Ресурсне забезпечення продовольчої безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

В статті розглядаються наукові підходи щодо дослідження продовольчої безпеки через її ресурсне забезпечення, яке визначає відтворювальні процеси в агропромисловому комплексі. Особлива увага приділена сучасному трактуванню виробничого потенціалу. Запропоновано напрями вдосконалення існуючих наукових положень щодо визначення продовольчої безпеки на основі відтворювально-ресурсного підходу.

Ключові слова: продовольча безпека, ресурсне забезпечення, виробничий потенціал, агропромисловий комплекс, відтворювальний процес.

Аннотация

В статье рассматриваются научные подходы к определению продовольственной безопасности через ее ресурсное обеспечение, которое определяет воспроизводительные процессы в агропромышленном комплексе. Особенное внимание уделено современной трактовке производственного потенциала. Предложены направления совершенствования существующих научных положений относительно определения продовольственной безопасности на основе воспроизводительно-ресурсного подхода.

Ключевые слова: продовольственная безопасность, ресурсное обеспечение, производственный потенциал, агропромышленный комплекс, воспроизводительный процесс.

Abstract

In the article the scientific going is examined near determination of food security through its resource providing which determines reproductive processes in an agroindustrial complex. The special attention is spared modern interpretation of production potential. Directions of perfection of existent scientific positions are offered in relation to determination of food security on the basis of reproductive-resource approach.

Keywords: food security, resource providing, production potential, agroindustrial complex, reproductive process.

Постановка проблеми

Обмежений доступ переважної більшості населення світу до продуктів харчування є результатом не лише зниження або відсутності достатньої платоспроможності, а й впливу змін клімату та продуктивності сільськогосподарського виробництва. Зміни у сфері виробництва і споживання продуктів харчування мають безпосередній вплив на стан добробуту і рівень життя населення. Продовольча проблема має світовий глобальний характер, який, у свою чергу, визначає стан національної безпеки країни.

Для забезпечення продовольчої безпеки необхідно враховувати співвідношення між продукцією власного та імпортного виробництва, стан розвитку переробних галузей, заготівельних і торгівельних закладів, встановлення доступних основній масі населення цін на продукти харчування тощо. Оскільки виробничі ресурси формуються в сфері агропромислового виробництва, то відповідно і агропромисловий комплекс виступає гарантом соціально-економічної стабільності суспільства, економічної безпеки та політичної незалежності держави. При цьому створюються умови і формуються механізми для протидії економічним загрозам, розвитку відтворювальних процесів у агропромисловому виробництві.

Відсутність системного підходу та аграрної політики з чітко вираженими стратегічними пріоритетами, дисбаланс між ресурсними елементами відтворення в агропромисловому комплексі привели і до дисбалансу соціально-економічних процесів розвитку національної економіки та суспільства. На наш погляд наукові праці щодо функціонування і розвитку агропромислового комплексу як основи виробництва продуктів харчування належним чином не забезпечені достатньо обґрунтованими методичними та аналітичними напрацюваннями в питаннях дослідження продовольчої безпеки через ресурсне її забезпечення як складової частини економічної, а в кінцевому рахунку і національної безпеки.

Цей напрям наукового пошуку передбачає забезпечення відтворювального процесу, що включає збалансоване використання земельних, лісових і водних, трудових і матеріальних ресурсів. Розробка наукових засад формування продовольчої безпеки, яка відповідає принципам ринкової економіки та сучасним змінам в структурі агропродовольчого виробництва, збереження продуктивності агроресурсів залишається актуальною та має практичне значення і на даний час.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемам, пов'язаним з продовольчим забезпеченням, розширеним розвитком підприємств агропромислового комплексу, відтворювальним процесам у сільському господарстві, розробкою відповідного економічного механізму забезпечення продовольчої безпеки завжди приділялась значна увага. Це постійно знаходить своє відображення у працях вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, таких як П.В. Борщевський [9], В.І. Власов [1], В.І. Грушко [12], С.М. Кваша [11], Ю.Я. Лузан [4], В.В. Попова [2], П.Т. Саблук [1;6] та багато ін.

