Концентрація та захоплення сільськогосподарських земель в ЄС: виклики сучасності

Джерело: складено авторами за даними з бази про земельні угоди Land Matrix (2017).

Офіційна статистика щодо іноземної власності на сільськогосподарські угіддя в Румунії відсутня, а в неофіційних джерелах наводяться різні оцінки площ угідь, що контролюються іноземними інвесторами. Наприклад, за даними європейської мережі громадських організацій "Access to land", може йтися про 1-4 млн га сільськогосподарських угідь За даними європейської мережі "Access to land".

У Болгарії офіційна інформація про площі земель у власності іноземців також недоступна. Проте на рівні Комітету Європарламенту з питань сільського господарства і сільського розвитку стверджувалося, що вже у перші роки після приєднання Болгарії до ЄС ряд посередників (фінансових груп та інвестиційних фондів) контролювали у цій країні десятки тисяч гектарів сільськогосподарських угідь кожен [11]. Експансії іноземних інвесторів сільськогосподарські землі в Болгарії продовжували зазнавати і в наступні роки.

В Угорщині офіційні дані свідчать про незначні масштаби переходу контролю за землями до іноземців. Але офіційні дані не враховують площі земель, придбаних іноземцями шляхом укладання так званих "кишенькових контрактів", метою яких є обхід юридичних обмежень для іноземців на здійснення земельних трансакцій. Через такі угоди юридичні та фізичні особи з Австрії, Німеччини, Нідерландів, Данії та Великої Британії ще до 2008 р. набули у власність в Угорщині близько 400 тис. га угідь, а у 2013 р. площа контрольованих іноземцями угідь досягла 1 млн га [11].

За офіційними даними, у Польщі станом на кінець 2015 р. у власності іноземців перебувало трохи більше 50 тис. га. Протягом 2010-2014 рр. компетентні державні органи видавали іноземцям дозволи на придбання приблизно 500-800 га сільськогосподарських угідь щорічно [13]. Проте вважається, що реальні обсяги набуття іноземцями контролю за сільськогосподарськими угіддями були значно більшими. Навіть під час дії прямих обмежень у перехідний період після приєднання до ЄС під контроль іноземних інвесторів перейшли близько 200 тис. га сільськогосподарських угідь тільки в межах Західного Помор'я [11]. Це відбувалося шляхом залучення фіктивних покупців, фермерів із польським громадянством, які відповідали формальним вимогам для придбання земель у власність. Після купівлі такі посередники передавали угіддя під контроль іноземців через угоди оренди.

Навіть за умов значних обмежень щодо набуття у власність сільськогосподарських угідь іноземцями процеси переходу під їхній контроль десятків тисяч гектарів у перші ж роки після приєднання до ЄС мали місце і в Чехії, Словаччині, Литві, Латвії.

Юридичні особи з ЄС активно інвестують для набуття контролю за сільськогосподарськими угіддями і за межами Євросоюзу. Компанії з держав ЄС є інвесторами і на українському земельному ринку - на них припадає 21 угода із земельними ділянками загальною площею понад 1,8 млн га (з 35 зареєстрованих в Україні до 2017 р., дані про які є в базі даних Land Matrix).

Суб'єктами захоплення сільськогосподарських угідь у ЄС є іноземні та вітчизняні структури, державні та недержавні інституції, фізичні та юридичні особи. Відповідно різними є їхні мотиви і заплановані напрями майбутнього використання угідь: агробізнес, енергетика, видобуток корисних копалин, туризм, спекулятивні інвестиції в нерухомість.

