Історичні аспекти розвитку тютюнницької галузі на Сумщині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичні аспекти розвитку тютюнницької галузі на Сумщині

Комликова Г.І.

У статті розглядаються деякі історичні аспекти розвитку тютюнництва на Сумських землях. Наголошено, що Сумщина була протягом ХҐІ - ХІХ ст. одним із головних районів поширення культури тютюну не тільки в Лівобережній Україні, а й у всій поза її межами.

Коротко охарактеризовано деякі сторінки в історії тютюнницької галузі Сумщини, а саме: створення і функціонування на території краю першого в Лівобережній Україні промислового підприємства з переробки тютюнницької продукції - тютюнової мануфактури у м. Охтирка та діяльність Спеціальної контори із забезпечення населення насінням тютюну у м. Ромни. тютюн промисловий контора україна

Ключові слова: тютюн, тютюнництво, сільське господарство, переробка тютюнницької продукції, історія.

Народногосподарське значення культури тютюну в сучасному суспільстві знівельоване його великою шкідливістю для здоров'я людини, яка протягом багатьох століть використовувала культуру тютюну переважно для куріння. В суспільній свідомості ця рослина асоціюється лише як шкідлива. Однак, не варто забувати, що культура тютюну використовується не тільки для виробництва цигарок, а ще є сировиною для видобування отруйного алкалоїду нікотину, що використовується у медицині, ветеринарії та для боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур. Своє застосування тютюн знаходить і в парфумерній промисловості, будучи сировиною для добування ефірної олії.

Питання історії розвитку тютюнницької галузі на теренах України від середини ХІХ ст. неодноразово привертали увагу дослідників. Одними з перших стан галузі почали наукові товариства [9]. Згодом, на межі ХІХ та ХХ ст.ст., тютюнницька галузь ставала предметом урядових досліджень [3, 4, 14], коли історію галузі відслідковували переважно економісти. Аналізуючи велику кількість різноманітних джерел, особливо варто відзначити дослідження В. С. Щербачова [22, 23] та В. М. Сторожева [16], в яких автори окрім загального стану галузі здійснили й історичні розвідки щодо походження культури тютюну та шляхи його поширення в країні. Аналіз розвитку галузі знайшов своє відображення й у довідкових виданнях даного періоду [12].

Як і інші галузі сільського господарства, історичні аспекти розвитку тютюнницької галузі України за радянського періоду висвітлювалися виключно через призму соціально- економічного становища селянства та класової боротьби. До того ж, історичним аспектам розвитку тютюнництва не приділялося достатньо уваги, оскільки галузь не була в числі головних галузей сільського господарства. Чи не єдиним джерелом, що висвітлювало становлення тютюнницької галузі у Сумському краї у цей період стала монографія А. Г. Слюсарського [15].

Дослідження періоду незалежності вже позбавлені ідеологічних штампів. Однак, глибокий аналіз історії розвитку тютюнницької галузі в цілому в Україні можна зустріти лише в роботах поодиноких дослідників, наприклад, Г. Д. Бялковської [2]. Історичні аспекти становища галузі тютюнництва як складової галузі технічних культур у сумському краї широко висвітлені в роботах М. Ф. Яременка [24, 25]. Історія першого промислового підприємства нашого краю фрагментарно висвітлюється в краєзнавчих науково-популярних виданнях [1, 13].

Все ж не зважаючи на досить широкий масив досліджень з питань історії поширення культури тютюну та розвитку його промислової переробки в Україні та на Сумщині зокрема, проблема потребує подальшого висвітлення, що й визначило мету даної статті.

Більшість народів світу дізналася про тютюн лише після відкриття Америки, звідки й походить культура, однак деякі народи курити його почали задовго до Колумбової подорожі. Так, наприклад, народам Азії та Африки ця рослина була відома ще до Різдва Христового, глиняні курильні люльки було знайдено в могилах єгипетських фараонів, згадки про куріння тютюну можна знайти також в стародавній китайській літературі та на давніх індійських картинах.

