Теоретичні підходи до сталого розвитку та роль аграрного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні підходи до сталого розвитку та роль аграрного виробництва

Ю.О. Ярмоленко, к.е.н., доцент кафедри економіки підприємства та менеджменту, Академія праці, соціальних відносин і туризму

У статті розкрито сутність поняття сталого розвитку за різними підходами. Розкрито основні тенденції ідей сталого розвитку. Визначено роль аграрного виробництва, його сутність та значення за сучасних умов господарювання. Доведено, що ефективний розвиток сільського господарства є пріоритетом реформування національної економіки. Запропоновано пріоритетні напрями щодо покращення реалізації аграрної політики.

Ключові слова: сталий розвиток, аграрне виробництво, агропромисловий комплекс, конкурентоспроможність сільського господарства.

В статье раскрыта суть понятия устойчивого развития по разным подходам. Раскрыты основные тенденции идей устойчивого развития. Определена роль аграрного производства, его суть и значение в современных условиях хозяйствования. Доказано, что эффективное развитие сельского хозяйства является приоритетом реформирования национальной экономики. Предложены приоритетные направления по улучшению реализации аграрной политики.

Ключевые слова: устойчивое развитие, аграрное производство, агропромышленный комплекс, конкурентоспособность сельского хозяйства.

In the article the essence of the concept of sustainable development by different approaches. The basic trend of sustainable development ideas. The role of agriculture and its importance for the essence of the modern business environment. Proved that the effective development of agriculture a priority reform the national economy. Proposed priorities for improving the implementation of agricultural policy.

Keywords: sustainable development, agricultural production, agriculture, competitiveness of agriculture.

Постановка проблеми

аграрний сталий розвиток господарювання

Сучасні економічні реалії переконливо свідчать, що темпи та загальний вектор напрямку соціально-економічного прогресу національної економіки в значній мірі залежать від ефективного використання ресурсів країни. Актуальність і доцільність дослідження проблем сталого розвитку, а саме аграрного сектору, обумовлені особливим статусом агропродовольчої сфери у вітчизняному господарському комплексі. Без високоефективного і конкурентоспроможного аграрного виробництва неможливо вирішити також стратегічні завдання розвитку соціально орієнтованої економіки країни, формування цивілізованого аграрного ринку, входження країни у світовий економічний простір.

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Питання сталого розвитку економіки та різних її аспектів розглядаються у працях вітчизняних вчених: Б. Данилишина, В. Газуди, А. Гальчинського, В. Гейця, І. Залуцького, М. Згуровського, Я. Жаліло, Й. Маліка, О. Моліна, В. Куценко, В. Кретініна, Б. Пасхавера, А. Поплавської, П. Саблука, А. Шалмуєва та ін. Зазначена проблема вивчається в роботах таких російських авторів, як В. Бєлкін, Х. Гизатулін, С. Глазачов, Б. Мадярський, Т. Петрова, В. Писарєв, І. Потравний, А. Урсул.

Метою статті є дослідження ключових аспектів концепції сталого розвитку та визначення ролі аграрного виробництва.

Виклад основного матеріалу. Дослідники теоретичних засад концепції сталого розвитку вбачають її історичне коріння у роботах В. Вернадського, Е. Леруа та П. Тейяра де Шардена. Зрозуміло, що кожен дослідник пропонує власне визначення поняття «сталий розвиток». Однак загалом ці визначення зводяться до такої дефініції: «сталий розвиток - це розвиток, що задовольняє потреби теперішнього покоління, але водночас не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби» [10]. Спочатку теорія сталого розвитку розроблялася науковими колами різних країн, потім до розробки та впровадження ідеї сталого розвитку долучилися міжнародні організації, такі як Римський клуб (із працею «Межі зростання»], Міжнародний інститут прикладного системного аналізу (Люксембург, Австрія], Міжнародна федерація інститутів перспективних досліджень та інші. Усі разом вони започаткували новий підхід до подолання зазначених глобальних проблем, який отримав назву - концепція сталого розвитку (sustainable development]. Зазначене поняття було введено для визначення взаємовідносин між суспільством та природою. Термін «сталий розвиток» набув широкого розповсюдження після публікації докладу «Наше спільне майбутнє», підготовленого в 1987 році Міжнародною комісією ООН із навколишнього середовища та розвитку. У рамках діяльності комісії ООН документ під назвою «Наше спільне майбутнє» визначив стійкий розвиток як «тривалий безперервний розвиток, що забезпечує потреби людей, які проживають нині, без шкоди забезпечення потреб майбутніх поколінь». Проблему «стійкого розвитку» було поставлено на Всесвітній конференції ООН із довкілля і розвитку, яка відбулася у Бразилії в Ріо-де-Жанейро у 1992 році. На ній було закладено наріжні камені концепції розвитку, екології, економіки та соціальної безпеки у їхній діалектичній єдності та взаємодії. На конференції поняття «стійкий розвиток» набуло нового змісту - поступового, але неухильного підвищення рівня соціально-економічного розвитку суспільства, втім за умов довготривалого збереження довкілля. Принаймні первісно поняття «стійкість» («сталість»] виникло на міжнародному рівні і одразу набуло глобалізаційного виміру, заклавши стратегічний імператив розвитку соціально-економічних систем (СЕС) як утворень «відкритого» типу.