Більшість учених визначають основним у характеристиці продовольчої безпеки здатність держави гарантовано задовольняти потреби в продуктах харчування населення країни. Продовольча безпека розглядається в контексті можливості держави гарантувати задоволення попиту в продовольстві на рівні, що забезпечує нормальний фізіологічний та інтелектуальний рівень життєдіяльності населення. На наш погляд, недостатньо уваги приділяється ресурсній складовій продовольчої безпеки, її впливу на економічну безпеку держави з врахуванням ресурсного забезпечення на різних рівнях діяльності господарських суб'єктів. Ці та інші аспекти вимагають подальшого наукового обґрунтування, зокрема у нових економічних умовах, що і обумовило актуальність дослідження.

Невирішені раніше частини загальної проблеми

У вітчизняній науці спостерігається суперечливі судження щодо реального стану агропромислового комплексу та його значення для розвитку національної економіки. З одного боку, стан галузі визначається лише як похідна економічної політики в межах усієї економіки. З іншого боку, поширена думка, що аграрний сектор займає передові позиції економіки для успішного макроекономічного розвитку. Останнє відстоюють учені Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» [1]: «… Ми переконані: якщо аграрний потенціал України реалізувати повністю, то експорт його продукції може скласти 16-18 млрд. дол., за рахунок чого будуть задоволені потреби держави і всіх видах енергетичних ресурсів».

Однак, інші вчені, посилаючись на світову практику, вважають, що пріоритетна орієнтація стратегії розвитку на аграрну галузь означає формування екзогенно-залежної моделі економіки [2].

Такі суперечки та наукові дискусії, насправді, обумовлені широким спектром впливу сільськогосподарського виробництва на макроекономічні процеси. Незаперечним є той факт, що ця галузь є базовою в Україні, а тому питання встановлення закономірностей її розвитку мають розглядатися як пріоритетні для економічної науки.

Переважна більшість вчених вважає, що від стану агропромислового комплексу безпосередньо залежить рівень продовольчої безпеки України [3]. Нині в АПК зосереджено більше половини виробничих фондів, виробляється близько 50% ВВП, дві третини товарів народного споживання, працює майже 40% населення. Забезпечення продовольчої безпеки значною мірою залежить від потенціалу агропродовольчого сектора. Сільськогосподарський потенціал відповідно є, без сумніву, головною основою зростання національного доходу і забезпечення продовольчої безпеки країни. Аграрний сектор забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує її 17-18% валового внутрішнього продукту [4].

Аналіз наукових робіт, статей і публікацій, присвячених досліджуваній проблематиці, показав, що існує ще ряд аспектів, які вимагають наукового обґрунтування. На нашу думку, у вітчизняних публікаціях недостатньо уваги приділяється ресурсній складовій продовольчої безпеки, її впливу на економічну безпеку та соціально-економічні наслідки в умовах кризи, зміни структури агропромислового виробництва. Це і обумовило актуальність даної статті.

Формулювання цілей статті

Мета статті полягає у дослідженні ресурсного забезпечення продовольчої безпеки як складової економічної та національної безпеки на сучасному етапі розвитку держави.

Виклад основного матеріалу дослідження

Україна за своїм природно-ресурсним потенціалом займає провідне місце серед інших країн світу. Але цей потенціал використовується надзвичайно неефективно, агропромисловий комплекс значно відстає за рівнем розвитку від розвинутих країн світу та характеризується наступними рисами: зменшення обсягів виробництва продукції, зниження родючості ґрунтів, дисбаланс в експорті-імпорті продуктів харчування, сировинна спрямованість експорту, демографічна криза, низька платоспроможність, безробіття, низька конкурентоспроможність продукції тощо [5].