Оскільки сільськогосподарські угіддя перетворилися на комерційний актив, з'явились і нові, нетрадиційні для сільського господарства категорії інвесторів - трейдери, інвестиційні, пенсійні та страхові фонди, приватні акціонерні товариства, банківські групи. Вони інвестують у аграрний сектор для диверсифікації ризиків, вкладаючи кошти в різних країнах через свої дочірні структури та компанії. Механізм набуття контролю за сільськогосподарськими угіддями розробляється під конкретне законодавство та чинні обмеження і, як правило, передбачає придбання земель резидентами із подальшим їх здаванням в оренду зарубіжним компаніям. Активно працюють на ринках держав ЄС (Болгарії, Румунії, Угорщини) і посередники з отримання офіційних дозволів або реалізації неформальних механізмів набуття контролю за сільськогосподарськими угіддями. Посередники часто не мають реальних довгострокових планів господарювання на землях, що купуються, і, нерідко ігноруючи інтереси місцевих громад, передають отримані права на сільськогосподарські землі зарубіжним партнерам [7]. Система державного регулювання у згаданих державах виявилася неефективною у реагуванні на такі виклики і попередженні захоплення сільськогосподарських угідь.

Чинники захоплення та концентрації сільськогосподарських земель у ЄС

Чинники прискореної концентрації та новітнього захоплення земель сільськогосподарського призначення в ЄС мають різну природу. Це і значна цінова диференціація на ринку землі, і зростання інвестиційної привабливості сільськогосподарських земель як спекулятивного активу, і деякі неоднозначні наслідки здійснених у нових державах ЄС приватизації та консолідації земель, і вплив видів секторальної політики ЄС (аграрної, продовольчої, енергетичної, фінансової, інвестиційної, торговельної).

Основним стимулом придбання іноземними інвесторами земель сільськогосподарського призначення у державах, що приєдналися до ЄС у 2004 р. і 2007 р., була значна різниця у цінах на землю порівняно зі "старими" державами - членами Євросоюзу. Якщо в Литві, Болгарії, Румунії, Словаччині ціни за сільськогосподарські землі у 2005 р. перебували на рівні 500-1000 євро за гектар, Чеській Республіці, Польщі, Латвії - 1600-2200 євро за гектар, то у "старих" державах - членах ЄС середні ціни становили 3300 євро у Швеції та 4700 у Франції, у Фінляндії середній рівень цін досягав 5000, Німеччині - 9000, Іспанії - 10000, Великій Британії - 13000, Люксембурзі - 15000, Ірландії - 16000, Данії - 19000, Бельгії - 22000, Нідерландах - 30000 і більше євро за гектар.

Процеси приватизації та реституції землі у деяких державах Центральної, Південної та Східної Європи ще перед приєднанням до ЄС створили значний прошарок нових власників, які самостійно не обробляли отримані землі. Ці угіддя стали об'єктом консолідації через відповідні програми. На базі цих угідь відбулося формування великих корпоративних підприємств, що створило умови для поляризації аграрного сектора, стимулювало концентрацію та, у деяких випадках, захоплення земель (у Болгарії, Угорщині, Румунії та інших країнах) новими землекористувачами з доступом до фінансових або адміністративних ресурсів. Нові потужні аграрні структури мали конкурентні переваги над невеликими фермерськими господарствами.

У "старих" державах - членах ЄС стимулом у захопленні сільськогосподарських угідь нетрадиційними для сільського господарства інвесторами часто є спекулятивний інтерес - можливість зміни цільового призначення угідь для підвищення ціни землі. У Франції у такий спосіб щорічно вилучалося із сільського господарства понад 60 тис. га угідь; цей процес отримав назву "де- аграризація землі" [7]. Високий попит несільськогосподарських інвесторів на сільськогосподарські землі зумовив сильний тиск на невеликих фермерів, створив нездоланні труднощі для розширення існуючих та заснування нових фермерських господарств сімейного типу.

Особливості реалізації та застосування інструментів САП ЄС значною мірою зумовили та стимулювали процеси концентрації та захоплення сільськогосподарських угідь. Багато інструментів САП впливають на систему аграрного землекористування, визначаючи її характеристики та особливості доступу до земельних угідь, контролю за їх використанням тощо. Чинником, що значно прискорив процеси концентрації та захоплення сільськогосподарських угідь, стало надання землекористувачам та виробникам преференцій: субсидій (прямих виплат) та цінової підтримки.

