміла, проте в цій ситуації слід враховувати й інші чинники. Відсутність ринку землі досі не перешкодила великим гравцям наростити свої земельні активи і встановлення певних обмежень ще не є гарантією того , що це істотно вплине на стан речей у майбутньому. У разі жорсткого підходу і дієвості таких обмежень може виникнути інша проблема. Надмірне регуляторне середовище може спровокувати перетікання інвестиційних засобів в країни з лояльнішим бізнес-середовищем. Багато розвинених країн, прагнучи захистити дрібного виробника, встановлювали межі максимального розміру землеволодінь для корпоративного сектора. Проте з часом у більшості з них такі обмеження були скасовані [12].

Діяльність інтегрованих агроформувань призводить до структурних деформацій галузі. Корпоративний сектор монополізує ринки ресурсів, канали збуту продукції, інструменти державної підтримки. Тому середньо- і дрібнотоварні суб'єкти бізнесу вимушені співпрацювати з посередниками і погоджуватися на невигідні умови збуту продукції. Структура сільськогосподарської продукції агрохолдингів деформована в бік експортоорієнтованої, переважно рослинної продукції. Внаслідок швидкої окупності монокультур поширюється монокультуризація галузі, що негативно позначається на якості земельних ресурсів [3].

Застосування агрохолдингами потужної нової техніки і прогресивних методів виробництва своєю зворотною стороною має негативний вплив на соціальну ситуацію на селі. Більше того, збільшення інвестиційних надходжень в сільськогосподарську галузь України веде до зменшення кількості зайнятих осіб у великих сільгосппідприємствах. Якщо у 2001 р. в сільському господарстві інвестиції складали 1552 млн. грн, а кількість зайнятих - 2378,7 тис. чоловік, то у 2013 р. показники склали 17981 млн. грн і 728,8 тис. чоловік відповідно [13]. Зростають показники не лише рівня безробіття, але і неформальної зайнятості, рівень якої в 3,5 рази перевищує аналогічний показник для міського населення. Це призводить до знецінення людського капіталу, падіння і поляризації доходів сільського населення, загострення проблеми спустошення сіл [2]. Відкритим залишається питання недоотримання податкових надходжень місцевими сільрадами через невідповідність місця реєстрації і фактичного місця розташування компаній [10].

Державна регуляторна політика має бути спрямована на усунення подібних відхилень у функціонуванні аграрного сектора. І хоча аграрні холдинги вважаються типовими для більшості постсоціалістичних країн, у першу чергу, для країн зі значним ресурсом сільськогосподарської землі, учені відмічають, що їх становлення і розвиток у вітчизняних умовах частково є відповіддю на провали у функціонуванні економіки [14]. Аналіз процесів реформування аграрного сектору, зокрема, еволюції аграрної державної політики свідчить про справедливість цього положення (Табл. 1).

Таблиця 1. Еволюція державної аграрної політики

Джерело: розроблено автором на основі даних [10; 14; 15-19].

Дослідження еволюції державної аграрної політики свідчить про істотні недоліки в інституціональному середовищі. Це підтверджують результати аналізу Всесвітнього економічного форуму - в 2012 р. низькими показниками рейтингу України стали індикатори державних інститутів. Це такі показники, як «Права власності», «Ефективність правової системи у врегулюванні суперечок», «Захист інтересів агрохолдингу і акціонерів», «Ефективність правової системи в спростуванні регуляторних актів», «Тягар адміністративного регулювання», «Хабарі і неформальні платежі», «Ефективність антимонопольної політики» та ін. На додаток до вищезгаданого Україна займає 152-е місце серед 182 країн по рейтингах Індексу сприйняття корупції «Transparency International». Відсутність системності в проведенні реформ, зволікання з рішенням ключових завдань сектора, недолік послідовності і прозорості в діях чиновників поглиблюють існуючі проблеми регулювання діяльності агрохолдингів і агросектора в цілому. Склалася парадоксальна ситуація, при якій, з одного боку, відсутність «прозорих правил» діяльності для корпоративного сектора і зарегульованість ринку сільгосппродукції деструктивно впливають на бізнес-клімат, з іншої - ці ж бар'єри сприяли появі обмеженої кількості власників агропромислового капіталу, надприбутків агрохолдінгів. Державі, у пошуках «ренти», простіше працювати з нечисленною групою великих бізнес-суб'єктів, ніж із сотнями дрібнотоварних виробників. Утворився вакуум і у сфері приватно-державного партнерства (ПДП). Незважаючи на ухвалення відповідного закону, досі в країні не було введено жодного проекту ПДП [20]. Негативно відбивається на ефективності господарювання бізнес- формувань проблема низького рівня розвитку інфраструктури. Так, вартість витрат при експорті з України в 2 рази вище, ніж в ЄС, і в 1,7 рази, чим в США. Значних витрат вимагають і процеси документарного оформлення експорту. Також проблемою залишається підбір персоналу. Незважаючи на значний потік студентів і молодих фахівців, агрохолдинги нарікають на недолік висококваліфікованих кадрів [21]. Не менш актуальним залишається питання внутрішньополітичної стабільності.