Сталий розвиток визнаний світовою спільнотою держав домінантною ідеологією людської цивілізації у ХХІ столітті, стратегічним напрямом матеріального, соціального і духовного прогресу суспільства. Основний принцип сталого розвитку формулюється так: швидкість, з якою людство використовує природні ресурси, не має перевищувати швидкості їх поновлення. У цьому зв'язку важливе місце належить збереженню природних ресурсів.

У теперішній час еволюція ідей сталого розвитку привела до того, що в галузі забезпечення економічних, екологічних та соціальних імперативів сталого розвитку системи світового господарства сучасні науковці виділяють п'ять основних стратегічних тенденцій [7]:

- людство дійсно здатне додати розвитку сталий і довготривалий характер, з тим щоб воно відповідало потребам людей, що нині живуть, не позбавляючи при цьому майбутні покоління можливості задовольняти свої потреби;

- наявні обмеження в області експлуатації природних ресурсів відносні. Вони пов'язані із сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також зі здатністю біосфери справлятися з наслідками людської діяльності;

- необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і надати їм можливість реалізовувати свої надії на благополучніше життя;

- необхідно узгоджувати спосіб життя тих, хто має у своєму розпорядженні великі засоби (грошові і матеріальні], з екологічними можливостями планети, зокрема щодо вжитку енергії;

- розміри і темпи зростання населення мають бути погоджені зі змінним продуктивним потенціалом глобальної екосистеми Землі.

Особливо підкреслюється динамічний характер сталого розвитку. Наголошується, що воно є не незмінним достатком гармонії, а швидше процесом змін, в якому масштаби експлуатації ресурсів, спрямування капіталовкладень, орієнтація технічного розвитку і інституційні зміни узгоджуються з нинішніми і майбутніми потребами. Таким чином, концепція сталого розвитку з'явилася в результаті об'єднання трьох основних точок зору: економічної, соціальної і екологічної.

Сьогодні у повний зріст поряд з екологічним змістом стійкого розвитку постають не тільки економічні, а й соціальні аспекти розвитку, які значно зміщують наголоси у сучасному тлумаченні даного поняття. Суто економічний контекст стійкого розвитку визначається спроможністю оптимального використання потенціалу двох основних виробничих ресурсів - капіталу і праці з метою нарощування національних обсягів виробництва, що значно залежить від адекватності інституціональних основ суспільним відносинам в економіці.

Визначення «сталого розвитку» багатоаспектне, та його можна систематизувати за наступними підходами. Так, І. За- луцький [4] пропонує визначення поняття сталого розвитку, що охоплює широке коло специфічних відносин: політичних, економічних, соціальних, екологічних, земельних, інших суспільних відносин, які становлять єдину систему державотворення. В. Газуда [3] акцентує увагу на тому, що сталий розвиток - це процес гармонійного, екологобезпечного, збалансованого відтворення економічної, соціальної та екологічної систем на якісно новому рівні з метою задоволення теперішніх та майбутніх потреб людства. Б. Данилишин [2] говорить, що це відносини в суспільному виробництві, завдяки яким досягаються оптимальні пропорції нормалізації якісного стану середовища, економічного зростання та зростання духовних та матеріальних потреб людей. О. Моліна [9] - розвиток є сталий, якщо він максимізує чисті вигоди економічного розвитку при збереженні природних ресурсів і забезпеченні їх якості в часі, передбачає збільшення не тільки реального доходу на душу населення, але також зростання інших показників добробуту, приводить до позитивних структурних змін в економіці та суспільстві. В. Кретинин [5] визначає сталий розвиток як сукупність соціально-економічних, політичних та інших взаємопов'язаних процесів, що дозволяють послідовно збільшувати потенціал регіону для задоволення зростаючих потреб громадян, які проживають на його території. У Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів» [1 ] сталий розвиток визначено як головну мету в інтересах усієї України, підвищення рівня життя населення, подолання бідності та безробіття, формування середнього класу.