На думку П.Т. Саблука, у відтворювальному процесі слід враховувати зрозумілу для кожного селянина істину, що в сільському господарстві, крім праці, джерелом багатства є земля, культурна рослинність, основні і оборотні засоби [6, с. 12].

Багато зарубіжних та вітчизняних науковців також відмічають, що в продовольчій безпеці головна неповторна субстанція, яка забезпечує одержання урожаю та є базою для виробництва тваринницької продукції, - це земля. Ще Т. Мальтус розглядав землю в якості основного природного ресурсу та виділяв дві головні особливості: її обмеженість і дію закону зменшення родючості [7].

Однак, переважна більшість дослідників поняття продовольчої безпеки практично не пов'язують її визначення з ресурсним забезпеченням, яке є основою відтворювальних процесів у сільському господарстві [8]. Лише деякі з них приділяють увагу безпосередньому взаємозв'язку продовольчої безпеки та ресурсного забезпечення.

Так, П.В. Борщевський продовольчу безпеку трактує як забезпечену відповідними ресурсами, потенціалом та гарантіями здатність держави незалежно від зовнішніх і внутрішніх умов (загроз) задовольняти потреби населення країни в цілому і кожного громадянина, зокрема в продуктах харчування, необхідних товарах… [9, с. 67].

Майже аналогічне визначення продовольчої безпеки дають В. Єсипов та Г. Маховикова [10] - це забезпечена відповідними ресурсами, потенціалом та гарантіями здатність держави забезпечити потреби населення продуктами харчування (незалежно від зовнішніх і внутрішніх загроз) в обсягах, якості і асортименті, що відповідають прийнятим стандартам і нормативам.

На думку Кваші С.М. [11] продовольча безпека є важливим складовим елементом загальнодержавної політики. Він виділяє три аспекти продовольчої безпеки: політичний, економічний, соціальний. Саме економічний аспект включає здатність держави до мобілізації внутрішніх ресурсів і агроекономічного потенціалу країни для організації виробництва сільськогосподарської продукції та постачання населення продовольством переважно за рахунок власного виробництва.

Грушко В.І. переконує, що тільки наявність запасів необхідних ресурсів дозволяє зупинити збої у виробництві…[12, с. 38]. Це блокує диспропорційність та сприяє вибору і переходу до оптимальної структури виробництва.

Таким чином, притримуючись цілей системи продовольчої безпеки, можна виділити взаємопов'язані між собою групи факторів, що характеризують її забезпечення і приводять до зміни її стану. Від аналізу цих факторів та правильного і своєчасного реагування на них залежить побудова ефективної системи забезпечення продовольчої безпеки в системі економічної безпеки в сучасних умовах. Загрози національним інтересам держави в забезпеченні необхідного рівня власного виробництва сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства виникають через розбалансування всіх основних пропорцій виробництва.

Основні фактори, що характеризують рівень забезпечення продовольчої безпеки, відображені на рис. 1.

Рис. 1. Основні фактори, що забезпечують рівень продовольчої безпеки

Джерело: [13]

Сукупність ресурсів відповідного обсягу та якості визначає виробничі можливості сільського господарства. Наявність можливостей маневру різними ресурсами та їх видова трансформація вимагають вибору їх оптимальної сукупності з багатьох варіантів. У зв'язку з тим, що кожний варіант поєднання ресурсів має свої оптимальні пропорції, можна допустити, що будуть виникати надлишки деяких ресурсів, які не задіяні в процесі виробництва та які мають низькі властивості трансформації в ресурси іншого виду. Тоді сукупний потенціал всіх ресурсів, задіяних в процесі виробництва продукції без врахування надлишків, буде визначати виробничий потенціал всього агропромислового комплексу.

Представляє інтерес розробка А.І. Попова [14], який розглядає взаємопов'язану сукупність потенціалів: виробничого, агроресурсного, природно-кліматичного і біологічного.

