Формування екологобезпечного землекористування у сільськогосподарському виробництві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський національний університет садівництва

Формування екологобезпечного землекористування у сільськогосподарському виробництві

М.А. Щетина, кандидат економічних наук

Постановка проблеми. Земельні ресурси являються важливою складовою ресурсного потенціалу сільського господарства України і виступають головним, незамінним та унікальним засобом виробництва сільськогосподарської продукції. Вони являються основною сферою заощаджень сільського населення, через те, що на них ніяким чином не впливає рівень інфляції, а головною їх властивістю є рентоздатність, тому їх використання має бути екологобезпечним, адже вони є стратегічним ресурсом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню багатоаспектних питань раціонального сільськогосподарського землекористування, збереження і відтворення природно-ресурсного потенціалу в сучасних умовах трансформації земельних відносин присвячені роботи таких науковців як Ю.Г. Гуцуляк, Д.С. Добряк, М.Г. Ступень, Т.О. Степаненко, А.М. Третяк, І.К. Бистряков, А.Г. Мартин, М.А. Хвесик, Б.М. Данилишин, А.С. Даниленко, О.М. Юхименко та ін.

Методика досліджень. Під час написання статті використовувалися загальнонаукові й спеціальні методи дослідження: аналіз, порівняння, монографічний та системно-структурний аналіз. Метою статті є аналіз сучасного землекористування та формування екологобезпечного, раціонального та ефективного використання земельних ресурсів у сільськогосподарському виробництві.

Результати досліджень. Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земель сільськогосподарського призначення як одних з вaжливиx ресурсів держави, що виступають первинним фактором виробництва. Земельні ресурси використовують для досягнення широкого кола цілей, тому необхідно як регулювати, так й планувати рівень їх використання на комплексній основі.

Комплексний підхід необхідно застосовувати з ураховнням як екологічних, так і соціально-економічних чинників, зокрема вплив різноманітних економічних і соціальних факторів на навколишнє середовище. При його використанні можна забезпечити вибір альтернативних варіантів, за допомогою яких досягається максимально можлива продуктивність при екологобезпечному землекористуванні [1].

Сучасний стан сільськогосподарського землекористування свідчить про відсутність чіткої програми його розвитку, тому останніми роками почали проявлятися тенденції «споживацького» використання земель сільськогосподарського призначення з метою отримання максимального економічного ефекту. В Україні прослідковується складна еколого-економічна ситуація, яка пов'язана з погіршенням стану довкілля. Сучасне використання земельних ресурсів не є екологобезпечним, адже рівень розораності сільськогосподарських угідь, в середньому за досліджувані роки, становить 78,2 % (табл. 1). Частка ріллі в загальній площі земель сільськогосподарського призначення складає 76,1 %, що свідчить про прагнення агровиробників до нарощування виробництва за рахунок збільшення її частки [2]. Тобто, із збільшенням кількості орних земель відбувається зменшення екологостабілізуючих угідь, збільшення яких погіршує екологічну ситуацію.

1. Склад та структура сільськогосподарських угідь в Україні

Радикальні перетворення в аграрній сфері в більшості випадків обумовлені кон'юнктурою ринку без врахування вимог екологічної безпеки та бажанням землекористувачів максимізувати свої прибутки [3]. Оскільки землекористувачі у своїй господарській діяльності завжди прагнуть вирощувати лише ті сільськогосподарські культури (пшеницю, соняшник, кукурудзу, ячмінь), ціни на які здатні забезпечити найвищий рівень рентабельності виробництва, вони порушують рекомендовані норми сівозмін і зменшують площі культур кормової групи, зокрема, багаторічних трав, які складають основу ґрунтозахисних сівозмін, внаслідок чого погіршується екологічний стан ґрунтів. Необґрунтоване розширення площ інтенсивних культур, як показує практика, обумовлює посилення деградаційних процесів, дегуміфікацію та виснаження ґрунтів на поживні речовини, що суттєво погіршує їх якісний стан і в майбутньому може призвести до порушення екологічної рівноваги, економічних збитків та соціальних негараздів, пов'язаних із станом довкілля [4].

У сільськогосподарському обороті перебувають малопродуктивні й деградовані землі, зростає площа еродованих та забруднених промисловими відходами орних земель тощо. Нераціональне використання сільськогосподарських угідь призвело до зниження рівня родючості ґрунтів, а щорічні втрати гумусу, за даними ННЦ «Інститут землеробства» НААН України, складають 600-700 кг на 1 га площі сільськогосподарських угідь. В умовах загострення екологічної ситуації, економіко-екологічну ефективність використання земельних ресурсів потрібно розглядати з точки зору збереження їх природного стану та підвищення стійкості агроландшафтів [5].

Екологобезпечне землекористування має надзвичайно важливе значення для сталого розвитку аграрного сектора України та повинне бути основою всіх перетворень у ньому. Тому, важливим кроком на шляху до формування адаптивно-ландшафтних систем землекористування є дотримання норм сівозмін та раціоналізація структури посівів з урахуванням господарських, ґрунтових та геоморфологічних умов конкретних регіонів. Впровадження оптимального набору культур і вибір найкращих попередників забезпечить високу урожайність сільськогосподарських культур, а також обмежить нагромадження в землі шкідливих організмів, в результаті чого може покращитися екологічний стан земельних ресурсів [6].

Відсутність контрою з боку держави за виробничою діяльністю на орних землях призвела до того, що землекористувачі не раціонально використовують земельні ресурси, орієнтуючись лише на власні інтереси. Для того, щоб їх стан не став критичним, основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель повинні бути:

забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави;

пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами (повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України);

поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель.