Механізм управління сталим розвитком країни та її регіонів ґрунтується на таких базових блоках: законодавча база (закони та інші нормативні акти]; організаційна база (державні урядові та неурядові організації, що забезпечують сталий розвиток]; суспільно-громадянська база (недержавні організації].

Розбудова економіки на принципах сталого розвитку задекларована в законодавстві більшості країн світу. Не є винятком і Україна, в якій розроблено та затверджено базу нормативно-правових актів по впровадженню концепції сталого розвитку в життя. Основними законодавчими актами цієї бази є такі: державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року; Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів»; концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року; концепція сталого розвитку населених пунктів; комплексна програма реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки; концепція розвитку сільських територій на 2015-2020 роки.

Особливу актуальність проблема забезпечення сталості набула у сфері аграрного виробництва, що є найчутливішою контактною зоною в системі взаємовпливу економічних і екологічних інтересів людства.

Аграрне виробництво багатогалузеве - це рільництво, садівництво, тваринництво, кожне з яких своєю чергою класифікується по багатьох напрямках. Сучасне аграрне виробництво характеризується широким використанням сільськогосподарської і універсальної техніки, хімічних препаратів.

Площа землі, на якій ведеться аграрне виробництво, не збільшується, а навпаки, зменшується внаслідок розширення старих і будови нових поселень і шляхів сполучення. Окрім того, інтенсивна експлуатація землі призводить до її деградації і необхідності виведення її частини з використання. Природне середовище має вирішальний вплив на розвиток АПК. Суспільство, використовуючи природні ресурси в процесі сільськогосподарського виробництва, змінює їх, а це, своєю чергою, впливає на ефективність функціонування аграрного сектору, якість продукції та здоров'я населення.

Аграрна галузь є локомотивом української економіки, що зумовлено унікальними природними та людськими ресурсами.

Ефективний розвиток сільського господарства, підвищення його конкурентоспроможності є ключовими пріоритетами реформування національної економіки, зафіксованими у Стратегії розвитку «Україна - 2020», Програмі діяльності Кабінету Міністрів України на 2015-2016 роки, Угоді про Коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України Верховної Ради України VIII скликання, Угоді про асоціацію між Україною та ЄС та Плані дій з її виконання та ін. Основними напрямами реформ визначено [13]:

- забезпечення ефективного землекористування на основі завершення земельної реформи;

- удосконалення системи державної підтримки сільськогосподарського виробництва та залучення фінансування у галузь;

- розвиток зовнішньоекономічних відносин та сприяння міжнародній торгівлі;

- забезпечення сталого розвитку сільських територій;

- адаптацію процесів агропромислового виробництва до європейських вимог.

Агропромисловий комплекс є одним із найважливіших секторів національної економіки; за даними Державної служби статистики України, у 2014 році в АПК було сформовано 10,2% ВВП країни, експортовано продукції на $16,8 млрд., що становило 31,1% товарного експорту України. Сільське господарство як ключова галузь аграрного сектору останніми роками, за незначними виключеннями, демонструвало позитивну динаміку. Так, за даними Державної служби статистики України, за 2005-2014 роки виробництво валової продукції сільського господарства у всіх категоріях господарств України зросло на 71,8 млрд. грн., або на 40%. Обсяги виробництва у рослинництві зросли на 63,2 млрд. грн., або на 55,2%, у тваринництві - на 8,6 млрд. грн., або на 13,2%. Аграрний сектор - основа експортних амбіцій держави наступних років.

Ураховуючи тенденції і проблеми, що впливають на майбутній розвиток сільського господарства, зокрема зростання чисельності населення планети, яке за прогнозами перевищить 9 млрд. людей до 2050 року, зростаючу урбанізацію, скорочення сільського населення, необхідно постійно дбати про збільшення виробництва продуктів харчування.

