Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 636.32/.38.082.12

поліморфізм груп крові овець асканійського типу багатоплідного каракулю

В.А. Кириченко, к.с.-г.н, Миколаївський державний аграрний університет

В.М. Іовенко, д.с.-г.н, Інститут тваринництва степових районів “Асканія-Нова”

Вступ

Імуногенетичні дослідження необхідні для більш глибокого вивчення окремих порід, популяцій та стад з метою визначення внутрішньої диференціації, попередніх породотворчих процесів, генеалогічної спорідненості та взаємного впливу, оцінки результатів внутрішньопородного удосконалення та філогенетичних взаємин.

У процесі багаторічних досліджень груп крові сільськогосподарських тварин встановлено, що в умовах довготривалої селекції утворюється специфічний уклад генів (генофонд), який обумовлює поліморфізм груп крові, характерний для даної породи або популяції. Інформація про особливості генофонду дозволяє відбирати вихідний матеріал для селекції на підставі генетичної оцінки рівнів внутрішньопородної та міжпородної мінливості [2, 4].

Тому перед нами стояло завдання детально дослідити генетичні особливості асканійського типу багатоплідних каракульських овець за генетико-молекулярними маркерами.

Матеріал та методика

Тестування овець асканійського типу багатоплідного каракулю племзаводу “Маркеєво” Херсонської області за антигенними факторами груп крові здійснювали у лабораторії імуногенетики Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова “Асканія-Нова” за загально прийнятою методикою [3] із використанням 10 моноспецифічних сироваток-реагентів п'яти генетичних систем (A, B, C, D, R).

Біометричну обробку і аналіз матеріалів досліджень здійснювали загальноприйнятими методами [1, 5 ] з використанням комп'ютерних програм.

Результати досліджень. На підставі типування 826 овець різних статево-вікових груп досліджено генетичну структуру даного типу овець за концентрацією фенотипів та частотою еритроцитарних антигенів 5 систем груп крові. Встановлено, що всі досліджені генетичні системи є поліморфними і мають між собою ряд суттєвих відмінностей (табл.1).

Таблиця 1

Особливості розподілу феногруп 5 генетичних систем груп крові асканійського типу багатоплідних каракульських овець

Так, А та С-системи представлені чотирма феногрупами, D та R - двома . У найбільш складній В-системі виявлено 15 феноваріантів. За А-системою у 58,11% тварин не виявлено жодного антигену. Дуже низька концентрація груп Ab (1,57%) та Aab (3,39%). За В-системою переважають феногрупи Bb та Bbe, на долю яких припадає 66,83% овець. Кількість тварин з іншими феноваріантами коливається в інтервалі від 0,12% (Bc, Bcg,) до 10,29% В(-). За С-системою досить високу частоту має феногрупа Cb (71,54%), яка на 69,72% переважає групу Са (1,82). Складний феноваріант Cab досяг рівня 14,29%. Кількість тварин, у котрих не виявлено жодного антигенного фактора, склала 12,35%. За простими D та R-системами більше поширення отримали, відповідно, феногрупи R(-) - 61,26% та D (-) - 57,51%.

За концентрацією антигенних факторів асканійський тип багатоплідних каракульських овець характеризується наступним розподілом (табл. 2): в А-системі частка фактора А(-) складає 58,11%, Аа - 40,31%. Частка анти-Ab знаходиться на рівні всього 4,96%. Суттєву перевагу в В-системі отримав антиген Bb - 79,54% та Be - 43,58%. За С-системою 85,84% припадає на фактор Cb. Порівняно з ним концентрація анти-Са більш як у п'ять разів нижча - 16,10%.

Таблиця 2

Концентрація антигенних факторів 5 систем груп крові в популяції асканійського типу багатоплідних каракульських овець

Характер розподілу окремих еритроцитарних антигенів за D та R-системами співпадає з концентрацією відповідних феногруп.

У результаті аналізу розподілу еритроцитарних антигенів в ряду чотирьох суміжних генерацій (Г) виявлено динамічність генетичної структури даного стада. Так, за А-системою спостерігаються відмінності в концентрації антигенів між окремими поколіннями і середнім показником по стаду. В цілому динаміка генетичної структури за феногрупами була схожою з динамікою розподілу еритроцитарних антигенів. Наприклад, якщо частота фактора Аа в середньому по стаду складає 40,31%, то в Г1 - 51,50% (p<0,01). Різниця між Г1 та Г3 дорівнює 28,56% (p<0,001), між Г1 та Г4 - 15,09% (p<0,01), між Г2 та Г3 - 22,24% (p<0,001), Г3 та Г4 - 13,47% (p<0,01).