Вагомою причиною нераціонального використання земель сільськогосподарського призначення є відсутність зацікавленості агровиробників у складанні проектів землеустрою, оскільки наявність такого документа зобов'язує землекористувачів дотримуватися науково обґрунтованих сівозмін, технологічних вимог, приписів щодо збереження (відтворення) родючості ґрунтів та здійснення протиерозійних заходів. Націленість товаровиробників спрямована на отримання доходу за будь-яку ціну, зокрема шляхом порушення оптимальних норм сівозмін, відмови від використання добрив і проведення протиерозійних заходів.

З метою зацікавленості власників землі та землекористувачів у їх екологічній діяльності (збереженні та підвищенні родючості сільськогосподарских угідь, ефективності цільового та екологобезпечного використання земельних ресурсів, з6єрєжєння бoнiтeтнoї оцінки, використання відповідної структури сівозміни і т. д.), доцільним є економічне стимулювання екологобезпечного використання земельних ресурсів. Так як землекористувачі не спроможні та не зацікавлені за рахунок власних коштів самостійно здійснювати інвестування для проведення землеохоронних заходів, доцільним є втручання та допомога держави. Такою допомогою може бути впровадження різних методів стимулювання, які спрямовані на підвищення зацікавленості власників землі і землекористувачів у екологобезпечному та рaцioнaльному викoриcтaнні зємєльних ділянок (табл. 2).

Система економічного стимулювання землекористувачів для здійснення землеохоронних заходів

Стимулювання до екологобезпечного використання земельних ресурсів у сільськогосподарському виробництві надасть можливість значно покращити їх екологічний стан, а також сприятиме раціональному та ефективному використанню [7].

Врахування економічних чинників в ринкових умовах є надзвичайно важливим стимулом застосування заходів щодо підвищення якісних параметрів земельних ресурсів у сільськогосподарському виробництві. Адже, якщо витрати агровиробників, які будуть понесені під час відтворення родючості земель, не відшкодовуватимуться, то ніщо не змусить виробників сільськогосподарської продукції застосовувати землеохоронні заходи щодо відновлення земель сільськогосподарського призначення.

Фінансування даних заходів можливе за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища у складі бюджетів усіх рівнів та грантів міжнародних екологічних організацій. Прoпoнується, щoб ocнoвними джeрeлaми наповнення дeржaвнoгo i мicцeвиx 6юджєтів, кошти якиx викoриcтoвувaтимутьcя для здійснення cтимулювaння з проведення зeмлeoxoрoнниx зaxoдiв, були:

штрафи, виписані Державною інспекцією сільського господарства внаслідок перевірок, якими виявлено недотримання вимог земельного законодавства з використання земельних ресурсів (втрата родючості ґрунту, забруднення земель, не цільове використання земельної ділянки і т. д.);

податок, який повинні сплачувати землекористувачі для здійснення землеохоронних заходів.

Отже, при ефективному державному регулюванні питань, які стосуються земельних ресурсів, можна досягти стабільності та ефективно функціонуючої системи стосовно збереження земельних ресурсів та екологобезпечного землекористування.

Висновки. 1. Землі сільськогосподарського призначення виступають основним засобом виробництва в сільському господарстві, тобто від ефективності їх використання залежить продовольча безпека країни, експортний потенціал та благополуччя сільського населення. 2. Екологічні проблеми сучасного землекористування мають загальнодержавний характер і повинні вирішуватись на регіональному та локальному рівнях. 3. В аграрному секторі економіки України головною складовою частиною економічних перетворень повинно бути раціональне та екологобезпечне землекористування. 4. При сучасному землеустрою належну увагу необхідно звернути на екологічні вимоги, орієнтуючись на екологічно збалансованому підході до використання земельних ресурсів, що дозволить забезпечити відновлення родючості ґрунтів і підвищити продуктивність сільськогосподарських угідь.

Література

землекористування екологобезпечний сільськогосподарський

1. Гуцуляк Ю.Г. Моделі оптимізації структури земельних угідь та землекористування на основі еколого-ландшафтного землеустрою / Ю.Г. Гуцуляк // Агроекологічний журнал. - 2009. - № 2. - C. 19-26.

2. Статистичний щорічник України за 2014 рік: стат.зб. / [за ред. O.Г. Осауленка; відп. за вип. О.А. Вишневська]; Держ. служба статистики України. - К.: Консультант, 2015. - 238 с.

3. Юхименко O.М. Розвиток орендних відносин в аграрному секторі економіки / O.М. Юхименко // Економіка АПК. - 2010. - № 1. - C. 18-21.

4. Степаненко Т.О. Використання сільськогосподарських земель як складової економічного потенціалу України / Т.О. Степаненко // Вісник ХНАУ. Серія «Економічні науки»: зб. наук. пр. ХНАУ. - 2011. - № 3. - С. 312.

5. Ступень М.Г. Еколого-економічні аспекти сталого сільськогосподарського землекористування: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. «Стратегія забезпечення сталого розвитку України» / М. Г. Ступень,

6. P.Б. Таратула, Р.М. Ступень. - К.: Логос, 2008. - Т. 3. - С. 24-26.

7. Будзяк В.М. Сільськогосподарське землекористування (економіко-екологічні та управлінські аспекти) / В.М. Будзяк; за наук. ред. С.І. Дорогунцова. - К.: Оріана, 2006. - 488 с.

8. Олійник О.В. До проблеми повномасштабного запровадження ринку землі в Україні / О.В. Олійник, Т.І. Олійник // Економіка АПК. - 2011. - № 7. - С. 60-66.

Размещено на Allbest.ru