Незважаючи на вищезгадані свідоцтва поширення цієї культури на всіх континентах, культивувати її в Європі почали лише після другого походу Колумба (1493 - 1496 рр.), який завіз насіння тютюну в Іспанію, звідки вже він поширювався в інші країни торговельними шляхами. Спочатку тютюн використовували як лікарську рослину. Однак, заспокійливі, знеболювальні ліки, що вживали у вигляді настоянок, часто спричиняли тяжкі отруєння, через що культура не набула визнання в деяких країнах. Куріння тютюну теж не всі народи сприйняли однозначно. Так, наприклад, в Італії тютюн був визнаний «забавкою диявола», а його куріння було причиною відлучення від церкви. В Англії у XVI ст. курців карали на смерть, а монарх Джеймс (Якоб) Стюарт навіть видав трактат «Про шкоду тютюну». Та, не зважаючи на це, культура стрімкими темпами поширювалася в Європі, оскільки торгівля нею приносила непогані прибутки.

У Московію тютюн був завезений наприкінці XVI ст., де швидкими темпами поширювався, незважаючи на те, що іще сотню літ був заборонений до використання. За царювання Михайла Федоровича (1613 - 1645 рр.), наприклад, за куріння й торгівлю тютюном передбачена була смертна кара. А одним із перших друкованих пам'ятників російського права «Соборным Уложением 1649 года» визначалося, що всіх, у кого буде знайдено тютюн, слід бити батогом, доки не зізнається звідки одержав зілля [18]. Офіційно торгівлю тютюном, вільне ввезення його з-за кордону і куріння в Московії було дозволено за царювання Петра І (1682 - 1725 рр.), що сам став затятим курцем після відвідин Голландії.

В Україні ж тютюн був широко відомим уже в середині XVП ст. Культивувати його розпочали запорізькі козаки, перейнявши, за твердженням М. І. Костомарова та В. М. Сторожева, згубну звичку й насіння від кримців [5; 16, с. 550]. А один з перших дослідників галузі тютюнництва В. С. Щербачов доводить, що ця культура потрапила на терени України зі Сходу, з мусульманських країн, оскільки назва культури «тютюн», що прижилася в українців, вживається турками й татарами [23, с. 1] та й розповсюдженим на українських землях у той час був вид тютюнових Мсоїіапа ішііса (махорка), а не МсоОапа ІаЬасиш, як у Західній Європі та Америці. Сприятливі природно-кліматичні умови українських земель і забезпеченість необхідними природними ресурсам дозволяли вирощувати досить високі врожаї для споживачів внутрішнього ринку тютюнницької продукції. І, хоча за твердженням Бялковської Г. Д. [2, с. 220] здавна традиційними зонами виробництва цінних сортів тютюну в Україні є Придністров'я (Тернопільська, Івано-Франківська, Хмельницька, Вінницька та Одеська області), Закарпаття та Крим, Сумщина все ж вписала свою сторінку в історії тютюнництва України, адже саме в сумських землях було створене й тривалий час функціонувало перше в Лівобережній Україні промислове підприємство з переробки тютюну - тютюнова фабрика.

Тютюнова фабрика, чи як її тоді називали - мануфактура, була створена у 1718 р. за ініціативи царя Петра І на околиці м. Охтирка і стала першим промисловим підприємством у цьому містечку [13, с. 68; 15, с. 328; 1, с. 24]. Створення фабрики саме на Слобожанщині було невипадковим. Місцеве населення, а це були козаки та селяни Охтирського й Сумського полків, та населення сусідніх полків Лівобережної України культивувало тютюн як городню культуру ще з XVI ст. [15, с. 328-329]. Місцевий тютюн, якість якого перевіряв найнятий Петром І у 1716 р. голландський «мастер табачных дел» Жан Жизі, і став сировиною для новоствореного підприємства.