Також значні зміни у концентрації окремих антигенів спостерігаються в послідовному генераційному інтервалі за складною В-системою. Так, за антигеном Bb встановлено зниження його концентрації в інтервалі Г1 - Г4 з 90,55% до 68,21% (р<0,001). А в окремі роки частота цього антигену знижувалась навіть до 63,53% (Г3). Разом з цим спостерігається підвищення концентрації альтернативних антигенних факторів: Bc - з 3,43% до 5,64%, Bg з 4,29% до 19,49% (p<0,001), B(-) з 5,58% до 12,31% (p<0,05). Виявлено значні відмінності концентрації анти-Bg між суміжними поколіннями. Кількість тварин, що мали цей антиген у Г1 та Г3, була вірогідно нижчою (p<0,01-0,001), аніж у Г2 та Г4.

Аналіз розподілу еритроцитарних антигенів С-системи груп крові в ряду суміжних генерацій показує, що динаміка генетичної структури популяції за цією системою, на відміну від інших досліджених систем, не висока. Лише концентрація анти-С(-) у Г3 на 8,32% вище, порівняно з Г1 (p<0,01).

За R-системою зменшення числа тварин з антигеном RR склало 27,83% (51,93%-24,10%) і відповідне підвищення частоти R(-) (p<0,001). У D-системі встановлено зниження частоти зустрінності анти-Da в інтервалі Г1 - Г4 у 1,67 рази (p<0,001).

Розподіл феногруп в ряду суміжних поколінь теж мав свої особливості (див. табл. 1). За А-системою зросла кількість овець, що мають феногрупу А(-), з 48,50% (Г1) до 63,59% (Г4) (p<0,01). В цей же самий час (Г1 - Г4) більш ніж у два рази зменшилась кількість тварин з феноваріантом Аа (p<0,001). За В-системою виявлено, що величина концентрації фенотипу Bbe у Г1 значно більша, ніж в інших порівнювальних генераціях (p<0,001). Вірогідно (p<0,01-0,001) зросла кількість особин з феногрупами Be та Bbg в генераційному інтервалі Г1 - Г4 на 8,19% та 5,38% відповідно. Феноваріант Bb у Г4 мали 27,18% овець, тоді як у Г1 кількість тварин з цим фенотипом була значно (p<0,001) вищою - 44,20%. В цілому динаміка генетичної структури за феногрупами була схожою з динамікою розподілу еритроцитарних антигенів.

Динамічність структури стада підтверджується індексами генетичної схожості між дослідженими поколіннями (табл. 3). Одержані значення вказують, що чим більша відстань між поколіннями, тим нижча подібність між ними з генетичної точки зору. Наприклад, якщо індекс схожості між Г1 та Г2 дорівнював 0,9851, то між Г1 та Г4 величина цього показника склала вже 0,9514.

Таблиця 3

Індекси генетичної схожості між поколіннями овець асканійського типу багатоплідного каракулю

вівця генетичний маркер кров

Висновки

Використання молекулярно-генетичних маркерів при веденні племінної роботи у вівчарстві є запорукою результативної селекції. При цьому основне значення таких маркерів полягає в тому, що вони дають можливість поглибити методи аналізу популяцій інформацією, яка безпосередньо відображає генетичні процеси і дозволяє визначити якісні відмінності між особинами.

Використання імуногенетичних та генетико-біохімічних маркерів сприяє конкретизації уявлення про генетичну конституцію тварин та надає можливість простежити за рухом генетичної інформації з покоління в покоління; дозволяє впроваджувати прийоми, розроблені в генетиці менделюючих ознак в реальний селекційний процес, полегшуючи його проведення. Це вносить елементи наукового планування, яке робить більш ефективним пошук зв'язків між фенотиповою мінливістю тварин та їх генотиповими особливостями за молекулярно-генетичними маркерами.

Накопичення матеріалів про генетичну структуру різних порід та типів овець створює інформаційну базу для послідуючих досліджень, спрямованих на поглиблення генетико-математичного аналізу популяцій та вивчення генетичних процесів.

Література

1. Животовский Л.А. Популяционная биометрия. - М.: Наука, 1991. - 271 с.

2. Іовенко В.М. Популяційно-генетична оцінка порід, типів і ліній овець південного регіону України у зв'язку з їх походженням та напрямком продуктивності: Автореф. дис... д-ра с.-г. наук: 06.02.01 / К., 1999. - 35 с.

3. Казановский С.А., Анфиногенова Т.А., Ольховская Л.В., Остапенко В.И. Методические указания по использованию антигенных эритроцитарных факторов и полиморфных систем белков и ферментов крови в селекции овец // Ставрополь: ВНИИОК., 1994. - 54 с.

4. Кириченко В.А. Особливості поліморфізму білків і факторів груп крові та його використання в селекції овець асканійського типу багатоплідного каракулю: Автореф. дис...к.с.-г. наук: 06.02.01/ Херсон, 2006. - 18 с.

5. Плохинский Н.А. Биометрия. - М.: Из-во Московского университета, 1970. - 364 с.

Размещено на Allbest.ru