Постійне збільшення потреб людства в їжі вимагає інтенсифікації аграрного виробництва за рахунок використання добрив, зрошення засушливих земель, вдосконалення засобів боротьби зі шкідниками, виведення високоврожайних рослин і високопродуктивних тварин, застосування ефективної техніки.

Сьогодні визнано, що сталість розвитку агропромислового комплексу як однієї із найважливіших складових економічної системи багато в чому визначає характер функціонування економіки держави загалом.

Забезпечення сталого розвитку економіки сільського господарства та сільських територій вимагає формування нового типу економічної, зокрема аграрної, діяльності. Адже саме сталий розвиток сільських територій забезпечує підвищення ефективності сільської економіки та поліпшення якості життя сільського населення, підтримку екологічної рівноваги, збереження і відновлення ландшафту сільської місцевості. Саме тому сталий розвиток аграрного сектору відіграє важливу роль у процесі врівноваження економічної, екологічної та соціальної системи господарського комплексу.

Забезпечення сталого розвитку агросфери можливе лише на основі системного підходу, що передбачає комплексне вивчення завдань, передумов, чинників та шляхів майбутнього розвитку у взаємному їх зв'язку, визначення різних варіантів ухвалення рішень і зрештою розробку системи управління.

На сьогодні існує велика кількість визначень категорії сталого розвитку сільського господарства, зокрема як сільське господарство, яке зберігає природну і екологічну цілісність ґрунту, водних і земельних систем в певній місцевості, забезпечуючи при цьому достатній дохід виробникам за вироблену продукцію [11].

За визначенням Міжнародної консультативної групи дослідників проблем розвитку сільськогосподарського сектору економіки, сталий розвиток аграрного комплексу полягає в ефективному управлінні ресурсами, які використовуються з метою задоволення потреб людства, що змінюються, зберігаючи при цьому або навіть покращуючи якість довкілля, а також природні ресурси [6].

С. Франсіс і Дж. Янберг [12] вважають, що сталий розвиток прагне задовольнити потреби людства без руйнування природних ресурсів; покращує якість довкілля і ресурсну базу, від якої залежить задоволення базових потреб людства в харчуванні, є економічно життєздатним, покращує якість життя селян і суспільства в цілому.

Слід також зауважити, що світова продовольча криза стала новим викликом для аграрного виробництва. За інформацією Світового банку, світова продовольча криза привела до зубожіння 100 мільйонів осіб у країнах з низькими прибутками. За даними звіту ООН, більше 40 країн світу потерпає від нестачі продовольства у зв'язку з різким підвищенням цін на продукти харчування. Слід зауважити, що така ситуація розвивається за умов цілком достатнього світового виробництва продовольства, що дозволяє задовольнити потреби зростаючого населення планети. За даними Організації ООН з продовольства та сільського господарства (FAO), на сьогодні у світі голодує приблизно 800 млн. людей. Експерти організації вважають, що головною причиною є нерівномірність розподілення продуктів серед країн та континентів як наслідок боротьби за встановлення контролю над природними ресурсами, що вичерпуються [8].

Подолання негативних тенденцій у сільськогосподарській галузі сьогодні залежить від розв'язання проблеми сталості сільського виробництва, яка зумовлює ефективне функціонування та розвиток продовольчого комплексу у регіонах, рівень та якість життя не лише сільського, а й міського населення. Тому вирішення кризи аграрного виробництва в Україні стає духовною потребою сучасності, оскільки її вирішення залежить не від природних умов, а передусім від людини. Одним із пріоритетних напрямів забезпечення сталого розвитку сільського господарства вважається забезпечення умов сталого розвитку аграрного виробництва. Основою його довгострокової перспективи має стати формування ефективного, конкурентоспроможного та екологічно безпечного агропромислового виробництва, придатного для забезпечення необхідних умов продовольчої безпеки країни. Адже саме продовольча сфера як сфера виробництва, що користується максимальним попитом, відіграє особливу роль у фінансовій системі країни. Відповідно одним із ключових елементів вирішення завдань сталого розвитку в Україні є також продовольча проблема. З погляду основних положень концепції сталого розвитку її вирішення доцільно розглядати, по-перше, з позицій оптимізації структури споживання і, по-друге, з погляду дотримання умов запобігання деградації ґрунтового покриву, який втрачає свою природну цілісність, оскільки родючість ґрунтів та продуктивність сільськогосподарських угідь є основними чинниками підвищення випуску сільськогосподарської продукції та економії матеріальних витрат.