Історія зберегла для нас детальний опис майна фабрики і виробничого процесу. Підприємство, створене казенним коштом, мало приміщення для обробки й упакування тютюну, дев'ять комор для його зберігання, контору, житлові будинки для фахівців та адмінперсоналу, а також парники для вирощування тютюнової розсади. Для забезпечення виробничого процесу з приготування продукції тютюнництва спеціально за кордоном було придбано технічне обладнання: преси, ножі, сита, терези, ящики тощо [15, с. 329; 17, с. 179; 1, с. 24].

Мануфактура мала й власні тютюнові плантації. Так, наприклад, у 1719 р. німецьким насінням тютюну було засіяно 33 дес., а вже в 1720 - 1722 рр. засівалось вже по 46 дес. До 1736 р. тютюном засівалось від 33 до 55 дес., однак пізніше площі скорочувалися, а вже в 40-х рр. XVIII ст. згадки про них взагалі відсутні [15, с. 330]. Сировиною мануфактури був і тютюн, який збирався з населення лівобережних козацьких полків у вигляді десятинного податку. Основну робочу силу новоствореного підприємства складали селяни навколишніх сіл. З 1719 р. указом царя до мануфактури були приписані села колишнього полковника І. Перехрестова (944 селянських двори). На збиранні та перевезенні тютюну задіяні були й наймані працівники, переважно з дворів Сумського та Охтирського полків. Крім того, на підприємстві постійно вивчали виробництво близько 30 учнів тютюнової справи «из завербованных людей». Службовцями при мануфактурі були як цивільні (комісар, канцелярист, підканцелярист), так і військові (1 офіцер та 3 солдати). Перших декілька років мануфактурою керували іноземні майстри - Ж. А. Жизі, К. Брок. А вже з 1727 р., після передачі мануфактури в приватну власність, керівниками призначалися вітчизняні майстри, колишні учні К. Брока. [15, с. 330].

Оскільки переважна більшість місцевого населення вирощувала тютюн ще й вдома як городню культуру для власного споживання, попит на продукцію, що виготовлялася на Охтирській фабриці, - рульний, картузний, папушний, кришений та тертий тютюн, був на слобідсько-українському ринку досить обмеженим. До того ж, охтирський тютюн був якіснішим, порівняно з продукцією інших українських («черкаських») виробників, а, відповідно, й дорожчим, через що місцевому населенню був недоступний. Тому значна частина продукції вивозилася в Москву та Петербург, а вже звідти в інші міста. Звісно, що це стало причиною ще більшого здорожчання охтирського «фабричного» тютюну.

У цей період в українських землях культивувалися переважно нижчі сорти тютюнових - бакун та махорка. Урядові спроби підвищити вартість продукції охтирської мануфактури шляхом поліпшення її якості, а саме - засіванням плантацій насінням німецьких сортів, не дали бажаного результату, оскільки це насіння одразу ж потрапляло в особисті господарства місцевого населення, яке таким шляхом поліпшило якість власного тютюну. Оскільки утримання Охтирської мануфактури казенним коштом було нерентабельним, виробництво було передане у 1727 р у приватне володіння петербурзькому службовцю Ф. Молчину, який через відсутність коштів на утримання мануфактури передав її у власність купця І. Маслова. Однак, після смерті І. Маслова фабрика у 1732 р. знову перейшла в казенне володіння, та у 1733 р. була передана Охтирській полковій канцелярії, у віданні якої перебувала до моменту ліквідації. З цього часу спостерігається значний занепад підприємства. Відсутність попиту на продукцію на місцевому ринку, дозвіл з 1727 р. на вільний продаж конкурентної продукції - «черкаського» тютюну та зневажливе ставлення до мануфактури старшин Охтирського полку, що використовували її обладнання для виробництва власного товару, стали основними причинами припинення виробництва на фабриці у 1736 р. Повністю ж підприємство було ліквідоване лише у 1759 р.