Виробничий потенціал охоплює сукупність наявних ресурсів, які використовуються при виробництві рослинницької і тваринницької продукції за допомогою відповідних технологій. Сюди входить також процес переробки та інфраструктура обслуговуючих служб і підприємств. Агроресурсний потенціал включає в себе природно-кліматичні ресурси і земельні ресурси, виражені безпосередньо в родючості ґрунтів. До природно-кліматичного потенціалу належать клімат, ґрунт, водні ресурси тощо. Біологічний потенціал характеризується можливостями рослин і тварин створювати відповідну продукцію.

На нашу думку, важливим напрямком дослідження природних ресурсів є обґрунтування потреби в них, яка розраховується виходячи з нормативів ресурсозберігаючих прогресивних технологій, організації ефективного міжгосподарського та внутрігосподарського використання, методів управління природокористуванням.

Підвищення ефективності функціонування агропромислового сектору в сучасних умовах потребує додаткових вкладень грошових і матеріальних засобів у вигляді нових машин і технологій, впровадження нових перспективних сортів, використання продуктивних тварин, постійне підвищення кваліфікації трудових ресурсів, знання іноземних мов і технологій, співпраця і вихід на нові міжнародні ринки, не лише європейських, а й азіатських і африканських країн. Тобто мова йде про істотні вкладення економічних і соціальних ресурсів для розробки напрямів підвищення ефективності використання виробничого потенціалу.

Таким чином, теоретичний підхід, який ми застосовуємо для інтерпретації категорії продовольча безпека з ресурсно-відтворювальної точки зору, базується на класифікації сукупності природних, економічних та соціальних ресурсів агропромислового комплексу (рис. 2).

Рис. 2. Ресурсно-відтворювальне забезпечення продовольчої безпеки

Джерело: власна розробка автора

Значимість ресурсів визначається в процесі виробництва і характеризується їх впливом на кінцеві результати діяльності. Основним елементом виробничого потенціалу агропромислового комплексу є економічні ресурси, які забезпечують процес виробництва. Економічна складова потенціалу галузі визначається залученими у виробничий процес матеріально-технічними та нематеріальними ресурсами. Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та високі результати діяльності неможливі без високо рівня кваліфікації кадрів та ступеня використання трудових ресурсів. Ці ресурси необхідно постійно поповнювати спеціалістами, інтелектуальними та підприємницькими ресурсами. Організація раціонального високоефективного використання природних ресурсів, в першу чергу земельних, - одне з найважливіших народногосподарських загальноекономічних та організаційно-правових політичних завдань, яке стоїть сьогодні перед суспільством. Інноваційний процес як базовий внутрішній фактор технологічного розвитку є основним напрямком сучасних ринкових відносин. Успіх технологічної політики залежить від її інтеграції з науковою та промисловою політиками.

Таким чином, за функціональними ознаками ресурсні складові виробничого потенціалу є якісно однорідними, а за ступенем впливу на виробничий процес і на кінцеві результати його елементи неоднорідні. Деякі з них в одних ситуаціях і конкретних умовах значно більше визначають результати агропромислового виробництва, ніж інші, і навпаки.

Дослідження наукового підходу до визначення поняття продовольчої безпеки з точки зору її ресурсного забезпечення показують, що функції держави мають зводитися до створення умов для розвитку ринкового механізму господарювання, контролю за використанням ресурсів у сільському господарстві, підтримці та захисту економічних інтересів товаровиробників, формуванню продовольчих запасів та резервних фондів. Нові умови господарювання характеризуються постійно зростаючим впливом факторів зовнішнього середовища, які безпосередньо визначають характер зміни структури агропромислового виробництва, вносять істотні корективи в господарську діяльність, в процеси формування та використання ресурсного потенціалу. В цій ситуації держава має сприяти раціональному використанню ресурсів, їх якісному покращенню в довгостроковій перспективі.