Головна функція сталого розвитку в даному контексті - це забезпечення продуктами харчування зростаючого населення планети за умови збереження та відновлення природного середовища та політика, спрямована на втілення в реальну практику господарювання й суспільного життя принципів сталого соціально-економічного розвитку.

Адаптація господарської діяльності в сільському господарстві до європейських та світових умов, а також підвищення ефективності розвитку аграрного сектору економіки задля забезпечення населення якісними, безпечними, доступними продовольчими продуктами, розширення експортного потенціалу країни вимагають реалізації завдань агарної політики за наступними пріоритетними напрямами:

- забезпечення передбачуваності регуляторної політики держави та удосконалення земельних відносин;

- удосконалення нормативно-правового забезпечення розвитку аграрного сектору економіки шляхом розроблення та затвердження стратегічних програмних документів за пріоритетними напрямами розвитку;

- державна підтримка дрібних товаровиробників;

- створення у сільській місцевості економічних стимулів для не аграрних видів економічної діяльності, якими могли б скористатися бідні верстви населення;

- радикальне зміцнення соціальної інфраструктури на селі;

- забезпечення прозорості процесу розподілу фінансової підтримки, рівноправна участь усіх товаровиробників в її отриманні;

- надання гарантій під банківські кредити чи прямі інвестиції;

- підвищення якості освіти в сільських районах;

- відродження та інтенсивний розвиток соціальної сфери села.

Висновки

Таким чином, окреслюючи перспективи розвитку аграрного сектору України, треба орієнтуватися на його конкурентні переваги на ринках продовольства, адже відомо, що світовий попит на аграрну продукцію буде зростати. Передусім доцільною буде пропозиція необхідності підвищення ефективності державної підтримки аграрного сектору економіки з метою формування сприятливих умов для реалізації потенціалу його зростання, зміцнення матеріально-технічної бази, а також здобуття конкурентних переваг на світових ринках. Для виконання вищезазначеної місії є потреба у здійсненні сталої фінансової політики, спрямованої на державне фінансування та стимулювання сільськогосподарських товаровиробників. При цьому обов'язково необхідно мати на увазі, що у сучасному глобалізованому світі ефективно реалізувати свої об'єктивні переваги аграрного виробництва Україна зможе тільки дотримуючись єдності економічних, соціальних та екологічних інтересів суспільства.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2005. - №51. - С. 548.

2. Данилишин Б.М. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України / Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, В.С. Міщенко. - Київ. - 1999. - 716 с.

3. Газуда С.М. Теоретико-методичні засади парадигми розвитку сільських територій / С.М. Газуда // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Економіка». Вип. 2(34) - 2011 - С. 59-64.

4. Залуцький І.Р. Актуалізація пріоритетів державної політики розвитку сільських територій / І.Р. Залуцький // Регіональна економіка 2011. - №2. - С. 51-54.

5. Кретинин В. На пути к устойчивому развитию хозяйственной системы региона / В. Кретинин // Международный журнал. Проблемы теории и практики управления. - 2005. - №4. - С. 65-69.

6. Коновалов В.В. Способы оценки факторов устойчивого развития агропромышленного комплекса / В.В. Коновалов, Т.В. Коновалова, А.Б. Викторова // Экономический анализ: теория и практика Москва, 2009. - №27(156). - С. 25-28.

7. Національна парадигма сталого розвитку України / за заг. ред. академіка НАН України, д.т.н., проф., Б.Є. Патона. - К.: Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України», 2012. - 72 с.

8. Наше общее будущее. Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию. Режим доступу: www.unep.org/RU_ FactSheet_1_Environment_for_Development-Web. pdf

9. Моліна О.В. Сталий соціально-економічний розвиток регіону: аналіз підходів та інструментів оцінки / О.В. Моліна, В.М. Осипов // Регіональна економіка. - 2010. - №4. - С. 25-32.

10. Оленьев В.В., Федотов А.П. Глобалистика на пороге ХХІ века // Вопросы философии. - 2003. - №4. - С. 43-49.

11. Про довгострокову стратегію сталого розвитку агропромислового комплексу / В.М. Трегобчук, Б.Й. Пасхавер, А.Е. Юзефович та ін. // Економіка АПК. - 2005. - №7. - С. 3-11.

12. Caviglia J. Sustainable agriculture economic development and deforestation/ J.Caviglia // Cheltenham, UK Northampton, MA: Edward ElgarParution,1999. - 160 р.

Размещено на Allbest.ur