Про мануфактуру, що вже декілька років не функціонувала, згадали у 1766 р., коли за дорученням імператриці Катерини ІІ була проведена оцінка її технічного стану. [15, с. 334; 17, с. 180; 1, с. 25]. На той час стан підприємства вже був жалюгідний. Одна з будівель ще у 1730 р. була передана місту під склад, інші через незадовільний стан були розібрані й використані у якості дров. Проводилося дослідження й готової продукції, що залишалась нереалізованою й зберігалась вже багато років «во дворе сваленным в кучу, развалившимся и изгнившим до основания, обратившимся в «навоз и мокроту» [17, с. 180]. Після цієї ревізії вціліле оснащення було перевезене до Петербурга і його подальша доля невідома. Дослідження технічного стану обладнання фабрики збіглося у часі з початком вивченням стану тютюнницької галузі в українських землях, що розпочалося після проголошення імператрицею Катериною ІІ маніфесту «О сеянии и размножении табака в Малороссии» (1763 р.). Потреба ж у вивченні галузі постала через швидкий її розвиток, що відбувся після низки указів Петра І, які дозволяли ввезення, вільний продаж та споживання тютюну в Московській державі. Вирощування цієї культури у великій кількості почало давати значні прибутки, які царський уряд прагнув контролювати.

Того ж року - 1763, у відповідності до наказу імператриці у м. Ромни була створена Спеціальна контора із забезпечення населення насінням тютюну [20, арк. 129; 8, с. 17-18], що стала наступною сторінкою в історії розвитку тютюнництва на Сумських землях. Контора створювалася для «наблюдения за ходом табаководства в Малороссии [20, арк. 129]». В її обов'язки входив збір інформації в Україні про площі посівів тютюну, їх стан та врожайність [21, арк. 29], тобто - збирання статистичних даних про галузь. І вперше в історії галузі - ще й розповсюдження знань про цю культуру, про способи посіву та догляду за нею. В інструкції, що була розроблена дійсним статським радником Григорієм Тепловим, директору цієї Контори наказувалось наділяти насінням закордонних сортів тютюну людей надійних, «у которых табак лучше родит и которые попечение... приложить могут... давайте печатную инструкцию без денег и. с пристойнейшими вашими словесными. указаниями, советами [21, арк. 26-30]». До того ж, господарям, яким насіння тютюну надавалось безкоштовно, а це було насіння вищих сортів - віргінське, мариландське та амерсфордське, пропонувалось запрошувати приятелів і знайомих з метою наглядної демонстрації їм посівів. Пізніше, наприкінці ХІХ ст., це явище здобуло назву демонстраційної (показової) установи і вже у 1901 р. було визнано «Положением о сельско-хозяйственных опытных учреждениях» як один із видів сільськогосподарських дослідних установ [10].

Інформації про проведення у цей період досліджень з культурою тютюну не віднайдено, як немає й повідомлень про проведення дослідів щодо умов вирощування культури. Однак, саме з часу відкриття цієї Контори варто розпочинати відлік історії сільськогосподарського дослідництва на території Сумщини. Проіснувала Контора до 1766 р. [21, арк. 52]. Невипадково ця Контора була створена саме на Роменщині, адже культура тютюну на той час була досить популярною серед місцевого населення, яке вирощувало на своїх наділах так званий «черкаський» («український») тютюн. Сприятливі природно-кліматичні умови Полтавської губернії, до складу якої на той час входив і Роменський повіт, стали запорукою розвитку галузі, що вже в середині ХІХ ст. виробляла близько 1/5 усієї тютюнницької продукції в Російській імперії, а це близько 200 тис. пудів тютюну різних сортів [9, с. 252]. І це при тому, що тютюнництво було поширене лише на півночі Полтавської губернії - у Роменському, Прилуцькому та Лохвицькому повітах. До того ж, вищі сорти тютюну (американські - «віргінські» та голландські - «амерсфордські») культивували лише в поміщицьких господарствах, селяни вирощували переважно тютюн нижчих сортів - бакун та махорку. Тютюн вищих сортів культивувався лише в селянських господарствах деяких населених пунктів Роменського повіту, та й то це була продукція «весьма низкого достоинства» [9, с. 253]. Про поширеність культури тютюну і популярність роменської тютюнницької продукції вже наприкінці століття свідчать згадки про нього в пам'ятниках українського літературного мистецтва, наприклад, в «Енеїді» І. Котляревського (1798 р.) [6, с. 107].