продовольчий безпека ресурсний агропромисловий

Висновки

Стабілізація та підвищення ефективності агропромислового виробництва визначається обґрунтованістю та дієвістю механізмів управління виробничими відносинами на всіх рівнях, підходів до формування і використання виробничого потенціалу, механізмів державного, ринкового та внутрігалузевого впливу та регулювання, їх відповідністю новим умовам здійснення господарської діяльності.

Необхідність продовольчого забезпечення та величина виробничого потенціалу, необхідного для його гарантування, визначається наявністю, якістю, збалансованістю природних, матеріальних, фінансових, трудових, інвестиційно-інноваційних, інформаційних та інших ресурсів, в процесі взаємодії яких реалізується їх інтеграційна здатність виробляти визначені обсяги та види продукції відповідної якості.

Аналіз існуючих наукових підходів до визначення категорії продовольчої безпеки показав необхідність подальших досліджень. Лише маючи необхідне ресурсне забезпечення і задовольнивши потреби населення у продовольстві, держава може витрачати матеріальні і трудові ресурси на інші види виробництва. В умовах скорочення виробничого потенціалу, застосування різних за якістю матеріально-технічних ресурсів, обмеженого як внутрішнього, так і зовнішнього фінансування вимагає вирішення проблема формування ефективної системи забезпечення і регулювання їх збалансованості. Необхідно визначити можливе їх раціональне співвідношення та межі взаємозаміни. Лише в такому випадку можна гарантувати продовольчу безпеку, забезпечити населення якісним продовольством, насамперед, вітчизняного виробництва.

Література

1. Саблук П.Т. Глобалізація і продовольство: монографія / Саблук П.Т., Білорус О.Г., Власов В.І. - К.: ННЦ ІАЕ, 2008. - 632 с.

2. Попова В.В. Індексне оцінювання ефективності сільськогосподарського виробництва

3. Продовольча безпека України / Н.Р. Джурик, С.В. Майкова, М.П. Ковальчук, В.В. Гаврилишин

4. Лузан Ю.Я. Перспективи створення самозабезпечувальної енергетичної системи ведення сільськогосподарського виробництва / Ю.Я. Лузан // Економіка АПК. - 2010. - №4. - С. 40-48.

5. Головня О.М. Економічне зростання сільського господарства як напрям забезпечення сталого соціального розвитку сільських територій / О.М. Головня // Економіка та держава - 2010. - №11. - С. 30.

6. Саблук П.Т. Нова економічна парадигма формування стратегії національної продовольчої безпеки України в ХХІ столітті / П.Т. Саблук. - К., 2001. - 94 с.

7. Мальтус Т.Р. Опыт о законе народонаселения.

8. Румик І.І. Понятійні аспекти продовольчої безпеки як складової національної безпеки України/ І.І. Румик // Збірник наукових праць “Вчені записки Інституту економіки та права “КРОК”. - Вип. 35. - К., Університет економіки та права «Крок», 2014.

9. Борщевський П.В. Продовольча безпека країни: стан і тенденції / П.В. Борщевський // Розбудова держави. - 2009. - №1-6. - С. 66-73.

10. Єсипов В., Маховикова Г. Внутренние и внешние угрозы продовольственной безопасности России

11. Кваша С.М. Зовнішньоекономічна діяльність АПК України: стан, стратегія і тактика розвитку/ С.М. Кваша. - К.: ЗАТ “Нічлава”, 2000. - 252 с.

12. Грушко В.И. Структура агропромышленного комплекса и рынок / И.В. Грушко. - К., ИЕА,1996. - 243 с.

13. Одінцов М.М. Моделювання факторів формування продовольчої безпеки. // Електронне наукове фахове видання "Ефективна економіка"

14. Попов А.И. Повышение эффективности формирования экспортного потенциала предприятий / А.И. Попов: Автореф. дисс…канд. экон. наук. - Симф.: КГАУ, 1998. - 156 с.

Размещено на Allbest.ru