У рамках САП у 2007-2014 рр. було передбачено право на отримання виплат за наявності земель сільськогосподарського призначення у господарств навіть без здійснення ними виробничої діяльності. Це заохочувало землекористувачів та інвесторів набувати землі у власність або користування для отримання субсидій, тобто стимулювало концентрацію земель і подальшу концентрацію виплат. Кількість великих спеціалізованих господарств зростала, при цьому загальна кількість сільськогосподарських підприємств зменшувалася за рахунок припинення діяльності малих фермерських господарств.

Розподіл субсидій як між окремими землекористувачами, так і між державами ЄС - дуже нерівномірний. За даними Eurostat, у 2015 р. бенефіціари зі "старих" держав - членів (ЄС-15) становили 56,8% від загальної кількості отримувачів прямих платежів у ЄС, проте вони отримали 78,6% обсягу виплат. Невелика кількість найбільших землекористувачів отримала непропорційно велику частку платежів: бенефіціари, що кількісно становили менше 0,5% від їх загальної кількості в ЄС, отримали понад 17% платежів, але в нових державах-членах диспропорція була сильнішою. Наприклад, у Румунії великі бенефіціари становили 0,15% у загальній кількості і отримали 23% від національного обсягу виплат, у Болгарії 1,3% бенефіціарів отримали 42,5% усіх виплат, у Чехії 6,8% бенефіціарів отримали 73% виплат, а у Словаччині 6% бенефіціарів отримали 78% виплат Великі бенефіціари-землекористувачі, кожен з яких отримав у 2015 р. від 100 тис. євро ви-плат і більше..

Унаслідок концентрації продовольчих ринків та трансформації агропродо- вольчих ланцюгів зменшилась частка невеликих виробників сільськогосподарської продукції у доданій вартості, знизились їхні доходи. Це послабило можливості невеликих фермерських господарств до розширеного відтворення, участі у ринку землі для нарощення обсягів виробництва. Водночас посилилася вразливість таких господарств до захоплення земель великими інвесторами.

Стимулювання виробництва біопалива та підвищення прибутковості енергетичних культур також призвели до зростання привабливості сільськогосподарських угідь як об'єкта для інвестування (у тому числі - серед нетрадиційних для сільського господарства інвесторів), зміни структури посівних площ, зростання цін та орендної плати за землю. Зміна ринкової кон'юнктури на користь енергетичних культур стала новим викликом для невеликих фермерських господарств сімейного типу, які традиційно спеціалізувалися на продовольчих культурах.

Крім аграрної, продовольчої та енергетичної, інші види секторальної політики ЄС - фінансова, інвестиційна, торговельна - також сприяли концентрації сільськогосподарських угідь через посилення вразливості сільських територій до захоплення земель.

Наслідки концентрації та захоплення угідь у ЄС

Концентрація та захоплення сільськогосподарських угідь у ЄС призводить до ряду негативних соціально-економічних та екологічних наслідків. По- перше, посилення та збільшення частки корпоративного сектора у сільському господарстві відбувається внаслідок неконкурентного витіснення невеликих фермерських господарств сімейного типу, які є основою європейського аграрного устрою. Значна кількість фермерських господарств припинили діяльність або близькі до цього, одночасно формуються нездоланні перешкоди входженню в галузь нових молодих фермерів. По-друге, зміна організаційної структури та індустріалізація сільського господарства супроводжуються поглибленням спеціалізації на інвестиційно привабливих для корпоративного сектора виробничих напрямах та занепадом ряду традиційних для невеликих господарств продовольчих спеціалізацій, що негативно позначається на продовольчому суверенітеті та безпеці ЄС. По-третє, зростає безробіття у сільській місцевості. По-четверте, має місце негативний вплив на довкілля, деградують сільськогосподарські угіддя та знижується родючість ґрунтів.