Одне з визначних місць у галузі тютюнництва займала й Чернігівська губернія, декілька повітів якої згодом ввійшли до сучасних адміністративних кордонів Сумської області. Довгий час, до середини ХІХ ст., Чернігівська губернія конкурувала з Полтавською за кількістю виробленої продукції тютюнництва, але вже після аграрної реформи 1861 р. впевнено зайняла лідерську позицію і стала одним з головних районів тютюнництва всієї Російської імперії [14, с. 442]. Найбільше тютюнницької продукції в Чернігівській губернії виробляли в повітах, що територіально входять сьогодні до адміністративних кордонів Сумської області - Конотопському (у дореформений період - махорка) та у Мглинському (сигарні сорти тютюну).

Отже, зважаючи на вищевикладене, можна констатувати, що тютюнництво на теренах Сумщини протягом ХVІ - ХІХ ст. було однією з провідних галузей економіки краю. В той же час, Сумський край став одним із головних районів тютюнництва не тільки Лівобережної України, а й всієї Російської імперії, оскільки основними виробниками тютюну протягом вказаного періоду були повіти Чернігівської та Полтавської губерній, що ввійшли згодом до адміністративних кордонів Сумської області. Яскравими сторінками в історії галузі тютюнництва в Україні стало створення і функціонування на території нашого краю першого в Лівобережній Україні промислового підприємства з переробки тютюнницької продукції, що було початком розвитку на території Сумщини промисловості загалом, а також діяльність Спеціальної контори із забезпечення населення насінням тютюну, що розповсюджувала знання про культуру та була створена з метою збору інформації в Україні про площі посівів тютюну, їх стан та врожайність, з моменту створення якої варто вести історію сільськогосподарського дослідництва в області.

Література

1. Благословенний край Охтирщина. - Суми : Еллада, 2007.

2. Бялковська Г. Д. Концептуальні засади розвитку тютюнництва в Україні [Електронний ресурс] / Г. Д. Бялковська // Інноваційна економіка : всеукраїнський науково-виробничий журнал. - 2011. - № 2. -

3. С. 219-222. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jm/Soc_Gum/inek/2011_2/219.pdf.

4. Василенко В. Обзор табаководства в России. Вып. ІІ-ІІІ. Малороссия и Туркестанский край

5. С. Щербачева. Издание Департамента Земледелия. - СПб., 1894 г. [Рецензия] // Киевская старина: ежемесячный исторический журнал. - 1895. - Т. І. - С. 47-51.

6. Исторический обзор правительственных мероприятий к развитию сельского хозяйства в России от начала государства до настоящего времени / Н. В. Пономарев. - СПб. : Тип. В. Киршбаума, 1888. - 401 с.

7. Костомаров Н. И. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в XVI и ХУЛ столетиях и Старинные земские соборы / Н. И. Костомаров. - 3-е узд. - СПб., 1887. - 428 с.

8. Котляревський І. П. Енеїда : поема / І. П. Котляревський. - К. : Дніпро, 1988. - 277 с.

9. Кудинов Д. Мирополье: исторический очерк / Д. Кудинов. - Сумы : Папирус, 2012.

10. Николайчик Ф. Ф. Ильинская ярмарка в период ее существования в Ромнах : (оттиск из 3 выпуска Трудов Полтавской ученой Архивной Комиссии) / Ф. Ф. Николайчик. - Полтава: Электр. тип. Г. И. Маркевича, бульвар Котляревского, 1907.