Таким чином, проведені дослідження дозволяють визначити наступні регуляторні детермінанти функціонування агрохолдингів:

- поліпшення інституціонального середовища. Це передбачає захист інтересів членів агрохолдингів, зокрема, права власності; боротьбу з корупцією; відмова від практики надмірного втручання в процеси ціноутворення на ринку сільськогосподарської продукції; наслідування принципу самоокуповування, тобто відмову від практики субсидування. Наявність політичного лобі часто дозволяє отримувати цим структурам невиправдані привілеї, ставить їх у вигідніше положення у порівнянні з іншими суб'єктами господарювання. Потрібне рівноцінне відношення до усіх учасників ринку. Адекватного інституціонального забезпечення вимагає процес реалізації приватної власності на землю;

- створення ефективної системи моніторингу господарської діяльності агрохолдингів з боку державних органів. Зараз відсутнє комплексне інформаційне забезпечення їх діяльності, відображення ключових показників розвитку цих структур у статистиці. Якнайповніше такі дані фіксуються і досліджуються приватними інформаційними агентствами;

- взаємодія держави і корпоративного бізнесу. Мається на увазі поглиблення приватнодержавного партнерства, взаємодія з місцевими органами влади, співпраця у сфері розвитку аграрних кластерів і тому подібне. Зокрема, така взаємодія може бути спрямована на поліпшення інфраструктурного забезпечення агросектору, адже подібні проекти вимагають значних фінансових вливань;

- посилення соціальної відповідальності інтегрованих агроформувань [22-24].

Висновок. Діяльність агрохолдингів здійснює неоднозначний вплив на розвиток

аграрного сектору економіки України. В умовах обмеженості фінансових ресурсів для розвитку вітчизняного сільського господарства з одного боку, і потужного субсидування сільськогосподарської галузі на європейському ринку з іншого, ці структури змогли вивести національне агровиробництво на досить високий організаційно-технологічний рівень, підтримати національну економіку в умовах фінансової кризи, гідно представляти Україну на міжнародному ринку сільськогосподарської продукції. У той же час, цільовою функцією вертикально інтегрованих формувань як суб'єктів економіки є отримання прибутку. У реальному житті ця мета вступає в протиріччя не лише з інтересами інших учасників ринку, але і з цілями держави, як гаранта забезпечення добробуту усього населення. Тому завдання держави полягає у створенні таких умов, які б дозволили максимально реалізувати позитивні ефекти від діяльності агрохолдингів і мінімізувати їх негативну дію. Активізація регулюючої дії держави по таких напрямах, як поліпшення інституціонального середовища, створення ефективної системи моніторингу діяльності агрохолдингів, поглиблення приватно-державного партнерства, посилення соціальної відповідальності агрохолдингів дозволить реалізувати поставлене завдання.

Список використаних джерел

1. Желєзняк A. М. Вплив трансформаційних процесів у сільському господарстві на формування конкурентоздатності підприємств / A. М. Желєзняк // Вістник Харківського національного технічного університету сільського господарства : Економічні науки. - Вип. 125. -Харків : ХНТУСГ - 2012.

2. Ожелевська Т. С. Місце кооперативного руху у соціально-економічному розвитку сільських територій / Т. С. Ожелевська // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. - 2011. - № 163.

3. Підгребельна М. Агрохолдинги як великотоварні підприємства у аграрному бізнесі / М. Підгребельна // Вісник Львівського національного аграрного університету Сер : Економіка АПК. - 2013. - № 20(1).

4. Табенська О. І. Сучасні інтеграційні процеси в агромпромисловому комплексі України / О. І. Табунська // Зб. наук. праць Вінницького національного аграрного університету [Текст] / [редкол.: Калетнік Г. М. (голов. ред.) та ін.]. - Вип. 3 (80).- Вінниця : ВАНУ 2013.

5. Андрійчук В. Г. Капіталізація сільського господарства: стан та економічне регулювання розвитку : [монографія] / В. Г. Андрійчук. - Ніжин : Аспект-Поліграф, 2007.

6. Чаянов А. В. Основные идеи и формы организации сельскохозяйственной кооперации / А. В. Чаянов. - 2-е изд. - М. : Книгосоюз, 1927.

7. Агенство AgriSurvey. Найбільші агрохолдинги в Україні, 2014.

8. Binswanger H. P. Power, distortions, revolt and reform in agricultural land relations / H. P. Binswanger, K. Deininger, and G. Feder // Handbook of Development Economics / eds. J. Behrman and T. N. Srinavasan. - Vol. III. - Amsterdam : Elsevier Science Publishers, 1995.

9. Маринченко О. О. Економічні аспекти функціонування агрохолдингів в Україні [Текст] / О. О. Маринченко // Облік і фінанси АПК : Міжнародний науково-виробничий журнал. - 2010. - № 3.

10. Самойлик Ю. В. Кооперативи та агрохолдинги: концептуальні порівняння організаційних механізмів / Ю. В. Самойлик // Вісник Житомирського національного агроекологічного університету. - 2013. - № 1-2 (2).

11. Prosterman Roy L. Legal impediments to effective rural land relations in Eastern Europe and Central Asia: a comparative perspective / Roy L. Prosterman, Timothy M. Hanstad. - World Bank Publications, 1999.

12. Березюк А. Г. Сільськогосподарська кооперація - шлях до добробуту селян /

A. Г. Березюк // Інженер; Подільський державний аграрно-технічний університет. -2013.- № 1 (93).

13. Політика України у сфері сільського господарства, біоенергетики та харчової промисловості - дослідження, висновки та рекомендації / Під ред. Х. Штраубенхоффа

Размещено на Allbest.ru