Попит великих інвесторів зумовлює зростання цін на землю і для малих фермерів, які не можуть конкурувати з великими покупцями, оренда землі стає безальтернативним інструментом доступу до земельних ресурсів для розширення існуючого або заснування нового фермерського господарства.

Оскільки посилюється роль капіталу у забезпеченні доступу до земельних ресурсів, великі корпоративні господарства індустріального типу або неаграрні інвестори мають конкурентні переваги над невеликими фермерськими господарствами та витісняють останні з ринків. Запобіжники у вигляді правових гарантій пріоритетного доступу до земельних ресурсів для місцевих фізичних осіб із відповідною освітою та досвідом у галузі не завжди спрацьовують, а великі інвестори знаходять механізми (не завжди прозорі) набуття контролю за сільськогосподарськими угіддями. Особливо активізуються такі процеси після лібералізації земельних ринків в економіках із порівняно низькими цінами на землю, і навіть за умови дії формальних обмежень для іноземних, корпоративних або нетрадиційних для галузі інвесторів. Зростання економічного тиску на господарства сімейного типу і виключення їх з участі у ринковому перерозподілі сільськогосподарських земель, вихід фермерів на пенсію і перешкоди для створення нових фермерських господарств призводять до стрімкого зменшення кількості невеликих фермерських господарств і концентрації угідь за рахунок малих фермерів.

Як і у випадку із ринком землі, зростання ролі великих сільськогосподарських виробників на ринку продовольства призводить до зміни цінової кон'юнктури та зниження конкурентоспроможності та прибутковості невеликих фермерських господарств. Послаблення фермерського укладу, погіршення доступу до земельних ресурсів, зниження частки сімейних фермерських господарств у землекористуванні негативно впливають на життєздатність сільських територій.

Інвестори, метою яких є земельні спекуляції, стимулюють переведення сільськогосподарських угідь у несільськогосподарські землі, ціни на які є вищими. Ті ж великі оператори земельного ринку, які набувають контроль за землями для сільськогосподарської діяльності, змінюють виробничу спеціалізацію на користь індустріальних, технічних, енергетичних, кормових культур або культур із широким спектром використання, що призводить до зменшення частки продовольчих культур та обсягів органічного землеробства. Внаслідок зростання привабливості індустріальних та енергетичних культур і зміни традиційних для невеликих господарств напрямів спеціалізації, такі фермери дедалі активніше залучають найману робочу силу, втрачаючи риси сімейних ферм.

Сучасні тенденції концентрації сільськогосподарських угідь свідчать про посилення залежності від великих корпоративних підприємств. Зростання ролі корпоративних підприємств та великих господарств індустріального типу за рахунок невеликих сімейних фермерських господарств супроводжується зниженням зайнятості сільського населення, посиленням монокультуризації та зменшенням диверсифікації сільськогосподарського виробництва, деградацією місцевих продовольчих ринків, посиленням розриву між виробниками та споживачами продовольства в ЄС.

Корпоратизація аграрного сектора в деяких європейських країнах вже стає незворотною і посилює ряд суспільних ризиків і загроз. Великі корпоративні підприємства більш чутливі до економічних і фінансових криз, залежні від ринкової кон'юнктури. Порівняно з невеликими фермерськими господарствами вони виробляють вужчий асортимент продукції, меншим чином впливають на вирішення проблеми сільської зайнятості.

Сімейні фермерські господарства забезпечують виробництво різноманітних та якісних продуктів харчування, сприяють забезпеченню продовольчої безпеки та суверенітету. У невеликих фермерів тісніший зв'язок із сільськими громадами, місцевими ринками ресурсів та продовольства, і це сприяє розвитку місцевої економіки. Невеликі господарства сімейного типу менш вразливі до наслідків глобальних економічних криз, екологічно орієнтованіші, більше відповідають критеріям сталого розвитку. Дані Eurostat свідчать, що частка великих господарств в агровиробництві ЄС є приблизно удвічі нижчою за частку сільськогосподарських угідь у користуванні.