11. О табаководстве Полтавской губернии // Труды Императорского Вольного экономического общества. - СПб., 1852. - Т. 3. - С. 252-257.

12. Положение о сельско-хозяйственных опытных учреждениях [28 мая 1901 года]. Приложение ІІІ // Труды совещания по организации опытного дела в России, происходившего при Главном Управлении Землеустройства и Земледелия с 14 по 20 ноября 1908 года. - СПб., 1909. - С. 391-394.

13. Результаты исследований по табаководству в России в 1911 году / Составлено старшим специалистом по табаководству С. А. Эгизом // Ежегодник Главного Управления Землеустройства и Земледелия по Департаменту Земледелия. Год пятый. 1911. - [СПб.?], [1912?]. - С. 180-200.

14. Россия. Полное географическое описание нашего отечества. Настольная и дорожная книга для русских людей / под ред В. П. Семенова и под общ. руков. П. П. Семенова и акад. В. И. Ламанского. - СПб. : Изд. А. Ф. Девриена, 1908. - Т. 7 : Малороссия. - СПб., 1908.

15. Руженський М. М. Охтирщина. Історія економіки та заселення краю / М. М. Руженський, Ю. В. Ситник. - Суми: Еллада, 2009.

16. Сигарное табаководство в Черниговской губернии / сост. старшим специалистом по табаководству

17. А. Эгизом // Ежегодник Главного Управления Землеустройства и Земледелия по Департаменту Земледелия и Лесному Департаменту. 1908. - СПб. : Тип. В. Ф. Киршбаума (отд.) Новоисакиевская, д. 20, 1909. - С. 442472.

18. Слюсарский А. Г. Социально-экономическое развитие Слобожанщины ХУЛ-ХУШ вв. / А. Г. Слюсарский. - Х., 1964.

19. Сторожев В. Н. Древность малороссийского табаководства / В. Н. Сторожев // Киевская старина : ежемесячный исторический журнал. - 1890. - Т. ХХІХ, июнь. - С. 549-551.

20. Твердохлебов А. Судьба табачной фабрики, заведенной при Петре І-м в Ахтырке / А. Твердохлебов // Киевская старина: ежемесячный исторический журнал. - 1886. - Т. ХУІ, сентябрь. - С. 178-182.

21. Тихомиров М. Н. Соборное Уложение 1649 года / М. Н. Тихомиров, П. П. Епифанов. - М., 1961. - Глава ХХУ.

22. Фурдуев В. Табаководство и фабрикация махорки / В. Фурдуев // Журналы Полтавского сельскохозяйственного общества. - Полтава : Тип. Н. Пигуренко, 1883. - 2-й вып. - С. 55-67.

23. ЦДІАК України, ф. 2 КМФ, оп. 1, спр. 23, арк. 139.

24. ЦДІАК України, ф. 763, оп. 1, спр. 157, арк. 27.

25. Щербачев В. С. Обзор табаководства в России / В. С. Щербачев. - СПб. : Тип. В. Думакова, Новый пер., д. 7, 1889. - Вып. І : Бессарабия, Кубанская область, Закавказье. - 1889.

26. Щербачев В. С. Обзор табаководства в России / В. С. Щербачев. - СПб. : Тип. В. Думакова, Новый пер., д. 7, 1894. - Вып. ІІ, ІІІ : Малороссия и Туркестанский край. - 1894. - 192 с.

27. Яременко М. Ф. Нариси історії Сумщини. Вип. 3 : Початок ХІХ ст. - 1861 р.: посібник з історії рідного краю для шкіл, середній спеціальних і вищих учбових закладів / М. Ф. Яременко. - Суми: Козацький вал, 2000. - 175 с.

28. Яременко М. Ф. Сумщина пореформена (1861 - 1916 рр.): монографія / М. Ф. Яременко. - Суми: Університетська книга, 2002. - 366 с.

Размещено на Allbest.ru