Значний рівень капіталізації сільського господарства та використання сільськогосподарських земель як застави призвели до того, що значну площу угідь контролюють фінансові установи, а подальше зростання обсягів боргових зобов'язань агропідприємств підвищує ймовірність збільшення пропозиції сільськогосподарських земель для продажу.

Аграрному виробництву індустріального типу властиві інтенсивні системи виробництва, використання агрохімікатів, звуження агроспеціалізації, що часто важко поєднати із забезпеченням належної зайнятості сільського населення місцевих громад, безпечністю вироблених продуктів харчування, дотриманням екологічних принципів сільського господарства, підтриманням природного біорізноманіття та місцевих екосистем.

Концентрація та захоплення сільськогосподарських земель часто є взаємопов'язаними процесами. Але якщо концентрація аграрного землекористування традиційно розглядається як глобальний процес, то захоплення земель донедавна пов'язувалося виключно з країнами, що розвиваються. Проте захоплення сільськогосподарських земель як процес їх виключення з числа чинників місцевого та сільського розвитку, вилучення із сільського господарства, навіть незважаючи на існуючі правові запобіжники, відбувається і в багатьох державах - членах ЄС.

Законодавство багатьох держав ЄС є недосконалим у частині недопущення негативних наслідків концентрації та захоплення сільськогосподарських угідь, обсяги та просторове поширення яких поки обмежені, але збільшуються. Традиційні інструменти регулювання ринкового руху землі у багатьох випадках виявилися неспроможними гарантувати задекларовану в ЄС пріоритетність невеликих фермерських господарств сімейного типу. Значною мірою - внаслідок конфлікту різних інструментів видів європейської секторальної політики.

Процеси захоплення угідь у ЄС відбуваються нерівномірно - більшість випадків спостерігається у державах, що приєдналися під час останніх хвиль розширення спільноти. Непрозорість укладання великих земельних угод свідчить про вплив "позаекономічних" сил. У захопленні бере участь значна кількість сторін, зокрема інвесторів на кшталт банківських груп, пенсійних та страхових фондів, які посилюють контроль за земельними ресурсами, не дотримуючись принципів відповідального інвестування. Захоплення угідь у ЄС зумовлює у довгостроковій перспективі подальшу концентрацію земель, що є предметом значного занепокоєння громадськості та політиків.

Є багато передумов та чинників концентрації та захоплення земель у ЄС: значна диференціація цін на землю, можливість земельних спекуляцій та зміни цільового призначення сільськогосподарських угідь; попереднє недосконале здійснення приватизації та консолідації землі; суперечності аграрної, продовольчої, енергетичної торговельної, фінансової та інвестиційної європейської політики. У нових державах - членах ЄС основним стимулом для придбання земель є нижчий рівень ринкових цін, можливості спекуляції та зміни цільового призначення. Реалізація земельної реформи в постсоціалі- стичних країнах викликала дуалізацію аграрних структур та активізувала захоплення сільськогосподарських угідь.

Прискорення концентрації земель у ЄС збіглось із концентрацією переваг від отримання субсидій у рамках САП незначною кількістю великих господарств. Концентрація капіталів і концентрація ресурсокористування стали взаємообумовленими процесами.

Значна пропозиція продовольчих товарів на ринку призвела до зниження цін і зменшення доходів малих фермерів, що посилило їх вразливість до захоплення земель. Стимулювали захоплення сільськогосподарських земель інвесторами енергетична політика ЄС, що заохочує залучення інвестицій для розширення площ під посівами енергетичних культур через придбання додаткових угідь, та інші види секторальної політики.

Концентрація та захоплення угідь у ЄС призвели до ряду негативних наслідків. Укладання великих земельних угод, монополізація контролю і розпорядження ресурсами стали чинниками послаблення життєздатності агросектора та сільських територій. Унаслідок захоплення угідь припиняють діяльність невеликі господарства сімейного типу, створюються перешкоди появі та розвитку молодих фермерів. Модель сімейного господарювання заміщується моделлю з домінуванням великих корпоративних підприємств, що може негативно вплинути на продовольчу безпеку.

Недосконалості, суперечності САП та інших видів секторальної політики ЄС призвели до концентрації аграрного землекористування на всій території спільноти, структурних змін у використанні сільськогосподарських угідь та посилення великих спеціалізованих агропідприємств на тлі різкого зменшення кількості невеликих фермерських господарств. Підвищення інвестиційної привабливості сільськогосподарських земель уже стало причиною виникнення в ЄС агрохолдингів за участю міжнародного капіталу. Великі розміри цих структур є нетиповими для європейського сільського господарства. Діяльність агрохолдингів призводить до деградації земель та природного середовища через заміщення моделі диверсифікованого сімейного господарства на основі сталої сільськогосподарської практики на аграрну систему індустріального типу, яка значною мірою залежить від виробництва монокультур та інтенсивного використання засобів хімізації.

Тенденції посилення концентрації аграрного землекористування і заміщення невеликих сімейних фермерських господарств великими корпоративними агропідприємствами загрожують засадам європейського аграрного устрою, європейським моделям сімейного господарювання, сталого та мультифункціонального сільського господарства. Різноманітність чинників концентрації та захоплення сільськогосподарських угідь у ЄС зумовлює необхідність комплексного, але диференційованого підходу для виваженої протидії таким процесам.

земля сільськогосподарський захоплення концентрація

Список використаних джерел

1. Deininger K., Byerlee D., Lindsay J., Norton A., Selod H., Stickler M. Rising Global Interest in Farmland: Can it Yield Sustainable and Equitable Benefits? Agriculture and Rural Development. Washington: World Bank, 2011.

2. Braun J., Meinzen-Dick R. Land Grabbing' by Foreign Investors in Developing Countries: Risks and Opportunities. Policy Brief 13. - Washington: International Food Policy Research Institute, 2009.

3. Voluntary Guidelines on the Responsible Governance of Tenure of Land, Fisheries and Forests of the Committee on World Food Security. - Rome: FAO, 2012.

4. Cotula L. Addressing the Human Rights Impacts of `Land Grabbing'. - Brussels: European Parliament, 2014.

5. Farming Money. How European banks and private finance profit from food speculation and land grabs. Brussels: Friends of the Earth Europe, 2012.

6. Friends of the Earth Europe et al. Hidden Impacts: How Europe's resource overconsumption promotes global land conflicts. Vienna: Global 2000, 2013.

7. Land concentration, land grabbing and people's struggles in Europe. Amsterdam: Transnational Institute, 2013.

8. Baker-Smith K., Miklos-Attila S.B. What is Land Grabbing? A critical review of existing definitions. Romania: Eco Ruralis, 2016.

9. Opinion of the European Economic and Social Committee on Land Grabbing - a warning for Europe and a threat to family farming. Brussels: European Economic and Social Committee, 2015.

10. Hearing of the Petition 0187/2015 Preserving and managing land as our common wealth before the Committee on Petitions of the European Parliament 13 July 2016. Brussels: European Parliament, 2016.

11. Extent of Farmland Grabbing in the EU Study by the European Parliament's Committee on Agriculture and Rural Development. Brussels: European Parliament, 2015.

12. Report on the state of play of farmland concentration in the EU: how to facilitate the access to land for farmers 2016/2141(INI)). Brussels: European Parliament, 2016.

13. Sikorska A. (red.) Rynek ziemi rolniczej. Stan i perspektywy. Warszawa: IERiGZ-PIB, 2016.

Размещено на Allbest.ru